Бджоляр із 30-річним досвідом: про сезон меду, ворожих іноземних бджіл та заміновані пасіки

Викладач бджільництва та голова Сумського міжрайонного об’єднання бджолярів Анатолій Денисенко поділився з KP.UA , як пасічники пережили рік війни та чого чекати від медового сезону цього року.

Заміновані пасіки

Пасічники на півночі країни приходять до тями після активних бойових дій та окупації минулого року, коли змушені були поспіхом вивозити вулики до знайомих у тихіші місця. Для Сумської області обстріли і зараз не рідкість, але тутешні бджолярі відзначають – їм пощастило значно більше, ніж колегам зі східних регіонів. Ті, кажуть, змушені продавати пасіки за копійки, займатися ремеслом поряд із фронтом неможливо.

– Там багато пасічників постраждало, – зітхає у розмові з KP.UA бджоляр із Сумської області Анатолій Денисенко. – У нас також більше зачепило східні території – Тростянець, Боромлю, Малий Вистороп… Росіяни залишили після себе міни там, де стояли.

Не могли підійти до вуликів пасічники і під час розмінування. На жаль, і потім трагедії уникнути не вдалося – минулого року біля селища Краснопілля на узбіччі наїхав на міну і підірвався голова місцевої асоціації землевласників.

Коли спека – меду не буде

Цього року медовий сезон обіцяє бути успішним – уже йде викачування меду з ріпака. Взагалі неврожайний рік у бджіл буває лише через погоду: коли надто спекотно, їм не хочеться з вулика навіть жало показувати.

Найкраща температура для працездатності бджоли – 22-25 градусів. Це на вулиці, а у вулику у цей час під 40! Тому якщо на подвір’ї спека зашкалює за 30, то у вуликах справжня парилка.

– Коли спекотне літо – нектар підсихає, бджоли не можуть взяти його, та й мало літають, перегріваються, – пояснює Анатолій Денисенко. – Цього року переживали через холодну затяжну весну, але за своєю пасікою бачу: бджоли перезимували добре. В інших так само.

Анатолій Денисенко бджоляр із 30-річним стажем. Фото: facebook.com/Anatoly Denisenko

Перша бджолина родина з’явилася у Анатолія Денисенка 30 років тому. Навряд чи він тоді підозрював, що з цього моменту монотонне мирне дзижчання стане для нього найкращою музикою у світі, а бджоли – невід’ємною частиною нового життя.

Сьогодні він – шанований пасічник, якого знають в обличчя не лише в області, а й в Україні. Останні 20 років він викладає бджільництво – розпочав в аграрному університеті, де також вів радіобіологію та фізіологію, а з 2019-го – у Центрі профтехосвіти при Сумському центрі зайнятості. Щороку тут випускають 15 кваліфікованих пасічників. За освітою Анатолій Денисенко – біолог-біофізик.

– А сьогодні все моє життя крутиться навколо бджіл, – зазначає Анатолій Денисенко. – Якось я підрахував, що на пасіці проводжу кожен третій день. Зацікавив пасікою мене тесть.

Анатолій досі пам’ятає своє захоплення від першого візиту на пасіку – це було ще наприкінці 1970-х на практиці в університеті. Після одруження виявилося, що свою пасіку має брат тестя. Через кілька років Анатолій пішов вчитися премудростям утримання бджіл у старого досвідченого пасічника. Ще рік – і ось у нього вже з’явилися два перші вулики. Сьогодні кількість сімей бджіл до 40 – кожна приносить по два відра меду (близько 30 кг). Мета – довести кількість сімей до сотні.

Через довгу зиму загинула половина бджіл у країні

“Обслуговування” однієї сім’ї, за нормами інституту бджільництва, займає шість хвилин. Сюди входить огляд сімей – чи не хворіють. Достатньо оглянути 10% від загальної кількості.

– Основна проблема пасічників – це отруєння бджіл, – зітхає Анатолій Денисенко. – Коли обробляються посіви, отруйний пил заноситься вітром на сади та пасіки – хворіють кури і тварини, гинуть бджоли. Це називається хімічний токсикоз. Біда №1.

Запобігти отруєнню комах можна було б, якби пасічників заздалегідь попереджали про обробку полів. Тоді вони б закрили вулики, щоб бджоли не вилітали, доки отрута не втратить свої властивості.

Про вимирання бджіл у світі говорять і знімають документальні фільми вже понад десять років. Увагу до цього питання привернуло масове зникнення бджіл у США, коли там зникла третина сімей, покинувши вулики з медом. За словами пасічників, в Україні є також поодинокі випадки.

Чому це відбувається? Конкретної відповіді немає. Хтось звинувачує випромінювання мобільних телефонів та підстанцій, хтось – маловідомі віруси, хтось – отруєння хімікатами.

– У США поставили досвід: давали бджолам цукровий сироп із малими дозами отрут, які їх не вбивали, – розповідає Анатолій Денисенко. – Спостерігали за 16 сім’ями. Після зимівлі залишилася одна родина – тобто накопичення цих отрут призводить до повільного вмирання. А от кілька років тому на Сумщині через обробку поля на одній із пасік загинули всі 50 сімей. До поля було лише 38 метрів.

Пасічники згадують бджолиний мор, який був в Україні у 2002-2003 роках. Тоді через довгу зиму загинуло близько половини бджіл у країні.

– Міністерство аграрної політики забило на сполох, у всіх областях відчувався брак бджіл, – згадує Анатолій Денисенко. – Але за сезон пасічники все відновили – звичайно, витративши свої гроші та час. Це сталося через затяжну зиму та холодну весну. Самого холоду бджоли не бояться, вони бояться голоду та вогкості.

Того року вже у жовтні похолодало, і така погода ще довго стояла навесні – бджоли не вилітали і загинули.

Найцінніший – кримський мед

За словами експертів, Україна за рівнем розвитку бджільництва входить до п’ятірки країн-лідерів Європи. У країні налічується близько 3-3,5 мільйона бджіл. Більшість – у приватних осіб. Величезна частина меду, близько 60 тисяч тонн і більше, йде на експорт – попит на внутрішньому ринку не такий високий. Найцінніший мед, до якого зараз немає доступу, це кримський гірський.

– У Швейцарії вартість гірського меду в регіонах, де є різнотрав’я, вища за інший мед в Європі в 20 разів, – порівнює Анатолій Денисенко.

На другій сходинці після кримського – мед із акації. Він довго не кристалізується, тоді як інші “сідають” вже через три-чотири тижні.

– А цей тримається до Нового року і довше, – зазначає пасічник.

Також дуже цінний мед, зібраний з буркуна, особливо білого. Він має ванільний аромат. Але його мало.

В Україні налічується близько 3-3,5 мільйона сімей бджіл. Фото: cukr.city/people/2021/bdzholyar

Бджолам мед шкідливий

Четверта позиція – мед із різнотрав’я. Ну а на першому місці з кінця – із соняшника.

– Це найдешевший і нецікавий мед, – пояснює Анатолій Денисенко. – З ріпака теж мед нецікавий – він ще й має специфічний запах, капустяний аромат. Тому його треба змішувати. Коли на заводах беруть мед, його обов’язково змішують. Гречаний переб’є аромат навіть у невеликій кількості.

Темний мед, як пояснює бджоляр, корисніший за світлі – у ньому більше мінералів. Наприклад, у гречаному багато заліза.

– З темних медів також є падевий мед, але у нас він не цінується – його мало хто відкачує, – продовжує бджоляр. – Це поліський мед, бджоли збирають його не лише у листяних, а й у хвойних лісах. Такий мед довго не кристалізується. Він коричнево-зеленого кольору. У західній Європі його цінують, він є корисним для людей. А ось для бджіл – шкідливий, через падь у бджіл виникають проблеми із травленням, які можуть призвести аж до загибелі.

Гірський карпатський мед скласти конкуренцію кримському не в змозі – тут менше різнотрав’я.

– Загалом у тих регіонах – на Прикарпатті, Закарпатті – наголошують на матковивідній справі, ми звідти купуємо бджолопакети, – зазначають пасічники з інших областей. – Один пакет – це чотири рамки, іноді – шість. Вартість однієї – 250 гривень.

Карпатська бджола із задоволенням кружляє не лише над гірськими галявинами, а й над рівнинними полями – за словами бджолярів, ця порода швидко розвивається, у цьому її перевага. За кілька тижнів можна отримати повноцінну сім’ю.

Іноземні бджоли в Україні під забороною

Загалом, як розповідають пасічники, в Україні дозволено розводити три види бджіл – карпатську, степову та поліську. Остання – найагресивніша, але й найстійкіша до хвороб, які може спричинити падь. У Росії її називають середньоросійською (не дивно, з їхньою звичкою все привласнювати. – Ред.), у Європі – лісовий.

Незважаючи на заборону, мед в українських степах та полях збирають і кавказькі, і італійські, і німецькі бджоли, яких завозять усупереч правилам. Пасічники обурюються – «чужі» бджоли псують генофонд наших, знижують їхню стійкість до холодів. Звідки італійській чи кавказькій бджолі знати про наші морози? Кілька років тому навіть дійшло до скандалу – один відомий український бджоляр виявив у районі своєї пасіки чужинців, бджіл породи бакфаст. Це штучна порода, яка має надзвичайно високі здібності до розмноження і моментально «розчиняється» в природі. Тоді бджоляра, який завіз чужинців, змусили ліквідувати пасіку.

Перша викачка меду сезону-2023 вже почалась. Фото: cukr.city/people/2021/bdzholyar

“Не принесете багато меду – всіх поріжу на м’ясо”

Ще трохи – і медовий сезон буде у розпалі. Ну а насамперед навесні, коли бджоли тільки виходять із вуликів на перший обліт, пасічники роблять перед ними гучну заяву: «Не принесете багато меду – всіх поріжу на м’ясо!» Це стара традиція, якої пасічники намагаються дотримуватись. Кажуть, «загроза» працює.

– До речі, пасічники мало їдять меду, – жартує Анатолій Денисенко. – Свого шкода, а в сусіда просити – незручно.

Незважаючи на хімікати, хвороби та віруси, найбільшим ворогом бджіл знавці вважають невмілого пасічника – вже без нього бджоли б і самі впоралися, а любитель може серйозно нашкодити комахам.

На замітку

Відрізнити справжній мед від «липи» можна лише у лабораторії

– Кілька років тому на конгрес у Канаді свій мед привезли близько 120 країн-учасників, – зазначає пасічник Анатолій Денисенко. – Тільки глибокий аналіз виявив, що більше половини – фальсифіковані ! У Китаї працює 1000 заводів, які роблять сироп для виробництва меду – його згодовують бджолам та видають мед за натуральний. Це глобальна проблема. Обдурити просто – змішати мед від бджіл, яких годували сиропом, з натуральним. Тож треба шукати того пасічника, якому довіряєте.

Будь в курсі!

Коли мед викачують

• Ріпаковий: кінець травня – початок червня
• Соняшниковий: липень – серпень
• Липовий: кінець червня – середина липня
• Акацієвий: кінець травня – початок червня
• Різнотрав’я: червень – вересень
• Гречаний: кінець червня – середина липня

Там, де гули бджоли, тепер ревуть «Бредлі»

Село Роботине в Пологівському районі Запорізької області до повномасштабної війни мало кому було відоме. Та наприкінці цього літа воно стало одним з найчастіше згадуваних населених пунктів. Про нього говорили й писали і українські, й іноземні ЗМІ. Його неодноразово згадував у щоденних зверненнях Президент Володимир Зеленський. Бої за село, якеК окупували російські війська, тривали кілька тижнів. Український прапор замайорів там напередодні Дня Незалежності.

У важких боях за Роботине брали участь і воїни 47 окремої механізованої бригади. Кореспонденти Укрінформу зустрілися з екіпажем американської БМП «Бредлі». Хлопці кажуть, що ця машина врятувала вже багато життів військовослужбовців, зокрема і під час визволення села.

Бойовою машиною командує «Мольфар»

«Я бачив, яким було Роботине, на старих відео. Цікавився цією темою. Маленьке село на 500 осіб, у людей пасіки були, воно процвітало. Мальовнича місцинка була, але тепер не лишилося нічого. Абсолютно. Жодної цілої будівлі. росіяни тепер закидають його КАБами, ФАБами — дістають чим можуть. Вони стирають його з лиця землі, щоб не дати нам там закріпитися. Село вони повністю зруйнували», — розповідає військовослужбовець із позивнимК«Мольфар».

Він оператор­навідник бойової машини «Бредлі», нині тимчасово виконує обов’язки командира машини. Йому 39 років, він із заходу України — Чернівецької області. На війні «Мольфар» із 2015 року. До 47 бригади перевівся наприкінці грудня.

«Саме потрапив на «Бредлі». Пройшли навчання за кордоном і після того працюємо тут, на запорізькому напрямку», — розповідає «Мольфар». Про навчання каже, що воно було дуже ефективним, а ще його вразив підхід американців. Згадує: щойно виникали труднощі чи проблеми, їх дуже швидко розв’язували — фіксили. Тренування тривали півтора місяця — із середини січня до кінця лютого.

Якби була радянська БМП, екіпаж би покришило

Бойова машина американського зразка вражає. Вона має дуже ефективну гармату з доброю стабілізацією, що підвищує прицільність стрільби, оснащена системами тепловізійного бачення та іншими військовими ґаджетами, які істотно допомагають у бою. Але головна перевага: машина — надійний захист для екіпажу та десанту.

«Коли виїжджаєш на поле бою на «Бредлі», то маєш високі шанси повернутися живим. Машина зберігає життя, на її броню можна розраховувати. Багато чого витримує. Якби це була радянська БМП, нас би давно покришило, ми б згоріли одразу. Якість броні, захист водія й екіпажу тут набагато вищі. Стару БМП розірвало б дощенту», — розповідає «Мольфар».

Прошу його порівняти радянську техніку і «Бредлі» такою мовою, яку б зрозуміла будь­яка цивільна людина.

«Бредлі» і радянська техніка — це «мерседес» і «запорожець». Це найліпше порівняння. Їде і те, й те. Функцію виконує і те, й те. Головна відмінність у тому, як воно зберігає життя в екстремальних умовах.

«Це космос. На кращій машині я поки що не їздив, — зізнається 28­річний механік­водій «Бредлі» з позивнимК«Рево». Він каже, що добре розуміється на техніці, мовляв, у цивільному житті їздив багато на чому: — Навантажувачі, екскаватори. Техніка мені подобається, я її швидко опановую».

Хлопець вже має чималий військовий досвід: був піхотинцем, кулеметником, снайпером. А в 47 омбр ішов на посаду механіка­водія.

«Я один із найліпших водіїв «Бредлі». Їду щоразу спокійно, бо знаю, що вона здатна витримати, а що ні. Треба думати про побратимів. Від моїх дій залежить життя екіпажу і людей, яких я везу. Найперше думаю про них. Знаю, що хлопців витягну в будь­якому разі, і вони мене так само», — каже впевнено.

Бракує авіації та машин для розмінування

Військові розповідають, як бояться росіяни американської бронемашини. Бувало, що кидали в окопах усе й тікали, лиш побачивши її. Але вона ж і головна ціль на полі бою.

Повертаємося до розмови про Роботине. Екіпаж «Бредлі» залучають ледь не в кожному бою.

«Бої за Роботине, бої далі від Роботиного — постійна робота. Щодня нове завдання, нова точка. Постійно працюємо.

Роботине визволяли довго. Що найскладніше? Мінні поля. Машина потребує місця для маневру. Якщо воно є, то це чудо­машина, яка може розносити ворожі позиції. Мінні поля — серйозна перешкода, але наші мехводи вже навчилися бути і саперами, і штурмовиками, і лікарями, й евакуаторами», — усміхається «Мольфар».

Як виявилося, його побратим «Рево» вивозив поранених з переднього краю поля бою. Хлопців вдалося врятувати завдяки тому, що їх було вчасно евакуйовано.

Прошу військових поділитися спогадами про найважчий день. Кажуть, це було, коли із фронту забирали тіла загиблих побратимів.

«Бої один на одного схожі. Кожен бій важкий, і кожен має свою специфіку. А найважче для нас було забирати тіла загиблих побратимів — знайти під обстрілами і намагатися вивезти, щоб усе­таки вони попали до рідних», — ділиться «Мольфар».

У 2015—2016 роках він був у Пісках та Дебальцевому, але тут, на Запоріжжі, найважче. «Такої щільності артобстрілів і такої кількості замінованих полів я ще не бачив. Пройти першу лінію було неймовірно важко. Крім того, вони ведуть дуже щільний вогонь. Ось днями було майже 40 артилерійських влучань у Роботиному. У них заліза, яке літає над головою, вистачає», — визнає воїн.

«А чого нам не вистачає?» — запитую.

«Авіації. Дуже не вистачає. Ми маємо працювати у парі зі старшим братом літаком».

Побратим додає, що «дуже неприємно, коли поряд прилітає», тож небо треба закривати авіацією. А ще дуже потрібно більше машин для розмінування.

Коли верстався номер . Сили оборони мали успіх на мелітопольському напрямку — біля Роботиного Запорізької області. Про це повідомив учора речник Генерального штабу Збройних сил України Андрій Ковальов. За його словами, на цьому напрямку триває наступальна операція. Українські війська закріплюються на досягнутих рубежах. Андрій Ковальов заявив, що Сили оборони відбили понад десять атак поблизу Роботиного та Новоданилівки Запорізької області.

Ольга ЗВОНАРЬОВА,
Укрінформ
(фото Дмитра Смольєнка)

Шановні читачі! Звертаємо вашу увагу на правила коментування матеріалів на сайті видання «Урядовий кур’єр».
Коментарі з’являються на сайті тільки після їх перевірки модератором, а не відразу після того, як ви їх розмістили.
У коментарях заборонено антисемітські висловлювання, спонукання до расизму, заклики до насильства, тероризму, збройного повалення чинної конституційної влади.
Просимо вас утриматися від нецензурних слів та виразів, лайок тощо, які ображають людську честь і гідність, а також від комерційних пропозицій, реклами, посилань на інші сайти та ін.
Редакція видання не несе відповідальності за образи, висловлені на адресу інших осіб.