Правовий статус свідка, його права, обов’язки та відповідальність

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

Визначення поняття та правовий статус свідка

Свідок – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань (частина перша статті 65 КПК України).

Заборонено викликати і допитувати в якості свідка певну категорію осіб, а саме:
1. захисників, представників потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, законних представників потерпілого та цивільного позивача у кримінальному провадженні щодо обставин, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2. адвокатів – про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3. нотаріусів – про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4. медичних працівників та інших осіб, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи – про відомості, які становлять лікарську таємницю;

5. священнослужителів – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

6. журналістів – про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7. суддів та присяжних – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

8. осіб, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

9. осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо дійсних даних про їх особи;

10. осіб, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо цих даних;

11. експертів – щодо роз’яснення наданих ними висновків (частина друга статті 65 КПК України).

Заборонено допитувати як свідків осіб, які мають право дипломатичної недоторканності, якщо немає їх згоди, та працівників дипломатичних представництв, якщо не має згоди представника дипломатичної установи. При цьому, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом даних осіб, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.

Пунктом 1 частина третьої статті 87 КПК України передбачено процесуальну гарантію недопустимості отримання показань від свідка, якого надалі буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, а отримані за вказаних обставин докази в обов’язковому порядку визнаються такими, що отримані з істотними порушенням прав людини й основоположних свобод.

Права свідка

Свідок, поряд з іншими учасниками процесу має права:

1. знати у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;
2. користуватися під час свідчень та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката;
3. відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо вищезазначених відомостей, які не підлягають розголошенню;
4. давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
5. користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;
6. на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;
7. ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;
8. заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
9. заявляти відвід перекладачу (частина перша статті 66 КПК України).

Обов’язки свідка

До обов’язків свідка належать:

1. прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
2. давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;
3. не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків (частина друга статті 66 КПК України).

Відповідальність свідка

Злісне ухилення від явки

Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою (стаття 135 КПК України).

За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 67 КПК України).

Відповідно до статті 133 КПК України слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати свідка для допиту, якщо є достатні підстави вважати, що він може дати показання, які мають значення для кримінального провадження.

До свідка, який без поважних причин не прибув на виклик, може бути застосовано привід – примусове супроводження особи, до якої він застосовується.

Поважними причинами неприбуття особи на виклик є:

1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;

5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик (стаття 138 КПК України).

Неправдиві показання

За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених КПК України, свідок несе кримінальну відповідальність.

Не підлягає кримінальній відповідальності свідок за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо:

До близьких родичів та членів сім’ї відносяться – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (пункт 1 частини першої статті 3 КПК України).

Див. також

За неправдиві свідчення в Україні майже не карають, хоча стаття за це є. Розповідаємо, чому так

Минулого тижня Заборона опублікувала власне розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета в двох частинах (тут і тут). Наші журналісти виявили, що через три тижні після злочину до поліції звернулася громадянка Марина Мацюк і заявила, що її знайомий Максим Зотов – людина з найближчого оточення збіглого міністра доходів і зборів Олександра Клименка – зізнався їй у вбивстві журналіста. Поліція не допитала Зотова і не пішла за цією версією, проте, за словами спікера МВС України Артема Шевченка, слідчі допитали чоловіка Мацюк, і той заявив, що вона перебуває в давньому конфлікті із Зотовим і могла свідомо його обмовити.

За надання неправдивих свідчень в Україні передбачена кримінальна відповідальність, утім, на практиці таких рішень одиниці. Редакторка Заборони Ганна Беловольченко поговорила з адвокатом та відставним полковником міліції Русланом Сушком про те, чому стаття не працює, а також з яких причин у справах найчастіше з’являються неправдиві свідчення.

В Україні діє відповідальність за завідомо неправдиві свідчення. Стаття 384 Кримінального кодексу розцінює це як введення суду або іншого уповноваженого органу в оману. Людину, яка свідомо дала неправдиві свідчення – наприклад, заявила, що та чи інша особа перебувала на місці злочину, а цього насправді не було, можуть ув’язнити до двох років. А якщо це справа про особливо тяжкий злочин, то до п’яти.

Однак покарання за неправдиві свідчення є лише в теорії, на практиці ця стаття «мертва». Відставний полковник міліції та адвокат Руслан Сушко пояснює, що на це є кілька причин. По-перше, складно довести, що людина умисно давала неправдиві свідчення, а не просто запам’ятала те, що відбувалося, інакше, ніж було насправді. По-друге, коли слідчий допитує свідка, він попереджає його про кримінальну відповідальність за неправдиві показання. Однак, каже Руслан Сушко, в реальності свідчення, які збирає слідчий в ході досудового розслідування, нікому не потрібні, адже свідка потім під час засідання окремо допитуватиме суддя.

справі із вбивством бізнесмена Євгена Щербаня, в якому підозрювали Юлію Тимошенко, свідок сам зізнався, що дав неправдиві свідчення, а тому й дістав покарання. Щербаня вбили ще у 1996 році. Тоді вбивство приписували різним політикам, зокрема й тодішньому прем’єр-міністру України Павлу Лазаренку. Однак у 2012 році Генпрокуратура заявила, що до справи може бути причетна Юлія Тимошенко. Свідки говорили, що нічого не розповідали про її роль, бо боялися за свої життя. У матеріалах справи йдеться про те, що між Тимошенко та Щербанем нібито був бізнес-конфлікт через поставки газу. Один зі свідків, Ігор Мар’їнков, сказав, що бачив, як Тимошенко зустрічалася з ватажком бандитського угруповання Євгеном Кушніром у Києві у травні 1996 року. Нібито під час цієї зустрічі вона й замовила вбивство. Однак потім чоловік зізнався, що обмовив Тимошенко й дістав за це три роки умовно.

назвав підприємця Владислава Дрегера, який згадується у розслідуванні Заборони про вбивство Павла Шеремета). Руслан Сушко каже, що у юриспруденції такого терміну немає. За його словами, на стадії судового розгляду всі показання (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідків) рівноцінні, «подобаються вони міністру внутрішніх справ чи ні». Щоб стверджувати, що ця людина не може давати показання, каже Сушко, треба провести перевірку її свідчень. Інакше це підтасовка фактів.

коливається у межах 1 %, окрім справ щодо злочинів у сфері службової діяльності. Такий низький відсоток, на думку Сушка, свідчить або про бездоганну правоохоронну систему, або про те, що вона не працює адекватно.

«Якщо людину виправдовують, доведеться покарати прокурора, слідчих, скасувати премії, виплатити тому, кого притягували до відповідальності, сатисфакцію, а система такого не терпить. Тож коли до суду потрапляють справи, які там просто не мали б бути, правоохоронці приводять свідків, які дають неправдиві показання, щоб засудити підозрюваного. Виправдати людину в українському суді практично неможливо», — каже колишній слідчий.