Рабство в Древньому Римі

Одне із самих страшних, нелюдських явищ римської історії – рабство. Раби, або говорять знаряддя праці, як їх називали римляни, перебували в повній залежності від своїх панів. Як з’явилося рабство в Древньому Римі, де використовувалася праця рабів, чому раби піднімали повстання? Про це наш сьогоднішній урок.

Передісторія

У кінці I ст. до н.е. під владою Риму опинилися Балканський півострів, Мала Азія, Сирія, Іспанія, Галлія, Північна Африка (див. уроки «Друга війна з Карфагеном»; «Встановлення панування Риму на всьому Середземномор’ї»). Із завойованих міст у Рим стікалися не тільки величезні багатства, але і велику кількість полонених, які в Римі ставали рабами.

Рабами в Стародавньому Римі ставали:

• захоплені в полон жителі підкорених територій,
• боржники (так зване боргове рабство, що проіснувало до 326 р. до н. е..),
• діти рабів.

Події

• 326 р. до н. е. – скасування боргового рабства.
• 74-71 рр. до н. е. – повстання рабів під проводом Спартака, яке було придушене.

Гладіатори – раби, які билися на потіху публіці. Гладіаторські бої проводилися в амфітеатрах.

Вільновідпущеники – раби, які отримали від своїх господарів свободу.

Спартак – гладіатор, керівник одного з найбільших повстань рабів.

Важке становище рабів, які не мали ніяких прав в Римі, призводило до повстань, найвідомішим з яких було повстання Спартака (див. урок «Повстання Спартака»).

У прадавньому Римі раби були членами римських сімей (прізвищ). З плином часу кількість рабів зростала, їх господарі зверталися з ними все гірше і гірше. Римляни залежали від рабів. Навіть у бідних жителів Риму були 1-2 раба.

Багаті римляни володіли одним, а деколи кількома маєтками в різних місцях Італії. У кожному маєтку працювало 15-20 рабів. Господарі жили в Римі і рідко об’їжджали свої володіння. Усіма роботами керував раб-керуючий. Він стежив за тим, щоб у будь-яку погоду раби працювали від зорі до зорі. Одні збирали виноград, інші давили оливкова олія. Навіть довгими зимовими вечорами невільники не сиділи без діла. Вони плели кошики, вілі мотузки, обтісували ручки для лопат і мотик. Раб був для господаря корисною річчю, діти раба були приречені провести життя у важких працях (рис. 1). Ніякої надії на краще життя. Лише іноді господарі робили вольноотпущенниками вірно служили їм керуючих. Громадянином – вільний римлянин, належав до нижчих суспільних прошарків.

Будинок багатія був переповнений рабами. Одні раби прибирали приміщення, інші допомагали пану одягатися, треті готували їжу і подавали до столу. Співачки, музикантки потішали за обідом слух господаря будинку. Серед мешканців багатого будинку було чимало освічених рабів: лікував господаря раб-лікар, відав його книгами раб-бібліотекар, писав під його диктовку листи раб-секретар.

Домашнім рабам жилося незрівнянно легше, ніж рабів в маєтках. Однак будь-раб був безправний, вважався річчю, якої господар міг розпорядитися, як забажає.

Примусити рабів до важкої праці можна було лише суворими покараннями. За будь-яку провину рабів нагороджували оплеухами, пороли. Існували спеціальні в’язниці для рабів (эргастулы), куди господар міг направити провинився. Особливо норовливих відправляли в каменоломні. Самим страшним і ганебним покаранням було розп’яття на хресті. Існував закон, згідно з яким стратили всіх рабів, що перебували в будинку під час вбивства господаря. Одного разу сенат прийняв рішення про страту чотирьохсот рабів, таким чином, сенатори хотіли запобігти подібні злочини.

Рабів у Римі ставало все більше і більше. Основним джерелом рабства були завоювання. Полководці звертали в рабство десятки військовополонених. Іншим джерелом рабства були діти рабів. Також рабами ставали боржники, однак, в 326 р. до н. е. закон про борговому рабстві був скасований. Чим більше ставало в Римі рабів, тим гірше ставилися до них господарі.

Самих сильних і спритних рабів поміщали в гладіаторські школи, де навчали володіти зброєю. Таких рабів називали гладіаторами (рис. 3). Вони повинні були битися на потіху публіці. В залежності від виду зброї розрізняли гладіаторів-фракійців, самнитів, димахеров, велитов та ін. В Італії і провінціях будували амфітеатри – спеціальні споруди для гладіаторських ігор. У дні вистав амфітеатр завжди був повний. Багаті і бідні очікували кривавої бійні, як свята. У Римі рідко хто замислювався про нелюдськість таких розваг. Одним з нечисленних супротивників гладіаторських боїв був учений-філософ Луцій Анею Сенека.

Ріст чисельності рабів став представляти загрозу Риму. Раби піднімали повстання, пасивно чинили опір, нерадиво виконуючи доручену їм роботу.Римські раби

В III ст. н. е .. Рим приходить в занепад, і, незважаючи на те, що Рим впаде під ударами варварів лише у V ст. н. е. його доля була вирішена задовго до цього.

Рабство в Стародавньому Римі: короткий історичний екскурс в становище рабів

Рабство в Стародавньому Римі було повсюдним і загальноприйнятим, всі без винятку знатні римляни – патриції, мали своїх рабів. У багатих патриціїв могло бути і по кілька сотень рабів, у бідніших всього декілька осіб. Раби працювали у всіх сферах: в залежності від своєї кваліфікації і знань, неосвічені раби були зайняті на брудних фізичних роботах: у стайнях чи будівництві, в той час як освічені, грамотні раби могли бути вчителями і вихователями дітей багатих римлян, перекладачами, а також писарями. Був серед рабів і умовно привілейований клас-адміністраторів і наглядачів за іншими рабами. Юридично у давньоримських рабів не було свого майна, як і громадянства, але, тим не менше, часом господарі обдаровували своїх вірних рабів тими чи іншими привілеями, наприклад, дозволяли заводити сім’ї і власне майно. Але вищою милістю господаря могло стати звільнення раба. Іноді, навіть самим рабам вдавалося накопичувати потрібну суму та звільнювати себе з рабства. Згодом у Римі з’явився цілий клас колишніх рабів, яких стали звати вільновідпущениками. Хоча вільновідпущеники вже не були рабами, але вони як і раніше не були повноцінними громадянами Римської держави і не мали політичних прав. Наприклад, вільновідпущеник не міг балотуватися в сенат. Але при цьому в історії Римської імперії були випадки, коли деякі вільновідпущеники ставали дуже могутніми і впливовими політичними фігурами. Таким, наприклад, був Тиберій Клавдій Нарцис, вільновідпущеник самого імператора Клавдія. Клавдій зробив свого колишнього раба главою імператорського Секретаріату. Незважаючи на своє «рабське» походження, Нарцис був настільки розумним і талановитим, що став вірним і найближчим радником римського імператора та й заодно, одним із найвпливовіших людей в імперії. Потрібно сказати, що влада господаря над своїм рабом все ж була не безмежною. Вбивство власного раба вважалося практично таким же злочином, як і вбивство вільної людини. А за каліцтва, нанесені рабу, господарі каралися або великими грошовими штрафами або засланням на рудники. Маючи у своїй власності рабів, господар ніс за них і повну відповідальність. Він мав утримувати своїх рабів, годувати їх, лікувати в разі хвороби. Коли раби здійснювали якийсь злочин, то і господар раба також ніс за це покарання. Цікавий факт: освічений римський патрицій Марк Сидоній Фальк написав чудову працю: «Як керувати рабами». Можливо, це прозвучить трохи блюзнірсько, але деякі з порад римського патриція не втратили своєї актуальності і в наш час, правда тепер мова йде не про управління рабами, а про управління найманими співробітниками, частково зміст праці тут зберігся. На підставі праці Марка Сидонія Фалька фахівець з античної історії Кембриджського університету Джеррі Тонер написав однойменну книгу «Як управляти рабами», у вигляді підручника з менеджменту від «римського топ менеджера». Серед порад Марка Сидонія Фалька є й дуже розумні та практичні. Наприклад, Фальк говорить про те, що не можна доручати якусь справу групі рабів, оскільки тоді відповідальність за його виконання буде колективною, а значить, раби, швидше за все, його зроблять «абияк». І знайти винного буде непросто. Тому кожному рабу треба доручати певне завдання, за яке у того буде персональна відповідальність, а значить він буде намагатися зробити свою справу максимально ефективно. Якщо подумати, то цей принцип персональної відповідальності найманих співробітників лежить і в основі сучасного менеджменту на будь-якому підприємстві. Але повернемося знову до Стародавнього Риму: була серед рабів одна дуже особлива каста – раби-гладіатори, завданням яких було битися на арені Колізею не на життя, а на смерть з іншими такими ж рабами-гладіаторами на втіху глядачів. Хоча успішні гладіатори були чимось на зразок «зірок античності», життя їх було непростим і до того ж смертельно небезпечним.

Джерела рабства

• боржники, які не могли розплатитися зі своїми боргами. Причому рабами такі люди ставали за рішенням суду. Але то були тимчасові, так би мовити «боргові раби», вони зобов’язувалися протягом декількох років відпрацювати свої борги, допоки знаходилися в рабстві;
• біженці з інших країн, звернені в рабство;
• засуджені за тяжкі злочини;
• спадкові раби: діти, що народилися в сім’ї рабів, також ставали рабами.

Іноді, через важкі економічні умови люди продавали себе в рабство, цілком добровільно – за дах над головою та їжу.

Також в Стародавньому Римі існував закон, який точно не сподобається сучасним феміністкам. Якщо вільна дівчина вступала в інтимний зв’язок з рабом, то вона теж зверталася в рабство. А ось у зворотний бік цей закон не працював, вільний чоловік міг свою рабиню перетворити на власну наложницю без всяких проблем.

Правове становище рабів

Згідно з правовим положенням, раби могли бути як приватними, так і «муніципальними». «Муніципальні» раби фактично належали не якійсь конкретній особі, а державі і, як правило, були задіяні на громадських роботах: будівництвах доріг, акведуків, підтримці міської інфраструктури і т. д.

Звільнення рабів господарем могло здійснюватися за заповітом або за допомогою процесу про звільнення, коли в присутності свідків господар заявляв про свободу свого раба. Але були і свої обмеження для звільнення:

• заборонялося звільняти рабів молодше 30 років,
• можна було звільнити не більше 100 рабів за 1 раз,
• господар, який звільняє раба має мати 20 та більше років.

Також звільнення раба могло відбуватися і без волі господаря, наприклад в тих випадках, коли господар не виявляв належну турботу про своїх рабів. Декрет імператора Клавдія від 47 року давав свободу тим рабам, чиї господарі не доглядали за ними під час хвороб.

Від жорстокості своїх господарів раби могли шукати порятунку в храмах і біля статуй імператорів. Якщо вдавалося довести погане поводження господаря зі своїми рабами, то його позбавляли рабів, а останнім дарували свободу чи продавали іншому господареві. Таврування і нанесення каліцтв рабам також суворо каралося аж до заслання на рудники недбайливого господаря.

В рідкісних випадках рабам таки вдавалося звільнитися:

• за особливі заслуги перед імперією,
• якщо донесли про майбутній бунт,
• якщо врятували життя своїх господарів.

Господареві теж доводилося нести за своїх рабів повну відповідальність, якщо раби скоювали злочини, господар також карався. В залежності від тяжкості їх правопорушень покарання могло бути у вигляді грошового штрафу, подеколи присуджуванням страти. Покарання самого винуватця – раба було, і це зрозуміло, в рази важчим.

Але найжахливіший злочин, який міг скоїти раб, і за який слідувало найжорстокіше покарання – було вбивство власного господаря. У цьому випадку до смерті засуджувався не тільки раб-вбивця, але й всі інші раби вбитого господаря – за те, що вони не запобігли вбивству.

Повстання рабів

Хоча умови утримання рабів у Стародавньому Римі були відносно не найгіршими, все ж, час від часу Римську державу сколихували повстання рабів. Найбільшим з них було повстання рабів-гладіаторів під проводом Спартака в 75 році до н.е., але були й інші повстання рабів, трохи менших за масштабами, наприклад повстання на Сицилії під керівництвом Клеона і Євна в 136 році до н. е. або повстання Афініона і Трифона в 105 році.

Повстання Спартака було настільки масштабним, що навіть на якийсь час поставило під загрозу саме існування Римської держави. І багато тут зіграла особистість самого Спартака, який виявився не тільки сильним гладіатором, а й розумним полководцем і талановитим воєначальником. Створена ним армія з рабів-гладіаторів, до якої згодом приєдналися ще й інші раби, а також всі ті, що відчували себе пригнобленими, примудрилася завдати ряд нищівних поразок регулярному римському війську.

Лише великими зусиллями і дисципліною, римлянам вдалося здобути перемогу над військом повсталих рабів Спартака. Самого його, разом з 6000 соратниками, розіп’яли на хресті вздовж дороги від Капуї до Риму.

Підсумки і наслідки

Рабство в Стародавньому Римі було «палицею з двома кінцями». З одного боку, на ньому трималася економіка Римської держави, а з іншого – ця залежність від рабської праці, стала одним з факторів занепаду і подальшого падіння Римської імперії. По-перше, праця рабів апріорі була неефективною, так як раб, в силу свого становища, був не зацікавленим в ефективності своєї роботи, у нього не було особистої мотивації. Навіть філософські роздуми, згаданого нами патриція Марка Сидонія Фалька «Про ефективне управління рабами», не могли істотно поліпшити існуючий стан речей.

Якщо ж говорити про військовий аспект, то серія чергових військових поразок від варварських військ, уже наприкінці існування Римської імперії, призвели до того, що саме раби першими переходили на бік противника і нерідко відкривали варварським військам ворота обложених римських міст і фортець.

Криза рабовласницького ладу Римської імперії призвела, зрештою, до зародження нової, і що важливо більш ефективної економічної формації – феодалізму.

Рекомендована література та корисні посилання

1. Марк Сидоний Фальк, Джерри Тонер. Як керувати рабами.
2. Ельницкий Л. А. Возникновение и развитие рабства в Риме в VIII—III вв. до н. э. М., 1964.
3. Рабство в восточных провинциях Римской империи в I—III вв. Москва, 1977.
4. Bosworth, A. B. 2002. “Vespasian and the Slave Trade.” Classical Quarterly 52:350–357.
5. Bradley, Keith. 1994. Slavery and Society at Rome. Cambridge, UK: Cambridge Univ. Press.
6. Fitzgerald, William. 2000. Slavery and the Roman Literary Imagination. Cambridge, UK: Cambridge Univ. Press.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв’язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту [email protected] або у Фейсбук.