КІР – ЦАР ПЕРСІВ

“Так говорить Господь до Свого помазанця Кіра: Я міцно тримаю тебе за правицю, щоб перед обличчям твоїм повалити народи, і з стегон царів розв’яжу пояси, щоб відчинити двері перед тобою, а брами не будуть замикані” (Ісаї 45:1).

Через сім років після смерти Навуходоносора на вавилонський престол сідає в 555 до Р. Х. Набонід, “перший археолог”. Він буде останнім правителем з Межиріччя. Бо події в горах Ірану вказують на те, що світова історія прямує до великого перелому.

Вже через п’ять років після сходження на трон Набоніда починається з правлінням персів нова ера.

Мідійці, які разом з вавилонянами були спадкоємцями розбитого з часу падіння Ніневії в 612 р. до Р. Х. Асирійського царства, несподівано підкорені своїми перськими сусідами і васалами. Мідійський цар Астіяг переможений своїм власним внуком Кіром.

Великі люди античности провіщали про свій прихід в особливий спосіб, часто вони випадали зі звичних тогочасних рамок вже незвичайними обставинами свого народження. Долю Кіра вирішили два незвичайних сни. Вони передавалися на цілому Стародавньому Сході з уст в уста і так дійшли аж до вух Геродота, який розповідає таке:

“Астіягові… народилася донька, якій він дав ім’я Мандана. Про неї Астіягові приснилося, що вона випускає стільки води, що та заповнила все його місто, ба навіть затопила цілу Азію. Тоді він розповів тлумачам снів серед своїх волхвів це нічне видіння і коли почув від них тлумачення, злякався. Через це він не віддав Мандану, яка вже саме була в шлюбному віці, жодному мідійцеві за жінку – зі страху перед сном, а віддав її персові на ім’я Камбіс… Коли вже Мандана жила з Камбісом, Астіяг у перший же рік побачив инший сон. Він бачив, як із лона тієї дочки виростає виноградна лоза, і та виноградна лоза вкриває цілу Азію. Побачивши це, він виклав сон своїм тлумачам снів і наказав привести свою доньку із Персії, а вона вже була на останній порі вагітности. І коли вона прибула, він наказав охороняти її, повний рішучости вбити її дитину, бо відповідно до його сну витлумачувачі передбачили, що син його доньки стане царем замість нього. Тому й чигав Астіяг, а коли Кір народився, покликав він Арпага, який був із його дому, та якому він найбільше довіряв серед мідійців. До нього промовив тоді Астіяг: «Візьми дитину, яку народила Мандана, принеси до свого дому та вбий її»…”

Арпаг не міг внутрішньо змиритися з наказом убивства, який дістав від свого діда, так само не міг і пастух, якому він звелів виконати цей наказ замість себе. І так Кір залишився при житті.

Не лише народження та юність Кіра оповиті легендами. Цей царський син із перського роду Ахеменідів більше, ніж будь-який инший цар Стародавнього Світу займав уяву народів, збуджуючи їхній подив. Так, грек Ксенофонт прославив заснування Кіром царства цілим романом, який називається “Кіропедія”.

Біблія згадує його як світлоносця. Його швидке, блискуче сходження, яке не має аналогів, не заплямоване жодним насиллям. Його мудра, відкрита політика робить його однією з найбільш симпатичних постатей Стародавнього Сходу. Цьому персові чужа та огидна така риса східних правителів, які були перед ним, як деспотична жорстокість.

Історично значимою стає особа Кіра в 550 р. до Р. Х. Того року він взяв Екбатану – столицю Мідійського царства. Його царський дід Астіяг мусить іти у вигнання. Кір об’єднує Мідію з Перським царством. Проти переможця утворюється коаліція з Вавилонії та Лідії в Малій Азії та Спарти. Лідійський цар Крез – його ім’я й сьогодні є символом великого багатства – нападає на персів. Кір же захоплює його столицю Сарди[1] і перемагає його.

Тепер дорога до Вавилонії вільна, перед ним лежить принадний Вавилон. У таких обставинах і могла виникнути та неймовірно легендарна розповідь, яку розповідає Біблія, і яка завжди бентежила уяву західних народів:

“Цар Валтасар справив велике прийняття для тисячі своїх вельмож, і на очах тієї тисячі пив вино… Тоді принесли золотий посуд, що винесли з храму божого дому, що в Єрусалимі, і пили з них цар та вельможі його, жінки його та його наложниці. Пили вони вино й славили богів золотих та срібних, мідяних, залізних, дерев’яних та камінних. Аж ось тієї хвилини вийшли пальці людської руки, і писали навпроти свічника на вапні стіни царського палацу, і цар бачив зарис руки, що писала. Тоді змінилася ясність царя, і думки його настрашили його, ослабіли суглоби крижів його, і билися коліна його одне об одне. Цар сильно закричав привести заклиначів, халдеїв та віщунів. Цар заговорив та й сказав вавилонським мудрецям: Кожен муж, що прочитає це писання й об’явить мені його розв’язку, той зодягне пурпуру й золотого ланцюга на свою шию, і буде панувати третім у царстві” (Даниїла 5:1,3-7). “Мене, мене, текел упарсін” – так звучать ці відомі слова, написані на стіні. Вони означають: “Мене порахував Бог царство твоє, і покінчив його. Текел ти зважений на вазі, і знайдений легеньким. Перес поділене царство твоє, і віддане мідянам та персам” (Даниїла 5:25-28).

Коли Йосип в Єгипті зумів витлумачити сни фараона про сім жирних та сім худих корів і про сім колосків, він став другим у царстві, великим візиром.

Що ж означає призначена в нагороду за розгадку дивовижного напису посада “третього правителя в царстві”?

Ця біблійна вказівка довго була незрозумілою і пояснена лише при допомозі археології. Ким був Валтасар, сьогодні, завдяки клинописним текстам, зрозуміло. Він не був, як каже Біблія, сином Навуходоносора, а сином Набоніда, який у своєму написі говорить: І в серце Белсгаццара, мого первородного сина, паростка моїх бедер, вклади страх перед твоїм величним божеством, щоб він не вчинив жодного гріха, і щоб він мав досить від повноти життя”.

Таким чином зрозуміло, що Валтасар був наслідним принцом, а, отже, другою особою у Вавилонії. Відповідно до цього, він міг дарувати лише третій найвищий ранг.

Розповідь про гостину Валтасара та напис на стіні відображає з пророчого погляду тогочасну політичну ситуацію: у 539 р. до Р. Х. Кір повернувся проти Набоніда, який командував вавилонським військом. Таким чином години останнього великого царства в Месопотамії були полічені.

“Зійди й сядь у порох, о діво, дочко Вавилону! Сядь на землю, без трону, о дочко халдеїв!” (Ісаї 47:1).

Через рік після битви перський цар Кір тріюмфально в’їжджає в підкорений Вавилон.

Хеттити, касити, асирійці вже не раз готували цьому велетенському місту ту ж саму гірку долю. Однак це захоплення випадає з шаблонів, воно не має аналогів у військових методах Стародавнього Сходу. Цього разу не здіймаються язики пожеж за розбитими мурами, не руйнується жодного храму, жодного палацу, не грабується домів, нікого не зарубують, ані не садять на палю. Глиняний циліндр Кіра розповідає на вавилонському письмі, як усе відбувалося цього разу.

“Коли я мирно увійшов до Вавилону і в радості та веселості поклав житло свого владарювання в палаці князів, Мардук, великий Господь, розщедрив і зробив прихильними до мене вавилонян, тоді як я щоденно дбав про його вшанування. Мої великі військові загони мирно ходили по Вавилону, я не дав нікому лякати весь Шумер і Аккад. Про внутрішні справи Вавилону та його міст я дбав охоче. Мешканців Вавилону… звільнив я від того ярма, яке їм не личило. Занепад їхнього дому я поправив, відмінив їхній смуток… Я Кір, цар всього, великий цар, цар Вавилону, цар Шумеру та Аккаду, цар чотирьох кінців світу…”

Останні речення звучать так, наче біблійний хроніст знав текст глиняного циліндра. “Так говорить Кір, цар перський: Усі земні царства дав мені Господь, Бог Небесний…” (2 Хронік 36:23). Те, що правителі беруть собі за девіз толерантність, у тому числі культову, було незвичним, і вперше цим відзначився саме цей перський цар.

Після свого входу у Вавилон Кір відразу наказує відновити зображення та святині народних божеств. Він дбає про “щоденне вшанування головного бога міста”, Мардука. Те саме робить він у місті Ур. На одному розбитому глиняному циліндрі, який зберігся серед руїн, є слова Кіра: “Сін, освітлювач неба та землі, своїм доброзичливим знаком дав у мої руки чотири кінці світу. Я поставив богів назад в їхні святині”.

Його толерантністю скористалися і юдеї. Після багатьох десятиліть у вигнанні їхнє гаряче прагнення нарешті мало здійснитися.

[1] Це за 80 км на схід від Смирни.

Кир Великий

перський цар, засновник Імперії Ахеменідів / З Вікіпедії, безкоштовно енциклопедія

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Кир Великий?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Кир ІІ Великий (староперс. Kūruš, перс. کوروش بزرگ, ‎ — Kūrošé Bozorg, івр. כורש ‎ , дав.-гр. Κύρος ; близько 590 — грудень 530 до н. е. [3] ) — перський цар, засновник Імперії Ахеменідів, один з найвизначніших правителів в історії Стародавнього Сходу.

Успадкувавши від свого батька Камбіса владу над Персидою, Кир повстав проти мідійського царя (і свого діда по материнській лінії) Астіага (правив близько 584 до н. е. — близько 550 до н. е.) і перебрав на себе владу над його державою, яка тепер отримала назву Персії. Згодом він завоював Лідію, Іонію та Вавилонію (539 до н. е.), за цим здобув Сирію, Палестину та землі в Середній Азії. Кир Великий відзначався своєю гуманною та толерантною політикою щодо завойованих народів, дозволив давнім юдеям повернутися з полону до Єрусалиму в 537 до н. е.

Oops something went wrong: