“Росіяни мають дані по кожній вивезеній українській дитині”

Чому складно точно встановити, скільки українських дітей викрала РФ, і що має робити міжнародна спільнота, щоб всі діти повернулися, – в інтерв’ю DW розповіла голова спецкомітету ПАРЄ Олена Хоменко.

Фото: Mikhail Voskresenskiy/SNA/IMAGO

У Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) наприкінці минулого року створили спеціальний комітет щодо ситуації українських дітей. Про те, чим він займатиметься і які завдання перед собою ставить, DW розповіла голова нового комітету, представниця української делегації в ПАРЄ Олена Хоменко.

Deutsche Welle: Пані Хоменко, з якою метою у ПАРЄ вирішили створити спецкомітет щодо ситуації українських дітей?

Олена Хоменко: Цей комітет Бюро ПАРЄ створив для того, щоб мати майданчик для вирішення питань українських дітей, які постраждали внаслідок агресії РФ. І цих питань дуже багато. Це і проблеми дітей у родинах, які були переміщені або в межах України, або які виїхали за кордон, і, звичайно, питання депортованих у Росію дітей і дітей-сиріт. Комітет доноситиме ці проблеми до наших колег по ПАРЄ, а це парламентарі, які представляють 46 країн-членів Ради Європи, і спільно з ними шукатиме шляхи їх вирішення. Зазвичай, період діяльності спецкомітету обмежений в часі. Але ми розуміємо, що не зможемо швидко вирішити всі ці питання, тому сподіваємося, що він існуватиме доти, поки всі найболючіші проблеми наших дітей не будуть вирішені.

Один з напрямків діяльності вашого комітету – сприяння поверненню викрадених Росією українських дітей. Це – надскладне завдання, і, попри всі зусилля, Україні на сьогодні вдалося повернути небагатьох дітей. Які механізми сподівається задіяти комітет для того, щоб цей процес став швидшим і ефективнішим?

Важливо розуміти, що наразі на постійній основі не існує єдиного дієвого механізму, який використовувався б для повернення депортованих українських дітей. Про це свідчать цифри, які говорять самі за себе. Зареєстровано факти депортації 19 546 дітей, з них повернуто – 387. Повернення кожної дитини – це окрема операція, і ми, звісно, не можемо, рухатися такими темпами. З іншого боку, ми також розуміємо, що навіть якщо такий механізм у площині міжнародного права і буде розроблений, це не означатиме, що Росія його дотримуватиметься. Оскільки зараз РФ – найбільший і найбрутальніший порушник міжнародного права. Але ми все одно маємо рухатися у цьому напрямку і залучати якомога більше міжнародних партнерів: окремі країни, міжнародні організації, щоб посилювати тиск на Росію, аби вона стала поступливою у питанні повернення наших дітей.

Про який саме тиск на Росію йдеться?

Міжнародний кримінальний суд вже видав ордер на арешт Володимира Путіна (президент РФ – Ред.) та Марії Львової-Бєлової (уповноважена при президенті РФ з прав дитини. – Ред.) як головних підозрюваних у злочині незаконного примусового переміщення українських дітей. Але у Росії вибудувана ціла схема, до якої залучено багато організацій і приватних осіб, які також беруть участь у скоєнні цього злочину. Йому також сприяє і Білорусь. Тому необхідні додаткові санкції і проти цих осіб, і тут має значення підтримка партнерів і міжнародних організацій. Звичайно, для нас важливі заяви та резолюції, які ухвалюють парламенти інших країн. Але цього недостатньо, потрібні конкретні дії.

Окрім того, щодо залученості міжнародних організацій до питання повернення українських дітей, у нас є нарікання, зокрема, на Міжнародний комітет Червоного Хреста. Під час першого засідання нашого спецкомітету ПАРЄ ми провели закриту зустріч з представниками цієї організації. Ми побачили з їхнього боку бажання рухатися на зустріч, але ми оцінюватимемо це бажання по конкретних діях.

Чи пообіцяли вам представники МКЧХ відвідати викрадених українських дітей у місцях, де їх утримують росіяни?

Це все-таки була закрита частина засідання, і я не можу говорити про контекст нашої розмови. Але з обох сторін є бажання взаємодіяти і рухатися вперед. Це було наше перше спілкування у рамках комітету ПАРЄ, але ми сподіваємося, що воно продовжиться, ми перебуваємо на зв’язку і намагатимемося шукати шляхи, щоб Червоний Хрест став більш дієвим у питанні повернення вивезених дітей. У нього для цього є всі можливості.

Повідомляючи про кількість примусово депортованих українських дітей, російська сторона називає вражаючу цифру у понад 700 тисяч. Українська сторона офіційно зареєструвала близько 20 тисяч таких випадків, при цьому в Києві визнають, що ця цифра може бути значно більшою – понад 300 тисяч. Чому українській владі складно встановити точні дані вивезених до Росії дітей?

Зафіксовані факти депортації становлять 19 546 дітей. Але ми не знаємо, скільки було вивезено дітей, про яких не повідомили і не заявили. Тому що їх вивезли з окупованих територій, і доступу туди ми не маємо. Ці діти та їхні родини також не мають зв’язку з Україною, тому це і є таким складним питанням. Звісно, наша мета знайти всіх дітей, верифікувати, де вони знаходяться, що з ними і створити такі умови для Росії, щоб у неї не залишилося іншого варіанту, окрім як погодитися повернути нам дітей.

Коли ми знаємо про факт депортації, коли ми можемо зв’язатися з дітьми, тоді, звичайно, і наші громадські організації, і Офіс омбудсмена, і державні органи, які задіяні до порятунку дітей з депортації, докладають всіх зусиль, щоб їх повернути. Або як було у випадку з Богданом Єрохіним, коли дитина самостійно публічно заявила, що хоче повернутися додому. А скільки таких випадків, коли діти не можуть цього зробити, бояться чи не мають можливостей вийти на зв’язок. Саме тому нам важко встановити точну цифру депортованих дітей.

Звісно, у росіян є дані по кожній вивезеній українській дитині.

Ви сказали, що ваш комітет займатиметься також проблемами і тих українських дітей, які зараз перебувають на території країн-членів Ради Європи у статусі тимчасового захисту чи як тимчасово переміщені. Про які проблеми йдеться?

Під час першого засідання нашого комітету ми говорили про проблеми з доступом до медицини та освіти, з якими стикаються українські діти за кордоном. Наші діти опинилися у складному становищі, коли вони повинні виконувати навчальні програми країни перебування і водночас й української освітньої системи. Це так само стосується і медицини. Хоча вітчизняна система охорони здоров’я адаптовується і змінюється, проте вона все одно відмінна від європейської. Тому наш комітет прагне стати інструментом для пошуку шляхів вирішення цих проблем.

Нещодавно уповноважений Верховної Ради із прав людини Дмитро Лубінець заявив про існування проблеми, коли соціальні служби європейських країн вилучають дітей з українських родин, які перебувають на їхній території. Чи займається цією проблемою ваш комітет?

Так, з цих питань до роботи нашого спецкомітету залучений голова Національної соціальної сервісної служби України Василь Луцик. Ми намагатимемося ці проблеми вирішувати. Ми виходимо з того, що діти, які перебувають у статусі переміщених, не можуть прирівнюватися до біженців. Саме через це виникають проблеми. Крім того, українські родини, які перебувають у європейських країнах, не знають особливостей національних законодавств. Ми триматимемо це питання у фокусі нашої уваги.

«Може вважатися злочином проти людяності»: звіт ОБСЄ щодо депортації Росією українських дітей

Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) опублікувала звіт щодо депортації та примусового переміщення українських дітей Російською Федерацією. У документі вказано, що РФ порушила низку міжнародних норм – у тому числі, Конвенцію ООН про права дитини.

«Депортація українських дітей, здійснена російською владою, може містити елементи злочину проти людяності. Мали місце численні та повторювані порушення прав дітей: на ідентичність, на сім’ю, освіту, на доступ до інформації, на відпочинок, на дозвілля та участь у культурному житті та мистецтві, а також права на думку, совість і релігію, на здоров’я, на свободу та безпеку», – стверджують в ОБСЄ.

Організація будувала свій документ, враховуючи дані як з українського, так і з російського боку. І наводить цю інформацію в звіті на 90 сторінок, даючи оцінку діям РФ.

Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» – про життя вимушених переселенців – проаналізував документ, зібравши основну інформацію з доповіді.

ОБСЄ наголошує, що вивезення дітей може вважатися воєнним злочином і звітує про таке:

• Про найпоширеніші сценарії переміщення дітей;
• Про примус і погрози батькам;
• Про насильницькі методи депортації;
• Про усиновлення в РФ і зміну даних дітей;
• Про переміщення дітей по всій РФ і приховування інформації про них.

Викрадена колаборанткою і незаконно вивезена до окупованого Криму українська дитина, яку повернули додому

Скільки дітей Росія депортувала чи примусово перемістила з України?

Нині точної цифри, скільки саме українських дітей депортували в Росію або перемістили на контрольовані нею території (до прикладу, в окупований Крим) – немає. Москва заявляє, що за рік повномасштабного вторгнення РФ прийняла 5,3 мільйона людей з України, в тому числі – 738 тисяч дітей. Більш детальної статистики російські органи влади не надають. Перевірити цю інформацію неможливо.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець стверджує, що цифра у 700 тисяч дітей – перебільшена. Омбудсман припускає, що всього Росія незаконно вивезла з України близько 150 тисяч дітей. Його колега – Уповноважена ВР з прав дитини Дар’я Герасимчук називає цифру в «кілька сотень тисяч дітей, тобто десь 200-300 тисяч».

Україна намагається ідентифікувати незаконно вивезених Росією дітей. Наразі вдалося встановити імена 19 тисяч із них – список з їхніми іменами нещодавно передали Міжнародному комітету Червоного хреста. Вони мають повноваження відвідувати їх та дізнаватися про умови утримання дітей. Щодо кількості дітей, яких вдалося повернути, то, станом на кінець квітня, таких було лише 361.

«Ви недодіти, не такі, як ми, росіяни». Депортовані діти в Криму і РФ | Новини Приазов’я

No media source currently available

У звіті також загалом описано ситуацію з дітьми в Україні.

З 24 лютого 2022 року більше половини дитячого населення України перемістили в межах держави або за кордон. За даними 2020 року, в країні мешкало понад 7,5 мільйонів дітей. Понад 105 тисяч із них були «статусними» і проживали в дитячих будинках чи інших закладах.

Як діти потрапляють до Росії?

Звіт ОБСЄ називає три основні сценарії, як українських дітей вивозять на окуповані або російські території. Перший – це так звана «евакуація з міркувань безпеки» вглиб контрольованих Росією областей, подалі від зони бойових дій. Саме посилаючись на цю причину, перед відходом з правого берега Херсонщини російські військові вивезли 80 дітей з Олешківського інтернату до Криму та Краснодарського краю. Схожі евакуації російські військові проводили також і в інших захоплених областях України.

Друга сценарій – передача українських дітей для усиновлення чи взяття під опіку російськими сім’ями. Над цим, зазначається, російська влада працює ще з 2014 року – після окупації Криму вони запустили програму «Потяг надії» («Поезд надежды»). Відповідно до неї, кожен охочий з будь-якої частини країни міг усиновити дитину з Криму, оскільки вони отримували російське громадянство.

Наприкінці вересня 2022-го президент Росії Володимир Путін підписав указ про «приєднання» до Російської Федерації частково окупованих Запорізької, Херсонської, Донецької та окупованої Луганської областей України. Після цього дітей з новоокупованих регіонів теж почали зараховувати до громадян РФ і усиновлювати.

За даними ОБСЄ, найчисельнішими є випадки, коли дітей відправляють нібито тимчасово на «оздоровлення» у кримський табір чи на територію РФ. У звіті зазначають, що батькам дітей важко було відмовитися від таких пропозицій з кількох причин – складних умов перебування в окупації та тиску з боку військових РФ. Та згодом дітей батькам так і не повертали – посилаючись на небезпечну ситуацію в їхньому рідному регіоні.

«Є повідомлення про переміщення дітей між різними таборами без згоди їхніх батьків або законних опікунів. Наприклад, у літньому таборі в Краснодарському краї в Російській Федерації близько 200 дітей залишилися після літа і були зараховані до місцевої школи», – зазначає ОБСЄ.

Наразі відомо про 43 заклади, де росіяни утримують дітей з захоплених українських територій. З них щонайменше шість – у Криму, це табори «Артек», «Лучистый», «Ласпи», «Дружба», табір у Піщаному та психіатрична лікарня №5.

Чи можна вивезення українських дітей назвати добровільним?

Випадки переміщення українських дітей – зокрема, тих, які опинилися без опіки рідних – ОБСЄ не вважає добровільними.

«Термін «примусово» не обмежується лише фізичною силою, але може включати загрозу застосування сили або примусу, наприклад, викликаного страхом перед насильством, примусом, затриманням, психологічним пригніченням або зловживанням владою», – зазначає організація.

Росія твердить, що схопила підлітка з Маріуполя під час спроби повернутися в Україну. Що відомо про дитину?

Автори звіту наголошують – частина дітей, які на момент вторгнення Росії в Україну перебували в інтернатах, мали батьків чи законних опікунів. І, відповідно, добровільна передача дитини неможлива, якщо на неї не давали згоду уповноважені дорослі. Окрім цього, ОБСЄ відомі й випадки, коли директори закладів не погоджувалися на переміщення дітей – та це ніяк не зупиняло російську окупаційну владу.

«Згідно з українськими повідомленнями, щонайменше дві тисячі дітей з інтернатів вивезли до Росії, незважаючи на те, що вони мають живих родичів і перебували в цих закладах лише для отримання медичної допомоги», – йдеться у звіті.

Так само добровільними не можна назвати й ті випадки переміщення, коли батьки з тимчасово окупованих територій відправляли своїх дітей на кілька тижнів у оздоровчі табори. Адже, як запевняють в ОБСЄ, російська сторона використовує вразливе становище батьків, їхнє бажання захистити дітей від обстрілів і труднощів життя на окупованій території, вводячи їх в оману щодо характеру і тривалості так званих «канікул».

«Батьки, які не хотіли відправляти дітей у табори, стикалися з різного типу погрозами – мовляв, їхня відмова трактуватиметься як недбале ставлення до дитини і може призвести до перегляду їхніх батьківських прав», – зазначають у звіті.

Як українців розлучають з дітьми під час фільтрації?

Що стосується дітей, розлучених зі своїми батьками, наприклад, на фільтраційних пунктах, то це примусові ситуації, нав’язані окупаційною владою, і, відповідно, «питання про згоду не виникає», твердять в ОБСЄ. Скільки українців пройшли через фільтрацію, достеменно невідомо, та ці випадки ОБСЄ називає масовими.

В організації наголошують, що, за міжнародним гуманітарним правом, затримані сім’ї мають перебувати разом. І навіть якщо є підстави для їхньої розлуки (стан здоров’я, виконання покарань тощо), то вона повинна бути тимчасовою, а батьки й діти повинні мати можливість спілкуватися. Однак, за даними ОБСЄ, російська сторона ніяк її не забезпечила. Навіть після того, як батьків звільняли з фільтрації, окупаційна влада не надавала жодної інформації про перебування їхніх дітей та ніяк не допомагала возз’єднати сім’ї. Інколи самі діти вимушені були шукати способи зв’язатися з батьками.

Як приклад експерти ОБСЄ наводять історію Євгена Межевого – багатодітного батька-одинака з Маріуполя. Російські війська під час фільтрації розлучили Євгена з трьома дітьми, а 45 днів потому відпустили – без будь-якої інформації про них. Старший син зміг зв’язатися з батьком, щоб повідомити, що у нього є п’ять днів, щоб їх забрати – в іншому випадку, дітей віддадуть у спеціальні заклади або усиновлять. Межевой сам збирав усі документи на підтвердження батьківства та своїм коштом добирався до Москви, щоб забрати дітей.

Як росіяни всиновлюють українських дітей?

У травні 2022-го Росія спростила процедуру отримання російського громадянства для дітей з України. Відповідно до указу президента РФ, опікуни дітей або керівники установ, де вони перебувають, можуть самостійно подавати заяви на отримання російського громадянства для неповнолітніх українців. Бажання дітей до уваги не беруть.

Джерела ОБСЄ в Росії зазначають, що самі росіяни «активно зацікавлені» у влаштуванні дітей з України у сім’ї. За даними організації, російські сім’ї, які хочуть взяти під опіку дитину з України, мають проходити спеціальні патріотичні курси. Для них також існують «фінансові стимули» коштом місцевих і регіональних бюджетів.

Пріоритетнішим варіантом вважається всиновлення дитини, яка опинилася в Росії без опіки рідних. Таким дітям можуть змінювати імена, прізвища, а також дати і місця народження дитини – це значно ускладнює їхній пошук для повернення додому. Саме всиновлення ніяк не фінансується, зазначають в ОБСЄ – втім, у деяких регіонах прийомних батькам виплачують 300 тисяч рублів одноразової допомоги.

Як Україна повертає вивезених дітей?

У звіті ОБСЄ посилається на твердження батьків, які повертали своїх дітей з депортації. Вони зазначили, що стикалися зі «значними логістичними труднощами». Наразі немає офіційно затвердженого механізму повернення українських дітей додому. Це можливо лише завдяки «приватним особам» з допомогою українських Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, волонтерів та неурядових організацій – і, ймовірно, за сприяння «деяких російських урядовців, які діють через негласні канали».

«Вчили любити Росію». Що відбувалося з дітьми, яких утримували в Криму та РФ?

Щодо дій з боку Росії, то експерти ОБСЄ не побачили жодних зусиль для возз’єднання українських сімей з дітьми.

«Навпаки, місія виявила стійку тенденцію, яка свідчить про те, що зусилля російської влади (. ) не включають кроки з возз’єднання сімей. Система сприяє інтеграції цих дітей у російські сім’ї, а не поверненню в українські сім’ї, нехтуючи нормами міжнародного гуманітарного права», – йдеться у звіті.

Окрім цього, ОБСЄ зазначає, що Російська Федерація ускладнює українським сім’ям та органам влади пошук переміщених українських дітей. Країна не має жодних списків таких дітей та неодноразово переміщує їх з одного місця в інше.

Які злочини можна інкримінувати відповідальним за переміщення українських дітей?

Експерти Організації з безпеки та співробітництва у Європі зазначають, що депортацією та примусовим переміщенням українських дітей Росія порушила низку норм міжнародного права. Зокрема, такі дії РФ «можуть містити елементи злочину проти людяності», а саме – «депортація або примусове переміщення населення».

Організація також наголошує на численних порушеннях прав дитини, зокрема права на ідентичність, на сім’ю, освіту, на доступ до інформації, на відпочинок, на дозвілля та участь у культурному житті та мистецтві, а також права на думку, совість і релігію, на здоров’я, свободу та безпеку.

Порушення права на ідентичність відбувається «у численні різні способи», стверджує ОБСЄ. Так, дітей, які опинилися у таборах або під опікою в російських сімей, постійно змушують говорити російською мовою, відвідувати уроки з російської та «навіть вчать, що українська та білоруська мови є лише діалектами російської».

Пріоритетнішим варіантом вважається всиновлення дитини, яка опинилася в Росії без опіки рідних. Таким дітям можуть змінювати імена, прізвища, а також дати і місця народження дитини – це значно ускладнює їхній пошук для повернення додому

«Це виглядає як загальна вимога, незалежно від того, чи є дитина російськомовною чи ні. Більше того, хоча багато українських дітей використовують російську мову як рідну, все ще існують важливі культурні відмінності, які, як видається, повністю ігноруються Російською Федерацією», – йдеться у звіті.

Також діти примусово отримують так зване «патріотичне виховання». Їх змушують співати гімн РФ, відвідувати уроки історії, під час яких дітям розповідають, що Україна «завжди була частиною Росії, і її законне місце – бути частиною Російської Федерації».

У деяких регіонах дітей змушують вступати до молодіжних організацій – військово-патріотичних клубів у різних містах. Зокрема, посадовиця республіки Татарстан Лейла Фазлєєва у серпні 2022-го зазначала, що «всі табори спрямовані на патріотичне виховання молоді, розвиток комунікативних навичок і збереження культурної спадщини».

В ОБСЄ наголошують, що у цьому випадку йдеться лише про культурне життя Росії – в той час, як про забезпечення «культурного та мистецького життя сім’ї, громади та суспільства», як того вимагає Конвенції ООН про права дитини, не йдеться.

«Місія не змогла встановити жодного випадку, коли навіть елемент української культури був би дозволений російською владою», – наголошує організація.

Декілька десятків українських дітей вилучили з сімей українських біженців за кордоном, – Лубінець

Росія нав’язує свої паспорти в окупації. Що робити людям?

Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України

Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.

• оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
• публічні заклики до знищення українців;
• цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
• переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
• винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
• запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
• депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
• вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.

Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.

Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.

Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.

Марія Горбань

Журналістка проєкту Радіо Свобода «Ти як?» – про біженців і внутрішніх переселенців. Раніше працювала в командах журналістських розслідувань на Суспільному телебаченні та у «Слідстві.Інфо». Навчалася у Львівському національному університеті імені Івана Франка та у Школі журналістики Українського католицького університету.