Миша з довгим носом: помічник або шкідник?

На полях і дачних ділянках іноді зустрічається маленький звір з довгим носом, який дуже схожий на мишу. Помітити цього гризуна непросто, так як він має невеликі розміри і веде переважно нічний спосіб життя. Йдеться про землерийці.

Дізнаємося, чи є ця миша шкідником, або ж вона корисна фермерам.

Будова і зовнішній вигляд

Миша з довгим носом називається ще і бурозубки. Зовні вона дуже нагадує полівку. Але на відміну від неї у цього звірка довгий ніс, який схожий скоріше на хоботок. Очі у гризуна дрібні і можуть бути заховані за шерстю.

В ході еволюції землерийка втратила гостроту зору, тому для орієнтації в просторі використовує гострий нюх і відмінний слух.

Тіло тварини витягнуте і покрито гладким темно-коричневим хутром, до якого не прилипає земля. Передні лапки у бурозубки короткі і дуже слабкі. Вони не призначені для риття ґрунту. Тому тварина може робити собі тунель або нірку тільки в пухкому грунті або ж користується ходами, які зробили кроти або інші тварини.

Цікаво! Залежно від виду, у землерийки може бути довгий хвіст чи не бути його взагалі. У підстави хвоста довгоносий мишки розташовані залози, які виділяють секрет з різким мускусним запахом.

різновиди

Існує понад 350 видів бурозубок. У України зустрічається тільки 25 з них. Найпоширеніші різновиди мишки з довгим носом:

1. Землерийка звичайна. Вона може досягати 8 см в довжину, при цьому його вага не перевищує 160 м Тіло вкрите м’якою коричневої шерстю. На голові добре помітний ніс з тупим кінчиком. Довжина хвоста тварини дорівнює довжині його тулуба.
2. Крихітна землерийка. Свою назву вона отримала завдяки дуже маленькому розміру. Її вага становить всього 3 г, а довжина тіла – 5 см. Звірятко визнаний самим дрібним представником сімейства ссавців. Ніс у нього схожий на хоботок, а коротка шерсть забарвлена ​​в сіро-коричневий відтінок.
3. Землерийка будинкова або довгохвоста. Цю мишу можна часто зустріти в городі або саду. На зиму вона перебирається в льоху або підвали приватних будинків. Довжина тіла цієї довгоносий миші – близько 8 см, а хвоста – до 5 см.

Тривалість і спосіб життя

Миша землерийка веде переважно наземний спосіб життя, але деякі види живуть під землею або в дуплах старих дерев. Тварина цілодобово проявляє активність, для сну робить лише невеликі паузи. Але побачити землерийку на поверхні можна в основному в темний час доби, тому що сонячне світло їх сліпить.

Так як органи зору у землерийки розвинені слабко, для пошуку їжі вона користується своїм гострим нюхом. Звірятко рідко живе довше 1,5-2 років, так як часто стає здобиччю птахів, змій, диких тварин або людини.

Середовище проживання

Землерийки зустрічаються практично скрізь, за винятком полярних регіонів, південних областей Австралії, Південної Америки, Нової Гвінеї. Особливо багато їх зустрічається на території Північної Америки, Євразії і Африки.

Миші з довгим носом живуть на рівнинній місцевості, в тропічних лісах, гірській тундрі, пустелях, поруч з болотами. Деякі види землерийок ведуть напівводних життя.

Цікаво! На ділянці площею в кілька соток може проживати максимум однієї пари цих тварин. Вони не схильні до міграції і можуть все життя прожити на одній території. Виключення можливе тільки в разі небезпеки або відсутності їжі.

Від людей тварина намагається триматися якнайдалі. Землерийки селяться в занедбаних норах кротів і інших гризунів, можуть жити на берегах боліт, в дуплах повалених дерев. Але з настанням осені, в разі пожежі, повені або іншого стихійного лиха можуть перебиратися ближче до людей, селяться в коморах, льохах.

Цікаві факти

Миші з довгим носом викликають до себе підвищений інтерес. Вченим вдалося з’ясувати деякі цікаві факти про ці звірів:

1. Деякі землерийки можуть бути отруйними. Наприклад, місце укусу короткою бурозубки може опухати. Таким чином проявляється алергічна реакція на її отрута. Тварині він необхідний для того, щоб вразити видобуток, розмір якої перевищує саму землерийку.
2. Дитинчата землерийки народжуються повністю сліпими, голими і безпорадними, зате з народження мають повний набір зубів, які покриті міцною емаллю. Для перенесення малюків самки використовують цікавий метод. Один з дитинчат лапками хапається за материнський хвіст, другий – чіпляється за хвіст першого і т. Д.
3. Розмір мозку миші дорівнює 1/10 частини його тіла. Такий показник перевищує співвідношення у людей і дельфінів.
4. Незважаючи на те, що землерийка відрізняється крихітними розмірами, вона буває досить агресивною. Особливо це проявляється в той момент, коли хтось зазіхає на її територію або видобуток. Вона без роздумів нападає в такій ситуації, якщо розміри не прохань гостя будуть перевищувати розміри самої миші.
5. Восени звірята зменшуються в розмірах, а їх череп стає більш плоским. Навесні тіло тварини повертається до своїх природним параметрами.
6. Серцебиття землерийки доходить до 700 ударів за 1 хвилину, а через переляк може підвищуватися до 1200. Звірятко настільки полохливий, що може загинути від різкого звуку або навіть гуркоту грому.
7. Обмін речовин у цій мишки настільки сильний, що для забезпечення себе енергією їй доводиться за добу з’їдати кількість їжі, яка в 6 разів перевищує власну вагу.

особливості харчування

Через те, що у миші з довгим носом підвищений обмін речовин, тварина постійно має потребу в їжі. Причому чим менше особина, тим частіше землерийка повинна є.

Без їжі вона може протриматися не довше 5-9 годин, тому і сон у тварини короткочасний. При нестачі поживних речовин звірок здатний впадати в заціпеніння, в результаті якого знижується температура його тіла.

Основу раціону землерийки складають черв’яки, різні комахи і їх личинки, які живуть в землі. Іноді вони нападають на маленьких земноводних, мишенят, ящірок. При нестачі тваринної їжі миші з довгим носом здатні шукати альтернативу і є насіння плодових або хвойних дерев.

природні вороги

Через невеликі розміри звірята уразливі перед більшими тваринами. Довгоноса миша може стати жертвою хижих птахів, тхорів, ласки, кішок, собак, лисиць. Однак хижаки зазвичай відмовляються від перекусу, якщо відчувають своєрідний аромат землерийки.

Ворогом цієї миші є і людина. Люди часто приймають їх за шкідників і знищують. Але, як показує практика, ці звірята приносять більше користі. Звичайно, вони можуть пошкодити кореневу систему невеликих рослин, коли риють землю під час погоні за своєю здобиччю.

Але при цьому вони прекрасно розпушують ґрунт, насичують її киснем і борються з комахами, які становлять небезпеку для врожаю. Їм вдається знищити шкідників в таких місцях, де їх не здатні дістати навіть птиці.

Розмноження і потомство

Зазвичай самка протягом року народжує всього 1-2 рази, рідше – 3. Вагітність у бурозубок триває 2-3 тижні, після чого на світ з’являється від 4 до 14 малюків.

Облаштуванням гнізда для майбутніх малюків займаються обоє батьків. Вони вистилають його сухою травою і листям. Народжуються дитинчата абсолютно безпорадними, але вже через місяць можуть почати самостійне життя.

Популяція і статус виду

Землерийки воліють одиночне існування. За свою територію вони завжди б’ються. Про те, що місцевість зайнята, мишки попереджають своєрідним запахом, який виділяють їх залози. Сьогодні деякі види мишей з довгим носом виявилися на межі зникнення.

Це пов’язано з викоріненням лісів і активної сільськогосподарською діяльністю людини. До Червоної книги вже занесені белозубка Ейзентраута, рампійская мишоподібних і лісова землерийки.

Мишки з довгим носом є добрими помічниками фермерів і садівників, так як вони знищують шкідників сільськогосподарських культур. Але при відсутності живого корму вони з легкістю переходять на насіння, щоб перечекати складний період.

Землерийки — не миші й не кроти

Якщо ви жодного разу не бачили справжню землерийку, то, швидше за все, вона видасться вам мишкою. Сіренька і хвостатенька, але менша й темніша, ніж миша. Крім того, миші представляють сімейство гризунів, а землерийки належать до класу ссавців, комахоїдних. А головне — землерийка має чудесний ніс лопаточкою, як у крота. Ще одна особливість — незвично великий, зіставно з масою тіла, розмір мозку.

ТРИ ВИДИ ЗЕМЛЕРИЙОК ЗАНЕСЕНІ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ

Рід землерийки включає приблизно 300 видів, серед яких неважко заплутатися й фахівцю. У фауні Європи, в тому числі України, поширені тільки землерийки родини мідицевих, найдрібніші ссавці світової фауни, розповідає рівненський біолог Марія САВЧУК. Це: бурозубка (її ще називають мідицею), водяна землерийка (або кутора чи рясоніжка) та білозубка. У певній місцевості мешкає зазвичай не більше, ніж один-два види кожного з цих видів. Крім того, три види з числа відомих у складі сучасної фауни України — бурозубка альпійська, кутора мала та білозубка велика — занесені до Червоної книги України. Там же зазначено, що причини зменшення їхньої чисельності, найвірогідніше, — руйнування місць, придатних для існування. Тому важливо не лише виявляти й охороняти місця мешкання тварин, а й контролювати рівень забруднення середовища.

Зокрема, білозубка велика досить численна лише в Криму, особливо на Керченському півострові й на окремих ділянках гір та передгір’їв. Часто трапляється також у цілинному степу Асканія-Нова та Чорноморському заповіднику, зрідка — у західних областях.

Бурозубка альпійська водиться в Україні: у лісовому та субальпійському поясах Карпат, у Закарпатській та Івано-Франківській областях. Охороняється вона в Карпатському біосферному заповіднику, національних природних парках «Карпатський» і «Синевир», природному заповіднику «Ґорґани».

Що ж стосується кутори малої, то на території України вона поширена в лісовій та лісостеповій зонах Правобережжя, плавнях Дніпра і Дунаю, Кримських горах та лісостеповій зоні Лівобережжя. Цій землерийці заважають порушення гідрологічного режиму водойм, вирубування дерев, а також забруднення води та узбережних ділянок. Тварина охороняється на території Карпатського, Чорноморського і Дунайського біосферних заповідників, Кримського та Рівненського природних заповідників, Карпатського, Шацького, Деснянсько-Старогутського та Синевирського національних природних парків.

БУРОЗУБКА МАЛА — НАЙМЕНША ТВАРИНА УКРАЇНИ

До слова, один із видів — бурозубка мала — є найменшою тваринкою України. Завдовжки вона не більше ніж шість сантиметрів, масою — до п’яти грамів. Натрапити на тваринку, щоправда, стає дедалі рідше — в лісових та лісостепових областях України, де вона обирає листяні й змішані ліси з високою вологістю і густою травою.

Крім того, білозубка мала є найменшим хижим ссавцем, поширеним від Атлантичного узбережжя Іспанії та Португалії до Сибіру. Маленька тваринка охоче селиться в парках, садах, скиртах соломи ба навіть у хатах. Вона доволі чутлива до холоду, тому, ховаючись від зимових морозів, шукає теплі криївки. Будуючи собі житло, землерийки зазвичай роблять його неглибоким. Часом вони знаходять порожній будинок, залишений господарем, й оселяються там. Або облаштовують будинок у трухлявих деревах, де є затишна ущелина чи дупло.

При першому знайомстві землерийка видається симпатичною і пухнастою тваринкою, яка не здатна завдати шкоди людині. Однак якщо ви спробуєте її зловити, то вона може добряче вкусити. Отож, не спішіть визначати власноруч, хто це — бурозубка чи білозубка. Навряд чи у вас це вийде.

Спосіб життя землерийок пов’язаний із проживанням під землею, але в сплячку вони не залягають, а старанно збирають личинки та черв’яків. Усе життя маленького звірка складається із періодів полювання та відпочинку. Землерийки влаштовані таким чином, що травна система повинна постійно працювати. Тому вони практично увесь час перебувають у пошуку їжі, влаштовуючи лише нетривалі перерви на відпочинок. І доба для них ділиться не на день та ніч, а на полювання і сон. За добу вони з’їдають таку кількість їжі, яка може бути у кілька разів більша за їхню власну вагу.

Це все тому, що звірята дуже швидко рухаються й витрачають багато енергії. Їжа ж іде на відновлення енергетичних запасів — це «паливо» для живого організму. Коли їжі не вистачає, деякі види землерийок гинуть буквально за сім годин. Вони дуже прискіпливо ставляться до свого харчування й нікому не дозволять полювати на своїх угіддях. Але якщо ж чужа землерийка опиниться в їхніх володіннях, то вступають у бій з непрошеною гостею. Ці тварини готові захищати свій корм навіть від ящірок та мишей. І нерідко сутичка закінчується загибеллю однієї з тварин. Самих же землерийок мало хто їсть — вони мають доволі неприємний запах.

Вони чутливі й полохливі. Дослідникам відомі випадки, коли землерийки гинули навіть від звуків удару грому. А ще вони хороші вихователі: дитинчата землерийок невдовзі після народження пересуваються рівненьким ланцюжком, вчепившись зубами у хвостики одне одного. Якщо хтось губиться, то своїм писком повідомляє рідним про те, що заблукав. Матуся призупиняє рух і віднаходить дитинча, яке відірвалося від основної групи. До речі, малята-землерийки народжуються вже з повним набором зубів.

А ПОТІМ МАЛЕНЬКІ ЗВІРЯТА. РОЗПУШУЮТЬ ЗЕМЛЮ

1658 року англійський зоолог Топсель повідомив, що землерийка — це хижа тварина, котра хоч і прикидається ніжною та лагідною, але кусає глибоко і смертельно, отруюючи при щонайменшому дотику. Будучи справді хижою істотою, вона кожному намагається нашкодити. Напевно, вона це робить, коли захищає власні інтереси чи життя. Відомо також, що деякі племена ескімосів та індіанців відчувають забобонний страх перед землерийками. Вони вірять, що ті можуть залізти до них усередину й вигризти серце.

Водночас для людини ця тваринка буває дуже корисною. Вона допомагає підтримувати порядок на прибудинковій території й доглядати землю. Землерийки практично без зупинки зайняті пошуками корму, вибираючи комах і личинок. Усе живе, що водиться на землі чи на невеликій глибині, стає їжею для цих дрібних ненаситних ссавців. Водночас вони розпушують землю в садках і городах. Під час так званої оранки ґрунт насичується киснем.

Але якщо ви дуже прискіпливо ставитеся до краси газону, то землерийка може завдати чимало прикростей, роблячи на них нірки, відзначають ландшафтні дизайнери. Тому важливо не пропустити того моменту, коли чисельність землерийок на ділянці не стане згубною для ваших газонів. Щоб відвадити землерийок із ділянки, природозахисники радять не користуватися хімічними засобами, а встановлювати саморобні пастки з принадною їжею — черв’яками й комахами. Помітивши, що пастка спрацювала, віднесіть звірка на далеку відстань від житлових і дачних ділянок. Так і він не постраждає, і ваша ділянка залишиться ідеальною.

До слова, війну землерийкам може оголосити лише дуже неосвічена людина, вважають біологи, — адже ці тварини не є шкідниками. Зате цілком можуть стати емблемою кафедри ґрунтознавства чи інституту землевпорядкування, чом би й ні?