Чому Алтайський край та Республіка Алтай

А в чем разница между Ростовом Великим и Ростовом-на-Дону? Ответ на этот вопрос однозначный, Алтайский край и Республика Алтай – это два разных субъекта Российской Федерации, хоть и находящихся рядом друг с другом. И, несмотря на то, что у них достаточно долгий период времени была «общая» судьба, исторически два этих региона никогда не были единым целым. Попробуем разобраться почему.

Территория современного Алтайского края вплоть до начала 20 века относилась к Томской губернии (вместе с территориями современных Томской, Новосибирской и Кемеровской областей, а также части Красноярского края). В состав Российской Империи она, как и вся территория Верхнего Приобья, вошла к 1721 году (по официальным документам, не официально гораздо раньше). Территория же Республики Алтай была присоединена к России лишь в 1756 году и в состав Томской губернии она не входила.

В 1916 году решением Временного правительства из Томской губернии выделают отдельную Алтайскую губернию, с Барнаульским, Бийским, Славгородским, Каменским и Змеиногорским уездами. Под этим названием она просуществовала до 1925 года, далее с 1925 по 1930 входила в состав Сибирского края, с 1930 по 1937 в состав Западно-Сибирского края (в административных изменениях на территории Сибири в первой половине 20 века с легкостью можно запутаться). В 1937 году, наконец, был образован Алтайский край с административным центром в Барнауле.

А как же «второй»? Установление советской власти в горных районах затянулось до 1919 года, с 1922 года эту территорию присоединяют к Алтайской губернии (позже к Алтайскому краю) как автономную область. Менялись и названия области, сначала она была Ойротская, с центром в селе Улала, так назывался современный Горно-Алтайск, потом Горно-Алтайская. Статус отдельного субъекта в составе Российской Федерации был получен в 1992 году, правда спустя год было вновь изменено название, с Республики Горный Алтай на Республику Алтай. Неофициально за регионом закрепилось название «Горный Алтай».

Несмотря на почти 70-летнюю совместную историю регионы настолько разные, что сравнивать и уж тем более спутать их невозможно. И если жители Новосибирской или Томской областей говорят «Мы поехали на Алтай», то от жителей Алтайского края вполне можно услышать фразу «Мы поехали в Горный». «Алтай» у двух регионов общий, но «горный» он только в Республике.

Благодаря общему «Алтаю» в названиях регионы часто путают, в основном, конечно те, кто ни разу здесь не бывали. Понять где ты находишься проще всего по названиям населенных пунктов, в Республике Алтай они чаще алтайские (Узнезя, Кош-Агач, Усть-Кокса), а в Алтайском крае русские (Образцовка, Алтайское, Белокуриха). Хотя есть и исключения, к примеру, есть поселок Катунь в Алтайском районе Алтайского края, а есть поселок Турбаза «Катунь» в Чемальском районе Республики Алтай, в обоих поселках расположены туристические объекты и их часто путают.

В наши дни Алтайский край это:
– субъект Российский Федерации на территории Западной Сибири, включен в Сибирский федеральный округ;
– столица Алтайского края — город Барнаул, стоит на реке Обь;
– внутренние границы с Республикой Алтай, Кемеровской и Новосибирской областями, внешняя граница с Республикой Казахстан
– площадь 168 000 кв. км;
– численность населения около 2 300 000 человек, по национальному составу более 93% населения составляют русские;
– самые крупные города Барнаул (630 000 человек), Бийск (200 000 человек), Рубцовск (140 000 человек), Новоалтайск (пригород Барнаула, 75 000 человек), Заринск (45 000 человек), Камень-на-Оби (40 000 человек);
– плотность населения около 13 чел./кв. км, соотношение городского и сельского населения примерно 50/50 с небольшим перевесом городского;
– основная доля экономики (56%) приходится на три сферы, промышленность, сельское хозяйство и торговля.

К 2021 году Республика Алтай это:
– субъект Российской Федерации на территории Западной Сибири, включен в в Сибирский федеральный округ;
– столица Республики Алтай и единственный город на ее территории — город Горно-Алтайск, через город протекает река Майма (правый приток Катуни);
– внутренние границы с Алтайским краем, Кемеровской областью, Республиками Хакасия и Тыва, внешние границы с Республикой Казахстан, Монголией и Китаем;
– площадь 93 000 кв.км;
– численность населения 221 000 человек, основные национальные группы — русские (56%) и алтайцы (34%);
– самые крупные населенные пункты Горно-Алтайск (64 500 человек), Майма (пригород Горно-Алтайска, 17 000 человек), Кош-Агач (11 000 человек), Турочак, Усть-Кан и Чемал (в них проживает по 5 000 человек);
– плотность населения 2,4 чел./кв. км, более 70% составляют сельские жители;
– основу экономики составляют сельское хозяйство (более 50%) и туризм.

Чем отличается Республика Алтай от Алтайского края

Находясь в Западной Сибири (Республика Алтай чуть восточнее, чем Алтайский край) эти два региона имеют принципиально отличающийся ландшафт территории. В Алтайском крае преобладают равнинные участки, а в Республике Алтай — горные и зоны высокогорных степей. Сельское хозяйство занимает важную роль в экономике обоих регионов, но если в Алтайском крае — это, в первую очередь, земледелие, то в Республике Алтай — животноводство. А вот разведением пчел и производством меда занимаются оба «соседа».

Второй «общей» составляющей жизни регионов будет туризм, но если в Республике Алтай это, в первую очередь, экскурсионный (археологический) и активный отдых (сплавы, походы в горы, конные и пешеходные маршруты), то в Алтайском крае — комфортабельный отдых на турбазах и лечебный в Белокурихе.

Алтай разный, но он удивителен и прекрасен, какой бы из его уголков вы ни увидели!

Кызыл-Чин в Горном Алтае

Готовы увидеть по-настоящему необыкновенное место? Оно находится на карте Алтая, ежегодно привлекая тысячи туристов, фотографов, даже ученых и археоло

Гора Белуха на Алтае

Алтай – уникальнейшее по красоте и энергетике место, привлекающее ежегодно тысячи туристов, не боящихся суровой природы этого региона. Тем более привл

Горно-Алтайский ботанический сад «Чистый луг»

Горно-Алтайский ботанический сад «Чистый луг» находится в урочище природного памятника Горного Алтая «Шишкулар-Катаил». «Чистый луг» – филиал Сибирско

Достопримечательности Чуйского тракта

Удивительно, но на Алтае, наряду с горами, реками, озерами и лесами достопримечательностью является даже дорога! Чуйский тракт – крупнейшая транспорт

Где можно купаться на Алтае?

Купаться любят взрослые и дети. Однако, в Горном Алтае мест для купания не очень много, в большинстве водоемов вода очень холодная. Так где же всё-так

Алтай в мае

Весна – природы пробужденье, Любви прекрасное творенье, Как Божий дар с небес сошла И пробудила ото сна. Майские праздники в Горном Алтае Человек

Чейбеккель – мертвое озеро

Чейбеккель — так алтайцы издревле называют озеро, расположенное в высокогорной долине реки Чибит. Дословно Чейбеккель переводится как «длинное озеро

Традиционные жилища алтайцев

Куда бы вы ни приехали, всегда интересно узнать как и чем живут местные жители. Национальный колорит – то, что хочется увидеть и понять в первую очере

Аскат в Горном Алтае

Горный Алтай уникален не только своими природными достопримечательностями и атмосферой. Есть здесь особые места, созданные человеком. Как, например, н

Необычная кухня Алтая

Алтай удивительно многогранен…кто-то приезжает сюда насладиться первозданной природой, кто-то подлечиться или активно отдохнуть (турбазы Алтая предлаг

Туристические маршруты по Алтаю

Маршруты по Горному Алтаю Автомобильные туры, пешие походы, восхождения на гору, комбинированные туры (сплав по реке, пеший, конный + авто) – все это

Горы Алтая, которые необходимо увидеть!

Гора Алтын-Ту, название которой в переводе с алтайского означает “Золотая гора”, расположена в трёхгорном массиве с одноименным названием. Самая высок

ПІВДЕННИЙ СИБІР: АЛТАЙСЬКИЙ КРАЙ, РЕСПУБЛІКИ АЛТАЙ, ТУВА, ХАКАСІЯ

Західна частина підрайону (Алтайський край) має степової та передгірний рельєф, східна частина (три названі республіки) – це Алтайські гори, західні Саяни і Кузнецький Алатау. Значна частина Хакасії лежить в улоговині Мінусинськой з родючими грунтами і сприятливим температурним режимом. В Тиві гори і нагір’я чергуються з улоговинами, зручними для ведення господарства. Виключаючи північно-західну частину Алтайського краю, степові ділянки і луки як в горах, так і в улоговинах перемежовуються з тайговими масивами. З корисних копалин відомі залізні руди (40-45% заліза в руді), поліметалічні, мідні і кобальтові руди, будівельні матеріали. У гірничо-тайгових місцях живуть різноманітні промислові тварини.

Населення, крім росіян, українців та інших представників європейських етносів, представлено азіатськими народами – алтайцями, тувинців, Хакасія, тофалари. Їх сучасний етнічний вигляд – результат багатовікового змішання місцевих і прийшлих племен. Так, в предках Хакасія, алтайців і шорців змішалися риси угромовних, самоедоязичних, кетоязичних і тюркомовних племен, а родинні один одному тувинці і тофалари – підсумок тривалого змішання тюркоязичпих, самоедоязичних і кетоязичних племен з монголо-мовний племенами.

З недавньої історії відомо, що кочове скотарство було основою господарства народів Південного Сибіру, крім шорців і тофалари. Практично повсюдно практикувалося землеробство. Хакаси і тувинці застосовували навіть штучне зрошення. Єдині Хакаси займалися свинарством, а тайгові тувинці і тофалари – оленеводством. З проникненням в Південний Сибір росіян і українців місцеві народи запозичили у них стойловое тваринництво, а також городництво.

Алтайський край має найбільш сприятливі умови для розвитку сільського господарства. Серед сільськогосподарських угідь переважає рілля. Великі сільськогосподарські площі (майже 13 млн га) сприяли формуванню великого сільськогосподарського виробництва з провідним значенням зернового господарства. Значні площі займають посіви цукрових буряків та соняшнику. Тваринництво має молочно-м’ясне і мясошерстное напрямок.

Промисловість краю спеціалізується на машинобудуванні (енергетичному, сільськогосподарському, транспортному), хімічної та вуглехімічній, легкої і харчової промисловості. Розміщення промислового виробництва тяжіє до трьох промисловим вузлам – Барнаульскому, Бійську і рубцовск.

Барнаул заснований в 30-х рр. XVIII ст. в зв’язку з будівництвом промисловцем А. І. Демидов сереброплавильного заводу. У 1747-1917 рр. Барнаульський завод, а також всі рудники на території в 400 тис. Км 2

були власністю Кабінету його імператорської величності. З 1822 року – окружне місто Томській області та головне місто великого Алтайського гірничозаводського округу. У роки Великої Вітчизняної війни місто прийняло ряд евакуйованих з європейській частині країни підприємств, які стали основою розвитку промислового виробництва.

В м Бійську розмістилися підприємства машинобудування, хімічної, легкої і харчової промисловості. Основу промисловості м Рубцовська склав евакуйований в роки війни з Харкова тракторний завод.

В цілому для Алтайського краю характерна висока питома вага аграрного сектора при відносно слабкому розвитку галузей, які переробляють сільськогосподарську сировину. Виробнича і соціальна інфраструктура розвинена слабо.

Республіка Алтай розташована в південній частині Алтаю. Утворена в 1922 р як Ойротська автономна область, в 1948 р перейменована в Горно-Алтайську автономну область. Заселена з найдавніших часів. З початку XIII в. входила до складу монгольської імперії Чінгісхана, потім до складу різних феодальних об’єднань. Після початку в 1755 р війни між маньчжурськими правителями Китаю і Джунгарії, до складу якої входив Гірський Алтай, алтайці звернулися з проханням прийняти їх у підданство Росії.

Алтайці (в 1922-1948 рр. – ойроти) живуть в долинах річок басейну верхньої Обі і міжгірських улоговинах Алтаю. В етнографічному відношенні алтайці діляться па північних і південних; перші утворилися в результаті змішування стародавніх самодийских, кетскіх, угорських і тюркських племен, другі – тюркських племен Саяно-Алтаю і прийшлих монгольських племен. Розподіл алтайців на родоплемінні групи практично зникло.

Республіка виділяється молочно-м’ясних і мясошерстіим тваринництвом. Розводять яків і сарликов. Створено єдиний в Росії заповідний район, де розводять маралів і плямистих оленів. З рогів оленей- маралов отримують пантокрин. Ведуться лісозаготівлі (кедр, сосна, ялина), видобуток кольорових металів, особливо ртуті та золота. У столиці Республіки – м Горно-Алтайську – підприємства місцевого значення.

Республіка Тива розташована у верхів’ях Єнісею, увійшла до складу СРСР в 1944 р на добровільних засадах, на правах автономного округу, в 1961 році перетворена в АРСР, по Конституції 1993 – республіка у складі РФ. У VI ст. територія Тиви увійшла в Тюркський каганат, який був розгромлений в VIII ст. уйгурами. У IX ст. уйгурів витіснили киргизи. У 1207 була завойована військами Чингісхана. У XIII-XIV ст. – під владою монгольської династії Юань, що правила в Китаї, потім завойовувалася джунгарами, маньчжурами. У 1914 році на прохання тувинців прийнята під протекторат Росії.

Населення Тиви нечисленне, розміщено дуже нерівномірно, більше 80% його живе в Тувинської улоговині. У сільській місцевості проживає більше половини населення.

Основою економіки є сільське господарство, головна галузь якого – тваринництво. Найбільше і повсюдно розводять овець і кіз, з інших тварин є велика рогата худоба, яки, свині, коні, верблюди, олені, а також кури, качки, кролики, бджоли. Землеробство має підсобне значення і яскраво виражене зерновий напрям. Галуззю спеціалізації господарства є мисливський промисел. Основу промисловості складають підприємства – гірничо-збагачувальні комбінати. Для місцевих потреб видобуваються кам’яне вугілля, деревина, будівельні матеріали, сіль.

Столиця Республіки – Кизил – заснована в 1914 р, до 1918 року місто називалося Белоцарск, з 1918 р – Хем-Белдир, з 1926 р – Кизил (в перекладі з тувинської – «червоний»). З 1921 р – столиця Тувинської Народної Республіки, з 1944 р – Тувинської автономної області РРФСР, в 1961-1991 рр. – Тувинської АРСР. В околицях міста розвивається гірничодобувна промисловість.

Республіка Хакасія займає частини Минусинской і Чулимо-Єнісейської улоговин. До кінця XVII в. на цій території склалися ранньофеодальні князівства, що піддавалися постійним набігам монгольських ханів і джунгарских князів. У XVII-XVII ст. князівства і групи племен (предки сучасних Хакасія) добровільно увійшли до складу Російської держави.

Хакаси раніше були відомі під загальною назвою минусинских і абаканських татар або тюрків. Ділилися на п’ять родоплемінних груп, всередині яких зберігалося поділ на пологи. Етнічний склад Хакасія сформувався в XVIII в. на основі змішання єнісейських киргизів з іншими тюркськими, самодійськимі і кетского групами.

У Хакасії розвинені електроенергетика, видобуток вугілля, залізної руди, руд кольорових металів і алюмінієва промисловість, машинобудування, виробництво будматеріалів і деревообробка. Республіка виділяється складною структурою сільського господарства. Крім зернового виробництва і м’ясо-молочного скотарства розвинені садівництво, баштанництво, вівчарство. Практикується зрошуване землеробство.

Столиця Республіки – Абакан – виник як поселення при Абаканском острозі (побудований в 1675 г.), з 1931 р – місто. Це – важливий транспортний вузол, центр машинобудування, м’ясної, молочної, борошномельної галузей.

У Хакасії є ще кілька міст: Черногорск (видобуток вугілля, деревообробка, виробництво будівельних матеріалів), Минусинськ (електротехнічне машинобудування, харчова промисловість), Саяногорск (при найбільшій в Росії ГЕС – 6,4 млн кВт).