Історія Ірландії: 1800-ті роки

XIX століття було критичним періодом повстань і голоду в Ірландії

ХІХ століття розпочалося в Ірландії на хвилі повстання 1798 року, яке було жорстоко придушене англійцями. Революційний дух вистояв і лунав в Ірландії протягом 1800-х років.

У 1840-х роках Великий голод спустошив Ірландію, змусивши мільйони людей, яким загрожувала голодна смерть, покинути острів у пошуках кращого життя в Америці.

У містах Сполучених Штатів нові глави історії Ірландії були написані у вигнанні, коли американці ірландського походження піднялися на видатні посади, брали відзнаку в Громадянській війні та агітували витіснити британське панування зі своєї батьківщини.

Великий голод

Великий голод спустошив Ірландію в 1840-х роках і став поворотним пунктом для Ірландії та Америки, оскільки мільйони ірландських емігрантів сіли на човни, що прямували до американських берегів.

Ілюстрація під назвою «Ірландські емігранти залишають домівку – благословення священика» люб’язно надано цифровими колекціями публічної бібліотеки Нью-Йорка .

Деніел О’Коннелл, «Визволитель»

Центральною постаттю історії Ірландії першої половини XIX століття був Даніель О’Коннелл, дублінський юрист, який народився в сільській місцевості Керрі. Невпинні зусилля О’Коннелла призвели до певних заходів емансипації ірландських католиків, які були маргіналізовані британськими законами, і О’Коннелл досяг статусу героя, ставши відомим як «Визволитель».

Феніанський рух: ірландські повстанці кінця 19 століття

Феніанці були відданими ірландськими націоналістами, які першими спробували підняти повстання в 1860-х роках. Вони не досягли успіху, але лідери руху продовжували переслідувати британців протягом десятиліть. А деякі феніанці надихнули та брали участь у остаточному успішному повстанні проти Британії на початку 20 століття.

Чарльз Стюарт Парнелл

Чарльз Стюарт Парнелл, протестант із заможної родини, став лідером ірландського націоналізму наприкінці 1800-х років. Відомий як «некоронований король Ірландії», він був, після О’Коннела, чи не найвпливовішим ірландським лідером 19 століття.

Джеремія О’Донован Росса

Джеремія О’Донован Росса був ірландським повстанцем, якого британці ув’язнили і зрештою звільнили за амністією. Засланий до Нью-Йорка, він керував «динамітною кампанією» проти Британії та, по суті, відкрито збирав кошти для терористів. Похорон у Дубліні в 1915 році став надихаючою подією, яка безпосередньо привела до Великоднього повстання 1916 року.

Лорд Едвард Фіцджеральд

Ірландський аристократ, який служив у британській армії в Америці під час війни за незалежність, Фіцджеральд був малоймовірним ірландським повстанцем. Проте він допоміг організувати підпільні бойові сили, які могли б повалити британське правління в 1798 році. Арешт Фіцджеральда та смерть у британському ув’язненні зробили його мучеником для ірландських дворян 19 століття, які шанували його пам’ять.

Класичні книги з історії Ірландії

Клойн, графство Корк, з дослідження Крокера на півдні Ірландії. Видавець Джона Муррі, 1824/тепер у відкритому доступі

У 1800-х роках було опубліковано багато класичних текстів з історії Ірландії, деякі з них оцифровано та їх можна завантажити. Дізнайтеся про ці книги та їхніх авторів і допоможіть собі цифрову книжкову полицю з класичною ірландською історією.

Великий вітер Ірландії

Страшенний шторм, який обрушився на захід Ірландії в 1839 році, викликав резонанс протягом десятиліть. У сільському суспільстві, де прогнозування погоди ґрунтувалося на забобонах, а вимірювання часу було настільки ж ексцентричним, «Великий вітер» став межею в часі, яку через сім десятиліть навіть використовували британські бюрократи.

Теобальд Вулф Тон

Вулф Тоун був ірландським патріотом, який переїхав до Франції та працював над тим, щоб залучити французів на допомогу в ірландському повстанні наприкінці 1790-х років. Після того, як одна спроба була невдалою, він спробував ще раз, був схоплений і помер у в’язниці в 1798 році. Його вважали одним із найбільших ірландських патріотів і надихали пізніших ірландських націоналістів.

Товариство об’єднаних ірландців

Товариство об’єднаних ірландців, широко відоме як Об’єднані ірландці, було революційною групою, сформованою в 1790-х роках. Його кінцевою метою було повалення британського правління, і він намагався створити підпільну армію, яка могла б це зробити. Організація очолила повстання 1798 року в Ірландії, яке було жорстоко придушене британською армією.

Міграція в Ірландію. Як там живеться українцям

Так було у 90-х роках, після глобальної кризи 2008/2009 років і економічного падіння України через війну на Донбасі. Та й в часи більшого достатку чимало українців мріяли про міграцію.

Розповідаємо про Ірландію, де українська діаспора з’явилася в останні 20 років.

“Смарагдовий острів”, як називають Ірландію, зараз є домівкою для кількох тисяч українців.

Громада зростає, бо з 2010-х років сформувався новий тренд – дедалі більше талановитих працівників українського IT-сектору переїжджають на роботу до Дубліна, де розмістили свої офіси такі гіганти як Google, Facebook та інші. І йдеться не лише про програмістів.

Ми покажемо життя в Ірландії очима тих людей, які залишили Україну в різні роки незалежності. А ірландська дослідниця міграції розповість, як українців сприймають місцеві.

Мистецтво кави

Українська міграція до Ірландії почалася на початку 2000-х. Туди їхали, щоб працювати на будівництві, м’ясокомбінатах, фермах, на прибиранні або інших некваліфікованих роботах. Минули роки – багато з цих людей встигли змінити професію, виростити дітей, отримати громадянство Ірландії та навіть створити бізнес.

Серед них – Руслан Мочарський – зараз досить відома серед українців Ірландії людина.

Його шлях до успіху в цій країні був нелегкий.

Автор фото, Архів Руслана Мочарського

В Україні Руслан у 90-х закінчив івано-франківське музичне училище, де навчався на акордеоніста.

“Після армії торгував на базарі, грав на весіллях, потім зібрав манатки і поїхав в Англію”, – розповідає він.

До Лондона Руслан потрапив 2000 року за студентською візою, туди ж переїхала майбутня дружина Вікторія. Йому було 22 роки і він майже не знав англійської. Мову вивчав на місці.

Сусідня Ірландія зацікавила молоду родину – і не тільки через можливість отримати громадянство після 5 років легального проживання.

“Ірландія мала закон, що якщо дитина народжується в Ірландії, то батькам дають резидентство як опікунам. Ми переїхали і 2002 року народилася наша донька Христина”, – розповідає Руслан.

Сучасний Дублін – мультикультурне місто з мешканцями з багатьох країн світу

Перші роки в Дубліні були надзвичайно тяжкими.

“Були такі часи, що я працював на п’ятьох роботах – мив посуд у ресторанах, прибирав нічний клуб. Іноді працював з 4 ранку до 12 ночі, повертався додому о першій ночі, і через три години знову на роботу”.

Після мийника посуду Руслан працював баристою, барменеджером. Долю змінила раптова зустріч.

“Одного чудового дня я зустрів фаната кави, амбіційного ірландця Стівена Моррісона. Він був на різних змаганнях з приготування кави і підштовхнув мене взяти участь. У 2006 році я посів третє місце в Ірландії. І мене помітили”.

Дві компанії зробили Руслану пропозицію: одна запропонувала відкрити кав’ярню за їхньою франшизою, інша – бути тренером зі смаження кави з доброю зарплатнею у 30 тисяч євро на рік. Українець обрав власну справу.

“За всі свої заощадження, що збирав роками, відкрив мобільну кав’ярню. Це був мобільний трейлер, до якого по сходах заходили всередину”.

Автор фото, Архів Руслана Мочарського

А 2009 року Руслан разом з партнером-українцем Анатолієм Кириченком вирішив відкрити власну кав’ярню Art of Coffee – просто в розпал економічної кризи, яка завдала тяжкого удару “кельтському тигрові”, – саме так назвали Ірландію після бурхливого економічного зростання 2000-х років.

“На нас дивилися як на дивних – як це так, всі закриваються, а ви відкриваєтеся. Я жартував, що гірше вже не може бути – буде тільки краще”, – згадує Руслан.

Дружина Руслана Вікторія, викладачка фортепіано за освітою, в Ірландії вивчилася на бухгалтера, взяла на себе всю роботу з документацією.

Бізнес не тільки пережив кризу, але й розширився.

Деякий час Art of Coffee навіть робило каву для офісу Facebook у Дубліні.

Зараз мережа налічує 14 кав’ярень, з них 7 належать Руслану та його партнеру, ще 7 працюють за франшизою. Керують ними українці, які раніше працювали в мережі.

Автор фото, Архів Руслана Мочарського

Руслан Мочарський та Анатолій Кириченко створили мережу кав’ярень Art of Coffee в розпал економічної кризи, коли мало хто вірив в їхній успіх

Руслан дуже задоволений умовами бізнесу в Ірландії.

“Жодного разу з моменту відкриття компанії ми не зіткнулися з вимогами хабарів. Ірландія, мабуть, одна з найкращих країн світу щодо підтримки бізнесу”.

Під час пандемії держава намагається допомогти підприємцям. Наприклад, відшкодовує частину зарплати тих робітників, які працюють повний робочий день, і виплачує допомогу тим, які не працюють, але зберігаються у штаті.

Руслан каже, що ніколи не відчував якогось зверхнього чи дискримінаційного ставлення в Ірландії. Громадянство подружжя отримало після шести років проживання в країні.

Двоє дітей Руслана та Вікторії – Христина та Рос – народилися в Ірландії.

“Діти мої вважають себе ірландцями, так само як українцями. Для них адаптуватися тут проблем не було. Вони тут виросли”, – розповідає Руслан.

Він зізнається, що лише не міг допомогти дітям з вивченням ірландської мови, яка є обов’язковою, хоч майже не використовується більшістю населення.

Автор фото, Руслан Мочарський

Акордеон Руслан Мочарський тепер дістає лише на свята

“Тут мені все подобається – ми живемо у власному будинку в горах біля Дубліну, у гарному місці. Подобається те, що я роблю, люди, які тут живуть”, – каже Руслан.

До місцевої дощової погоди він вже звик.

“Я думаю, що в Ірландії найкраща погода у світі. Тут немає екстремальних умов – ані великих холодів, ані великої спеки. Хочеш спеку – сів на літак, і через 2 години в Іспанії”.

У грудні, попри локдаун, разом з партнером вони відкрили нову кав’ярню.

“Коли щось погано, ми все одно бачимо можливості. Це мій меседж для українців: не потрібно здаватися”, – каже підприємець.

Автор фото, Архів Руслана Мочарського

Руслан жалкує, що Ірландія не входить до Шенгену і не має безвізу з Україною, тому не так багато українців відвідує Смарагдовий острів

“Ми – частина України”

Як і для Руслана Мочарського, для уродженця Тернополя Михайла Баскіна шлях до Ірландії почався у Лондоні, куди він поїхав 1998 року.

“90-ті були буремними часами. Я намагався займатися бізнесом, потім отримав візу і поїхав до Лондона. Тоді так було: приїжджаєш і зразу йдеш до людини, з якою говорив кілька місяців тому у когось на весіллі. Спочатку я приїхав з товаришем, потім приїхала дружина Люба”.

Автор фото, Архів Михайла Баскіна

Михайло Баскін переїхав до Ірландії 2000 року, коли йому було 25 років

Вивчав англійську Михайло вже у Британії.

“Я не знав англійської, бо в школі вчив французьку. Тобто я знав mother, father і стандартний набір матюків”, – згадує він.

У Лондоні Михайло деякий час працював мотокур’єром і незабаром знав місто як свої п’ять пальців. Але умови життя були тяжкими, тож 2000 року родина переїхала до Ірландії.

“Там було м’якіше законодавство і більше шансів отримати громадянство”, – пояснює він.

Цим знання про країну і обмежувалися.

“Я тоді про Ірландію взагалі нічого не знав. Мені лондонські товариші казали: в тебе ж англійська початкова, як ти будеш ірландців розуміти? Та такі складнощі мене не лякають”.

Зараз своїм рішенням він задоволений, працює приватним підприємцем і має контракт з компанією доставок.

“Маю свою транспортну компанію, яка займається перевезенням меблів і працюю на компанію доставок UPS”, – розповідає Михайло.

Працювати водієві в Ірландії зручно, особливо у порівнянні з Україною.

“Водійські умови, звісно, абсолютно різні. Саме головне – це скільки часу людина проводить за кермом, бо змучений водій – то біда. Так, є складність для власників бізнесу, бо треба встановлювати тахометри. Але відпочинок водіїв – є в тому сенс. Як Кант вважав: люди – це ціль, а не засіб”.

З мінусів він називає лише місцеву медицину, коли доводиться місяцями чекати прийому в спеціалізованих лікарів.

“Початкова медицина в Ірландії – це жах. Звісно, коли потрапляєш після сімейних лікарів до спеціалістів, є сильні лікарі. Бо якщо ви дожили до моменту, що на вас подивився не сімейний лікар, а спеціалісти, то вони починають хапатися за голову. І навіть можуть покласти до лікарні, якщо є куди, бо лікарні як були переповнені до Covid-19, так і лишилися”.

Він розповідає, як лікувався після травми в тренажерному залі.

“Зробили МРТ, передали сімейному лікарю. То мені ліки з України в Дублін вже привезли, а він мені ще не подзвонив з результатом”.

Автор фото, Архів Михайла Баскіна

Михайло Баскін з дружиною і дітьми (2016 рік)

В Ірландії виросли діти Михайла та Любові. 23-річний син Сергій є спеціалістом з IT і працює в компанії TikTok, яка цього року збирається відкрити в Дубліні офіс на кілька тисяч працівників, старша донька Анастасія вивчає соціологію в університеті, а молодша Софія-Марія навчається в школі.

Виростити трьох дітей в Ірландії було нелегко.

“Треба 15 років, щоб дітей підняти. А якщо приїжджаєш кудись, і немає ні бабці, ні діда, щоб з онуками посиділи, попробуй в ресторан сходи. Тут треба бути факіром, вміти розподіляти час”.

Ірландію діти сприймають як свою батьківщину.

“Звісно, вони розмовляють українською мовою. Але я думаю, вони себе бачать ірландцями, для них це дім. Можливо, в них не зовсім ірландські батьки і немає стільки розмов про регбі в родині. Але вони виросли тут і багато їх друзів вважають себе ірландцями незалежно від кольору шкіри”, – пояснює Михайло.

Автор фото, Архів Михайла Баскіна

З донькою Анастасією на футбольному матчі збірної України

Він розповідає, що ірландські українці намагаються підтримувати зв’язки з батьківщиною. Беруть участь у волонтерському русі, намагаються познайомити ірландців з українською історією.

“Ми не заробітчани, я стараюся уникати того слова. Експати, мені здається нам більше личить. Ми – частина України”, – каже Михайло.

Навесні 2014 року він заснував інформаційний портал “Ірландська хата”, який наразі має понад 2000 підписників у Facebook.

“Я зрозумів, що для українців Ірландії немає сторінки, яка могла б розповісти про якісь події в Ірландії. Це спочатку був проєкт мене одного. І я його вів жахливо. Ну а що ви хочете від водія? Я заново вчився писати, і не знаю наскільки навчився”.

Потім в Михайла з’явилася помічники. Зараз “Ірландська хата” розповідає українцям про актуальні події та цікаві моменти в історії Ірландії, а також організовує інтерв’ю з українськими митцями.

“Ірландія мене колосально змінила”

В деяких випадках українці опиняються в Ірландії через особисте життя. Так було з випускницею КПІ Юлією Лайтінен.

“Як такого бажання переїжджати до Ірландії в мене не було. Єдина причина була в тому, що я вийшла заміж за громадянина Фінляндії, який жив тут”.

Вона переїхала до Дубліна 2010 року.

“Моє громадянство мало велике значення. Зразу був дозвіл на роботу. Це полегшило життя”.

Але це не означає, що Юлії було легко знайти роботу. Вона прибула до Ірландії в розпал економічної кризи, і не мала необхідного досвіду.

Автор фото, Архів Юлії Лайтінен

Юлія прибула до Ірландії 2010 року і зараз працює бізнес-аналітиком

“Було тяжко. Мені довелося відправляти сотні резюме, на яких не було відповіді. В мене був невеликий досвід роботи в Києві, англійська, і більше нічого було запропонувати. Кар’єру довелося починати з нуля”.

Кілька тижнів вона працювала безкоштовно, щоб отримати досвід роботи в Ірландії. Врешті-решт знайшла роботу з маленькою зарплатою у 18 тисяч євро на рік, на яку не хотіли йти ірландці, у стартапі з продажу та популяризації електронних книг.

“Їх привабило те, що в моєму резюме є Видавничо-поліграфічний інститут КПІ. Хоча в роботі мені не знадобилися отримані в інституті знання, але диплом все ж зіграв роль. І стартап був класний”, – розповідає дівчина.

Пізніше Юлія отримала два дипломи в ірландських вишах – з бізнес-процесів в IT-системах в Національному університеті Ірландії у місті Корк та з комп’ютерних наук у Коледжі Гріфіта у Дубліні.

Автор фото, Архів Юлії Лайтінен

В Ірландії Юлія Лайтінен отримала освіту ще у двох вишах

Останні кілька років вона працює бізнес-аналітиком в консалтинговій компанії, послугами якої користуються інвестбанки та страхові компанії.

“За 11 років життя Ірландія мене колосально змінила. Я працюю разом з ірландцями і, мабуть, стала менш прямолінійною, намагаюсь оминати якісь гострі моменти в розмові. Тут важливе вміння читати між рядків, висловити свою думку не прямо, нікого нічим не образити”, – пояснює Юлія.

Вона вважає, що майже оволоділа ірландським small talk.

“Під час кожної зустрічі ти маєш провести коротку розмову, пожартувати, розпитати про справи, щось про себе розповісти і бажано пожалітися на життя”, – з усмішкою розповідає вона про незвичайну для українців традицію.

Найважливіші події ірландці відзначають у пабах

“Тут спокійне та стабільне життя, чудова природа, океан, гори та ліси. В моєму секторі все перспективно та стабільно з роботою”, – каже Юлія.

Їй подобається просте ставлення ірландців до життя.

“Все життя в них проходить у пабах. Всі одночасно приймають участь у розмові в пабі, потрапляєш в якийсь вир. Не завжди все розумієш, але всім весело”.

Юлія полюбляє фотографувати в Ірландії овець “модельної зовнішності”, яких тут вистачає

Водночас каже, що про недоліки життя в Дубліні можна говорити досить довго. І йдеться не лише про дороге житло чи продукти.

Наприклад, Юлія переконана, що Київ може дати Дубліну фору в культурному житті та дозвіллі.

“У порівнянні з Києвом місцеві ресторани, клуби та спортцентри сильно програють. У Києві вони кращі та дешевші”, – каже вона.

Поступово ситуація покращується, зокрема, завдяки напливу іноземців, чиї смаки змінюють столицю Ірландії.

Наплив людей з багатьох країн світу, які живуть і працюють в Дубліні, поступово змінює ірландську столицю

Попри проведені в країні роки, Юлія не виключає переїзду.

“Житло ми ще не купили, бо не впевнені, що будемо жити в Ірландії. Я не проти повернутися в Україну або переїхати в іншу країну, в мене немає відчуття, що я саме тут хочу жити до кінця життя”, – каже вона.

Їй здається, що попри політичну ситуацію, Україна змінюється на краще.

“Українці легко вливаються у будь-яку європейську культуру. Люди стали більш працелюбними, самодостатніми, повними ідей, не сподіваються на те, що хтось вирішить їхні проблеми, наприклад, держава”, – вважає вона.

“Нам пощастило”

Новий тренд для української міграції в Ірландію – це переїзд на роботу до технологічних компаній. Саме так до Дубліна у 2018-2019 роках переїхали Артем та Ганна Ігнатьєви. Артем отримав запрошення від компанії Zendesk, а Ганна – від Facebook.

Автор фото, Ганна Ігнатьєва

В Україні Артем навчався на факультеті енергетики Одеського політеху, де вивчав фізику та автоматизовані системи керування, необхідні для роботи ядерних реакторів.

“Освіта мені дала дуже серйозний базис. Програмував я на мові C++ з дуже серйозною математичною базою, тому потім легко було змінювати мови програмування”, – розповідає він.

Він працював у цеху автоматизації Одеського припортового заводу, на одну з платіжних систем в Києві, різноманітні проєкти в Чехії та США, розробляв програмне забезпечення для американської компанії Medtronic, яка випускає інсулінові помпи.

2018 року Артему надійшло кілька пропозицій з працевлаштування і він обрав компанію Zendesk, яка має офіс у Дубліні. У компанії Артем керує командою розробників та проводить співбесіди з кандидатами на посади.

“Хотілося більше бути в Європі, ніж в Америці, ближче до України”, – розповідає він.

На думку Артема, українські програмісти часто обирають для роботи США, тому що там менші податки, вищі зарплати і багато технологічних компаній. Якщо ж переїжджають в країни ЄС, то можуть втратити і в доходах у порівнянні з Україною.

“Їдуть, зокрема, люди з великими родинами – двоє або більше дітей – задля майбутнього. Але вони часто, я б сказав у 99% випадків, заробляють менше. Купівельна спроможність в них менша, ніж в Україні”, – каже програміст.

Тож на його думку, для програмістів міграція до країн ЄС має сенс, якщо працювати у найкращих та найбільших компаніях.

“Якби ми з дружиною працювали в маленьких компаніях, ми б не просиділи тут більше року”, – переконаний він.

Ще одним аргументом для переїзду були українські суди та правоохоронці, через які Артем не хоче розвивати власний бізнес на батьківщині.

“Я за свою кар’єру відкрив дві продуктових компанії і жодну не реєстрував в Україні – не тому що я хотів уникнути оподаткування. В Україні воно зручне, але я реєстрував їх в Німеччині і Ірландії, де податок вдвічі більший. В Україні я не ризикую, бо до мене може прийти “маскі-шоу” і віджати якісь сервера, сказати, що я не доплачую або мав би платити хабар”.

Переїзд був нелегким і тривалим.

“Я готовий говорити про роботу ірландського консульства в Києві хоч 5 годин”, – зізнається Артем.

Через те, що в Києві немає ірландського посольства, документи навіть запрошених на роботу до Дубліна співробітників розглядають довго і за кордоном. Лише цього року Ірландія пообіцяла відкрити посольство в Україні.

Через кілька місяців до Артема переїхала і його дружина Ганна, яка знайшла роботу технічним рекрутером в Facebook.

“Була мотивація – підвищити рівень кваліфікації, спробувати попрацювати в компаніях, які не мають представництв в Україні. Ми не переїжджали заради досвіду проживання за кордоном і не мали ілюзій, що тут буде ліпше, ніж у нас в Україні”, – розповідає вона.

Артем каже, що Ірландія його змінила в першу чергу професійно, він почав більше уваги приділяти комунікації зі співробітниками, проводить співбесіди для кандидатів, які хочуть працювати в компанії.

Ганну найбільше вразила різниця в менталітеті українців та ірландців.

“В них тут більше цінується час, проведений з родиною. Полюбляють збиратися на вихідних, їздити до батьків, у паби ходять родинами. Але живуть окремо від батьків”.

“І в них повільний ритм життя, може тому й довше живуть” , – каже Ганна.

Водночас у житті в Ірландії є свої мінуси, найбільші – це дороге житло та медицина.

“До біса дорога оренда” – плакат учасників акції протесту проти житлової кризи у Дубліні

“У Дубліні оренда однокімнатної квартири буде коштувати від 1300-1500 євро на місяць – це середня ціна за студію, де немає навіть окремої кухні, – каже Ганна. – Це неймовірно штучно підігрітий ринок, ціни нереально стрибають і не регулюються державою”.

“Тут є черга, щоб подивитися квартиру, щоб надати передплату. Треба ще сподобатися власнику, маєш надати рекомендацію від минулого орендодавця, він на кожного члена родини дає характеристику”, – розповідає вона.

За її словами, ірландці не приховують свого незадоволення ситуацією, бо молодим родинам в країні важко купити житло.

Масова акція протесту у Дубліні у травні 2019 року проти високих цін на житло та високої вартості оренди

Артем розповідає, що дороге життя у Дубліні не подобається і багатьом працівникам технологічних компаній.

“Континентальним європейцям тут не подобається. Вони постійно ниють, що їм тут дорого”.

“А німцям та іспанцям складно ще через погоду. Ми от приїхали зі Львова, і думали, що для нас нічого нового не буде, але виявилося, що у порівнянні з Дубліном у Львові й дощу немає”, – розповідає він.

Також сюрпризом став рівень злочинності. “У північній частині Дубліна переходиш річку, тобі одразу пропонують купити кокаїн”, – розповідає він.

Північ Дубліна дійсно має репутацію найбільш кримінального району країни. Як повідомляє Irish Times, у 2018 році у цій частині столиці з населенням лише 83 тисячі людей в середньому відбувався один з 10 зафіксованих по всій Ірландії злочинів.

Автор фото, Ганна Ігнатьєва

Втім, власним вибором Артем та Ганна задоволені.

“Я думаю, що нам пощастило з компаніями і житлом. Я ще завжди цікавився регбі і тут граю за місцевий клуб. Це класно”, – каже Артем.

“Це дуже цікавий досвід. Я б все одно сюди приїхала і здобула його”, – каже Ганна.

Водночас Артем та Ганна не виключають, що у майбутньому повернуться до України або переїдуть до Британії.

“Тут поряд Лондон. Якщо хочеться розвиватися професійно – інженерний менеджмент в моєму випадку – треба їхати туди”, – каже Артем.

Ганна ж не виключає, що захоче вступити до британського університету.

В Ірландії в Артема і Ганни вже з’явилися улюблені місця, наприклад, скелі Могер

“Тут люди розслаблені, не нервують та не поспішають”

Не лише професія програміста може стати ключем для роботи в технологічному секторі Ірландії.

Для одеситки Марини Легановської шлях на Смарагдовий острів фактично почався зі стажування у київському офісі Google, куди вона прийшла ще студенткою Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Шевченка.

Автор фото, Маріна Легановська

“Вони щороку наймають невелику кількість стажерів, і мені пощастило бути однією з них”, – розповідає дівчина.

Після закінчення стажування вона влаштувалася на роботу в офіс Google у Вроцлаві.

“Я займалася технічною підтримкою великих рекламодавців. Коли у великих брендів не працювала реклама, я допомагала дивитися у налаштування і зрозуміти, чи це баг в Google, чи працівники бренду щось не так в себе налаштували в рекламних кампаніях. Це як офіс підтримки”, – розповідає Марина.

Після року роботи у Польщі вона виграла конкурс на вакансію в Дубліні.

“Зараз моя посада – консультант фінансових компаній зі Східної Європи. Я допомагаю їм налаштовувати рекламні кампанії. Це можуть бути кредитні фірми, фірми з продажу акцій, біржі криптовалют”, – розповідає Марина.

Так виглядає офіс Google в Дубліні

В Ірландії Марина була у відрядженнях ще до переїзду, і вабили її в Дублін не лише кар’єрні можливості, але й англомовність країни, враження від спілкування з ірландцями.

“Мені зразу здалося, що ірландці – одні з найбільш привітних людей. Вони завжди готові запросити до свого столика, якщо сидиш в пабі один, можуть почати з тобою розмову. Тут дуже легко знайти нових знайомих”, – каже дівчина.

Автор фото, Маріна Легановська

Для освіченої молоді тут чудові кар’єрні можливості.

“Тут велика концентрація іноземних компаній, люди переходять з однієї в іншу, щоб досягти швидшого кар’єрного зростання”, – пояснює вона.

В Ірландії Марині вдалося нарешті приділити більше уваги своєму хоббі з дитинства – малюванню. Вона отримує вечірню освіту в коледжі мистецтва та дизайну.

“Мені хочеться спробувати себе в сучасному мистецтві”, – каже дівчина.

Вона малює картини, робить шаржі про дорогу високу моду та пострадянський простір.

“Наприклад, лебеді з шин в наших дворах – ірландцям це дуже смішно. Я тут почала дивитися з іронічного боку на наші реалії”, – каже вона.

В місцевій мистецькій освіті вона бачить і плюси, і мінуси.

“Всі викладачі ставляться до тебе з повагою, їм цікава твоя точка зору. Не вистачає в коледжі організації і напевно критики, бо всі дуже дружелюбні, якими б не були твої ідеї”, – пояснює вона.

Автор фото, Маріна Легановська

Як і для багатьох інших українців, найбільше в Ірландії їй не подобаються ціни на житло.

“Дуже важко знайти однокімнатну квартиру, тому в мене є сусідка з Індії. У моїх ровесників вже є власне житло у кредит або в розстрочку, а тут я не маю права навіть взяти іпотеку”, – каже вона.

На її думку, прихід великої кількості компаній в Дублін сприяв тому, що різко зросла вартість оренди, а попит на житло перевищив пропозицію. Виграли ті, хто мав статки і інвестував або вже був власником нерухомості.

“Виник клас людей, які успадкували квартири, акумулювали велику кількість житла, яке навіть може стояти пустим”, – каже Маріна.

На вулицях Дубліна чимало бездомних та жебраків

За 2,5 роки проживання в Ірландії вона позбулася ілюзій про цю країну.

“Мені раніше здавалося, що це ідеальна країна, де все спокійно. Я відкрила для себе місцеві проблеми”, – каже вона.

Бездомні, які сплять на вулицях та під мостами, підліткова злочинність, розбійні напади в деяких районах Дубліна – це реалії, які її турбують.

Марина в захваті від ірландської природи, особливо від парку Кілларні

Попри всі ці проблеми, Маріна планує і далі працювати в Ірландії.

“Ірландської зарплати достатньо, щоб не відчувати себе бідним в інших країнах світу. За ці гроші можна поїхати до Японії, США, Дубаю, і ціни не будуть дуже відрізнятися. Зарплата мені подобається, просто не подобається, що все дуже дорого”, – каже Маріна.

До вподоби їй і ірландська культура повільного життя.

“Тут люди розслаблені, не нервують та не поспішають. О 18:00 можна закрити ноутбук і не перейматися, що ти чогось не встиг. Робота завжди є, але тут люди тримають своє життя у більшому пріоритеті, і це краще впливає на здоров’я”, – розповідає дівчина.

Маріна хоче отримати ірландське громадянство, яке надасть більше можливостей.

“Найближчим часом хотілося б закінчити своє навчання, зайнятися продажом власного мистецтва, а далі пожити в Нью-Йорку або Лондоні, щоб розвивати мистецьку кар’єру”.

“А Ірландія для мене – країна, куди можна повернутися, і де не страшно зустріти старість”, – каже Марина.

“Суспільство, відкрите до міграції”

Українці Ірландії – досить невелика громада, яка згідно з переписом 2016 року нараховувала лише 1785 людей і не входила до топ-10 національних громад Ірландії.

А найбільше в Ірландії 5 років тому було поляків, британців, литовців, румунів та латвійців. Загалом же понад 11% населення країни були іноземцями.

Втім, частина українців вже отримала ірландське громадянство, тож можуть бути позначені в даних перепису як ірландці.

За словами активіста української громади Михайла Баскіна, вважається, що в Ірландії проживає приблизно 5 тисяч українців. З 2008 року діє Асоціація українців в Ірландії.

BBC News Україна запитала про те, скільки ж в Ірландії українців і як їх сприймають ірландці професорку географії Національного університету Ірландії Мейнут Мері Гілмартін. Вона є провідною дослідницею міграції і авторкою книги “Ірландія та міграція у XXI сторіччі”.

Автор фото, Мері Гілмартін

Професорка університету Мейнут Мері Гілмартін відзначає, що зростає кількість українців, які займаються кваліфікованою працею

Пані Гілмартін каже, що окрім даних переписів населення, кількість українців в Ірландії можна оцінювати за виданими картками Personal Public Service Number, які необхідні для сплати податків та отримання соціальних послуг.

“З 2016 року їх отримували приблизно 300 українців щороку, з великим стрибком у 2019 році – 600 людей, і потім ця кількість знову впала у 2020 році до приблизно 300”, – каже вона.

Історичний пік отримання українцями цих номерів, за її словами, припав на 2001-2003 роки.

“Це було перед розширенням ЄС, існувала система дозволів на роботу, а коли почалося розширення (2004 рік), цю систему закрили”, – пояснює експертка.

За її словами, відбувається зміна профілю української громади.

“Я порівняла дані з переписів 2011 та 2016 років – у 2016 році пропорція українців, які працювала в більш кваліфікованих секторах, зросла, і навпаки кількість тих, хто працює в промисловості, зменшилася”, – каже Мері Гілмартін.

Цьому сприяє і державна політика.

“Держава чітко робить пріоритетом тип міграції для технологічних компаній, щоб ці люди отримували доступ до робочих віз і пізніше вони мають доступ до громадянства”, – пояснює професорка.

Пані Гілмартін сумнівається, що в суспільному сприйнятті в Ірландії маленька українська громада взагалі є помітною.

“Поляки – це така спільна категорія у сприйнятті для всіх, хто з Центральної та Східної Європи. Литовців в Ірландії часто теж називають поляками, і вони не дуже раді цьому. А українці ще менш помітні”, – каже професорка.

Так само ірландці не є обізнаними про історію та культуру України. Інформація про Голодомор, наприклад, – це про знання спеціалістів, а не суспільства.

“Загалом ірландське суспільство відкрите до міграції з країн Центральної та Східної Європи”, – каже професорка.

Багато таких мігрантів переїжджають не тільки до Дубліна, але й до маленьких міст та сіл.

“Я думаю, що культурні подібності – щодо раси, релігії, родинних структур – полегшують інтеграцію мігрантів з Центральної та Східної Європи в Ірландії”, – каже Мері Гілмартін.

Акція на підтримку мігрантів без документів у Дубліні, 2016 рік

Проблеми, які непокоять українців Ірландії, вона називає актуальними і для ірландців.

“Ціни на житло безглузді. Отримати доступ до житла реально складно, Airbnb мала великий вплив, власники житла надавали їй перевагу, а не тим, хто шукав житло на довгий термін, також впливав розвиток готелів”.

“Охорона здоров’я не така погана, як медична система в США, але зовсім не така доступна, як медичні системи в багатьох країнах Європи”, – додає вона, і каже, що “медичний туризм” українців з Ірландії на батьківщину не дивує – так само поляки їдуть на канікули до Польщі лікуватися.

Участь українців у політичному житті країни поки що не спостерігається. Поки вони не є громадянами, вони можуть брати участь лише у місцевих виборах і громадських кампаніях.

“Українська громада достатньо мала, щоб мати велику і помітну присутність. І якщо є якісь проблеми, які непокоять громаду, вони можуть шукати підтримку і солідарність в інших громад щодо цих проблем”, – радить професорка.

Пані Гілмартін також попереджає, що нелегальна міграція до Ірландії має ризики, хоч з країни щороку депортують лише приблизно 200 нелегальних мігрантів і є шляхи, які використовують люди, щоб ухилитися від депортації.

“Але якщо ви опинилися в такій ситуації – ви дуже вразливі перед експлуатацією з боку роботодавця”.

Автор фото, Максим Беспалов

Тургід та письменник Максим Беспалов 9 разів відвідував Ірландію і написав книгу про цю країну та її мешканців

Нещодавно український тургід та письменник Максим Беспалов став першим автором, який видав книгу про Смарагдовий острів українською.

“Буває, що приїжджаєш в якесь місце, і відчуваєш себе як вдома. Там все цікаво і все імпонує. Це в мене так з Ірландією”, – пояснює Максим свою пристрасть.

На його думку, є спільні моменти в долі Ірландії та України, які завжди викликатимуть інтерес українців.

“Як і історія українців, історія ірландців – це боротьба за саме право існувати. У нашій історичній долі та менталітеті з’явилося багато спільного – недовірливість, бажання жити скраю, недовіра до держави і прагнення до свободи – це нас об’єднує”.

“Люди хочуть, щоб їх не чіпали, – це одна з особливостей ірландського менталітету – бо кілька століть їх чіпали. Але коли починають чіпати, стають пліч-о-пліч, щоб захищати свою свободу. Як і українці”.

Втім, сам Максим переїжджати до Ірландії не збирається.

“Я ще не там, бо Україна мені подобається більше, ніж будь-яка інша країна. Я навіть уявити собі не можу, що доведеться постійно жити в тих погодних умовах. Декому подобається, але я люблю сонечко і тепло”.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!