Опис та характеристика рослини Агрус звичайний

Аґрус (також аґрис, аґрест) (Ribes uva-crispa) — вид ягідних рослин родини аґрусових. Аґрус утворює кущі висотою до 1,5 м. Плоди (несправжня ягода) округлі або довгасті, забарвлені в білий, жовтий, рожевий, червоний або чорний колір, містять 6—12% цукрів, вітаміни А, В і С. В Україні аґрус розводять в усіх районах. Плодоносить на 2—3-й рік. Урожайність 8—32 кг з куща.

Коли і як з’явився агрус на Землі? Достовірно ми не знаємо. У монастирських книгах в російських землях найдавніше згадка про нього датується XI століттям, в європейських далях – пізніше. Цікаво, що предки наші дали ягідці, яку потім прозвали «північним виноградом», іменування «Берсенєв», але ж добре відомо, що корінь «бер» означав «ведмідь». І московська Берсеневская набережна веде початок від заростей крижовенних, що мали місце там, будучи посадженими за розпорядженням государя Івана III. Хоча були й інші найменування: «Агри», «Криж».

Загалом, що там було до XI століття, зараз розібратися важко, хоч і очевидно, що чагарник цей був відомий і раніше. А як доведеш? Та хоча б тим, що в монастирі в якості ягідної культури він якимось чином мав потрапити, а на це поширення року – десятиліття і більше того замало буде.

А що в Європі? Там хронологічним лідером значиться Франція, де, з XV століття починаючи, почали культивувати аґрус. Парижанин Жан Рюель описував його так: «Кущі озброєні шипами, листи схожі на селеру, ягоди білі, з приємною кислотою. У незрілому стані вживаються для соусів і супів. При дозріванні стають солодкими, але на багатих обідах ними нехтують. Ягоди завжди мають успіх у вагітних жінок ».

Трохи пізніше Німеччина вирішила, що годиться цей чагарник для живоплотів, а потім і Великобританія, оцінивши смак ягід, дуже пристрастилася до культивування нашого Берсенєв. Садівники почали виводити сорт за сортом, все женучись за крупноплодним. І сильно в тому досягли успіху.

Ось що ще цікаво: у різних місцевостях аґрусу привласнювали різні найменування. У тій же Англії, наприклад, його називали «гусячої ягодою», тому як дуже сподобався місцевому населенню соус, що подавався до смаженого гусака; жителі Німеччини охрестили «колючою ягодою» або «Христовим терном» – за шипи на гілках; італійці нарекли «щетинистим виноградом», а французи вирішили, що краще всього підходить йому прізвисько «товстун» – пружний такий плід, ніби надутий. А по-латинському він іменується Grossularia – маленька незріла фіга.

Росіяни, особливо коли в середині XIX сторіччя агрус став символом середнього класу, теж серйозно зацікавилися врожайністю ягідного чагарника. І відразу «клюнули» на досягнення британців, які вже як тільки не розстаралися з виведенням великоплідних сортів. Судіть самі, – вони примудрялися доводити вага вирощуваних ягід до 50-80 грамів.

На жаль, до цього часу агрус переступив межі Східної півкулі і опинився в Америці, а там піддався неприємній заразі, що зветься борошнистою росою. Європейські сорти – все геть-чисто – виявилися їй піддані, і довелося селекціонувати нові. Ось тому ми і не можемо тепер оцінити неперевершений смак колишнього агрусу, що був, як кажуть, і побільше, і повкуснее. Втім, і нинішній годиться для самих різних кулінарних творів. Але про це варто поговорити окремо .

Крімгастрономічних достоїнствагрус має й інші. Зокрема, його квіти користуються великою популярністю у бджіл. Підраховано, що з одного гектара крижовенних посадок вони збирають до сотні кілограмів меду. Зараз, як кажуть фахівці, є вже більше трьох тисяч сортів чагарнику, серед яких трапляються вельми забавні назви. Ну, ось, наприклад: Травневий герцог, Веселий друкар, гарчали лев, Помилка Дана, Красуня з Мо, Гарна дружина мельника, Веселий червоний ніс, На всякий випадок, Заєць у кущі, Крило сойки, Колобок, Північний капітан. А ви який віддаєте перевагу?

З зелених і напівстиглих ягід виготовляють компоти і варення; стиглі ягоди — добрий десерт і сировина для виробництва мармеладу, соків, вин, начинок для цукерок тощо, крім того його можна сушити та маринувати.

Агрус звичайний має дуже багато вітамінів, тому його використовують, як вітамінний засіб. Також ця рослина володіє сечогінною, послаблюючою та жовчогінною дією. Аґрус нормалізує артеріальний тиск та бориться з новоутвореннями. Людям які страждають від атеросклерозу, крововиливів, гіпертонії та анемії агрус є дуже корисним. Реккомендується вживати ягоди агрусу при послабленні діяльності шлунково-кишкового тракту, захворюваннях нирок і сечового міхура. Агрус є жиророзчинним та очисним засобом, так при ожирінні чи порушенні обміну речовин потрібно вживати протягом кількох тижнів багато ягід аґрусу з одночасним обмеженням калорійності їжі. Плоди агрусу звичайного мiстять цукор (глюкозу, фруктозу, сахарозу), вiтамiни, органiчнi кислоти, флавоноїди, макро та мiкроелементи, фенольнi сполуки. Галеновi препарати агрусу звичайного мають жовчогiннi, сечогiннi та послаблюючi властивостi. У народнiй медицинi застосовують при гiпертонiї, атеросклерозi, набряках, холециститах, гепатитах, захворюваннях нирок i сечового мiхура, ожирiннi. У лiтературi є данi про те, що споживання плодiв агрусу запобiгає утворенню пухлин. Протипоказано вживати агрус при виразковiй хворобi шлунка та дванадцятипалої кишки в стадiї загострення. Застосовують всередину свiжi агруси звичайного по 100 г тричі на день, сік плодiв агрусу – по 30 мл тричі на день.

через 1-2 роки після посадки кущі дають перші ягоди. На 6-7 рік після посадки кущі вступають в пору повного плодоношення. При гарному догляд аґрус рясно плодоносить – до 200 ц ягід з 1 га . Окремі, добре розвинені кущі дають по 25-30 кг ягід. .

горизонтальними і вертикальними відводками. Для цього довгі однорічні пагони пригинають до землі, фіксують їх і присипають вологим грунтом. Протягом літа з них виростають нові пагони, які поливають, а восени відрізають від маточного куща і пересаджують на постійне місце.

Аґрус – культура зимостійка. Але ті сорти які погано переносять низькі температури, особливо в зими без снігу, як правило, весною затримуються в розвитку. Аґрус реагує на умови догляду і ґрунтово-кліматичні умови. На занедбаних, неудобрених ділянках при поганому обробітку ґрунту і без обрізки кущі аґрусу стають старими у віці 12-15 років.

Аґрус в дикому вигляді росте в деяких країнах Європи, Азії, а також Північної Америки. Велика кількість культурних сортів аґрусу получені від родичів европейського, далекосхідного і деяких видів американського аґрусу. Наші культурні сорти виведені в основному з аґрусу звичайного, який росте в Європі. Вони відрізняються від сортів , отриманих від американських видів, розміром, красивим зовнішнім виглядом ягід і добрим смаком.

Будова рослини

кущ з колючими пагонами, утворює кущі висотою до 1,5 м, На гілках, в залежності від сорта, розташовані одинарні, подвійні або потрійні шипи.

сидячi з червонуватими, зеленуватими, або пурпуровими пелюстками.

несправжня ягода округлої або довгастої форми, забарвлена в білий, жовтий, рожевий, червоний або чорний колір, з опушенням і без опушення, з великою кількістю насіння.

Біологічна класифікація

Агрус звичайний – сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується

Аґрус (Grossularia)

А́ґрус, агрес, агрест (Grossularia) — підрід ягідних рослин родини аґрусових, найвідоміший вид якого, аґрус звичайний (Ribes uvacrispa або Grossularia reclinata), — поширена садова рослина.

Зміст

Характеристика

Аґрус — невисокий багаторічний зимостійкий (його ще називають «північний виноград») чагарник (50–150 см) із потужною кореневою системою, яка занурюється на глибину понад 2 м. Коріння легко утворюється на гілках, дотичних до землі, що широко використовують під час розмноження аґрусу. Біля основи листків є гострі шипи (деякі сорти їх позбавлені). Листки три-, пятилопатеві, зубчасті, завдовжки 2–5 см, листкові пластинки й черешки — опушені. Цвіте аґрус у травні, цінується як ранній медонос. Квітки п’ятипелюсткові, білі або біло-пурпурові, сидячі, по 1–3 зібрані в суцвіття китицю. Аґрус плодоносить у липні–серпні, плід — ягода, округла або довгаста, гола або опушена, білого, зеленого, жовтого, червоного, пурпурового чи чорного забарвлення, з добре помітним жилкуванням, несе на передньому кінці засохлу чашечку квітки, кисло-солодка на смак, багата на органічні кислоти (лимонну, яблучну, фолієву, винну), вітаміни, солі Фосфору, Феруму (заліза), Кальцію, пектини, таніни, нітрогеновмісні речовини. Плід містить численні насінини із зовнішньою драглистою оболонкою.

Географічне поширення

У дикому вигляді види підроду аґрус зростають в Європі, Азії, а також Північній Америці. Аґрус звичайний трапляється в дикому стані на Кавказі, у Карпатах, у Середній смузі європейською частини Росії. Його батьківщиною вважається Середня та Південна Європа.

Практичне значення

Аґрус — популярна культурна ягідна рослина, відомо понад 400 сортів. Культурні сорти, які вирощують в Україні, виведені переважно з аґрусу звичайного. Перші плоди в аґрусу з’являються на 2–3-й рік після висаджування, плодоношення триває 20–25 років. Врожайність — від 10 до 20 кг ягід з одного куща. Плоди аґрусу відрізняються високою транспортабельністю та добре зберігаються.

Аґрус використовують у медицині як вітамінний, протинабряковий, легкий проносний засіб, має сечогінну, жовчогінну, кровоспинну знеболювальну й загальнозміцнювальну дію. Пектини, що містяться в ягодах аґрусу, вбирають і виводять з організму токсини, оксалати й солі важких металів, сприяють нормалізації функцій ШКТ і підвищенню імунітету. Ягоди аґрусу вживають у свіжому вигляді, переробляють на компоти, джеми, варення, мармелад, соки. З аґрусу виготовляють ягідні вина, наливки, мармелад і маринади. Відомий гібрид аґрусу і чорної смородини — йошта.

Література

1. Жуковский П. М. Культурные растения и их сородичи. Ленинград : Колос, 1971. 752 с.
2. Доброчаева Д. Н., Котов Н. И., Прокудин Ю. Н. и др. Определитель высших растений Украины. Киев: Наукова думка, 1987. 548 с.
3. Нечитайло В. А, Кучерява Л. Ф. Ботаніка. Вищі рослини. Киев : Наукова думка, 1987. 548 с.
4. Вантух З. Производство крыжовника в Великобритании // Овощеводство. 2015. № 2. С. 69–71.