§ 14. Тваринництво. Зональна спеціалізація сільського господарства

• Структура і кормова база тваринництва. Тваринництво – важлива складова сільського господарства України, що забезпечує населення країни такими основними продуктами харчування, як м’ясо, молоко, яйця, а також сировиною легку, харчову, хіміко-фармацевтичну галузі промисловості. Найпродуктивнішими у тваринництві України є скотарство, свинарство, птахівництво. Про це свідчать й статистичні дані щодо кількості тварин за цими напрямами (див. таблицю за QR-кодом). Менше значення мають вівчарство, конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво.

ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ

За даними таблиці (див. QR-код) проаналізуйте, як змінювалася кількість свійських тварин упродовж останніх 10 років. Про які тенденції розвитку тваринництва свідчать ці дані?

Тваринництво тісно пов’язане з рослинництвом, адже забезпечує його органічними добривами, а землеробство формує кормову базу тваринництва – вирощує кормові і зернофуражні культури. Іншим важливим джерелом кормової бази є використання природних кормових угідь – пасовищ і сіножатей. Найбільші площі сіножатей розташовані в Поліссі та лісостепу, а пасовищ – у степовій зоні України та в Карпатах.

Виробництво комбінованих кормів (комбікормів) налагоджено на комбікормових заводах України та в кормоцехах, де використовують різні кормові домішки для підвищення якості кормів.

Кормова база – один з головних чинників спеціалізації тваринництва. Так, наявність природних кормових угідь сприяє розвитку м’ясного і м’ясо-молочного скотарства, вівчарства. У районах вирощування кормових культур розвивається молочне, молочно-м’ясне скотарство і свинарство.

Скотарство – провідний напрямок тваринництва України. Спеціалізується насамперед на розведенні великої рогатої худоби, зокрема корів. Найбільше поголів’я великої рогатої худоби – на заході Полісся, на правобережжі лісостепу та в Карпатах.

Свинарство – другий за значенням і кількістю продуктивної худоби напрямок тваринництва. Воно розвивається переважно в районах потужного землеробства, вирощування фуражного зерна, картоплі, цукрового буряку, у районах харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи різноманітних виробництв. Найбільше поголів’я свиней у Київській, Рівненській, Черкаській, Хмельницькій та Вінницькій областях, де вирощування свиней має м’ясо-сальний напрямок. У південних областях країни вирощують свиней переважно на сало.

Птахівництво надзвичайно продуктивний напрямок тваринництва, темпи розвитку якого в Україні найбільші (див. таблицю за QR-кодом). Птахівництво складається з комплексу спеціалізованих підприємств і виробництв, що займаються вирощуванням, переробкою, транспортуванням птиці і виробництвом кормів. Важливим чинником його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найбільше птахофабрик зосереджено поблизу великих міст і промислових центрів. Поширене птахівництво переважно в лісостеповій і степовій зонах, де для його розвитку є кормова база – зерно. З понад 200 млн свійських птахів 90 % припадає на курей. Комбікормове виробництво для потреб птахівництва найбільше розвинене в Дніпропетровській, Полтавській, Київській та Миколаївській областях.

Вівчарство за роки незалежності суттєво знизило виробництво і було на межі абсолютної руйнації. Нині вівчарство починає відроджуватися і тому має поки що допоміжне значення. Виняток становлять спеціалізовані господарства з розплоджування овець у передгірських і гірських місцевостях і у степових районах. Тут вівчарство має вовняний напрямок вирощування, а в горах – м’ясо-вовняний.

Рибне господарство становлять підприємства, які виловлюють рибу, добувають морського звіра, морепродукти і виробляють з них різноманітну продукцію. До рибного господарства належить також відтворення біоресурсів, а також виробництва з переробки сировини – засолення, коптіння, сушіння, в’ялення тощо.

Основою сировинної бази рибного комплексу України є Азово-Чорноморський район, Середня та Південна Атлантика, Індійський океан, а також внутрішні прісноводні басейни річок, озер, ставків, водосховищ. Підприємства рибного господарства випускають продукцію понад 100 найменувань. Найбільшими рибопромисловими об’єднаннями є, наприклад, Чорноморське із центрами в Одесі, Ізмаїлі, Вилковому, Очакові, Херсоні, Північно-Азовське (центри – Маріуполь, Бердянськ, Генічеськ).

• Зональна спеціалізація сільського господарства України. У межах природних зон виділяють зональні сільськогосподарські комплекси, спеціалізація яких визначається здебільшого природними умовами – кліматичними та ґрунтовими. Зони сільськогосподарської спеціалізації вказують на виробництво тих чи інших видів переважно товарної продукції рослинництва і тваринництва в певній природній зоні. Виділяють три зони сільськогосподарської спеціалізації – мішаних лісів (Поліську), лісостепу, степу, а також позазональні приміські території та два гірські регіони – Карпатський і Кримський.

Поліська зона охоплює 19 % площі України, на ріллю припадає 35 % території цієї зони, 2 % – на болота, 30 % – ліси. Спеціалізація зони різноманітна. Це молочно-м’ясне скотарство, льонарство, картоплярство з виробництвом зерна. На основі переробки сільськогосподарської сировини тут сформувалися такі спеціалізовані АПК, як молокопромисловий, м’ясопромисловий, картоплепродуктовий, льонопромисловий та ін. Тут виробляють 95 % льону, 45 % картоплі, 20 % молока і м’яса країни.

На лісостепову зону припадає 37 % орних земель України. Її спеціалізація – виробництво цукрових буряків, зерна, скотарство і свинарство. Крім того, розвинуте птахівництво, виробництво картоплі, овочів, соняшнику, хмелю, м’яти. Найрозвинутішим АПК є бурякоцукровий, зернопродуктовий, м’ясопромисловий, плодоовочеконсервний. Тут виробляють 70 % цукрових буряків України, 40 % зерна, майже половину м’яса і молока.

Степова зона охоплює понад 40 % території України. Це основний район зрошувальної меліорації. Для цієї зони характерна висока розораність земель – понад 80 %. Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на вирощуванні зернових, соняшнику і на скотарстві. Додаткові галузі зони – це виноградарство, овочівництво, свинарство, вівчарство. Найбільш розвинені такі спеціалізовані АПК: м’ясопромисловий, молокопромисловий, зернопродуктовий, олійножиропродуктовий, плодоовочеконсервний. Тут виробляється 100 % рису, 95 % – винограду, 80 % – соняшнику, 48 % – зерна, 70 % – вовни, 35 % – овочів, 30 % – молока і м’яса.

Гірські райони Карпат і Криму спеціалізуються переважно на тваринництві, зокрема розведенні овець і великої рогатої худоби м’ясо-молочного напрямку. У Криму на дуже обмежених площах вирощують високоякісні сорти винограду, деякі лікарські рослини та ефіроолійні культури.

Приміські зони спеціалізації, що розміщені біля великих міст і промислових центрів, покликані задовольняти потреби міських жителів у малотранспортабельній продукції землеробства і тваринництва, яка швидко псується. Це молоко, сир, сметана, свіжі овочі, фрукти тощо. Господарства цих зон переходять на цілорічне виробництво рослинницької (у теплицях, парниках) і тваринницької продукції.

УКРАЇНСЬКІ БРЕНДИ

В Україні значної популярності набуло виробництво органічної сільськогосподарської продукції, яка стала своєрідним трендом в Європі. У 2019 р. загальна площа сільськогосподарських земель з органічним статусом та перехідного періоду склала близько 468 тис. га (1,1 % від загальної площі земель сільськогосподарського призначення України). При цьому нараховувалося 617 операторів органічного ринку, з них 470 – сільськогосподарські виробники. Більшість українських органічних господарств розташовані в Київській, Одеській, Херсонській, Полтавській, Вінницькій, Закарпатській, Львівській, Житомирській областях.

Українську органічну продукцію купують переважно країни ЄС. У 2019 р. Україна посіла 2-ге місце зі 123 країн за обсягами експорту органічної продукції до ЄС. Найбільшими країнами-споживачами вітчизняної органічної продукції є Нідерланди, Німеччина, США, Швейцарія, Італія, Велика британія, Австрія, Польща, Чехія, Франція, Угорщина, Румунія, Бельгія, Болгарія, Литва, Канада та Данія. Основними експортними продуктами є зернові, олійні, ягоди, гриби, горіхи та фрукти.

• Найбільш продуктивними галузями тваринництва України є скотарство, свинарство, птахівництво.

• В Україні сформована кормова база, яка значно впливає на спеціалізацію тваринництва.

• У межах природних зон виділяють зональні сільськогосподарські комплекси, спеціалізація яких визначається здебільшого природними умовами – кліматичними і ґрунтовими.

ПЕРЕВІРИМО СВОЇ ЗНАННЯ І ВМІННЯ

• 1. Яке значення тваринництва для людини та економіки України?
• 2. Чому кормова база впливає на спеціалізацію тваринництва?
• 3. Чим відрізняється спеціалізація скотарства в різних природних зонах України?
• 4. Поясніть потужний розвиток птахівництва в багатьох регіонах України.
• 5. Здійсніть паралельний аналіз карти зон сільськогосподарської спеціалізації в атласі та органічної карти України (мал. 27, с. 71). Де і чому зосереджено найбільше органічних господарств? Яку, на вашу думку, продукцію сільського господарства вони виробляють?

§ 14. Структура та розміщення тваринництва. Зональна спеціалізація сільського господарства України

Географія тваринництва, як і географія рослинництва, залежить від природних умов. Однак на розвиток окремих видів і напрямків тваринництва також помітно впливають рівень розвитку економіки, купівельна спроможність та вподобання населення, кормова база, а в окремих країнах — релігійні вірування.

1. Тваринництво, його структура та кормова база.

Тваринництво — це вид сільськогосподарської діяльності, що забезпечує населення продуктами харчування, харчову й легку промисловість — сировиною, а також дає органічні добрива. Основним показником, що характеризує його розвиток, є продуктивність сільськогосподарських тварин — кількість і якість продукції, яку отримують від тварини за визначений період (доба, місяць, рік). Наприклад, кількість молока, яке отримують від однієї корови; кількість яєць від однієї курки-несучки; настриг вовни з однієї вівці та ін.

В Україні в останні 20 років обсяги виробництва продукції тваринництва знизилися. Це забезпечило перевагу рослинництва в загальному обсязі виробленої сільським господарством продукції.

У складі тваринництва найбільше значення мають скотарство, свинарство, вівчарство та птахівництво (мал. 1). Уявлення про структуру виробництва переробленого м’яса за видами дає діаграма (мал. 2).

Мал. 1. Структура тваринництва.

На структуру, розміщення та спеціалізацію тваринництва впливає кормова база. Під нею розуміють обсяги та види кормів, їх виробництво та використання. Від кормової бази залежать продуктивність тварин та можливості збільшення їх поголів’я (мал. 3).

За походженням розрізняють рослинні, тваринні та мінеральні корми. Найбільше значення мають корми рослинного походження. Природних пасовищ в Україні мало, тому тваринництво здебільшого спирається на кормові культури. До найважливіших із них належать: кукурудза на силос і зелені корми, фуражне зерно, кормові коренеплоди (вирощують переважно в степу), зелені корми (вирощують у всіх природних зонах), багаторічні трави — люпин, люцерна, конюшина (вирощують переважно в Поліссі й лісостепу). Частину рослинних кормів дає промисловість (наприклад комбікорми, висівки, макуха, шроти). Так, комбікорм являє собою науково обґрунтовану і спеціально підготовлену суміш очищених і подрібнених кормових засобів і мікродобавок. Він забезпечує повноцінну годівлю тварин і таким чином підвищує їх продуктивність (додаткове виробництво молока, м’яса, яєць).

До кормів тваринного походження здебільшого належать відходи від переробки сільськогосподарської продукції (наприклад сироватка, м’ясо-кісткове борошно). Вони характеризуються високим вмістом повноцінного білка та мінеральних речовин.

Мал. 2. Структура виробництва м’яса за видами.

Мал. 3. Тваринницька ферма. У народі кажуть, що молоко корови на її язиці. Це означає, що кількість та якість молока залежать від кількості та якості корму.

Як добавка до кормів для збагачення їх мікроелементами також використовуються мінеральні корми (наприклад кухонна сіль, крейда).

2. Розміщення тваринництва.

Основна мета скотарства — розведення великої рогатої худоби для отримання молока, м’яса та шкір. Виробництво поширене по всій території країни. На 2016 р. в Україні налічувалося 3,75 млн голів великої рогатої худоби, у тому числі 2,1 млн корів. За поголів’ям худоби лідерами є Вінницька, Львівська, Хмельницька, Харківська, Полтавська області.

За співвідношенням виробленої продукції розрізняють кілька напрямків скотарства. Залежно від природних умов, споживача й особливостей кормової бази різні райони України мають відмінності в спеціалізації, тобто обирають свої напрямки скотарства. У Поліссі, лісостепу та приміських зонах переважає молочне й молочно-м’ясне скотарство; у степовій зоні розвивається м’ясне та м’ясо-молочне скотарство. У виробництві молока перше місце належить господарствам лісостепу. Потужні комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби й виробництва молока розташовані поблизу споживача (великих міст). Однак більшу частину молока дають фермерські та інші господарства населення.

Скорочення поголів’я великої рогатої худоби, яке спостерігається в країні, частково компенсується зростанням продуктивності. Так, в останні роки в Україні збільшуються середньорічні удої молока від однієї корови та середньодобовий приріст ваги великої рогатої худоби на вирощуванні. У 2010 р. середньорічне виробництво молока від однієї корови становило 2359 кг, а у 2015 р. — уже 4644 кг.

Важливе місце у тваринництві посідає свинарство, яке забезпечує споживачів м’ясом, салом, шкірою. У 2016 р. поголів’я свиней становило 7,08 мільйона. Найбільш інтенсивно це виробництво розвивається поблизу великих міст і центрів харчової промисловості, орієнтуючись на використання харчових відходів, а також у районах розвиненого картоплярства та фуражного зернового господарства. У Поліссі та лісостепу переважає м’ясо-сальна спеціалізація свинарства, у степу — сальна.

У степових районах півдня України та Карпатах поширене вівчарство. Крім м’яса, воно забезпечує промисловість вовною. У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських і гірських — м’ясо-вовняну. Воно використовує переважно пасовища і грубі корми, тому продукція вівчарства дешевша, ніж скотарства та свинарства.

В останні роки зростає значення птахівництва (розведення курей, качок, гусей, індиків). Крім поживного м’яса, воно дає яйця, а також перо й пух. Найбільше валове виробництво цієї продукції припадає на господарства лісостепу й степу (Донецька, Київська, Львівська, Дніпропетровська, Харківська обл., Автономна Республіка Крим). Зараз поблизу великих міст створюються бройлерні господарства.

Мал. 4. За обсягом виробництва меду Україна посідає перше місце в Європі й третє у світі (у виробництві на одну особу — перше). Українським медом ласують не тільки місцеві жителі, а й населення Туреччини, Словаччини, США, Польщі, Німеччини, Франції та інших країн.

По всій території України розвинене бджільництво, що дає надзвичайно цінну продукцію (мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко), а також сприяє підвищенню врожайності багатьох культур, оскільки бджоли є добрими запильниками. Найбільше бджільництво розвинене в степовій та лісостеповій зонах, де зосереджені основні медоносні культури (мал. 4).

У південних районах країни культивується шовківництво. Проте його продукції не вистачає для задоволення потреб шовкової промисловості.

Перспективним напрямком господарської діяльності є рибництво. В Україні воно розвивається на основі природних (озера, лимани, річки) та штучних (водосховища, ставки) водойм.

3. Зональна спеціалізація сільського господарства.

Не всі райони країни мають однакові земельні, агрокліматичні й водні ресурси. Тому одні райони спеціалізуються на вирощуванні картоплі, інші — соняшнику, треті — винограду тощо. На спеціалізацію також впливають економічні й соціальні чинники, зокрема потреби місцевого населення та промисловості, забезпеченість трудовими ресурсами, рівень розвитку транспортної мережі.

Відмінності в спеціалізації сільського господарства дозволяють виділити три сільськогосподарські зони. Вони являють собою території, на яких переважають ті або інші напрямки рослинництва й тваринництва. Межі сільськогосподарських зон близькі до меж природних зон (див. таблицю).

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ЗОНИ УКРАЇНИ