Як і коли життя на Землі зникне

Як свідчать скаменілості, життя на Землі триває не менше 3,5 мільярдів років.

Воно витримало періоди льодовиків, шквали метеоритів, масові отруєння і навіть смертельну радіацію.

Вочевидь, знищити усе живе на Землі не так і просто.

Втім, можливих варіантів апокаліпсису багато. Так який же з них назавжди залишить Землю безплідною пустелею?

Вулканічна лава може поглинути величезну частину суші

Потужний вулкан

Коли: 0-100 мільйонів років

Мабуть, найближче до повного знищення життя Земля наблизилася 250 мільйонів років тому, наприкінці пермського періоду. Під час так званого “великого масового вимирання” було знищено 85% усіх видів, що мешкали на суходолі, і 95% морських істот.

Що саме сталося, до кінця не відомо, але вчені пов’язують вимирання з вулканічною активністю дійсно апокаліптичних масштабів.

Нас лякає руйнівна сила сучасних супервулканів, як-от Єллоустоун. Але вони – ніщо у порівнянні з тим, що сталося 250 мільйонів років тому.

Виверження вулканів у Сибіру тоді було таким потужним, що лава вкрила територію у вісім разів більшу за Велику Британію. Така вулканічна активність трапляється мало коли, втім, вона можлива.

Припустити, коли станеться наступний такий епізод, складно, каже Генрік Свенсен з Університету Осло в Норвегії. Виверження такого розміру відбувалися 200, 180 і 65 мільйонів років тому, отже, вони не дуже часті. Але зрештою воно станеться, питання лише, де саме.

Автор фото, Sergey Drozd/Alamy

Плато Путорана у Сибіру поцятковане жерлами стародавніх вулканів

Дослідження Свенсена свідчить, що масштаби знищення видів прямо залежатимуть від місця, де лава проб’ється крізь земну кору. Річ у тім, що основною причиною масового вимирання 250 мільйонів років тому було не саме виверження, а сольові родовища, на які багатий Сибір.

Розпечені вулканічною активністю, вони викинули в атмосферу величезну кількість хімічних речовин, які знищують озон.

В результаті Земля отримала потужну дозу сонячної радіації, яку зазвичай поглинає озон. Це могло і стати причиною знищення видів.

Погана новина в тому, що на Землі й сьогодні існує багато масових родовищ солі. “Одним з найбільших і досі є Східний Сибір, – каже Свенсен. – Так само як і прибережна зона Бразилії”.

Якщо мегавиверження станеться в одному з цих регіонів, багато видів загине. Але навряд чи життя зникне повністю.

Адже, хоча багато рослин і тварин було знищено під час великого пермського вимирання, одноклітинні організми, як-от бактерії, залишилися практично неушкодженими.

Автор фото, Johan Swanepoel/Alamy

Падіння астероїда зітре з лиця Землі багато видів

Астероїд

Коли: протягом 450 мільйонів років

Якщо гігантський астероїд спричинив вимирання великих динозаврів, чи може він також знищити все живе на Землі?

Це також залежить від того, де саме приземлиться космічне тіло. На Землю не раз падали величезні астероїди, однак загрози для всього живого вони не несли.

Кратер Манікуаган у Канаді – один з найбільших на планеті – утворився від падіння астероїду близько 215 мільйонів років тому. Але як свідчать скаменілості, він не завдав шкоди масштабу вимирання динозаврів.

Причина, можливо, у тому, що кратер утворився у відносно інертній кристалічній скелі.

Але коли астероїд влучає у багату на летючі компоненти осадову породу, це спричинює величезні викиди в атмосферу газів, які змінюють клімат і запускають масове вимирання видів.

Хороша новина полягає в тому, що астероїди такого розміру вражають Землю лише раз на 500 мільйонів років.

Втім, навіть вони не можуть знищити життя повністю. Це було б можливим лише у разі зіткнення Землі із квазіпланетою.

На думку деяких вчених, в результаті саме такого зіткнення незабаром після утворення нашої планети і виник Місяць.

“Ми можемо назвати це гіпотезою Меланхолії за фільмом Ларса фон Трієра”, – каже Свенсен. Але така можливість виглядає дуже малоймовірною.

Автор фото, Johan Swanepoel/Alamy

Ядро Землі з часом охолоне і затвердіє

Застигання ядра

Коли: від 3 до 4 мільярдів років

Якщо ми вже заговорили про кіно, пригадаймо й фільм 2003 року “Земне ядро: Кидок у пекло”.

За сюжетом, ядро Землі загадково припиняє обертатися, і уряд США вирішує пробурити Землю і перезапустити його. Адже без активного ядра Земля втрачає магнітне поле, і все живе опиняється під загрозою.

Події фільму є переважно нісенітницею, справедливо висміяною науковцями. Втім, деякі дослідники дійсно вважають, що магнітне поле Землі відбиває іонізівні випромінювання Сонця, яке інакше знищило б атмосферу.

Якщо вони мають рацію, то без магнітного поля наша планета втратить атмосферу, і все життя на ній загине.

Щось подібне могло статися на Марсі, який, можливо, колись був більш придатним для життя, ніж тепер.

У 1997 році Джозеф Кіршвінк із Каліфорнійського технологічного інституту в Пасадені та його колеги знайшли вагомі докази того, що Марс колись мав магнітне поле, а потім втратив його.

“Марсіанська магнітосфера була зруйнована приблизно 3,7 мільярда років тому, після чого планета перетворилася на льодову кулю”, – каже Кіршвінк.

Марс – холодна планета без води і життя, але так було не завжди

Можливо, ви чули, що магнітне поле Землі слабшає. Але приводу для хвилювання немає: воно перебуває у процесі зміни геомагнітних полюсів, що періодично відбувається вже протягом мільйонів років.

Але чи може магнітне поле Землі з часом зникнути?

Не найближчим часом, каже Річард Гаррісон із Кембриджського університету у Великій Британії.

Для цього ядро повинно повністю затвердіти. Наразі тільки його внутрішня частина є твердою, а зовнішня – рідка. “Внутрішнє ядро зростає приблизно на міліметр щороку, – каже Гаррісон, а товщина розплавленого зовнішнього ядра – 2300 км”.

Періоди масового вимирання на Землі також пов’язують із вибухами гамма-променів

Вибух гамма-променів

Коли: 500 тисяч років

Поблизу Землі є бінарна зірка WR 104, яка може виробити гамма-промені протягом 500 тис. років, але навіть якщо це станеться, вони не обов’язково влучать у Землю.

Ми єдині у Всесвіті? Якщо ні, чому ми досі не налагодили контакт з чужими цивілізаціями? Причина може бути у ще одному космічному вбивці – гамма-випромінюванні.

Гамма-промені утворюються під час потужних вибухів у космосі, коли, приміром, гігантська зірка вибухає або стикаються дві зірки.

Гамма-випромінювання може тривати частку секунди або декілька хвилин.

У теорії довгі гамма-промені могли б знищити озоновий шар Землі, залишивши все живе на ній без захисту від смертельного сонячного ультрафіолету.

Багато ділянок космосу стали непридатними для життя через надто часті гамма-випромінювання, як стверджує дослідження, опубліковане 2014 року Раулем Хіменесом із Університету Барселони в Іспанії та Цві Піраном з Єврейського університету в Єрусалимі.

Втім, Земля розташована у відносно безпечній зоні. Адже вибухи гамма-променів частіше трапляються поблизу центру галактики або на ділянках з високою щільністю зірок.

“Якби Земля була вдвічі ближче до центру галактики, життя на ній вже не існувало б”, – пояснює вчений.

Автор фото, Gemini Observatory/Aura, artwork by Lynette Cook/S

Попри це, протягом своєї історії Земля все ж таки зазнавала випадкового гамма-випромінювання, сліди чого залишилися в скам’янілостях.

Близько 440 мільйонів років тому на межі ордовицького та силурійського періодів сталося масове вимирання видів, причиною якого, на думку деяких вчених, були гамма-промені.

Втім, усе живе все одно не зникло. Добра новина також полягає у тому, що частота вибухів гамма-променів знижується.

За підрахунками Джеймса Анніса з лабораторії Фермилаб у Батавії в Іллінойсі, галактика у середньому зазнаватиме від 5 до 50 випадків гамма-випромінювання кожен мільярд років.

З огляду на розміри Чумацького шляху, шанси наближення до Землі є дуже малими.

Утім, навіть якщо випадкові гамма-промені влучать у Землю, життя в океані не постраждає, тому що морська вода є своєрідним щитом від радіації, пояснює Анніс.

“Гамма-промені можуть знищити наземне життя і людей, повернувши таким чином годинник еволюції назад до колонізації суходолу”.

Автор фото, Michael Osadciw/University of Rochester

Зірка Шольца пройшла близько від нашого Сонця

Мандрівні зорі

Коли: протягом наступних мільйонів років

Протягом мільярдів років планети нашої Сонячної системи виконують величний і злагоджений танець навколо Сонця. Але що станеться, якщо інша зірка наблизиться до них?

Ідея здавалася цілком неймовірною, доки в лютому 2015 року дослідники під керівництвом Еріка Мамаєка з Університету Рочестера в Нью-Йорку не оголосили, що таке вже було і при тому – досить нещодавно.

Приблизно 70 000 років тому, коли Людина розумна залишила Африку, а неандертальці все ще жили на Землі, червоний карлик під назвою зірка Шольца пройшов по краю Сонячної системи через ділянку, відому як хмара Оорта.

Зірка Шольца була не першою мандрівною зорею, яка пройшла крізь Сонячну систему, і не останньою.

У лютому 2015 року Корин Бейлер-Джонс з Інституту астрономії Макса Планка в Гейдельберзі у Німеччині назвав дві зірки, які можуть виявитись проблематичними.

Одна з них, HIP 85605, має з’явитися біля Сонячної системи через 240-470 тис. років, тоді як друга – GL 710 – наблизиться до нас через 1,3 млн років.

GL 710 є “трохи більшою за зірку Шольца”, каже Мамаєк, але, ймовірно, пройде далі від Землі. Але чи можуть вони чи будь-які інші мандрівні зорі загрожувати життю на Землі?

Автор фото, Mikkel Juul Jensen/SPL

Хмара Оорта лежить далеко за межами будь-якої планети

Якщо одним словом – ні. “Просто тому, що зірка зачепить хмару Оорта, Земля не буде приреченою”, – каже Бейлер-Джонс.

Проходячи крізь хмару Оорта, зоря теоретично може штовхнути невелике космічне тіло у напрямку Землі. Але навіть якщо він і влучить у Землю, що дуже малоймовірно, він навряд чи знищить життя повністю.

Трохи гірше, якщо, проходячи по краю Сонячної системи, одна з таких зірок стане надновою і відправить потік гамма-променів усередину Сонячної системи.

Втім, шанси на такий збіг обставин дуже невеликі.

Наразі вчені загалом переконані, що реальної загрози за межами Сонячної системи, яка могла би повністю знищити життя на Землі протягом наступних кількох мільярдів років, не існує.

“Багато організмів здатні пережити майже будь-який катаклізм”, – підсумовує Ерік Мамаєк.

Автор фото, NASA / Reid Wiseman

Боятися треба самого життя

Коли: 500 мільйонів років

На думку Пітера Ворда з Вашингтонського університету в Сієтлі, найбільша загроза життю йде зсередини.

Він називає свою ідею гіпотезою Медеї на честь грецької цариці, яка вбивала власних дітей. Ворд стверджує, що причиною багатьох випадків масового вимирання видів в історії Землі було саме життя.

Наприклад, приблизно 2,3 мільярда років тому на Землі виникли нові форми фотосинтезувальних організмів, які виділили в атмосферу багато кисню.

Раніше вільного кисню в атмосфері не було, і це спричинило масову загибель мікробів, які не впоралися з ним.

Близько 450 мільйонів років тому з’явилися перші наземні рослини. Їхні коріння почали розщеплювати гірські породи, перетворюючи їх в ґрунт, що прискорило хімічні реакції між мінералами в породах і вуглекислим газом в атмосфері.

Це різки знизило кількість вуглекислого газу в атмосфері і послабило парниковий ефект, спричинивши льодовикову добу, під час якої багато видів загинули.

Автор фото, AlgolOnline / Alamy

Сонце розшириться і з часом проковтне Землю

У віддаленому майбутньому схожі процеси можуть знищити життя, зазначає Ворд. Сонце поступово стає гарячішим, нагріваючи Землю.

А значить, хімічна реакція між гірськими породами та діоксидом вуглецю в атмосфері прискориться. Цей процес дедалі більше прискорює дія рослинного коріння.

Зрештою, атмосфера втратить так багато вуглекислого газу, що рослини не зможуть здійснювати фотосинтез. Якщо рослини загинуть, тварини зникнуть також. І статися це може напрочуд швидко, через якихось 500 мільйонів років.

Хоча мікроби не загинуть одразу, вони стануть дуже вразливими, адже баланс всієї біосфери буде порушено. Зрештою, це може призвести до повної стерилізації планети”, – каже Ворд.

Жоден окремий катаклізм не може знищити життя повністю, додає вчений. Але якщо внутрішній баланс біосистеми порушений, а з космосу буде завдано іншого удару, життя може зникнути назавжди.

Розширення Сонця

Коли: 1-7,5 мільярда років

Але якщо нічого з цього так і не станеться, тоді нас знищить Сонце. Наша власна зірка, що зігріває нас і дає енергію всьому живому на Землі, не буде дружньою завжди.

Сонце поступово стає гарячішим. Зрештою на Землі стане так спекотно, що океани почнуть випаровуватися, спричинюючи парниковий ефект і дедалі більше підвищуючи температуру планети.

Цей процес може розпочатися приблизно за мільярд років і знищить усе, крім найстійкіших мікроорганізмів.

Автор фото, Detlev van Ravenswaay/SPL

Коли Сонце стане таким, життя не матиме шансів

Приблизно через 5 мільярдів років Сонце розшириться, перетворившись на червоного гіганта. Через 7,5 мільярда років його поверхня досягне орбіти Землі. Сонце поглине і знищить нашу планету.

Є припущення, що Земля може врятуватися. Зі зростанням Сонце втрачатиме масу, тяжіння зменшуватиметься і Земля віддалятиметься.

Втім, за розрахунками, проведеними 2008 року, цього буде недостатньо, щоби життя на Землі залишилося.

Виходить, єдина надія – на нас. Якщо людство існуватиме у такому далекому майбутньому, вони можуть винайти спосіб перемістити Землю в безпечне місце.

В іншому разі життя на Землі має максимальну тривалість – 7,5 мільярда років.

Хто жив у морях над Україною пів мільярда років тому. 3D-ілюстрації

Населяли його істоти, несхожі на все, що ми знаємо зараз.

Круглі “медузоїди” у глибинах, химерні “трирукі” створіння чи цілі поля тварин, схожих на пір’я, що росте з морського дна. Це – “чернетки Бога”, невдалі спроби еволюції, які повністю зникли мільйони років тому, коли життя вирішило рухатися іншим шляхом.

Україна – одна з небагатьох країн, де знаходять скам’янілі рештки таких істот, об’єднаних назвою “едіакарська біота” або “вендобіонти“.

Якими вони були, де в Україні їх можна побачити зараз та чому скам’янілості, яким понад 500 млн років, повертаються під воду – у дослідженні BBC News Україна.

Також ми спробували зробити 3D палеореконструкцію давнього моря та відтворити вигляд його жителів (кольори досить умовні, тому що про них науковці можуть лише здогадуватися).

Інтерактив: Група у 3D

Від льодової пустелі до “Кембрійського вибуху”

А найдавнішим скам’янілим решткам живих істот – древнім бактеріям, про яких є консенсус у вчених – 3,5 млрд років (хоча є знахідки з Канади та Австралії, які можуть свідчити про перші організми ще 4,1 – 4,28 млрд років тому).

Автор фото, DOMINIC PAPINEAU

Підпис до фото, Так можуть виглядати скам’янілі залишки найдавнішого життя – у цьому червонуватому камінні містяться сліди одних з перших мікроорганізмів

Це був “Криптозой” – еон (або ж величезний період геологічної історії Землі) “прихованого життя”, яке не можна побачити неозброєним оком.

Пізніше справи у наших давніх предків пішли краще, вони ставали більшими й так історія перейшла до “Фанерозою” – часів “життя явного”.

Тривалий час у науці вважалося, що старт йому дав “Кембрійський вибух” – раптова поява (раптова – з точки зору геологічної історії, лише за кілька мільйонів років) багатьох видів тварин, після чого еволюція мало-помалу дійшла до того, що є зараз.

Підпис до фото, Аномалокаріс (Anomalocaris, “аномальна креветка”) – типовий житель морів раннього Кембрійського періоду. Довгий час вважалося, що до Кембрію великих тварин взагалі не було. Однак це виявилося не так – і дослідження Едіакарію довели існування цілої сукупності докембрійської фауни – аномалокаріси не були першими (реконструкція кембрійської “креветки” для фільму BBC “Перше життя” з Девідом Аттенборо)

До цього ж скрізь на Землі було досить нудно й еволюціонувати тогочасні мікроорганізми особливо не поспішали.

У геологів навіть є поняття “Нудного мільярду” або ж “Найнуднішого часу в історії”, коли на планеті нічого цікавого не відбувалося та й погода не дуже змінювалася.

Це був найхолодніший період за всю історію нашого світу – колосальне зледеніння, коли крига, за припущеннями вчених, доходила з полюсів до екватору, а сама планета наблизилась до стану “Землі-сніжки” (Snowball Earth).

Автор фото, Science Photo Library

Підпис до фото, Як припускають вчені, близько 700 млн років тому так виглядала Земля – крижана куля від полюсу до полюсу. Це були найхолодніші часи в історії планети

Кілька десятків мільйонів років планета була майже повністю замерзлою, але життя змогло вижити в озерах під кригою, у вільних від льоду ділянках океану та біля термальних джерел.

Едіакарський період

Підпис до фото, Геохронологічна шкала історії Землі дає уявлення про те, наскільки давно едіакарські часи лежать від нас. Той же Юрський період за цією шкалою видається у порівнянні з Едіакарою як зовсім недавнє минуле (хоча мова про десятки мільйонів років)

Ці майже сто мільйонів років знову ж таки спочатку не викликали великого захоплення у перших палеонтологів і вважалися фінальним акордом нуднуватого “Криптозою” перед початком значно веселішого Кембрійського періоду, з його “фанерозойськими” новинками життя.

У “Кембрійського вибуху”, втім, є одна проблема, яка свого часу непокоїла ще Чарльза Дарвіна, – це “раптовість” появи сотень нових видів тварин.

Іншими словами, мільйони років життя існувало у вигляді цілком задоволених собою мікроорганізмів і раптом 540 млн років тому з’являються складні форми з великими перспективами та сміливими амбіціями.

До ХХ століття вважалося, що давніших від Кембрію тварин просто не було, адже їх не знаходили в осадових породах. Дехто навіть вбачав у “кембрійському феномені” той самий “акт божого творіння” – момент, коли бог створив все живе.

Автор фото, Національний науково-природничий музей НАН України

Підпис до фото, Так уявляють Едіакарський період: позбавлений ще будь-якого життя кам’янистий суходіл та наповнене “медузоїдами” море. Реконструкція українського палеонтолога Володимира Палія з Національного природничого музею

Насправді саме в Едіакарському періоді поруч з мікроорганізмами почали масово з’являтися більші істоти – макроорганізми. Тобто організми, які вже можна побачити неозброєним оком.

Україна – один зі світових центрів, де розкопують залишки тієї фауни, яка гіпотетично могла дати імпульс багатьом сучасним видам.

“Фауна чужої планети”

Підпис до фото, Плита з залишками едіакарського життя. Вчені спочатку не вірили, що це були насправді живі істоти

Залишки тварин до “Кембрійського вибуху” насправді знаходили давно, але ніхто не вірив, що це були живі істоти.

“Довгий час науковці відмовлялися визнавати едіакарське життя як життя. Вони думали, що це скам’янілі сліди дощу чи граду”, – розповідає BBC News Україна про сумніви перших дослідників український палеонтолог і фосилолог (експерт зі скам’янілостей) Дмитро Пилипенко.

Власне, розібратися, ким саме були всі ці перші едіакарські істоти, вченим повністю не вдається і досі.

За понад пів мільярда років від “едіакарців” залишилися лише відбитки у пісковику – осадовій породі зі спресованого піску.

Труднощів додає і те, що фауна та флора Едіакарію не просто дуже віддалена від нас у часі, а й мала свою логіку, яку не завжди вдається осягнути з сучасних горизонтів.

“Палеонтологи фактично перебувають у ситуації космонавтів, які зіткнулися з фауною чужої планети – з тією лише різницею, що вони змушені мати справу не з самими інопланетними істотами, а зі створеним ними “театром тіней”, – пояснює роботу з Едіакарієм палеонтолог Кирил Єськов у книзі “Дивовижна палеонтологія: Історія Землі та життя на ній”.

Едіакарій чи Венд

“Едіакарій – це загадковий період, який у геологічній шкалі затвердили останнім, хоча вивчали давно”, – розповідає Володимир Гриценко, український палеонтолог та геолог, завідувач геологічного відділу київського Національного науково-природничого музею.

Офіційний міжнародний статус окремого геологічного періоду Едіакарій отримав лише у 2004 році – це був перший новий період, який геологи виділили за останні 120 років.

У радянській, а згодом і українській науці цей період з середини ХХ століття вивчали під іншою назвою – як “Венд”.

Таку назву запропонував у 1952 році радянський вчений Борис Соколов, який досліджував пласти Східноєвропейської платформи, а термін виводив від слов’янських племен вендів.

У підсумку конкуренцію у науковому світі виграв все ж “Едіакарій”, але в українській літературі і зараз часто використовують “Венд” як його синонім (хоча Вендський період Соколова – на кілька мільйонів років довший).

Свого часу їх навіть пропонували винести в окреме зникле біологічне царство (поруч царствами Тварин, Рослин, Грибів і Бактерій) – настільки відмінними від інших форм життя вони здавалися.

Що не так з вендобіонтами?

“У будові цих істот були великі суперечності з фауною, яка з’явилася після них”, – розповідає BBC News Україна ще один дослідник Едіакарію Юрій Шевела.

Перш за все, це були великі створіння як на ті часи – навіть більші, ніж розрекламовані пізніші “кембрійці”.

“Перші кембрійські види були міліметрових розмірів, а “венд” доходив до півтора метра і більше”, – говорить у своїй лекції “На зорі життя” вчений Андрій Іванцов.

Дікінсонія – один з найбільших представників “вендобіонтів”, він міг досягати до півтора метри у довжину

Але у таких великих тіл не було очей, ротів, анусів, жодних кінцівок, чогось схожого на скелет і взагалі твердих частин (зубів чи панцирів).

При цьому принаймні дехто з них міг рухатися.

“Хоча, ймовірно, були якісь сенсори, які дозволяли їм орієнтуватися у просторі”, – припускає Володимир Гриценко.

“А харчувалися вони, схоже, через покриви – всмоктували всім тілом”, – розповідає Юрій Шевела.

Пасовищами “вендобіонтів” були поля з бактерій, які вкривали тоді все дно океанів – так звані “бактеріальні мати”.

Так виглядає бактеріальний мат з ціанобактерій (фото з московського палеонтлогічного музею)

“Едемські сади” Едіакари

Едіакарські моря видаються дуже безпечним місцем.

Ніяких слідів активних хижаків там не знаходять – полювати без твердих зубів, кігтів і жал було все ж важкувато.

Не кажучи вже про відсутність нормальних ротів.

Відповідно немає і слідів пошкоджень на м’яких тілах “вендобіонтів”, які могли б залишити голодні агресори.

Цій плиті з залишками “едіакарського саду життя” біля київського природничого музею – понад пів мільярда років. Колишній зберігач фондів музею палеонтолог Юрій Шевела розповідає: коли плиту поставили там горизонтально, перехожі почали пити на ній пиво, тому що думали, що це лавка. Довелося її нахилити

Схоже, еволюція тоді ще не вигадала протистояння “хижак-жертва” (принаймні, на макрорівні) й “едіакарцями” не залишалося нічого, окрім як мирно пастися на підводних полях.

Гонка озброєнь з усіма клешнями-жалами ракоскорпіонів, зубами динозаврів, іклами шаблезубих тигрів та мисливськими рушницями Homo sapiens почнеться на кілька десятків мільйонів років пізніше.

Така ідилія Едіакарського життя наштовхнула вчених на ще одну біблійну аналогію про “Сади Едіакари”, де ніхто нікого не їв – прямо як у старозавітному Едемі.

Кому потрібна звичайна симетрія?

Є у “вендобіонтів” ще одна дивна особливість – вони не любили просту симетрію.

Зараз ми живемо у світі білатеральної симетрії – права частина тіла зазвичай є дзеркальним відображенням лівої.

Для “едіакарців” це було надто просто.

Тіла багатьох жителів едіакарських морів були трохи зміщені по центральній осі.

“Це “ковзна симетрія” або “симетрія ковзаючого відображення”. Термін з математики – коли відображення не дзеркальне, а зміщене на крок чи півкроку”, – продовжує Юрій Шевела.

Чарнія – тварина, яка нагадує перо. Має ковзну симетрію тіла – її ліва частина трохи зміщена відносно правої (те саме, якщо придивитися, можна помітити і в дікінсонії). Конкретно цю чарнію віком приблизно 558 млн років знайшов в Україні палеонтолог Дмитро Пилипенко, побачити її можна на першому поверсі Київського науково-природничого музею

“Ковзну симетрію” можна, наприклад, побачити на застібці-блискавці – зубці там симетричні, але одна їхня ланка трохи вище від іншої.

А в інших “вендобіонтів” тіло мало симетрію третього порядку.

“Це не звична для нас двостороння симетрія – ліва і права рука. А все рівномірно повторюється тричі”, – пояснює Юрій Шевела.

Саме такі істоти жили на території сучасної України пів мільярда років тому.

Настав час познайомитися з кожним із них особисто.