До річниці повномасштабного вторгнення: 8 сильних цитат Ратушного, Кузьми та Забужко про війну

Сьогодні, 24 лютого, відзначається друга річниця повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Саме цього дня, два роки тому, багато українців прокинулися в страху та нерозумінні, адже почули гучні вибухи.

Однак російсько-українська війна триває вже 10 років. Адже у лютому 2014 року Росія розпочала окупацію Криму, а згодом напала на схід України.

За 10 років війни Росії проти України відомі люди сказали багато слів, які назавжди закарбуються у пам’яті кожного українця. LifeStyle 24 зібрав найкращі цитати Романа Ратушного, Оксани Забужко та Кузьми Скрябіна.

Роман Ратушний – український активіст, військовослужбовець

Роман Ратушний – один із тих, хто постраждав від жорстокого розгону мирних протестів, які відбувалися на Майдані Незалежності під час Революції Гідності. Тоді, в ніч на 30 листопада 2013 року, “Беркут” побив звичайних студентів.

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Роман вступив до тероборони, а згодом воював у складі 93-ї ОМБР ЗСУ “Холодний Яр”. Хлопець загинув 9 червня 2022 року, коли потрапив у ворожу засідку під Ізюмом.

Роман Ратушний / Фото з твіттера

Цитати Романа Ратушного про війну

• “Випалюйте в собі всю російську субкультуру. Випалюйте в собі всі спогади з дитинства, пов’язані з російським-радянським. Випалюйте в собі стосунки з родичами чи друзями по ту сторону, з усіма, хто є носієм російської субкультури. Інакше це все випалить вас”.
• “Просто запам’ятайте: чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям. Ця війна триває понад три сотні років. Коли ми її програємо, ми стаємо гарматним м’ясом для росіян. Коли ми її виграємо – отримуємо час на відпочинок до наступної фази цієї війни. Якщо ви приймете цей факт, вам не потрібні будуть рожеві окуляри від Арестовича чи ваших улюблених аналітиків, які точно знають, коли помре черговий російський цар чи коли у русні закінчаться ресурси”.

Оксана Забужко – українська письменниця

Українська письменниця та феміністка Оксана Забужко під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну сказала багато влучних фраз. Її твори можна прочитати двадцятьма мовами. Зокрема, серед відомих робіт є такі: “Польові дослідження з українського сексу”, “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій” та “Музей покинутих секретів”.

Оксана Забужко / Фото Ukrainer

Цитати Оксани Забужко про війну

• “Українці – сильна нація. Для багатьох на Заході це, схоже, стало несподіваним відкриттям. Але якби це було не так, ми б не пережили сталінського геноциду – страшного штучного голоду 1933 року, що характерно, досі не визнаного за геноцид більшістю представлених тут країн. А ще ми нація сильних жінок. Разом з рештою світу я захоплено стежу, зі сльозами на очах, за моїми співвітчизницями, які нині б’ються поруч із нашими чоловіками”.
• “Забагато в цій війні символів, аж тріщить од них повітря, забагато мертвих, що стоять у нас за плечима, просячи триматись, і нічого з цим не вдієш, вогняна магма забиває горло, іно встигай ковтати, а тільки плакати не треба, ні, хай уже – після перемоги”.
• “Секрет нашого героїзму: ми не боїмося Росії. З-поміж усіх націй Європи ми єдині знаємо: те, що Путін десятиліттями був продавав Заходу за добру монету (включно з ядерним шантажем), є не що інше, як купа брехні, омана й блеф”.

Кузьма Скрябін – український співак

Відомий український співак Андрій Кузьменко загинув в автокатастрофі 2 лютого 2015 року. Однак деякі його цитати залишаються актуальними й досі. Тоді Кузьма повертався з концерту, який давай разом з гуртом у Кривому Розі. Автомобіль, у якому перебував співак, зіткнувся з молоковозом.

Кузьма Скрябін / Фото з фейсбуку

Цитати Кузьми Скрябіна про війну

• “Найбільше всього у світі я боюся війни. Війна – самий ідіотський винахід людей. І те, що вона час від часу повторюється, – найжахливіше. То прекрасний бізнес. Немає податку на прибуток, немає декларацій, накладних – пішов, гахнув, списав гроші, поклав у кишеню – прекрасно!”
• “Війна не може бути на якійсь певній частині території, якщо вона заходить, то це біда для всіх. І тому нейтральним бути не можна”.
• “Патріот – людина, яка щось робить для того, аби країні було ліпше”.

Невловимі Бонні та Клайд: вся правда про легендарних грабіжників зі США

1930-ті роки в американській історії писали грабіжники. Такі, як наприклад Джон Діллінджер. Та якщо він запам’ятався американцям харизмою і неофіційним званням найкрасивішого грабіжника тих часів, то Бонні Паркер і Клайд Берроу залишили по собі слід солодкої невловимої парочки.

У ті часи в США чимало факторів сприяли пошуку нелегального заробітку, розквітав кримінал. Люди бачили, що нелегальний спосіб заробітку – найлегший. Бути гангстером і йти проти системи стало модно. Детальніше – у програмі “Спецслужби” на 24 каналі. Зверніть увагу Історія шпигуна-невдахи Еймса Олдріча, який став найбільшим зрадником в історії США

Дитинство та юність Бонні і Клайда

Бонні народилася в Техасі в бідній родині. Батько помер, коли їй було всього 4. Мати працювала швачкою, утримуючи на мінімальну зарплату 3 дітей. Бонні ще змалечку намагалася влаштуватися на роботу, адже жити в бідності не хотіла. Їй подобалися модні плаття, вишукані капелюшки. Але працювати не судилося: їй було всього 10 років. Для такого віку роботи в Техасі не було. Все, що залишалося – творчість: писати вірші, малювати і дивитися фільми про розкішне життя. Бонні нереально піддавалася впливу кіно. Для неї фільми були мапою, що показувала шлях до переосмислення і пошуку самої себе,
– зазначила історик Джанін Бесінджер.
Юна Бонні Паркер працювала у кафе в Далласі / Архівне фото Клайд Берроу, як і його майбутня супутниця, народився у бідній родині фермерів. Грошей на життя не вистачало взагалі. Старший брат Клайда, Іван Берроу (на прізвисько Бак) уже давно вдарився у кримінал: викрадав машини, грабував дрібні магазинчики. Менші іншого життя й не бачили, тому Клайд перейняв “таланти” брата і став у цій сфері не менш вдалим злочинцем. До речі, в нього навіть була легальна робота. Проте все одно кілька разів його кидали за ґрати за викрадення авто та свійських птахів. Усе це він робив для того, щоб купувати собі дорогі костюми, краватки і головне – улюблені капелюхи. “Клайд багато мріяв. Він хотів зробити щось, аби не жити в бідності до кінця життя. Він ненавидів бідність”, – пояснив Бадді Берроу, племінник Клайда.
Ще до 17 років Клайд Берроу потрапляв за ґрати / Архівне фото Згодом його кримінальні навики тільки підвищувалися. Брат навчив малого грабувати магазини і правильно зламувати сейфи. До 17 років Клайд вже встиг нажити собі чимало ворогів. Здебільшого – серед правоохоронців, які вже вели на нього полювання.

Невдалий шлюб Бонні та знайомство з Клайдом

А поки він займався дрібними крадіжками, 15-річна Бонні вийшла заміж за чоловіка, якого тоді називала коханням всього свого життя. Це був 1926 рік. Велика Депресія вже стукала у двері. Роботи та грошей не було, та й шлюб почав тріщати по швах. Не про таке життя мріяла молода дівчина. Бонні думала, що її життя буде як в романі. Але натомість, її чоловік Рой почав зникати. Він не говорив, куди йде. Коли вона намагалася дорікнути цим, він її бив. Коли Рой вкотре пішов з дому, то уже не повернувся,
– зауважив письменник Джефф Гуінн. У 1929 році Бонні вирішила піти від чоловіка. Вона покинула його, але кільце не знімала: воно залишилося з нею до смерті. Через рік у будинку своєї подруги вона познайомилася з юнаком, в якого одразу закохалась. Це був Клайд Берроу: так почалася історія їхнього кохання та кримінальна подорож довжиною у 2 роки. Та для початку Клайд мав відсидіти термін за крадіжки, злами і пограбування. Бонні настільки закохалася, що її зовсім не засмутив той факт, що Клайд небезпечна і нестабільна людина.
Клайд Берроу та Бонні Паркер / Архівне фото Клайд був повною протилежністю чоловіка, про якого вона мріяла. Його арештували через кілька днів після знайомства з Бонні. Його кинули за ґрати, але йому вдалося втекти. Адже Бонні пронесла у в’язницю пістолет. Його знову упіймали, але достроково випустили у 1932 році.

Дрібні злочини Клайда

Тюрма для Клайда була свого роду відпочинком. Зазвичай його ловили на дрібних крадіжках і махінаціях, а тому більше ніж кілька місяців йому не світило. Хоча, коли йому ставало нудно у клітці, він шукав варіанти виходу. Найпростіший із них – тюремний бунт, а потім і втеча. Та й до того ж, умови утримання у в’язницях початку XX століття були не найкращими, а Клайд бідність просто ненавидів. Поки Клайд досиджував термін, його постійно провідувала Бонні. Звичайно, коли той не був на примусових роботах, які швидше нагадували каторгу.
Охоронці тюрми в Істхемі стежать за ув’язненими, які працюють у полі / Архівне фото В’язнів мало годували, змушували працювати під палючим сонцем риючи ями, довбаючи скелі і тягаючи каміння. Кілька місяців такої роботи могли забрати здоров’я навіть у найвитривалішого злочинця. Тому Клайд придумав геніальний план, як від такої роботи можна відкосити. І не прогадав: він не тільки не працював, його ще й достроково випустили. Клайд настільки не хотів працювати, що відрізав собі 2 пальці на нозі. З одного боку – він був у виграші, з іншого – трохи прогадав. У 1932 році його випустили достроково. Пальці можна було і не відрізати,
– зазначив письменник Джон Ніл Філіпс.

Невловимі Бонні і Клайд: початок спільної “кар’єри”

Весною 1932 року Бонні і Клайд стали такими, якими їх знають сьогодні. Хоча у США в ті часи вони були примарою. Адже їх ніхто бачив на власні очі. Звичайно, крім тих, кого вони грабували. Про парочку з автоматами ходили легенди. Упіймати їх було нереально. Ніхто не знав як вони виглядають. І це при тому, що своїх обличь вони не ховали. Катаючись з одного штату в інший, Бонні і Клайд спустошували магазини, банки і заправки. В очах людей вони були героями, яких ніхто не здатен упіймати.
Бонні та Клайд чистять зброю в лісі, 1933 рік / Архівне фото Упіймати їх було й справді важко. Тодішня правоохоронна система ще не мала доброго екіпірування. Це стосувалося не тільки форми і зброї, а й транспорту теж. Автомобільна компанія Ford росла і розвивалася, випускаючи на ринок швидкі автомобілі (доступні не для всіх, звичайно). Клайд такі авто обожнював. З дитинства він розсікав вітер на крадених братом машинах. А тому був не тільки майстерним водієм, а й непоганим гонщиком. Додати до цього потужний автомобіль – і все, невловимий грабіжник.

ФБР проти банди Бонні і Клайда

У 1933 році до Бонні і Клайда примкнули Іван Берроу на прізвисько Бак (брат Клайда) і його дружина Бланш. Трохи раніше за них у банду увійшов Вільям Деніал Джонс. Чим більше їх ставало, тим більше уваги вони до себе привертали. Врешті, ними зацікавилося новостворене ФБР. Точніше, їхній перший директор Едгар Гувер. Тільки Бюро могло зупинити грабіжників. Адже закони США не дозволяли копам одного штату виконувати свої обов’язки на території іншого. Цим і користувалися злочинці: скоївши злочин, наприклад, у Техасі, вони втікали до Оклахоми. Попри те, що банда Бонні і Клайда зазвичай намагалася втекти від перестрілки, в багажнику свого автомобіля вони завжди возили цілий арсенал зброї. У них в наявності були не тільки пістолети і рушниці, а й ручний кулемет Браунінга.
“Бак” Берроу та його дружина Бланш / Архівне фото За весь час діяльності угрупування їм вдалось пограбувати 12 банків, скоїти 13 убивств і 5 викрадень. Жертвами банди були або високопосадовці в банкових сферах, або правоохоронці. Меж вони перед собою не бачили. Коли грошей стало достатньо, приїхали в Міссурі у місто Джоплін. Ця досить невеличка місцина була відома серед підпільних торговців спиртним. Зазвичай саме вони найчастіше влаштовували там гулянки, переховувалися від правоохоронців. Там і поселилася банда Бонні і Клайда.

Фатальна помилка банди

Це було ідеальне місце, аби залягти на дно, якби не алкоголь і дебош. Вони викликали таке невдоволення серед сусідів, що ті подзвонили правоохоронцям. Підозра виникла ще й через те, що номера машини були техаські, тобто не місцеві. Зверніть увагу Атаки на США: як найтаємніша спецслужба світу вистежує терористів Патрульні, які приїхали на виклик, думали, що одягнуть в кайданки звичайних дрібних злодюг. Але ніхто не очікував, що по копах відкриють шквальний вогонь. Перший офіцер вийшов з машини і підійшов до дверей гаража, щоб не дати Клайду їх зачинити. Звичайно, що він не знав, хто стоїть перед ним, і чого очікувати. Клайд тут же відкрив вогонь з дробовика, влучивши у шию і плече. То був перший офіцер, якого убили в тій перестрілці,
– прокоментував Джеймс Хауншелл, поліцейський відділок Джопліна. Решта членів банди теж почала стріляти з вікон будинку, убивши ще одного офіцера. Коли стало зрозуміло, що до правоохоронців скоро приїде підмога, бандити швидко сіли в машину і втекли. Гнатися за ними було беззмістовно.
У цьому будинку в Джопліні банда намагалася “залягти на дно” / Архівне фото Але вони залишили те, що назавжди перетворить їхнє життя в хованки з копами. Бонні, Клайд і компанія не забрали своїх фотографій і залишили багато відбитків пальців. Тоді Америка вперше дізналася, як ці бандити виглядають насправді. Всі ці зображення розіслали у газети, описуючи грабіжників як зло, яке треба зупинити. Та для простих, збіднілих громадян грабіжники показали лише інший спосіб життя. Бонні позувала перед камерою із сигарою в зубах та револьверами, ніби демонструючи, що життя жінки може бути не таким скучним, як американці звикли вважати. Замість злості і ненависті до вбивць більшість американців почали підтримувати їх і співчувати.

ДТП, через яке згодом вистежили злочинців

Протягом 3 місяців після подій у Джопліні банда каталася Америкою, тільки зрідка грабуючи магазини і заправки, щоб отримати грошей на прожиття. Потрібно було знайти нове місце, щоб перечекати поліцейські облави. Завдання не з легких, адже їхні фото вивісили в усіх готелях, мотелях, пабах і ресторанах. Пройти непоміченими було неможливо. Єдиний варіант – податися в глухі села, де ніхто не чув про горезвісну славу грабіжників. Так і вирішили зробити. І майже доїхали, якби не ДТП. Як розповіла письменниця Даяна Карсон, 10 червня 1933 року на околицях Техасу неймовірні водійські навички Клайда підвели його. Він втратив контроль над керуванням, злетів з дороги і машина покотилася у невелику прірву. Почалася пожежа. Перед тим, як Бонні витягли з вогню, її права нога сильно обгоріла. Відтоді всі, хто бачили Бонні на власні очі, згадують, що вона дуже погано ходила самостійно. Її інколи носив на собі Клайд,
– додала вона. Тікати далі сенсу не було. Треба було осісти і перечекати, поки Бонні одужає. Поселилися вони на невеличкій фермі. Власник помістя за помірну платню дозволив пожити кілька днів. Але він думав, що в кімнаті будуть тільки Клайд і Бонні. Решта членів банди пройшли таємно. Їх дуже швидко вистежили. Річ у тім, що Клайд у місцевому магазині закупляв їжу на 5 осіб. Дуже підозріло, як на молоду парочку. А крім того, запасався бинтами і різноманітними препаратами для коханої. Тоді в людей з’явилися підозри, що то не просто пара, а сам Клайд, який намагається врятувати Бонні. Чекати на правоохоронців довго не довелося. Вони відправили на затримання кілька підрозділів, але банді знову вдалося вислизнути. Щоправда, не всім. Довідка. У липні 1933 року в черговій перестрілці з правоохоронцями затримали Бака і його дружину Бланш. Бак отримав поранення в голову і втікати не міг.

За кілька днів після арешту він помер у лікарні після операції. У Бланш було поранене око. Оскільки бігти вона вже не могла, її теж встигли пов’язати. За справу серйозно взялися ФБРівці. Вони постачали поліцію на місцях усією необхідною інформацією про грабіжників. Федерали знали, що Клайд втратив 2 людей, а Бонні залишилася калікою. Саме час його арештувати. Клайд з іншого боку теж знав, що рано чи пізно йому кінець. Що у в’язницю вже не посадять, його чекала смертна кара. А тому здаватися копам він аж ніяк не хотів. У нього в запасі ще були козирі. Він знав, де набрати людей. І хоч він таки втілив свій план у життя, федерали і рейнджери виявилися хитрішими.

Найвідоміший “мисливець” за бандою Бонні та Клайда

ФБР створило дорожню карту: проаналізувавши найчастіші маршрути пересування банди та знаючи, які автомобілі теоретично використовує Клайд, вони склали приблизні маршрути. Почалася операція із інтенсивного “полювання” на грабіжників. Головним призначили капітана Френка Хеймера. Хеймер був легендою серед техаських рейнджерів. Він був найжорсткішим і найстрогішим. Часто говорив новеньким, що найкращий спосіб законно вчинити із злочинцем – всадити в нього понад 40 куль,
– зазначив Джефф Гуінн. І він дотримувався цього правила. Більшу частину свого життя присвятив полюванню на злочинців. На його особистому рахунку – 53 убивства. І це вже не кажучи про 17 куль, які влучили у нього. А скільки він всадив у гангстерів – невідомо.
Капітан Френк Хеймер та його офіцери / Архівне фото Цікаво, що кілька разів він таки нападав на слід Клайда, навіть влаштовував погоню. До перестрілки не доходило. Мабуть Клайд усвідомлював з ким мав справу, тому лізти лоб в лоб не хотів. Він прекрасно знав свої сильні сторони і вміло цим користувався. У січні 1934 року Клайд і Бонні все ще переховувалися. Грошей на прожиття практично не залишилося. Клайд вирішив втілити свій давній план у життя – визволити із тюрми близьких друзів. Для цього був потрібен бунт у в’язниці, усе продумали до дрібниць. Залишалося добратися до точки призначення. В разі успіху його банда поповнилася б вірними і сильними людьми. Можна було б не тільки грабувати банки, а й відкрито нападати на правоохоронців. Якщо операція провалиться – Клайда стратять. Бонні, найімовірніше, чекатиме така ж доля. 16 січня 1934 року Бонні і Клайд влаштували перестрілку в техаській державній в’язниці Істхем. 5 в’язнів утекли, застреливши при цьому 2 правоохоронців. Зброю для них Клайд заздалегідь заховав у домовленому місці. Поки вони втікали, Клайд прикривав їх кулеметним вогнем.

Жорстока розправа зі злочинцями

Реалізація плану вдалася. Банда поповнилась, але продовжити грабунки так і не вдалося. 23 травня 1934 року вони гнали на своєму Ford V8 сільською дорогою в Біенвіллі в штаті Луїзіана. Бандити не підозрювали, що Хеймер і ще 5 офіцерів підготували пастку, засівши у кущах. Як тільки авто з’явилося на горизонті, правоохоронці одразу відкрили вогонь. Затримання грабіжників перетворилося у страту. Перестрілка тривала всього кілька секунд. Але за цей час вони всадили в авто понад 150 куль. Бонні і Клайд отримали приблизно по 50 куль кожен.
Правоохоронці випустили в авто понад 150 куль / Архівне фото Тіла пари нагадували решето. На цьому їхня історія закінчилася, фактично, так і не почавшись. Біля машини зібралися сотні людей, кожен хотів собі шматочок на пам’ять, як сувенір. Така ж історія і з похоронами: попрощатися з народними героями, гангстерами, яких нарешті упіймали, приходили тисячі людей. Цікаво, що їхню останню волю так і не виконали. Бонні і Клайд просили, щоб їх поховали разом.

Що змінила історія з Бонні та Клайдом

Щодо законодавства і майбутнього гангстерського дебошу у США, то все кардинально змінилося. ФБР отримали розширені права, що фактично унеможливило появу “наступників” кримінальних Ромео і Джульєтти. Збільшене фінансування і покращення умов праці для правоохоронців вивело їх зі злочинцями на один рівень. Більше не треба було протистояти “Браунінгу” із пістолетом. Цікаво Полювання за Адольфом Ейхманом: як євреї помстились “архітектору Голокосту” А щодо Бонні і Клайда – їхня смерть була жахливою і дуже швидкою. Але пам’ять про них залишилася надовго і дійшла навіть до сьогодні. Про них знімають кіно, серіали, пишуть пісні і грають вистави.

Вірші про смерть та біль у серці. Щирі слова скорботи

Якщо у вашій родині трапилось горе і ви не знаєте, якими словами краще виразити підтримку, сумні вірші про біль та скорботу допоможуть вам у цьому. Нажаль життя не вічне і смерть у будь-який момент може забрати дідуся, бабусю, маму чи тата. Ще гірше, коли помирають молодими брат, сестра, дитина.

Сьогодні через війну багато українців втратили своїх рідних. Чи можна виразити співчуття з приводу смерті у віршах? Відомі українські поети підіймають цю нелегку тему у своїй творчості і допомагають нам у складну годину. Ми зробили добірку таких віршів. Вони красиві, глибокі, філософські та справжні.

Вірші про смерть від відомих поетів

Василь Симоненко

Немає смерті. І не ждіть — не буде.
Хто хоче жить, ніколи не помре.
І будуть вічно веселитись люди,
І танцювать дівчата в кабаре.

І в сіру ніч, коли мене не стане,
Коли востаннє римою зітхну —
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну.

Леся Українка

Дивлюся я на смерть натури, і благання
Я посилаю доленьці своїй,
Щоб і мені дала кінець такий,
Щоб я була спокійна в час конання.

Ніхто щоб не почув тоді мого ридання.
Та й по мені не мають сльози лить, –
Сама в собі я буду жаль носить.
О доленько моя, сповни моє бажання!

І так наш світ повитий горем та журбою,
Нехай ніхто не плаче по мені,
Нехай не засмучу нікого я собою.

Нехай побачу я в смутні для мене дні
Утіху щирую та усміхи ясні.
Темноти й смутку досить і в труні!

Інґер Крістенсен. пер. Юрій Денисов

Читайте також: Чи можуть сучасні вірші про війну в Україні зворушити до сліз?

Василь Стус

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

Михайль Семенко

Патагонія

Я не умру від смерти —
Я умру від життя.
Умиратиму — життя буде мерти,
Не маятиме стяг.

Я молодим, молодим умру —
Бо чи стану коли старим?
Залиш, залиш траурну гру.
Розсип похоронні рими.

Я умру, умру в Патагонії дикій,
Бо належу огню й землі.
Рідні мої, я не чутиму ваших криків,
Я — нічий, поет світових слів.

Я умру в хвилю, коли природа стихне,
Чекаючи на останню горобину ніч.
Я умру в павзу, коли серце стисне
Моя молодість, і життя, і січа.

Степан Руданський

Моя смерть

Прийшла смерть моя,
Легке точиться…
Ти мори, маро,
Коли хочеться.

Я віддам землі
Всі кісткі мої,
А на світ пушу
Лиш щілки мої!

Не умруть вони:
Кожна щілочка
Полетить жива,
Як та пчілочка;

Полетить жива
І покотиться,
В сотні, тисячі
Переплодиться.

І я знов живий
Світ оглядую,
Смерті першої
Не пригадую.

Прийде друга смерть —
Світ зчорніється,
Земля вся в снігу
Забіліється.

І весь світ мара
Зморить голодом
І щілки мої
Зціпить холодом.

Але холод той
Не уб’є життя.
Перейдуть віки,
Ожиє дитя.

Перейдуть віки,
Світ завалиться,
Вогнем-стовогнем
Весь розпалиться.

І сніги тоді
Паром кинуться,
І щілки мої
Знов прокинуться.

І щілки мої
Знов прокинуться,
Найдуть землю знов,
Знову кинуться.

Найдуть землю знов,
Знову кинуться,
В сотні душ живих
Перекинуться.

І піде життя
Знов драбиною,
І я вигляну
Знов дитиною.

А ти ждеш, маро!
Легке точиться,
Ти не жди — мори,
Коли хочеться.

Місяць, рік піждеш —
Що уводити?
Трудно думи всі
Разом сплодити.

Трудно думи всі
Разом сплодити;
Чого ж ждеш, маро?
Що уводити?

Маріанна Кіяновська

Смерть, з якої почнуся, в яку упаду
Не зупинить дерев у моєму саду,
Чорно-біло-червоних, крислатих,
Над якими так легко літати,
Тихо-тихо хотіти.. Чи я це? Чи я?
В цьому досвіді світу — твоя-нічия
Чорно-біло-червона птиця
І клепсидра, якій не спиться.

Райнер Марія Рільке. Переклад В. Стуса

Смерть поета

Він міцно спав. І вид його німий,
спочивши на твердому узголов’ї,
рушав у безвість. І рвучи закови,
світи обидва, що єнались в слові,
розходились над кратером пітьми.

Але не знали ті, що з ним жили,
що він один був їхнім рідним краєм:
рікою, кручею, зеленим гаєм,
Вони ж – його подобою були.

Його подоба – далі ці прозірні,
що горнуться до гробу і зовуть
померлого, чия найглибша суть
відкрилась в мертвій масці. Так добірні
плоди на стиглу землю опадуть.

Не вірю, щоб мізерна смерть ота,
котрій щодня ми дивимось на тім’я,
була нам як турбота і нужда.

Загроза смерті, вірю, не зроста;
іще живу, іще будую дім я:
і довше кров, ніж квітка, розцвіта.

Мій зміст є глибшим, ніж дотепна гра
зі страхом, що так смерті до смаку;
я – світ, гірку
стезю пройду крізь прах.

Як він:
так і ченці кружляють кочові,
повернення бояться їх живі,
не знати: чи той самий вже прийшов там,
чи два, чи десять, тисяча чи дві?

Рука, знайома здавна, жовта
лиш,
повзе і гола і близька
така,
неначебто у тебе з-під поли.

Проникливі слова співчуття з приводу смерті

Олександр Ковальчук

В хвилини чорної печалі
Журба розвішує медалі,
Стає немилим білий світ.
В душі болить кривавий слід.

Скорбота сліз бурхливі ріки,
Залишить в пам’яті навіки.
Та ми, живі, повинні далі
Нести свого буття скрижалі…

Ліна Костенко

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Життя людське, мов тоненька нитка, обривається. Не існує тих слів щоб висловити біль, горе, від якого плачуть наші серця. Рідненька, ми сумуємо за Тобою. Не можемо повірити в те, що навіки перестало битися Твоє турботливе серце. Ти була для нас опорою, порадницею і дуже гарною господинею. Ти прожила життя для дітей, рідних, завжди за всіх піклувалася. В наших серцях Ти житимеш вічно, ми завжди пам’ятатимемо Тебе. Хай буде лебединим пухом Тобі земля, а душі – Царство Небесне.

Ти була світлим промінчиком, до якого ми завжди тягнулися. А зараз осиротіла наша домівка, але завжди Тебе любитимемо й пам’ятатимемо. Вічного Тобі життя у Царстві Небеснім та спокою Твоїй душі.

Немає слів таких, щоб висловити мою скорботу. Це жахливо, а втратити таку людину — це як втратити частинку душі, свого серця. Тримайтеся, ми з вами.

Це жахливе потрясіння для нас. Не віриться, що він пішов так рано. Так рано йому було покидати цей світ, але час не щадить нікого. Якщо на світі є рай, то нехай він потрапить саме туди. Він заслуговує на більше.

Складно підібрати слова, коли в душі вирує буря та гіркота втрати. Не віриться, що це сталося. Прийміть наші співчуття. Ми молимося за нього

Вічна пам’ять. Вірші

Коли ми втрачаєм раптово
Рідну, кохану людину,
Не знайдеться жодного слова,
Щоб змалювать цю картину

І доки існує змога
Близьку людину обняти
Звертайся з подякой до Бога,
Що маєш кого ти кохати.

Шеннон Уокер

Хоча ти зник

Хоча тебе немає, я не один,
І я ніколи не буду,
За дорогоцінні спогади про облігацію ми поділилися
Ніколи не відійде від мене.

Наша любов перевершила злети і падіння
І допомогли нам по дорозі,
І та сама любов дасть мені сили
Для управління цією втратою щодня.

На мій розум і в моєму серці,
Мамо, ти назавжди будеш,
Бо так само, як я є частиною вас,
Ви – частина мене!

Дональ Демпсі

Зміна адреси

Ти не вмер, ти просто змінив форму
став невидимим неозброєним оком
стало цим горем
це різкість більш реальна
ніж ваша присутність
до того, як ви були окремими для мене цілими для себе
тепер ти частина мене
ти всередині себе
Я називаю вас своїм новим іменем
“Горе … горе!”
хоча я все ще називаю тебе “коханням”.

Ізабель Калліс-Сабо

Понад зітханнями

Я не міг дати тобі погляду, посмішки,
Ви пішли занадто швидко і без попередження .
Величезний мій жаль. Я хотів би сказати вам
За журбою, за зітханнями.

Твоя смерть переслідує моє життя. Щоб заповнити вашу відсутність
Я продовжую збуджувати дорогоцінні спогади.
Я знаходжу розраду в обмані своїх страждань
За журбою, за зітханнями.

Мої найніжніші думки з тобою на світанку,
Я телефоную тобі і розмовляю з тобою перед тим, як заснути,
І дуже дивно ваш голос все ще заколисовує мене
За журбою, за зітханнями.

Канонік Генрі Скотт-Голланд

Я просто з іншого боку дороги

Смерть – це ніщо,
Я пройшов лише в сусідній кімнаті.
Я це я. Ти є ти.
Яким я був для вас, я і досі є.

Дайте мені ім’я, яке ви мені завжди давали,
Поговоріть зі мною, як завжди.
Не використовуйте інший тон, не виглядайте урочисто або сумно.
Продовжуйте сміятися з того, що нас розсміяло разом.

Моліться, посміхайтеся, думайте про мене, моліться за мене.

Нехай моє ім’я звуть вдома
Як це було завжди,
Без будь-якого наголосу,
Без сліду тіні.

Життя означає все, що було коли-небудь.
Рядок не обрізаний.
Чому б я вийшов з розуму?,
Тільки тому, що я поза вашими очима ?
Я недалеко, просто через дорогу.

Гійом Аполлінер

Прощання

Я зірвав цей шматочок вересу
Осінь мертва пам’ятай
Ми більше не побачимось на землі
Запах часу вересу
І пам’ятай, я чекаю на тебе

Вірші про біль у серці, що чіпляють до сліз

П’єр де Ронсар (переклад: Ф. Скляра)

О небо, скільки в тебе зла.

О небо, скільки в тебе зла!
Ти попалило все дотла.
Уста, і руки, й дивні очі,
Що жартома вели бої,
Що в бран взяли чуття мої, –
Невже повиті млою ночі?
Шкода! Де ніжності слова,
Де усмішка, хода жива,
Що вчила мудрості кохання,
Де відмовлянь веселих тьма,
Зневага ніжна, – їх нема,
Все смерть взяла в своє владання.
Та серце чуло лиш її,
Лиш їй я ніс чуття свої,
Душею називав своєю.
І смерть не стримає й на мить,
Самій могилі не спинить
Мені, коли я йду за нею.
Коли б мій ум у хвилі ті
Не був бентежний в марноті,
Зневажив образ, чару повний,
Я вчув би голос неземний,
Очей уздрів би зір ясний,
В своєму сяйві невимовний.
Зітхання вчув би в тишині,
Коли б сказала ти мені:
Ну, надивлятись маєш змогу
Ти на лице моє ясне,
Бо не побачиш більш мене, –
В далеку я іду дорогу.
О, я тоді зібрати б міг
Все сяєво з очей твоїх,
Щоб наситити душу вволю,
Затамувать свою печаль.
Але не в силах ми, на жаль,
Передбачати власну долю.
Я потім в горі довго жив,
В сум’ятті любих почуттів,
Чудними палений страстями.
Не крию я своїх жалів,
Сама ти знаєш – я змарнів,
Тебе не бачивши між нами.
Живе самотнім твій Ронсар,
А ти у цвіті юних чар
На небо злинула, до раю,
Принадну втративши красу,
Мов квітка, що пила росу
Лиш в ранок буйного розмаю.
Амуре, коли хочеш знов,
Щоб мав законом я любов,
Зроби-но послугу велику:
В Аїд, під землю ти зійди,
Вблагай Плутона й приведи
Мою під сонце Еврідіку.
Або полинь в небесну вись,
Святій Природі уклонись,
Проси подібну ще створити.
Так ні ж, узрівши красоту,
Вона розбила й форму ту,
Щоб не було таких на світі.
Створи-но блиск очей таких,
Щоб бачив я два сонця в них,
Щоб в них буяти ніжним грозам.
Ти дав таку принадність їй,
Таку пригожість чарівній,
Що часом я втрачав і розум.
Верни, любове, зір і слух,
Її розмови бистрий рух:
То вданий сум, то дужа звага, –
Верни той образ дорогий.
Коли ж на це нема снаги,
То йди! Тобі моя зневага!
Лиш смерть – заступниця моя.
Шаную смерть віднині я
І вище честі, й більше слави,
Бо перед смертю ти ніщо.
Нащо дозволила, нащо
Взять те, що цвітом є держави?
Чи близько бога ти в цей час,
А чи в раю, – прощай сто раз,
Прощай, Марі, і в домовині.
Тебе від мене смерть взяла,
Та й смерть не розітне вузла,
Який зв’язав нас воєдино.

За Мері Елізабет Фрай

Не стояти біля моєї могили і плакати

Не стояти біля моєї могили і плакати
Мене там немає; Я не сплю.
Я тисяча вітрів, що дмуть,
Я алмаз блищить на снігу,
Я сонце на дозрілому зерні,
Я ніжний осінній дощ.
Коли ти прокинешся в ранковій тиші
Я стрімкий підйом піднесення
Тихих птахів кружляють у польоті.
Я – м’які зірки, які світяться вночі.
Не стояти на моїй могилі і плакати,
Мене там немає; Я не помер.

Альфонсіна Сторні

До побачення!

Те, що вмирає, ніколи не піднімається
речі, які помирають, ніколи не повертаються.
Склянки розбиті, а скло залишилося
це пил назавжди і завжди буде!

Коли бутони опадають з гілки
двічі поспіль вони не зацвітуть .
Квіти, обрізані нечестивим вітром
виснажені назавжди, на віки вічні!

Дні, які були, дні втрачені,
інертні дні більше не повернуться!
Як сумно були обстріляні години
під крилом самотності!

Як сумно тіні, жахливі тіні,
тіні, створені нашим злом!
О, речі пішли, речі засохли,
небесні речі, які зникають так!

Серце . тиша! . Накрий себе ранками! .
-від заражених ранок- прикрийся злом! .
Нехай усі, хто прибуде, помруть, торкнувшись вас,
прокляте серце, що ти невгамовний моїм бажанням!

До побачення назавжди всі мої милі!
Прощай, моя радість, повна добра!
О, мертві речі, засохлі речі,
небесні речі, які не повертаються! .

Прийміть мої співчуття

Василь Ілляшенко

Помирає день – залишає ніч,
Помирає птаха – залишає небо,
Помирає звір – залишає нору,
Помирає річка – залишає берег,
Помирає дерево – залишає ліс,
Помирає шлях – залиша колесо,
Помирає житло – залиша людину…
Помира людина – залишає все.

Дуже шкода, прийміть мої співчуття. Якщо я можу для Вас щось зробити, буду дуже рада. Хотілося запропонувати свою допомогу. Я з радістю допомогла б Вам.

Неможливо знайти слова заспокоєння, коли стається непоправне – смерть близької людини. Нехай Всевишній дасть сили рідним перенести біль втрати. Вічна пам’ять.
Царство Небесне та земля їй пухом.
Поділяємо Ваше горе, сумуємо разом з Вами, підтримуємо Вас у годину скорботи.

Немає нічого страшнішого і болючіше втрати дитини. Неможливо знайти таких слів підтримки, щоб хоч на краплю полегшити ваш біль. Можна тільки здогадуватися, як вам зараз важко. Щирі співчуття рідним і близьким трагічно загиблих дітей.

Діти не вмирають – вони стають янголами та дивляться на нас з небес!

Сумний вірш про бабусю

Я написав ваше ім’я

Я написав ваше ім’я в піску,
але хвилі його змили.
Я написав ваше ім’я в небі,
але вітер його підірвав.
Тому я написав ваше ім’я в серці,
і саме там завжди буде залишатися

Перестало битися Твоє добре, турботливе серце, у котрому вистачало тепла для всіх. Ти пішла з життя, залишивши нас у розпачі. Дім став пусткою, а життя втратило свої барви без Тебе. Немає таких слів, щоб висловити нашу печаль. Скільки не мине часу, Ти завжди будеш поряд із нами. Спи спокійно, наша дорога. Лебединим пухом хай буде Тобі земля і Царство Небесне.

Як швидко плине час,
як Ви пішли від нас.
Ваше серденько вже не б’ється
і на душі в нас гіркота.
Зайдеш до Вас у дім чи на подвір’я,
а там тепер лиш пустота.
Ви мали золоту душу і добре серце.
Ваш світлий образ збережемо ми в своїй пам’яті назавжди.
Нехай Вас згадають добрим словом усі, хто Вас знав.
Низько схиляємо голови перед Вашою могилою.
Хай буде пухом Вам земля та вічне Царство Небесне.

Вірш в пам’ять про померлу бабусю

Дорога бабуся, рідна.
Як тебе в житті не вистачає.
Більше немає теплоти і ласки.
Немає турботи милою і підказки.

Бабуся пішла дорогою прямо у вічність.
В царство, де зустрічається рід людський.
Де живуть ангели на небесах.
З Богом спокій ти знайшла назавжди.

Пробач, бабуся, прости.
Що не приїхала з тобою попрощатися.
Сподівалася, що проживеш довго.
Доля вирішила інакше – довелося розлучитися.
Плачу, згадуючи твої руки.
Ніжні, рідні, дорогі.
Багато слів тобі недосказала.
Ти пішла і порожньо в житті стало.

Людмила Степанишена

Бабусю, згадую тебе щодня,
Не віриться, що вже давно тебе немає.
Сумує за тобою вся рідня,
І жаль та сум аж до кісток проймає.

Ще ніби вчора ти була жива,
До тебе на Великдень поспішали.
У мене в пам’яті завжди твої слова,
Щоби частіш до тебе приїжджали.

Я пам’ятаю всі твої поради,
Ти, ніби мамою мені весь час була.
Не було кращої мені розради,
Ніж ті хвилини, що з тобою провела.

Життя іде так швидко й безупинно,
За роком рік спливає в далечінь.
Пішла від нас бабуся, так невинно..
Та до сих пір кругом я бачу її тінь.

Піщук Катерина

На вічну пам’ять…

Зашкребуться кішки у душі,
Лише сліз потік без перестанку,
Все загубилось в тиші й самоті,
У темряві в якій нема світанку.

Так хочеться вернути все назад,
Щоб все хороше знову повторилось,
Забути негаразди й біль образ
І думати, що це усе наснилось.

Так важко жити й думати про те,
Що час прийшов й тебе уже немає,
Гаряче полум’я щораз
Нещадно серце обпікає.

Вірш про тата, який помер. Сумні вірші

Тато

Ми завжди пам’ятатимемо
ця особлива посмішка,
це турботливе серце,
теплі обійми,
ти завжди нам давав.
Ви знаходитесь там
для мами та нас,
через добрі та погані часи,
незважаючи ні на що.
Ми завжди пам’ятатимемо
ти тато, бо
вони більше ніколи не будуть
щоб замінити вас у наших серцях,
і любов, яку ми завжди будемо
мати для вас.

Олександр Олесь

Замовкніть всі; великий час прийшов.
Мовчать в сю мить громи-гармати,
Схилилась наша хоругов,
І на коліна стала мати,
На терезах життя і смерті ми,
І хтось один з них переваже…
Коли життя – гриміть, громи!
За волю кожний з нас поляже!

Карина Гусельникова

Тато

Мій тато не повернеться додому.
Він — янгол, і тепер — на небесах.
Я вдячний Богу за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш у думках.
Ніколи не візьме мене на руки
І пісню він уже не заспіва.
Я вдячний долі за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш спогляда.
Із неба дивиться на сина
І на дружину, що в платку:
“Я вдячний долі за такого сина,
він теж піде служить у ЗСУ.
Тоді вже буде тихо в Україні,
Не буде чути вибухів й гармат.
Тоді вже буде новая держава
Й нікому не захочеться стрілять.
Синочку, рідний, скоро перемога!
Ти мамі так тихенько це скажи!
Усі птахи повернуться додому.
Ти вір, синочку, а мене не жди.
Я дякую країні нашій милій
За те, що ти зростаєш на землі,
Де правда, слово і жага до волі
Все переможе, і настане мир!”

Іван Сокульський

Пам’яті батька

Батьку мій, ти й досі на війні!
Мати жде, Вкраїна пам’ятає.
Чує степ усі твої пісні,
виросли сини твоїх синів.
Як тебе тепер не вистачає!
Батьку мій, ти й досі молодий!
Усмішка твоя мені світає.
Днів у нас, як у Дніпрі води;
сад цвіте, що ти давно садив.
Як тебе в цих днях не вистачає!
Батьку мій, ти й досі на війні!
Повертайся, мати виглядає,
стулені вуста їі сумні.
Боляче і світло так мені,
як тебе я, батьку мій, згадаю!
Сином буть на батьківській землі.
“Я — дитя! Візьми мене на руки!”
Повертайсь на ранковім крилі,
повертайся через гук століть, —
повертайся до своїх онуків!
Як тебе я бачити хотів!
Час іде і степу котить хвилі.
Звідки — біль? Зринає звідки — спів?
Повертайся з далечі фронтів!
Вічність є! Нема тії могили.

Леся Українка

Жалібний марш

Вмер батько наш!
Та й покинув нас!
Ох, і смутний настав час!
Сиротою наша мати зосталась!

Звідки ж тебе виглядати?
Чи по степах, чи по лугах шукати?
Чи сокола послати?
Батечку ж наш!

Та вернись до нас!
Та порадь же ти, батьку, нас,
Як без тебе в світі жити Україні
При лихій годині?

Вирядили ми свого батенька в далеку дорогу,
А за його Україна-ненька помолиться богу.
Наш Кобзар в могилі буде тихо спочивати,
Ми ж по йому будем плакати-ридати!

Гей! браття милі!
Батько наш в могилі,
Та на Україні
Слава його не загине!

Бо зостались вічні
Думки ті величні,
Думки його праві
На сторожі його слави!

Слава його, браття,
Наче те багаття,
Сіятиме ясне,
Повік не загасне.

Пісня не вмирає,
На весь мир лунає,
Щиро та правдиво,
Ворогам на диво!

Вмер батько наш!
Та й покинув нас!
Ох і смутний настав час,
Мов на небі місяць ясний згас!

В небі один місяць ясненький,
В світі один батенько рідненький,
Наш голубонько сивенький.
Жалю ж наш! Туга нас дійма –
Кобзаря нема!
То ж по йому плаче-тужить
Україна-ненька
Жалібненько!