Фітофтороз суниці

Симптоми хвороби проявляються на кореневій системі і всіх надземних органах суниці. Найбільшої шкоди завдає ягодам, які ще зеленими внаслідок розвитку хвороби стають бурими і шкірястими. При достиганні вони розм’якшуються, покриваються коричневими з ліловим відтінком твердими шкірястими плямами. Поступово вся ягода буріє, набуває гумоподібної консистенції, муміфікується. На листках спочатку утворюються розпливчасті темно-зелені маслянисті плями, які згодом збільшуються в розмірах, листки в’януть, стають крихкими, краї їх закручуються вниз, на жилках з’являються некрози. На черешках, квітках і квітконосах, кореневій шийці з’являються різних розмірів і форми бурі вдавлені плями-некрози, часто окільцьовують їх. При ураженні кореневої шийки рослини легко відокремлюються від коренів. Іноді хвороба проявляється в раптовому в’яненні всієї рослини. Збудником хвороби є гриб Phytophthora cartorum (Leb. et Cohn) Schroоt, який належить до класу Oomycetes, порядку Peronosporales і уражує понад 120 видів рослин. На уражених органах, особливо на ягодах, у вологу погоду гриб формує зооспорангієносці з зооспорангіями у вигляді білого нальоту. Зооспорангієносці слаборозгалужені, зооспорангії овальні, безбарвні, розміром 32-90х22-52 мкм. В ураженій тканині гриб формує також коричнюваті, з товстою жовто-бурою оболонкою ооспори, діаметром 24-44 мкм. Джерело інфекції – уражені рештки, живі рослини і грунт, в яких зимують ооспори патогена. Відомо два типи фітофторозу суниць: шкіряста, або гірка гниль, та почервоніння осьового циліндра кореня. Перший тип хвороби характеризується появою на надземних органах рослин у вологу погоду, особливо на листках, розпливчастих, темно-зелених, маслянистих плям. У посуху плями робляться крихкими. Вони швидко збільшуються, буріють, що призводить до зав’ядання листків. На черешках останніх плями м’які, спочатку бурі, а згодом темно-коричневі. На уражених черешках пластинки листків відмирають. Уражені квітконоси недорозвинені, у вологу погоду на них спостерігається слабкий білуватий наліт. На незрілих ягодах плями тверді, бурі, з більш темним центром, нерідко мають пурпуровий обідок. На зрілих (червоних) ягодах плями жовтувато-коричневі, м’якоть гумоподібна й гірка. Уражені ягоди муміфікуються. Збудник гіркої гнилі — ооміцетний гриб Phytophtbora cactorum (Leb.et Cohn.) порядку Peronosporales. Розвивається при температурі від 2 до 30°С (оптимум 20-28°С). Зберігається ооспорами на уражених рослинних рештках і в грунті. Може зимувати в уражених рослинах і грибниця патогена. Шкідливість цього типу хвороби полягає у зменшенні урожаю. У вологі періоди при оптимальній температурі розвитку вірусу спостерігається повна загибель урожаю. Уражуються зерняткові, кісточкові, малина, смородина та багато інших видів рослин. Другий тип хвороби буває швидкоплинним і хронічним. Швидкоплинне захворювання виявляють на початку весни раптовим в’яненням нижніх листків або усієї рослини. Корені набувають сірого або блідо-коричневого кольору, а центральний осьовий циліндр кореня — червоного. За хронічної форми захворювання рослини відстають у розвитку, молоді листки недорозвиваються, втрачають блиск, набуваючи сіруватого відтінку, їхні черешки вкорочені, утворення вусів слабке. Після зараження рослини гинуть через два роки. Збудник другого типу фітофторозу — теж ооміцетний гриб Phytophthora fragariae Hick, порядку Peronosporales. Він — ґрунтовий патоген і не проявляється на надземних органах рослин. Розповсюджується із зараженим посадковим матеріалом та з грунтом, весняними паводками тощо.

Відомо два типи фітофторозу суниць: шкіряста, або гірка гниль, та почервоніння осьового циліндра кореня. Перший тип хвороби характеризується появою на надземних органах рослин у вологу погоду, особливо на листках, розпливчастих, темно-зелених, маслянистих плям. У посуху плями робляться крихкими. Вони швидко збільшуються, буріють, що призводить до зав’ядання листків. На черешках останніх плями м’які, спочатку бурі, а згодом темно-коричневі. Другий тип хвороби буває швидкоплинним і хронічним.
Швидкоплинне захворювання виявляють на початку весни раптовим в’яненням нижніх листків або усієї рослини. Корені набувають сірого або блідо-коричневого кольору, а центральний осьовий циліндр кореня — червоного.

кореневу систему і супроводжується почервонінням осьового циліндра. Виявляється в теплі сухі дні. Навесні листя у хворих кущів з’являються із запізненням.

Розвиток фітофторозу залежить від умов вологості. Здебільшого рослини хворіють весною і восени, в дощові місяці, а також ті рослини, які висаджені в низинах. Уражені кущі гинуть повністю через 2-3 роки після поразки, а врожаю не дають вже на другий рік.

Вілт фузаріозний суниці

Називається ця хвороба вілт (від англ. wilt — в’янути). Під час неї відбувається зів’янення рослин, яке спричиняється різними факторами. Частіше вілтом називають трахеомікозну хворобу, яка спричиняється недосконалими грибами. Вілт буває вертицильозний, коли провокується кількома видами грибів роду вертициліум (Verticillium), і фузаріозний, який викликається грибами роду фузаріум (Fusarium). Збудник захворювання розвивається на багатьох видах рослин. Перший уражає близько 350 видів рослин, включаючи дерева, кущі і трав’янисті багатолітники. Фузаріозний вілт уражає набагато більшу кількість рослин і є значно агресивнішим захворюванням, ніж вертицильозний. При фузаріозному вілту гриби вражають тільки кореневу систему і не просуваються судинами рослини далі кореневої шийки. Ось чому на зрізах пагонів смородини не видно бурих тканин. Вертицильозний вілт частіше має хронічну (млявоплинну) форму, а фузаріозний — більш швидкоплинний. Обидва захворювання призводять до загибелі рослини — різниця тільки в часі, як швидко це станеться від моменту зараження. Фактично захворювання починається із гниття коренів. Збудники проникають із ґрунту спочатку в дрібні корінці. Затим, у міру розростання грибниці — у більші. Якщо на початковій стадії всихання верхівок викопати рослину, то можна побачити, що волосяні корінці, розміщені на товстих скелетних коренях, матимуть бурий колір замість білого. При викопуванні рослини у стадії опадання всього листя бурими зовні й усередині будуть уже і скелетні корені. Якщо викопати загиблу рослину пізньої осені або наступної весни, то на ній корені взагалі будуть відсутні, позаяк просто згниють у ґрунті, як змертвіла органічна тканина.

У хворих рослин суниці на одно- і дволітніх гілках, попри рясні поливи, спочатку в’яне верхівка пагонів, затим їх нижнє листя покривається жовтими плямами, незабаром воно засихає й осипається. Відмирання листя відбувається знизу догори по пагону. Настає так званий «літній падолист». Потім засихає і сам пагін. Жаркого сухого літа симптоми захворювання проявляються сильніше і рослини гинуть швидше — буквально за кілька днів, хоча явних ознак захворювання не спостерігається. Розвитку хвороби сприяє висока вологість ґрунту і повітря, щоправда, деякі види грибів пристосувалися до високих температур і низької вологості.

Від хвороби вілт сильніше за інших потерпає бавовник. Дещо менше — інші технічні культури: кунжут, канатник, льон. Легко уражаються ним овочеві культури — томат, картопля, баклажан, перець. Неістотно менше — цибуля, огірок, кабачок; баштанні — диня, кавун; дерева — персик, абрикос, вишня, слива; садові — малина, суниця; багато квітів.

Збудник захворювання розвивається в ґрунті при температурі від 10 до 35°С. Оптимальними умовами для його розвитку є температура 18. 27°С, вологість ґрунту 40-70% і кислотність pH 5,3. Через рани, механічні пошкодження і саму структуру коренів гриб проникає в рослину і поширюється у водопровідній системі ксилеми. У міру розвитку в тканинах гриби блокують проходження рідини і виділяють токсичні речовини, що призводить до зів’янення надземних органів рослини і гнилі коренів. Частіше гине вся рослина, рідше — окремі її частини. Хвороба, яка може переноситися навіть вітром, передається через ґрунт, рослинні рештки, з садивним матеріалом, з насінням, поливальною водою з відкритих джерел (фузаріозний вілт). Швидкому розвитку хвороби сприяють несприятливі фактори — різкі коливання температури, вологості повітря і ґрунту, нестача ґрунтового живлення, пошкодження комахами та іншими шкідниками, які ослаблюють рослину.
Ступінь розвитку захворювання залежить від стійкості сорту, погодних умов року, рівня культури землеробства, своєчасного і якісного виконання противілтових заходів. Іноді зараження відбувається наприкінці вегетації, і рослина нібито здоровою йде в зиму. А навесні або зовсім не розвивається через усихання пагонів, або починають розпускатися бруньки і ростуть зелені молоді пагони, які до початку літа всихають.

Наразі ефективні засоби захисту проти збудника вілту, який зберігається в ґрунті або в тканинах рослин до десяти років, відсутні. Отже, залишається профілактика, тобто створення умов, які виключають можливість потрапляння шкідливих мікроорганізмів у тканини рослин або в ґрунт, де вони стають невразливими. Насамперед, це добір стійких сортів.
Як хімічний метод боротьби з вілтом на сильно заражених ділянках рекомендуються вапнування, внесення в ґрунт під зяблеву оранку фунгіцидів і хлорного вапна з розрахунку. Однак лікування хвороби можливе тільки на ранніх стадіях. На сьогодні поки що немає на сто відсотків надійного способу боротьби із цим захворюванням.

Перелік стійких сортів

горох овочевий посівний

• Бінго – стійкість висока
• Грюнді – стійкість висока
• Дакота – стійкість висока
• Джоф – стійкість висока
• Корал – стійкість висока
• Ламбадо – стійкість висока
• Мусіо – стійкість висока
• Преладо – стійкість висока
• Сомервуд – стійкість висока
• Всі сорти