Хто затверджує федеральні стандарти оцінки

НОВА РЕДАКЦІЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ОЦІНКИ (МСО-2022)

31 січня 2022 року вступає в силу нова редакція Міжнародних Стандартів Оцінки (International Valuation Standards), що розробляються Міжнародною Радою по Стандартах Оцінки (The International Valuation Standards Council) – незалежною некомерційною організацією, яка оновлює та уточнює загальноприйняті стандарти для оцінки активів по всьому світу в інтересах міжнародного співтовариства.

Міжнародні Стандарти Оцінки (МСО) – базова настанова для оцінювачів всього світу при проведенні вартісної оцінки та важлива частина світової фінансової системи. Результати оцінок, проведених відповідно до МСО, є основоположними при прийнятті інвестиційних рішень, при складанні фінансової звітності, забезпеченні регуляторних вимог кредитування під заставу майна.

На сьогодні МСО або уже затверджені на законодавчому рівні, або ж є усталеними ринковими нормами у 79 країнах світу, а більш ніж 20 країн притримуються їх і планують затвердити їх, як базові стандарти професійної оціночної практики.

Рада Міжнародних Стандартів Оцінки (IVSC) регулярно переглядає МСО і, за необхідності, оновлює та уточнює стандарти, виходячи з потреб вдосконалення загальновизнаних концепцій і принципів, які сприяють прозорості та послідовності в проведенні вартісної оцінки.

В липні 2021 року Рада з МСО (IVSC) опублікувала оновлену версію МСО-2022, яка повинна вступити в силу 31 січня 2022 року. Ця версія була опублікована після широкого обговорення професійними оціночними організаціями, регуляторними органами, академічними представниками з різних країн світу.

В останній версії МСО-2022 в порівнянні з попередньою версією МСО-2020 є новий стандарт МСО 230 Запаси (IVS 230 Inventory), який є нововведеним стандартом з оцінки активів, що включають тепер наступні стандарти:

Внесені певні зміни і в Глосарій, куди додано визначення видів вартостей, поняття витрат, ставки дисконтування тощо.

В стандарт МСО 104 Види вартості (IVS 104 Bases of Value) включено новий розділ про розподіл вартості активу.

Змінено стандарт МСО 200 Бізнеси та інтереси в бізнесі (IVS 200 Businesses and Business Interests), де додатково до попереднього варіанту цього стандарту надано роз’яснення про сферу застосування даного стандарту.

Внесені зміни і доповнення в стандарти МСО 400 (IVS 400 Real Property Interests) та МСО 410 (IVS 410 Development Property). В новій редакції МСО 400 (IVS 400) включає в себе додаткові роз’яснення з питань оцінки комунальних/суспільних та/або колективних прав на земельні ділянки та будівлі, які існують неформально і, в той же час, є незареєстрованими, зокрема, знаходяться в постійному користуванні.

Оновлена версія МСО-2022, а також так звана «Червона лінія стандартів», де відзначено всі відмінності від попередньої версії стандартів МСО-2020 є доступною на офіційному сайті Ради з Міжнародних Стандартів Оцінки (IVSC).

Федеральні стандарти оцінки (ФСО № 1-6)

ФСО № 1 “Загальні поняття оцінки, підходи і вимоги до проведення оцінки”. Цей стандарт був розроблений [1] з урахуванням міжнародних стандартів оцінки (МСО). Він визначає загальні поняття оцінки, підходи до оцінки та вимоги до її проведення.

Вимоги стандарту є обов’язковими до застосування при здійсненні оціночної діяльності.

Відповідно до вимог стандарту при визначенні ціни об’єкта оцінки визначається грошова сума, пропонована, запитувана або сплачена за об’єкт оцінки учасниками досконалої чи планованої угоди, а при визначенні вартості визначається розрахункова величина ціни об’єкта оцінки, визначена на дату оцінки відповідно до обраним видом вартості. Поняття видів вартості дано в ФСТ № 2 “Мета оцінки і види вартості”.

У п. 17 ФСТ № 1 визначено склад інформації що має містити Завдання на оцінку:

• а) інформація, що ідентифікує об’єкт оцінки;
• б) майнові права на об’єкт оцінки;
• в) мета оцінки;
• г) передбачуване використання результатів оцінки та пов’язані з цим обмеження;
• д) вид вартості;
• е) дата оцінки;
• ж) термін проведення оцінки;
• з) допущення і обмеження, на яких повинна грунтуватися оцінка.

Також в стандарті даються визначення трьох основних підходів до оцінки: Прибуткового, Порівняльного і витратний. Відповідно до вимог стандарту оцінювач при проведенні оцінки зобов’язаний використовувати дані підходи до оцінки (або обґрунтувати відмову від використання того чи іншого підходу). При цьому оцінювач має право самостійно вибирати конкретні методи оцінки в рамках кожного з підходів.

У стандарті визначені основні вимоги до проведення оцінки, порядок збору та обробки інформації і навіть алгоритм застосування того чи іншого підходу.

Застосовуючи Дохідний підхід, необхідно виконати наступні процедури:

• • встановити період прогнозування;
• • дослідити здатність об’єкта оцінки приносити потік доходів протягом періоду прогнозування;
• • зробити висновок про здатність об’єкта оцінки приносити потік доходів в постпрогнозний період;
• • визначити ставку дисконтування;
• • дисконтувати потік очікуваних доходів у період прогнозування і в постпрогнозний період у вартість на дату оцінки.

Цілком природно вказівку стандарту про те, що Дохідний підхід можна застосовувати в тому випадку, якщо існує достовірна інформація, дозволяє прогнозувати майбутні доходи, що приносять об’єктом оцінки.

Порівняльний підхід також необхідно застосовувати за наявності достовірної інформації, але вже не про доходах, принесених об’єктом оцінки, а про ціни і характеристиках об’єктів-аналогів. Це особливо важливо, оскільки по кожному об’єкту-аналогу може бути вибрано (і цей вибір повинен бути обгрунтований) кілька одиниць порівняння, значення яких коригуються але відповідною шкалою.

Витратний підхід застосовується, коли існує можливість замінити [2] об’єкт оцінки (відповідно до принципу заміщення) іншим об’єктом, що є точною копією об’єкта оцінки або мають аналогічні корисні властивості.

На основі отриманих в рамках кожного з підходів до оцінки результатів оцінювач проводить їх узгодження для отримання підсумкової величини вартості об’єкта оцінки. Спосіб узгодження оцінювачу необхідно обгрунтувати, враховуючи при цьому вид вартості, зазначені в завданні на оцінку, а також якість використовуваної інформації та результатів, отриманих в рамках застосованих підходів.

Відповідно до стандарту встановлюється шестимісячний строк, протягом якого підсумкова величина вартості об’єкта оцінки, виражена в рублях, може бути визнана рекомендованої для цілей здійснення операції з об’єктом оцінки.

У ФСТ № 1 визначені також вимоги до проведення оцінки та вимоги до кількості та якості інформації, використовуваної при проведенні оцінки, які полягають у підтвердженні її достатності та достовірності.

ФСО № 2 “Мета оцінки і види вартості”. Даний стандарт також розроблений з урахуванням МСО і розкриває мету оцінки, передбачуване використання результату оцінки, а також визначення ринкової вартості та видів вартості, відмінних від ринкової, таких як інвестиційна, ліквідаційна та кадастрова вартості.

Ці чотири види введених оціночних вартостей практично покривають потреби оцінки нерухомості, проте їх явно недостатньо для проведення повноцінної оцінки у відповідності з теорією за такими напрямами, як оцінка машин і обладнання (де часто востребуются утилізаційна і навіть скрапова вартості) та оцінка бізнесу (де існують і востребуются для вирішення різноманітних практичних завдань специфічні тільки для цього напрямку оцінки види вартості). Можливо, це упущення буде виправлено в наступній групі стандартів, які ще розробляються.

Під ринковою вартістю в стандарті розуміється найбільш ймовірна ціна, за якою об’єкт оцінки може бути відчужений на дату оцінки на відкритому ринку в умовах конкуренції, коли сторони угоди діють розумно, розташовуючи всією необхідною інформацією, а на величині ціни угоди не відбиваються які- небудь надзвичайні обставини .

• • одна зі сторін угоди не зобов’язана відчужувати об’єкт оцінки, а інша сторона не зобов’язана приймати виконання;
• • сторони угоди добре інформовані про предмет угоди і діють у своїх інтересах;
• • об’єкт угоди представлений на відкритому ринку за допомогою публічної оферти, типової для аналогічних об’єктів оцінки;
• • ціна угоди являє собою розумну винагороду за об’єкт оцінки, і примусу до здійснення угоди щодо сторін угоди з будь-чиєї сторони не було;
• • платіж за об’єкт оцінки виражений у грошовій формі.

У стандарті дано докладне роз’яснення суті перерахованих обставин і названі випадки, в яких визначається ринкова вартість: при вилученні майна для державних потреб; при іпотеці; при визначенні вартості розміщених акцій, вартості негрошових внесків до статутного фонду, вартості майна боржника за його банкрутство [3] та вартості безоплатно отриманого майна.

У стандарті зроблена спроба виділити основні відмінності інших видів введених вартостей від ринкової вартості. Так, при визначенні інвестиційної вартості як основоположного відмітної ознаки вказується те, що “облік можливості відчуження об’єкта на відкритому ринку не обов’язковий”. Однак цим від ринкової вартості відрізняється цілий ряд вартостей у використанні (наприклад, вартість підприємства як діючого, споживча вартість, які застосовуються без урахування передбачуваного відчуження об’єкта на ринку), а не тільки інвестиційна вартість.

При визначенні ліквідаційної вартості об’єкт оцінки може бути відчужений за термін експозиції менший типового терміну експозиції, що фігурує у визначенні ринкової вартості, і при цьому враховується вплив надзвичайних обставин, які змушують продавця здійснити операцію. А кадастрова вартість моделює ринкову вартість методами масової оцінки і використовується, зокрема, для цілей оподаткування.

Інші федеральні стандарти оцінки (ФСО № 3-6). ФСО № 3 “Вимоги до звіту про оцінку” докладно розглянуто в параграфі 11.2.

ФСО № 4 “Визначення кадастрової вартості об’єктів нерухомості” від 22 жовтня 2010 року № 508 містить вимоги до визначення кадастрової вартості об’єктів нерухомості.

24 липня 2007 був прийнятий Федеральний закон “Про державний кадастр нерухомості” № 221-ФЗ [4] (в ред. Від 27 грудня 2009 року), який регулює відносини, що виникають при проведенні державного кадастрового обліку об’єктів нерухомості територіальних і функціональних зон і зон з особливими умовами використання територій, а також порядок і умови проведення кадастрової оцінки об’єктів нерухомості. Закон набув чинності 1 березня 2008 (за винятком окремих положень).

У законі використовуються такі основні поняття.

Державний кадастр нерухомості – систематизований звід відомостей і документів про об’єкти кадастрового обліку, що пройшли державний кадастровий облік, а також відомостей про адміністративне, територіальному та кадастровому розподілі.

Державний кадастровий облік – акт визнання та підтвердження державою існування об’єкта кадастрового обліку з характеристиками, включеними в державний кадастр нерухомості.

Кадастрова оцінка об’єкта нерухомості – діяльність з визначення кадастрової вартості об’єкта нерухомості.

Кадастровий номер – унікальний, який не повторюється в часі і на території РФ номер, який присвоюється об’єкту кадастрового обліку при здійсненні державного кадастрового обліку.

Об’єктами кадастрового обліку є: земельні ділянки; будівлі та споруди; об’єкти, не завершені будівництвом; приміщення; складні речі (речі, які з сукупності двох і більше об’єктів нерухомості із загальним функціональним чи іншим призначенням); територіальні та функціональні зони; зони з особливими умовами використання територій.

До кількісним і якісним характеристикам об’єкта нерухомості відносяться:

• 1) для земельної ділянки – категорія земель, площа, вид дозволеного використання, відомості про знаходяться на такій земельній ділянці об’єкти нерухомості;
• 2) будівлі – призначення будівлі, поверховість і загальна площа будівлі, рік будівлі, розташування приміщень в будівлі (поверховий план), матеріал зовнішніх стін і поверхових перекриттів;
• 3) споруди – вид і призначення споруди, рік побудови;
• 4) приміщення – призначення приміщення, його розташування в будівлі і його площа, кількість кімнат у ньому і матеріал перегородок (стін) між ними;
• 5) об’єкта, завершеного будівництвом, – призначення будівлі або споруди, дата дозволу на будівництво;
• 6) складної речі – вид і призначення складної речі, а також передбачені п. 1-5 характеристики утворюють її об’єктів нерухомості.

Практичним результатом проведення кадастрового обліку нерухомості стане привласнення кожному об’єкту нерухомого майна унікального кадастрового номера, який надалі передбачається використовувати при державній реєстрації прав на нерухоме майно та угод з ним, а також для визначення податкової бази при розрахунку податку, що стягується з власника майна.

Далі викладаються загальні положення земельно-оціночних робіт, поняття якісної оцінки (бонітування) та економічної оцінки (у складі земельного кадастру).

Державний земельний кадастр являє собою систематизований звід документованих відомостей про об’єкти державного кадастрового обліку, про правовий режим земель в Російській Федерації, про кадастрової вартості, місцезнаходження, розміри земельних ділянок і міцно пов’язаних з ними об’єктах нерухомого майна (ст. 70 Земельного кодексу РФ). За чинним земельним законодавством земельний кадастр ведеться за єдиною системою на всій території РФ, виконує основну роль в юридично правомірному створенні та ефективному функціонуванні об’єктів нерухомості.

Державний земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, про їх належність власникам, землекористувачам і орендарям, про категорії земель, якісній характеристиці і цінності земель, включає в себе реєстрацію землекористувачів і ділянок земельної власності, кількісний і якісний облік земельних ресурсів, бонітування ґрунтів та економічну оцінку земель.

Кадастрова вартість визначається як для об’єктів нерухомості, присутніх на відкритому ринку, так і для об’єктів нерухомості, ринок яких обмежений або відсутній.

Вибір підходів, методів і моделей для визначення кадастрової вартості здійснюється оцінювачем і повинен бути обгрунтований. Визначення кадастрової вартості об’єктів оцінки виконується з використанням комп’ютерного моделювання (моделей) і (або) без нього.

При застосуванні методів масової оцінки не враховуються види прав і обмеження (обтяження) на об’єкти оцінки, за винятком сервітутів, встановлених законом або іншим нормативним правовим актом РФ, нормативним правовим актом суб’єкта РФ, нормативним правовим актом органу місцевого самоврядування (у разі відсутності у оцінювача такий інформації).

Для побудови моделі оцінки оцінювач здійснює збір достатньої і достовірної ринкової інформації про об’єкти нерухомості.

При побудові моделі оцінки оцінювач використовує цінову інформацію, відповідну сформованому рівню ринкових цін.

У разі недостатності ринкової інформації для побудови моделі оцінки проводиться оцінка ринкової вартості, яка визначається індивідуально для конкретного об’єкта нерухомості.

При визначенні кадастрової вартості з використанням методів масової оцінки всі об’єкти оцінки, що містяться в переліку для цілей проведення державної кадастрової оцінки, розбиваються на групи об’єктів оцінки на підставі аналізу інформації про ринок об’єктів оцінки для обгрунтування моделі оцінки кадастрової вартості, складу ціноутворюючих факторів і відомостей про значеннях ціноутворюючих факторів об’єктів оцінки для кожного досліджуваного виду об’єктів оцінки. У набір ціноутворюючих факторів повинні бути включені тільки тс фактори, які мають істотний вплив на вартість об’єктів оцінки і можуть бути достовірно визначені і об’єктивно виміряні.

Для кожної групи об’єктів оцінки оцінювачем повинна бути обрана модель оцінки, що дозволяє на основі інформації про ціноутворюючих факторах розрахувати кадастрову вартість будь-якого об’єкта оцінки, входить до даної групи.

При застосуванні методів масової оцінки кадастрова вартість об’єкта оцінки визначається шляхом підстановки значень ціноутворюючих факторів, відповідних даному об’єкту оцінки, в модель оцінки, обраної оцінювачем.

ФСО № 5 “Види експертизи, порядок її проведення, вимоги до експертного висновку і порядку його затвердження” і ФСО № 6 “Вимоги до рівня знань експерта саморегулівної організації оцінювачів” детально розглянуті в параграфі 11.3.

• [1] Тут ми знайомимо читача з основним змістом стандарту, не проводячи його критичного аналізу.
• [2] Це не слід розуміти буквально. Мова йде тільки про гіпотетичну заміні об’єкта оцінки його копією (аналогом) у рамках використовуваної моделі витратного підходу і відповідно до принципу заміщення.
• [3] Це використання суперечить визначенню ринкової вартості, оскільки при банкрутстві має місце ситуація вимушеності і стандарт ринкової вартості в цих умовах непридатний. Теорія оцінки припускає використання для цієї ситуації ліквідаційної вартості при впорядкованої (планової) ліквідації.
• [4] Російська газета. 2007. 1 серпня.

Нормативне регулювання у сфері оцінки

Протягом останніх років йшла інтенсивна розробка регламентів і нормативів ведення експертної діяльності у сфері оцінки, формування процедур і методів експертизи, що служить інструментом контролю для саморегулівних організацій (СРО) в їх обов’язки вести контроль за якістю проведення оціночних робіт їх членами (за законом про СРО [ [1] 1]).

Крім еліти професіоналів-оцінювачів в цій роботі брав участь і ряд державних структур (зокрема, ФАУФІ [2] ), а також представники найбільших споживачів оціночних послуг на ринках Росії.

Також одним з напрямів боротьби за підвищення якості роботи оцінювачів була інтенсивно проходила на рівні ексод [3] при Мінекономрозвитку Росії робота по створенню національних російських стандартів оцінки, покликаних скласти нормативно-методичну основу діяльності оцінювача на додаток (саме в додаток, а не замість) до постійно розвивається теорії оцінки.

Федеральні стандарти оцінки, базовий блок яких (ФСО 1-3) прийнятий восени 2007 р, повинні служити інструментом підвищення якості наданих професійних послуг у сфері оцінки.

Все це вимагає поставитися вельми серйозно і приділити достатню увагу вивченню та аналізу питань теорії та методології проведення оцінки, закладених у нормативних документах, що регламентують оціночну діяльність і представляють собою то правове поле, в рамках якого змушений діяти оцінювач.

Закон про оціночну діяльність в РФ

Федеральний закон від 29.07.1998 р № 135-Φ3 “Про оціночної діяльності в Російській Федерації” (зі змінами та доповненнями) [4] , надалі – Закон, був прийнятий Державною Думою 16.07.1998 р і схвалений Радою Федерації 17.07. 1998 У даний час він діє в наступних редакціях Федеральних законів: від 21.12.2001 р № 178-ФЗ, від 21.03.2002 р № 31-Φ3, від 14.11.2002 р № 143-Φ3, від 10.01. 2003 № 15-ФЗ, від 27.02.2003 р № 29-ФЗ, від 22.08.2004 р № 122-ФЗ, від 05.01.2006 р № 7-ФЗ, від 27.07.2006 р № 157- ФЗ, від 05.02.2007 р № 13-Φ3, від 13.07.2007 р № 129-ФЗ, від 24.07.2007 р № 220-ФЗ, від 30.06.2008 р № 108-ФЗ; а також по зібранню законодавства РФ (СЗ РФ), де відображені нові редакції: у 2008 р – № 27, ст. 3126; в 2009 р – № 19, ст. +2281; № 29, ст. 3582; № 52, ст. +6419, 6450, в 2010 р – № 167-ФЗ (в ред. Від 03.12.2011 р № 383-Φ3 зі змінами від 28.07.2012 р № 144-ФЗ). Остання редакція від 07.06.2013 р

Як видно, цей Закон практично щорічно зазнає ряд змін, що відображаються у його все нових редакціях – відповідних федеральних законах, що свідчить не тільки про незрілість його початкової версії і недостатньої компетенції розробників, а й про активну участь в подальшій його розробці професійного оціночного спільноти, небайдужого до недосконалості букви закону.

Був прийнятий Федеральний закон від 27.07.2006 р № 157-ФЗ “Про внесення змін до Федерального закону” Про оціночної діяльності в Російській Федерації “” [5] (далі – ФЗ № 157). Причина розробки цієї версії була пов’язана з необхідністю передачі управління оціночною діяльністю (ОД) від держави до професійних СРО оцінювачів і необхідної при цьому (за умовами вступу Росії до СОТ) скасуванням ліцензування. Однак, приділивши значну увагу питанням організації нової форми регулювання ОД (за допомогою саморегулювання за участю СРО) та посилення майнової відповідальності оцінювача, Закон ввів зміни і в визначення ряду базових термінів, таких як оціночна діяльність (ст. 3), суб’єкт оціночної діяльності (ст. 4), а також визначив вимоги до договору на проведення оцінки (ст . 10) та обов’язки оцінювача як єдиного суб’єкта оціночної діяльності (ст. 15).

У відповідності з даним Законом під оціночною діяльністю (ОД) тепер розуміється професійна діяльність суб’єктів оціночної діяльності, спрямована на встановлення щодо об’єктів оцінки ринкової [6] або іншої вартості.

Як діяльність оцінка дійсно припускає наявність суб’єктів і об’єктів оцінки, і до появи ФЗ № 157 спірним у середовищі оцінювачів залишався лише питання про віднесення споживачів оціночних послуг (юридичних або фізичних осіб, які використовують інформацію, що міститься у звіті про оцінку) до суб’єктам оцінки (що не обов’язково є замовниками оцінки, як це констатувала ст. 4 Закону [7]). [7]

Однак нова редакція Закону визначила, що єдиними [8] “суб’єктами оціночної діяльності визнаються фізичні особи, які є членами однієї з саморегульованих організацій оцінювачів та застрахували свою відповідальність відповідно до вимог цього Закону (далі – оцінювачі)”. При цьому “. оцінювач може здійснювати оціночну діяльність самостійно, займаючись приватною практикою, а також на підставі трудового договору між оцінювачем і юридичною особою, яка відповідає умовам, встановленим ст. 151 цього Федерального закону”.

До об’єктам оцінки (ст. 5) у Законі відносяться:

• • окремі матеріальні об’єкти (речі);
• • сукупність речей, що становлять майно особи, у тому числі майно певного виду (рухоме або нерухоме, у тому числі підприємства);
• • право власності та інші речові права на майно або окремі речі зі складу майна;
• • права вимоги, зобов’язання (борги);
• • роботи, послуги, інформація;
• • інші об’єкти цивільних прав, щодо яких законодавством РФ встановлена можливість їх участі у цивільному обороті.

На думку авторів, до об’єктів оцінки слід відносити тільки ті об’єкти, щодо яких встановлені (або можуть бути встановлені) які-небудь майнові права, оскільки ніколи і ні в кого не виникне потреби і приводу оцінювати такий “окремий матеріальний об’єкт (річ)” , як ворона на паркані.

Варто було б прибрати всі ці перерахування і зокрема як мінімум, виключити з визначення рядок – “окремі матеріальні об’єкти (речі)” і отмстить найважливіше: об’єкт оцінки – це завжди об’єкт цивільних прав, тобто в абсолютній більшості випадків – це майно в сукупності з відносяться до нього правом власності (або тими чи іншими майновими правами, що виражають чийсь майновий інтерес). А що таке послуги, роботи або ущерби – оцінювачу невідомо, оскільки його навіть не вчать оцінювати подібні об’єкти.

Таким чином, навіть побіжний аналіз законодавчої бази ОД показує необхідність ретельного розгляду таких базових понять, як “оцінка”, “оціночна діяльність” і “об’єкт оцінки”, “оцінювач”. Можна навіть назвати ці поняття системоутворюючими для даної професії, оскільки вони формують / задають систему умов у державі, в яких змушений будувати свою діяльність оцінювач, а також визначають його статус.

У Законі встановлюються випадки обов’язкового проведення оцінки (ст. 8):

“Проведення оцінки об’єктів оцінки є обов’язковим у разі залучення до угоду об’єктів оцінки, що належать повністю або частково Російської Федерації, суб’єктам Російської Федерації або муніципальним утворенням, у тому числі:

• • при визначенні вартості об’єктів оцінки, що належать Російської Федерації, суб’єктам Російської Федерації або муніципальних утворень, з метою їх приватизації, передачі в довірче управління або передачі в оренду;
• • при використанні об’єктів оцінки, що належать Російської Федерації, суб’єктам Російської Федерації або муніципальним утворенням, в якості предмета застави;
• • при продажу чи іншому відчуженні об’єктів оцінки, що належать Російської Федерації, суб’єктам Російської Федерації або муніципальних утворень;
• • при переуступку боргових зобов’язань, пов’язаних з об’єктами оцінки, які належать Російської Федерації, суб’єктам Російської Федерації або муніципальних утворень;
• • при передачі об’єктів оцінки, що належать Російської Федерації, суб’єктам Російської Федерації або муніципальних утворень, в якості внеску в статутні капітали, фонди юридичних осіб, а також при виникненні спору про вартість об’єкта оцінки, у тому числі:
• • при націоналізації майна;
• • при іпотечному кредитуванні фізичних осіб та юридичних осіб у випадках виникнення спорів про величину вартості предмета іпотеки;
• • при складанні шлюбних контрактів та поділ майна розлучається подружжя на вимогу однієї із сторін або обох сторін у разі виникнення спору про вартість цього майна;
• • при викупі чи іншому передбаченому законодавством Російської Федерації вилучення майна у власників для державних або муніципальних потреб;
• • при проведенні оцінки об’єктів оцінки з метою контролю за правильністю сплати податків у разі виникнення спору про обчислення оподатковуваної бази.

Дія цієї статті не поширюється на відносини, що виникають при розпорядженні державними і муніципальними унітарними підприємствами та установами майном, закріпленим за ними на праві господарського відання або оперативного управління, за винятком випадків, коли розпорядження майном відповідно до законодавства Російської Федерації допускається за згодою власника цього майна “.

У відповідності зі ст. 10 Закону договір на проведення оцінки повинен полягати в простій письмовій формі.

“Договір на проведення оцінки повинен містити:

• • об’єкт оцінки [9]; [9]
• • вид вартості майна (спосіб оцінки) [10]; [10]
• • розмір грошової винагороди за проведення оцінки;
• • відомості про обов’язкове страхування цивільної відповідальності оцінювача відповідно до цього Федеральним законом;
• • найменування саморегулівної організації оцінювачів, членом якої є оцінювач, та місце знаходження цієї організації;
• • вказівка на стандарти оціночної діяльності, які будуть застосовуватися при проведенні оцінки;
• • вказівка на розмір, порядок і підстави настання додаткової відповідальності по відношенню до відповідальності, встановленої цивільним законодавством та ст. 24е цього Закону, оцінювача або юридичної особи, з яким оцінювач уклав трудовий договір “.

У договорі на проведення оцінки, укладеному замовником з юридичною особою, повинні бути зазначені відомості про оцінювача або оцінювачів, які проводитимуть оцінку, в тому числі прізвище, ім’я, по батькові оцінювача або оцінювачів.

Договір на проведення оцінки як одиничного об’єкта, так і низки об’єктів повинен містити точна вказівка на цей об’єкт або ці об’єкти, а також опис цього об’єкта або цих об’єктів.

Щодо оцінки об’єктів, що належать РФ, суб’єктам РФ або муніципальних утворень, договір на проведення оцінки від імені замовника полягає особою, уповноваженим власником па вчинення правочинів з об’єктами, якщо інше нс встановлено законодавством РФ.

• [1] URL: base.garant.ru/12157433/
• [2] Федеральне агентство з управління федеральним майном.
• [3] Експертно-консультативна рада з оціночної діяльності при Мінекономрозвитку Росії.
• [4] URL: base.garant.ru/12112509/
• [5] URL: ocenchik.ra / docs / 13.html
• [6] Поняття ринкової вартості та умови її застосування розглядаються в підпункті 5.5.1.
• [7] Замовником оцінки, наприклад, може бути власник об’єкта, а результати оцінки може використовувати банк для нарахування суми кредиту. Однак саме Замовник є найпершим і легітимним Споживачем оцінки, оплачуючи її і використовуючи її результати у своїх цілях. Мотивом віднесення Замовника до суб’єктів ОД, мабуть, служить той факт, що в Законі до даних осіб пред’являються певні вимоги щодо складання Договору на проведення оціночних робіт.
• [8] Див. з цього приводу параграф 2.2.
• [9] “Утримувати” об’єкт оцінки в договорі навряд чи представляється можливим. Варто було б поправити текст Закону: Договір на проведення оцінки повинен містити опис, идентифицирующее об’єкт оцінки, найважливіші відомості про нього.
• [10] Вид вартості та спосіб оцінки – різні речі! Але це питання поганий стилістики. Крім того, в оціночному лексиконі прийнятий термін “метод”, а не “спосіб” оцінки.