Їсть траву, непередбачуваний, його можна зустріти в Карпатах: факти, які ви могли не знати про бурого ведмедя

20 грудня стартувала традиційна новорічна кампанія Всесвітнього фонду природи WWF-Україна, за допомогою якої організатори хочуть привернути увагу до рідкісних видів через образ ведмедя, найбільшого хижака в Україні.

“Українська правда. Життя” запитала в експертів WWF-Україна про неочевидні факти про життя бурого ведмедя, а саме:

• де тварину можна зустріти в Україні,
• яка “суперсила” у ведмедів,
• чи може людина подружитися з твариною,
• чи справді треба прикидатися мертвим, коли ведмідь нападає?

Які найпоширеніші міфи про бурих ведмедів?

Найчастіше люди бояться ведмедів через їхній статус агресивного хижака. Такий імідж може бути наслідком розповсюдження міфів і казок, неперевіреної інформації.

Попри те, що ведмідь справді хижак і може становити небезпеку для людини, навмисне він цього робити не буде.

У лісі ці тварини обережні та намагаються уникати зустрічей з нами. Атакують людей вкрай рідко, лише якщо спровокувати.

Наприклад, не варто наближатися до самок з ведмежатами, адже вони ревно охороняють своїх малят.

Небезпечною може бути хвора чи поранена тварина, і може атакувати для самозахисту.

У лісі варто створювати помірний шум, щоб не застати тварину зненацька, не злякати і тим спровокувати напад.

Навесні голодні ведмеді можуть наближатися до людських осель. Та людина їх не цікавить. Їх приваблюють недоїдки на смітниках, свійська птиця чи худоба.

Міфом також є незграбність клишоногого. Ведмідь, попри свою чималу вагу, може швидко бігати на великі дистанції, розвиваючи швидкість до 50 км/год. А також за лічені секунди з розгону може видертися на верхівку високого дерева.

Саме тому не варто намагатися втекти від ведмедя бігом чи лізти на дерево.

Ведмідь також добре плаває. Наприклад, самка може на своїй спині переправляти через повноводну ріку з сильною течією трьох ведмежат одночасно.

Чи треба прикидатися мертвим, коли ведмідь нападає?

Скоріш за все, стереотип про “прикинутися мертвим” походить від подібного правила – якщо ведмідь перейшов в атаку, то треба лягти на землю на живіт, щоб захистити внутрішні органи та закласти руки за голову, щоб захистити шию і головні кровоносні судини.

Переважно ведмеді нападають, коли відчувають небезпеку, особливо це стосується ведмедиці з ведмежатами. Матір захищатиме потомство. Високий ризик, що також голодні навесні ведмеді можуть проявляти агресію.

Уникнути нападу можна зберігаючи спокій при зустрічі з твариною. Не намагайтеся бігти чи втікати.

Всупереч відомим стереотипам, ведмеді можуть бігти доволі швидко і протягом тривалого часу.

Навіть дуже добре фізично підготовленій людині буде важко змагатися з ними. Найкраще рішення – не обертаючись спиною, неспішно відходити на безпечну відстань. Бажано не дивитися прямо в очі тварині.

Не потрібно також панікувати, робити різких рухів, намагатися відганяти ведмедя камінням, сніжками чи палицею, а також різкими звуками. Реакція тварини може бути непередбачуваною.

Щоб відвернути увагу ведмедя, йому можна кинути щось зі своїх речей, наприклад, шапку, шаль чи наплічник. Це може зацікавити тварину (новий запах) на деякий час, і дозволить відійти на безпечну відстань.

Чимало науковців та працівників національних парків (у США, Канаді, Румунії та, наприклад наші словацькі колеги) і туристів закордоном, вирушаючи у території, де мешкають ведмеді беруть, з собою спеціальний спрей. Його вважають ефективним для відлякування хижака, під час нападу чи агресії до людини.

Переважно такі спреї шокують тварину на достатній для втечі час і діють за таким же принципом, як балончики зі сльозогінним газом на людей. Та не варто покладатися лише на такий спосіб і розуміти ризики – паніку, розгубленість, невправне використання балончика тощо.

Натомість варто намагатися уникати зустрічі з ведмедем та ознайомитися з правилами відвідування місць, де трапляються ведмеді:

Чи дійсно вони сплять взимку?

Зимовий сон у ведмедів – це інстинкт. Саме він рятує життя тварині у холодні та “голодні” місяці. Адже щодня ведмедеві необхідно споживати чималу кількість їжі від 10 до 20 кг (в залежності від пори року), яка на 60-80% складається з рослинного харчу.

Протягом осені ведмідь активно “наїдає” запас жиру, а коли температура знижується та доступ до їжі стає обмежений – залягає у барліг.

Не всі ведмеді сплять. Причиною тому може бути тепла та безсніжна зима. Деякі можуть лягати спати двічі за сезон.

Сон ведмедя – радше дрімота і розбудити його доволі просто, наприклад, гучними звуками. Також він може під час сну відчувати небезпеку та покинути барліг.

Прокинеться ведмідь раніше, якщо станеться раптове потепління чи відлига, від голоду, бо не наївся достатньо восени. Проте якщо ведмідь має доступ до їжі цілий рік, він може взагалі не залягати у сплячку.

Чи правда – що найстрашніше зустріти ведмедя ранньою весною?

Насправді, це так. Ведмідь навесні апріорі є голодним і виснаженим після зимового сну, якщо він взагалі був у нього.

Рослинної їжі обмаль або немає взагалі, якщо ще стійкий сніговий покрив. Основні його корми – це тварини, яких він може вполювати, або ж рештки здобичі вовків чи стихійні сміттєзвалища людей біля населених пунктів.

Тому при зустрічі з людиною ранньою весною дії голодної тварини, яка почує смачний запах їжі з наплічника, непередбачувані.

Чи справді ведмеді їдять мед так активно, як у мультиках?

Так, мед смакує ведмедям. Завдяки гострому нюху тварина може відчути його за кілометри знайти або диких бджіл, або чиюсь пасіку.

Та не лише мед приваблює ведмедя, але і личинки бджіл, якими він любить ласувати ще дужче, оскільки личинки – білковий корм для нього.

Ведмеді не бачать різниці між дуплами диких бджіл та вуликами. Тому трапляється, що ласа тварина стає злодюжкою.

До прикладу, у Карпатах за період 2019-20 роки ведмеді завдали шкоди 91 вулику з урожаєм меду та бджолиними сім’ями.

Звісно, пасічники шукають способів захистити свої пасіки: ставлять лампи зі світлом, використовують шумові відлякувачі, огородження. Однак ці способи є малоефективними.

Якщо візити ведмедя на пасіку стають регулярним, то пасічники можуть вдаватися і до радикальних способів, наприклад боротися з твариною, як зі шкідником (отруєнням, пастками).

Найбільш ефективним способом захистити пасіку (отару овець чи корів, інше господарство) – є електрична огорожа. Вона не завдає шкоди тварині, лише незначний больовий шок, після якого вона пам’ятає, що зачіпати огорожу не варто.

Відтак ведмідь повертається у ліс шукати харчі якомога далі від цього місця.

Ведмідь їсть овочі у Болехівському лісовому господарстві, Івано-Франківська область. Знято за допомогою фотопастки

Чим ведмеді насправді харчуються?

Раціон ведмедів на 60-80% складається з їжі рослинного походження – трави, пагонів, коріння, горіхів, плодів дерев та ягід.

Ведмідь також споживає комах, рептилій і ссавців. Ведмідь бурий на території Українських Карпат є типовим еврифагом (живиться рослинною і тваринною їжею) і надає перевагу рослинним кормам.

Живлення ведмедя має сезонний характер. Пізно восени, ранньою весною та під час відносно теплих зим, коли тварина не залягає у зимовий сон, в її раціоні переважають тваринні корми або корми антропогенного походження (недоїдки та сміття біля людських господарств), які найлегше знайти в цю пору.

Також в цей час тварина здатна полювати на диких свиней, сарн або оленів.

Ступінь хижацтва ведмедя бурого збільшується в північних широтах. Саме там довше тримається сніговий покрив і тварина, не маючи доступу до рослинних кормів, вимушена споживати тваринну їжу.

Тому ведмеді гризлі на території Аляски, на відміну від наших карпатських, є вираженими хижаками.

Окрім того, тривалий час на Алясці відбувається міграція лососевих, які в цей період служать головним джерелом корму ведмедів, чого немає в Карпатах.

Яка “суперсила” у ведмедів?

Їх у ведмедя багато, але виділити можемо дві.

Перша – унікальний нюх, завдяки якому ведмідь може відчувати поживу більше ніж за кілометр.

Вважається, що нюх у ведмедя розвинений краще ніж в собак. Ведмежі носи розрізняють запахи, які залишаються непоміченими навіть іншими тваринами.

Існує навіть старе індіанське прислів’я: “Голка ялини падає в лісі – орел це бачить оком, олень це чує вухом, а ведмідь це відчуває носом”.

Друга суперсила у бурого ведмедя – наявність бурого жиру! Цю жирову тканину називають так, тому що на відміну від білого жиру, її клітини містять велику кількість мітохондрій, що надають їй коричневого забарвлення.

Значну кількість бурого жиру мають ведмеді, які впадають у зимовий сон. Основна функція бурого жиру – регулювати температуру тіла ведмедя.

Якщо білий жир, який ми так активно спалюємо у спортзалах, запасає енергію, то бурий – спалює її, щоб зігрівати організм тварини під час зимового сну в барлозі.

Чи може людина “подружитися” з ведмедем і бути з ним у близькому контакті?

Звісно, людина може “подружитися” з ведмедем. Але не завжди така дружба закінчується для людини щасливо.

Слід пам’ятати, що ведмеді є одними з найбільш непередбачуваних у своїй поведінці диких тварин.

Вони можуть дуже швидко і кардинально змінити свої наміри від мирної поведінки до агресії. Тому навіть якщо ви вигодуєте з малого ведмежати дорослого ведмедя, з часом, коли тварина стане статевозрілою, гормони зроблять свою справу, і він в одну мить може забути про вашу доброту.

У соцмережах поширюють ролик людей, які намагаються підгодовувати ведмедів з автомобілів на дорогах Румунії.

От цього не слід робити, бо це – справжня “ведмежа послуга”. Тварини швидко звикають випрошувати їжу при дорозі та не йдуть здобувати її самостійно.

Уявіть, що зараз вони мирно сидять і просять, а якщо їх стане більше і вони почнуть вимагати? Це може загрожувати пішим та велотуристам.

Хоч як би ласощі з рук людини не подобалися ведмедям, та не уся наша їжа корисна та безпечна для ведмедів.

Де можна зустріти ведмедя в Україні?

Колись цей хижак був поширений майже по всій території України. Сьогодні ведмідь трапляється лише на території Карпат та окремі особини на Поліссі.

За останні 50 років популяція ведмедів зменшилася з майже 1300 до близько 300 особин, а за останні 30 років – також територія поширення ведмедя бурого в Україні.

А для виживання тварині необхідна велика територія (120-1600 квадратних кілометрів для самців, 60-300 – для самок), яка забезпечуватиме її достатньою кількістю їжі, можливістю вільно пересуватися на великі відстані у пошуках партнерів та затишними безпечними місцями, щоб ростити малечу.

У Європі бурий ведмідь був поширений на островах Великої Британії та в Ірландії і дуже широко поширений по всій території Європи.

Сьогодні збереглись лише локальні осередки у Західній Європі, ізольовані популяції існують у Піренеях, Кантабрійських горах, Альпах, Апеннінах, Балканах.

Найбільші популяції – у Карпатах та на Скандинавському півострові.

Шанс зустріти ведмедя у дикій природі є у Карпатах, але він невеликий.

З 2014 року є перевірені дані фотофіксації (з фотопасток) дорослих особин ведмедя в межах Чорнобильської зони відчуження так і на території Деснянсько-Старогутського НПП та Рівненського природного заповідника.

Проте жодного разу на Українському Поліссі не реєструвались факти розмноження або присутності більше ніж однієї особини ведмедя.

Зустріти ведмедя там вкрай важко, найчастіше місцеві мешканці реєстрували його сліди.

Зазвичай це окремі особини, які заходять до нас з території Білорусі або РФ і здебільшого повертаються.

Лише в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику відомі найтриваліші реєстрації бурого ведмедя. Вчені припускають, що він, ймовірно, там з часом приживеться.

Побачити ведмедя можна також у реабілітаційних центрах. Історія кожного мешканця таких притулків – це історія того, як людина може завдавати шкоду ведмедям і використовувати їх для розваг, збагачення, задоволення власних амбіцій.

У притулки ведмеді потрапляють з приватних звіринців, мандрівних цирків, кліток біля ресторанів тощо – травмовані фізично та психічно, занедбані, з поганим здоров’ям. Звільненням таких тварин займаються волонтери та природоохоронні організації:

• ведмежий притулок НПП “Синевир”,
• ведмежий притулок “Домажир”,
• ведмежий притулок “Біла скеля”,
• Центр реабілітації ведмедів у Галицькому НПП,
• реабілітаційний центр хижаків ” Парк хижаків “Арден”.

Катерина Хорощак, УП. Життя

Вас також може зацікавити:

Бурі ведмеді повернулися у зону відчуження. ВІДЕО

Чи знаєте ви ці дивовижні факти про екзотичних тварин? Пройдіть ТЕСТ

Сексуальні стратегії, які вас вразять: як кохаються тварини

Факти про грізлі (Ursus arctos horribilis)

Ведмідь грізлі ( Ursus arctos horribilis) — підвид бурого ведмедя , що мешкає в Північній Америці. Хоча всі грізлі є бурими ведмедями, не всі бурі ведмеді є грізлі. На думку деяких спеціалістів, ведмідь грізлі живе всередині країни, тоді як північноамериканський бурий ведмідь живе на узбережжі через свою залежність від джерел їжі, таких як лосось. Тим часом бурий ведмідь Кодіак живе на архіпелазі Кодіак на Алясці.

Хоча середовище існування впливає на їхній зовнішній вигляд і поведінку, генетичної різниці між цими ведмедями немає . Таким чином, більшість вчених просто називають будь-якого бурого ведмедя, що живе в Північній Америці, «північноамериканським бурим ведмедем».

Швидкі факти: ведмідь грізлі

• Наукова назва : Ursus arctos horribilis
• Інші назви : північноамериканський бурий ведмідь
• Відмінні риси : Великий бурий ведмідь з м’язистим плечовим горбом.
• Середній розмір : 6,5 футів (1,98 м); 290–790 фунтів (130–360 кг)
• Дієта : всеїдна
• Середня тривалість життя : 25 років
• Ареал проживання : північний захід Північної Америки
• Статус збереження : найменше занепокоєння
• Королівство : Анімалія
• Тип : Хордові
• Клас : Ссавці
• Загін : Хижі
• Родина : Ведмедиці
• Цікавий факт : дорослі самці грізлі важать приблизно вдвічі більше самок.

опис

Бурих ведмедів легко відрізнити від чорних за великим м’язистим плечовим горбом, короткими вухами та крупом, нижчим за плечі. Оскільки ведмеді грізлі харчуються малобілковою їжею, зазвичай менші за прибережних бурих ведмедів, але вони все одно дуже великі. Середня вага самки становить від 130 до 180 кг (від 290 до 400 фунтів), а самці зазвичай важать від 180 до 360 кг (400 до 790 фунтів).

Колір ведмедів грізлі варіюється від світлого до чорного. Більшість ведмедів коричневі з темнішими ногами та сірим або світлим волоссям на спині та боках. Їхні довгі кігті добре пристосовані до риття. Льюїс і Кларк описали ведмедя як грізлі , що могло вказувати на сивий вигляд шерсті ведмедя з сірим або золотистим кінчиком або на жахливу лютість тварини.

Розподіл

Спочатку ведмеді грізлі поширювалися на більшій частині Північної Америки, від Мексики до північної Канади. Полювання значно скорочувало ареал ведмедя. В даний час налічується близько 55 000 ведмедів грізлі, переважно на Алясці, в Канаді, Монтані, Вайомінгу та Айдахо.

Раціон і хижаки

Ведмідь грізлі разом із сірим вовком є ​​головним хижаком у своєму ареалі. Грізлі переслідують велику здобич (тобто оленів, бізонів, лосів, лосів, карібу та чорних ведмедів), меншу здобич (тобто полівки, бабаки, ховрахи, полівки, бджоли та молі), рибу (тобто форель, окунь та лосось) , і молюски. Ведмеді грізлі всеїдні , тому вони також їдять траву, кедрові горіхи, ягоди та бульби.

Ведмеді грізлі чистять трупи, їдять людську їжу та сміття, коли вони доступні. Відомо, що ведмеді вбивають і їдять людей, але близько 70% людських смертей спричинені самками, які захищають своїх дитинчат. Хоча у дорослих грізлі немає хижаків, дитинчат можуть вбити вовки або інші бурі ведмеді.

Ведмеді грізлі їдять траву, а також м’ясо. Кейт Бредлі / Getty Images

Розмноження та життєвий цикл

Статевої зрілості ведмеді грізлі досягають приблизно в п’ять років. Паруються влітку. Імплантація ембріона відкладається до тих пір, поки самка не шукає лігво для зимівлі. Якщо за літо вона не набере достатню вагу, у неї буде викидень.

Ведмеді грізлі насправді не впадають у сплячку , але енергія самки спрямовується на вагітність, поки вона спить. Вона народжує від одного до чотирьох дитинчат у барлозі і годує їх до настання літа. Мати залишається зі своїми дитинчатами і люто захищає їх близько двох років, але потім проганяє їх і уникає, якщо ведмеді зустрічаються пізніше. Самка не спаровується, доглядаючи за своїми дитинчатами, тому грізлі має повільну репродуктивну швидкість.

Самки живуть трохи довше самців. Середня тривалість життя становить близько 22 років для самця і 26 років для самки. Ця невідповідність, швидше за все, спричинена травмами, які ведмеді-самці отримують під час боротьби за партнерів.

Ведмеді грізлі можуть розмножуватися з іншими бурими, чорними та білими ведмедями . Однак ці гібриди рідкісні, оскільки види та підвиди зазвичай не мають ареалів, що збігаються.

Статус охорони

Червоний список МСОП класифікує бурого ведмедя, до якого входить грізлі, як «найменшого занепокоєння». Загалом чисельність виду стабільна. Однак грізлі вважається зникаючим у Сполучених Штатах і знаходиться під загрозою зникнення в деяких частинах Канади. Загрози включають втрату середовища проживання внаслідок посягання людини, конфлікту між людьми та ведмедями, забруднення та зміни клімату. У той час як ведмідь охороняється в Північній Америці, повернення його до попереднього ареалу є повільним процесом, частково тому, що грізлі має такий повільний життєвий цикл. Незважаючи на це, у червні 2017 року грізлі було «виключено» із Закону про зникаючі види. Як приклад відновлення виду, популяція грізлі в Єллоустоунському національному парку зросла зі 136 ведмедів у 1975 році до приблизно 700 ведмедів у 2017 році.

Джерела

• Ерреро, Стівен (2002). Напади ведмедів: їх причини та уникнення . Гілфорд, Коннектикут: Lyons Press. ISBN 978-1-58574-557-9.
• Меттсон, Дж.; Меррілл, Трой (2001). «Винищення ведмедів грізлі в прилеглих Сполучених Штатах, 1850–2000». Біологія збереження . 16 (4): 1123–1136. doi: 10.1046/j.1523-1739.2002.00414.x
• Маклеллан, Б.Н.; Проктор, М.Ф.; Хубер, Д. і Мішель, С. (2017). « Ursus arctos ». Червоний список видів, що перебувають під загрозою зникнення МСОП . МСОП. 2017: e.T41688A121229971. doi: 10.2305/IUCN.UK.2017-3.RLTS.T41688A121229971.en
• Міллер, Крейг Р.; Вейтс, Лізетт П.; Джойс, Пол (2006). «Філогеографія та мітохондріальне різноманіття винищених популяцій бурого ведмедя ( Ursus arctos ) у суміжних Сполучених Штатах і Мексиці». Молекулярна екологія , 15 (14): 4477–4485. doi: 10.1111/j.1365-294X.2006.03097.x
• Вітакер, Джон О. (1980). Польовий довідник Товариства Одюбона щодо ссавців Північної Америки . Chanticleer Press, Нью-Йорк. ISBN 0-394-50762-2.