Які бувають закрепи та що з ними робити? Пояснює Супрун

Про це не дуже зручно говорити, але з цією проблемою зустрічались всі.

Іноді, цей стан намагаються подолати народними методами: чорносливом, пюре на молоці, солоними огірками чи клізмою.

Що таке закрепи

Закреп – це клінічний діагноз, який ставлять в разі неповного випорожнення, складнощів із випорожненням, чи обох симптомів.

У пацієнтів із закрепами часто бувають й інші симптоми: ущільнення калових мас, здуття і біль в животі.

Дефекація може бути нормальною (принаймні, тричі на тиждень чи навіть щодня), але закрепи все одно присутні.

В разі хронічних закрепів таке триває принаймні три місяці.

Які бувають закрепи

Закрепи поділяють на первинні (функціональні) і вторинні.

Первинні – це коли причина в раціоні, роботі здорового загалом кишківника чи зневодненні, або порушенні режиму.

Вторинні закрепи спричиняють інші хвороби, психосоціальні проблеми чи прийом лікарських препаратів.

Закрепи притаманні передусім людям старшого віку, жінкам і дітям.

Інші фактори ризику появи закрепів:

✅ нестача клітковини в раціоні;

✅ значний прийом ліків, особливо діуретиків, алюмінієвмісних антацидів (препаратів для зниження кислотності шлунку) антидепресантів, опіатів, спазмолітиків, антиконвульсантів, препаратів заліза;

✅ життя в сільській місцевості та холодному кліматі;

✅ закрепи стаються в подорожах, коли збиваються звичні години підйому, туалету, прийому їжі, і буває зневоднення та неможливість потрапити до вбиральні одразу, як закортіло;

Загальний підхід до подолання функціональних закрепів такий: добитися полегшення клізмою чи супозиторіями, приймати послаблювальні і збільшувати споживання клітковини.

При хронічних закрепах потрібно звернути увагу на тривожні сигнали, аби вчасно виявити і вилікувати, приміром, рак кишківника чи недостатність в роботі щитоподібної залози.

Найчастіше закрепи трапляються без особливих патологій в основі. Це називається закреп при нормальному транзиті кишківника.

Все скорочується, але в прямій кишці щось не так, а живіт тим часом болить і здувається.

Такий тип пов’язують зі стресом, і зазвичай, він добре підлягає лікуванню послаблювальними і клітковиною.

Можливі причини закрепів у жінок

У жінок закрепи можуть бути в другій фазі менструального циклу та під час вагітності.

Причина – у високому рівні гормонів прогестерону та естрогену (а під час вагітності ще й соматостатину), які пригнічують виділення гормону мотиліну, який стимулює перистальтику.

В другу фазу циклу в організмі також затримується вода і збільшується вага.

Тож пам’ятайте нашу мантру: більше овочів і води та тренувань, менше солодощів, кави й алкоголю.

Хоча у випадку кави буває протилежне – кава може стимулювати перистальтику сигмоподібної кишки, тому багатьом людям це навпаки “допомагає”.

Овочі та вода не дадуть “позлипатися” каловим масам, а тренування розбурхають ліниві нутрощі.

Кава у великій кількості та алкоголь в будь-якій, призводять до зневоднення, тож зсувають терези в бік сидіння зі смартфоном і червоним обличчям.

Солодощі підпали під заборону аби запобігти набору ваги.

При нагоді попросіть в сімейного лікаря прописати послаблювальні, щоб були під рукою за потреби.

До слова, початок менструації часто супроводжується послабленням – це ефект простагландинів.

Вони ж викликають біль, а допомагають це втамувати нестероїдні протизапальні препарати.

Під час вагітності дозволені гліцеринові супозиторії, клізми, деякі стимулянти перистальтики, осмотичні послаблювальні і “грудкоутворювачі”: висівки, мелене лляне насіння, чи поліетилен гліколь.

В разі вагітності самолікуванням займатися не можна!

Можливі причини закрепів у дітей

На закрепи страждають також діти. Діти із закрепами мають поганий апетит, твердий животик, кепський настрій, схильні до мимовільного часткового випорожнення.

Закрепи в маленьких дітей можливі при переході на тверду їжу, привчання до горщика, а також в перші дні садочку чи школи.

Якщо діти ігнорують поклики в туалет, то в прямій кишці відкладаються фекалії, затримуються, ущільнюються і болісно відходять, і так починається замкнене коло накопичення та болісного позбавлення.

Інші причини закрепів в дітей – це алергія на коров’яче молоко чи його надлишок в раціоні, целіакія, високий рівень кальцію (гіперкальцемія) та брак гормонів щитоподібної залози (гіпотироїдизм).

На відміну від дорослих, закрепи в дітей не долаються збільшенням рослинних волокон в раціоні, клізмами та супозиторіями.

Потрібні осмотичні послаблювальні та лубриканти, призначені лікарем.

Чому знову лікар? Бо треба добрати правильну дозу і тип препарату, і переконати батьків лікувати закрепи скільки треба – від кількох місяців до року.

Закреп буває через повільний транзит кишківника та проявляється він уже в дитинстві.

Тобто спожита їжа надовго залишається всередині, замість того, щоби хутко повертатися до колообігу речовин у природі.

В таких людей після прийому їжі перистальтика кишківника не посилюється, а медикаменти, що мали б викликати скорочення, не діють.

Діти й потім дорослі живуть із нерегулярними покликами до кімнати замисленості, зате зі здуттям та дискомфортом в животі.

В особливо важких випадках не допомагають ані клітковина, ані послаблювальні.

Закрепи через повільний транзит кишківника є нейром’язовою проблемою: бракує нейромедіатору субстанції Р, який викликає скорочення кишківника, або іннервація кишківника аномальна.

Закрепи у людей літнього віку

Причиною закрепів в цьому віці є зміна раціону, мала активність, прийом низки ліків і хронічні хвороби.

В цьому разі не треба бігти втілювати пораду з інтернету “їжте більше клітковини”.

Спершу слід добитися полегшення “внизу” за допомогою мінерального масла чи клізм із теплою водою, а потім уже братися за системні зміни.

Більшості людей допомагає звичка ходити до вбиральні щоразу після прийому їжі, пити воду і поволі збільшувати споживання клітковини. Це може бути навіть полікарбофіл, метилцелюлоза чи лушпиння псиліума (вид подорожника).

Якщо цього замало, варто вдатися до осмотичних послаблювальних, як-от поліетилен гліколь (вони “тягнуть” воду в товстий кишківник, так само як лактоза в людей, що її не перетравлюють).

Потім можна перейти до пом’якшувальних засобів, наприклад, докузату натрію.

Вони затримують воду в калових масах і не дають їм ставати ущільненнями. В особливо важких випадках поєднують добавки клітковини та стимулянти (бісакодил, пікосульфат натрію).

Ліки та хвороби, які спричинюють закреп

Закреп можуть спричинювати такі препарати та захворювання:

Ліки:

антациди;

добавки заліза;

опіати;

психолітики;

діуретики;

трициклічні антидепресанти (зараз вони рідкість).

Хвороби:

цереброваскулярна хвороба;

депресія;

діабет;

синдром подразненого кишківника;

гіпотироїдизм.

Менш поширеними причинами є брак магнію чи калію, надлишок кальцію, різні форми деменції, пухлини кишківника чи яєчників, тріщини кишківника, множинний склероз, автономні нейропатії, мала рухливість/інвалідність, чи пошкодження спинного мозку.

В цьому випадку мало харчуватися висівками – треба усувати головну причину, чи не давати їй погіршуватися.

За протоколом, якщо регулярно живіт болить, то ваш сімейний лікар має направити вас до гастроентеролога. Біль в животі може бути симптомом синдрому подразненого кишківника.

Багато хто боїться йти до гастроентеролога, бо цей лікар може призначити колоноскопію. Ось перелік випадків, коли вона справді потрібна:

✅ Люди 50+ років, в яких не було ніколи скринінгу колоректального раку.

✅ Перед хірургічним втручанням через закрепи.

✅ При зміні калібру калу.

✅ Якщо в калі є прихована кров (це такий аналіз).

✅ В разі залізодефіцитної анемії. В чоловіків – одразу, в жінок – якщо курс добавок заліза нічого не змінив.

✅ Симптоми обструкції (щось заважає прохідності кишківника).

✅ Закрепів не було, і раптом почали турбувати.

✅ Ректальні кровотечі.

✅ Пролапс (випадіння) прямої кишки

✅ Раптова втрата ваги.

Також важливо правильно ходити в туалет, а саме:

✅ Прагніть сходити в туалет одразу, як прокинетеся, чи після їжі.

✅ Якщо тіло кличе вас до вбиральні – мерщій. В цей момент якщо стриматися, то все може “позлипатися” і ущільнитися.

Вас також може зацікавити:

• Пощади живота свого: приймаємо ліки проти болю в череві правильно
• Чому бурчить живіт, як травлення пов’язане з мозком і до чого тут стрес. Пояснює лікар

Індівідуалізація, що вона є, і її 5 фаз за Карлом Юнгом

Бути автономним, незалежним і здатним вижити самостійно, адаптуючись до навколишнього середовища. Досягніть власної ідентичності, визнайте себе власною і інтегрованою сутністю. Завершіть процес розробки, щоб досягти себе. Всі ці фрази відображають головну мету людського розвитку: досягнення процесу індивідуації.

Було багато авторів, які розробили теорії навколо цієї ідеї, будучи одним з найвідоміших Карла Густава Юнга (батько глибокої чи аналітичної психології), який особливу увагу приділяв тому, як через цей процес досягаємо самосвідомості. І саме на концепції індивідуації, на якій ця стаття фокусується, з юнгіанської точки зору, її визначення та встановлення його фаз.

Індивідуалізація: загальна концепція

На загальному рівні індивідуація розуміється як процес людина стає інтегрованою особистістю, стає одним самим собою і досягнення здатності бути повністю автономними і незалежними. Це процес, який вимагає зростання суб’єкта і розвитку різних психічних здібностей, що виникають у людському розвитку і тривають, насправді, значна частина життя.

Цей процес особливо актуальний і видно в підлітковому віці, коли індивідуалізація людини робить їх здатними генерувати свою власну ідентичність, диференціюючись від своїх батьків і починаючи визнавати себе як свою власну і унікальну сутність. Для цього також необхідно, щоб була приналежність, зв’язок із сім’єю та культурним середовищем, що дозволяє мати вихідну точку та середовище, що полегшує цей процес. Все це генеруватиме майбутні проекти, узгоджені з собою, а також можливість зв’язування або відривання від світу здоровим і щирим шляхом.

Процес індивідуації за Карлом Юнгом

Відповідно до вищесказаного, Карл Густав Юнг розробив одну з основ своєї аналітичної психології: концепцію процесу індивідуації. Для автора термін індивідуація мислиться як процес диференціації, конституції та конкретизації сутності, таким чином, що суб’єкт може виявити, хто він є, і дозволяє йому розвивати особистість. Він також ототожнюється з самореалізацією, будучи частиною природного і інстинктивного процесу до власного дозрівання.

Важливо мати на увазі, що процес індивідуації надзвичайно конфліктний, як у юнгійському баченні, так і в інших, враховуючи, що він включає інтеграцію протилежних елементів. У випадку Юнга він запропонував, що ми маємо справу з процесом, в якому конфлікти між різними протилежностями з’являються в людині, пов’язані зі свідомо-несвідомою опозицією і індивідуальністю-колективністю.

Основою всього цього процесу є его, з якого ми будемо просуватися в розумінні тих аспектів, які досі відкидаються, і потроху приймаючи їх і інтегруючи їх. Вміст, що розробляється і інтегрується, буде все більш складним і для просування в цьому процесі необхідно вміти ідентифікувати, пов’язувати і інтегрувати протилежність, не ототожнюючись з ними, диференціюючи їх від себе..

У цьому сенсі індивідуальні особистісні аспекти будуть інтегровані в першу чергу, спочатку працювали репресовані емоційні переживання до розгляду його неадекватності або конфлікту або досвіду травм, пізніше також інтегрувати елементи колективного несвідомого, додаючи до розробки розробку культурно успадкованих архетипів. Крім того, вони також будуть розвивати і інтегрувати різні основні процеси, що формують особистість.

Примітно, що існує й інша концепція індивідуації, більш спрямована на біологічну еволюцію суб’єкта, хоча й на відміну від інших концепцій, процес індивідуації, запропонований Юнгом не обмежується підлітковим віком або дитинством. Насправді, кожен з етапів, що є частиною другої інтерпретації процесу, триватиме кожні десять років, не завершуючи процес свідомої індивідуації аж до повноліття..

Спочатку ви проходите фазу, в якій починає народжуватися его (раніше не було усвідомлення індивідуальності), пізніше, коли ви досягаєте статевої зрілості, починається дистанція від навколишнього середовища і пошук ідентичності, адаптація до вашої ролі та інтеграція самого себе і, нарешті, четвертий етап, в якому дається пошук сенсу самого себе. В останньому випадку, коли існує більша ймовірність, що необхідні процеси будуть надані, щоб завершити ідентифікацію.

Етапи процесу індивідуації

Процес індивідуації, з точки зору юнга, проходить через ряд чотирьох етапів, через які суб’єкт спочатку доповнює свої свідомі і несвідомі аспекти і поступово інтегрує протилежність (особа і тінь, свідоме і несвідоме . ) до тих пір, поки не досягнете однаковості людини: тобто, щоб бути самим собою, повністю інтегрований індивід.

Хоча в принципі є чотири, існує багато інтерпретацій та способів їх поділу навіть у межах юнгіанської теорії, але у всіх них враховуються наступні (включаючи в цьому випадку п’яту, яка була б кінцем процесу)..

1. Вилучення себе і перше наближення до несвідомого

Початок процесу індивідуації відбувається в момент, коли свідомість починає з’являтися, що власна свідомість не є сукупністю буття. Починається усвідомлювати існування імпульсів, бажань і невираженого психічного змісту ні безпосередньо спостерігається. Суб’єкт розуміє, що існує велика частина самого себе, яка була проігнорована самим собою і спробує почати підходити до свого розуміння, оскільки настав час, коли його розвиток змусило його побачити, що потрібно.

2. Зустрітися з тіньою

Народившись усвідомленням того, що в собі є щось більше, перше, що виявляється, полягає в тому, що існує не тільки свідома частина, але й несвідоме і набір аспектів, які ми заперечуємо, вважаючи їх негативними (і що ми зазвичай проектуємо на інших як компенсаційний механізм): іншими словами, ми починаємо усвідомлювати існування подвійності людини (про яку ми свідомі і що змушує нас відчувати окремі істоти, пов’язані з зовнішнім світом) і тінь (прихована і несвідома частина людини). особа)

Після того, як ви почнете усвідомлювати існування тіні, вам доведеться починати цінувати її, не судячи з неї: наші бажання і несвідомі імпульси вони мають велику цінність, незважаючи на те, що деякі з них є соціально поганими. Мова йде про інтеграцію заперечених елементів і самої особистості. Мова йде не про підкорення імпульсам (адже Юнг вважає, що репресії – це те, що певним чином дозволяє народити свідомість), але мова йде про прийняття тіні як частини нашої природи..

3. Зустріч з anima / animus

Третій великий крок процесу індивідуації дається по відношенню до сексуальних архетипів. Поки що дитина інтегрує свої аспекти, але тепер повинна починати інтегрувати архетипічні елементи з культурної спадщини, які є частиною їх особистості та спільноти, і які раніше заперечувалися людиною. Зокрема, на цій стадії суб’єкт починає інтегрувати чоловічу / жіночу полярність.

Цей процес включає інтеграцію власного буття, на додаток до архетипу, ідентифікованого з власним статтю, частина їх традиційно ототожнюється з протилежною статтю, з’являється зв’язок з нею. Тобто, людина повинна інтегрувати жіночий або жіночий архетип (який відповідає таким елементам, як чутливість, прихильність і емоційне вираження), а жінка робить це з анімусом або чоловічим архетипом (пов’язаним з енергією і життєвістю, силою, силою) , розум і мудрість). Мова йде про інтеграцію сексуального архетипу в повному обсязі, як логотипи, так і ерос, що робить їх посередниками і є джерелом творчості та натхнення.

4. Інтеграція архетипу світла

Як тільки це буде зроблено, темні і невідомі ділянки нашої психіки починають запалюватися, що значно розширює нашу обізнаність про себе і може генерувати відчуття нарцистичної всемогутності, що змушує нас вірити. Але наслідки реальності змушують нас бачити, що наші можливості не настільки екстремальні, що робить “дим вниз”, повертаючи смирення. У цей момент з’являються мудрість і відкриття, символізується магом або мудрецем, який дає сенс невідомому, досліджує і відкриває своє власне буття.

5. Завершення процесу індивідуації: coincidentia oppositorum

Поступово з’являються моменти, коли з’являється Я, моменти, коли починає існувати розуміння власної особистості. Процес досягає своєї кульмінації, коли досягається збіг або інтеграція протилежностей, що передбачає набуття однаковості, завершення процесу індивідуації..

У цей момент безліч елементів, які складають розум, вже інтегровані (свідоме і несвідоме, індивід і колектив, людина і тінь . ), досягнувши повністю інтегрованої психіки. Він вже сам, усвідомлюючи різні аспекти, які є частиною його буття і здатні розрізняти і відокремити від світу. Суб’єкт є повноцінним буттям, індивідуалізованим і мало-помалу все більш автономним (навіть здатним сформувати власну етичну систему).

Її значення у формуванні особистості

Процес індивідуації, розуміється як той, що дозволяє нам стати самими собою, це надзвичайно важливо в конфігурації особистості. Насправді, сам Юнг вважає індивідуацію серією перетворень, які прагнуть досягти середини особистості, тобто набуття проміжної точки, що дозволяє наближатися до свідомого і несвідомого..

Не забувайте, що ідея індивідуації полягає в тому, щоб стати собою, інтегруючи різні аспекти особистості і психіки в цілісне ціле. Це означає прийняти присутність різних функцій, які ми маємо і цінуйте їх, навіть тих, хто був репресований і заперечував протягом усього життя. Найяскравіший приклад на індивідуальному рівні – це між людиною (частиною нашої особистості, яку ми показуємо), і тіньою (прихованою і відкинутою, яка залишається несвідомою).

Індівідуалізація дозволяє нам бути вільними, розвивати власний спосіб акторської майстерності і бачити світ, а не просто йти по шляху, встановленому нашими попередниками, дозволяючи нашому способу буття, бачачи і діючи, виходити самостійно та диференційовані. Коротше кажучи, що наша особистість виникає. Завдяки цьому ми можемо зробити життєвий проект узгодженим з тим, ким ми є, і жити своїм життям як особистості, які ми є.

Бібліографічні посилання:

• Alonso, J.C. (2004). Аналітична психологія Юнга та його внесок у психотерапію. Психол. Богота (Колумбія) 3 (1): 55-70.
• Jung, C. G. (1934). Про формування особистості. У С. Г. Юнга, Реальність душі (с. 173-200). Буенос-Айрес: Лосада.
• Muñoz, P. (2010). Будьте самостійні: Вступ до аналітичної психології К.Г. Юнг Редакція Kaicron. Іспанія.
• Sassenfeld, A.M. (s.f.). Розвиток людини в юнгіанській психології. Теорія та клінічні прояви. Університет Чилі.

Історія Одеси. Що робить її справжнім українським містом?

Після незаконної анексії Криму, а особливо під час карантину, коли виїхати за кордон практично неможливо, Одеса – хіба не єдина можливість відпочити на узбережжі Чорного моря. У 2014 році місцеві проросійські політики і деякі російські діячі зробили немало, щоб Одеса стала частиною так званої «Новоросії» – проросійського територіального угруповання, яке врешті-решт обмежили частинами Донецької і Луганської областей. А портове місто залишилось під синьо-жовтим прапором. Як формувалася українська ідентичність Одеси і з чого вона складається?

10 липня 2020 року в Одесі відкрили новий пам’ятник «Рибачці Соні» – в серці старого району «Молдаванка». Мешканці двору на вулиці Середній створили його зі старого манекену, жіночої білизни і старого одягу. Тепер традиційний одеський двір буде прикрашати молода жінка з цементу – в її руці покриті цементною сумішшю риби, традиційні одеські «бички». Це вже другий пам’ятник одній з найвідоміших героїнь одеського міфу – перший встановлено на Привозі, в рибному ряду.

Бички, Привоз, Рибачка Соня – ці елементи одеського фольклору відомі всьому пост-радянському простору. З українською ідентичністю складніше. Незважаючи на найважливішу роль України у відбудові і створенню Одеси, мешканцям міста розповідають зовсім про інше, говорить Радіо Свобода одеський історик Тарас Гончарук. Він один із тих, хто вже багато років доводить – козацькі поселення тут були задовго до нібито заснування Одеси в 1794 році.

«Це степи, відвойовані українськими козаками. Перша згадка про порт Кочубій – 1415 рік. Тоді тут відвантажували зерно на допомогу Константинополю. Формально від короля польського, але все одно це було зерно з українського Поділля», – говорить Гончарук.

У 1789 році російські війська разом із козаками взяли штурмом фортецю Хаджибей, в 1791-му за умовами Ясського миру ці землі приєднали до Російської імперії. В 1793 році в результаті розподілу Речі Посполитої до Росії також відійшли Київщина, Волинь і Поділля – багаті зерном регіони. За часів Речі Посполитої українське зерно потрапляло в Європу через Гданськ, а приблизно з 1800 року пішло на європейські ринки через Одесу. І з цього починається одеський феномен, розповідає Гончарук.

Одесити привели до ладу занедбаний козацький цвинтар

«Десь за 20 років Одеса стала найбільшим містом України, четвертим містом в Російській імперії. І все це за рахунок українського зерна. Російська імперія тут ні до чого. Селяни Київщини, Волині і Поділля, пізніше Херсонських степів і частково молдавські селяни Бессарабії вирощували зерно, на якому Одеса зростала. Так, зростання припало на перебування міста під владою Російської імперії, але перше зерно з Росії в Одесу потрапило тільки під час голоду 1833 року – привезли з Поволжя», – говорить історик.

Про козацьку культуру і роль козаків у розвитку цього регіону розповідає Радіо Свобода і одеський екскурсовод Андрій Дембіцький. Уродженець Кам’янець-Подільського переїхав до Одеси навчатися і залишився тут жити. Запорожці почали заселяти ці території задовго до появи тут Російської імперії, говорить він. Власне саме від неї вони сюди і втікали.

«Перші козаки поселилися тут після Полтавської битви (1709 рік) – шведська армія та українські загони програли Петру І та побігли на південь. Разом із шведським королем Карлом XII з під Полтави відступив гетьман Іван Мазепа, який підтримав Швецію у війні з Росією. Вони разом зі своїми дворами потрапили на територію Османської імперії і збереглися документи паши Бендер (Бессарабія), який просить у свого керівництва харчування та намети для Карла і Мазепи», – говорить Дембіцький, який нещодавно вивчав документи Османської імперії того часу.

Ще Володимир (Зеєв) Жаботинський писав: «Вийдіть за межі Одеси і ви знайдете 30-мільйонне українське море

Мазепа помер, а частина запорожців залишилась в цьому регіоні, де-юре на території Османської імперії, продовжує екскурсовод. Внаслідок ліквідації Запорізької Січі (1775 рік) в майбутню Одеську область приїхало ще більше козаків, які заснували села Нерубайське, Усатове, Чубаївка, Ковалівка та інші. Вони існували тут задовго до заснування Одеси як міста, говорить Дембіцький. Він додає, що навіть за часів османів на місці сучасної Одеси стояла не тільки військова фортеця Хаджибей, але й цивільна гавань, з якої до Османської імперії відправляли зерно.

Володимир (Зеєв) Жаботинський (1880–1940) – єврейський політичний і військовий діяч, письменник і публіцист, уродженець Одеси

«Ще Володимир (Зеєв) Жаботинський писав: «Вийдіть за межі Одеси і ви знайдете 30-мільйонне українське море. Навколо Одеси існувала величезна кількість етнічно українських поселень. Для козаків, що втекли зі зруйнованої Запорізької Січі, була в рамках Айнали-Кавакської конвенції підписана амністія. Вона дала їм можливість повернутися на землі Російської імперії. Вони займались тут виловом риби, збирали сіль, видобували вапняк», – говорить Дембіцький.

Але як відчували себе мешканці Одеси? Ким вони себе вважали?

На думку Тараса Гончарука, одеська ідентичність – це звичайна ідентичність портового міста. Звісно, із рішучим, за його оцінками, українським впливом, причому в першу чергу економічним. І зерно було українським, і широко відому зону вільної торгівлі – «порто-франко» – запровадили в інтересах українських купців. Одеса для України – це ворота до світової економіки, стверджує Гончарук.

Одну з найвідоміших будівель Одеси побудував нащадок козаків

Нащадки українських козаків ставали відомими творцями і науковцями, говорять фахівці. Так, історик пригадує архітектора Федора Неcтурха (Нештурха) (1857–1936).

Із 1902 по 1920 рік він працював головним архітектором міста, до цього навчався в Петербурзькій академії мистецтв і в Європі. Нестурх спроєктував багато відомих в Одесі будинків, в тому числі будівлю Одеської національної наукової бібліотеки.

Стара фотографія Одеської наукової бібліотеки, будівлю якої спроєктував нащадок українських козаків Нештурхів. Федір Нестурх (Нештурха) у 1902–1920 роках був головним архітектором Одеси

Після перемоги більшовиків Нестурх працював викладачем в Одеському художньому інституті, але був звільнений як «соціально чужий робітникам і селянам Одеси елемент».

Дембівський згадує іншого нащадка козаків зі ще більш трагічною історією. Йдеться про історика Михайла Єлисейовича Слабченка. Його батько працював каменотесом в Нерубайському і сам Михайло в дитинстві допомагав йому.

Робота історика Михайла Слабченка «Організація народного господарства України від Хмельниччини до світової війни», видана у 1929 році

«Михайло Слабченко навчався в семінарії, був звідти виключений, самостійно пішов працювати в типографію і здав екстерном екзамени до Новоросійського імператорського університету (нині Одеський національний університет імені І. Мечникова – ред.). В 1920-і роки в радянські часи Слабченко викладав історію в Одеському інституті народної освіти (нині Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Ушинського – ред.). В 1930 році Михайла Єлисейовича заарештували. Щоб врятувати від репресій свого сина Тараса, історик одразу визнав обвинувачення», – розповідає Дембіцький.

Слабченка було засуджено в рамках величезного показового процесу «Спілки визволення України». Як стверджували радянські спецслужби, ця організація разом із розвідками західних країн та українськими емігрантами готувала повстання і заколоти проти радянської влади. Детальніше про цей процес можна прочитати в цій статті.

«Опера СВУ, музика ГПУ»: як чекісти ламали українську інтелігенцію

45 підсудних отримали різні тюремні терміни – від 10 до 2 років, але багато кого після звільнення заарештували і засудили знову. До таких належав і Слабченко – він звільнився в 1936 році, але менше ніж через рік історика знову заарештували і на 10 років відправили до в’язниці. Також в 1937 році заарештували і розстріляли його сина, Тараса Слабченка. Михайло Слабченко повернувся в Україну тільки в 1947 році, поселився у Первомайську (Миколаївська область) і помер у важких злиднях у 1952 році.

Із Одесою пов’язана ціла низка міністрів УНР

Наприкінці XIX – на початку XX сторіччя Одеса стала одним із центрів українського національного руху. В 1905 році тут створили перше і найбільше в Наддніпрянській Україні товариство «Просвіта», активним членом якої був той же архітектор Нестурх (Нештурха).​

Перше в Російській імперії товариство української культури «Просвіта» було відкрито в Одесі, в 1905 році

«Українська ідея в Одесі могла не бути дуже обширною, але була дуже концентрована. Одеса на зламі XIX-XX століть була, можливо, найбільш українським містом в Україні – перше в Російській імперії товариство української культури «Просвіта» було відкрито в Одесі, в 1905 році. Звісно, величезну роль зіграв «Маніфест» Миколи II, який після 1905 року багато чого дозволив, але і місцева влада того часу була доволі лояльна до української думки і культури. Міський голова Павло Зелений фактично пролобіював створення «Просвіти», – говорить Дембіцький.

Видання, що вийшло у 1908 році з друкарні Ю. Фесенка, містить звіт одеського відділу товариства «Просвіта» за 1907 рік, зачитаний на загальних зборах у квітні 1908 року. Подані короткі відомості про прочитані наукові реферати, проведені літературно-вокальні та дитячі вечори, комеморативні заходи на вшанування пам’яті Тараса Шевченка та інші культурні події, а також інформація щодо читальні, бібліотеки та книгарні «Просвіти», видання книжок, числа членів та матеріальних засобів товариства. Наведено список рефератів, читаних у 1907 році, фінансові звіти та «Список членів товариства «Просвіта» в Одесі»

Праця Фортуната Піскунова «Словниця Української (або Югової-Руської) мови», видана в Одесі у 1873 році

Із Одесою пов’язано багато імен українських політичних і громадських діячів – багато кого потім репресували, хтось поїхав за кордон, а хтось загинув під час війни із більшовиками. Наприклад, майбутній міністр закордонних справ в уряді Української Народної Республіки Андрій Васильович Ніковський, зазначає Гончарук.

Андрій Ніковський (1885– 1942) – український громадський і політичний діяч, міністр закордонних справ в уряді УНР, активний член ТУП і УПСФ, літературознавець, мовознавець, журналіст

Ніковський народився в селі неподалік, пізніше навчався в Одесі в університеті, був секретарем одеської «Просвіти», а після революції зайнявся політикою. Емігрував до Польщі разом із урядом УНР, в 1923-му повернувся до радянської України і в 1930 році отримав 8 років тюрми як один із керівників «Спілки визволення України». Помер в 1942 році в Ленінграді під час блокади.

Судовий процес у сфабрикованій справі так званої «Спілки визволення України». Мета – дискредитація провідних діячів української культури та громадського життя в Україні. Харків, 1930 рік

Одесі з 1908 по 1917 рік, після вислання до Вологди, жив майбутній прем’єр-міністр УНР​ Володимир Мусійович Чехівський.

Він викладав у гімназії, комерційному і технічному училищах, після революції 1917 року став гласним Одеської міської думи від українських партій. З квітня 1918 року почав працювати в уряді УНР, залишився в уряді гетьмана Павла Скоропадського, а з 26 грудня 1918-го по 11 лютого 1919 року Чехівський був головою прем’єр-міністром і міністром закордонних справ УНР. Після перемоги більшовиків залишився в Україні, був заарештований в 1929 році та розстріляний в 1937 році.

Святково прикрашені кораблі в Одеській гавані на честь дня народження гетьмана України Павла Скоропадського, 1918 рік

Із 1893 року і до самої революції в Одесі жив Іван Митрофанович Луценко – лікар, громадський, політичний і військовий діяч України. Він брав активну участь у роботі «Просвіти», пізніше очолив Одеський український клуб, видавав першу в місті україномовну газету «Народна справа».

1917 році Іван Луценко очолив Українську партію соціалістів-самостійників, у 1918 році увійшов до складу Центральної Ради, а в 1919 році загинув під час боїв із армією більшовиків або був розстріляний в їхньому полоні.

З кінця 1870-х років в Одесі жив Петро Титович Климович. Він навчався на юридичному факультеті Новоросійського університету, працював членом Одеської міської управи у міського голови Павла Зеленого і був одним із організатором «Просвіти». В 1918 році працював управляючим Міністерства фінансів в уряді УНР, потім вернувся в Одесу і був страчений більшовиками в 1920 році.

Із 1902 року в Одесі жив Сергій Павлович Шелухін. Тут до 1917 року він служив членом Одеського окружного суду, генеральним суддею і сенатором з цивільного департаменту.

Після революції Шелухін став генеральним суддею Центральної Ради, потім сенатором, навіть генеральним прокурором України. Пізніше працював міністром судових справ і міністром юстиції в уряді Центральної Ради та Директорії. Після перемоги більшовиків емігрував, помер у 1938 році в Празі.

В Одесі з 1902 по 1918 рік жив Іван Липа – громадський і політичний діяч, письменник і міністр віросповідань УНР. Він народився в Керчі, навчався в Харкові, а в 1893 році заснував таємне товариство «Братство тарасівців» – організація декларувала боротьбу за визволення українського народу. Липу заарештувала та відпустили тільки через рік, причому ще три роки він жив під наглядом поліції. В Одесі Липа співпрацював із «Просвітою», займався лікарською практикою. Після революції переїхав до Києва, працював в уряді УНР, а після перемоги більшовиків емігрував до Польщі.

На українську культуру в Одесі був реальний попит – дослідник

В Одесі жив та працював композитор і поет-перекладач Петро Іванович Ніщинський. Він писав музику для театральних спектаклів та викладав музику в приватному пансіоні Рандаля.

Там у цей час навчався Євген Харламович Чикаленко – майбутній громадський діяч, меценат і один з ініціаторів скликання Центральної Ради. Ніщинський був не тільки композитором, але й перекладачем, розповідає Радіо Свобода Дембіцький. Він перевіршував українською «Одіссею» й «Іліаду» і переклад першого твору був надрукований у Львові під псевдонімом Петро Байда. Схвальну передмову «Одіссеї» написав історик і майбутній президент УНР Михайло Грушевський.

Втім для Ніщинського переклад став трагічним. Як пишуть дослідники, композитора спочатку перевели з Одеси до Бердянська із пониженням зарплатні, а після виходу книги у світ – звільнили.

Коли ми запитаємо про популярність української культури серед одеситів, Дембіцький несподівано згадує книгу Льва Троцького (Лейби Бронштейна) – одного лідерів російських більшовиків. У своїй автобіографії «Моє життя» (1930 рік видання) революціонер згадує свій перший театральний досвід. Він вперше побував у театрі в 10 чи 11 років – він тоді жив в Одесі у родичів і готувався до вступу до реального училища.

Першим спектаклем, який відвідав майбутній революціонер, була постановка п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля». Також показували водевіль «Мешканець із тромбоном», згадує Троцький, тоді ще Бронштейн. Саме після цього візиту Троцький так полюбив театр, говорить Дембіцький. Він пише в мемуарах, що спеціально відкладав гроші, щоб відвідувати постановки і купувати газети.

«Йдеться не про імператорський театр, а про комерційну театральну трупу. Тобто це мала бути потенційно популярна постановка. Якщо ставлять українські п’єси, якщо виступає трупа Кропивницького, значить є попит на цю драматургію», – розповідає дослідник.

В Одесі активно гастролювала трупа Марка Кропивницького, сюди часто приїжджала Марія Заньковецька, а в комерційних театрах ставили «Наталку Полтавку» і «Сватання на Гончарівці». Якщо такі вистави проходили, а рецензії на них були схвальними, значить тут мешкало достатньо освічених та заможних людей, яких цікавила українська культура, говорить Дембіцький.

Сучасна історія Одеси. Українська ідентичність у XXI сторіччі

Михайло Штекель

Журналіст. Працюю в медіа-сфері з перервами із 2003 року. В 2013 році спробував переїхати з рідної Одеси до Києва, писав про Революцію гідності, анексію Криму і знімав війну на Донбасі. У 2017-му повернувся до Одеси – міста непростого, але вкрай цікавого. Навчався на філософському факультеті, тому маю слабкість до довгих текстів. На Радіо Свобода працюю з 2014 року. Пишу, фотографую, знімаю, спілкуюсь із людьми.