Євген Дикий

©2000-2023, Українська правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на “Українську правду” не нижче третього абзацу.

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на “Iнтерфакс-Україна”, суворо забороняється.

Матеріали сайту підготовлено за участю Європейської комісії у рамках проєкту “Підтримка об’єктивного та важливого поширення інформації в період російської агресії”

Матеріали з позначкою PROMOTED, Імідж-інформація, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.

ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе

Екс-“айдарівець” Дикий: Україна для Росії – як Афганістан для СРСР

Водночас “Айдар” нерідко згадують не лише в контексті військового зіткнення – бійців батальйону звинувачують у порушенні прав полонених, вони були причетні до інциденту на трасі “Київ-Бориспіль”, а частина “айдарівців” не так давно пікетувала Міністерство оборони з підпаленими шинами.

Про ситуацію в батальйоні та довкола нього, а також про те, скільки ще може тривати конфлікт, ВВС Україна розповів Євген Дикий – екс-командир взводу “Айдару”, а до цього – викладач “Києво-Могилянської академії”, який під час Першої чеченської війни працював кореспондентом на північному Кавказі.

Зараз Євген Дикий демобілізований за станом здоров’я, він кілька місяців провів у госпіталях в Україні та Прибалтиці. Однак продовжує перебувати у постійному контакті з бійцями “Айдару”, якими раніше командував і які залишаються на передовій.

В “Айдарі” та навколо “Айдару”

ВВС Україна: Розкажіть про ситуацію в батальйоні.

Євген Дикий: Ситуація власне в “Айдарі” та навколо “Айдару” є дуже різною.

У самому “Айдарі” доволі складна. Частина батальйону, дислокована в місті Щасті Луганської області, постійно перебуває під обстрілами. Нещодавно там внаслідок обстрілів з “Градів” загинуло двоє бійців, які були біля Луганської ТЕС – це основний об’єкт, який там охороняється.

Також у “Айдара” в Щасті є своя база. І от те, що відбувається там, викликає багато запитань. Коли бійці щодня не воюють, вони починають розслаблятися. прямо кажучи, “бухати”. Ситуація з пияцтвом в батальйоні є доволі гострою, а це викликає конфлікти з місцевим населенням.

З одного боку, місцеві постійно висловлюють претензії бійцям (не лише “айдарівцям”, а й всім українським військовим): “поки вас тут не було, нас не обстрілювали – забирайтесь звідси, щоб не було обстрілів”. Така позиція дуже дратує бійців, і вона, на мою думку, є неправильною.

Але в поєднанні з пияцтвом маємо випадки зловживань п’яних солдатів. Це викликає відповідний резонанс серед місцевих. Тобто, зараз стосунки між “Айдаром” та місцевим населенням далеко не такі, як були у червні, коли ми їх звільнили.

Це – проблеми на передовій. Є інша частина батальйону, яка охороняє тилову базу та склади зброї в Половинкиному під Старобільськом. От там, наскільки мені відомо, більше порядку, бо туди, принаймні, дістався новий призначений міністерством виконувач обов’язків комбата. Бо хто командує в Щасті – неочевидно.

З одного боку, є виконувач обов’язків комбата, призначений Міноборони – підполковник Пташник. Ветеран-афганець, стройовий офіцер з плюсами і мінусами нормальних кадрових офіцерів.

Тим часом у Щасті є інший в.о. комбата – Сергій Федорченко. Сам по собі теж непогана людина, він був у нас “зампотехом” (заступником командира по технічній частині. – Ред.). Це – дійсно бойовий офіцер, гідна людина. Але це – суто виконавець, його залишили, щоб не ухвалювати ніяких рішень (він їх і не ухвалює), а виконувати накази народного депутата Сергія Мельничука (перший комбат “Айдару”, обраний у листопаді до парламенту. – Ред.).

Таким чином, частина бійців фактично виконує накази Мельничука, а частина – призначеного Міністерством оборони підполковника Пташника.

Євген Дикий кілька місяців провів у госпіталях після травми, отриманої на передовій влітку

ВВС Україна: А що відбувається довкола батальйону, зокрема чому пікетують Міноборони?

Євген Дикий: Ситуація довкола “Айдару” пов’язана з діяльністю депутата Мельничука. Зараз некоректно називати його комбатом – він був нашим комбатом до листопада минулого року. Після присяги народного депутата він склав з себе ці повноваження, а цивільна особа не може бути командиром військової частини.

Так от, депутат Мельничук виставляє навколо себе натовп галасливих людей, які пікетують міністерство, виходять ще кудись. Він заявляє, що у масових акціях беруть участь “айдарівці”, а це, м’яко кажучи, некоректно. Серед них дійсно є бійці “Айдару”, які перебувають у короткострокових відпустках з передової. Я придивлявся на останній акції – такий людей було десь до двох десятків.

Але більшість не були навіть колишніми “айдарівцями”. З близько двох сотень людей, які пікетували, більшість складали члени так званого “Батальйонного братства”, створеного відомою фігурою Тетяною Монтян (на веб-сайті Реєстру громадських об’єднань активістка Тетяна Монтян не значиться ні серед засновників, ні серед керівників громадської організації “Всеукраїнське батальйонне братство”. У коментарі ВВС Україна Тетяна Монтян заперечила свою причетність до “Батальйонного братства”, а подібні заяви назвала “брудною кампанією по моїй дискредитації”, – Ред.). Реальних ветеранів АТО серед них не так і багато.

Також у акціях брали участь люди, які можуть вважатися дезертирами. Це бійці батальйону, яких на передовій не було вже по півроку. Вони просто знаходяться в Києві і виконують накази Мельничука. Він їм каже: я дозволяю вам не повертатися на передову, ви тут потрібніші.

Причому самі вони себе дезертирами не вважають. Я з ними спілкувався – вони абсолютно щиро вважають, що в Києві “вирішують питання для батальйону”.

Весь сумарний склад батальйону “Айдар” по штату – більше 800 людей. А фізично у Половинкиному та Щасті максимум зараз перебуває 300-350 людей (за словами Євгена Дикого, інформацію про цю чисельність бійців батальйону він отримав від людей, які зараз перебувають там. У коментарі ВВС Україна перший командир “Айдару” Сергій Мельничук зазначив: “У Щасті дійсно зараз перебуває 200-300 людей. У Половинкиному сидять ще десь 300 осіб, які відмовляються іти воювати. Вони відмовилися виконувати наказ йти в Дебальцеве”. – Ред.).

Де решта – питання. Це одна з причин того, чому Мельничук так жорстко виступає проти переформування військової частини.

Зверніть вагу – про розформування “Айдару” ніколи не йшлося, таких планів у Міністерстві не було. Йдеться про переформування з батальйону тероборони, для якого не передбачено важкого озброєння, в штурмовий батальйон, яким “Айдар” фактично був влітку. Це дасть змогу сформувати спецпідрозділи: розвідувальні, вогневої підтримки, а також отримати важку техніку.

Прецедент польових командирів

Автор фото, UNIAN

“Айдар” називають одним з найменш контрольованих добровольчих батальйонів

ВВС Україна: Чому ж, за вашими словами, Сергій Мельничук як один з організаторів “Айдару” не зацікавлений в такому переформуванні?

Євген Дикий: При переформуванні відбувається переатестація особового складу. Мельничук цього боїться, адже випливе 200-300 бійців, які просто розчинилися в тилу.

На Кловському узвозі є офіс, який належить одіозній особистості Владиславу Каськіву (глава Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України за часів президентства Віктора Януковича. – Ред.). Вони співпрацюють з Мельничуком – до них приходять бізнесмени, які пропонують певний відсоток за сприяння у “віджиманні” певних об’єктів. Інструментом цього, звичайно, виступають не бійці з передової, а ті озброєні дезертири.

(У коментарі ВВС Україна Сергій Мельничук підтвердив дружні відносини з Владиславом Каськівим: “Це мій товариш. Я з ним давно знайомий і не зраджую друзям. Тим більше, що він дуже допомагає батальйону. Він неодноразово ходив на суміжну з бойовиками територію, брав участь у бойових діях. Він не лише волонтер, але й як доброволець виходив на завдання”).

Я з ними також спілкувався. Вони не вважають себе бандитами. Вони щиро вважають себе “айдарівцями”, а те, що відбувається – іншою частиною війни, “на внутрішньому фронті”. Людям з високою патріотичною мотивацією та “дахом”, який трохи “поїхав” через війну, не так важко вбити в голову подібні речі.

Таким чином, Мельничук фактично має озброєне угрупування, яке позиціонує себе як “Айдар” та брало, зокрема, участь у спробі рейдерського захоплення заводу мінеральної води (коментар Сергія Мельничука: “Завод мінеральних вод – це власність Каськіва. Всі останні судові рішення були на його користь”).

Були й інші спроби, відомо що угруповання намагається взяти під контроль нелегальний бурштиновий бізнес в Рівненській та Житомирській областях (у коментарі ВВС Україна Сергій Мельничук заперечив причетність бійців “Айдару” до будь-яких подій, пов’язаних з видобутком бурштину, – Ред.).

Тому якщо міністерство піде на компроміс і батальйон чи його частина залишиться під контролем Мельничука, це стане прецедентом. Якщо це дозволять Мельничуку, то завтра аналогічні кроки можуть дозволити іншим комбатам. І ми можемо замість держави отримати систему польових командирів.

Я бачив на Північному Кавказі, як це виглядає, коли “у кого більша банда, той і Шаріат краще трактує”. Якщо може бути щось гірше за окупацію України “путінським” режимом, то це перетворення її на Сомалі з польовими командирами в кожному місті й містечку.

Є ще одна небезпека. У парламент внесено кілька законопроектів про те, щоб дозволити народним депутатам під час бойових дій брати участь у них, а фактично – командувати підрозділами.

Уявіть, що буде, якщо у Верховній Раді при вирішенні політичних чи економічних питань депутати висуватимуть як аргумент власні легалізовані державою угрупування з важкою зброєю та технікою. Це – крок до реальної громадянської війни.

Затримання

ВВС Україна: Сергій Мельничук, до речі, у своєму інтерв’ю ВВС Україна звинувачував вас у тому, що ви нібито намагалися незаконно вивезти зброю із зони АТО.

Євген Дикий: Дійсно, у червні мене було затримано працівниками Сватівського райвідділу міліції за підозрою в спробі незаконного вивезення чотирьох автоматів, три з яких офіційно на мені числилися (три службові й один трофейний, від сепаратистів). Я одну добу провів в райвідділі. Міліція провела розслідування і вже на четвертий день з мене всі звинувачення зняли. Після цього я зміг продовжити службу – якби я лишався під підозрою, ніхто мені б зброю в руки не давав.

Водночас я поніс дисциплінарну відповідальність за те, що не простежив, коли ці три службові автомати потім у мене вкрали – мене понизили з командира роти. Однак на мені тоді взагалі числилося 92 одиниці зброї. У передфронтовій метушні я за цим не простежив.

А після цього підполковник Мельничук протримав мене кілька діб у земляній ямі з бетонними стінами під м’ясокомбінатом, де була тимчасова база “Айдару”. Пізніше умови покращилися, але два тижні я перебував під абсолютно незаконним арештом за свавільним рішенням Сергія Мельничука – мовляв, для прикладу іншим.

І таких людей, до речі, які незаконно перебували в нього під вартою, було багато. Частина – такі як я, яких Мельничук сам визнав винними в якомусь дисциплінарному порушенні. Ні військової прокуратури, ні інших механізмів при цьому не залучалося. Сам комбат командував: “Оцього і оцього – в яму”.

А були також місцеві мешканці, яких підозрювали у співпраці з сепаратистами. Хтось з них дійсно був сепаратистом, але інша частина – люди, на яких інші місцеві донесли через свої бізнесові “розборки”.

Мені ж потім віддали автомат і поставили спершу командувати відділенням, а потім взводом. Так я потім брав участь у бойових діях в Георгіївці, Лутугиному та Вергунці. В госпіталь я потрапив вже як взводний.

Коли ж Мельничук заявляє про те, що він не здає депутатський мандат, тому що йому погрожують слідством, він визнає, що його єдиним захистом від суду є депутатський мандат.

Чому “Айдар”?

ВВС Україна: Якщо відволіктися від справ у самому батальйоні. Як так сталося, що ви – вчений, кандидат біологічних наук, опинилися в “Айдарі”? Чому саме там?

Євген Дикий: Я хотів бути саме в армії, а не в міліцейських батальйонах (“Айдар” перебуває в підпорядкуванні Міністерства оборони, тоді як, наприклад, “Азов”, “Дніпро-1” чи “Донбас” – в підпорядкуванні МВС. – Ред.). Я їхав, фактично, як керівник групи людей – близько 50 осіб.

З них 17 – це одна з груп, якою я командував у “Самообороні Майдану”. До нас долучилися інші “майданівці” та група з понад 30 людей з Волинської самооборони. Ми скооперувалися, взяли автобус і поїхали на фронт.

Автор фото, Artem Polezhaka

Євген Дикий та поет Артем Полежака на базі батальйону влітку 2014 року

А з мотивацією все просто. Для мене з перших днів було зрозуміло, що це – не внутрішня війна, а на нас напала РФ. Війна гібридна – перш ніж входять регулярні російські підрозділи, імітується місцевий спротив за рахунок проросійської п’ятої колони, що отримала зброю.

Я вихований в тому поколінні, для якого очевидно, що якщо на твою державу напали, то чоловік має брати в руки зброю і йти її боронити.

Ми поспішали, тому що в нас не було ілюзій щодо стану армії після 23 років тотальної корупції та привчання до того, що армія ніколи не буде воювати. Уявіть, яка негативна селекція пройшла серед військових, які зараз потенційно могли б бути гарними бійцями.

У іншій країні, за логікою такого, як я, PhD in Bilogy, було б платити податки на утримання армії, яка мене захищала б. Але ми не наївні і розуміємо, що ці кошти до армії просто не доходили. Тому для нас було абсолютно очевидно – або ми самі себе захистимо, або нас не захистить ніхто.

Також ми розуміли, що це – війна не за Донбас. Ключовим було питання про те, чи підуть росіяни далі Криму. Якби Путін зупинився на тому, що відібрав Крим (в квітні ще були такі надії), я б та більшість наших хлопців ще б подумали, чи варто воювати за півострів. Але пізніше стало очевидно, що росіянам потрібні не окремі території, а вся Україна. І зупиняться вони там, де їх зупинять. Як киянин, я зацікавлений зупиняти їх не в Києві чи передмістях столиці, а на Сході.

На Донбасі ми переконалися, що не існує ніякого донецького сепаратизму. Немає там місцевого населення, яке вважає себе окремою нацією і хоче свою державу. А є війна між Україною та Росією, і ставкою тут є контроль над всією українською територією.

ВВС Україна: Відколи ви були на Донбасі?

Євген Дикий: Наша група прибула 29 травня 2014 року, після президентських виборів. А юридично мене оформили 12 червня. Але тут мені дуже пощастило. Можливо, вплинуло те, що я привіз весь пакет документів: від паспорту до диплому кандидата наук. Але частина нашого особового складу до цього часу залишаються неоформленими – навіть з тих, хто приїхав ще в кінці травня. Дехто загинув без оформлення.

Наприклад, при штурмі Лутугиного загинуло 12 наших бійців. З них п’ятеро не були оформленими, і їхні сім’ї досі не отримали компенсації.

Тут є вина і чиновників, але ж оформлювати документи мали, насамперед, в батальйоні. От з нами воювала 80-а бригада – чомусь там всі мали статус військовослужбовців та учасників АТО.

Втрати “Айдару”

Автор фото, UNIAN

За даними Євгена Дикого, від початку бойових дій “Айдар” втратив більше ста бійців

ВВС Україна: Чи є інформація про кількість загиблих “айдарівців” від початку бойових дій?

Євген Дикий: Точну кількість вам ніхто не скаже. Але вона вже давно перевалила за сотню і, на жаль, продовжує зростати, адже батальйон залишається на передовій. Орієнтовно, кількість втрат сягає близько 120 бійців.

ВВС Україна: Скільки полонених?

Євген Дикий: В полоні з “Айдару” лише Надя Савченко.

ВВС Україна: Як вона потрапила в полон?

Євген Дикий: Це трапилось ще 17 червня під час боїв на Металісті – то були фактично перші важкі бої “Айдару”. Тоді їй дуже не пощастило – її група заїхала за кілька кілометрів вперед на територію сепаратистів, ще й напоролися на російських професіоналів з протитанковими ракетами.

Їх БТР одразу спалили. Всі, хто були всередині, загинули. А ті, хто був на броні, дві години тримали оборону, поки в них не закінчилися патрони. Ми до них прорватися не могли – самі в цей час вели бій в кількох кілометрах від них.

Разом з Надією тоді в полон потрапило вісім чи дев’ять людей. Крім неї, всіх їх через якийсь час вдалося обміняти. Про обмін Наді теж вже було домовлено, але пізніше “лнрівцям” прийшла команда припинити ці переговори. А потім її вивезли в Росію.

Це яскравий приклад того, що з сепаратистами неможливо про щось домовлятися – вони самі не ухвалюють рішення. Це – суто виконавці.

Чеченський досвід

Автор фото, Alex Zakletsky

Під час Першої чеченської війни Євген Дикий був у Чечні як журналіст, каже – у бойових діях участі не брав. На фото він по центру, праворуч від нього – суперечливий активіст Олександр Музичко, який загинув у 2014 році під час затримання правоохоронцями

ВВС Україна: Ви були в Чечні у 90-х? Брали участь у бойових діях?

Євген Дикий: Дійсно, був там, але їхав туди під журналістським “дахом”. Звичайно, їхав працювати чітко з однією стороною – чеченською. Статус журналіста багато в чому обмежував, я не міг собі дозволити те, що робили бійці “унсовського” загону, які там воювали.

Я готував репортажі, а для цього доводилося бувати на обох сторонах – на контрольованій чеченцями та контрольованій росіянами. Тобто, можна сказати, що я виконував і певні розвідницькі функції, в тому числі і для наших, які там воювали. Але в бойових діях там я участі не брав. Скажімо так, вперше у ворога я стріляв вже на території України.

ВВС Україна: Ви тоді були студентом?

Євген Дикий: Так, навчався на п’ятому курсі. І, власне, через це закінчив університет на рік пізніше. Адже тоді в Чечні я провів всю зимову сесію. Повернувся десь під квітень.

Потім наказ про моє поновлення підписував особисто покійний академік Скопенко – тодішній ректор Київського університету. Пам’ятаю ту розмову з ним. Говорить мені: що, кажуть там десь по горам Дудаєва ловив. Відповідаю – ловити не ловив, але чай з ним попити довелося.

До речі, ще по тій війні знав покійного Ісу Мунаєва. Це був дійсно один з найбільш правильних польових командирів Дудаєва. Він не був тоді настільки відомим, як Шаміль Басаєв чи Руслан Гелаєв. Але в підрозділах Іси Мунаєва була ідеальна дисципліна, не було випадків мародерства.

ВВС Україна: Чи багато чеченців зараз воює в Україні?

Євген Дикий: Наскільки я знаю, під командуванням Мунаєва було до 300 бійців. Окремо є чеченці, розкидані по інших добровольчих батальйонах. Так само, як білоруси зараз не становлять жодного окремого формування, але майже в кожному добровольчому батальйоні вони є. Більше того, практично в кожному батальйоні є і громадяни Росії, етнічні росіяни. Вони ідейно воюють проти режиму Путіна.

Мобілізація ресурсів

ВВС Україна: Який ваш прогноз щодо конфлікту на Донбасі?

Євген Дикий: Гадаю, що вирішальними будуть кілька найближчих місяців. Якщо в нашого суспільства зараз вистачить запасу, то Україна вистоїть. Кажу саме про суспільство, не про державу.

Колись ця війна стане таким собі case-study конфлікту, де, з одного боку, зійшлася держава з потужним апаратом, але абсолютно без суспільства, а з іншого – молоде, сформоване громадянське суспільство, але практично без державного апарату. Це унікальний випадок.

Якщо в нашого суспільства вистачить міцності ще на кілька місяців, то далі маятник хитнеться в протилежний бік. Тут мова йде не про фронт. Доля війни визначається не стільки фронтом, скільки міцністю тилу. Можна припустити, що у Росії такого запасу міцності залишилося на кілька місяців.

Україна для Росії вже зіграла ту роль, яку Афганістан відіграв для Радянського Союзу. Ми стали тією пасткою, куди вони зайшли, чим мобілізували весь цивілізований світ проти себе.

Але для нас є дуже суттєвий нюанс – у таких глобальних розкладах нікого не цікавить, що трапляється з країною, яка стає таким “каталізатором”. Так, СРСР в підсумку розвалився, але і Афганістану це коштувало мільйонів життів, а сама держава не вийшла зі стану громадянської війни протягом двадцяти років. Ми ризикуємо так само.

Якщо ж ми, скажімо, півроку чи рік протримаємося, то далі опинимося у тій ситуації, в якій була Хорватія – вона витримала потужний сербський наступ, а коли Югославія почала розвалюватися, достатньо спокійно зібрала свої землі.

Загалом же війна може тривати і два, і три роки, але це буде інша ситуація. Перелом відбудеться цієї весни чи влітку.

Автор фото, Alex Zakletsky

Як вчений Євген Дикий брав участь у наукових експедиціях, зокрема й в Криму

ВВС Україна: Чи вистачить в України ресурсів для цього?

Євген Дикий: На території України ресурсів вистачає. Питання в тому, чи зможе наше суспільство ці ресурси мобілізувати.

Я зараз багато спілкуюся з волонтерами та тими, хто їм допомагає. Так от, можна зробити висновок, що зараз ми воюємо фактично коштом нашого середнього класу. А цей ресурс вже фізично вичерпується за рік революції-війни. Водночас, кошти великого бізнесу фактично не задіяні (якщо не брати до уваги одного бізнесмена, який веде свою гру).

Зараз маємо два найбільш критичних завдання. Перше – мобілізація великого капіталу на потреби війни. Тут багато різних варіантів: від створення “оборонного фонду” до запровадження “оборонного кредиту”, за яким банки кредитували б під державні гарантії закупівлі для армії.

Друге завдання – це реформи. Вже рік минув після революції, і виникає питання: де ж реформи?

Треба нам віддати належне – у цій війні ми поки перемагаємо. Майже за рік конфлікту з такою великою імперією ми втратили лише 8% території. До нас таке вдавалося лише Фінляндії у 1939-1940 роках. І все це нам вдалося завдяки тому ресурсу, який був у суспільстві. Але без реформ суспільний ресурс вичерпується.

Якщо чіткі, очевидні суспільству реформи нарешті розпочнуться, то ми матимемо і нову хвилю добровольців, і не буде проблем з мобілізацією. Якщо люди в тилу бачитимуть виконання програми Майдану, то вони розумітимуть, заради чого вони цей тил мають боронити.

ВВС Україна: Чим зараз займаєтесь, після повернення з війни та госпіталів?

Євген Дикий: За рішенням військово-лікарської комісії на передову мені більше не можна. Але я не вважаю, що для мене війна закінчилася, оскільки вона не закінчилася для моєї країни. Я переключився з прямої участі у бойових діях на волонтерство та на певну міжнародну роботу. Наприклад, я організовую допомогу з балтійських країн.

ВВС Україна: Будете повертатися до наукової роботи?

Євген Дикий: Дуже на це сподіваюся. Планую повернутися в “Могилянку”.

З Євгеном Диким спілкувався В’ячеслав Шрамович.