Наталка Полтавка (1819)

Тетерваковський — возний 1 , жених Наталчин.

Макогоненко — сільський виборний.

1 Возний — чиновник у повітових судах в Україні наприкінці XVIII — на початку XIX ст.

Село над річкою Ворсклою. Уподовж сцени — вулиця, що веде до річки; тут між хатами — хата Терпилихи.

Ява І

Наталка (виходить з хати з відрами на коромислі; дійшовши до річки, ставить відра на березі, ходить задумавшись, потім співає пісню «Віють вітри, віють буйні. »).

Наталка. (. ) Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді й горі та проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плаче), забув, що я живу на світі. Ти був бідним, любив мене й за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила й тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою; і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються.

Ява ІІ

Наталка і возний

Возний (ідучи повз Наталку, підходить до неї). Благоденственного і мирного пребиванія! (Набік). Удобная оказія предстала

зділати о собі предложеніє на самоті.

Наталка (кланяється). Здорові були, добродію, пане возний!

Возний. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом’янутим ім’ярек.

Наталка. Я вас зову так, як усе село наше величає, шануючи ваше письменство й розум.

Возний. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові,

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райський крин, душистий, прекрасний (. )

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап’ятих в магдебурзьком праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Наталка. Бог з вами, добродію! Що ви говорите? Я річі вашєй в толк собі не возьму.

Возний. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитися! Чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

Возний. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для любві ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Лиш одно слово: «Люблю вас, пане возний!» — і аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.

Наталка. У нас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, у городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте. Ось підіть лиш у неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що й розказати не можна.

Возний. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила єму позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того й не зрозумію; та й не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.

Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село. (. )

Наталка співає пісню «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву. » про те, щоб багатий чоловік не «вводив в славу» простої дівчини.

Музика починає грати прелюдію. Возний розмірковує, і смішні міни перебігають на його обличчі. Наталка задумується.

Ява ІІІ

Наталка і возний. Потім виборний з’являється на вулиці, іде й співає.

Наталка взяла свої відра й пішла додому.

Виборний підійшов до возного.

Возний. Чи се — теє-то як його — нова пісня, пане виборний?

Виборний (кланяється). Та се, добродію, не пісня, а нісенітниця. Я співаю іноді, що в голову лізе, — вибачайте, будьте ласкаві, я не добачив вас.

Возний. Нічого, нічого. Відкіль се так? Чи з гостей ідете — теє-то як його.

Виборний. Я іду із дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засідатель наш, пан Щипавка; так уже, знаєте, не без того, — випили по одній, по другій, по третій, холодцем і ковбасою закусили, та вишнівки з кварту укутали, та й, як то кажуть, і підкріпилися.

Возний. Не розказовав же пан Щипавка якої новини?

Виборний. Де то не розказовав! Жаловався дуже, що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тілько засідателям, но самому комісарові уже не те, як давно було. Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалося, то тепер або випросити треба, або купити.

Возний. Ох! Правда, правда; даже і в повітовом суді, і во всіх присутственних містах униніє воспослідовало; малійшая проволочка ілі прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленіє, а взяточок, сиріч — винужденний подарочок, весьма-очень іскусно у істця ілі отвітчика треба виканючити. Та що й говорить! Тепер і при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на світі.

Виборний. Зате нам, простому народові, добре, коли старшина, богобоязлива і справедлива, не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати. Та куди ви, добродію, налагодились?

Возний. Я наміревал — теє-то як його — посітити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (зітхає), остановився побалакати з нею.

Виборний (лукаво). Наталку? А де ж (оглядається) вона?

Возний. Може, пішла додому.

Виборний. Золото — не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе й матір свою на світі держить.

І. Гончар. Замріялася

Возний. Нічого сказати — теє-то як його — хороша, хороша, і уже в такім возрасті.

Виборний. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та іще й бідна. Ніхто й не квапиться. (. )

Виборний розповідає возному про те, що до Наталки багато хто залицявся, проте вона нікому не дає згоди.

Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хіба в ченці постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очі не нависла? Хіба хочете, щоб вам на весіллі сю пісню співали? Ось слухайте (співає):

Ой під вишнею, під черешнею,

Стояв старий з молодою, як із ягодою. (2)

І просилася, і молилася:

«Пусти мене, старий діду, на улицю погулять!» (2)

«Ой я й сам не піду, і тебе не пущу;

Хочеш мене, старенького, та покинути. (2)

Он не кидай мене, моя голубочко,

Куплю тобі хатку, і ще сіна жатку,

І ставок, і млинок, і вишневий садок». (2)

«Ой не хочу хатки, ані сіна жатки,

Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка. (2)

Ой ти, старий дідуган, і зогнувся, як дуга,

А я, молоденька, гуляти раденька». (2)

Возний. Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся. Наталка многим женихам піднесла печеного кабака; глядя на сіє, і я собі на умі.

Виборний. А вам що до Наталки? Будто всі дівки на неї похожі? Не тільки світа, що в вікні: сього дива повно на світі. Та до такого пана, як ви, в іншої аж жижка задрижить!

Возний (набік). Признаюсь йому в моєй любві к Наталці. Послухай, пане виборний! Нігде — теє-то як його — правди дівати, я люблю Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм; не могу без неї жити, так її образ — теє-то як його — за мною і слідить. Як ти думаєш? Як совітуєш в таковом моєм припадці?

Виборний. А що тут довго думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець. Стара Терпилиха не зсунулась іще з глузду, щоб вам одказати.

Возний. Ох,ох,ох. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як-то кажуть, надогад буряків — теє-то як його — так де! Ні приступу!

Виборний. Що ж вона говорить? Чим одговорюється й що каже?

Возний. Она ізлагаєть нерезоннії — теє-то як його — причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене — паном; себе — бідною, а мене багатим; себе простою — теє-то як його — а мене возним; і рішительний приговор учинила — що я їй, а она мні не рівня — теє-то як його.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

Виборний. А вона ж вам що?

Возний. Что для мене благопристойніє панночка, ніж простая селянка.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний. Что она — теє-то як його — одна моя госпожа.

Виборний. А вона ж вам що?

Возний. Что она не вірить, щоб так дуже — теє-то як його — можна полюбити.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний. Що я її давно люблю.

Виборний. А вона ж вам що?

Возний. Щоб я одв’язався од неї.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний (сердито). Що? Нічого. Тебе чорт приніс — теє-то як його — Наталка утекла, а я з тобою остався.

Виборний. Ой ви письменні! Угору деретеся, а під носом нічого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рівня. У неї не те на серці.

Возний. Не те? А що ж би такеє?

Виборний. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві й покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів на три або чотири; з нею вигодовавсь і зріс вкупі. Терпило й Терпилиха любили годованця свого, як рідного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат із сестрою. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знайомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами — пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисл і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра й вигнав його із свого дому; послі, як не стало й посліднього сього робітника, Терпило зовсім ізвівся; у бідності умер і без куска хліба оставив жінку й дочку.

Возний. Яким же побитом — теє-то як його — Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селі?

Виборний. У Терпила в городі на Мазурівці був двір — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку й тепер живе, як ви знаєте.

Возний. А вишереченний Петро де — теє-то як його — обрітається?

Виборний. Бог же його зна. Як пішов з двора, то мов у воду впав, і чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

Возний. Наталка неблагоразумна: любить такого чоловіка, которого — теє-то як його — можеть бить, і кістки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.

Виборний. Або, як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник». А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться. (. )

Возний просить виборного допомогти йому в «сердечному ділі». Той погоджується.

Ява IV

Хата Терпилихи. Мати пряде, а дочка шиє. (. )

Наталка й мати розмірковують про своє безталанне життя. Терпилиха каже дочці, що як батько не дав Наталці перед смертю благословення на одруження з Петром, так і вона не дасть. Наталка кидається до матері й просить не губити її.

Кадр із кінофільму «Наталка Полтавка»

Ява V

Наталка(сама). Трудно, мамо, викинуть Петра із голови, а іще трудніше — із серця. Но що робить. Дала слово за первого вийти замуж — для покою матері треба все перенести. Скреплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої й буду весела. Женихи, яким я одказала, у другий раз не прив’яжуться; возному так одрізала, що мусить одчепитися; більше, здається, нема на приміті. А там. ох. Серце моє чогось щемить. (Почувши, що хтось наближається до дверей, береться до роботи). (. )

Ява VI

Увечері до Терпилихи приходить виборний і каже їй, що він знає одного багатого й поважного чоловіка, який уподобав Наталку. Терпилиха зраділа цьому й разом з виборним починає вмовляти дівчину вийти за возного заміж. Виборний каже непоступливій Наталці, що та зневажає рідну матір, яка бажає своїй дочці кращого життя. На ці слова Наталка обіцяє все зробити заради спокою й благополуччя матері. Задоволений виконаною місією Макогоненко мерщій іде порадувати Тетерваковського.

Ява VII

Залишившись на самоті в хаті, Наталка в муках розмірковує про своє майбутнє, усі її думки линуть до коханого Петра. Вона співає пісню «Прийди, милий, подивися. ».

Та сама вулиця до річки в селі над Ворсклою.

Ява І

Микола(сам). Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота — без роду, без племені, без талану й без приюту. Що робить — і сам не знаю. Був у городі, шукав міста, но скрізь опізнився. (Думає). Одважусь у пекло на три дні! Піду на Тамань, пристану до чорноморців. Хоть із мене і непоказний козак буде, та єсть же і негідніші од мене. Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п’ють, то людей б’ють, а все не гуляють. Заспіваю лиш пісню їх, що мене старий запорожець Сторчогляд вивчив. (. )

Микола співає пісню «Гомін, гомін по діброві. ».

Так і я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити й черкес бити. Тілько там треба утаїти, що я письменний: у них, кажуть, із розумом не треба висоватись; та се невелика штука. І дурнем не трудно прикинутись.

Ява II

Петро виходить, він не бачить Миколи, співає. (. )

Микола (набік). Се не із нашого села і вовся мені незнакомий.

Петро (набік). Яке се село? Воно мені не в приміту.

Микола (підходить до Петра). Здоров, пане-брате! Ти, здається, нетутешній.

Петро. Ні, пане-брате.

Микола. Відкіль же ти?

Петро. Я. (Усміхається). Не знаю, як би тобі й сказати — відкіль хочеш.

Микола. Та уже ж ти не забув хоть того міста, де родився?

Петро. О, запевне, не забув, бо і вовся не знаю.

Микола. Та що ж ти за чоловік?

Петро. Як бачиш: бурлака на світі; тиняюсь од села до села, а тепер іду в Полтаву.

Микола. Може, у тебе родичі єсть в Полтаві або знакомі?

Петро. Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакомі або родичі в сироти?

Микола. Так ти, бачу, такий, як і я — безприютний.

Петро. Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут.

Микола.О,братику!(Бере Петра за руку). Знаю я добре, як тяжко бути сиротою й не мати містечка, де б голову приклонити.

Петро. Правда твоя, брате; но я, благодареніє Богу, до сього часу прожив так на світі, що ніхто нічим мене не уразить. Не знаю, чи моя одинакова доля з тобою, чи од того, що і ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рідного брата. Будь моїм приятелем.

Ява III

Возний і виборний виходять з хати Терпилихи. У возного рука пов’язана шовковою хусткою; у виборного через плече старостинський рушник.

Микола й Петро відходять набік.

Возний із задоволеним лицем походжає.

Виборний (стає на дверях і голосно говорить у хату). Та ну-бо, Борисе, іди з нами! Мені до тебе діло єсть.

Терпилиха. Дайте йому покой, пане виборний! Нехай трохи прочумається.

Виборний. Та надворі швидше провітриться.

Терпилиха. У хаті лучче: тут ніхто не побачить і не осудить.

Виборний. За всі голови! (Одходить од дверей). Не стидно, хоть на сватанні і через край смикнув окаянної варенухи. (Побачив Миколу). Здоров, Миколо! Що ти тут робиш? Давно вернувся із города?

Возний. Не обрітається лі в городі новинок каких курйозних?

Виборний. Адже ти був на базарі — що там чути?

Микола. Не чув, далебі, нічого. Та в городі тепер не до новин; там так старі доми ламають та улиці застроюють новими домами, та криласи красять, та якісь пішоходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було пішки, що аж дивитись мило. (. )

Возний. По крайній мірі — теє-то як його — чи не чути чого об обидах, спорах і грабежах і — теє-то як його — о жалобах і позвах?

Виборний. Та що його питати: він по городу ґав ловив та витрішки продавав. (До Миколи). Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш — він заручився.

Микола. Поздоровляю вас, добродію. А з ким же Бог привів?

Возний. З найкращою зо всього села і всіх прикосновенних

Виборний. Не скажемо, нехай кортить! (Одходить). А се що за парубок?

Микола. Се мій знакомий: іде з Коломака в Полтаву на заробіток.

Возний. Хіба-разві — теє-то якйого — із Коломака через наше село дорога в город?

Петро. Я нарочно прийшов сюди з ним побачитись.

Виборний і возний виходять.

Ява IV

Петро. Се старший у вашім селі?

Микола. Який чорт, він живе тільки тут; бач, возний — так і бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!

Петро. А то, другий?

Микола. То виборний Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда — хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.

Петро. Так він штука! Кого ж вони висватали?

Микола. Я догадуюсь; тут живе одна бідна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталці возний засватався, бо до неї багато женихів залицялись.

Петро (набік). На Наталці. (Заспокоївшись). Но Наталка не одна на світі. (До Миколи). Так, видно, Наталка — багата, хороша і розумна?

Микола. Правда, хороша і розумна, а до того і добра; тілько не багата. Вони недавно тут поселились і дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання.

Петро. Де ж вони перше жили?

Микола. У Полтаві.

Петро (жахається). У Полтаві.

Микола. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?

Петро. Миколо, братику мій рідний! Скажи по правді; чи давно вже Наталка з матір’ю тут живуть і як вони прозиваються?

Микола. Як тут вони живуть. (Говорить, розтягаючи, немов собі на думці вираховує час). Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смерті Наталчиного батька.

Петро (скрикнув). Так він умер!

Микола. Що з тобою робиться?

Петро. Нічого, нічого. Скажи, будь ласка, як вони прозиваються?

Микола. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка — Наталка.

Петро сплескує руками, закриває ними лице, схиляє голову, стоїть непорушно.

Микола (б’є себе по лобі й робить знак, наче щось одгадав). Я не знаю, хто ти, і тепер не питаюся, тілько послухай. (. )

Микола співає пісню «Вітер віє горою. ».

А що, може, не одгадав? (Обнімає Петра).

Петро. Так, угадав. Я — той нещасний Петро, якому Наталка припівала сю пісню, якого вона любила й обіщала до смерті не забути, а тепер.

Микола. Що ж тепер? Іще ми нічого не знаємо, може, і не її засватали.

Петро. Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив мені, що ти їх родич, чи не можна тобі довідаться о сватанні Наталки? Нехай буду знати свою долю.

Микола. Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз піду і все розвідаю. Та скажи мені, чи говорити Наталці, що ти тут?

Петро. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати і сохнути з печалі. Нащо їй вспоминати об тім, якого так легко забула!

Микола. Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Підожди ж мене тут. (Іде до Терпилихи).

Ява V

Петро(сам). Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякої надежди. Тепер, наживши кривавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі. Усе, здається, близило мене до щастя; но, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сусідові все удається, усі його люблять, усі до його липнуть, а другому все як одрізано.

Петро виконує пісню «У сосіда хата біла. » про те, що в сусіда добре життя (і хата, і молодиця), усі його люблять, а він, безталанний, марно життя проживає.

Ява VI

Петро і виборний.

Виборний (вийшов тим часом на вулицю, слухав-слухав, а тоді підходить до Петра). Ти, небоже, і співака добрий. (. )

Виборний спілкується з Петром.

Кадр із кінофільму «Наталка Полтавка»

Ява VII

Ті ж самі і возний.

Возний (підходить до виборного). Що ти тут, старосто мій, — теє-то як його — розглагольствуєш з пришельцем?

Виборний. Та тут диво, добродію; сей парняга був у театрі та бачив комедію і зачав було мені розказовати, яка вона, та ви перебили.

Возний. Комедія, сиріч лицедійство. (До Петра). Продолжай, вашець.

Петро. На комедії одні виходять — поговорять, поговорять та й підуть; другі вийдуть — те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б’ються, стріляються, колються і умирають. (. )

Петро докладніше розповідає про театр.

Ява VIII

Петро (сам). Горько мені слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котру я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! І коли сам Бог благословив мої труди, Наталка тоді достається другому! О, злая моя доле! Чом ти не такая, як у других? (. )

Петро співає пісню «Та йшов козак з Дону. » про козака, який, повертаючись із Дону, проклинає свою тяжку долю.

Ява IX

Петро. А що, Миколо! Яка чутка?

Микола. Не успів нічого і спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі б треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщала на час сюди вийти.

Петро. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?

Микола. Я кликну тебе, коли треба буде.

Ява Х

Микола і Наталка.

Наталка (швиденько виходить). Що ти хотів сказати мені, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.

Микола. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?

Наталка (сумно). Посватана. Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скілько одвильовалася і всякий раз убивала її своїм одказом.

Микола. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?

Наталка (докірливо). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалів би і мене, і його.

Микола. Петра? (Співає). (. )

Наталка (плаче). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бідна! (Мовчить, потім показує на річку). Бачиш Ворсклу. Або там, або ні за ким.

Микола (показує в той бік, де Петро сховався). Бачиш ту сторону? Отже, і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш.

Наталка. Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і зовсім не тим став, що був.

Микола. Коли хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер.

Наталка. Ти чорт знаєть що верзеш, піду лучче додому. (Хоче піти).

Микола (не пускає її). Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.

Наталка. Говори ж — що такеє?

Микола. Хочеш бачити Петра?

Наталка. Що ти? Перехрестись! Де б то він взявся?

Микола. Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного.

Наталка. Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я іще не вінчана. Та ти обманюєш.

Микола. Не обманюю — приглядайся! Петре, явись!

Наталка (побачила Петра, скрикнула). Петре!

Петро. Наталко! (Обнімаються).

Наталка обіцяє Петрові бути вірною йому навіки.

Наталка. (. ) Дай же мені свою руку! (Узявши руки). Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя.

Микола. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, но і другого піддержує! (До Наталки). За се заспіваю тобі пісню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою: воно і без тебе славне. (. )

Микола співає пісню «Ворскло річка невеличка. » про битву зі шведами за Полтаву.

Петро. Отже, ідуть.

Микола. Кріпись, Петре, і ти, Наталко. Наступає хмара, і буде великий грім.

Ява XI

Виходять возний, виборний і Терпилиха.

Виборний. Що ви тут так довго роздабарюєте?

Возний. О чем ви — теє-то як його — бесідуєте?

Терпилиха (побачивши Петра). Ой, мені лихо!

Наталка. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.

Терпилиха. Свят, свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара!

Петро. Ні, се не мара, а се я — Петро, і тілом, і душею.

Возний (до виборного). Що се за Петро?

Виборний. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчин любезний, пройдисвіт, ланець.

Возний (до Петра). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б — теє-тояк його — убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишній.

Наталка. Почому ж він лишній?

Терпилиха. І відомо — лишній, коли не в час прийшов хати холодити.

Петро. Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте з Богом те, що начали.

Наталка. Не так то легко можна окончити те, що вони начали.

Возний. А по какой би то такой резонной причині?

Наталка. А по такій причині: коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію.

Возний. Однако ж, вашеці проше, ви рушники подавали, сиріч — теє-то як його — ти одружилася зо мною.

Наталка. Далеко іще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нічого не значать.

Возний (до Терпилихи). Не прогнівайся, стара. Дочка твоя — теє-то як його — нарушаєть узаконенний порядок. А понеже рушники і шовковая хустка суть доказательства добровольного і непринужденного єя согласія бить моєю сожительницею, то в таковом припадкі станете пред суд, заплатите пеню і посидите на вежі.

Виборний. О, так! Так! Зараз до волосного правленія та і в колоду.

Терпилиха (зі страхом). Батечки мої, умилосердітесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете, робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв’яжіте і до вінця ведіте.

Наталка. Не докажуть вони сього. Петро нічого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить. І коли на те іде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду.

Микола. Що то тепер скажуть?

Виборний. От вам і Полтавка! Люблю за обичай!

Терпилиха. Вислухайте мене, мої ріднії! Дочка моя до сього часу не була такою упрямою і смілою; а як прийшов сей (показує на Петра) шибеник, пройдисвіт, то і Наталка обезуміла і зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите відсіль сього голодранця, то я не ручаюсь, щоб вона і мене послухала.

Возний і виборний (разом). Вон, розбишако, із нашого села зараз. І щоб твій і дух не пах! А коли волею не підеш, то туда запровторимо, де козам роги правлять.

Терпилиха. Зслизни, маро!

Петро. Утихомиртесь на час і вислухайте мене: що ми любилися з Наталкою, про те і Богу, і людям ізвісно: но щоб я Наталку одговорював іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім’ї — нехай мене Бог накаже! Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки! (Одвертається та утирає сльози. Усі виявляють співчуття до Петра, навіть возний).

Терпилиха (набік). Добрий Петро! Серце моє против волі за його вступається!

Наталка плаче, возний замислюється.

Виборний. Що не говори, а мені жаль його.

Микола. На чім то все се окошиться?

Возний (до Петра). Ти, вашець, — теє-то як його — куда тепер помандруєш?

Петро. Я ішов в Полтаву, но тепер піду так, щоб ніколи сюди не вертатись. Іще пару слов скажу Наталці. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву і для тебе в дальніх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли і згодовалися вкупі у твоєї матері, ніхто не воспретить мені почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив — усе твоє: на, возьми! (Виймає з-за пазухи загорнені в лубки гроші). Щоб пан возний ніколи не попрекнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.

Наталка. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його одкупитися: воно тут! (Показує на серце). Не треба мені грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші. І моїй жизні конець недалеко. (Схиляється на плече Петрові).

Терпилиха (підбігає й обіймає Петра). Петре!

Наталка (обіймаючи Петра). Мамо! Кого ми теряємо!

Микола (до виборного). А тобі як він здається?

Виборний. Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!

Возний (виходить наперед). Размишлял я предовольно і нашел, что великодушний поступок всякії страсті в нас пересиливаєть. Я — возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал. Поступок Петра, толіко усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене на нижеслідующеє. (До Терпилихи). Ветхая деньми! Благословиш лі на благоє діло?

Терпилиха. Воля ваша, добродію! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

Возний. Добрий Петре і бойкая Наталко! Приступіте до мене! (Бере їх за руки, підводить до матері). Благослови дітей своїх щастям і здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною. (До глядачів). Поєліку же я — возний, то по привілегії, Статутом мені наданой, заповідаю всім: «Где два б’ються — третій не мішайсь!» — і твердо пам’ятовать, що насильно милим не будеш.

Петро і Наталка (обнімають матір). Мати наша рідная, благослови нас!

Кадр із кінофільму «Наталка Полтавка»

Терпилиха. Бог з’єдиняєть вас чудом, нехай вас і благословить Своєю благостію.

Микола. От такові-то ваші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

Виборний. Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другої губернії.

Петро. Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, Він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію бути приміром для других і заслужить прозвище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю.

Наталка. Коли кого любиш, то нічого не забудеш. (Цілує Петра й співає).

Ой я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Коло мене хлопці в’ються

І за мене часто б’ються,

Но я люблю Петра дуже,

А до других мні байдуже. (. )

9. Опрацюйте літературно-критичний матеріал до повісті «Наталка Полтавка».

«У чому вся сила п’єси, у чому її чаруюча душу краса? У надзвичайній простоті, у правді й, найголовніше, у любові автора до цього народу, у любові, котра із серця Котляревського перейшла на його твір» — цими словами висловив своє захоплення «Наталкою Полтавкою» український драматург І. Карпенко-Карий.

З «Наталки Полтавки» починається становлення національної драматургії. Тож запам’ятайте дату написання п’єси — 1819 р., від неї розпочинається й успішне сценічне життя цього твору. Особливістю драми є поєднання ознак кількох напрямів і жанрів тогочасної літератури: сентименталізму 1 з його прагненням викликати співчуття, почуття жалю, просвітительського реалізму й класицизму. Автор зберігає класицистичний закон єдності місця (село біля Ворскли), часу (дія відбувається протягом одного дня) і самої дії.

1 Сентиментальний — надмірно ніжний у вияві почуттів; здатний легко розчулитися.

Сюжет п’єси. В основі сюжету — типовий для європейського сентименталізму конфлікт: нерівне кохання й намір нелюба одружитися з дівчиною. Заможний Терпило не хоче віддати свою дочку Наталку за названого сина Петра, хоча молоді й закохані, і виганяє його. Батько спивається, розорюється й помирає, а родина вимушена переїхати з Полтави до села (про цю історію читач-глядач дізнається з розповіді виборного). Аби зарадити скруті, Горпина Терпилиха хоче віддати Наталку за старого, проте заможного возного Тетерваковського. Хоча Наталка любить і чекає Петра, проте подає нелюбу рушники, аби догодити матері. Саме в цей момент повертається із заробітків Петро. Хлопець розчулює возного тим, що готовий пожертвувати власним щастям заради благополуччя Наталки, тож старий багатій робить великодушний вчинок, відступившись від коханої дівчини.

Тема, ідея, жанр твору. Основний мотив п’єси — розлука дівчини з коханим-бідняком та одруження з осоружним багатієм. Тематика твору доволі широка: зображення побутових суперечностей українського села, соціальної нерівності; показ життя селян, бурлаків, чиновників; відтворення традицій, звичаїв і пісень. Основна ідея: оспівування духовної величі людини з народу. І. Котляревський один із перших в українській літературі взяв головну героїню з народу — просту дівчину — і показав її високі духовні якості (у цьому полягає новаторство автора). За жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма, глибоконаціональна характерами й естетичною формою, перший твір нової української драматургії. І. Котляревський так визначив жанр твору: «Опера малоросійська у двох діях», що передбачає багато музики й пісень. Усього в тексті 20 пісень — арії, дуети, тріо, хор — як фольклорного походження («Віють вітри, віють буйні. », «У сосіда хата біла»), так і літературного («Всякому городу нрав і права. », «Сонце низенько»).

Дійові особи. У п’єсі всього 6 дійових осіб: Наталка, її мати Горпина Терпилиха, коханий Петро, Микола, возний Тетерваковський і виборний Макогоненко.

Кадр із кінофільму «Наталка Полтавка»

Наталка, центральний персонаж п’єси, наділена характеристиками ідеальної героїні: «Золото — не дівка! (. ) Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе й матір свою на світі держить». Це слова односельця виборного, який підсилює своє захоплення словами яке, як, яка. Крім того, що Наталка працьовита, приклад для всього села, вона ще й вірна в любові, чекає свого коханого вже чотири роки: «Наталка без душі його (Петра. — Авт.) любить, через його всім женихам одказує. » Щоправда, возний дивується, як можна «любить такого чоловіка, которого (. ), может бить, і кістки погнили».

Доволі складний образ Наталчиної матері — Горпини Терпилихи. Вона виховала дочку доброю, чесною й працьовитою, проте щастя розуміє зовсім не так, як Наталка: їй краще вмерти, ніж жити в бідності, тому й умовляє доньку вийти заміж за багатого підстаркуватого нелюба. Під впливом мрій про багатство змінюється ставлення Горпини до Петра, якого вона з покійним чоловіком «любили, як рідного сина». Коли ж хлопець повертається із заробітків, Терпилиха зустрічає його не дуже тепло, наділяючи оцінними словами голодранець, шибеник, пройдисвіт. А коли возний, який раніше залякував наречену штрафом і тюрмою, відмовляється одружитися з Наталкою на користь молодого парубка, Терпилиха миттю схиляється серцем до благородного Петра.

Петро й Микола — сироти, без роду, без племені, без талану і без приюту. Вони однаково працьовиті, щирі й безкорисливі натури. В обох розвинене почуття власної гідності, але мають різні характери. Петро — чесний, великодушний, здатний на самопожертву заради іншої людини, він кохає Наталку «більше, як самого себе», готовий усі гроші, зароблені тяжкою працею протягом чотирьох років, віддати Наталці, щоб возний ніколи не міг їй дорікати, що «взяв бідну».

Микола не такий м’якосердний, як Петро, твердішої вдачі, ніколи не впадає в розпач, дотепний. Він оптиміст, відчаю немає місця в його душі: мріючи про вільне життя, збирається податися на Тамань до чорноморців, бо любить козацьке товариство.

Кадр із кінофільму «Наталка Полтавка»

Возний Тетерваковський — сатиричний образ чиновника, хабарника, який страждає через те, що з кожним роком усе трудніше вибивати з людей гроші. Його інтереси — дріб’язкові й потворні: скарги, позови, пограбування. Це, за влучною характеристикою Миколи, «хапун такий, що із рідного батька злупить». Возний знає, що люди бачать його зловживання, тож виправдовується тим, що всі обманюють. З цією метою він навіть переробив на свій лад пісню Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права. », у якій співає, що «хто не лукавить, той ззаду сидить». Яскравим засобом характеротворення возного Тетерваковського є його мова, а точніше — жахливий суржик з українських і російських слів, словесний паразит «теє-то як його». Його невігластво видає й розмова з Петром про театр. Хай там як, але в цій заскорузлій душі є місце й великодушності. Згадайте фінальний епізод п’єси, у якому він відступає від Наталки й просить Терпилиху благословити дітей на щастя й любов. Отже, образ возного неоднозначний: він і здирник, бюрократ і водночас — людина, спроможна на щирі почуття й добрі вчинки.

Сцена з вистави «Наталка Полтавка». Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької

Неоднозначний образ і виборного Макогоненка. З одного боку, він «хитрий як лисиця», «де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже», нещирий, користолюбний, а з іншого боку, викликає неабияку симпатію через прихильність до бідних, замовляє добре слово про Наталку, а потім і про Петра («Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!»), а найбільше через те, що зневажає чиновників-хабарників, отих «п’явок», що з простого народу «кров смокчуть». Тож ставлення до виборного більше позитивне, аніж негативне.

До речі.

1890 р. М. Лисенко написав до п’єси «Наталка Полтавка» музику. Його однойменна опера стала шедевром світового мистецтва, класичним зразком українського оперного репертуару, що й нині не сходить зі сцени українських професійних театрів.

10. Виконайте завдання.

1. П’єса «Наталка Полтавка» починається з пісні

• А «Видно шляхи полтавськії. »
• Б «Ой під вишнею, під черешнею. »
• В «Всякому городу нрав і права. »
• Г «Віють вітри, віють буйні. »

2. Установіть відповідність.

Репліка

Герой (героїня) твору

1 Стара Терпилиха не зсунулась іще з глузду, щоб вам одказати.

2 Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!

3 Горько мені слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею.

4 . От рожденія моєго расположен к добрим ділам; но. доселі ні одного не зділал.

А виборний

Б Наталка

В Микола

Г возний

Д Петро

3. Установіть відповідність.

Вчинок

Герой (героїня) твору

1 допомагає в «сердечному ділі»

2 погрожує штрафом і тюрмою

3 іде з рідного села до козаків

4 віддає всі свої гроші коханій

А Петро

Б возний

В Микола

Г виборний

Д Терпилиха

4. Як ви розумієте характеристику драматичного твору «єдність місця, часу й дії»? Аргументуйте свою думку, навівши приклади з тексту.

5. Які пісні з п’єси «Наталка Полтавка» ви чули раніше? Яку роль пісні відіграють у творі?

6. Чому автор вкладає в уста Наталки саме пісню «Віють вітри, віють буйні. »?

7. Як у п’єсі розкрито торжество народної етики? Через яких персонажів це реалізовано?

8. Майже всі персонажі п’єси мають певні позитивні риси й недоліки. Визначте й назвіть їх.

9. Чи актуальна своєю проблематикою п’єса «Наталка Полтавка» у наші дні?

10. У чому полягає новаторство І. Котляревського?

11. Визначте в п’єсі «Наталка Полтавка» сюжетні елементи.

12. Прочитайте яву ХІ (дія друга) за ролями.

11. Виконайте домашнє завдання.

• 1. Випишіть у робочий зошит цитатні характеристики до кожного персонажа п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка».
• 2. Вивчіть одну з пісень п’єси «Наталка Полтавка» напам’ять (за бажанням).

Наталка Полтавка

Через сцену вулиця з українськими хатами, яка веде до річки; на цій вулиці хата Терпилихи.

Ява 1

Наталка (виходить із хати з відрами на коромислі, підійшовши до річки, ставить відра на березі, задумливо підходить до краю сцени і співає).

№ 1

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.

Єсть же люди, що і моїй завидують долі,

Чи щаслива та билинка, що росте на полі?

Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого і в своїй сторонці.

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися.

Полетіла б я до тебе, та крилля не маю,

Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.

До кого я пригорнуся, і хто приголубить?

Коли тепер того нема, який мене любить.

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плаче), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене — і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються.

Ява 2

Наталка і возний.

Возний. Благоденственного і мирного пребиванія! (Набік.) Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Наталка (вклоняючись). Здорові були, добродію, пане возний!

Возний. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом’янутим ім’ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

Возний. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Настал мой час; і серце все стонеть;

Как камень, дух в пучину зол тонеть.

Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвіщаєть зрак

Мні жизнь дражайшу,

Для чувств сладчайшу,

Как з медом мак.

Противні мні Статут і розділи,

Позви і копи страх надоїли;

Несносен мні синкліт весь бумажний,

Противен тож і чин мой преважний.

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Наталка. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

Возний. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

Возний. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для любові ничтожні. Уязвленноє частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» — і аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.

Наталка. У вас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте. Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

Возний. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.

Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для душі моєй — з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі — теє-то як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить — теє-то як його — мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?

Наталка (співає).

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,

Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стиджуся прясти, шити і носити воду.

Ти в жупанах, і письменний, і рівня з панами,

Як же можеш ти дружиться з простими дівками?

Єсть багацько городянок, вибирай любую;

Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.

Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть.

Музика починає грати прелюдію. Наталка замислюється, а возний розмірковує і показує смішні міни на лиці.

Ява 3

[На сцені з’являється виборний, співаючи жартівливу пісеньку «Дід рудий, баба руда». Наталка йде додому. Возний і виборний обговорюють нові порядки в земстві, а потім переводять розмову на Наталку. Вони говорять про чесноти дівчини та її бідність, а також про те, що вона відмовила багатьом женихам. Возний зізнається виборному у своїй любові до Наталки і розповідає про те, що вона і йому відмовила, посилаючись на нерівність між ними. Виборний заперечує: Наталка дурить возного і не хоче виходити заміж з іншої причини.]

Виборний. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів три або чотири; з нею вигодовавсь і зріс вкупі. Терпило і Терпилиха любили годованця свого, як рідного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами — пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисел і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; послі, як не стало і посліднього сього робітника, Терпило зовсім ізвівся; в бідності умер і без куска хліба оставив жінку і дочку.

Возний. Яким же побитом — теє-то як його — Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селі?

Виборний. У Терпила в городі на Мазурівці був двір — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаєте.

Возний. А вишереченний Петро де — теє-то як його — обрітається?

Виборний. Бог же його зна. Як пішов з двора, то мов в воду упав, і чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

Возний. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловіка, которого — теє-то як його — можеть бить, і кістки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.

Виборний. Або, як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник». А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

Возний. Сердечний приятелю! Візьмися у Наталки і матері хожденіє іміти по моєму сердечному ділу. Єжелі виіграєш — теє-то як його — любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію — теє-то як його — нічого для тебе. Вір — без дані, без пошлини, кому хочеш, позов заложу і контроверсії сочиню, — божусь в том — єже-єй! єй!

Виборний (трохи подумавши). Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тілько Наталка не промах. О, розумна і догадлива дівка!

Возний. Осмілься! Ти умієш увернутись — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.

Виборний. Для обману? Спасибі за се! Брехать і обманьовать других — од бога гріх, а од людей сором.

Возний. О, простота, простота! Хто тепер — теє-то як його — не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: ежелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: «Брехуни і обманщики. Ховайтесь, а то я поражу вас. » — єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда — теє-то як його — що часто лжем ілі ради своєй вигоди, ілі на упад других.

Виборний. Воно так, конечне, всі люди грішні, однако ж.

Возний. Що «однако ж»? Всі грішні, та іще і як. І один другого так обманюють, як того треба, і як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай. (Співає.)

№ 6

Всякому городу нрав і права,

Всяка імієть свой ум голова,

Всякого прихоті водять за ніс,

Всякого манить к наживі свій біс!

Лев роздираєть там волка в куски,

Тут же волк цапа скубе за виски;

Цап в огороді капусту псує:

Всякий з другого бере за своє.

Всякий, хто вище, то нижчого гне, —

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха —

Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?

Виборний. Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам’ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, — може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива.

[Возний і виборний співають ще одну пісню і йдуть зі сцени. Сцена змінюється й показує хату Терпилихи зсередини.

Стара Терпилиха нарікає на бідність. Наталка змушена пообіцяти вийти за першого, хто посватається. Виборний якраз приходить від імені возного домовлятися про сватання. Наталка не хоче за пана: буде до неї ставитись, як до наймички. Тим часом Петро, який був на заробітках, прямує до Полтави. Він не знає про зміни, що сталися в родині Терпилів. Зустрівши на сільській вулиці Миколу, Петро довідується, що його Наталка погодилась вийти за возного. Тоді Микола влаштовує побачення Наталки й Петра.]

Ява 10

Микола і Наталка.

Наталка (квапливо виходить). Що ти хотів сказати мені, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.

Микола. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?

Наталка (печально). Посватана. Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скілько одвильовалася і всякий раз убивала її своїм одказом.

Микола. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?

Наталка (докірливо). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалів би і мене, і його.

Микола. Петра? (Співає.)

Що за того Петруся

Била мене матуся.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус.

Наталка (заплакавши). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бідна! (Помовчавши, вказує на річку.) Бачиш Ворскло. Або там, або ні за ким.

Микола (показує в той бік, де сховався Петро.) Бачиш ту сторону? Отже, і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш.

Наталка. Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і зовсім не тим став, що був.

Микола. Коли хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер.

Наталка. Ти чорт знаєть що верзеш, піду лучче додому. (Хоче піти.)

Микола (утримує). Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.

Наталка. Говори ж — що такеє?

Микола. Хочеш бачити Петра?

Наталка. Що ти? Перехрестись! Де б то він взявся?

Микола. Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного.

Наталка. Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я іще не вінчана. Та ти обманюєш.

Микола. Не обманюю — приглядайся! Петре, явись!

Наталка, побачивши Петра, вигукує: «Петро!» Петро вигукує: «Наталка!» Обоє кидаються одне до одного, обіймаються.

Микола (співає).

Поблукавши, мій Петрусь

До мене оп’ять вернувсь.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус.

Петро. Наталко! В який час тебе я встрічаю. І для того тілько побачились, щоб навіки розлучитись.

Наталка. О Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе і затим не питаюся, чи іще ти любиш мене, а за себе — божусь.

Микола (перебиває). Об любові поговорите другим разом, ліпшим часом; а тепер поговоріте, як з возним розв’язаться.

Наталка. Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не піду, та й кінці в воду!

Петро. Чи добре так буде? Твоя мати.

Наталка (перебиває). Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.

Петро. Возний — пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам.

Наталка. Петре! Не так ти думав, як одходив!

Петро. Я одинаковий, як тогді був, так і тепер, і скажу тобі, що і мати твоя не согласиться проміняти багатого зятя на бідного.

Микола. Трохи Петро неправду говорить.

Наталка. Одгадую своє нещастя! Петро більше не любить мене і йому нужди мало, хоть би я і пропала. От яка тепер правда на світі!

[Петро і Наталка в пісні освідчуються в коханні одне до одного.]

Микола. Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде.

Наталка. Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати — не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.

Петро. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.

Наталка. Петре! Любиш ти мене?

Петро. Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе.

Наталка. Дай же мені свою руку! (Взявши руки.) Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя.

Микола. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує.

Петро. Отже ідуть.

Микола. Кріпись, Петре, і ти, Наталко. Наступає хмара, і буде великий грім.

Ява 11

Ті самі, возний, виборний і Терпилиха.

[Наталка говорить возному, що тепер не залишиться з ним, адже повернувся Петро. Возний наполягає, що між ними вже укладено угоду через сватання, погрожує звернутися до суду. Але Петро запевняє, що не відмовлятиме Наталку від заміжжя, та ще й віддає дівчині зароблені гроші, щоб їй не дорікали через відсутність посагу.]

Наталка. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його одкупитися: воно тут! (Показує на серце.) Не треба мені грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші. І моїй жизні конець недалеко. (Схиляється на плече Петрові.)

Терпилиха (підбігає й обнімає Петра). Петре!

Наталка (обнімаючи Петра, говорить матері). Мамо! Кого ми тернемо!

Микола (виборному). А тобі як він здається?

Виборний. Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!

Возний (виходить уперед на сцену). Размишлял я предовольно, і нашел, что великодушной поступок всякії страсті в нас пересиливаєть. Я — возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал. Поступок Петра, толіко усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене на нижеслідующеє. (До Терпилихи.) Ветхая деньми! Благословити лі на благоє діло?

Терпилиха. Воля ваша, добродію! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

Возний. Добрий Петре і бойкая Наталко! Приступіте до мене! (Бере їх за руки, підводить до матері й говорить.) Благослови дітей своїх щастям і здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною. (До глядачів.) Поєліку же я — возний, то по привілегії, Статутом мні наданой, заповідаю всім: «Где два б’ються — третій не мішайсь!» і твердо пам’ятовать, що насильно милим не будеш.

Петро і Наталка (коли возний говорить до глядачів, обнімають матір, а потім говорять). Мати наша рідная, благослови нас!

Терпилиха. Бог з’єднаєть вас чудом, нехай вас і благословить своєю благостію.

Микола. От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

Виборний. Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії.

Петро. Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить прозвище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю.

Наталка. Коли кого любиш, того нічого не забудеш.

№ 19

Ой я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Коло мене хлопці в’ються

І за мене часто б’ються,

Но я люблю Петра дуже,

А до других мні байдуже.

Мої подруги пустують

І зо всякими жартують,

А я без Петра скучаю

І веселості не знаю.

Я з Петром моїм щаслива,

І весела, і жартлива,

Я Петра люблю душею,

Він один владієть нею.

Хор

Час нам сльози осушити;

Доки лиха нам страшиться,

Не до смерті ж в горі жити.

Нехай злії одні плачуть,

Бо недобре замишляють;

А полтавці добрі скачуть,

Не на зло другим гуляють.

Коли хочеш буть щасливим,

То на Бога полагайся;

Перенось все терпеливо

І на бідних оглядайся.

ТЕМА Й ЖАНР

У чому ж полягає секрет небувалого успіху «Наталки Полтавки»? Сама тема близька глядачам: щире й вірне кохання простих людей. Але не менше важить талановите її розкриття. Автор розповів про героїню, для якої почуття вищі за розрахунок. Глядачів зачарував поетичний образ українки, яка готова на все заради свого кохання. Їй байдуже до багатства, соціального становища чи успіху. Вона цінує душевні якості свого обранця, уміє бути одночасно рішучою й ніжною. Дотримуючись народних поглядів на мораль, автор доводить, що не все у світі вимірюється багатством. Напевно, саме в цьому й зійшлися його погляди з поглядами глядачів. Та не лише моральна привабливість закоханих героїв забезпечила успіх твору. Успіхові сприяла й та неповторна атмосфера душевності, природності й простоти, що споріднює «Наталку Полтавку» з народними ліричними піснями про кохання.

Сюжетна напруга й драматизм дозволяють визначити «Наталку Полтавку» як соціально-побутову драму, тобто як п’єсу, що розкриває конфлікт побутового характеру з життя простих людей. Автор не оминає соціальних питань і водночас зображує чимало колоритних побутових подробиць із народного життя.

Аналізуємо художній твір

• 1. Якою є тема твору? Чим вона приваблює глядачів?
• 2. Які моральні погляди українців позначились на розкритті теми?

Порівнюємо твори різних видів мистецтва

• 3. Подивіться на зображення пам’ятника Наталці Полтавці в Кропивницькому (с. 113). Чи відповідає цей пам’ятник вашому уявленню про героїню?
• 4. Що об’єднує п’єсу І. Котляревського з народними ліричними піснями?
• 5. До якого жанру належить п’єса? Визначте його ознаки у творі.
• 6. Які емоції викликав у вас твір?

РИСИ КЛАСИЦИЗМУ І СЕНТИМЕНТАЛІЗМУ В П’ЄСІ

Ми не випадково познайомились із такими поняттями, як класицизм і сентименталізм. Тепер можна розглянути, як саме риси цих літературних явищ поєднались у «Наталці Полтавці».

Обов’язковим принципом будови драматичного твору в добу класицизму була єдність місця, часу і дії. І. Котляревський дотримується цього принципу, щоб надати твору сценічної правдоподібності. Дія п’єси відбувається на одній вулиці українського села упродовж одного дня, а всі події допомагають глядачам усвідомити силу кохання Наталки й Петра. За кожним із персонажів п’єси «закріплена» якась одна найважливіша риса, а це теж ознака класицизму. У «любовному трикутнику» є «пара закоханих» (Наталка й Петро), а також «третій зайвий» (возний Тетерваковський). Кожен із претендентів на руку й серце дівчини має свого «помічника» (виборний і Микола).

Однак, незважаючи на певну стереотипність, персонажі не сприймаються як схематичні. Сентиментальні художні елементи відчутно «олюднюють» героїв. Емоційність сентименталізму та фольклорний ліризм дозволили авторові подолати обмеження класицизму.

Те саме стосується й класицистичного поділу на позитивних і негативних персонажів. І. Котляревський частково відійшов і від цієї вимоги. Навіть «третій зайвий» у нього наділений позитивними рисами, адже з доброї волі відмовляється від своїх прав на Наталку, визнавши, що «насильно милим не будеш».

Аналізуємо художній твір

• 1. Назвіть риси класицизму в «Наталці Полтавці».
• 2. Чи суворо дотримувався автор вимог класицизму?
• 3. Як сентименталізм позначився на образах персонажів? Доведіть свою думку прикладами з тексту.

Досліджуємо самостійно

• 4*. Складіть таблицю «Риси класицизму, сентименталізму та фольклору в «Наталці Полтавці».

Ділимося читацьким досвідом

• 5. Чи читали ви твори української або світової літератури, які мають риси сентименталізму? Розкажіть про них однокласникам.

ПЕРСОНАЖІ «НАТАЛКИ ПОЛТАВКИ»

Образи Наталки й Петра розкриваються переважно в здатності щиро й вірно кохати. Емоції становлять основу внутрішнього світу цих героїв. Наталка зберігає вірність Петрові. Дівчина відмовляє женихам, які до неї сватаються. Вона погоджується на заручини з возним лише на вимогу матері. Коли ж нарешті коханий повертається, Наталка рішуче стає на захист свого щастя. Цей образ також сповнений ліризму, про що свідчать монологи й пісні героїні. Приваблюють розсудливість Наталки, її повага до матері.

Пам’ятник Наталці Полтавці в Кропивницькому

За душевними якостями на неї дуже схожий Петро — звичайний парубок із правдивим серцем та здатністю вірно кохати. Він не зрадив свого почуття, а, навпаки, заробив гроші, щоб одержати згоду батьків коханої на шлюб. Наталка й Петро змальовані в дусі народних поглядів на мораль. Так само зображений і Микола, Наталчин родич. Щирий і безкорисливий, Микола підтримує Петра в скрутну життєву хвилину.

Досить цікавим є образ возного. Це не стереотипний підступний претендент на руку й серце дівчини, який будь-що прагне нею заволодіти. Насправді йому небайдужа доля Наталки. Можливо, він теж переживає, хоч і не надто глибоку, драму нерозділеного почуття? Але в цьому образі є й негативні риси. Аби показати глядачам, що Наталка не пара возному, І. Котляревський залучає до його характеристики гумористичні засоби. Викликає усмішку сповнене канцеляризмів мовлення персонажа, особливо коли він зізнається Наталці у своїх почуттях. Як же неприродно звучать такі освідчення в коханні! Драматург також іронізує з його обмеженості. Навіть виборний не стримується: «Ой ви, письменні! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите. ».

Кадр з х/ф «Наталка Полтавка» (екранізація опери 1978 р.)

Виборний усіляко підтримує возного, дає практичні поради, представляє його на сватанні. Він статечний і досвідчений чоловік, який знає все про всіх на селі. Водночас він досить хитрий і корисливий. За приземленими поглядами на життя на нього дещо схожа Наталчина мати, яка спочатку схиляє дочку до шлюбу з багатим нелюбом, однак потім змінює свої наміри. Автор ніби «перевиховує» цих персонажів, дозволяє розкритися кращій стороні їхньої людської натури. Зворушені красою почуттів Наталки й Петра, вони визнають, що щире кохання є вищим за будь-який розрахунок.

Аналізуємо літературний твір

• 1. Визначте головні риси Наталки й Петра.
• 2. Що вони цінують найбільше в особистих стосунках?
• 3. Чому возний сватається до Наталки? Яка його мрія? Чи здійснилась вона?
• 4. Чому возний після сватання відмовився від своїх прав на Наталку?
• 5. Якими рисами наділений виборний?
• 6. Що переважає в образі виборного: негативні чи позитивні якості?
• 7. Яку роль у драмі виконує Микола? Як Микола ставиться до возного?
• 8. Чому Терпилиха спочатку схиляє дочку до шлюбу з нелюбом?
• 9. Що вплинуло на зміну її попереднього рішення?

Запрошуємо до дискусії

ПІСЕННІ ПАРТІЇ

Важливу роль у вираженні ідейного змісту «Наталки Полтавки» відіграють пісенні партії. Це арії, дуети, хоровий спів. За походженням вони різні. Драматург з успіхом використав народну лірику («Ой під вишнею, під черешнею», «У сусіда хата біла», «Сонце низенько»), а також пісні, автором яких вважають народну співачку та поетесу Марусю Чурай («Віють вітри, віють буйні. », «Чого ж вода каламутна. »).

Композитор Микола Лисенко

Він написав і власні пісенні тексти («Ой я дівчина Полтавка», «Чи я тобі, дочко, добра не желаю?»). У п’єсі використовується й відомий літературний твір «Всякому місту — звичай і права», автором якого є Григорій Сковорода. Не лише цей, а й інші пісенні твори добре узгоджені з розвитком дії та особливостями персонажів. Наталчині партії допомагають зрозуміти всі її душевні стани, в піснях розкриває свій внутрішній світ і Петро. Усі пісенні партії посилюють неповторний український колорит, сприяють утіленню авторського задуму.

Аналізуємо художній твір

• 1. Якими за походженням є пісні в «Наталці Полтавці»?
• 2. Звідки автор запозичив пісню «Сонце низенько, вечір близенько. »?
• 3. Яку роль відіграють пісенні партії в розкритті образів персонажів?

Досліджуємо самостійно

• 4. Як характеризує возного пісня «От юних літ не знал я любові. », яку виконує цей персонаж?
• 5*. Порівняйте пісню Григорія Сковороди «Всякому місту — звичай і права» з тим її варіантом, який використав І. Котляревський. Чим зумовлені відмінності між ними?

Порівнюємо твори різних видів мистецтва

6. В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua перегляньте уривок з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка», поставленої на сцені, та уривок із кінофільму за п’єсою. Якою постає в них Наталка? У якому з двох видів мистецтва — театрі чи кіно — яскравіше, на ваш погляд, утілено образ героїні?

7*. «Наталка Полтавка» іде на театральних сценах і сьогодні. У чому, на вашу думку, полягає секрет неперебутньої популярності драми, написаної близько двох століть тому?

Відвідайте (за можливості) або перегляньте в записі виставу за п’єсою «Наталка Полтавка», складіть відгук на неї, послуговуючись планом.

• 1. Назва театру, вистави, режисер, актори; де, коли була переглянута.
• 2. Повнота втілення задуму драматурга.
• 3. Режисерські новації.
• 4. Акторська майстерність виконавців.
• 5. Майстерність художника-декоратора, художника по костюмах.
• 6. Загальне враження від перегляду, власна оцінка, побажання мистецькому колективу.

8. Завітайте на сторінку театру в соціальній мережі, поділіться враженнями від вистави.

Готуємо проект

9. Підготуйте проект на тему:

• «Наталка Полтавка» на сценах сучасних театрів
• Роль пісні в розкритті характерів персонажів «Наталки Полтавки»
• Найвідоміші виконавиці ролі Наталки Полтавки

ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО

Мистецька спадщина І. Котляревського увійшла до золотого фонду української культури. Його «Енеїді» й «Наталці Полтавці» судилося відкрити новий етап у розвитку літератури й театрального мистецтва. У непростих історичних умовах твори видатного письменника переконливо довели, що український народ не лише існує, а й несе в собі нестримне прагнення до розвитку й самоствердження.