7 українських пам’яток входять до світової спадщини ЮНЕСКО

12 травня 1954 року Українська РСР приєдналася до міжнародна організація ЮНЕСКО, яка сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури та охороні пам’яток культури.

Попри те, що ООН з питань освіти, науки і культури створили ще у 1945 році, СРСР залишався осторонь членства до смерті Йосипа Сталіна у 1954 році. Причина – надзвичайна напруга, яка виникла між СРСР та країнами Заходу після завершення Другої світової війни. Одразу ж після смерті диктатора почався період так званої “першої відлиги” у відносинах між Радянським союзом та союзниками. УРСР, як і білоруська РСР, формально отримали право вести зовнішню політику. Насправді це прискіпливо контролював Кремль, але Києву та Мінську на короткий час дозволили “погратися у самостійність”. Ставши членом ООН з питань освіти, науки і культури, УРСР одразу ж долучилася до діяльності організації. Особливу увагу радянська Україна приділяла збереженню своїх культурних пам’яток, зокрема, давньої архітектури Львова, Чернівців та інших міст України. Читайте також: Polaroid завоював людство миттєвими фото

На території України сім об’єктів входять до світової спадщини ЮНЕСКО. Серед них – Київський Софіївський Собор, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, Букові праліси Карпат, Херсонес Таврійський та інші пам’ятки. Ставши незалежною, Україна у 1993 році виступила з ініціативою розробки “Програми культури миру”. Мета проекту – формування психології мирної культури, клімату довіри і толерантності в усьому світі. Зараз Україна бере активну участь у роботі кількох комітетів ЮНЕСКО, які займаються охороною історичних пам’яток, розвитком освіти і науки та громадянського суспільства.

§ 23. Народи, етноси та нації

Для позначення великої спільноти людей застосовують низку понять: «народ», «етнос», «нація».

Нерідко їх використовують як синоніми, хоч вони мають істотні відмінності.

Схематично формування народу можна представити таким чином: рід — плем’я — народ . Внаслідок тривалого співжиття племена змішувалися. Вчені довели, наприклад, що французький народ — наслідок змішання римлян, кельтів і германців; український — слов’янських і тюркських кочових племен; завдяки змішанню слов’ян, угро-фінських племен, гунів, монголів і татар постав російський (московський) народ. Та сутність народу не вичерпується біологічним походженням, оскільки він живе в певному просторі. Люди здавна були пов’язані природою, простором, який для них був близьким, рідним, а всякий інший — чужим. Колективними зусиллями народу облаштовувалася певна територія. Народжувалося поняття «батьківщина». До цього прилучився ще один важливий компонент — мова. З її допомогою люди спілкувалися між собою, завдяки їй формувалося духовне життя народу: народна культура, народне мистецтво, релігія тощо.

Народ поняття, яке використовується у багатьох значеннях: 1) мешканці країни; 2) велика кількість людей; 3) група (спільнота), поєднана кровними, біологічними зв’язками, територією та мовою.

Якщо народи існували з давніх-давен, то нації в Європі викристалізувалися лише в XVII—XIX ст. На відміну від народу, нація не є витвором природи, а народжується історично. Процес переростання народу в націю супроводжується формуванням національної свідомості, збереженням ідентичності перед зовнішніми впливами.

Люди з африканського племені масаї

Таким чином народ — це спільнота, яка відрізняється від інших стійким комплексом духовних, психічних та фізичних якостей і спроможна його передати своїм нащадкам. Народ може володіти різною мірою організованості, тобто мати або не мати власну державу.

Етнос — стійка сукупність людей, яка проживає на чітко визначеній території або розпорошено на різних теренах поряд з іншими етносами та зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.

Спільне тривале проживання людей на певній території, які мають спільне походження, породжує вироблення спільності в культурі, побуті, мові та формування психологічних особливостей. Це об’єднання у наукових працях характеризують як етнос. Етнос належить до певного народу або є його складовою частиною.

Українці. Фото поч. XX ст.

У процесі історичного розвитку багато які етноси втрачають спільність території. Наприклад, українці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя. Там вони утворюють етнічні групи (національні меншини).

Нація утворюється на основі певного етносу, до якого приєднуються представники інших етносів, що живуть на певній території та пов’язані між собою соціально-економічними відносинами. Так, тепер, у Франції живуть французи, бритонці, фламандці, німці, баски, корсиканці, алжирці та ін; у Великій Британії — англійці, шотландці, ірландці, валлійці. Всі вони окремо «народи-етноси». А всі разом є представниками французької чи англійської (державної) нації. Найчіткіше цей процес простежується на прикладі сучасних США, де з іммігрантів різного етнічного й расового походження сформовано єдину американську націю.

Французьке національне вбрання

Цікаво знати

Розрізнення понять «народ», «етнос», «нація» намітилося ще з часів Стародавньої Греції. У давньогрецькій мові, наприклад, для позначення поняття «народ» використовувалися два терміни: «етнос» і «демос». У середньовічній Європі термін «нація» спочатку (з XV ст.) означав «земляцтво». До XIX ст. він набув сенсу, близького до сучасного. “Нація” стала трактуватися як альтернатива поділу народів за підданством певному монарху і племінній роз’єднаності.

У кожній з названих країн живуть також українці, які, з позиції цих держав, — американці, англійці, французи українського походження, хоча етнічно ці люди вважають себе представниками української нації.

Шотландці у національному вбранні

Сприятливими умовами для формування й розвитку нації є наявність спільної мови, території, господарських зв’язків, культури. Проте етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, психологічному самовизначенні, коли люди усвідомлюють свою належність до цієї спільноти.

Німці в національному вбранні

Нація — це народ, який має власну систему управління. Натомість етнос — це народ, який не має такої системи, тому етнос схильний підпадати під зовнішнє керування. В результаті етнос — часто це об’єкт історії (той, ким керують), а нація — суб’єкт історії, суверен, гравець.

Нація — політично, державно організований народ. Будь-яка нація прагне утворити свою державу, зміцнити її.

Між етносом і нацією — є ще одна суттєва відмінність. Якщо до етнічної культури люди прилучаються колективно, з причини своєї належності до певного етносу, то до національної культури вони прилучаються здебільшого індивідуально, а інколи — всупереч своєму етнічному походженню.

Більшість народів Європи, мають своє етнічне ядро — титульний етнос. Тобто той, який дає назву країні, народу, а коли у народу є державність — то й державі. Саме титульний етнос очолює рух всього народу за державність, самостійність, незалежність. Набуття народом державності перетворює представників усіх його етнічних спільнот на громадян, уможливлює процес їхньої державної (а далі — й національної) ідентифікації.

Маорі — корінний народ Нової Зеландії

• Що сформувалося раніше: український народ, етнос чи нація?

2. Народи, які проживають на теренах України

Україна — багатонаціональна країна. Відповідно до даних останнього всеукраїнського перепису населення (2001 р.) в Україні проживають представники понад 130 національностей та етнічних груп. Найчисленнішими з них є: українці, росіяни, євреї, білоруси, молдовани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, вірмени, роми та ін. Серед цього розмаїття виділяються корінні народи — українці (77,8 %), кримські татари (0,5 %), караїми (> 0,1 %), кримчаки (> 0,1 %) — останні три походять з Кримського півострова.

Корінний народ — це той народ, який мешкає на території України та не має державних утворень поза межами України. Термін «корінні народи» закріплений Декларацією ООН від 2007 р. про права корінних народів.

Інші етнічні групи в Україні є національними меншинами. Тобто діаспори націй, які мають свою етнічну батьківщину чи національні утворення за межами України. Наприклад, нині багато білорусів проживають у північних регіонах України; угорці, румуни та поляки живуть на заході, росіяни — на сході тощо.

Росіян в Україні проживає понад 8,3 млн осіб, або 17,3 % від усього населення. За часів перебування України у складі СРСР чисельність росіян за 1926-1989 рр. зросла більш ніж у 3,5 раза. В окремих областях вони становили понад третину населення: Донецькій, Луганській, Харківській, Автономній Республіці Крим. Заселяти українські землі росіяни почали ще з XV ст. Зараз більшість росіян (88 %) проживає в містах.

Робота з джерелами

Конституція України

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

• Згідно з Конституцією Україна нація — держава чи нація — народ (етнос)?

Представники інших національностей проживають переважно в районах України, прилеглих до їхніх національних держав. Білоруси живуть на Поліссі, поблизу кордону з Білоруссю, а також у великих містах, селах Миколаївщини й Криму. Молдавани проживають, в основному, в селах Одеської та Чернівецької, а також Кіровоградської і Миколаївської областей. Поляки найбільшу частку становлять у населенні міст Житомирської і Хмельницької областей. Болгари проживають в селах південно-західних районів Одеської області та у Приазов’ї.

У західних областях (особливо Закарпатській) поряд з українцями живуть угорці, чехи, румуни, словаки. У Донецькій області проживають греки, татари, у Запорізькій та Одеській — албанці.

У процесі становлення незалежної Української держави, демократизації всіх сфер життя в країні виникають національні культурні товариства, створюються умови для духовного розвитку представників національних меншин.

• Які народи є корінними мешканцями України?

Цікаво знати

Кримські татари

У 2016 р. українська співачка кримськотатарського походження Джамала перемогла на Євробаченні зі своєю піснею «1944», що привернуло увагу по всьому світу до обговорення трагедії народу. 18 травня 1944 р. за наказам радянського диктатора Йосипа Сталіна цілий народ був вигнаний (депортований) зі своєї батьківщини.

423 тис. кримських татар були відправлені у східні райони СРСР. Близько 47 % з них померли під час самої депортації або протягом кількох років після неї. У 2015 р. Україна визнала цю трагедію геноцидом.

Нині доля кримських татар знову сумна. Після окупації Криму Росією в 2014 р. вони знову зазнали переслідувань. На сьогодні у в’язницях Російської Федерації за неправдивими звинуваченнями перебувають кілька сотень кримських татар.

Крім кримських татар, в Україні є ще два унікальні та дивовижні корінні народи — караїми, кримчаки.

Караїми (люди з міської фортеці) — автохтонний народ Криму. Вони жили з XI ст. в місті-фортеці Чуфут-Кале, що за 3 км на схід від міста Бахчисарай.

Караїми є тюркомовними сповідниками караїмського юдаїзму. Про походження караїмів є дві версії. Перша — найпоширеніша — говорить, що це тюрки з караїмською вірою. Друга стверджує, що караїми є втраченим племенем Ізраїлю (тобто євреями).

Кримські татарки у національному вбранні

Різниця між релігією караїмів і ортодоксальним юдаїзмом є принциповою. У своїй вірі євреї спираються на Талмуд, який є тлумаченням мудрецями Тори, і слідують Талмуду, виконуючи заповіді. Караїми не визнають Талмуд і вважають, що читати треба оригінал й інтерпретувати його самостійно. Караїмська синагога називається «кенеса». Караїмські кенеси є в Києві, Харкові, Бахчисараї, Севастополі, Сімферополі. У XIV столітті частина кримських караїмів була захоплена литовським князем Вітовтом Великим і вивезена на територію сучасної Литви. Як наслідок, караїми до сьогодні мають діаспору в місті Тракай. Вони також живуть у Польщі, Франції, Ізраїлі та США.

Кліп Джамали на пісню «1944»

Караїми пережили нацистську окупацію Криму під час Другої світової війни, оскільки Адольф Гітлер не вважав їх євреями. У 1959 році в Криму проживало 5700 караїмів. Згодом вони почали переїжджати в інші країни.

Розсіяні по всьому світу караїми тепер асимілюються з місцевими народами або називають себе євреями.

Учені можуть підтвердити, що зараз у світі налічується лише близько 2000 караїмів, 671 з яких проживає в Криму.

В Україні караїми мають своє об’єднання, яке називається Кримкалайлар. Це допомагає зберегти їхні традиції та мову, яка вимирає. У 2001 р. тільки 72 караїми визнали караїмську мову як рідну.

Кенаса в Києві

Кримчаки (також відомі як кримчахи) — народ, який походить від тюркомовних прихильників юдаїзму. Вони говорять кримчацькою мовою, яка є модифікованою формою кримськотатарської мови.

Учені вважають, що вони можуть бути нащадками тих євреїв, які уникли страти, коли в 135 р. римський імператор Адріан придушив повстання Бар-Кохби. Тоді вони переїхали на Кримський півострів. З II ст. вони жили в Кафі (Феодосія), Старому Криму, Бахчисараї та інших місцях.

Відтоді громада кримчаків послідовно асимілювала єврейських іммігрантів з Вавилонії, Візантії, Хозарського каганату, Італії, Кавказу, а також ашкеназів, які мігрували до Криму з економічних причин, рятуючись від розправ чи потрапляючи в татарський полон.

Кримчаки належать до традиції юдаїзму, хоча є деякі відмінності. Наприклад, кримчацький каал звернений не на схід, як звичайні синагоги, а на південь, як у мусульманських мечетях. У молитовній кімнаті немає ні стільців, ні лавок.

До Другої світової війни налічувалося близько 9 тисяч кримчаків. Але 6000 з них були розстріляні нацистами в Криму восени 1941 р. разом з іншими євреями, які на той час проживали в Криму. Уникли цієї долі лише чоловіки, які воювали на фронті, і ті сім’ї, які були евакуйовані.

Зараз кримчаки живуть у Німеччині, Ізраїлі, США та інших країнах. У 1989 р. для відродження національної культури цього зникаючого народу було створено культурно-освітнє товариство «Кримчахлар».

Кримчацькі жінки в національному вбранні. 1924 р.

• Протягом історії етноси розвивалися в кількох формах, головними з яких вважаються: рід — плем’я — народ — нація. Кожний етнос — це специфічна форма існування людського роду, соціокультурний організм на певній стадії цивілізаційної зрілості цих щаблів, тобто: нації, народності, племені, роду.

• На території України проживають представники близько 130 етносів. Корінними народами є українці, кримські татари, караїми, кримчаки. Інші народи є національними меншинами.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Зобразіть схематично процес формування народу.
• 2. У яких формах впродовж історичного розвитку розвивається етнос?
• 3. Поміркуйте. Що дає змогу терміни «народ», «етнос», «нація» використовувати як синоніми?
• 4. З чим пов’язують виникнення поняття «батьківщина»?
• 5. Чому мова є важливим компонентом для формування спільнот: «народ», «етнос», «нація»?
• 6. За яких обставин етнос може стати національною меншиною?
• 7. Які існують шляхи формування націй? Чим вони різняться?
• 8. Як формуються назви країн? За допомогою додаткових джерел визначте, які назви європейських країн походять від самоназви титульного етносу.
• 9. Які народи, що проживають на території України, є її корінними народами?
• 10. Які етнічні групи в Україні є національними меншинами? За допомогою додаткових джерел визначте, які національні меншини проживають у вашому регіоні.