Як отримати право власності на будинок в селі

У Вас є будинок в селі, в якому ви живете, але на руках немає документів, які підтверджують право власності на нього? В такому випадку, не забувайте: лише факт проживання, навіть при наявності прописки, навіть протягом багатьох років, не дає підстав вважати будинок вашою власністю. Адже неоформлений будинок з точки зору законодавства – це лише будівельні матеріали. Це позбавляє вас можливості повноцінно керувати будинком. А саме продавати його, дарувати, оформляти в спадщину. Без оформлення будинку в селі абсолютно неможливо провести і підключити газ, світло, оскільки представники обласних установ навіть не будуть розглядати можливість підключення комунікацій, якщо відсутнє право власності.

Зміст:

Що ж робити? Як оформити (узаконити) будинок в селі, якщо немає документів?

Для того, щоб оформити будинок без документів в Україні, існує кілька варіантів. Закон розділяє порядок процедури оформлення права власності в залежності від того, в якому році був побудований будинок – до 5 серпня 1992 року або після. Такий поділ пов’язаний з нормами законодавства, згідно з якими відбувається оформлення права власності на будинок без документів. Також будемо вважати, що площа будинку не перевищує 300 квадратних метрів. Розглянемо обидва випадки, і почнемо з варіанту, коли будинок побудований до 5 серпня 1992 року.

Варіант № 1: Будинок побудований до 5 серпня 1992 року

Перш за все вам доведеться провести технічну інвентаризацію будинку. Для початку потрібно зайти в сільраду і подати заяву на отримання виписки з позагосподарської книги. Після отримання виписки необхідно звернутися в бюро технічної інвентаризації для отримання висновку про технічний стан будинку, саме цей документ є підставою для оформлення права власності на будинок в селі, побудований до 1992 року. Перелік документів, необхідних для отримання висновку, можна знайти на сайтах організацій, що займаються проведенням таких робіт. В основному, це такі документи:

• Паспорт.
• Ідентифікаційний код.
• Документ, що підтверджує володіння земельною ділянкою.
• Довідка про склад сім’ї.
• Виписка з позагосподарської книги.

Після того, як БТІ проведе інвентаризацію, вам необхідно знову звернутися до сільради, на цей раз вже з заявою про надання дозволу на оформлення права власності, з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно. І нарешті, останнім кроком буде реєстрація права власності на будинок в місцевому центрі надання адміністративних послуг.

Варіант № 2: Будинок побудований після 5 серпня 1992 року

Перший крок – проведення технічної інвентаризації будинку. Раніше цим займалася Державна реєстраційна служба України, але в 2016 році вона була ліквідована. В даний час існує безліч приватних БТІ, які на ваше замовлення виготовлять технічний паспорт будинку та всіх прилеглих будівель, що знаходяться на вашій земельній ділянці. Після того, як фахівець виїде на місце і проведе заміри, до моменту отримання технічного паспорта проходить від 10 днів до 1 місяця.

Наступним кроком буде звернення із заявою в Державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ). При цьому необхідно самостійно заповнити декларацію про готовність об’єкта до експлуатації, докласти технічний паспорт і документ, що підтверджує ваше володіння земельною ділянкою. Це може бути державний акт, свідоцтво на право власності, виписка з реєстру нерухомості. Після отримання від ДАБІ зареєстрованої декларації про готовність до експлуатації, подаємо пакет документів у ЦНАП до державного реєстратора. Перелік документів для реєстрації наступний:

• Паспорт.
• Ідентифікаційний код.
• Документ, що підтверджує володіння земельною ділянкою.
• Копія кадастрового плану земельної ділянки.
• Декларація про готовність об’єкта до експлуатації, зареєстрована в ДАБІ.
• Технічний паспорт на будинок.

Державний реєстратор реєструє будинок, а ви отримуєте виписку з реєстру прав на нерухоме майно. З цього моменту можете себе привітати – ви стали повноправним власником будинку в селі і можете здійснювати з ним будь-які дії – продавати, дарувати, міняти, закладати, оформляти у спадок.

При цьому врахуйте один важливий нюанс: незалежно від дати спорудження будинку, у вас обов’язково повинні бути документи на земельну ділянку! Тобто, фактично, відправною точкою для подальшого оформлення документів на право власності будинку в селі є документи, що підтверджують право власності на землю. Якщо ж немає документів ні на землю, ні на будинок, то узаконити будинок без документів буде дуже проблематично, адже це практично самозахоплення землі та самовільна забудова. В такому випадку, вам необхідно звернутися за отриманням консультації у юристів, які займаються вирішенням подібних питань, оскільки вирішити дану проблему самостійно, без звернення до професіоналів, у вас навряд чи вийде. Знайти фахівця ви зможете в тому числі і на сайті Протокол, виставивши своє питання на тендер і підібравши того юриста, який зможе недорого за ціною і професійно по результату, запропонувати правовий вихід з цієї ситуації.

Що робити, якщо в селі є будинок, в якому ніхто не живе?

Як оформити і узаконити такий безхазяйний будинок в селі? На превеликий жаль, в наш час безгоспні будинки в селі стають звичайним явищем. Колишні власники вмирають, спадкоємців немає, ось і виходить, що начебто і будинок є з земельною ділянкою, і нікому не належить, і є безліч молодих сімей, які бажають привести його в порядок і жити в ньому. Місцеві органи самоврядування начебто не проти передати його у володіння, але ніхто толком не знає, яка процедура передбачена для того, щоб оформити нічийний будинок в селі.

Згідно з Цивільним кодексом України, безгосподарська річ – це річ, яка не має власника. При цьому, якщо власник відомий, але просто невідоме його місцезнаходження, то такий будинок не вважається нічийним. Нічийний будинок береться на облік в сільраді з поданням відповідного оголошення в засобах масової інформації. Після цього через рік на підставі рішення суду будинок переходить у власність сільради, яка в подальшому має право передати його тим особам, які найбільше цього потребують. Такі особи після проходження відповідної процедури стають повноцінними власниками колись безгосподарського будинку в селі. При цьому місцеві органи самоврядування повинні керуватися постановою Ради Міністрів СРСР від 11 грудня 1984 N 470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, і надання їм жилих приміщень».

Користуйтеся консультацією: ВСЕ О КАДАСТРОВОМ НОМЕРЕ

Поряд з цим, є ще одна норма законодавства – набута давність, тобто якщо особа протягом 10 років відкрито і безперервно користується будинком, то така особа має право подати позов до суду про визнання права власності на цей будинок. Процес непростий, але кінцевий результат вартий того. Перш за все, перед поданням позовної заяви, потрібно зібрати і підготувати докази для суду: період володіння будинком, за яких обставин і на підставі чого почалося володіння, відомості про колишніх власників. Також необхідно врахувати, що заявити про набуту давності можна з будь-якого періоду, але при розрахунку терміну безперервного використання будинком суд буде відштовхуватися від 1 січня 2001 року. Термін проживання в будинку до цього періоду враховуватися не буде.

У той же час, існує ще один, третій, напевно найпростіший спосіб – визнати спадщину відумерлою. Орган місцевого самоврядування (сільрада) в порядку статті 1277 Цивільного кодексу України подає до суду позов про визнання спадщини відумерлою. Після відповідного рішення суду та вступ ним в законну силу, безгосподарський будинок стає власністю сільради, яка в свою чергу, розпоряджається цим будинком на свій розсуд, з можливістю передати у володіння тим жителям села, які потребують житла, для проживання і ведення сільського господарства. Тому, якщо вам відомо про наявність будинку без господаря в селі, який підходить за всіма параметрами для проживання вашої сім’ї, сміливо звертайтеся із запитом до органів місцевого самоврядування, підганяйте чиновників, і в результаті нагородою стане оформлення права власності на цей будинок.

Таким чином, якщо ви є власником будинку в селі, не полінуйтеся виділити свій вільний час, щоб зайнятися паперовою тяганиною, результатом якої стане оформлення права власності на нього, з отриманням всіх передбачених законодавством документів. Як ви переконалися, прочитавши цю статтю, отримати право власності на будинок без документів в селі, насправді не так вже й складно.

Автор консультації: Дончак Дмитро

“Села-привиди” у ФРН. Як туди селять українських біженців

Довкола вугільних кар’єрів на заході Німеччини є населені пункти, які мали зносити, жителів звідти вже виселили. Але тепер у закинутих селах селять біженців. Репортаж DW.

Закинутий будинок у селі Мангейм Фото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

На Google-картах ці місця на заході Німеччини, у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія, виглядають як три великі білі плями. А наживо ці плями – три величезні кар’єри Інден, Гамбах і Гарцвайлер, в яких концерн RWE видобуває буре вугілля.

Неподалік кар’єрів розташовані населені пункти, деякі з них занедбані вже від кількох місяців до кількох років. Будинки місцевих жителів викупив RWE, а їх переселили в інші місця, виплативши компенсації. За початковим задумом, спорожнілі “села-примари” підлягали зносу, але через плани Німеччини відмовитися від видобутку бурого вугілля майбутнє цих поселень туманне.

Українці у занедбаному селі: “Ми не скаржимося”

Видобуток вугілля у кар’єрі Гамбах розпочали у 1978 році. До 2030 року його мають закрити. Поки що кар’єр нагадує місячний ландшафт.

На місці цього вугільного кар’єру колись були селаФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

Колись тут була частина гамбахського лісу. У 2018 році цей ліс став основним місцем протесту німецьких екоактивістів, які вимагали від концерну RWE припинити видобуток та зберегти дерева. Частину лісу, в цьому місці, все ж таки врятувати не вдалося. Як і кілька населених пунктів довкола кар’єру. Два з тих, що підлягають знесенню “сіл-примар” – Моршеніх і Мангейм (не плутати з однойменним містом на південному заході Німеччини).

Вид на шпиль церкви в покинутому селі МангеймФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

У Мангеймі нас зустрічають ряди будинків з опущеними жалюзі та забитими вікнами. Вулиці з потрісканим асфальтом, розбиті ліхтарі вздовж дороги. У центрі – католицька церква, всі вікна якої забиті фанерою. Біля кількох будинків, що добре збереглися, – колючий дріт і напис про те, що це власність концерну RWE. Подекуди на околиці замість окремих будинків уже руїни. Дорогу перебігає заєць, а у високій траві поряд із зупинкою, де колись зупинявся рейсовий автобус, поважно ходить фазан.

Розбитий вуличний ліхтар у покинутому селі МангеймФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

Людей тут не видно. Власне, їх тут і не має бути. Як і в сусідньому селі Моршеніх. Тут такі ж самі ряди порожних будинків із забитими вікнами, недоглянуті палісадники з високою травою, автобусна зупинка без покажчиків. Ще одне “село-примара”, як здається на перший погляд.

Але якщо придивитися, на дверях кількох будинків помітні білі аркуші паперу. На одному аркуші – список із українських прізвищ, на іншому – арабські імена. В одному з таких будинків мешкає молода пара українців. Вони просять не називати їхні імена та розповідають, що живуть у цьому селі з грудня 2022 року. Будинок на одну сім’ю зараз займають кілька людей – свого роду міні-гуртожиток для біженців. Тут українська родина з Донбасу живе в сусідстві з біженцями із Сирії.

Автобусна зупинка у МоршеніхуФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

“Ми ні на що не скаржимося, світло, вода, опалення у нас є. І навіть інтернет і мобільний зв’язок, – каже Денис (ім’я змінено на прохання співрозмовника). – Можемо дзвонити додому, в Україну. Щотижня сюди приїжджають представники комунальної влади, допомагають нам із документами, ми регулярно отримуємо допомогу. Ось тільки поки що нам не дали мовні курси”.

Про те, що в селі немає магазинів, ні аптек, ні лікарів, пара не переживає. Дружина Дениса Юлія (ім’я змінено) каже, що вони виїжджають до сусіднього села за продуктами на власному транспорті. Поряд із будинком припарковано автомобіль з українськими номерами.

“Коли ми приїхали в це село, спершу нічого не зрозуміли. Це потім нам пояснили, що це за місце. Але вдома в Україні ми три місяці сиділи під обстрілами, так що тут нам спокійно. Тільки от у лісі (показують на дерева, які починаються через поле за парканом. – Ред.) живуть екоактивісти, вони собі там будинки на деревах збудували, іноді ми їх бачимо. Але вони нас ніяк не турбують”, – каже Денис. За словами співрозмовників, регулярно до села для контролю правопорядку приїжджає поліція.

Вулиці покинутого МоршеніхаФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

З іншими сусідами – у цьому селі кілька українських родин – Денис та Юля зустрічаються, коли приїжджають представники влади, чи коли гуляють вулицями. Тут одна дорога – у полі чи в ліс, де вони збирають ожину. “Тут нудно, звичайно, на перший погляд. Ось ходимо по ягоди”, – розповідає Юля. “Але іноді поїдемо до міста, а там так галасливо, що поспішаємо повернутися у свої поля”, – продовжує Денис.

Вони зізнаються, що не знають, як довго залишаться тут. “Начебто кажуть, що це село зносити не будуть. Та й нас сюди комунальна влада направила, а спочатку ми опинилися в таборі для біженців, у Бохумі, тож житимемо, доки не переселять чи не депортують”, – каже Юля.

Поштова скринька на будинку в покинутому селіФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

Згідно з останніми планами, село Моршеніх, справді, вирішили все ж таки не зносити, а вугільний кар’єр закриють через відмову Німеччини від видобутку бурого вугілля. Про це у відповіді на запит DW повідомили і в концерні RWE. “Знесення вищезгаданих сіл більше не передбачено. А будинки та квартири, які свого часу викупив концерн у сімей, переселених в інші місця, за бажанням комун були надані їм у тимчасове користування для проживання там людей, які терміново потребували даху над головою”, – йдеться у заяві пресслужби RWE. У відповіді на запит DW у комуні Мерценіх, до якої належить село Моршеніх, нам запропонували зустрітися для інтерв’ю у середині серпня, оскільки зараз бургомістр перебуває у відпустці.

Гуртожиток для біженців у школі “села-примари”

Села Кукум і Каєнберг розташовані біля іншого кар’єру – Гарцвайлер-2. Місцевих жителів із цих населених пунктів теж переселили, виплативши компенсації. Ці села – наступні на черзі під знесення. По сусідству з ними розташоване село Лютцерат, яке здобуло популярність у зв’язку з протестами екоактивістів за участю Грети Тунберг. Його мають за планом знести в 2023 році. Проїхати в Лютцерат зараз не можна. Усі під’їзди до нього закриті. Можливо, цього населеного пункту вже не існує.

А ось до сусіднього Каєнберга проїхати можна. При в’їзді цей населений пункт на перший погляд не відрізняється від інших переселених сіл. Такі ж вузькі вулички, ряди добротних, але порожніх будинків. Католицька церква. Дитячий садок, майданчик для дитячих ігор, який подекуди заріс бур’янами.

Дитячий майданчик у КаєнберзіФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

Ще за кілька метрів – будівля школи, з якої несподівано виходять кілька людей. Вони виносять стільці та розташовуються прямо на шкільному дворі. На вулиці дуже спекотно. Перехожий, що йде назустріч нам, відповідаючи на запитання, каже: “Ми тут живемо. Ми з Сирії”. І поспішає зникнути з поля зору. Чи живе він у цій школі чи ні, з’ясувати не вдалося. Всі інші розмову починати не хочуть і трохи налякані теж заходять усередину.

Поруч зі школою – автобусна зупинка, на ній висить розклад автобуса, який усе ще їздить у це село. На дверях булочної – у самому центрі навпроти церкви – висить розклад: вона відкрита лише на кілька годин кілька днів на тиждень. Магазинів і аптек, які працюють, тут немає. Будинки, в яких були розташовані всі інші заклади, теж порожні. Зате є пункт пожежної охорони, який працює. Виявляється, що в деяких будинках живуть люди, біля кількох будівель припарковані автомобілі.

Закритий пивний бар у КаєнберзіФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

“Так, у селі Каєнберг усе ще живуть місцеві жителі, хоча близько 80 відсотків уже виїхали, отримавши компенсацію. Приблизно 15-20 відсотків ще там залишаються. Зараз там живуть і біженці, під гуртожиток для яких перебудували стару школу. Низку будинків віддали під розселення – десь в особисте користування, десь у формі комунального гуртожитку. У селі є світло, вода й опалення. Комунікації не були зруйновані, оскільки статус села був спірним через плани відмови від вугілля. Для біженців, які живуть тут, організували мовні та інтеграційні курси, а діти ходять до дитячого садка”, – коментує ситуацію для DW заступниця голови земельного комітету з питань різноманіття та інтеграції, депутатка міськради Бохума з фракції ХДС Ірина Бекер (Irina Becker).

За її словами, після повені влітку 2021 року в землі Північний Рейн-Вестфалія між RWE і місцевою владою, зокрема, комуною Еркеленц, до якої належить Кукум і Каєнберг, було досягнуто домовленості про те, що частина порожніх житлових будинків у “селах-привидах” може використовуватися як тимчасовий дах над головою для людей, які постраждали від стихії.

Покинутий будинок у КаєнберзіФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

У відповіді на запит DW прессекретар RWE підтвердив цю інформацію: “Ми охоче допомогли комунам Мерценіх і Еркеленц для того, щоб і вони могли надати допомогу нужденним”. Відповіді на прохання DW про інтерв’ю на момент публікації цієї статті від керівництва Еркеленца не було, оскільки в липні багато співробітників у відпустці. На офіційному сайті комуни Еркеленц згадується, що вона “гостро потребує” і шукає житло для українських біженців.

Хто відправляє біженців у покинуті села

Ще одні жителі Каєнберга – сім’я з дитиною з України. Своїх імен вони не назвали, але розповіли нам, що “довго були в Польщі”, а потім у групах у соцмережах дізналися, що можна поїхати в Бохум, щоб звідти потрапити у велике місто – Дюссельдорф або Кельн. Але зрештою з бохумського центру первинного прийому і розподілу біженців (LEA) їх направили в Еркеленц, а потім вони опинилися в Каєнберзі.

Забетоноване вікно занедбаного будинку в КаєнберзіФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

Розподіл біженців у федеральні землі та комуни відбувається за квотами, автоматизовано. Співробітник центру LEA ніколи не знає, куди вирушить та чи інша людина або сім’я, до того моменту, поки на екрані комп’ютера не з’явиться назва конкретного населеного пункту, розповідає DW Ірина Бекер. Із пресслужби уряду землі Північний Рейн-Вестфалія відповіді на запит DW щодо біженців у відселених селах на момент публікації не надійшло.

У пресслужбі міністерства землі Північний Рейн-Вестфалія у справах сім’ї, молоді, мігрантів і біженців запит DW переадресували до комун Еркеленц і Мерценіх, які недоступні для коментаря через літні канікули.

За словами сім’ї українських біженців із Каєнберга, їм тут усе подобається. Поки що вони живуть самі в будинку, але скоро обіцяють підселити ще одну сім’ю з України. “Ми спочатку були шоковані, але краще тут, ніж десь у спортзалі, на розкладачці”, – кажуть вони, посилаючись на досвід своїх знайомих. В Україну сім’я повертатися не хоче, поки триває війна. Можливо, залишаться в Німеччині й після завершення бойових дій на батьківщині. “Подивимося, поки що нормально. Село ж не будуть зносити, може тут і залишимося, якщо дозволять”, – кажуть українці.

При виїзді з КаєнбергаФото: Daniela Natalie Posdnjakov/DW

Села Каєнберг і Кукум і справді зносити не будуть, підтвердили DW в концерні RWE – у зв’язку із закриттям кар’єру Гарцвайлер у 2030 році через відмову від видобутку бурого вугілля. І ці населені пункти планується зробити частиною нової курортної інфраструктури.

За даними депутатки міськради Бохума Ірини Бекер, у цих населених пунктах знесуть лише окремі будинки, оскільки більша частина житлового фонду перебуває у хорошому стані. Вік будівель у середньому становить 50 років. У цих місць є потенціал перетворитися зі “сіл-примар” на “села майбутнього”. І багато колишніх власників місцевих будинків намагаються викупити їх назад. Але поки що в них живуть біженці.