Козаки, іногородні і черкеси. Як постала Кубанська народна республіка
В 1917-18 роках всі українські території (де українці були в більшості), стали основою для створення нової модерної української державності. Кубань не була винятком.
Головною специфікою Кубані стала наявність козацького стану, який домінував і за своїми економічними привілеями (вся земля належала Кубанському Козацькому Війську) і за своєю структурною, корпоративною ментальністю. Значна частина еліти цього війська досить чітко зберігала памʼять про українське походження більшості кубанців, була інтегрована в загальноукраїнський простір та мала великий досвід співпраці в українському національно-визвольному русі.
На відміну від сусіднього Війська Донського, на Кубані державотворення пішло демократичним шляхом: громадянами мали стати не лише козаки, а й “іногородні” (ті, хто не належав до козацького стану) та горці. Здавалось, що нарешті була знайдена основа для стабільного розвитку Краю та поступового впорядкування адміністративних та фактично державних структур.
У січні 1918-го зібралася новообрана Законодавча Рада, до якої увійшло 46 козаків, 46 іногородніх і 8 горців. 25 (12) січня) було утворено Кубанський крайовий уряд у складі 5 козаків, 5 іногородніх і 1 горця. Першими документами уряду стали постанови про Кубанські Установчі Збори (перший парламент Кубанської республіки), 8-годинний робочий день і утворення земельних комітетів, що мали розвʼязати земельні непорозуміння між козаками та іногородніми. Одна з постанов кубанського уряду передбачала поступовий перехід на українську мову викладання в навчальних закладах.
З цього часу напружені стосунки між козаками та іногородніми поступово почали налагоджуватись, зʼявилася можливість для плідної співпраці. Насамперед, на компроміс йшли представники “корінних” іногородніх (на грудневому засіданні Кубанської Ради ценз осілості для іногородніх був збільшений до двох років), які не менш, ніж козаки, побоювались, що наплив “нових іногородніх” зможе створити для них небажану конкуренцію. Міграційні потоки на Кубань зросли після розпаду Кавказького фронту — під час Першої світової війни війська Російської імперії також воювали і проти Османської імперії, на Кавказькому фронті було зосереджено більше мільйона мобілізованих солдат і козаків. Озброєні юрби солдат після розвалу фронту грабували населення, вбивали старшин та представників “буржуазії”. Саме їх майстерно використали більшовики для “гібридної війни” проти Кубані: нашвидку формували загони Червоної гвардії та спрямовували на придушення “кубанської контрреволюції”. Більшовикам зробити це було неважко, адже перспектива відвоювати для себе заможну Кубань та осісти на її плодючих землях приваблювала багатьох колишніх селян з різних реґіонів колишньої Російської імперії.
Загострення ситуації прискорило затвердження незалежності Кубані. 1 березня (16 лютого) 1918-го згідно з рішенням Законодавчої Ради Кубанський Край проголошувався “Самостійною Кубанською Народною Республікою”. Однак через швидкий наступ більшовиків і необхідність вирішити нагальні питання в Краї, який все більше занурювався в хаос громадянської війни, Конституцію Краю прийняли лише через десять місяців.
Програмним документом Кубанської народної республіки стала преамбула до Конституції Кубанського Краю — “Тимчасове положення про управління Кубанським Краєм”, затверджене Надзвичайною крайовою радою 18 (5) грудня 1918 р. (на Кубані зберігався дореволюційний юліанський календар). У ньому було відзначено : “Кубанське козацтво, горці та корінні мешканці сел і міст Кубанського Краю, — винесли з випробувань революції устої порядку та народоправства, стоять перед необхідністю облаштування рідного Краю власними зусиллями. Відсутність державної єдності та загальноросійської влади, анархія, що продовжується в центрі Росії і затягування боротьби з нею, владно диктують населенню Кубані необхідність самостійно зміцнити державність в межах Краю. … Зараз Кубанський Край, стоячи на шляху державного будівництва, зберігає за собою всю повноту державної влади в межах Краю і керується органами, поставленими його населенням, згідно цього Положення”.
Але Кубанський Край ще необхідно було захистити від більшовиків. І справа ця виявилася дуже складною. Законодавча Рада постала перед гострою необхідністю формування армії. Але утворилась парадоксальна ситуація: у краї, де значна частина населення складалась з козаків, зорганізувати власне військо виявилось досить складно. Найбільш боєздатна частина козацтва, яка щойно повернулась з фронту, була втомлена, дезорієнтована в політичній ситуації та займала нейтральну позицію. На додачу відчувався гострий брак старшин середньої та вищої ланки — далася взнаки політика імперського уряду максимально скоротити можливості для простих козаків отримати офіцерські звання. За часів царату у Кубанській області так і не були створені офіцерські училища, тож для кубанського козака недворянського походження перспектива отримати офіцерське звання могла відкритись тільки в умовах воєнного часу.
У таких умовах Кубанська Рада не могла швидко сформувати армію, яка б ефективно протистояла наступу більшовиків на Катеринодар. Спроби створення кубанських військових частин за новим принципом, орієнтованим на національно-визвольну боротьбу, тільки розпочинались. Формувались вони за взірцем кошів українського Вільного козацтва і, певною мірою, як частина загального вільнокозацького руху — на Всеукраїнському Зʼїзді Вільного козацтва, що відбувся в Чигирині у жовтні-листопаді 1917-го, були присутні і представники Кубані. Головним ініціатором створення кошів Вільного козацтва на Кубані виступив Кіндрат Бардиж. На його думку, апеляція до козацьких запорозьких, гайдамацьких традицій забезпечувала надійну ідеологічну основу для створення Кубанської армії, кістяком якої могли стати саме загони Вільного козацтва. На початку лютого 1918-го після тривалих дебатів Крайовий уряд прийняв постанову про створення та фінансове забезпечення добровольчих військових підрозділів Вільного козацтва.
У своїй відозві до мешканців кубанських станиць Бардиж проголошував: “…в руки народної влади необхідно надати реальну силу… Сила ця в забезпеченні ідей народовладдя повинна бути організована самим народом”. У загони Вільного козацтва могли вступати іногородні. В організаційному відношенні кубанське “Вільне козацтво” планувалось трансформувати в “Крайове Кубанське військо”, розділене на курені, полки та два коша — кіш Війська Чорноморського та Кіш Війська Лінійного.
Активними організаторами гайдамацьких загонів “Вільного козацтва” стали козак станиці Канівської Григорій Шевель і вчитель Василь Чепелянський (розстріляний більшовиками в 1920-му). Головним чином ці відділи створювались у чорноморських станицях, у яких переважало українське населення. До складу цих кошів (“імені гетьмана Сагайдачного”, “імені гетьмана Дорошенка”) входили переважно національно свідомі кубанські українці — як козаки, так й іногородні. Переважна більшість цих підрозділів виступала під гаслами боротьби за Україну та Кубань. Деякі з них формувались з метою допомоги Українському Катеринославському кошу Вільного козацтва. Один з таких кошів — “Гайдамацький” під керівництвом осавула Адамова, пізніше взяв участь у Кубанському поході.
Тимчасово командування кубанськими частинами було передано Дмитру Покровському — капітану літунських частин колишньої імператорської армії, який хоч і відрізнявся енергійністю, але мав авантюрну вдачу, був далеким від інтересів Краю та пізніше відіграв у долі Кубанської Ради зловісну роль.
Між тим більшовики досить швидко захопили Чорноморську губернію та азовське узбережжя. Коли Катеринодар вже обстрілювала артилерія червоних, Кубанська Законодавча Рада прийняла рішення залишити місто і відступити з надійними загонами козаків та черкесів (три тисячі вояків і дві тисячі цивільних) в райони, які ще не були захоплені більшовиками. Кіндрат Бардиж зі своїм батьком, двома синами та невеликою групою козацьких старшин вирішив пробиратися через гори в Грузію. У селі Шабанівському під Туапсе вони зупинились на ночівлю, де їх заарештували і розстріляли місцеві більшовики.
Намагання Законодавчої Ради пробитись з оточення червоних загонів супроводжувалось тяжкими боями. Відступ Кубанської Ради супроводжувало декілька бандуристів — іноді, під час контратак, коли не тільки військовим, але й цивільним і пораненим доводилось брати в руки зброю, бандуристи співали пісні, аби підтримати бойовий дух.
Зʼявились звістки, що на Кубань наближаються загони Добровольчої армії Лавра Корнілова, які відступали з Ростова і, фактично, навмання блукали кубанськими степами, знекровлюючись у безперервних боях з червоними.
Це давало певну надію, що можна буде знайти союзника в боротьбі з більшовиками. 11 березня після тяжкого бою поблизу черкеського аулу Шенджий, кубанці довідались, що загони Корнілова наближаються. Майже випадкова зустріч кубанських частин та Добровольчої армії в березні 1918-го врятувала обидві сили від знищення більшовиками.
На нараді в станиці Калузькій представники Законодавчої ради та добровольців обговорили умови про обʼєднання сил для спільного наступу на станицю Новодмитрівську. Але укласти домовленості, які могли б забезпечити умови для подальшої взаємодії, виявилось складно.
Основу Добровольчої армії складали високопрофесійні старшини середнього та вищого рівня колишньої імператорської армії. Вони відзначались особистою хоробрістю та непримиренним ставленням до більшовиків. Утім, світогляд еліти та основного складу Добровольчої армії був обмежений вузькими поглядами представників імператорської офіцерської касти. Лідери добровольців добре знали, проти чого вони борються, але навряд чи добре усвідомлювали, за що саме. Не маючи чітко вираженої політичної програми, розрахованої на майбутній устрій колишньої Російської імперії, вони розглядали те, що відбувається навколо, не як корінний злам і остаточну ліквідацію старих політичних, економічних та соціальних структур, а як великий бунт, “смуту”, заколот, придушити який можна масштабною каральною акцією жандармськими та поліційними методами. Але і серед добровольців-монархістів, і серед прихильників Установчих Зборів, які входили до Добровольчої армії, незмінним залишався один імператив: Росія має бути єдиною неподільною державою зі старим унітарним устроєм, в якому не буде місця ні автономіям, ні федеративним відносинам. Іронія ситуації полягала в тому, що за весь час свого існування Добровольча армія, що претендувала на провідну роль у відновленні “Єдиної неділимої Росії”, так і залишалась армією без власної держави і залежала від тих державних утворень, на економічну та людську базу яких спиралась у своїй боротьбі.
Під обстрілом більшовицької артилерії 17 березня 1918-го договір між представниками Добровольчої армії та Кубанського Краю був таки укладений. Симбіоз між Кубанською республікою і Добровольчою армією мав тактичні успіхи: кубанці отримали фахових військових, а добровольці — колосальні військові резерви і тилову базу. Але українці Кубані прагнули захистити свою державу, яка в перспективі мала обʼєднатися з Україною, а Добровольці виступали за єдину Росію. І коли наприкінці 1918-го більшовиків таки вдалось вибиті з Кубані, напруження між двома силами переросло у відвертий конфлікт, яскравим виявом якого стало вбивство у 1919-му денікінськими агентами голови Кубанської Законодавчої Ради Миколи Рябовола. В 1920-му Кубань таки захопили більшовики, однак повстанська боротьба українців Кубані тривала до середини 30-х років.
Кубань – це Україна. Як Росія забрала собі давній козацький край
З кінця 18 століття Кубань була заселена українцями. Але Росія зробила все, щоби ця стратегічна й вигідна територія залишалася під її контролем, навіть тоді, коли жителі кубанського краю розірвали стосунки з імперією та воліли приєднатися до України.
Як Кубань заселили українці
На схилі XVIII ст. Російська імперія завалює систему українського козацтва, і Січ іде в еміграцію. І все ж залишається певний значний її рудимент між Дністром і Бугом — «Чорноморське військо». Ось імперія, від гріха подалі, і десантувала його на Кубань, пише Василь Скуратівський.
На неосвоєні , фактично те нічийні землі. Та ще й прикордонні: неподалік жили черкеські молодці, які лише символічно підлягали Стамбулу. Старіюча Катерина геніально прорахувала ситуацію.
Виникла нова Запорізька Січ, яка цілком повторила структуру попередньої. От нехай вона і повоює з мусульманами, а заодно й освоїть ту землю. А за новими отаманами доглядатиме піший українець — генерал, граф Гудович. син останнього міністра фінансів останнього гетьманату. Ось так і почалася майже столітня війна «чорноморців», яка закінчилася страшним розгромом черкесів і не менш страшною їхньою еміграцією в єдиновірну Туреччину.
Кубанська Україна вчасно виправила відомий дефект Запоріжжя — його безшлюбність і женоненависництво. Нова Січ поруч із козаком поставила козачку. І інститут сім’ї забезпечив тій останній Січі господарське і культурне цвітіння. Імперська адміністрація, яка не терпіла української мови, туг зовсім не перешкоджала її вживанню у побуті. Так вона назавжди і залишилася на Кубані як певний лінгвістичний сигнал історичного походження місцевої спільноти. І ми бачимо тут українську етнографічну стихію, що перебуває в тіні сили, яка колись передислокувала цей багатоколірний світ, — світ, котрий унікальне зберіг пасіонарність своїх запорізьких предків.
Кубанська Народна Республіка
Кубанська Народна Республіка була одним з десяти державних утворень, які виникли в 1917–1918 роках на теренах колишньої Російської імперії. Столицею Кубанської республіки був Катеринодар – нині Краснодар.
За першою конституцією республіки був проголошений її склад, що включав Кубанську область, Чорноморщину, Ставропільщину, Терщину, велися перемовини з Гірською республікою, пише 5 канал.
20 січня 1918 року Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, але через агресію Радянської Росії це об’єднання не відбулося. Пізніше, протягом 1918–1920 років таких спроб злуки Кубані з Україною відбулося декілька, але жодна з них так і не була успішною. 4 грудня 1918 року на надзвичайній сесії Крайової ради було прийнято другу Конституцію, якою назву Кубанська Народна Республіка було змінено на Кубанський Край.
Роль кубанців в Українській революції дуже помітна. Велика їх кількість перебувала у складі окремих бойових частин армії УНР, брала активну участь у бойових діях проти червоних і білих військ. До однієї з найбоєздатніших частин Армії УНР, славної 3-ї Залізної дивізії, вояки якої в травні 1920 року першими вступили до Києва, входив відділ кубанських козаків на чолі з отаманом Юшкевичем.
17 березня 1920 року Кубанська Республіка була знищена більшовиками.
Але проголошення Самостійної Кубанської Народної Республіки стало лише формальним актом. З одного боку, його сприйняли вороже білогвардійські воєначальники, які тоді формували свої війська на Дону, із другого — значна частина населення опинилася на боці більшовиків. Саме це й стало головною причиною фіаско ідеї незалежності Кубані та з’єднання її з Україною, пише історик Ярослав Тинченко у журналі “Український Тиждень”.
Але що ж це за «значна частина населення»? У наші часи уявлення про населення Кубанського краю дещо спотворене радянською ідеологією. Ми вважаємо, що мало не всі сучасні мешканці — нащадки кубанських козаків, запорожців. Це не відповідає дійсності.
До 1920-го на Кубані жили кубанські козаки, селяни та місцеві горські народності. Станом на 1914 рік було 1,339 млн козаків, 1,591 млн вихідців з інших губерній (селян, або «городовиків», як їх називали козаки), а також 50 тис. горців (черкесів).
Більше ніж половина козаків і селян були українцями. Однак між двома станами панувала ворожнеча. Селяни не мали права купувати або набувати іншим способом землю й мусили орендувати її в козаків. Останні були привілейованим станом: вони сплачували податки, проходили військову службу та жили за іншими правилами, ніж перші. Вбиралися теж у різне. Маленькі козачата й хлопці-селяни традиційно бились один з одним до кривавих ран. Було рідкісним випадком, щоб козак одружився на селянці й зовсім неможливим, щоб козачка вийшла за селянина.
Революція 1917-го дала кубанському селянству сподівання на отримання землі. Козаки ж, навпаки, були вороже налаштовані щодо цього, адже її мали надавати селянам, відбираючи в землевласників. Коли наприкінці 1917 року на Кубані утворилася більшовицька Таманська армія, значну її частину становили місцеві селяни-українці, а очолював прапорщик Єпіфан Ковтюх. Один із білогвардійських козацьких воєначальників полковник Федір Єлісеєв пізніше написав про нього та цю армію: «…Він, як іногородній Кубані, тобто «городовик», можливо, був і натхненником своїх підлеглих у ненависті до козаків. Та, крім того, ці іногородні своїми батьками та дідами були вихідцями з України. Як можна допустити, що їхні діди й прадіди були козаками, можливо, навіть запорожцями, розкозаченими після зруйнування Запорозької Січі, а звідси в нащадків ще зберігся військовий дух, «хохлацька» впертість, наполегливість, що є позитивними рисами воїна».
Таким чином, послідовними прихильниками самостійності Кубані були лише більша частина козаків, а також представники горських народностей. Причому, що цікаво, серед кубанських козаків, які поділялися на чорноморців (українців) і лінійців (росіян), у питанні незалежності Кубані було більше єдності, ніж серед козаків-чорноморців і місцевих українських селян.
Наприкінці лютого 1918-го Кубанський крайовий уряд та створені ним нечисленні військові частини під тиском більшовиків були змушені залишити свою столицю — Катеринодар. Незабаром кубанцям довелося з’єднатися з білогвардійською Добровольчою армією, яку більшовицькі війська вигнали з Дону. Білогвардійці були сильнішими. Крім того, кілька військових лідерів кубанських самостійників уже загинуло в боротьбі. Ті, хто прийшов їм на заміну, без усяких застережень влили кубанські частини до складу Добровольчої армії. Кубанські загони: Гайдамацький та Чорноморський вільного козацтва були влиті до Добровольчої армії як кінний і пластунський полки.
Командування Добровольчої армії не стало скасовувати Кубанський військовий уряд та Кубанську раду, але зробило їх своїми маріонетками. Патріотичні настрої кубанських козаків, які навесні 1918 року повстали проти більшовиків, були використані білогвардійцями на свою користь. З козаків формувалися цілі дивізії, так що Добровольча армія незабаром на 70–75% складалася з кубанців.
Однак кубанські самостійники намагалися невідступно повернути власні права. Унаслідок цього кількох із них — голову Кубанської ради Миколу Рябовола та члена уряду Олексія Кулабухова — убили білогвардійці.
Кубанське козацтво по-своєму реагувало на тиск із боку білогвардійського командування. Коли на початку 1919-го Добровольча армія вийшла за межі Кубанського краю, козаки заявили: «Не підемо за Манич! Триматимемо тут границю!». Попри те що кілька кубанських дивізій генерал Антон Дєнікін відправив під Царицин, із них почалося масове дезертирство. Свого апогею воно сягнуло наприкінці 1919 року: більшість кубанців просто кинула фронт, білогвардійці були розбиті й Червона армія стрімко зайняла Дон, Кубань і Північний Кавказ.
На превеликий жаль, розрив поміж кубанським козацтвом і білогвардійцями не став рятівним шляхом.
У 1920-ті внаслідок боротьби комуністів із козацтвом як станом (розкозачення) усе місцеве населення Кубані стало селянським. Під час так званої політики розкуркулення в 1931 році в колишніх козаків-землевласників відібрали землю, а самих їх відправили на заслання до різних регіонів СРСР, де частина загинула. Всього з Кубані було вислано 45 тис. людей. З відтоком розкозачених родин зі своїх історичних земель почалося масове переселення на колишні землі донських і кубанських козаків селян із центральної Росії.
Напередодні Другої світової війни радянська влада почала знов апелювати до козацьких традицій населення Дону та Кубані: у складі Червоної армії з’явилися «козацькі» (лише за назвою) кавалерійські частини. Але служили в них не природні козаки, а звичайні призовники з територій, що колись належали козацьким військам. У 1941–1945-му було сформовано кілька радянських «козацьких» корпусів, куди також приймали всіх підряд. Зрештою, нині мало не кожний мешканець Ростовської області, Краснодарського краю або інших умовно козацьких регіонів називає себе козаком, хоч може бути зовсім іншого походження.
Водночас чимало козацьких вождів еміграції, передусім донець генерал Пьотр Краснов і кубанець Андрій Шкуро, під час Другої світової війни прагнули помститися радянській владі за кривди козацтву в 1917–1930 роках. На боці Німеччини з козаків їм удалося сформувати кілька потужних козацьких з’єднань. У 1945-му ці козаки були видані союзними військами радянській владі й пізніше репресовані. Краснова, Шкура й інших козацьких вождів також захопили радянські каральні органи та пізніше стратили в Москві. Населення Кубані внаслідок розкозачення, розкуркулення, кількох голодоморів, масових репресій, війни в 1941–1945 роках, а також цілеспрямованої політики русифікації було майже повністю позбавлене українських національних рис. Всі українці, як колишні козаки, так і селяни, під час кількох переписів були масово переписані росіянами.
У 1990–2010-му апологети козацького руху в Російській Федерації умовно поділялися на дві категорії:
• козацькі патріоти, які добре знають свою історію, а отже, вважають Краснова, Шкура й інших білогвардійських (і пронімецьких) вождів своїми героями. У сучасній путінській Росії цих людей переслідують за їхні переконання, щонайменше один із них має дві судимості через це;
• «ряжені» — основна маса псевдокозаків, які насправді здебільшого не здатні довести належність своїх предків до козацтва й мають дуже поверхове уявлення про козацькі звичаї та інше.
Перша категорія — козацькі патріоти Росії, щодо подій в Україні у 2014–2015 роках у гіршому разі посіли нейтральну позицію, а в кращому — стали підтримувати Збройні Сили України та добровольчі формування в боротьбі з путінською владою та її сателітами.
Друга категорія — сторонні люди, що стали себе називати козаками, масово з’явилися серед сепаратистів і російських терористів.
Під час війни на Донбасі це вилилося взагалі в потворні явища, коли люди, що перебували в місцях ув’язнення, мають кримінальні татуювання, раптом оголосили себе козацькими отаманами та пішли захищати «православний мир» у складі так званих ДНР і ЛНР. Водночас у патріархальному козацькому суспільстві наявність таких персонажів-злочинців була просто неможливою. За мовчазною згодою з представниками влади козаки вбивали їх без суду та слідства.
Проголошення Самостійної Кубанської Народної Республіки в 1918-му та приєднання її на федеративних засадах до України — це унікальний історичний факт, який поки що ніяк не можна використати у великій політиці.
Але, найімовірніше, мине кілька десятків років, мапа Росії вкотре поміняє свої кордони, і мрія українських націоналістів про Україну «від Сяну до Дону», можливо, саме завдяки згаданому унікальному історичному факту стане реальністю. Вирішальну роль у цьому питанні відіграє прихильна політика українського керівництва до козацьких самостійників.
Козача скарбниця. Як фінансується і заробляє Кубанське козацьке військо
Наш общий бизнес-фронт BIKINIKA.com.ua Козаки Кубані в останні роки стали все частіше з’являтися в заголовках місцевих і федеральних ЗМІ. Крім гучних скандалів преса активно пише про заходи, які влади регіону приймають для підтримки козацтва. Що робилося для козаків за останні кілька років, на чому заробляє Кубанське козацьке військо і як до цього ставляться нереєстрові козаки, з’ясувала редакція Юга.ру. Фінансування з адміністрації Курс на зближення козаків і влади взяв колишній губернатор Кубані Олександр Ткачов. При ньому козаків допустили (в 2012 році) до патрулювання вулиць спільно з поліцією і призначили за це заробітну плату. До цього ж періоду відноситься скандальне висловлювання Ткачова про те, що козаки повинні будуть не допустити масового переселення на Кубань представників республік Північного Кавказу. При колишньому губернаторові була підписана держпрограма 2014-2016 років «Козацтво Кубані» на загальну суму 3,1 млрд рублів. Завданням ставилося «відродження і становлення козацтва» в регіоні, залучення в козацькі товариства нових членів і підтримка і розвиток кадетських козачих корпусів. В регіоні козаки об’єднані в Кубанське козацьке військо (ККВ). З лютого 2008 року пост отамана ККВ займає віце-губернатор Микола Долуда. Саме реєстрові козаки користуються всіма благами наближеності до адміністрації краю. Восени 2015 року, коли всі держпрограми регіону були переглянуті, «Козацтво Кубані» змінилася не сильно. Нова держпрограма була розрахована на 2016-2021 роки і затверджена з сумою фінансування в розмірі 6,2 млрд рублів, тобто регіон зберіг витрати на козаків в розмірі 1 млрд рублів в рік. Суть програми не змінилася, але з’явився пункт про «духовні цінності». Зокрема, серед завдань вказані «підвищення ефективності залучення членів козацьких товариств» і «надання сприяння в культурному, фізичному, патріотичному вихованні молоді, збереження і розвитку самобутньої козацької культури та духовних цінностей кубанського козацтва». Основну частину коштів держпрограми козаки отримують у вигляді платні за патрулювання вулиць міст Кубані спільно з патрульно-постової службою поліції. На даний момент їх зарплата дорівнює окладу рядового співробітника ППС, повідомили в ГУ МВС по краю. Якщо рядовий в середньому отримує від 22 до 24 тис. Рублів, то козак-дружинник – 21-25 тис. Рублів. За даними адміністрації регіону, в рамках діючої держпрограми «Козацтво Кубані» районним козацьким товариствам на охорону громадського порядку в 2016 році передбачено 570,7 млн руб. У регіональний реєстр народних дружин внесено 1 тис. 556 осіб, з них 1 тис. 368 складаються в 47 районних козацьких товариствах. Щодня в регіоні в патрулюванні вулиць беруть участь близько 450 козаків-дружинників. В ГУ МВС по Краснодарському краю прокоментували, що вважають допомогу козаків при патрулюванні, особливо в святкові дні, суттєвою. «Участь кубанських козаків в підтримці правопорядку і забезпечення безпеки громадян в період проведення заходів дозволяє значно підвищити щільність патрульно-постових нарядів і скоротити кількість співробітників поліції, які залучаються на охорону порядку», – відзначили в крайовому главку. козачі ЧОПи Заробляти козаки навчилися не тільки патрулюванням вулиць. ККВ – перше в Росії військо, яке в 2013 році організувало роботу приватного охоронного підприємства (ПОП). Називається воно «Пластуни». За три роки ЧОП став значущим гравцем на ринку охоронних послуг, в результаті взявши під охорону безліч об’єктів муніципальної власності. Станом на початок осені 2016 року в районних козацьких товариствах (на території 37 муніципалітетів) працюють 43 охоронних підприємства. Козацькими чопами охороняються 318 об’єктів соцсфери, в тому числі 189 шкіл, 97 дитячих садків, 6 крайових об’єктів (технікуми, коледжі), 26 об’єктів спорту, культури і ЖКГ. Треба відзначити, що в грудні 2015 року адміністрація краю заявляла , Що під охороною козаків знаходиться 65 об’єктів муніципальної держвласності. Так що можна констатувати: козаки за останній рік досягли успіху в охоронному бізнесі. У всякому разі в тій його частині, що відповідає за охорону держвласності. як коментував ситуацію засновник ЧОА «Євроміст» Володимир Лезін галузевому виданню у вересні 2016 року, монополізація охорони шкіл і інший муніципальної власності – спірне рішення влади, яке може привести до конфліктів. Володимир Лезін Засновник ЧОА «Євроміст» – Пріоритет при виборі приватної фірми або державної організації повинен бути не у дешевизни, а у ступеня надійності. Чи в змозі одна – нехай навіть найбільш розгалужена охоронна організація – охопити всі школи краю? Адже за умовами закону про приватних охоронних організаціях такі ЧОПи повинні мати транспорт, групи швидкого реагування, зброя, централізовану охорону. І це у всіх районах і населених пунктах, – зазначив Лезін. Він додав, що штучний поділ ринку завжди загрожує побічними ефектами: «. створення преференцій, пільг і лобіювання чиїхось інтересів завжди призводить, скажімо так, до конфліктів». За даними СПАРК, головна організація ТОВ ЧОО ККВ «пластуни» в 2014 році брала участь в 50 закупівлях і виграла 36 з них на суму 71,2 млн руб, в 2015 році компанія виграла 10 контрактів на суму 96,8 млн руб.
ООО ЧОО ККВ «пластунів-А» в 2015 році виграло 11 з 22 контрактів на суму 23 млн рублів, в поточному році компанія поки отримала один контракт на 732 тис. Рублів.
ООО ЧОО ККВ «пластунів-Б» в 2015 році виграло 8 з 13 контрактів на суму 5,7 млн рублів, в поточному році компанія поки отримала 3 тендера з 6 на 73 млн рублів.
ООО ЧОО ККВ «пластунів-В» в 2015 році виграло 2 з 4 контрактів на суму 21,9 млн рублів, в поточному році компанія отримала 12 тендерів з 24 на 6,8 млн рублів.
Також контракти на невеликі суми виграють та інші юрособи під загальною назвою «Пластуни». на сайті Чопа можна подати заявку на отримання франшизи. Однак, як пояснили в «пластунів», поки франшиза не продається і, можливо, незабаром цей пункт з сайту і зовсім приберуть. Також на сайті розміщені вакансії, за описом яких ясно: для того щоб працевлаштуватися в козачий ЧОП, досить мати корочку охоронця, бути «відповідальним», «не мати шкідливих звичок» і «вміти працювати в колективі». Крім охорони муніципальних об’єктів ЧОП надає всі можливі послуги охоронного підприємства при практично невичерпних ресурсах. У ККВ перебуває близько 137 тис. Чоловік, кожен з яких теоретично може працювати в Чопі при належній підготовці. Земельне питання Один з останніх кроків назустріч реєстровим козакам адміністрація регіону зробила в 2016 році – початку передачу козачим товариствам без торгів земельних наділів під сільськогосподарські потреби. За даними адміністрації регіону, на 1 серпня 2016 року козацькі товариства ККВ отримали 7,3 тис. Га землі і ще 700 га повинні були отримати найближчим часом. При цьому в адміністрації відзначили, що в рамках розвитку економічної бази в розпорядженні козацьких товариств станом на 2014-2015 рік були земельні ділянки сільськогосподарського та іншого призначення загальною площею 6,4 га. При цьому нещодавно ТАСС цитувало Кондратьєва, який зазначив, що козаки повинні будуть використовувати землю ефективно і за цим буде стежити адміністрація. Читайте також: За очікуваннями влади, роздача землі повинна залучити в ККВ нереєстрових родових козаків *. Як відзначав Долуда, в даний час багато хто з них не бажають вступати до війська. Отаман пов’язує це з великою відповідальністю, яка накладається на реєстрових козаків у вигляді держслужби. На його думку, не всі готові її нести. Козаки як політична сила Однак серед самих родових козаків є інша думка. Їм не подобається використання козацтва в політичних цілях. Принаймні так вважають деякі з них. Багато нереєстрові козаки відмовилися від розмови з пресою, але їхню позицію прокоментував ЮГА.ру генеральний директор ТОВ «Станиця», родової донський козак Володимир Меліхов. Як він пояснив, закон, на підставі якого створено реєстр ( «Про державну службу російського козацтва» – прим. Ред.), Визначає козака як будь-якого громадянина Російської Федерації, який перебуває в зареєстрованому державою козацькому суспільстві. Таким чином, за словами Меліхова, повністю ігнорується самосвідомість родових козаків як народу. «Це неминуче призводить до засмічення козацьких товариств абсолютно чужими козакам елементами. Політика держави щодо козаків полягає в тому, щоб створити якесь “нове козацтво” як свою допоміжну силу, яка має зовнішні козачі атрибути, але позбавлена національних коренів і національної пам’яті. Це викликає повне неприйняття у родових козаків », – прокоментував він. Гучним скандалом за участю козаків стало напад навесні поточного року в аеропорту Анапи на членів ФБК (Фонд боротьби з корупцією) і Олексія Навального. Тоді колишній отаман Кубанського козачого війська Володимир Громов заявив на засіданні ЗСК, що «козаків підставили». У вересні в Приморсько-Ахтарського району стався конфлікт між приїжджими добровільними пожежними Грінпіс і місцевими козаками. Володимир Меліхов Генеральний директор ТОВ «Станиця», родової донський козак – Козакам потрібні не подачки, які потрапляють невідомо кому, а кардинальне вирішення питання, що складається в розробці і прийнятті закону «Про реабілітацію козачого народу», в якому будуть вирішені питання відновлення прав козаків на землю та козацького самоврядування. Відповідно, повинні бути збудовані заново на цій основі питання відносин козаків, саме як народу, з державою. На думку Меліхова, останні скандали, пов’язані з козаками, – це демонстрація вад реєстрового «козацтва». Через це воно може використовуватися для акцій на межі закону або взагалі протизаконних, коли певні державні структури хочуть вийти за межі своїх законних повноважень. «Мова йде не про якусь разову” підставу, що ганьбить козацтво “, а про логіку розвитку реєстру, що не має ніякої власної позиції і сліпо виконує вказівки зверху. Природно, це формує негативне ставлення до козаків в суспільстві, що позначається в тому числі і на козаків, які не мають відношення до реєстру, і, природно, такі дії не можуть бути схвалені всіма розсудливими козаками », – сказав Меліхов. Читайте також: * родовий козак – має (знає) не менше трьох поколінь предків-козаків по чоловічій лінії (батька, діда і прадіда); нереєстрове козак – не перебуває на державній військовій службі. Чи в змозі одна – нехай навіть найбільш розгалужена охоронна організація – охопити всі школи краю?
Как перевести жилое помещение в нежилое правильно Перевод жилого помещения в нежилое – насущный вопрос. Он может интересовать и многих предпринимателей, которые решили открыть свой бизнес, и собственное помещение в подходящем месте у них для этого есть
Как купить землю под строительство коммерческого объекта? В любом крупном городе купить земельный участок под строительство – это та еще задача. Свободной земли практически не осталось. Дефицит, в свою очередь, провоцирует рост цен. Впрочем, это обстоятельство
Что такое намеренное ухудшение жилищных условий и как определяется факт его совершения В 2005 году в ЖК РФ появился новый термин «намеренное ухудшение жилищных условий». В ст 53 он трактуется, как действия, способствующие ухудшению условий проживания. Как показывает практика, основная
Как избавиться от домашних муравьев Зайдя однажды на кухню, вы вдруг осознаете, что уже не единственные хозяева в своей квартире — ваша законная жилплощадь захвачена полчищами муравьев, одними из самых зловредных домашних паразитов. Первая
Ипотека в Сбербанке — как выбрать, как оформить и как получить Для многих граждан ипотечный кредит — единственный шанс купить собственное жилье. Оформить ипотеку можно в большинстве российских банков. Однако наибольшей популярностью у заемщиков пользуется Сбербанк,
Как организовать свое дело Чтобы получить подробное руководство для открытия своего дела, узнать последовательность этапов и их особенности, необходимо почитать данную статью. Чтобы организовать свое дело, и в случае,
Как корреспондент kommersant.ru делала ремонт в своей новостройке. Вместе с ключами владельцу новостройки выдают пластиковую ручку. “Вот вам пока одна, откроете с её помощью все окна, проверите, всё ли в порядке. А потом, когда закончите чистовую отделку, мы вам выдадим
Как делится наследство после смерти мужа между женой и детьми? Сталкиваясь с необходимостью получить и оформить имущество после смерти мужа, жена должна быть осведомлена в том, как это происходит, кому какая доля имущества переходит, кто и на что имеет право, как
Как бороться со стрессом Стресс — это не то, что с вами случилось, а то, как вы это воспринимаете” . Ганс Селье В стремлении описать неизъяснимый мир человеческой души ученые придумали много новых слов, но тем самым, похоже,