Птахи без пір’я – приклади

Птахи-ендотермічні хребетні, тобто теплокровні, головною характеристикою яких є наявність пір’я, яке покриває їхнє тіло. Вони мають різні шляхи в залежності від місця розташування тіла, де вони знаходяться, а також різної будови, яка буде залежати від часу життя птиці. Є види, які народжуються без пір’я, інші, які народжуються з кількома пір’ям, що покривають тіло, а деякі вже мають хороший покрив з пір’я, що захищає їхнє тіло. Але насправді Чи є птахи без пір’я?

Якщо ви хочете дізнатися про цю та інші особливості птахів, продовжуйте читати цю статтю з Better-Pets.net, і ви дізнаєтесь, чи всі птахи мають пір’я чи ні.

Чи є птахи без пір’я?

Пір’я, як і волосся ссавців, зустрічається різні функціїсеред інших, терморегуляція та захист, дозволяє їм літати і протягом репродуктивного сезону здійснювати залицяння. Це також полегшує їх розпізнавання між особинами одного виду і, з іншого боку, дозволяє їм маскуватися проти хижаків.

В тілі птахів пір’я розподілені і ростуть на певних ділянках (pterilos або пір’яні ділянки) і вкраплені ділянками, де вони не ростуть, називаються apterilos. Отже, існує кілька видів пір’я, і вони є присутній у всіх птахівТому немає видів, які б природним чином і в зрілому віці повністю їх відчували. Дорослі скидають оперення принаймні раз на рік, тобто вони втрачають і замінюють певне або все своє пір’я і зазвичай це роблять після сезону розмноження.

Є види, які можуть бракує пір’я в голові, наприклад. У інших птахів самці не мають пір’я на грудях і «голі», щоб демонструвати дуже яскравий колір і таким чином приваблювати самок під час репродуктивного періоду. У разі інших птахів вони втрачають пір’я вентральної зони для інкубації яєць; Ця область називається «пластир для інкубації» і добре забезпечується кровоносними судинами. Тут епідерміс дуже тонкий, а жир зникає, що дає можливість птахам краще передавати тепло своїм яйцям під час вилуплення.

У цій іншій статті ми показуємо вам список пернатих тварин – список з іменами та цікавинками.

Приклади пернатих птахів

Як ми вже згадували, птахи, природно, мають пір’я, що покриває їхнє тіло, а в деяких випадках, природним чином або через певні умови, їм може не вистачати їх у певній частині тіла. Крім того, є деякі птахи, які мають дуже схоже на волосся пір’я, що призводить до віри, якої не вистачає. Давайте розглянемо деякі приклади:

Ківі (Аптерікс)

Ківі (птахи роду Аптерікс) – нелітаючий птах, у якого дуже мало розвитку крил, і вони майже непомітні. Це приклад птаха, для якого часто вважали, що у нього немає пір’я, але насправді це так дрібні маркери що не розвинулося з еволюційних причин та адаптації до екосистеми, де вони живуть, що надає їм вигляд щетини. Вони бурого кольору з різними відтінками залежно від виду, про який йде мова.

Стервятники

Деякі види грифів (із загону Cathartiformes), такі як гриф -торго, у них немає пір’я на голові. Це пов’язано з адаптацією до типу раціону, який вони мають, оскільки вони є смітниками, тобто вони харчуються залишками мертвих тварин, а оперена голова постійно буде забруднюватися кров’ю та іншими рідинами під час годування, і це буде важко тримати в чистоті.

Вам також може бути цікаво, які ресурси потрібні для життя грифу.

Індики

Іншими птахами без пір’я є види родини Phasianidae, такі як індики, у яких також немає пір’я голова і шия, як деякі лелеки (родина Ciconiidae), у яких також немає пір’я на голові та шиї.

У цій іншій статті ми пояснюємо, де живе павич.

Каріпелатний бульбуль

З іншого боку, Pycnonotus hualon або каріпелярний бульбуль, це є азіатський співочий птах і уродженець Лаосу, представляючи a лисину, тобто без пір’я, і це було відкрито наукою кілька років тому.

Фрегат

Інші птахи роду Фрегата, як у випадку Fregata magnificens, не має пір’я в зоні гулара (шиї), а натомість вони демонструють a гуларова сумка з яскравим і привабливим виглядом Червоний колір яку він роздуває під час ритуалів залицяння.

Птахи без пір’я з інших причин

В інших випадках у птахів може не вистачати пір’я через:

• Вірусні захворювання: наприклад, що вражає пташиноподібних птахів (папуги, какаду тощо), наприклад, так звана хвороба дзьоба та пера, спричинена вірусом, який атакує клітини росту пір’я та викликає їх вади розвитку та некроз, тому вони не розвиваються нормально, і птах втрачає їх.
• Аномалії розвитку пера: також птахи, вирощені в неволі, можуть мати аномалії у розвитку пір’я, це може бути пов’язано з неадекватним житлом, інфекціями, викликаними екто -та ендопаразитами, такими як деякі кліщі, воші або блохи, які можуть розжовувати пір’я та викликати їх падіння. Ці ектопаразити не тільки завдають шкоди шкірі та оперення, але поступово послаблюють їхнє здоров’я, вони навіть можуть викликати анемію та проблеми з диханням, якщо їх не лікувати вчасно.
• Розлади поведінки: бактеріальні інфекції, метаболічні захворювання, такі як гіпотиреоз, алергія на деякі продукти харчування, токсини, які можуть бути присутніми в навколишньому середовищі, або поведінкові розлади, такі як надмірна стрижка, що називається свербінням птиці, викликаним стресом та / або тривогою. У цей момент вас також може зацікавити Мій папуга зриває пір’я – причини та шляхи вирішення.
• Фолікулярна кіста: це вроджена хвороба, яка також призводить до того, що пір’я не росте нормально, а зростає всередину, при цьому птахи з більш рясним оперенням більш схильні.
• Хвороба хризантеми: Ще одне вроджене захворювання – це хвороба хризантеми, яка раптово призводить до припинення росту пір’я. Це пов’язано з проблемами регулювання температури тіла, що призводить до фізіологічних дисбалансів.
• Штучні пташенята: у випадку з видами з нетворним потомством (потомство, яке народжується без повного розвитку і повністю залежить від батьків), під час вилуплення з яйця у них немає пір’я для захисту, або вони можуть мати їх сліди. У міру розвитку пташеня пір’я стає присутнім задовго до виходу з гнізда.

У всіх цих випадках (за винятком випадків, коли йдеться про шкідливих цуценят), шляхом клінічних оглядів, проведених ветеринар, встановлено діагноз та контроль стану.

Якщо ви хочете прочитати більше статей, подібних до Птахи без пір’я – приклади, ми рекомендуємо вам увійти в наш розділ “Цікавості” про тваринний світ.

• Laufer, G., Grosso, E., & Smith, S. (2015). Перо жувальні воші, ектопаразити реї (Rhea americana). У VI Міжнародному конгресі з управління дикою природою в Амазонії та Латинській Америці. Ікітос, Перу.
• Ловетт, І. Дж., Фіцпатрік, Дж. В. (Ред.). (2016). Довідник з біології птахів. Джон Уайлі та сини. 733 с.
• Morales-Contretas, C., Murillo-Pacheco, R., & Fernández-Manrique, J. (2013, грудень). Втрата пір’я у королівських папуг (Amazona ochrocephala) у Центрі переміщення Вілли Сістіна, Вереда Апіай-Віллавісенсіо. Клінічний підхід. Матеріали Внутрішньої конференції з медицини та використання дикої, екзотичної та нетрадиційної фауни (т. 9, No 2, стор. 31-39).

ЗООЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК – Є. О. Неведомська – 2013

Птахи — це спеціалізована гілка вищих хребетних, які пристосувалися до польоту. Клас птахів об’єднує близько 9000 видів.

Гіганти серед літаючих птахів:

✵ лебідь, гриф, дрофа (маса 14-16 кг, розмах крил сягає 2,5 м).

Гіганти серед нелітаючих птахів:

✵ страус африканський, казуар (заввишки до 2,7 м, маса 80-100 кг).

Гіганти серед плаваючих птахів:

✵ пінгвін імператорський (заввишки 1,2 м, маса 40 кг).

✵ колібрі (маса 1,6-1,8 г, живиться нектаром квітки, має здатність зависати у повітрі над квіткою, підніматися вертикально вгору, літати хвостом уперед; частота рухів крил — 100 змахів за секунду; частота серцевих скорочень — 1 000 ударів за хвилину!)

Теплокровність (гомойотермія), висока рухливість, складна і різноманітна поведінка дозволили птахам широко розповсюдитися по земній кулі.

Орнітологія (від грецьк. ornithos — птах, logos — учення) — розділ зоології, який вивчає птахів.

Прогресивні ознаки птахів:

1. Прогресивний розвиток нервової системи (розвиток підкіркових асоціативних центрів великих півкуль, мозочка, поява центру терморегуляції у проміжному мозку, особливого розвитку набувають зорові і слухові долі мозку). Складна і різноманітна пристосувальна поведінка.

2. Поява чотирикамерного серця й повний поділ артеріального й венозного кровотоку внаслідок редукції однієї з двох дуг аорти.

3. Формування губчастих легень, внаслідок чого зросла інтенсивність постачання тканин та органів киснем і підвищився рівень обміну речовин.

4. Виникнення теплокровності (гомойотермності) як результат підвищення рівня обміну речовин шляхом інтенсифікації травлення, дихання, кровообігу, виділення, наявності теплоізоляційних покривів.

5. Сталий рівень температури тіла забезпечується переважно за рахунок внутрішніх фізіолого-біохімічних процесів (ендотермні).

6. Зміна в будові скелета (передні кінцівки видозмінені на крила, змінені пояси й передніх, і задніх кінцівок, кістки містять велику кількість повітроносних порожнин, дуже рухливий шийний відділ хребта, а щелепний апарат перетворений на дзьоб).

7. Наявність сухої шкіри, майже без залоз; пір’я — це видозмінена рогова луска, виконує теплоізоляційну функцію та забезпечує обтічність тіла.

Особливості будови птахів, що пов’язані з польотом:

* Передні кінцівки перетворилися на крила.

* Пір’євий покрив забезпечує:

* утворення несучих площин (крила, хвіст).

* міцний і легкий, кістки пневматичні (заповнені повітрям);

* для черепа характерні повне зростання усіх кісток у монолітний утвір та надзвичайна легкість і великі очно-ямкові западини;

* легкий дзьоб, позбавлений зубів;

* ключиці зростаються, утворюючи вилочку, яка надає пружності поясу передніх кінцівок;

* передні кінцівки — крила: плече, передпліччя (ліктьова і променеві кістки), кисть: частина кісток зростається, а з пальців зберігаються тільки три — другий, третій та четвертий, — при цьому кількість їхніх фаланг зменшується;

* грудина з кілем, до якого прикріплюються великі та малі грудні м’язи, що приводять в рух крила;

* ребра рухомо з’єднані з грудиною (можливість змінювати об’єм грудної клітки важлива для подвійного дихання);

* усі хребці, крім шийних, з’єднані нерухомо (це забезпечує компактність тіла, яка необхідна в польоті).

* Мускулатура добре розвинена, що зумовлює складні рухи під час польоту.

* Досконала дихальна система (дихальні шляхи: гортанна щілина, трахея, два бронхи; губчасті легені; повітряні мішки).

✵ запобігають перегріванню тіла птаха протягом польоту;

✵ полегшують тіло птаха під час польоту;

✵ зменшують тертя між внутрішніми органами.

✵ Кровоносна система: лише права дуга аорти, ліва редукована.

✵ Видільна система: сечовий міхур відсутній.

✵ Головний мозок: розвинені півкулі переднього мозку; розвинений мозочок (що пов’язано зі складним характером рухів, які потребують досконалої координації).

✵ У самців — парні сім’яники невеликі за розмірами.

✵ У самок — непарний лівий яєчник (правий яєчник редукований).

Особливості процесів життєдіяльності птахів, що пов’язані з польотом:

✵ Швидке перетравлення їжі, що забезпечує птаха великою кількістю енергії.

✵ Інтенсивний обмін речовин (за рахунок цілковитого розділення венозної та артеріальної крові, інтенсивного газообміну в легенях).

✵ Складний механізм подвійного дихання.

✵ Екскременти у кишечнику та продукти виділення не накопичуються в організмі, що зменшує масу птаха.

✵ Інтенсифікація зору та слуху розширюють можливості орієнтування в просторі.

Особливості організації птахів

Пристосування до польоту зумовило відносну одноманітність форми тіла птахів. Тіло складається з невеличкої голови, компактного округлого тулуба та кінцівок. На голові (рис. 69) містяться очі з рухливими повіками (верхньою, нижньою та мигальною перетинками), ніздрі, слухові отвори, дзьоб.

1 — наддзьобок; 2 — піддзьобок; 3 — восковиця; 4 — ніздря; 5 — язик; 6 — слуховий отвір.

Дзьоб складається з верхньої частини — наддзьобка та нижньої — піддзьобка, вкритих роговими чохлами. У основи наддзьобка деяких птахів (соколоподібні, голуби, папугоподібні, совоподібні) є ділянка потовщеної шкіри — восковиця, на якій розташовані зовнішні отвори ніздрів. Восковиця полегшує рухи наддзьобка. Зазвичай восковиця без пір’я (у папуг, орла-бородача, сови восковиця оперена) і яскраво забарвлена. У багатьох хижих птахів забарвлення восковиці змінюється з віком: жовта у старих, блакитна у молодих особин.

Тулуб у птахів обтічної форми. Оперення тулуба також забезпечує обтічність тіла. Передні кінцівки — крила, за спокійного стану складені та притиснуті до боків тіла. На задніх кінцівках розрізняють оголену частину, вкриту роговими лусками, та рухливі пальці (від двох до чотирьох), які закінчуються кігтями.

Птахи мають довгу та дуже гнучку шию (всі?), завдяки чому вони можуть повертати голову на 180° і більше (наприклад, сова повертає голову на 270°).

Шкіра птахів тонка, суха, майже позбавлена залоз. Лише при основі хвоста міститься куприкова залоза, що виділяє жир, яким птахи за допомогою дзьоба змащують пір’євий покрив. Завдяки секрету цієї залози їхнє пір’я зберіга свою еластичність та не намокає. Під пір’ям птаха є пух, який залишається сухим, і тому навколо тіла птаха зберігається повітряний шар, завдяки якому птах не мерзне навіть у холодній воді, і, крім того, тримається на воді, не тоне. Жирові виділення куприкової залози під впливом сонячного світу перетворюється на вітамін D (вітамін росту), який птахи проковтують під час очищування свого пір’євого покриву. Краще розвинена куприкова залоза у водоплавних птахів, лише у баклана та чаплі вона розвинена слабо. У птахів, які живуть за умов посушливого клімату, куприкова залоза часто відсутня (у дрофи, страусоподібних, деяких папуг).

Поверхневі шари клітин епідермального шару шкіри птахів роговіють. Розростання рогового епідермального шару шкіри утворює роговий покрив дзьоба — рамфотеку. Рогові луски вкривають на задніх кінцівках оголену частину (цівку), рухливі пальці, останні фаланги яких закінчуються роговими кігтями. У самців деяких птахів (у фазанових) на цівці утворюється кістковий виріст, вкритий гострим роговим чохлом, — шпора. Специфічний для птахів пір’євий покрив — також роговий утвір епідермального шару шкіри. Виділяють контурні та пухові пера, а також пух (рис. 70).

Основний тип пір’я — контурне перо: має міцний та пружний роговий стовбур; частина стовбура, до якого прикріплені дві пластини — опахала, називається стрижнем (має чотиригранну форму), а частина, позбавлена опахал, називається колодочкою (має округлу форму); основою колодочки перо кріпиться до шкіри; опахало складається з великої кількості тонких рогових пластинок — борідок першого порядку, від яких відходять борідки другого порядку (борідочки) з розміщеними на них дрібними гачечками; гачечки зчіплюють борідки між собою та

утворюють гнучку пластинку опахала, легку і майже непроникну для повітря. Контурні пера, вкриваючи усе тіло птаха, кріпляться в шкірі на особливих полях — птериліях, розділених аптеріями — ділянками шкіри, на яких пера не ростуть. Лише у пінгвінів пера рівномірно розподілені по всій поверхні шкіри.

Рис. 70. Будова та різновиди пір’я (за Наумовим, Карташовим, 1979):

А — контурне перо: 1 — колодочка; 2 — стрижень; 3 — опахало.

Б — будова опахала контурного пера: 2 — стрижень; 3 — борідка першого порядку; 4 — борідка другого порядку (борідочка).

Бі — борідочка з гагечками. В — пух. Г — пухове перо

Залежно від розташування та їхніх функцій контурні пера поділяють на:

✵ махові — довгі, особливо міцні; кріпляться на крилах;

✵ рульові — довгі та міцні пера хвоста;

✵ криючі — пера вкривають тіло птаха; зазвичай нижня частина опахала складається з тонких борідок без гачечків; це пухова частина опахала, функція якої — утримання біля шкіри шару повітря, збільшення теплоізоляційних якостей пера.

Під контурними перами знаходяться:

✵ пухові пера — мають тонкий стрижень, а борідки не несуть гачечки, через що не утворюється щільне опахало;

✵ пух — має дуже вкорочений стрижень, від якого відходять пучечком борідки без гачечків.

Пухові пера та пух забезпечують теплоізоляцію. Вони або рівномірно вкривають все тіло (гусеподібні), або розміщені тільки по аптеріях (чаплі, сови, горобцеподібні). У кутках рота в багатьох птахів розміщені щетинки — пера з пружним стрижнем, який втратив борідки. Вони виконують дотикову функцію, а в деяких видів, які ловлять під час польоту дрібну здобич (ластівки, серпокрильці), збільшують розміри ротового отвору.

Пір’євий покрив птахів має певне забарвлення, яке має різноманітне значення: полегшує зустрічі особин одного виду, попереджає міжвидові сутички, часто робить птаха малопомітним у місці існування. Забарвлення птахів забезпечується накопиченням у клітинах пера в період його формування пігментів та мікроскопічними особливостями структури пера. Основні типи пігментів:

✵ меланіни — зумовлюють чорне, буре, сіре забарвлення;

✵ ліпохроми — забезпечують червоне, жовте, зелене забарвлення.

Поєднання в одній ділянці пера різних пігментів ускладнює забарвлення. Білий колір обумовлений повітрям, яким заповнена безбарвна рогова маса пера. Металічний відблиск пера утворюється завдяки інтерференції (додавання) світла в зовнішніх оболонках рогових клітин.

З часом старе зношене пір’я замінюється на нове, тобто відбувається линька. У багатьох видів птахів може бути не одне, а два і навіть три линяння на рік. Це пов’язано із сезонними явищами у їхньому житті (шлюбний період, зимівля). У одних видів (наприклад, у денних хижих птахів) линяння відбувається поступово, не впливаючи на їхню здатність до польоту. В інших видів (гусеподібні, журавлі) воно здійснюється швидко, при цьому птахи втрачають здатність літати (дрібні качки — приблизно на 20 днів, лебеді — майже на 1,5 місяці). У цей період вони тримаються у важкодоступних місцях.

Особливість скелета птахів — його міцність та легкість, яка забезпечується добре вираженою пневматичністю (наявність порожнин, заповнених частково повітрям, частково — кістковим мозком) кісток.

Скелет птахів поділяють на осьовий скелет і з’єднану з ним грудну клітину, скелет черепа, скелет кінцівок (передніх і задніх) та їх поясів.

Осьовий скелет, утворений хребцями, складається з п’яти відділів:

1) шийного — 11-25 хребців; перший хребець — атлас (атлант), другий — епістрофей мають таку саму будову та функції, як і в рептилій; усі інші хребці гетероцельного типу: довге тіло спереду та ззаду має сідлоподібну поверхню; зчленування таких хребців забезпечує їх

ню високу гнучкість та рухливість: птахи вільно повертають голову на 180°, а деякі (сови, папуги) — на 270°;

2) грудного — 3-10 хребців; вони зростаються між собою, утворюючи спинну кістку, а також із складним крижем; завдяки такій будові тулубовий відділ осьового скелета стає нерухомим, що важливо під час польоту (коливання тулуба не заважають координації літальних рухів); до грудних хребців рухомо приєднуються ребра, рухомо з’єднані з грудиною, утворюючи грудну клітину; кожне ребро складається з двох відділів — спинного та черевного, які рухомо з’єднані між собою хрящем та утворюють кут, спрямований назад своєю верхівкою; завдяки такій будові об’єм грудної клітини внаслідок скорочення м’язів може змінюватись, що важливо під час дихання; міцність грудної клітини збільшується завдяки гачкоподібним виростам спинних відділів ребер, які налягають на сусіднє ребро; грудина має вигляд тонкої широкої і довгої пластинки, на якій у всіх птахів (крім страусоподібних) є високий виріст — кіль, до якого прикріплюються великі та малі грудні м’язи, що приводять до руху крила;

3) поперекового — 5 хребців;

5) хвостового — 5-9 вільних хребців і куприкова кістка, утворена внаслідок зростання останніх 4-8 хвостових хребців; до куприкової кістки віялом прикріплюються основи рульового пір’я.

Усі поперекові, крижові та частина хвостових хребців нерухомо зростаються між собою в монолітну кістку — складний криж, з яким нерухомо з’єднані кістки тазового пояса. Це забезпечує нерухливість тулуба і створює міцну опору для задніх кінцівок.

Череп птахів утворений суцільною мозковою коробкою, великими очними ямками, верхньою та нижньою щелепами без зубів, з яких лише нижня щелепа рухлива.

Скелет передньої кінцівки, перетвореної на крило, складається з плеча (плечової кістки), передпліччя (ліктьової й променевої кісток), кисті. Частина кісток кисті зростається, утворюючи пряжку, а скелет пальців сильно редукується: добре розвинені лише дві фаланги другого пальця, які подовжують вісь пряжки. Від першого і третього пальців зберігається лише по одній короткій фаланзі. Із пальців рухливим залишився тільки перший, до якого прикріплюються декілька пер «крильця». Махові пера прикріплюються до пряжки і до фалангів другого пальця. Перетворення кисті (утворення пряжки, редукція пальців, мала рухливість суглобів), забезпечує міцну опору для махових пер. Найбільшу швидкість польоту розвиває серпокрилець колючохвостий — до 170 км/год. Швидкість польоту різних видів птахів:

✵ качки та кулики — 65-80 км/год;

✵ серпокрильці — 100-120 км/год.

Швидкість руху пінгвінів у товщі води становить 36 км/год.

Пояс передніх кінцівок складається з трьох парних кісток — вузьких і довгих лопаток, ключиць і масивних воронячих кісток. Ключиці зростаються між собою дальніми кінцями, утворюючи вилочку. Вилочка виконує роль амортизатора, пом’якшуючи поштовхи при рухах крил.

Скелет задньої кінцівки складається із масивного стегна (стегнової кістки), гомілки (зрощених великої та малої гомілкових кісток), стопи. Більшість кісток стопи зростається і утворює єдину кістку — цівку, яка збільшує довжину кроку. До цівки прикріплюються фаланги пальців (переважно 3-4 пальці, іноді — 2 у африканських страусів).

Пояс задніх кінцівок (тазовий пояс) утворений трьома парами кісток (клубової, сідничної, лобкової), які зрослися зі складним крижем, забезпечуючи міцну опору для задніх кінцівок і створюючи можливості для прикріплення масивних м’язів. Наприклад, швидкість бігу трипалого нанду та двопалого африканського страусу становить понад 50 км/год. Лобкові та сідничні кістки у птахів не зрощуються між собою по середній лінії тіла; такий таз називають відкритим. Він дає змогу відкладати великі яйця.

Мускулатура птахів порівняно з мускулатурою плазунів характеризується більшою диференціацією, що пов’язано з більш складними і різноманітними рухами під час польоту. Найбільш масивні м’язи (за своєю масою дорівнюють решті мускулатури) — це парні великі грудні м’язи, прикріплені до грудини та її кіля, служать для опускання крил. Підключичні м’язи забезпечують піднімання крил. Добре розвинені м’язи шиї забезпечують високу рухливість голови, що важливо і під час здобування їжі, і під час польоту. Міжреберні м’язи забезпечують дихальні рухи. Важливу функцію відіграють підшкірні м’язи, які приводять пера до руху. У прохолодну погоду ці м’язи скорочуються і птахи настовбурчують пір’я. При цьому збільшується прошарок повітря між пір’ям і тулубом, що сприяє збереженню тепла. Для птахів характерне накопичення в м’язах міоглобіну, який дозволяє створювати резервний запас кисню. Цей кисень утилізується в період інтенсивної роботи. Найбільша концентрація міоглобіну міститься у великому грудному м’язі, мускулатурі мускульного шлунка та серця. Добре також розвинені м’язи задніх кінцівок (їх понад 30). Проте у цівці й пальцях птахів немає м’язів — лише сухожилля. Саме тому птахи можуть ходити по снігу, не відморожуючи ніг.

Теплокровність та висока рухливість птахів забезпечуються споживанням значної кількості їжі. Спектр кормів птахів значно різноманітніший порівняно з плазунами. Більшість птахів тваринноїдні. Багато видів живляться одночасно і різноманітними безхребетними, і рослинним кормом, особливо ягодами і насінням. Рослиноїдних видів небагато (гуси, деякі куроподібні), проте і вони вживають тваринний корм.

Травна система птахів починається беззубим дзьобом. Різноманітність форм дзьоба птахів (рис. 71) свідчить про характер живлення:

✵ гострий гачок на кінчику (хижі, сови, баклани) або гострі ріжучі краї дзьоба (чаплі, журавлі) допомагають утримувати велику рухливу здобич;

✵ тонкий пінцетоподібний дзьоб дозволяє витягувати дрібних безхребетних з їхніх місць існування (горобцеподібні, кулики, удод);

✵ широкий, сплюснутий, зсередини з поперечними роговими пластинками дзьоб складає своєрідний апарат для фільтрації води і забезпечує живлення дрібними планктонними тваринами і водоростями (гусеподібні, фламінго);

✵ прямий, долотоподібний дзьоб, за допомогою якого птахи не лише здобувають собі їжу в деревині, але видовбують у стовбурах дупла, де й живуть (дятли).

Рис. 71. Будова дзьоба та кінцівок птахів залежно від способу харчування і пересування.

У ротовій порожнині більшості птахів міститься конічний язик з розвиненими шипиками, які допомагають втримати здобич. У птахів з фільтрувальним апаратом м’ясистий язик забезпечує виштовхування води і ґрунту з ротової порожнини і допомагає проштовхнути у глотку проціджену їжу. Язик зерноїдних птахів утримує насіння на краю дзьоба під час його подрібнення. У птахів, які харчуються квітковим нектаром (колібрі), язик згортається у трубку для висмоктування. У дятлів дуже довгий та загострений язик із зачіпками, які допомагають витягувати комах із вузьких і глибоких ходів у деревині.

У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз. Слина не лише змочує їжу і сприяє її проходженню до стравоходу, але й бере участь у травленні, оскільки містить деякі травні ферменти, наприклад, амілазу, яка забезпечує часткове перетравлення вуглеводів. У багатьох ластівок і стрижів-саланганів липка слина густішає в повітрі і тому використовується цими видами птахів у будівництві гнізда.

Ротова порожнина переходить у довгий стравохід (рис. 72). У деяких птахів (куроподібні, голуби, хижі, папуги) у нижній частині стравоходу є розширення — воло, яке є тимчасовим резервуаром для їжі (поки нею переповнений шлунок). У голубів у період розмноження клітини спеціальних епітеліальних залоз посилено діляться, підлягають жировому переродженню та відшаровуються в порожнину вола, де разом з лімфою утворюють так зване «пташине молоко» — пінисту масу, яка містить понад 10% білку та 12-15% жиру. Саме нею птахи годують свої пташенят.

Рис.72. Травна система голуба (за Наумовим, Карташовим, 1979):

1 — стравохід; 2 — воло; 3 — залозистий шлунок; 4 — м’язовий шлунок; 5 — дванадцятипала кишка; 6 — печінка;

7 — жовчні протоки; 8 — підшлункова залоза; 9 — протоки підшлункової залози; 10 — тонка кишка; 11 — сліпі кишки; 12 — пряма кишка; 13 — клоака; 14 — кишкова очеревина (зображена лише її частина); 15 — нирки; 16 — селезінка.

Шлунок птахів складається з двох відділів:

✵ залозистий, у якому багаточисельними залозами виділяється шлунковий сік;

✵ м’язовий, який має товсті м’язові стінки, а його внутрішня поверхня вкрита зроговілою шорсткою плівкою.

їжа, просочена травними ферментами, із залозистого шлунку потрапляє у м’язовий. Там вона перетирається завдяки ритмічним скороченням його стінок (до 30 в 1 с). Перетиранню їжі допомагають проковтнуті птахами камінці (гастроліти), які відіграють роль жорна та компенсують відсутність зубів у ротовій порожнині. Дрібно перетерта їжа надходить в кишечник для остаточного перетравлювання та всмоктування поживних речовин, а неперетравлені і не роздрібнені рештки (волосся, пір’я, кістки, хітин) у багатьох птахів утворюють щільну грудочку — погадку — і через стравохід і ротову порожнину викидаються назовні. В кишечник (дванадцятипалу кишку) впадають протоки підшлункової залози та жовчного міхура (немає у голубів) дволопатевої печінки. На межі тонкої і прямої кишок розміщені невеличкі парні вирости — сліпі кишки, у яких їжа перетравлюється під впливом власних ферментів і специфічної мікрофлори. Кишечник довший переважно у рослиноїдних видів і переважає довжину тіла в 10 і понад разів (у африканського страуса в 20 разів). У комахоїдних видів кишечник відносно короткий і переважає довжину тіла лише в 4-6 разів. Кишечник закінчується клоакою. Екскременти в кишечнику не накопичуються, а зразу ж викидаються назовні, що зменшує масу птаха. У пташенят розвинутий товстостінний сліпий відросток спинної сторони клоаки — фабріцієва сумка, в якій формуються білі елементи крові (лейкоцити); у дорослих птахів вона редукується.

Інтенсивність перетравлювання їжі у птахів дуже висока: сухе зерно — за 3-4 години, жуки — біля 1 години, гусені — 15-20 хвилин, соковиті ягоди — півгодини. Для забезпечення інтенсивного обміну речовин, який необхідний для підтримання сталої високої температури тіла (до 42°С) та для польоту, птахи часто їдять і більшу частину свого часу проводять у пошуках їжі. Дрібні види птахів із-за більших тепловтрат порівняно з крупнішими видами потребують більшої кількості їжі. Маса їжі, яку поїдають дрібні горобцеподібні за добу, складає 50-80% їхньої маси тіла, у більших за розміром видів — 15-40%. Добова норма корму залежить й від калорійності їжі, температури довкілля: похолодання підвищує потреби у їжі. Дрібні птахи гинуть без їжі вже через 15-30 годин, голуби — через 7-9 днів, крупні орли і сови можуть прожити до 1 місяця.

Видільна система птахів складається з парних тазових нирок та сечопроводів, які відкриваються у клоаку. Особливістю нефронів нирок птахів є те, що в них, на відміну від плазунів, з’являється U-подібний відділ — петля Генле, густо обплетена капілярами. Висока проникність стінок петлі Генле дає змогу пасивній реабсорбції води із первинної сечі. Цей механізм забезпечує утворення концентрованої сечі. Додаткове всмоктування води відбувається в клоаці. Все це дозволяє видаляти з організму продукти розпаду при мінімальній втраті води. Сечового міхура птахи не мають. Сеча дуже високої концентрації і виводиться разом із калом (послід). Пташиний послід — суміш калових мас і сечі.

Крім того, у більшості птахів є носові залози, розміщені на лобових кістках над орбітами очей. Особливо сильно вони розвинені у морських птахів і в деяких пустельних птахів, які змушені пити солону воду. В секреті носових залоз, який крапельками виділяється з ніздрів назовні, концентрація кухонної солі (NaCl) у 4-5 разів вища, ніж у крові, та у двічі вища, ніж у морській воді.

Дихальна система (рис. 73) птахів складається з:

✵ дихальних шляхів: парних ніздрів; носової порожнини; гортані; трахеї (стінки складаються з хрящових кілець, які підтримують постійний просвіт для проходження повітря); двох бронхів (стінки складаються з хрящових напівкілець);

Рис. 73. Схема повітряних мішків птахів з черевного боку (за Наумовим, Карташовим, 1979):

I — трахея; 2 — легеня; 3 — шийний мішок; 4 — міжключичний мішок; 5 — 8 — вирости міжключичного мішка;

9 — передньогрудний мішок; 10 — задньогрудний мішок; 11 — черевний мішок.

Нижня частина трахеї і початкові ділянки бронхів формують характерну лише для птахів нижню гортань — голосовий апарат. Бронх у легенях розпадається на 15-20 вторинних бронхів, більшість яких закінчується сліпо. Вторинні бронхи з’єднуються один з одним багаточисельними дрібними парабронхами, від яких відходить багато бронхіолей — радіально розміщених комірчастих виростів, густо оплетених легеневими кровоносними капілярами. Саме тут відбувається насичення крові киснем. Частина вторинних бронхів проходить через легені і відкривається у великі тонкостінні повітряні мішки: непарний — міжключичний; парні — шийні, передньо- та задньогрудні, черевні, розміщені між внутрішніми органами, а їх відростки проходять під шкіру та в порожнини великих кісток (плечової, стегнової). Об’єм повітряних мішків у 10 разів переважає об’єм легень.

✵ під час вдиху завдяки скороченню міжреберних м’язів об’єм грудної клітки збільшується, еластичні повітряні мішки розширюються, втягуючи повітря. При цьому повітря із легень потрапляє в передні повітряні мішки (міжключичний, шийні, передньогрудні), а повітря з довкілля по трахеї, бронхам та їх розгалуженням йде в легені та задні повітряні мішки (задньогрудні та черевні);

✵ під час видиху: об’єм грудної клітки зменшується і під тиском внутрішніх органів повітря виштовхується з повітряних мішків. Повітря насичене киснем із задніх повітряних мішків (задньогрудні та черевні) потрапляє в легені, а повітря із передніх повітряних мішків (міжключичний, шийні, передньогрудні), яке містить вже мало кисню, але багато вуглекислого газу, проштовхується в трахею та виводиться назовні.

Таким чином, насичене киснем повітря практично безперервно, і під час вдиху, і під час видиху, проходить через легені, збагачуючи кров киснем (подвійне дихання).

Інтенсивність дихання у птахів змінюється від потреб у кисні (див. табл. 12):

ІНТЕНСИВНІСТЬ ДИХАННЯ ПТАХІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ФІЗІОЛОГІЧНОГО СТАНУ

Назви птахів

Частота дихальних рухів за 1 хвилину

у стані спокою

під час польоту