Скільки етнографічних груп і нацменшин в Україні?

Слід зазначити, що як і в кожній давній автохтонній нації, у складі української є етнографічні групи, які мають локальні культурні особливості, що виникли завдяки природним чинникам, напрямкам господарства й перебування у складі різних держав. Проте навіть у таких умовах українці зберігали свою мову, культуру і відчували свою єдність з усім народом.

Бойки, гуцули і лемки — субетноси українців

В етнографічному плані до найчисленніших локальних груп українців належать бойки, гуцули і лемки.

• Бойки населяють центральну й трохи західної частини Українських Карпат. За сучасним адміністративним поділом це південно-західна частина Рожнятівського і майже весь Долинський райони Івано-Франківської, Сколівський, Турківський, південна смуга Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більша частина Старосамбірського районів Львівської, північна частина Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської областей.
• Гуцули — етнографічна група українського народу, що живе у східній частині Карпат і на невеликій території Закарпаття. За сучасним адмінподілом це південь Надвірнянського і Косівського й весь Верховинський райони Івано-Франківщини, південна частина Вижницького і Путильський райони Чернівецької області, а також Рахівський район Закарпаття. Це найбільш гірські території.
• Лемки — найзахідніша етнографічна група українського народу. Вони здавна займали територію по обох схилах Східних Бескидів між річками Сяном і Попрадом на захід від річки Уж. Лемки також живуть на території Польщі, Словаччини й на сході Великоберезнянського і в Перечинському районі Закарпаття. Є їхні поселення на Донбасі, у Тернопільській і Львівській областях унаслідок їхнього насильницького переселення під час і після Другої світової війни. Історична доля лемків найдраматичніша. Вони неодноразово зазнавали не тільки вимушених переселень з рідної землі, а й асиміляційних процесів з боку сусідів.

Традиційно-побутова культура, мова лемків, бойків і гуцулів за основними рисами українська. Не було раніше й самоназви серед цих етнографічних груп. З ХІХ століття гуцули, бойки й лемки називають себе найбільше українцями, а етнографічні назви залишилися у підручниках з етнографії. Структура звичаїв, обрядів, вірувань гуцулів, бойків і лемків має загальноукраїнський характер.

Русини — це лише давній етнонім

Не існує етнографічної групи русинів , це лише давній етнонім, який був поширений на всій території України (відомості маємо ще від часів доньки князя Ярослава Мудрого, яку у Франції називали Анна Русинка), особливо її правобережної частини, оскільки сусіди поляки, угорці, словаки називали українців цією давньою назвою і в пізніші часи. Тож русини — це не що інше, як політична видумка сепаратистів, підтримана політичними організаціями сусідів. На Закарпатті живуть гуцули, бойки, долиняни, верховинці й частково лемки, яких тепер усіх стали називати русинами, хоч вони самі себе так не називають. У 1996 році в обласній раді було всього 11 заяв на зміну національності з українця на русина з трьох районів області, й усі вони належали провідникам «русинського політичного руху». Пізніше через пропаганду й підкуп збільшили охочих до кількох тисяч. Не буде зарубіжного фінансування — не буде й політичного русинства, а отже, й «окремого» етносу.

Що село — то свій звичай

Є локальні назви українців й особливості культурних компонентів і в регіонах Полісся, півдня України, Слобожанщини, та вони переважно історичні й за локальними особливостями аж ніяк не можуть претендувати на окремішність чи відрубність від загальнонаціональної української культури.

Місцеві особливості мають подоляни, поліщуки, волиняни тощо. У прикордонних районах відчутні взаємовпливи культур сусідів, що природно і характерно для таких територій в усьому світі.Науковці, які протягом багатьох років вивчали місцеві особливості традиційної культури українців, вважають, що місцеві, локальні групи всередині етносів — явище характерне найбільше для середньовіччя. Розвиток промисловості, урбанізація, піднесення рівня освіти сприяли консолідації нації. Населення західних регіонів завжди поєднувало себе з братами Великої України, навіть коли воно перебувало у складі різних держав та імперій. З наукового погляду спроби деяких політичних кіл перебільшувати специфіку етнографічних груп, протиставляти їх одна одній і українцям загалом позбавлені будь-яких підстав.

Як називати, коли критеріїв немає?

Дискусійним є питання про визначення такого поняття, як національні меншини. Немає одностайної думки у світі про критерії визначення, але в більшості країн ідеться про компактну групу людей іншої національності, ніж титульна нація країни, яка зберігає свої національні особливості, мову, звичаї, тривале проживання на новій території і особливо кількісні параметри.

Зазвичай іноетнічне населення повинно мати більш як 5% загальної кількості населення. У нас, окрім росіян (про яких мова піде пізніше), жодна етнічна група не становить більш як 0,5%. Але в Україні під дією надуманої пропаганди про поліетнічність країни до них умовно зараховують такі етнічні групи, як молдовани (258 тисяч), болгари (204), угорці (156), румуни (150), поляки (144) та інші. Євреїв 100 тис., вірмен 100 тис., греків 91 тис., ромів 47 тис., азербайджанців 45 тис., грузинів 34 тис., німців 33 тис., литовців 3 тис., словаків 6 тис., чехів 5-6 тис., естонців 2,8 тис. Зазначимо, що ці дані ґрунтуються на перепису 2001 року, а за останні десятиліття з України виїхало багато євреїв, вірмен, греків, поляків, німців.

Натомість побільшало, зокрема, азербайджанців, які кажуть, що тут їм комфортно торгувати, бо «українці народ добрий». Хай живуть собі на здоров’я, але вони ніяк не національна меншина, а просто етнічна група, яка покинула своє етнічне ядро в пошуках заробітків. Адже українські заробітчани не належать до національної меншини в Італії. До етнічних груп належать і греки. Хоч вони живуть компактно навколо Маріуполя в 22 селах з XVIII століття, а деякі й раніше. Вони майже втратили грецьку мову, та, власне, її спільної для всіх греків Приазов’я й не існувало. Філологи налічували колись серед них п’ять мовних груп, а тепер це зросійщена етнічна група, яка зберегла свої локальні особливості переважно в народній кухні та окремих назвах народних свят. Не треба забувати, що в радянський час усі етнічні спільноти в Україні навчалися лише російською мовою.

Отже, дуже умовно (через нечисленність, асиміляцію етнічних груп, втрату самоідентичності тощо) до національних меншин можна зарахувати п’ять етнічних спільнот: поляків, молдован, болгар, угорців і румунів. Решта спільнот — це етнічні групи. До речі, в 1970-х роках їх так називали і провідні російські етнологи. Тим часом в Україні до національних меншин зачисляють навіть одиничних представників окремих національностей, що викликає подив у європейських країнах. У нас майже 80 етнічних одиниць становлять особи чисельністю від кількох осіб до сотні. Скажімо, алеутів шестеро, ітельменів — 12, енців — 26. Цю категорію етнікосів зараховують до розряду представників різних національностей. У Фінляндії були вражені, коли почули на конференції, що 19 саамі (за переписом 2001 року) в Україні становлять національну меншину. Ці положення помилково ввійшли і до Конституції України, згідно із відповідним законом «до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою». Мета національної політики Української держави — це сприяння розвитку кожної особистості, хоч би до якої етнічної групи вона належала. Наша країна є однією з найдемократичніших держав Європи щодо забезпечення прав маленьких етнічних спільнот. За роки незалежності створено понад 1000 культурно-просвітницьких етнічних організацій, переважно за бюджетні кошти. Більшість із них налічувала 10—20 осіб. Ця цифра нині може бути інша, бо багато з них утворено штучно для отримання бюджетних коштів та приміщення. Фольклорно-етнографічних груп, які відтворюють свої звичаї, обряди, — понад 1200 колективів, і це прекрасно, бо можна краще пізнати культуру всіх, хто живе в Україні. Працюють школи з різними мовами навчання, видається періодична преса, виходять радіо- та телепрограми. З 1992 року видано понад 500 назв видань 60 мовами. Де ще у світі є таке забезпечення прав маленьких етнічних груп?

А що з росіянами?

Складніша справа з російською меншиною. Чотири незалежні соціологічні компанії провели цьогоріч дослідження і виявили, що 90% людей в Україні вважають себе українцями, а лише 6% — росіянами. Така статистика цілком ймовірна з двох причин: частина росіян повернулася до Росії, частина українців, які були записані росіянами, повернулися до власної самототожності. За етнографічними спостереженнями, таких сімей, де одна дитина записана українцем, а друга — росіянином, багато. Інформатори пояснюють, що того із них, хто народився в Лубнах, записали українцем, а хто на Донбасі — росіянином. Від XVIII століття в Україні селилися групи росіян-старообрядців, переважно в селах теперішніх Запорізької, Вінницької, Херсонської областей. Кількість їх незначна. Основний наплив громадян Росії відбувся після Другої світової війни. Навіть за довідником «Русские в современном мире» (Москва, 1988) росіян в Україні у першому поколінні близько 50%, тепер уже і в другому.

Що запишуть у закон?

Україна з 2014 року приєдналась до клубу країн із демократичною практикою щодо корінних народів, зокрема, визнавши кримських татар корінним народом Криму. Уже зареєстровано у Верховній Раді і законопроект про такий статус. Нині до трагедії цього мужнього народу, який у минулому столітті пережив страшну депортацію, але зберіг мову, додалася ще одна — йому знову нема місця на рідній землі. Крім кримськотатарської національної меншини, до корінних народів політологи безпідставно занесли й такі маленькі етнічні групи як кримчаки і караїми. Кримчаків на 2001 рік нараховувалося 406 осіб, а рідну мову серед них зберегли лише на побутовому рівні 16,7%, решта російськомовні. Ментальність їх тяжіє, звісно, до Росії, а будуть вважатися корінним народом України? З правами на самовизначення? Але без обов’язків до держави України? Караїмів на 2001 рік було 1196 осіб, серед них рідну мову зберегли частково лише 6%, а решта російськомовні, які, ймовірно, частково голосували на референдумі за приєднання до Росії. Відомо, що певна частина караїмів і тепер проживає на території Росії. І на якій підставі ці дві невеличкі етнічні групи можуть бути зараховані до корінних народів України? Адже у Декларації прав про корінні народи є приблизне тлумачення, що корінними народами можуть вважатися ті, які прийшли туди раніше інших. І етногенез їх не сягає корінням території України. Визнано, що до корінних народів належать аборигени Австралії, Канади, США, народи півночі Росії, саамі у Фінляндії. Насамкінець. Для наукового осмислення етнічних процесів у світі й Україні зокрема потрібно розвивати таку передову у світовому просторі науку, як етнологія і культурна антропологія, яку, на жаль, вилучили з переліку спеціальностей. А без науковців процвітатимуть політичні концепції на догоду тій чи тій силі і на шкоду державотворенню в Україні.

Автор: Валентина БОРИСЕНКО,
член експертної ради Мінкультури з питань етнополітики,
доктор історичних наук, для «Урядового кур’єра»

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Чисельність тюркомовних народів. Історичні відомості стародавнього тюркського народу

Гунни під проводом Атілли вторгаються в Італію . Vвік н.е.

Питання не просте. Схоже, що тюрки вважають себе народом, який втратив своє коріння. Ататюрк (батько тюрків), перший президент Туреччини, зібрав представницьку наукову комісію та поставив перед нею завдання: знайти походження тюрків. Комісія довго і наполегливо працювала, виявила величезну кількість фактів з історії тюрків, але ясності у питанні так і не настало.

Великий внесок у вивчення історії тюрків зробив наш співвітчизник Л. Н. Гумільов. Ціла низка його серйозних праць (“Давні тюрки”, “Тисячоліття навколо Каспію”) присвячена саме тюркомовним народам. Можна навіть стверджувати, що його заклали фундамент наукової етнології.

Проте шановний вчений робить одну цілком трагічну помилку. Він демонстративно відмовляється аналізувати етноніми і взагалі стверджує, що на формування етносу мова не має жодного впливу. Це більш ніж дивне твердження робить вченого абсолютно безпорадним у найпростіших ситуаціях. Покажемо на прикладі.

Розповідаючи про кімаки, давню тюркську народність, що утворила на межі першого і другого тисячоліть десь у районі сучасного Казахстану сильну державу, що проіснувала близько трьохсот років, він не може не висловити подиву з приводу його раптового та повного зникнення. У пошуках зниклого етносу вчений документально обшукав усі околиці. Слідів його не виявилося й у шегері казахських племен.

Можливо, припускає вчений, кімаки асимілювалися з народами, що їх завоювали, або розсіялися по степу. Ні, етнонім ми не досліджуватимемо. Це все одно нічого не дасть, – стверджує Лев Миколайович. А даремно.

Кімаки – це трохи спотворене російське слово хом’яки. Якщо читати це слово у зворотний бік, вийде арабське قماح до амма :х  “Пшеничник”. Зв’язок зрозумілий і вимагає пояснень. Тепер порівняємо ходячий вираз “Ташкент – місто хлібне”. І тушканчиків не ми з вами вигадали. Що стосується назви міста Ташкента, вона складається з частини кент“місто” та арабського кореня, яке ми можемо спостерігати у слові عطشجي ‘ат ашджі “Істопник”. Не затопиш пекти, не випечеш хліба. Деякі переводять назву міста як “кам’яне місто”. Але якщо воно хлібне місто, треба перекладати його назву як місто опалювачів, пекарів.

В контурах меж сучасного Узбекистану ми легко побачимо любителя пшениці.

Ось його фотографія та малюнок у житті

Тільки Сімії може давати прості відповіді на складні питання. Продовжимо. Давайте прочитаємо етнонім узбекиарабською, тобто. задом-наперед: خبز Х БЗ означає “пекти хліб” і звідси خباز х аба :з “Пічник, хлібник”, “продавець хліба або той, хто займається його випічкою”.

Якщо ми тепер подивимося побіжним поглядом на культуру Узбекистану, то виявимо, що вся вона переповнена керамікою. Чому? Тому що технологія її виготовлення збігається з технологією випікання хліба. До речі, російська пекарта арабське فخار фа ха :р “кераміка” – одне й те саме слово. Саме з цієї причини Ташкент місто хлібне і з цієї ж причини Узбекистан країна, яка може пишатися своєю карамікою протягом століть. Самарканд, столиця імперії Тамерлана, Бухара, Ташкент, пам’ятники керамічної архітектури.

Регістан , головна площа Самарканда

Назву площі пояснюють як похідну від перс. р еги – Пісок. Мовляв, колись на цьому місці текла річка та завдала багато піску.

Ні, це від ар. ре : г і – “Прошу” ( راجي ). А за русявий. прошу– Ар. шараф“честь”. На цьому місці сходилися дороги з різних куточків світу. А Тимур запрошував торговців, ремісників, учених до своєї столиці, щоб вони зробили із міста столицю світу.

Коли росіяни запрошують, вони кажуть ПРОШУ, а араби кажуть شرف шарраф“Окажи честь” .

Перське слово від ар. راجع ре :г іъ “повертається”. Якщо серед пісків збудувати місто і не стежити за ним, пісок повернеться. Так було й із Самаркандом до Тимура.

Ось ми простежили шлях ніби зниклого тюркського племені кімаків. Виявляється, воно виявилося через іншу назву, що має той самий сенс.

Але тюркські племена численні. Відомо, що їхня батьківщина Алтай, але вони пройшли довгий шляхвід Алтаю Великим степом до центру Європи, кілька разів переживаючи так званий “пасіонарний вибух” (Гумільов). Останній вибух втілився в Оттоманської імперії, кінець якої настав із закінченням Першої світової війни, коли імперія скукожилася до невеликої держави під назвою Туреччина.

Завдання Ататюрка залишається не вирішеним. У той же час намічається чергове пробудження тюрків, яке змушує їх шукати своє коріння.

У запалі пасіонарного збудження, які теорії не висуваються. Справа часом доходить до того, що росіяни це в минулому тюрки, те саме відноситься, природно, і до слов’ян. А про українців і мови не може бути. Хохол – це по-тюркськи “син неба”.

Передову позицію в новому русі пантюркізму займає журналіст Аджи Мурад, який буквально кількома словами намагається показати, що всі, наприклад, російські слова з тюркських мов. За методом жонглювання словами видно, що журналіст дуже далекий від лінгвістики. А в заявленій ним темі такі знання йому знадобилися б. Адже мовознавство давно вже навчилася відрізняти у мовах своє від чужого. Навіть простому обивателю здебільшого це видно. Наприклад, у російській мові ніхто не намагається оголошувати такі, наприклад, слова як експедиція, модернізація, саксаул, орда, балик споконвіку російськими. Критерій простий: слово належить до тієї мови, якою воно мотивується. Є інші ознаки, додаткові. Запозичені слова, зазвичай, мають мізерний набір похідних слів, дивну складову структуру, у своїй морфології несуть граматичні ознаки чужої мови, наприклад, рейки, маркетинг. У першому залишився англійський показник множини, у другому сліди англійської герундії.

Так, слово хохолє у слов’янських мовах мотивованим. Воно має й інше значення “неслухняне пасмо волосся”, “клаптик волосся, що стирчить, або пір’я”. І це було насправді. Українці носили хохли та за характером були і залишаються впертими. Кому це невідомо?

Цьому є відповідність і в арабській мові: لحوح лах про : х  “упертий, наполегливий”, похідне від дієслова ألح ” алах х а “наполягати”. Майже також називаються поляки, їхні споконвічні суперники ляхи, з яких найперший лях Лех Качинський .

Але що найбільше дивує в роботах Аджи Мурада, що він навіть не намагається порушити питання про значення численних назв тюркських племен. Ну гаразд, хоча б задумався про значення слова ТЮРКІ, що означає тюркський суперетнос. Раз так хочеться поставити їх на чолі всіх народів світу.

Допоможемо тюркам. Для симії це не така вже й складна задача.

Звернемося до давньоєгипетської фрески “Створення світу”, яка є програмним файлом розгортання етносів.

На фресці 6 персонажів, що відповідає біблійному тексту створення світу, званому в християнської традиції Шестиднев , бо Бог творив світ шість днів, а сьомий день відпочивав. І їжачку зрозуміло, що за шість (сім) днів нічого серйозного не зробиш. Просто хтось російське слово дні (рівні) прочитав як дні (тижні).

За фігурами на єгипетській фресці легко впізнають силуети літер арабського алфавіту. Про них можна почитати у моїй книзі “Системні мови мозку” або “Всесвітній періодичний закон”. Нас тут цікавитиме лише центральна парочка “Небо та Земля”.

Небо зображує небесна богиня Нут. А під нею Піднебесний Єб, бог землі. Між ними якраз і відбувається, що написано в їхніх іменах, якщо читати їх російською: Еб і Нут. Знову російська мова прорізалася. У Стародавньому Єгипті жерці писали російською? Залишимо поки що питання без відповіді. Поїхали далі.

Якщо поставити богиню неба на “попа”, вдасться давньоарамейська літера гімель ( ג ), арабською “гім”. А якщо Еба, бога землі, поставити на грішну землю ногами, вийде арабська літера вав و ).

Зрозуміло, що піднебесний Еб це Китай, жителі якого не втомляться вимовляти назву органу, що виробляє, російською. Знову російська? А Богиня неба Нут, це Індія, у якій гори Гімалаї.

Арабські та арамейські літери мають числові значення. Літера гім стоїть на третьому місці і має числове значення 3. Літера вав стоїть на шостому місці і має числове значення 6. Та й так видно, що арабський вав це просто арабська шістка.

Небесна Богиня часто зображувалася як корови.

Насправді образ корови належав богині Мудрості Ісіді. Між рогами має диск сонця РА. А то , що під нею, під Небесами, завжди зображувалося у вигляді людини, іноді зі зміїною головою.

Це тому, що арабська назва змії, корінь ХУЙ, схоже на те, що пишуть у нас на паркані. Тому Піднебесна і спорудила собі найдовшу огорожу. У тому, що ЗУБУР, це форма мн. числа арабського слова ЗУБР

Українською ЗУБР – це “БИК”, арабською це طور ТУР.

Якийсь час зубр знаходився всередині Китаю, був його необхідною приналежністю. Але з якогось часу усвідомив і свою значущість. Адже, погодьтеся, саме він має бути при корові, щоб по кров ти її, а не людина якась. Коротше кажучи, настав момент зубру (бику, туру) сказати людині: киш, чеші, мовляв, звідси. З того часу людина по-тюркськи – киші, кижі.

Сформулюємо це точніше. Тюркське слово киші “людина” походить від російського киш. Можна було б сказати, що від арабської كش ка :ш ш “проганяти”, але російське вигук емоційніше і точніше передає обурення туру. Слово турпоходить від арабської з аур “бик”, похідне від дієслова ثار за :р “Гніватись”.

З цієї миті, коли прозвучало російське слово киш, починається історія Тюрків, биків. Вони залишають піднебесного бога землі, позбавляючи його органу злягання, чому Геб стає жіночого роду, тобто. Піднебесної. Як на цій карті:

Фото сучасної туристичної карти Тибету.

Легко сказати. Насправді, набуваючи самостійності, від бога землі треба було йти. Куди? Північніше, туди, де небо було синім, китайським, а блакитним, як тюркське. На Алтай. Блакитний сакральний колір тюрків ми бачили на узбецьких палацах та мечетях. Але це досить пізні часи. Спочатку новий колір неба позначився на тюркських юртах.

Князь свої палаци накрив різьбленням?
Що вони перед юртою блакитною!

Археологічні розвідки показують, що юрта існувала з 12 століття до н.

Хоча тюрки відокремилися від Китаю, ідея китайської “піднебесності” таки залишилася. Це ж коріння. Симія з’ясувала, що коли бик сакралізується, він завжди відображає №2. Порівняй американські бізони, білоруські зубри. А якщо це відбувається з коровою, вона стає носієм номера три. Немає яскравішого прикладу індійської священної корови, яка ходить дорогами Індії, розташованої на трикутному півострові.

Китайський номер – 6, ми це бачили і в арабській літері, і в позі Піднебесного і водночас свій антикитайський номер у тюрків – 5.

Союз бика і корови: 2 + 3 = 5. Але якщо знак додавання зробити обертовим, то п’ятірка чергуватиметься з шісткою, при такому розкладі: 2 х 3 = 6. Такий кібернетичний сенс тюркського номера.

Щоб ніхто не сумнівався, що тюрки це бики, тури, тюрки як почесне звернення використовують слово бек. “Це слово означає взагалі пана і ставиться завжди після власного імені, наприклад. Аббас-бек”. (Брокгауз). Нікому не спадає на думку, що це звернення походить від російського слова бик. Тим часом, нічого дивного немає в тому, що бики називають особливо поважних індивідів биками.

Який бик без корови? Сакральність корови відбивається у сакральності молока для тюркських племен. І звідси, наприклад, кавказька Албанія, що на півночі Азербайджану. Це арабське слово ألبان алба :Н “молочні продукти ” . А як столиця Азербайджану називається? По-азербайджанськи Баки. Ясно, що це російське слово БИКИ.

Хтось може подумати, що може йтися про збіг. Так, дивний збіг. Але є ще одна Албанія, Балканська. Її столиця Тирана. Нікому не зрозуміла назва. Чому незрозуміле? Кожен араб скаже, що це “бики” ( ثيران ти :р а:н ). Причому араба можна перевірити. Легко. Зазирнув у словник і переконався, що араб не збрехав. Такий паралелізм навмисне не придумаєш. Одна Албанія пов’язана з “російськими биками”, інша – з “арабськими”. Мов тюрки змовилися, щоб показати значення РА. А що означає назва країни Азербайджан? Ніхто не знає. Тільки симія дає прямий та ясний відповідь. Перша частина від арабської جازر джа : з ер , йа : зер ” різьбяр”, друга частина – русявий. БИЧИНА.

Отже, з’являється тема “обробка туші бика”. Читаю в одній історичній книзі про тюрки, що башкири ,печеніги та огузи пов’язані спільністю історичної долі. Не будучи істориком, не можу це перевірити. Але мене як лінгвіста вражає, що ці назви стосуються саме розбирання бичиної туші. Башкиривід голови , тобто. мається на увазі передня частина туші. Печенігивід російської печінка. В арабській мові це поняття ширше. Йдеться як відомий орган, а й центральна частина чогось. Огузи, Зрозуміло, від русявий. про шишок, тобто. задня частина. Туша бика ритуально розчленовується на три частини за номером корови. Цифри номера знову повторюються (2 та 3). Зазначимо цю справу в умі.

Отже, тюрок це бик. Творець і генетично постарався. Шия, як правило, у тюрків коротка, масивна, це дає їм можливість у класичній боротьбі (нині греко-римська, за часів Піддубного – ранцузька) легко завойовувати призові місця. Адже в цьому виді боротьби головне сильна шия, щоби був міцний “міст”. А це для того, щоби сили вистачило витримувати позу Шістки. Знаю, бо сам у молодості займався, тоді ще “класикою”. Прийдеш на тренування і стоїш у позі Еба. Це називається “качати міст”.

Ридання заспокоюють. Спокій, заспокоєння душі арабською називається رضوان рід ва :Н . В арабському Єгипті, де зберігся давній заупокійний культ, і де газети заповнені некрологами, можна побачити це слово у кожному некролозі. Друга частина етнонімаМЕН йде від ар. أمان ” ама :Н , “Аме:н“Спокій”.

Дутар – Двострунний інструмент, під музику якого співають дастани (казки), Казки теж розповідають історії того, іншого світу, світу номер 2. Дутар розкидало культурною хвилею по всій Середній Азії, але “дутар – невід’ємна частина багатовікової музичної культури туркменського народу. Якщо вслухатися в звучання дутара, можна відчути жар гарячого туркменського сонця, вловити багатоголосся гірських річок і плескіт хвиль древнього Каспію ” . Цей текст взято із сайту سنة з анат “рік” سنة синат “сон” – Н.В.), щоб дійти до кондиції, просочитися соками землі, – Продовжує Назаргулі. – Якщо ж розпочати роботу з матеріалом відразу, то згодом це призведе до деформації дутару та спотворення звучання. Коли приходить термін(СР ар. أجل ” а гал “термін, кінець”, آجلة ” агіла “то світло”. звідки русявий. могила– Н.В.), дістаю цурбаки, роблю з них заготівлі… Щоб зробити хороший дутар, потрібно, перш за все, гарне дерево. Найкраще підходить шовковикПочув би Тутанхамон ці слова, двічі на труні б перевернувся.

Російське слово струнапоходить від арабської وتر ватар “струна”, “тетива”, похідне від арабської وتر ватара “натягувати”. Просто російські літеру іноді бачать як російське с. Звідси і стрілятиі стрілок. І ще й вітертому, що він натягує вітрила. А якщо прочитати навпаки, вийде моторошний. Саме таких коней і люблять тюрки, особливо таджики. Адже два приводи, що струни дутару.

Але для нас важливо ось що: ” Туркменська музика відрізняється… з’єднанням ритміч . ланок парної та непарної будови: 2 + 3, 3 + 2. (Сайт ” Belkanto.ru ) . Дізнаємось формулу будівлі тюркського номера? Перекладемо у слова: “бик+корова, корова+бик”.

Співай, мій дутар, ридайі співай про свою сторону.

У Єгипті сон фараонів охороняв сфінкс із тілом лева. Тут – левиця, силует морди якої можна бачити в контурі кордонів сучасної Туркменії.

Левиця оцифрована п’ятіркою. Це загальнотюркський номер, який підтримується адміністративним поділом країни. І на прапорах Туркменії це можна побачити.

На радянському прапорі дві блакитні лінії розділяли червоне поле надвоє. На сучасному – зелене поле перетинає коричнева килимова доріжка із п’ятьма візерунками. День прапора святкується 19 лютого. Цього дня у 2001 році керівництво змінило співвідношення сторін прапора, вони стали 2 до 3. Під ритми дутару? П’ять зірок символізують 5 областей країни.

Загалом, дутар – це нащадок тюркської цибулі, пристосований до території № 2. Перехід був, очевидно, плавним. Згідно з старовинними арабськими джерелами (зазначеними вище) у стародавні часи у туркменів був весільний звичай: друзі нареченого стріляли з лука за його перстнем. А потім сам наречений призначав місце першої шлюбної ночі метанням стріли. Не знаю, чи зберігся той звичай, але граючий на дутарі іноді згинає його спеціальним прийомом, як би показуючи, звідки родом цей інструмент.

Є хвороба, супутник усіх воєн. Стовпняк називається, тетанус латиною.

Поранений воїн перед смертю.

Гостро інфекційне захворювання, що характеризується важкими судомами внаслідок ураження нервової системи. Збудник – правцева паличка (Clostridium tetani). Проникнення спор збудника в рану (з ґрунтом, шматочком матерії, дерева тощо), за наявності в ній омертвілих тканин (анаеробні умови), викликає захворювання. З. – простий супутник войн. Тонічні судоми охоплюють м’язи шиї, тулуба, живота; голова закинута назад, хребет вигнутий допереду – хворий стосується ліжка тільки потилицею та п’ятами. . (БСЕ) Бацили С. виробляють отруту, подібну до стрихніну, що викликає отруєння, – тетанін. (Брокгауз).

Російська назва зовні мотивована дієсловом стовпети . Насправді назва хвороби йде від складання арабської приставки است іст “просити” + у зворотному прочитанні نبل набл“стріли”, + يقي Як і “Захиститися”, буквально “просити стріли для захисту”. Звідси поза натягнутої цибулі. Латинська назва смертельної хвороби походить від російського слова тятива. (З м. Вашкевич “Словник етимологічних та прихованих значень”. Випуск 4).

Шановні друзі! На наш погляд, наш брат з Карачайстану Хасан ХАЛКЕЧ порушує важливе питання. Просимо включитися до обговорення проблеми, щоб усі могли мати обґрунтовану цифру про чисельність тюрків світу.

Амансиз ба Ерментай кеке!

В інтернеті знайшов Ваш матеріал щодо підготовки нашого Курултаю.

У зв’язку з цим наводжу дані зібрані мною протягом довгих років, які я переробив у ці дні стосовно чисельності нашого етносу.

Питання дуже важливе, тим більше дані дуже розходяться. У тюркофобів лише 80 мільйонів тюрків, у тюркофілів до 400 мільйонів людей. Плюс до цього є науково обґрунтовані дані про те, що триста мільйонів нинішнього китайського населення, визнають себе тюрками, колись насильно асимільованими Китаєм. Більше того, вони висували вимоги китайського керівництва про те, щоб їм створили умови для відновлення колишньої рідної тюркської мови. Питання, що заслуговує на увагу, однак перейдемо до питання ближчого: скільки нас сьогодні тюрків у світі? Чи можна, щоб кожен із нас називав різну цифру?

Пропоную ці попередні дані розіслати для загального обговорення. Я постарався бути реалістом, аніж тюркофілів. Сподіваюся, що після обговорення ми можемо зупинитися на більш точній цифрі кожного народу та нашої загальної чисельності.

К’урметпен Хасан Халкеч.
К’арачайстан.

«К’ЯРАЧАЙ» АТЛИ
ГРОМАДСЬКИЙ ФОНД ФОНД «К’АРАЧАЙ»

369222 Карачаївський район.
8 903 422 44 95 369222
а.Кумиш пров.Скальний д.№7
[email protected]

1 Турецькі турки —————————————— 100 млн;

2 Азербайджанські тюрки—————————- 60 млн;

6Тюркські, автохтонні народи Америки————— 20 млн;

7 Туркменські тюрки—————————————— 20 млн;

8 Казанскотатарські тюрки———————————— 10 млн;

11 Башкортські тюрки————————————— 2 млн;

12 К’ашкайські тюрки————————————— 2 млн;

13 Мазандаранські тюрки (Іран)———————— 2 млн;

14 Каракалпакські тюрки———————————— 1 млн;

16 Сибірськотатарські тюрки————————— 500 тис;

17 Кумицькі тюрки————————————— 500 тис;

18 Сак’а – якутські тюрки – – – – – – – – – 500 тис;

19 Mесхетинські тюрки ————————————500 тис;

22 Гагаузькі тюрки—————————————— 300 тис;

23 Карачаєвські тюрки————————————— 300 тис;

24 Балкарські тюрки————————————— 150 тис;

25 Алтайські тюрки——————————————— 80 тис;

28 Каджарські тюрки————————————— 40 тис;

30 Телеутські тюрки——————————————- 3 тис;

31 Кумандинські тюрки————————————— 3 тис;

33 Караїмські тюрки—————————————— 3 тис;

34 Кримчацькі тюрки—————————————- 1 тис;

35 Саларські тюрки——————————————- 200 тис;

36 Сари уйгурські тюрки (Китай)———————— 500 тис;

37 Афшарські тюрки (північ Ірану)——————— 400 тис;

38 Нагайбакські тюрки—————————————— 10 тис;

1. Зауважимо, що ці дані попередні, зібрані та складені для загального обговорення. Просимо представників від кожного народу, внести доповнення та уточнення по всіх народах, особливо за своїм народом.

– Турецькі тюрки – 100 млн. чол.

У Туреччині є конкретний ясний закон: Усі громадяни Туреччини є турками. Це не обмеження їхніх прав, а йдеться насамперед про реальну рівноправність. Поважаючи Туреччину та турецький народ, ми повинні поважати і закони Туреччини. Отже близько 80 мільйонів турецьких громадян. У Болгарії 2 млн. турків, у Греції 1,5 млн, у Німеччині з 5-ти з лишком мільйонів тюрків, переважна більшість турки. У всіх Балканських державах, згодом у Голландії та майже у всіх європейських країнах від ста та більше тисяч турків. У США близько одного мільйона турків.

– Азербайджанці – 60 млн. чол.

Населення Північного Азербайджану – близько 10 мільйонів. Про Південний Азербайджан, у складі Ірану, можна зробити такий висновок: населення країни близько 80 мільйонів людей, з них за деякими статистичними даними 51% населення – тюрки: азербайджанці, кашкайці, мазандарани, туркмени, офшари, каджари.

Населення Узбекистану понад 30 млн. чоловік, крім 5-ти мільйонів узбеки. Серед понад тридцятимільйонного населення Афганістану, 10 з лишком тюркське населення: узбеки, туркмени, киргизи. У Східному Туркестані разом із уйгурами також живуть узбеки, казахи киргизи. Російська діаспора узбеків почала становити два і більше мільйона людей.

Ми добре пам’ятаємо такі дані: перед тим, як освоювати «ціліну», території здавна обжиті казахами, спочатку справді перетворили на справжню цілину. У 30-і роки республікою управляв ставленик кремля Голощокін. При ньому з шести мільйонів казахів, після створення штучного голоду, залишилося два мільйони казахів. Але, як нагадав стародавнє казахське мудре прислів’я Олжас Сулейманов: «Було братів шестеро, вмирали, вмирали, залишилося сім».

Ще до розпаду СРСР офіційна статистика заявила, що чисельність казахів у світі досягла 10-ти мільйонів. Це показник високої живучості народу, його високого природного приросту. За період близько тридцяти років чисельність зросла вдвічі. У вищезгаданому Східному Туркестані, територіально впритул з Казахстаном, є Іле Казахська автономна область. Там мешкають 2 млн. казахів. Приблизно стільки ж у складі Узбекистану. У Росії один мільйон людей. В Афганістані, Туреччині, Німеччині, США також є казахські діаспори.

— Корінні (автохтонні) народи американського континенту тюркської національності-20 млн. Питання дуже делікатне, вивчене поки що у вузьких наукових колах, але стовідсотково реальне.

У карті мов цього континенту, абсолютна більшість індіанців Канади, США, І Мексики – тюркські народи. У країнах Південної Америки, вони становлять меншість.

Щоб не захаращувати основну тему, не зупинятимемося на американських тюрках, бо це окрема і дуже ємна тема. Підтвердимо, що цифра 20 мільйонів є реальною. Цілком можливо, що їх більше. Важливо інше: євразійські тюрки та американські тюрки мають бути у тісному контакті та у складі ВАТН.

– Туркменів – 20 млн. чоловік.

Ми тут посилаємося на свідчення делегатів туркменської національності на загальнотюркських форумах, кожного по країні свого проживання. По-друге, на уточнення знаючого туркмена, що цілком сходиться з окремими показниками.

1 У Туркменістані близько 7 млн;

8 В інших країнах – 500 тис.

– Казанських татар – 10 млн.чол.

Цілком припустимо, що казанських татар удвічі більше. В одному тільки Петербурзі та Москві діаспора по одному мільйону людей. По всій Росії від Калінінграда (Кенісберг) до Сахаліну немає не тільки області, але неможливо знайти район, де татари не живуть, причому компактно. Це один із наших народів, чия чисельність завзято і старанно занижується. Тим часом, була золота Орда, її населення хоч часто піддавалася винищуванню, але знову відроджується, виживає і живе там де споконвіку, тисячоліттями і жили.

— Киргизькі тюрки – 8 млн. людей.

Окрім Киргизстану, споконвіку живуть на нинішніх територіях Східного Туркестану, Афганістану, Казахстану.

Згідно зі свідченнями чуваського історика, академіка Мішші Юхма Олександровича, при визначенні кордонів автономних республік, Чувашії дісталася лише третина їхньої споконвічної території. Дві треті території називаються сусідніми губерніями. Так само занижена чисельність чуваських тюрків.

Представник ВАТН від карачаївських тюрків: Хасан Халкеч

7 вересня відбувся прямий ефір проекту “Клубний день Альпарі”. На запитання Олександра Разуваєв відповідав Директор Центру Гумільова Павло Заріфуллін.
На Клубному дні ми розглянули поточну геополітичну ситуацію на Близькому Сході та Центральній Азії. Особливу увагубуло приділено врегулюванню російсько-турецької кризи, посередницької ролі у цьому Баку та Астани. А також етнотренінгам Центру Лева Гумільова щодо подолання російсько-турецької кризи. Також Павло Заріфуллін докладно відповів на запитання: хто такі тюрки? Про їх роль у світовій історії та становленні Росії.

Тюркські народи – це хто? Що їх поєднує? Де вони живуть?

Тюркські народи – це група народів, які говорять подібними тюркськими мовами. Розселені дуже широко. Від Балканського півострова, де живуть турки та гагаузи до нашої суворої тайги, до Якутії, бо якути теж тюрки. Ну а слово «тайга» – тюркського походження.
Тобто. це величезна кількість людей, мільйони, сотні мільйонів, розкиданих по всьому Євразійському континенту від Північного льодовитого океану до Середземного моря. І, звичайно ж, всі ці народи мають спільний корінь – одну з найбільших держав давнини або середніх віків або епохи, яка була між епохою давнини і середніми віками – це Тюркський каганат. Гігантська держава розміром із Радянський Союз, яка була вже в 6 столітті, про неї ми мало знаємо.
Але є ідея євразійська, ідея Льва Миколайовича Гумільова, що наш батько Чингіз – хан, наша мама Золота Орда, що сучасна Великоросія чи Московське царство, зародилася всередині Золотої Орди, перейнявши основні успіхи та навички цієї країни.
Але якщо копати далі – хто ж дідусь у такому разі нашої країни, Російської Федерації? А дідусь нашої країни це Великий Тюркський каганат, з якого виросли не лише тюркські народи, а й багато інших. І іранські, і фінські та слов’янські.

Тюркський каганат це епоха завоювань і походів, епоха появи Великого Шовкового шляху як явища вже економічного, явища економічної інтеграції. Тюркський Ель у 6 столітті одночасно межував із Візантією, з Іраном, з Китаєм, контролював Великий Шовковий. І завдяки Тюркскому каганату, візантійці, європейці могли зустрічатися з китайцями вже тоді. Тобто. у тюрків величезне, славне минуле.

Було безліч інших тюркських держав, наприклад Сельджукські султанати, Османська імперія, Дешт-і-кіпчак. Тюрки дали Росії аристократію. Лев Миколайович Гумільов чудово описав, що з половини до трьох чвертей російських дворянських пологів мали тюркське чи монгольське походження. Власне, це видно на прізвищах великих славних пологів: Суворов, Кутузов, Апраксин, Аляб’єв, Давидов, Чаадаєв, Тургенєв – це прізвища тюркські. Тобто. прислів’я Тургенєва, самого нащадка тюркського аристократа: «пошкреб російського – знайдеш татарина», тобто. тюрка- вона має пряме відношення до нашої країни. Так ось, наш дідусь Тюркський каганат і, якщо нас довго скребти, то, звичайно, у російської знайдеться дуже багато тюркської.

А який відсоток перських і тюркських слів у російській мові?

Теодор Шумовський, поділник Льва Миколайовича Гумільова (вони сиділи по одній справі в «Хрестах»), видатний російський лінгвіст, філолог, перекладач Корану, говорив, що від третини до половини російських слів мають тюркське та перське походження. Чому тюркське та перське, тому що тюркські та перські народи тисячоліття жили поруч, як власне і росіяни колись жили разом. І багато слів має змішане походження, наприклад російське слово «вогнище», воно має походження тюрксько – перське. Перша частина слова тюркська, а друга перська. “Отджах” або “відгях”. Саме спочатку слово “Атешгях” означає “храм вогнепоклонників”. Так називаються святилища в Ірані в Азербайджані, храми зороастрійців. Російське слово «осередок» від нього ніби відбрунькувалося, утворилося. За однією з версій, саме слово «книга» має походження тюрксько – перське. Від слова «кан» – знання, «гях» – місце, тобто. “Місце знань”. Потім і в тюрок і персів це слово витіснило арабське слово «китаб». А ось ми досі користуємося тюрксько – перським своїм минулим.
Ну і, звичайно, герої наших казок, такі як Кащі Безсмертний або Баба-яга мають тюркське походження. Тому що слово «кащі» від старотюркського «кус» – птах. Кащій – «шаман – птахопоклонник», ворожець по польотах птахів. Тюрки поклонялися птахам, як люди, що прийшли із Сибіру, ​​з Алтаю. Алтайці досі поклоняються птахам, вісникам. І безліч тюркських пологів мали пташиних покровителів. Власне, росіяни дуже багато від них перейняли і назви наших міст Курськ, Галич, Воронеж, Углич, Орел, вони мають подібну функцію в назві, етимології. Вони фіксують пташиних покровителів регіонів та міст. Отже, «кащі» від тюркського слова «кус» – «птиця». Та й слово “мистецтво” з того ж кореня. Як би – здійнятися. Або слово «кущ» – місце, де живе птах. «Кащій Безсмертний» це шаман – птахопоклонник, він так і виглядає в костюмі скелета, чудовий наш персонаж. Додамо ще, що Кащій цар. У тому Римі царі-серпні походять від ворожбитів на птахах – від авгурів. У фігурі Кащея в російській казці відображені дуже давні перекази та архетипи. І, як бачимо, вони тюркського походження.
Або Баба-яга, перекладається з тюркської просто як «білий старець», білий волхв. У російських умовах, де сильний був у давнину матріархат, старець «поміняв» підлогу. Але хоча білий старець, гадаю, істота вже безстатеве, т.к. це священна істота, яка здійснює магічні та знахарські функції.

Виходить, що тюркське глибоко засіло всередині нас. Наприклад, ми дивимося «Перший канал», а ми не замислюємося, чому він «перший»? Адже є російське слово “один”, “єдиний”. А чому він не “єдиний” канал? Слово “перший” від тюркського “бер”, “бір” – один. Тобто. “перший” від “бервий”. Рахунок щепився з Орди, а може і ще раніше – за часів Тюркського каганату. Слово «алтин» до нас потрапило, тобто. “золотий”. Власне, і «перший» звідти ж прийшов. Російське слово “батьківщина”, природно, від “аті” – “батько”. Тому що слов’яни колись входили в різні державні освіти, які створювали тюрки, в Золоту Орду, в Тюркський каганат.
Ну, а якщо раніше згадати, предки тюрків це гуни. Їхню мову називають прототюркською. Це імперія Аттіла. «Аттіла» це теж не ім’я. Це ініціатичне звання, як «батько народів» – від «аті». Усім нам знайомі слова «батьківщина», батько, але батько в нас тюркська виходить, за цією логікою. Що відображено у російській мові.

Не всі пам’ятають наші попередні клубні дні. В одному з них ти казав, що насправді великороси, як етнос, вони виявилися десь за часів Івана Грозного, тобто. Етнос зародився в Орді. І ми зберегли зв’язок із давнішим, давньоруським етносом, який насправді вже в період Київської Русі був у стадії заходу сонця. Ось це питання, наскільки росіяни, як етнос – молодий етнос, наскільки у ньому була сильна тюркська складова, і водночас зв’язок з тим, що історики називають Київською Руссю?

Ну, етногенез великоросів, сучасних росіян він дуже складний. Адже був прихід слов’ян на Залісся, але ці території були фінські спочатку. Ми поговорили про місце тюрків у нашій мові та етносі. Але всі старі назви міст, рік, озер вони фінські й досі. “Ока” перекладається з тюркського “біла” і “Волга” – “біла”, але тільки з фінських прислівників. Судогда, Вологда, Муром – це фінські назви. І етногенез великоросів проходив своєрідно. Це і вихідці з Орди, тюркська та монгольська аристократія та фінські племена. Відомо, що серед північних росіян досі значну кількість навіть генетично фінської крові. А коли нам кажуть, що ж ось цей слід монголів, як таких у російському етносі, у сучасних дослідженнях, генетики постійно їх проводять, де у нас монгольське? Сперечаються, не було монгольської Русітому що не відклалося особливо це в генетиці. Це говорить про те, що не було розбійницьких, загарбницьких походів монголів як таких. І ярма ніякого не було.
Але у нас величезна кількість тюркського складника з однієї простої причини. Основна гаплогрупа російських R1а, однак, така сама гаплогрупа і в татар. І розібратися хтось російський, а хтось, умовно кажучи, не російський дуже складно, бо гаплогрупа приблизно однакова у східних слов’ян і у тюрків у нашій країні (татар, казахів, алтайців, балкарців, ногайців).
І аристократія дійсно у нас була, швидше за все, меншою за монгольську, але більшу за тюркську, тому що тюрки пішли служити Монгольській імперії, і вони в ній становили більшість.
Великоруський етногенез йшов лінією формування Московської держави, яке значною мірою копіювало свою «альма-матер», Золоту Орду. Копіювали армію московські князі (тюркські слова: «осаул», «мішень», «барабан», «варта», «хорунжий», «ура», «кинжал», «отаман», «шабля», «кошовий», «козак» », «кочувати», «кобура», «сагайдак», «коня», «булат», «богатир»). Копіювали фінанси. Звідси ми слова «гроші», «бариш», «митниця», «скарбниця», «ярлик», «тавро» (і «товариш»), «артіль». Копіювали транспортну систему. Так виник «ямник» – це монгольське слово нашій мові. Від монгольського «ямчжі» – система транспортних коридорів. І одягнулися «по-татарськи»: «башмак», «кафтан», «шаровари», «кожух», «башлик», «сарафан», «ковпак», «фата», «панчоха», «папаха».
Ось така нова орда, можна її й так назвати, не треба соромитися цього слова, «орда» – прекрасне слово, воно багато в чому співпадає зі словом «орден» за смисловим значенням. Виникла “Нова орда”, але зі слов’янською мовою, з християнською вірою. Саме тому росіяни і змогли потім приєднати землі, які колись належали Орді. Тому що місцеве населення сприймало їх як своїх. Був і інший виток етногенезу. Нас постійно тицяють в Україну, але там ситуація була дещо інша. На території України, як правило, рятувалися люди, яким ця ординська система, Яса Чингісхана, не подобалися.
Про це Олесь Бузина покійний писав, що в Запорізьку Січ бігло дуже багато людей, яким ця дисципліна, імперія, організація були огидні. Такого анархічного, вільного типу люди, але їх там вихваляли, фактично поголів’я туди бігло, які «Ясу» Чингісхана відмовлялися визнавати. «Отреб’є» в хорошому сенсі, звичайно. Вони «відрубалися» від усіх.
І там вони якось групувалися, гніздилися, так виникла поступово українська говірка, український етнос зі своїми законами, зі своїми уявленнями, зовсім протилежними Московському царству. Така антиорда, якщо можна її так назвати. Теж дуже цікава, оригінальна освіта, оригінальний етногенез вийшов. Ми досі результат цього етногенезу розхльобуємо.

Наступне питання. Тут на фінансовому ринкуобговорювали, що «Газпром» може купити «Башнафту», офіційну новину. Я навіть пожартував, що нова компанія називатиметься, якщо це станеться, «Тенгріойл». Тенгрі, тенгріанство, яке, до речі, зараз набирає сили в тій же Білій орді, в Казахстані, ось що це таке? Єдинобожжя? Докладніше, тому що знову-таки багато питань на цю тему.

Але у випадку Газпрому в Тенгрі я, звичайно, не вірю в їхню таку релігійність особливу. Тенгрі, у разі – це гроші. Тому що слово російське «гроші» походить від тюркського «тенгрі» природно. “Тенге” – валюта Золотої Орди. Нині це валюта Казахстану. Росіяни стали називати будь-які фінансові кошти.
Але єдинобожжя тюрків, воно відоме. Тобто. до приходу у Великий степ, який є їхньою колискою, до приходу іудаїстів, мусульман, християн, тюрки поклонялися єдиному богу ще тисячі років тому, ще до Різдва Христового, якщо говорити про предків тюрків, про гунів. І Тенгрі – бог – єдине небо. І великий правитель, умовно кажучи, Чингісхан – це воля великого неба. Релігія тюрків має багату історію, багату культурну спадщину. І варто зазначити, що дуже мало народів мали свою писемність протягом тисячоліть. В основному писемність етноси Євразії експортували від фінікійців чи греків, чи то від арамейців. І більшість видів письма вони мають дуже конкретну конотацію до цих народів, народів Ближнього – Східних і Середземноморських.
Окрім двох груп народів – германців та тюрків, які мали рунічну писемність самостійну протягом кількох тисяч років. Ці руни схожі, але мають різне звукове та смислове значення. У тюрків був свій рунічний алфавіт, який, природно, сягав волі неба, волі Тенгрі, походив зі священного рунічного календаря, зі спостережень за сонцем, місяцем, зірками, за космосом, явищем Тенгрі. За переказами, саме небеса цю рунічну писемність колись першим тюркським каганам вручили. Тому стверджувати, що тюрки якісь дикі народи (постійна ідея західних вчених та російських націоналістів) дуже дурне. Покультурнішими вони будуть багатьох етносів, які й нині існують на планеті Земля.

Висловлюючись із погляду богослов’я, Тенгрі це Бог – батько? З погляду християнського сприйняття?

Так. Бог – Батько. Господь Саваот. З погляду православ’я «Господь Саваоф» перекладається, як «Пан зірок», «Пан неба». «Пан семи небес» буде правильнішим, тому що числове «сім» наше походить від арабського «себу» – сім. Ось Тенгрі – Пан всіх небес. Верховний головнокомандувач космосу.

У мене є друзі з Казахстану, і сенс тенгріанства, як вони кажуть, що Бог один, просто кожен етнос має традиційний шлях спілкування з ним. Таке питання – турки, як етнос, сучасна Туреччина, останній конфлікт В історії Російська Імперія воювала з Туреччиною багато разів. Хто вони нам? Вороги, партнери чи, можливо, союзники проти Заходу? Ця історія.

Але генетично турецькі турки вони, звичайно, дуже далекі від тюрків, яких ми знаємо, від татар, від алтайців, від казахів. Взагалі вони набагато ближче до персів, арабів, греків. Ці генетики це підтверджують. Просто тюрок, які колись йшли до «останнього моря», на захід, до Білого моря, як вони називали Середземне, їх було не дуже багато. Приходили невеликі племена кочівників, найактивніша частина, бо основна частина залишалася вдома у Степу.
Але ті, хто дійшли, пасіонарії ставали аристократією місцевих народів. Вони знаходили там нащадків персів, нащадків греків. Із цього щось ліпили, якісь держави. Так вони зліпили Туреччину. Але дух, такий спірит, тюркських кочівників, воїнів, солдатів він, звичайно ж, у Туреччині розквіт. І навіть славні війни, відомі як яничари, це слов’яни, які приймали іслам. Слов’янські хлопчики, яких брали в хороші тюркські сім’ї, виховували в ісламському та тюркському дусі, вони потім йшли і різали за іслам, за велику імперію Османа, за свого тюркського падишаха, тому що ми бачимо в суперпопулярному серіалі «Чудовий вік» (його всі наші домогосподарки із задоволенням дивляться).
Ось він – тюркський дух, спірит, звичайно ж, в імперії Османа він процвітав. Але не можна сказати, що це була однозначна тюркська держава. Тюркську державу вони почали будувати, коли ця Османська Імперія впала. Тому що вони говорили османською мовою, це якась суміш перських, арабських, слов’янських слів із невеликою кількістю тюркських слів.
Османська мова Кемаль Ататюрк мало не забороняла. Османська імперія це був такий імперський проект, глобалістський проект. Багато хто почерпнув від Візантії, не з погляду релігії, а з погляду географії, стратегії, кадрової політики. Найкращі моряки мали нащадки греків, «пірати» – нащадки французів, італійців, приймали іслам. Тобто. вони брали всіх від усіх. Кінноту брали тюркську, бо завжди тюркська кіннота найкраща, це відомо всім.
Тобто. Османський проект не можу сказати, що він був однозначно якимось тюркським, як у Російській Імперії не можна сказати, що російський проект був слов’янським. Ну, як він слов’янський, коли німецька династія, населення змішане, дворянство напівтюркське, половина козаків говорила на тюркських діалектах до 20 століття. Виходить, що воювали, можливо, тюрки з боку Російської Імперії зі слов’янами Османської Імперії. Такою була чехарда.
Поява власне тюркського націоналізму пов’язана з фігурою Кемаля Ататюрка, із 20 століттям. Коли Османська Імперія впала, вони стали думати, як їм жити, у що б їм вчепитися, щоб просто зберегтися у ворожому світі. І розпочали тюркофікацію своєї країни екстрену. Фактично заново стали створювати мову, і щоб якось її відновити (бо вона була наскрізь перською або слов’янською – османською мовою), вони відправили етнографічні експедиції, Кемаль Ататюрк відправляв, до тюрок – огуз, які жили, якраз на території Радянського Союзу . Це азербайджанці, туркмени та гагаузи. І почали брати в них слова замість арабських замість перських. Тобто. тюркська держава Туреччина це багато в чому такий штучний конструкт, коли населення, яке в значній мірі це нащадки греків та інших племен Малої Азії, воно було штучно загнане в тюркський націоналізм і ново-тюркську мову.
Ось якщо Казахстан, зрозуміло, тюркська країна, чи Росія навіть тюркська країна, я вважаю, ніж Туреччина. Але турки зробили пан-тюркізм своєю вивіскою. Це дуже активно використовували США у «Великій грі» проти Радянського Союзу. Комплекс цих ідей був спрямований на те, щоби розвалити нашу велику країну.
Щоб усі тюркські народи: узбеки, казахи, алтайці, якути, башкири, татари, вони так чи інакше сприймали б турків, як свого старшого брата. Хоча ще раз скажу, з погляду генетики це трохи смішно, тому що генетично турки ні чим не відрізняються від південних італійців, наприклад, від жителів Неаполя чи Сицилії. Просто близнюки-брати. Ну, оскільки вони мали потужну історію, вони мали Імперія, всі вони претендували те що, щоб очолити тюркський світ. Звичайно, це ніколи не подобалося ні Російській Імперії, ні Радянському Союзу. Не подобалося це і не подобається Російській Федерації такі ідеї. Примирити цей комплекс протиріч, дуже складних і розбірок між нашими країнами могла б Євразійська ідеологія.
Євразійство виникло як ідея об’єднання слов’янських та тюркських векторів. Слов’яни і тюрки, коли вони окремо, намагаються сказати, що Російська Імперія – це слов’янське царство, а Османська Імперія – це турецьке царство і вони повинні воювати між собою. Потім почнеш розбирати, виявляється, що Російська Імперія — це наполовину тюркське царство. А Османська Імперія – це наполовину слов’янське царство. Тобто. все дробилося.
Ми, євразійці, стверджуємо, що коли тюрки та слов’яни зустрічаються, виходить добре, виходить симфонія. Як говорив Лев Миколайович Гумільов – комплементарність. Є народи, які доповнюють одне одного. І ось такий тюрксько-слов’янський симбіоз навпаки завжди народжував живучі та творчі народи та особистості.
З цієї точки зору, ми можемо не просто примирити свою країну, Росію, яка, звичайно ж, плід слов’яно-тюркського симбіозу. А ширше – не просто відновити Радянський Союз, але зробити його більш потужним, як Євразійський союз, в основі якого також лежить слов’яно – тюркське братство.

Основні двигуни Євразійського союзу – слов’яни та тюрки, білоруси, росіяни, казахи, татари, киргизи.
Але ми можемо й домовитись із турками. Тому що, ще раз повторюю, етногенез тюрків він значно пов’язаний з етногенезом та з’єднанням слов’янського та тюркського елементів. Я про яничар уже говорив. Більшість візирів часів розквіту Імперії Османа, вони традиційно теж були слов’яни-серби, Соколовичі. Ну і власне, про руду дружину Сулеймана Чудового ми чудово знаємо. Про Олександра Руську, яка стала великою царицею Османської Імперії, всім відомо. Тому, коли ми говоримо – Євразійство, євразійська інтеграція – то тут ми можемо з турками порозумітися, налагодити спільні справи, економічні та геополітичні. Тому, що тут ніхто вже не каже – хто там вищий? Тюрки перший народ, інші під ними – це основна ідея пантюркизма.
Якщо ми говоримо – Євразійство, то всі рівні з цього погляду. Разом створюємо велике дерево народів, великий світ народів, у центрі якого стоїть вісь слов’ян і тюрків. Завдяки цій осі, комплементарності і решта дружніх народів і фінських, і угорських, і кавказьких, ми всі разом формуємо масштабну спільність на нашому просторі. Ось з погляду євразійської ідеології, прибираючи пантюркізм чи панславізм чи націоналізми будь-якого роду, російський націоналізм чи турецький націоналізм, ми можемо (і зараз це відбуватиметься) налагодити стосунки з братньою Турецькою республікою. Тоді вона стає братньою, у просторі євразійського братства, товариства, дружби народів, і ми з Туреччиною, я думаю, дуже багато можемо зробити спільно для миру та співпраці в Євразії.

Роль Баку та Астани у недавньому примиренні та у всьому цьому проекті?

Ну, я думаю, всі намагалися, бо всім було невигідне протистояння Туреччини та Росії. Це не нове протистояння. Адже свого часу війни між Російською Імперією та Туреччиною активно підтримували з обох боків наші супротивники поляки, шведи, англійці, французи, німці. Вони стравлювали буквально, наприклад, папа Римський, Туреччину та Росію для того, щоб відтягнути сили, щоб Росія не лізла до Європи та Туреччина не лізла до Європи. Щоб ми мутували один одного, били один одного, втомлювалися і тоді приходили б європейці і нас мирили.
Так відбувалися всі російсько-турецькі війни. У цьому сенсі конфлікт останній між Росією і Туреччиною він був на руку тільки нашим західним конкурентам. І намагалася, звичайно ж, Астана, дуже велика роль Нурсултана Абішевича Назарбаєва у цьому примиренні. І Азербайджанська сторона, дякую їй.
Але, на мою думку, цей конфлікт не був вигідний нікому. І народ його не зрозумів. Тому що ми постійно проводимо соціологічні дослідження, етнічні дослідження. Конфлікт з Америкою зрозумілий, і російський народ хіба що у конфлікті бере участь і підтримує свого президента. Конфлікт із радикальним ісламізмом зрозумілий. Ніхто не вітає радикального ісламізму. У Росії ніхто навіть із нормальних мусульман їх не підтримає.
Але конфлікт із Туреччиною народу був не зрозумілий. І не дивлячись на те, що тисячі пропагандистів наших проплачених державою вили як вовки в турецьку сторону, але народ все одно сприймав турків як братський народ. І розуміли, що цар із султаном посварилися, а завтра помиряться. У свою чергу, ми у «Центрі Лева Гумільова» проводили спеціальний етнотренінг, на якому організували енергетичний світ між нашими країнами, де один представник Туреччини попросив урочистого прощення у Росії, ось на цьому тренінгу.

Поясню, у чому сенс етнотренінгів. Лев Миколайович Гумільова говорив, що етнос, народ, формує енергетичне поле. Такі енергетичні поля створюють будь-які природно спільності людей і сім’ї, і організації. А ось це етнос, сукупність енергетичних полів. Ми звертаємось до цього поля безпосередньо, у нас є технології, і ми формуємо якусь подію. І потім так воно і відбувається. Спочатку у нас у «Центрі Лева Гумільова» попросила вибачення людина, яка представляє Туреччину, її грав гагауз, у Росії, її грала осетинка (чомусь так склалося). Вибачився. І через деякий час, через місяць турецький президент вибачився перед Росією, просив прийняти його вибачення. На мою думку, намагалися всі, і на енергетичному рівні, і на технологічному рівні, і на дипломатичному. І цей конфлікт, я сподіваюся, не повториться раз. А по-друге, нам ще дуже довго доведеться відновлювати підсумки цього конфлікту, тому що економічні відносини були розірвані між нашими країнами, а це не вигідно нікому.

Наразі у всіх на слуху Узбекистан. Роль Тамерлана у всій цій історії?
Ну, в тому ж Узбекистані Тамерлан був призначений таким священним предком всього місцевого населення, хоча це трохи дивно.
По-перше, він не був чигизидом. Дехто вважає, що був. Але ж це неправда.

Теж безліч суперечок. Факт залишається фактом, що це дуже серйозна постать на шахівницілюдства. Людина, якій вдалося створити Імперію, якщо не розмірів Чингісхана, але можна порівняти з ним, не розміром Тюркського каганату, але фактично порівнянну. Він об’єднав усю Центральну Азію, Іран, частину Індії, Малу Азію.

Я пишу колумністику, і кілька разів писав, що якби Тамерлан узяв Москву, то, мабуть, столицею майбутньої Імперії було б інше місто. І державною релігією став би іслам, а чи не православ’я. Наскільки це справедливо?

Справа в тому, що, Москва, скільки не бери, їй тільки краще від цього. Москві все, як з гуски вода. Її скільки не спалюй, вона завжди встане і знову їй добре.
З точки зору зіткнення з нашою цивілізацією, російсько-євразійської або Союзу лісу та степу, як ми її називаємо, звичайно ж, Тамерлан був ворогом, бо він уявляв дещо іншу культуру. Оновлений халіфат, власне. Він його і пестував, і створював лише з центром над Багдаді, над Дамаску, і з центром у Самарканді. Жорстко іслам насаджував. При ньому було знищено християнство в Азії несторіанське, остаточно і безповоротно. Він просто взяв та всіх вирізав.
А там до цього жили мільйони християн, у Центральній Азії, тих самих тюрок. І я у різних експедиціях у Киргизії зустрічаю наскельні зображення хрестів. Хрести, несторіанські символи віри. Це останні християни ховалися від Тамерлана в киргизьких каньйонах. І то він там їх знаходив і різав, і спалював. Тобто. людина була неймовірною агресією, неймовірною силою.
І ніс він у степ, на нашу територію, на територію Євразійського союзу сучасного руйнування, смерті. Степу він спалював, усіх брав у повний. І якби він тоді захопив Русь, то не пощадив би нікого. Тому що монголи приходили, умовно кажучи, вони домовлялися з місцевим населенням, князями, проходили країну наскрізь, брали ресурси та йшли далі. А ось Тамерлан уганяв населення цілими областями, цілими районами до себе на територію. І цим він нагадував швидше за фашистську Німеччину, коли брали населення кількох областей і відправляли на роботи.
Тобто. прийшла така рабовласницька Азія до нас. Така з романів Азія, про деспотів азіатських, про якихось фараонів страшних, котрі цілі племена ганяють туди – сюди. Ось він був класичний азіатський деспот, не сумісний із кодом поведінки на нашій території, серед умовно кажучи, царів чи ханів. У нас у Росії та Великому Степу ніколи не знищували людей за віросповідання.
Царі чи хани так не чинили і не перетворювали все на нескінченну работоргівлю. Тамерлан ніс работоргівлю і ніс свій культурний код нам, але не дістався. Бог або Тенгрі, вони врятували цю територію від знищення.

Питання таке. Азербайджан, вони також тюрки, частина тюркського світу. Їхні перспективи. Але й не можна оминути в рамках євразійської інтеграції – є ще й Вірменія. Як це?

У нас, на мою думку, був ефір, хороший, пов’язаний з питаннями Карабаха, він досить відвідуваний. Це відео, його можна переглянути. І незабаром ми вивішимо текст етнотренінгу, який ми по Карабаху виводили.
Я зараз подивився, це досить безпечно, вже пристрасті вщухли. Проблему треба вирішувати, вирішувати необхідно, бо земля лежить занедбана. Карабах – земля, яка раніше процвітала. Вона була багатонаціональною, багатонародною, багаторелігійною. Там жили вірмени та азербайджанці, курди та росіяни на цій території. Зараз вона лежить значною мірою занедбаною. Карабах треба розвивати. Те, що «Чорні пагорби» закрита територія, перетворена на глухий кут, транспортний глухий кут, це заважає розвитку нашої торгівлі, розвитку наших економік. І карабахське питання має бути вирішене.
Карабаху, напевно, повинен бути наданий особливий статус у Євразійському Союзі, можливо він міг би охоронятися військами спеціальними Євразійського Союзу, мати статус досить складний, можна різні варіанти, кондомініуму обговорювати.

Проте проблема повинна бути вирішена. Я вважаю, що наше покоління має вирішити цю проблему.
Але найголовніше, я вважаю, з погляду економічного розвитку Євразійського Союзу, найбільшого прогресу було досягнуто нещодавно, коли траса «Північ – Південь», про яку протягом десятиліть говорили, вона була схвалена керівниками Росії, Азербайджану та Ірану. Зараз транспортний коридор активно розвиватиметься, дороги будуватимуться, парк суден на Каспії збільшуватиметься. Ось це вже буде реальна євразійська інтеграція, якщо це станеться. Тоді Азербайджан органічно увійде до складу Євразійського Союзу, і нічого не треба буде вигадувати.

Останнє питання. Незабаром 12 вересня. Православна церквашанує Олександра Невського. Не можу закінчити, не згадавши цю фігуру, бо з одного боку широке коло знає знамените радянський фільм, що він розбив німців. З іншого боку, «відморожені» російські нацисти його дуже не люблять, бо він тиснув на антиординські повстання. Більше того він і з Бату і з його сином, на їхню думку, він хто – язичник. Ось, відповідно, ця постать.

Ну, по-перше, Олександр Невський – символ Росії. Це було єдине, на мою думку, чесне голосування, яке взагалі могло бути. Люди обирали між Сталіним та Столипіним, усі пересварилися, а потім якось заспокоїлися і вибрали Олександра Невського. Пам’ятаю, на телебаченні був такий конкурс – не конкурс, якесь голосування. Дійсно вибрали його символом Росії, бо він створив Росію. Коли треба було обирати між заходом та сходом, Олександр вибрав схід.

І як з’ясовуємо, з історичної погляду не програв, тобто. не просто не програв, а виграв. Тому що весь схід поступово дістався Росії. Ті, хто обрали захід, як жителі Галичини та князь їх Галицький, ну ось ми бачимо, в якому вони ідіотському стані зараз перебувають на задвірках у Європи. Їх навіть не беруть до цієї Європи. Поляки сидять у сінях Європи, а ці ось як собаки виють за околицею. Навіть не собаки, які город охороняють, це прибалти, такі класичні.
А собаки, яких вигнали. Класичний пес із мультфільму українця, якого вигнали. І кинутий пес ходить між вовками, то до вовків тюркам піде, то назад намагається проникнути в те місце, звідки його вигнали. Оце, на жаль, доля Західної України. Потім вони цю диявольську долю підсунули і решті малоросів.
Олександр Невський зробив інший вибір. Так, він пішов до язичників, але яких язичників? Син Бату – хана, його побратим Хан Сартак був християнином несторіанської віри.
Він просто вирушив на Схід. Поскакав “зустріч” сонця і за ним рушив його народ “зустріч” сонця і дійшов до Аляски.
А перший йшов Олександр Невський. Ми довго думаємо, як загалом російські поїхали Байкал освоювати. А першим на Байкалі був Олександр Невський, по дорозі в Каракорум. І зараз чудову виставу Андрій Борисов наш театральний метр поставив в Іркутському драмтеатрі за Олександром Невським. І це дуже символічно. В Іркутську, якраз, приходить розуміння, що перший прибув Олександр Невський на Байкал, а потім його народ прийшов за ним через століття. І перший вирушив до Орди Олександр Невський у Сарай – Бату, до сучасної Астрахань, до Сарай – Берки до хана Берки, до його ставки, що була неподалік Волгограда. Сьогодні покровителем Волгограда небесним городяни визнали Олександра Невського. Він показав нам дорогу.

Ось він – наш батько. Якщо турки досі з’ясовують хтось їхній батько, чи Сулейман Чудовий, чи Кемаль Ататюрк, то ми знаємо, хто наш батько, наш «аті». Це Олександр Невський, який показав нам дорогу на Схід, “сонячний шлях”. У цьому сенсі він людина, яка нас веде. Першим був Андрій Боголюбський, який вивів столицю з Києва, від нескінченних «передмайданних настроїв» на Володимирську Русь. І його шлях продовжив далі Олександр Невський, він вивів Росію Схід. З того часу Росія східна країнаі росіяни, звичайно ж, східний народ, в авангарді решти всіх народів Сходу.

Не було за старих часів автомобіля швидше і зручніше коня . На коні перевозили вантажі, полювали, воювали; на коні їхали свататися і привозили наречену до будинку. Без коня не уявляли господарство. З кобилячого молока отримували (і отримують) смачний і цілющий напій – кумис, з волосся гриви вили міцні мотузки, та якщо з шкури робили підошви взуття, з рогового покриття копит – коробочки, пряжки. У коні, особливо у скакуні, цінувалася його стати. Були навіть прикмети, якими можна розпізнати доброго коня. У калмиків, наприклад, таких прикмет налічувалося 33.

Народи, про які йтиметься, чи то тюркські чи монгольські, знають, люблять і розводять у своєму господарстві цю тварину. Можливо, їхні предки були першими, хто одомашнив коня, але, мабуть, немає землі народів, історія яких кінь зіграв би таку велику роль. Завдяки легкій кінноті стародавні тюрки та монголи розселилися на величезній території – степових та лісостепових, пустельних та напівпустельних просторах Центральної Азії та Східної Європи.

На земній кулі в різних країнахмешкають близько 40 народів, що говорять на тюркських мовах ; з них більше 20 –в Росії. Їхня чисельність близько 10 млн осіб. Тільки 11 із 20 мають республіки у складі Російської Федерації: татари (Республіка Татарстан), башкири (Республіка Башкортостан), чуваші (Чуваська республіка), алтайці (Республіка Алтай), тувинці (Республіка Тува), хакаси (Республіка Хакасія), якути (Республіка Саха (Якутія)); у карачаївців з черкесами та балкарців з кабардинцями – загальні республіки (Карачаєво-Черкеська та Кабардино-Балкарська).

Інші тюркські народи розкидані по всій Росії, за її європейськими та азіатськими краями та областями. Це довгани, шорці, тофалари, чулимці, нагайбаки, кумики, ногайці, астраханські та сибірські татари . До списку можна включити азербайджанців (дербентських тюрків) Дагестану, кримських татар, месхетинських тюрків, караїмів, значна кількість яких живе зараз не на своїй споконвічній землі, у Криму та Закавказзі, а в Росії.

Найбільший тюркський народ Росії – татари, їх близько 6 млн. осіб. Найменші – чулимці та тофалари: чисельність кожного народу – трохи більше 700 осіб Найпівнічніший – довганина півострові Таймир, а найпівденніший – кумикиу Дагестані, одній з республік Північного Кавказу.Найсхідніші тюрки Росії – якути(їхня самоназва – саха)і живуть вони на північному сході Сибіру. А найзахідніші – карачаївці, що населяють південні райони Карачаєво-Черкесії Тюрки Росії живуть у різних географічних зонах – у горах, у степу, у тундрі, у тайзі, у лісостеповій смузі.

Прародіна тюркських народів- степи Центральної Азії. Починаючи з ІІ. і кінчаючи XIII в., тісні сусідами, вони поступово переселилися на територію нинішньої Росії і зайняли ті землі, на яких зараз живуть їхні нащадки (див. статтю “Від первісних племен до сучасних народів”).

Мови цих народів схожі, у них багато загальних слів, але, головне, подібна до граматики. Як припускають вчені, у давнину вони були діалектами однієї мови. Згодом близькість втратилася. Тюрки розселилися на дуже великому просторі, перестали спілкуватися один з одним, у них з’явилися нові сусіди, і їхні мови не могли не вплинути на тюркські. Розуміють один одного всі тюрки, але без зусиль домовитися можуть, скажімо, алтайці з тувінцями та хакасами, ногайці з балкарцями та карачаєвцями, татари з башкирами та кумиками. І тільки мова чувашів стоїть окремо у тюркській сім’ї мов.

за зовнішньому виглядупредставники тюркських народів Росії сильно різняться . На сході це північноазіатські та центральноазіатські монголоїди –якути, тувинці, алтайці, хакаси, шорці.На заході типові європеоїди –карачаївці, балкарці. І нарешті, до проміжного типу належать загалом європеоїдні , але з сильною домішкою монголоїдних рис татари, башкири, чуваші, кумики, ногайці.

У чому тут річ? Спорідненість тюрків швидше мовна, ніж генетична. Тюркські мови прості у вимові, їх граматика дуже логічна, у ній майже немає винятків. У давнину тюрки-кочівники поширилися величезною територією, яку займали інші племена. Деякі з цих племен перейшли на тюркське прислівник через його простоту і згодом стали відчувати себе тюрками, хоча відрізнялися від них і за зовнішнім виглядом, і за традиційними заняттями.

Традиційні види господарства , Якими тюркські народи Росії займалися в минулому, а де-не-де продовжують займатися і зараз, теж різноманітні. Майже всі вирощували зернові культури та овочі. Багато розводили худобу: коней, овець, корів Чудовими скотарями здавна були татари, башкири, тувинці, якути, алтайці, балкарці. Проте оленів розводили і досі розводять мало хто. Це довгани, північні якути, тофалари, алтайці та невелика група тувінців, що живе в тайговій частині Туви – Тодже.

Релігії у тюркських народів теж різні. Татари, башкири, карачаївці, ногайці, балкарці, кумики – мусульмани ; тувинці – буддисти . Алтайці, шорці, якути, чулимці, хоч і прийняли у XVII-XVIII ст. християнство , завжди залишалися прихованими шанувальниками шаманізму . Чувашііз середини XVIII ст. вважалися самим християнським народом у Поволжі , але в Останніми рокамидеякі з них повертаються до язичництва : поклоняються сонцю, місяцю, духам землі та житла, духам-предкам, не відмовляючись, втім, і від православ’я .

Хто ви, татари?

Татари – Найчисленніший тюркський народ Росії. Живуть вони в Республіці Татарстан, а також у Башкортостані, Удмуртській Республіціта прилеглих до них областях Приуралля та Поволжя. Великі татарські громади є в Москві, Санкт-Петербурзі та інших великих містах. Та й взагалі у всіх районах Росії можна зустріти татар, які вже десятки років живуть за межами своєї батьківщини – Поволжя. Вони прижилися на новому місці, вписалися в нове для них середовище, чудово почуваються там і нікуди не хочуть їхати.

У Росії є кілька народів, які називають себе татарами . Астраханські татари живуть неподалік Астрахані, сибірські– у Західного Сибіру, касимівські татари – біля міста Касимів на річці Ока (на території, де кілька століть тому жили служиві татарські царевичі). І наприкінці, казанські татари названі так на ім’я столиці Татарії – міста Казань. Все це різні, хоч і близькі один одному народи. Проте просто татарами слід називати лише казанських .

Серед татар виділяють дві етнографічні групи – татари-мішарі і татари-кряшені . Перші відомі тим, що, будучи мусульманами, не відзначають національне свято Сабантуй, зате святкують День червоного яйця – щось схоже на православний Великдень. Цього дня діти збирають додому фарбовані яйцяі грають із ними. Кряшени (“Хрещені”) тому так називаються, що були хрещені, тобто прийняли християнство, і відзначають не мусульманські, а християнські свята .

Самі татари стали називати себе настільки пізно – лише у середині ХІХ ст. Дуже довго вони цієї назви не любили і вважали її принизливою. До ХІХ ст. вони називалися по-різному: ” булгарли” (булгари), “казанли” (казанські), “месельман” (мусульмани). І зараз багато хто вимагає повернення імені “булгар”.

Тюрки прийшли в райони Середньої Волги та Прикам’я з степів Центральної Азії та з Північного Кавказу, тісні племенами, що рухалися з Азії до Європи. Переселення тривало кілька століть. Наприкінці IX-X ст. на Середній Волзі виникло держава, що процвітає, Волзька Булгарія. Народ, який жив у цій державі, називався булгарами. Волзька Булгарія проіснувала два з половиною століття. Тут розвивалися землеробство і скотарство, ремесла, йшла торгівля з Руссю та з країнами Європи та Азії.

Про високий рівень культури булгар у той період свідчить існування двох видів писемності. стародавньої тюркської рунічної(1) і пізнішої арабської , що прийшла разом з ісламом у X ст. Арабська мова та писемність поступово витіснили знаки давньотюркського листа зі сфери державного обігу. І це закономірно: арабською мовою користувався весь мусульманський Схід, з яким Булгарія мала тісні політичні та економічні контакти.

До нашого часу дійшли імена чудових поетів, філософів, вчених Булгарії, чиї твори входять до скарбниці народів Сходу. Це Ходжа Ахмед Булгарі (XI ст.) – Вчений і богослов, знавець моральних розпоряджень ісламу; З улейман ібн Дауд ас-Саксіні-Суварі (XII ст.) – Автор філософських трактатів з дуже поетичними назвами: “Світло променів – правдивість таємниць”, “Квітка саду, що тішить хворі душі”. А поет Кул Галі (XII-XIII ст.) написав “Поему про Юсуфа”, що вважається класичним тюрко-мовним художнім творомдомонгольського періоду.

У XIII в. Волзька Булгарія була підкорена татаро-монголами і увійшла до складу Золотої Орди . Після падіння Орди в XV в . у Середньому Поволжі виникає нова держава. Казанське ханство . Основний кістяк його населення утворюють ті самі булгари, які на той час вже встигли зазнати сильного впливу своїх сусідів – фінноугорських народів (мордви, марійців, удмуртів), що жили поруч з ними в басейні Волги, а також монголів, що становили більшість правлячого класу Золотої Орди.

Звідки ж прийшла назва “татари” ? Щодо цього є кілька версій. Згідно найбільш поширеною, одне з центральноазіатських племен, підкорених монголами, називалося ” татань”, “татабі”. На Русі це слово перетворилося на “татари”, і їм стали називати всіх: і монголів, і підвладне монголам тюркське населення Золотої Орди, далеко не одноетнічне за своїм складом. З розпадом Орди слово “татари” не зникло, їм продовжували збірно називати тюркомовні народи на південних та східних кордонах Русі. Згодом його значення звузилося до назви одного народу, який жив біля Казанського ханства.

Ханство було завойовано російськими військами у 1552 р. . З того часу татарські землі входять до складу Росії, а історія татар розвивається у тісній взаємодії з народами, що населяють Російську державу.

Татари досягли успіху в різних видах господарської діяльності. Вони були прекрасними з емледельцями (вирощували жито, ячмінь, просо, горох, сочевицю) та відмінними скотарями . З усіх видів худоби особливу перевагу віддавали вівці та коні.

Татари славилися як чудові ремісники . Бондарі робили бочки для риби, ікри, квашень, солінь, пива. Шкірники виробляли шкіру. Особливо цінувалися на ярмарках казанський саф’ян і булгарська юфть (оригінальні шкіри місцевого вироблення), дуже м’які на дотик черевики та чобітки, прикрашені аплікацією зі шматочків різнокольорової шкіри. Серед казанських татар багато було заповзятливих та удачливих купців , які торгували по всій Росії

ТАТАРСЬКА НАЦІОНАЛЬНА КУХНЯ

У татарській кухні можна виділити страви “землеробські” та страви “скотарські”. До перших відносяться супи зі шматочками тіста, каші, млинці, коржі , тобто те, що можна приготувати із зерна та борошна. До других – в’ялена ковбаса з конини, сметана, різні види сиру , особливий видкислого молока – катик . А якщо катик розвести водою і остудити, вийде прекрасний напій, що втамовує спрагу. айран . Ну а беляші – смажені в маслі круглі пиріжки з м’ясною чи овочевою начинкою, яку видно крізь отвір у тісті, – відомі всім. Святковим блюдому татар вважався копчений гусак .

Вже на початку X ст. предки татар прийняли іслам , і з того часу їхня культура розвивалася в рамках ісламського світу. Цьому сприяли поширення писемності на основі арабської графіки та будівництво великої кількості мечетей – Будинків для проведення колективних молитов. При мечетях створювалися школи мектебе та медресе , де діти (і не тільки із знатних сімей) вчилися читати арабською мовою священну книгу мусульман – Коран .

Десять століть письмової традиції не пройшли даремно. Серед казанських татар проти іншими тюркськими народами Росії багато письменників, поетів, композиторів, художників. Часто саме татари були муллами та вчителями в інших тюркських народів. У татар сильно розвинене почуття національної самосвідомості, гордість за свою історію та культуру.

1 > Рунічним (від давньо-німецького і готського runa – “таємниця”) листом називають найдавніші німецькі письмена, які відрізнялися особливим накресленням знаків.

У ГОСТІ ДО Х А К А С А М

У Південному Сибіру на берегах річки Єнісейживе інший тюркомовний народ хакаси . Їх лише 79 тис. осіб. Хакаси – нащадки єнісейських киргизів, що жили понад тисячу років тому на тій же території. Сусіди, китайці, називали кыргызов ” хягас“; від цього слова і походить назва народу – хакаси. За зовнішнім виглядом хакасів можна віднести до монголоїдної расиОднак у них помітна і сильна європеоїдна домішка, що виявляється у світлішій, ніж у інших монголоїдів, шкірі і світлішому, іноді ледь не рудому, кольорі волосся.

Хакаси живуть у Мінусинській улоговині, затиснутій між Саянським та Абаканським хребтами. Вони вважають себе гірським народом хоча більшість проживає в рівнинній, степовій частині Хакасії. Археологічні пам’ятники цієї улоговини – а їх понад 30 тис. – свідчать, що на хакаській землі вже 40-30 тис. років тому мешкала людина. По малюнках на скелях і камінні можна скласти уявлення про те, як жили люди в той час, чим займалися, на кого полювали, які обряди робили, яким богам поклонялися. Звичайно, не можна сказати, що хакаси2 ) – прямі нащадки давніх мешканців цих місць, але деякі спільні риси у стародавнього та сучасного населення Мінусинської улоговини все ж таки є.

Хакаси – скотарі . Вони називають себе ” тристадним народом“, так як розводять три види худоби: коней, велика рогата худоба (корів та биків) та овець . Раніше, якщо людина мала більше 100 коней і корів, про неї говорили, що у неї “множина худоби”, і називали її баєм. У XVIII-XIX ст. хакаси вели кочовий образжиття. Худоба пасли цілий рік. Коли коні, вівці, корови з’їдали всю траву навколо житла, господарі збирали майно, вантажили його на коней і разом із своїм стадом вирушали на нове місце. Знайшовши гарне пасовище, ставили там юрту і жили доти, доки худоба знову не з’їдала траву. І так до чотирьох разів на рік.

Хліб вони теж сіяли – і навчилися цього досить давно. Цікавим є народний спосіб, яким визначали готовність землі до сівби. Господар орав невелику ділянку і, оголивши нижню половину тіла, сідав на ріллю викурити люльку. Якщо, доки він курив, голі частини тіла не замерзали, значить земля прогрілася і сіяти зерно можна. Втім, у такий спосіб користувалися й інші народи. Поки працювали на ріллі, обличчя не вмивали, щоб не змити щастя. А коли сівба закінчувалася, із залишків торішнього зерна робили алкогольний напій і оббризкували ним засіяну землю. Цей цікавий хакасський обряд називався “урен хурти”, що означає “вбити земляного хробака”. Його робили з метою задобрити духу – господаря землі, щоб він “не дозволив” різного роду шкідникам знищити майбутній урожай.

Зараз хакаси досить охоче їдять рибу, але в Середні віки до неї ставилися з гидливістю і називали “річковим хробаком”. Щоб вона випадково не потрапила до питної води, відводили від річки спеціальні канали.

До середини ХІХ ст. хакаси жили у юртах . Юрта– Зручне кочове житло. Її можна зібрати та розібрати за дві години. Спочатку ставлять по колу розсувні дерев’яні решітки, до них прикріплюють дверну раму, потім з окремих жердин викладають купол, не забувши при цьому про верхній отвір: воно відіграє роль вікна і димоходу одночасно. Влітку юрту зовні покривали берестою, а взимку – повстю. Якщо добре протопити вогнище, яке ставиться в центрі юрти, то в ній дуже тепло в будь-які морози.

Як усі скотарі, хакаси люблять м’ясо та молочні продукти . З настанням зимових холодів забивали на м’ясо худобу – не всю, звичайно, а стільки, скільки потрібно, щоб протриматися до початку літа, до першого молока корів, що вийшли на пасовищу. Коней та овець забивали за певними правилами, розчленовуючи ножем тушу по суглобах. Заборонялося ламати кістки – інакше у господаря переведеться худоба і не буде щастя. У день вибою худоби влаштовували свято та запрошували всіх сусідів. Дорослі та діти дуже любили пресовану молочну пінку, змішану з борошном, черемхою або брусницею .

У хакаських сім’ях завжди було багато дітей. Є прислів’я “У виростив худобу ситий шлунок, у виростив дітей сита душа”; Якщо жінка народила і виростила дев’ятьох дітей – а число дев’ять мало особливе значення в міфології багатьох народів Центральної Азії, – їй дозволялося їздити на “освяченому” коні. Освяченим вважався той кінь, над яким шаман здійснив спеціальний обряд; після нього, за віруваннями хакасів, кінь був захищений від неприємностей і захищав все стадо. Не кожному чоловікові дозволялося навіть просто торкнутися такої тварини.

Взагалі, у хакасів багато цікавих звичаїв . Наприклад, людина, яка зуміла зловити на полюванні священного птаха фламінго (в Хакасії цей птах зустрічається дуже рідко), міг посвататися до будь-якої дівчини, і її батьки не мали права йому відмовити. Наречений вбирав птаха в червону шовкову сорочку, пов’язував їй на шию червону шовкову хустку і ніс її в подарунок батькам нареченої. Такий дар вважався дуже цінним, дорожчим за будь-який калим – викуп за наречену, який наречений повинен був заплатити її сім’ї.

Починаючи з 90-х років. ХХ ст. хакаси – з релігії вони шаманісти – щорічно п святкують національне свято Ада-Хоорай . Він присвячений пам’яті предків – всіх, хто будь-коли боровся і загинув за свободу Хакасії. На честь цих героїв влаштовують громадське благання, здійснюють обряд жертвопринесення.

Горловий спів хакасів

Хакаси володіють мистецтвом горлового співу . Воно називається ” хай Співак не вимовляє слів, але в низьких і високих звуках, що вилітають з його горла, чуються то звуки оркестру, то ритмічний тупіт копит коня, то хрипкі стогін вмираючого звіра. Безсумнівно, цей незвичайний вид мистецтва народився в кочових умовах, і його витоки потрібно шукати в давнину.Цікаво, що горловий спів знайомий лише тюркомовним народам – ​​тувинцям, хакасам, башкирам, якутам, – а також у невеликій мірі бурятам та західним монголам, у яких сильна домішка тюркської крові. Іншим народам воно невідоме. І це одна із загадок природи та історії, яка не розкрита вченими. Горловим співом володіють лише чоловіки . Навчитися йому можна, посилено тренуючись з дитинства, бо терпіння вистачає далеко не всім, досягають успіху лише небагато.

НА РІЧЦІ ЧУЛИМ У ЧУЛИМЦЕВ

На кордоні Томської області та Красноярського краю в басейні річки Чулим живе найменший за чисельністю тюркський народ. чулимці . Іноді їх називають чулимськими тюрками . Але самі про себе вони кажуть “Пестин кіжилер“, що означає “наші люди”. Наприкінці XIX ст. їх налічувалося близько 5 тис. осіб, зараз залишилося трохи більше 700. Маленькі народи, що живуть поруч із великими, зазвичай зливаються з останніми, сприймають їхню культуру, мову та самосвідомість. Найближчими. сусідами чулимців були сибірські татари, хакаси, а з XVII століття – росіяни, що почали переселятися сюди з центральних районів Росії. вже майже втратили рідну мову.

Чулимці – рибалки та мисливці . При цьому рибу вони ловлять переважно влітку, а полюють в основному взимку, хоча, звичайно, їм відомий і зимовий підлідний лов, і літнє полювання.

Рибу запасали і їли в будь-якому вигляді: сиру, варену, сушену з сіллю і без, товчену з дикими корінням, смажену на рожні, пюре з ікри. Іноді рибу готували, поставивши рожен під кутом до багаття, щоб жир витек і вона трохи підсохла, після чого її досушували в печі або в спеціальних закритих ямах. Морозива риба йшла головним чином продаж.

Полювання ділилося на полювання “для себе” та полювання “на продаж “. Для себе били – і продовжують це робити зараз – лося, таємничу та озерну дичину, ставили силки на білку. Лосятина та дичину незамінні в їжі чулимців. На соболя, лисицю та вовка полювали заради хутряних шкур: за них добре платили російські купці. М’ясо ведмедя їли самі, а шкуру найчастіше продавали, щоб купити рушниці та патрони, сіль та цукор, ножі та одяг.

Досі чулимці займаються таким давнім видом діяльності, як збирання: збирають у тайзі, у заплаві річки, по берегах озер дикорослі трави, часник і цибуля, дикий кріп, сушать їх або засолюють, а восени, взимку та навесні додають у їжу. Це єдині доступні їм вітаміни. Восени, як і багато інших народів Сибіру, ​​чулимці цілими сім’ями виходять збирання кедрових горіхів.

Чулимці вміли робити матерію з кропиви . Кропиву збирали, в’язали в снопи, сушили на сонці, потім розминали руками і товкли у дерев’яній ступі. Усім цим займалися діти. А саму пряжу із приготовленої кропиви робили дорослі жінки.

На прикладі татар, хакасів та чулимців можна побачити, як розрізняються тюркські народи Росії– за зовнішнім виглядом, типом господарства, духовною культурою. Татари зовні найбільше схожі на європейців, хакаси та чулимці – типові монголоїди лише з легкою домішкою європеоїдних рис.Татари – осілі землероби та скотарі , хакаси –у недавньому минулому скотарі-кочівники , чулимці – рибалки, мисливці, збирачі .Татари – мусульмани , хакаси та чулимці прийняли колись християнство , а нині повертаються до давніх шаманських культів. Тож тюркський світ одночасно і єдиний, і різноманітний.

БЛИЗЬКІ РОДИЧИ Б У Р А Т И І К А Л М И КИ

Якщо тюркських народів у Росіїбільше двадцяти, то монгольських – тільки два: буряти та калмики . Буряти живуть у Південному Сибіру на землях, що прилягають до озера Байкал, і далі на схід . В адміністративному відношенні це територія Республіки Бурятія (столиця – Улан-Уде) та два автономні бурятські округи: Усть-Ординський в Іркутській області та Агінський у Читинській . Буряти живуть також у Москві, Санкт-Петербурзі та у багатьох інших великих містах Росії . Їхня чисельність – понад 417 тис. осіб.

Буряти склалися як народ до середини XVII в. з племен, що мешкали на землях навколо Байкалу вже понад тисячу років тому. У другій половині XVII ст. ці території увійшли до складу Росії.

Калмики живуть у Нижньому Поволжі в Республіці Калмикія (столиця – Еліста) та сусідніх Астраханській, Ростовській, Волгоградській областях та Ставропольському краї . Чисельність калмиків – близько 170 тис. осіб.

Історія калмицького народу розпочиналася в Азії. Його пращури – західно-монгольські племена та народності – називалися ойратами. У XIII ст. вони були об’єднані під владою Чингісхана та разом з іншими народами утворили величезну Монгольську імперію. У складі армії Чингісхана вони брали участь у його завойовницьких походах, у тому числі і на Русь.

Після розпаду імперії (кінець XIV-початок XV ст.) на її колишній території почалися смути та війни. Частина ойратських тайшей (князів) надалі попросили підданства у російського царя, і протягом першої половини XVII ст. кількома групами вони переселилися до Росії, у степу Нижнього Поволжя. Слово “калмик” походить від слова ” хальмг“, що означає “залишок”. Так називали себе ті, хто, не прийнявши іслам, прийшли з Джунгарії3 ) Росію, на відміну тих, хто продовжував називати себе ойратами. А вже з XVIII ст. слово “калмик” стало самоназвою народу.

З того часу історія калмиків тісно пов’язана з історією Росії. Їх кочівля захищали її південні рубежі від раптових нападів турецького султаната кримського хана. Калмицька кіннота славилася своєю швидкістю, легкістю, чудовими бойовими якостями. Вона брала участь майже у всіх війнах, які вела російська імперія: російсько-турецьких, російсько-шведських, Перському поході 1722-1723 рр. Вітчизняної війні 1812р.

Доля калмиків у складі Росії склалася непросто. Особливо трагічними були дві події. Перше – відхід частини незадоволених політикою Росії князів разом зі своїми підданими назад у Західну Монголію у 1771 р. Друге – депортація калмицького народу до Сибіру та Середньої Азії у 1944-1957 рр. за звинуваченням у пособництві німцям під час Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. Обидві події залишили важкий слід у пам’яті та в душі народу.

У калмиків і бурятів багато спільного в культурі , і не тільки тому, що вони говорять близькими і зрозумілими один одному мовами, що входять до монгольської мовної групи. Справа ще й в іншому: обидва народи аж до початку XX ст. займалися кочовим скотарством ; у минулому були шаманістами , а пізніше, хоча й у час (калмики в XV в., а буряти на початку XVII в.), прийняли буддизм . У їхній культурі поєднуються шаманські та буддійські риси, співіснують обряди тієї та іншої релігії . У цьому нічого незвичайного. На землі багато народів, які, офіційно вважаючись християнами, мусульманами, буддистами, продовжують слідувати язичницькій традиції.

Буряти і калмики теж належать до таких народів. І хоч у них багато буддійських храмів (до 20-х рр. XX ст. у бурятів їх було 48, у калмиків – 104; зараз у бурятів 28 храмів, у калмиків – 14), проте традиційні добуддійські свята вони відзначають з особливою урочистістю. У бурятів це Сагаалган (Білий місяць) – свято Нового року, яке настає в перший весняний молодик. Зараз він вважається буддійським, на його честь проводять богослужіння в буддійських храмах, але, насправді, він був і залишається народним святом.

Щороку Сагаалган відзначають у різні дні, тому що обчислюють дату по місячному календарю, а не за сонячним. Календар цей називається 12-річним тваринним циклом, тому що щороку в ньому носить ім’я будь-якої тварини (рік Тигра, рік Дракона, рік Зайця і т. д.) і повторюється “іменний” рік через 12 років. У 1998 р., наприклад, рік тигра настав 27 лютого.

Коли приходить Сагаалган, потрібно їсти багато білої, тобто молочної, їжі – сиру, олії, сиру, пінок, пити молочну горілку і кумис. Саме тому свято називається “Білий місяць”. Все біле в культурі монголомовних народів вважалося священним і мало пряме відношення до свят та урочистих обрядів: біла повсть, на якій піднімали новообраного хана, піала зі свіжим, щойно надоєним молоком, яку підносили почесному гостю. Коня, що переміг на скачках, оббризкували молоком.

А от калмики зустрічають Новий рік 25 грудня і називають його “дзул” , А Білий місяць (по-калмицьки він називається “цаган Сар”) вважається у них святом настання весни і з Новим роком ніяк не був пов’язаний.

У розпал літа буряти відзначають Сурхарбан . Цього дня найкращі спортсмени змагаються у влучності, стріляючи з лука по повстяних кулях – мішенях (“сур” – “повстяна куля”, “харбах” – “стріляти”; звідси назва свята); влаштовуються кінні стрибки та національна боротьба. Важливий момент свята – жертвопринесення духам землі, води та гір. Якщо духів задобрити, вірили буряти, вони пошлють хорошу погоду, рясні трави на пасовища, а це означає, що худоба буде жирною і вгодованою, люди ситими та задоволеними життям.

У калмиків влітку два близькі за значенням свята: Усн Аршан (освячення води) та Усн Тяклгн (жертвування води). У сухому калмицькому степу багато залежало від води, тому потрібно було своєчасно принести жертву духу води, щоб домогтися його прихильності. Наприкінці осені кожна сім’я вчиняла обряд жертвопринесення вогню. Гал Тяклгн . Наближалася холодна зима, і дуже важливо було, щоб “господар” домашнього вогнища та вогню був добрий до сім’ї та забезпечив тепло в будинку, юрті, кибитці. На жертву приносили барана, м’ясо його спалювали у вогні вогнища.

Буряти та калмики надзвичайно шанобливо і навіть ніжно ставляться до коня. Це одна з характерних рискочових товариств. Будь-який бідняк мав кілька коней, багатії володіли великими табунами, але, як правило, кожен господар знав своїх коней “в обличчя”, міг відрізнити їх від чужих, а особливо коханим давав імена-клички. Герої всіх богатирських оповідей (епос бурят – “Гесер “, калмиків – “Джангар “) мали улюбленого коня, якого називали по імені. Він був не просто верховою твариною, але другом і товаришем у біді, в радості, у військовому поході. поля бою, добував “живу воду”, щоб повернути до життя. Кінь і кочівник були з дитинства прив’язані один до одного. Якщо одночасно в сім’ї народжувався хлопчик, а в табуні лоша, батьки віддавали його синові в повне розпорядження. Вони росли разом, хлопчик годував, напував і вигулював свого друга. Жеребка вчилося бути конем, а хлопчик – вершником. Саме так виростали майбутні переможці перегонів, лихі наїзники. Невисокі, витривалі, з довгими гривами, центральноазіатські коні цілий рік паслися в степу на підніжному кормі. ні холодів, ні вовків, відбиваючись від хижаків сильними і точними ударами копит, прекрасна бойова кіннота неодноразово кидала втечу супротивника і викликала подив і повагу і в Азії, і в Європі.

“ТРІЙКА” ПО-КАЛМИЦЬКИ

Калмицький фольклор напрочуд багатий жанрами – тут і казки, і легенди, і героїчний епос “Джангар”, і прислів’я, і ​​приказки, і загадки . Існує також своєрідний жанр, що важко піддається визначенню. Він поєднує в собі загадку, прислів’я і приказку і називається “трьохвірш” або просто “трійка” (no-Калміїки – “гурвн”). У народі вважалося, що таких “трійок” 99; насправді їх, мабуть, набагато більше. Молодь любила влаштовувати змагання – хто знає їх більше та краще. Ось деякі з них.

Три з того, що швидко?
Що швидко у світі? Ноги скакуна.
Стріла, якщо спритно пушена вона.
І думка швидка, коли вона розумна.

Три з того, що сито?
У ма$ місяці сито привілля степів.
Сити дитина, що матір’ю вигодована своєю.
Сит старий, який виховав гідних дітей.

Три з тих, хто багатий?
Старий, якщо багато дочок та синків, багатий.
Вмінням майстер серед майстрів багатий.
Бідняк, хоч би тим, що немає боргів, багатий.

У трьохвіршах не останню роль грає імпровізація. Учасник змагання може вигадати відразу свою “трійку”. Головне, щоб у ній дотримувалися закони жанру: спочатку має йти питання, а потім відповідь, що складається з трьох частин. Ну і, звичайно, потрібні сенс, життєва логіка та народна мудрість.

ТРАДИЦІЙНІ КОСТЮМ Б А Ш К І Р

Башкири , довго зберігали напівкочовий спосіб життя, широко використовували для виготовлення одягу шкіру, шкіри та шерсть. Натільний одяг шили із середньоазіатських чи російських фабричних тканин. Ті ж, які рано перейшли до осілого способу життя, виготовляли одяг із кропив’яного, конопляного, лляного полотна.

Традиційний чоловічий костюм складався з сорочки з відкладним коміром і широких штанів . Поверх сорочки одягали коротку безрукавку, а виходячи на вулицю, кафтан зі стоячим коміром або довгий, майже прямий халат із темної тканини . Знати та мули ходили в халатах із строкатого середньоазіатського шовку . У холодну пору башкириодягалися в просторі суконні халати, овчинні шуби або кожушки .

Повсякденним головним убором чоловіків були тюбетейки , у літніх– із темного оксамиту, у молодих– Яскраві, розшиті кольоровими нитками. Поверх тюбетейок у холоди одягали повстяні капелюхи або обтягнуті тканиною хутряні шапки . У степах під час буранів рятували теплі хутряні малахаї, які прикривали потилицю та вуха.

Найбільш поширеною взуттям були чоботи : низ робили зі шкіри, а гомілки з полотняних або суконних тканин. У свята їх міняли на шкіряні чоботи . Зустрічалися у башкирів і ликові ноги .

Жіночий костюм включав плаття, шаровари та безрукавку . Сукні були відрізні, з широкою спідницею, прикрашали їх стрічками та позументом. Поверх сукні належало надягати короткі приталені безрукавки, обшиті позументом, монетами та бляхами . Фартух , Спочатку служив робочим одягом, пізніше став частиною урочистого костюма.

Різноманітністю вирізнялися головні убори. Жінки різного віку покривали голову хусткою і зав’язували її під підборіддям. . Деякі молоді башкиркипід хустками носили невеликі оксамитові ковпачки, розшиті бісером, перлами, коралами , а літні– стьобані ватяні шапочки. Іноді заміжні башкиркиповерх хустки одягали високі хутряні шапки .

ЛЮДИ СОНЯЧНИХ ПРОМІНЬ (Я К У ТИ)

Народ, який у Росії називають якутами, сам себе називає “саха“ , а у міфах і легендах дуже поетично – “люди сонячних променів з поводи за спиною”. Їхня чисельність – понад 380 тис. осіб. Живуть вони на півночі Сибіру, ​​в басейнах рік Лена і Вілюй, в Республіці Саха (Якутія). Якути , найпівнічніші скотарі Росії, розводять велику і дрібну рогату худобу та коней. Кумис з кобилячого молока та копчена конина – улюблені страви влітку та взимку, у будні та свята. Крім того, якути – чудові рибалки та мисливці . Рибу ловлять в основному мережами, які зараз купують у магазині, а за старих часів їх плели з кінського волосу. Полюють у тайзі на великого звіра, у тундрі – на дичину. Серед способів видобутку є відомий лише якутам – полювання з биком. Мисливець підкрадається до видобутку, ховаючись за бика і стріляє у звіра.

До знайомства з російськими якути майже не знали землеробства, не сіяли хліб, не вирощували овочі, зате займалися. збиранням у тайзі : заготовляли дику цибулю, їстівні трави та так звану соснову заболонь – шар деревини, що знаходиться безпосередньо під корою. Її сушили, товкли, перетворюючи на муку. Взимку вона була основним джерелом вітамінів, що рятували від цинги. Соснове борошно розводили у воді, робили бовтанку, в яку додавали рибу чи молоко, а якщо їх не було, їли її просто так. Ця страва залишилася в далекому минулому, тепер її опис можна зустріти лише у книгах.

Якути живуть у країні тайгових стежок і повноводних річок, і тому традиційними засобами пересування вони завжди були кінь, олень і бик чи сани (в них впрягали тих самих тварин), човни з берести чи видовбані з ствола дерева. І навіть зараз, у століття авіаліній, залізниць, розвиненого річкового та морського судноплавства, у глухих районах республіки їздять так само, як за старих часів.

Народна творчість цього народу напрочуд багата . Прославили якутів далеко за межами їхньої землі героїчний епос. олонхо – про подвиги стародавніх богатирів, чудові жіночі прикраси та різьблені дерев’яні кубки для кумису. чорони , кожен із яких має свій неповторний орнамент.

Головне свято якутів – Ысыах . Його відзначають у коні червня, у дні літнього сонцестояння. Це свято Нового року, свято Відродження природи та Народження людини – не якоїсь конкретної, а людини взагалі. У цей день приносять жертви богам і духам, очікуючи від них заступництва у всіх справах.

ПРАВИЛА ДОРОЖНІЙ РУХ (ЯКУТСЬКИЙ ВАРІАНТ)

Ви зібралися у дорогу? Будьте уважні! Навіть якщо майбутній вам шлях не дуже довгий і важкий, дорожніх правил треба дотримуватися. А вони у кожного народу свої.

У якутів зведення правил для тих, що “йдуть з дому”, було досить довгим , і його намагалися дотримуватися всіх, хто хотів, щоб його подорож виявилася вдалою і він благополучно повернувся назад. Перед виходом сідали на почесне місце в будинку, повернувшись обличчям до вогню, і підкидали дрова в піч – годували вогонь. Не треба було зав’язувати шнурки на шапці, рукавицях, одязі. У день від’їзду домашні не згрібали попіл у печі. За віруваннями якутів, попіл – символ багатства та щастя. Попелу в будинку багато – значить, сім’я багата, мало – бідна. Якщо вигрібти попіл у день від’їзду, то людині, яка відбуває, не пощастить у справах, вона повернеться ні з чим. Дівчина, яка виходить заміж, при від’їзді з дому батьків не повинна озиратися назад, інакше її щастя залишиться в їхньому домі.

Щоб усе було гаразд, “господарю” дороги приносили жертви на перехрестях, гірських перевалах, вододілах: вішали пучки кінського волосся, клаптики відірваної від сукні матерії, залишали мідні монети, гудзики.

У дорозі заборонялося називати взяті із собою предмети їх справжніми іменами – належало вдаватися до алегорій. Не слід було говорити і про майбутні дії. Подорожні, що зупинилися на березі річки, ніколи не кажуть, що завтра переправляться через річку, – для цього існує спеціальний вираз, який перекладається якутською приблизно так: “Завтра у нашої бабусі туди попроситися спробуємо”.

За повір’ями якутів, предмети, кинуті чи знайдені на дорозі, набували особливої ​​магічної сили – добру чи злу. Якщо на дорозі знаходили шкіряну мотузку або ніж, їх не брали, тому що вони вважалися “небезпечними”, а ось мотузка з кінського волосу, навпаки, була “щасливою” знахідкою, і її забирали із собою.

Алтай – центр світобудови тюркських народів

У наукової громадськості всього світу сьогодні вже давно став аксіомою факт того, що Алтай є великою прабатьківщиною всіх сучасних тюркських народів, а широкому значенні народів всієї алтайської мовної сім’ї.

Актуальність моєї теми полягає в тому, що культура будь-якого народу ґрунтується на його національних особливостях. Знати свої витоки, звичаї, традиції має кожна людина. Але також традиції та звичаї інших народів упевнено входять у наше життя, це говорить про те, що культуру та інших народів ми повинні знати не менше, ніж своє. І саме в цій роботі розкривається поставлена ​​мета, розповісти про тюркські народи Алтайського краю, про їхню культуру та історію в цілому. У зв’язку з цим завданням є загальна характеристика тюркського та алтайського народу, їхня історія, культура та світогляд. Об’єктом мого дослідження є Алтайський край, а предметом – тюркські народи. Інструментами дослідження поставлених завдань стало вивчення літератори та робота в інтернеті.

В Алтайському краї в 552 році стародавні тюрки створили свою першу державу – великий Тюркський каганат, що об’єднав Північну Азію і Східну Європу, заклавши основи Євразійської державності та цивілізації, держава, в якій чималу роль зіграли ваші прямі предки – народ татар – трид -Болгари.

На честь святкування 250-річчя добровільного входження алтайського народу до складу Російської держави, Шановний Мінтімер Шарипович, будучи Президентом Татарстану, подарували пам’ятний знак «Алтай – серце Євразії». Він знаходиться при самому в’їзді в Алтай на березі річки Катунь біля священної гори Бабурган.

Ось чому так значуще і пам’ятно для всіх нас, росіян, створення та спорудження знака «Алтай – серце Євразії» – своєрідний символ визнання Республіки Алтай не лише прабатьківщиною всіх тюркських етносів, а й знаходження у складі сучасних республік Російської Федерації. Алтай зіграв величезну об’єднавчу роль історії народів нашої країни від Далекого Сходу до Волги та Уралу, Дунаю та Карпат. Подальший розвитокчерез ряд змінюваних епох від гунно-болгарських, ординських до російських справило, як підтвердила наша спільна історія, найсприятливіший вплив на формування, становлення та розвиток усіх наших народів.

На пам’ятному знаку, виготовленому фахівцями Татарстану, висічено: «Ми цей пам’ятний знак спорудили в Алтаї – «центрі світобудови», на тому місці, де давні предки збиралися для вирішення державних справ, звідки батири на аргамаках йшли в походи, народ влаштовував свята і змагання на честь відомих подій. Тут бере початок тюркська цивілізація. Послання нащадкам висічено на шести тумбах по периметру знака татарською, алтайською, англійською, японською, корейською, перською та турецькою мовами.

Республіка Алтай – це стабільний, свого роду модельний регіон, де у мирі та злагоді 2,5 століття живуть тюрки та слов’яни, росіяни та алтайці, представники інших великих та малих етносів. В результаті склався і зміцнюється від покоління до покоління, як у вас у Татарстані, двоєдиний культурно-цивілізаційний симбіоз: Живи сам і давай жити іншим! ось кредо нашого алтайського, сибірського, російського співіснування, співробітництва. Ось тому шанобливе ставлення одне до одного, мов і культур, традицій та звичаїв, духовних цінностей у нашого народу, як кажуть, у крові. Ми відкриті для дружби та співпраці з усіма, хто йде до нас із добрим серцем та чистими помислами. Останніми роками Республіка Алтай значно розширила співробітництво як з ближніми сибірськими регіонами Росії, але й суміжними територіями Казахстану, Монголії, Китаю.

1. Загальна характеристикапредставників тюркських та алтайських народ Росії

Представники тюркської групи народів Росії, які проживають сьогодні переважно на території Поволжя, Уралу, Південного Сибіру та Алтайського краю і є досить самобутні, згуртовані національні спільності, в силу особливостей історичного минулого за своїми етнопсихологічними характеристиками не настільки різко відрізняються один від одного і мають набагато більше подібності між собою порівняно, наприклад, із корінними народами Кавказу.

Найбільш загальними та схожими національно-психологічними особливостями, та їх представниками, що впливають на міжнаціональні відносини, є:

¾ гостре національне самолюбство, особливе почуття усвідомлення своєї національної власності;

¾ невибагливість та невибагливість у побуті та при виконанні професійних та повсякденних обов’язків;

¾ високе почуття відповідальності перед колективом, товаришами по службі та керівником;

¾ дисциплінованість, старанність та наполегливість при виконанні будь-яких видів діяльності;

¾ різка прямота суджень, відкритість та зрозумілість у взаємодії та спілкуванні з представниками своєї та інших етнічних спільностей, прагнення до рівноправних відносин;

¾ групова, національна та родова згуртованість;

¾ при слабкому знанні російської в них присутні певна сором’язливість і скутість у спілкуванні з представниками інших етнічних спільностей, деяка пасивність, прагнення задовольнитись спілкуванням у своєму національному оточенні.

тюркський алтайський населення національний

Одним із традиційних занять тюрків було кочове скотарство, а також видобуток та обробка заліза.

Етнічна історія прототюркського субстрату відзначена синтезом двох груп населення: першою сформованою на захід від Волги, в V-VIII тис. до н. Єнісея. І другою групою, що з’явилася в степах на схід від Єнісея пізніше, мала внутрішньоазіатське походження.

Історія взаємодії та злиття обох груп древнього населення протягом двох тисяч років і є такий процес, у ході якого здійснювалася етнічна консолідація та сформувалися тюркомовні етнічні спільноти. Саме з-поміж цих близькоспоріднених племен у II тис. до н.е. виділилися сучасні тюркські народи Росії та суміжних територій.

Про «хуннські» пласти у формуванні давньотюркського культурного комплексу зробив припущення Д.Г. Савінов – він вважав, що вони, “поступово модернізуючись і взаємно проникаючи один в одного, ставали загальним надбанням культури численних груп населення, що увійшли до складу Давньотурського каганату”.

З VI ст. н.е. область в середній течії Сирдар’ї та річки Чу стала називатися Туркестаном. В основі топоніму лежить етнонім «тур», що був загальною племінною назвою давніх кочових та напівкочових народів Центральної Азії. Кочовий тип держави протягом багатьох століть був переважаючою формою організації влади в азійських степах. Кочові держави, змінюючи одна одну, існували в Євразії із середини I тис. до н.е. до XVII ст.

У 552-745 роках у Центральній Азії існував Тюркський каганат, який у 603 році розпався на дві частини: Східний та Західний каганати. До складу Західного каганату увійшла територія Середньої Азії, степи сучасного Казахстану та Східний Туркестан. Східний каганат включив до свого складу сучасні території Монголії, північного Китаю та південний Сибір. У 658 році Західний каганат упав під ударами східних тюрок. У 698 році вождь племінного союзу тюргешів – Учелік заснував нову тюркську державу – Тюргеський каганат (698-766 роки).

У V-VIII століттях тюркські кочові племена булгари, що прийшли в Європу, заснували ряд держав, з яких найбільш довговічними виявилися Дунайська Болгарія на Балканах і Волзька Булгарія в басейні Волги і Ками. У 650-969 роках, на території Північного Кавказу, Поволжя та північно-східного Причорномор’я існував Хазарський каганат. У 960-ті роки. його було розгромлено київським князем Святославом. Витіснені у другій половині IX століття хозарами печеніги влаштувалися у північному Причорномор’ї та становили велику загрозу для Візантії та Давньоруської держави. У 1019 печеніги зазнали поразки від великого князя Ярослава. У XI столітті печенігів у південноруських степах змінюють половці, які у XIII столітті були розгромлені та підкорені монголо-татарами. Західна частина Монгольської імперії – Золота Орда – стала переважно тюркською населенням державою. У XV-XVI століття вона розпалася на кілька самостійних ханств, на основі яких сформувалася низка сучасних тюркомовних народів. Тамерлан наприкінці XIV століття створює у Середній Азії свою імперію, яка, проте, з його смертю (140 рік) швидко розпадається.

В ранньому середньовіччіна території Середньоазіатського міжріччя сформувалося осіле та напівкочове тюркомовне населення, яке перебувало у тісному контакті з іраномовним согдійським, хорезмійським та бактрійським населенням. Активні процеси взаємодії та взаємовпливу призвели до тюрко-іранського симбіозу.

Проникнення тюрків на територію Передньої Азії (Закавказзя, Азербайджан, Анатолія) розпочалося у середині XI н.е. (Сільджуки). Нашестя цих тюрків супроводжувалося руйнуванням і спустошенням багатьох закавказьких міст. В результаті завоювання тюрками-османами в XIII-XVI століття територій у Європі, Азії та Африці утворилася величезна імперія Османа, проте з XVII століття вона почала хилитися до занепаду. Асимілювавши більшість місцевого населення, османи стали етнічною більшістю в Малій Азії. У XVI-XVIII століттях спочатку Російська держава, а потім, після реформ Петра І, Російська імперія включає до свого складу більшість земель колишньої Золотої Орди, на яких існували тюркські держави (Казанське ханство, Астраханське ханство, Сибірське ханство, Кримське ханство, Ногайську Орду На початку XIX століття Росія приєднує ряд азербайджанських ханств Східного Закавказзя, в той же час Китай анексує Джунгарське ханство, виснажене після війни з казахами. єдиними тюркськими державами.

Алтайці – у широкому сенсі тюркомовні племена Радянського Алтаю та Кузнецького Ала-Тау. Історично Алтайці поділялися на дві основні групи:

. Північні Алтайці: тубалари, чолканці, або лебединці, кумандинці, шорці

. Південні Алтайці: власне, алтайці або алтай-кіжі теленгіти, телеути.

Загальна кількість 47700 чоловік. У древній літературі та документах Північні Алтайці називали «черневими татарами», крім шорців, яких називали ковальськими, мрасскими, кондомськими татарами. Південних Алтайців неправильно називали «калмиками» – гірськими, порубіжними, білими, бійськими, алтайськими. За походженням Південні Алтайці – складний племінний конгломерат, що утворився на давньотюркській етнічній базі, доповнений пізнішими тюркськими та монгольськими елементами, що проникали на Алтай у XIII-XVII століттях. Цей процес на Алтаї відбувався під двократним монгольським впливом. Північні Алтайці становлять основу змішання угро-финских, самодійських і палеоазіатських елементів, які піддавалися впливу древніх тюрків Саяно-Алтайського нагір’я ще домонгольскую епоху. Етнографічні особливості Північних Алтайців склалися на основі пішого тайгового полювання на звіра у поєднанні з мотичним землеробством та збиранням. У Південних Алтайців вони створювалися на основі кочового скотарства у поєднання з полюванням.

Більша частинаАлтайцев, за винятком шорців і телеутів, об’єднаний у Горно-Алтайську автономну область і консолідується в єдину соціалістичну націю. У господарстві та культурі алтайців упродовж років Радянської влади стався корінний перелом. Основою господарства Алтайців є соціалістичне тваринництво з підсобними землеробством, бджільництвом, мисливським хутровим промислом та збиранням кедрового горіха. Частина алтайців працює у промисловості. За радянських часів з’явилася національна інтелігенція.

Зимове житло – зрубна хата російського типу, що дедалі ширше розповсюджується в колгоспах, місцями дерев’яна зрубна юрта шестигранної форми, на річці Чуе-кругла гратчаста-повстяна юрта. Літнє житло – та ж юрта або конічний курінь, покритий берестою або корою модрини. Поширений зимовий національний одяг – овчинна шуба монгольського крою, що заорюється лівою порожниною вгору і підперезана. Шацька кругла овчинна, верх покритий тканиною або пошитий з лапок цінного звіра, з пензлем з ниток кольорового шовку на маківці. Чоботи з широкою халявою на м’якій підошві. Жінки носять спідницю та коротку кофту російського зразка, але з алтайським коміром: широким, відкладним, прикрашеним рядами перламутрових та скляних кольорових гудзиків. Тепер дедалі більше поширюється одяг російського міського крою. Майже єдиним засобом пересування алтайцем протягом багатьох століть були верхова та в’ючна коні, тепер широко поширений автомобільний та гужовий транспорт.

В суспільному устроїАлтайці до остаточної ліквідації експлуататорських класів зберігалися родові пережитки: екзогамні патріархальні пологи «соок» та пов’язані з ними звичаї, що перепліталися з патріархально-феодальними відносинами, що зазнали впливу капіталістичних форм господарства Росії. Сімейні відносини характеризуються нині повним зникненням патріархальних звичаїв, що відображали насамперед підлеглу становище жінки, та зміцненням радянської сім’ї. Жінка нині відіграє значну роль у виробничому, громадському та політичному житті. Значно послабився вплив релігійних культів. Грамотність серед алтайців, до Великої Жовтневої соціалістичної революції майже відсутня, нині сягала 90 відсотків; початкова, частково та середня школа працюють рідною мовою – алтайською; писемність з урахуванням російського алфавіту. Є національні вчительські кадри із вищою освітою. Створено літературу та театр з національним та перекладним репертуаром, успішно розвивається фольклор.

3. Населення Алтайського краю

За чисельністю населення Алтайський край є одним із найбільших країв у СРСР. За переписом 1939 року населення краю становило 2520 тисяч осіб. Середня густота населення-близько 9 осіб на 1 кв. км. Основна маса населення зосереджена у лісостеповій та степовій частині, де в окремих районах щільність сільського населення перевищує 20 осіб на 1 кв. км. Найменш заселена Горно-Алтайська автономна область, що становить третину території краю. Тут мешкає близько 7 відсотків населення.

Переважна більшість населення Алтайського краю – росіяни, що почало заселяти край вже наприкінці XVII і на початку XVIII століть. Окремі російські поселення з’явилися трохи раніше. Наступна за чисельністю національна група – українці. Переселилися сюди наприкінці XIX і на початку XX століть. У невеликих кількостях у краї живуть чуваші та казахи. У гірничо-Алтайській автономній області корінним населенням є алтайці.

У 1939 року у краї переважало сільське населення – у містах проживало лише 16 відсотків від населення. Швидкий промисловий розвиток Алтайського краю в роки вітчизняної війни та повоєнної сталінської п’ятирічки викликало значне зростання міського населення. Особливо виросло населення міста Барнаула. Невелике пристанційне селище Рубцовськ перетворилося за ці роки на великий індустріальний центр, швидко росте молоде місто Чесноківка – великий залізничний вузол на перетині томської залізниці і Південно-сибірської магістралі, що будується. У зв’язку зі зростанням промисловості у сільських місцевостях ряд сіл перетворено на робочі селища. У 1949 році у краї було 8 міст та 10 селищ міського типу.

За роки Радянської влади, а особливо під час Великої вітчизняної війни та повоєнної п’ятирічки, різко змінився образ алтайських міст. Вони впорядковані, збагатилися житловими будинками та адміністративними будинками сучасного типу. Багато вулиць і площ покриті кам’яною бруківкою або асфальтом. З року в рік в алтайських містах збільшується площа зелених насаджень, причому сади, парки, бульвари розбиваються не тільки в центральній частині міст, але і на околицях, що порожніли раніше. У Барнаулі проведено водогін, каналізації, пущено трамвай, організовано автобусне сполучення, збудовано 4 стадіони. У Бійську та Рубцовську створено автобусні лінії. Швидко зростає кількість робітників та службовців міста та села. У 1926 року вони ледь становили Алтайський край 8 відсотків самодіяльного населення, а 1939 року – 42,4 відсотка. Напередодні революції на Алтаї працювало лише 400 інженерів і техніків, а 1948-го лише у промислових та будівельних підприємствах їх налічувалося 9 тис.

Невпізнанно змінилося і алтайське село внаслідок перемоги колгоспного ладу. А в Алтайському краї налічується багато колгоспних селищ із електрикою, радіовузлами, упорядкованими клубами, багатокімнатними будинками міського типу. У 1949 році у краї розгорнувся всенародний рух за перетворення сіл сіл. У сільських місцевостях будуються клуби, хати-читальні, медичні пункти, пологові будинки для колгоспників, вчителів, спеціалістів сільського господарства. Все будівництво проводиться за типовими проектами. Широко розгорнулися роботи з електрифікації та радіофікації села. До Великої Жовтневої соціалістичної революції у всьому краї налічувався лише 21 агроном. Наразі тут працює 2 тисячі агрономів, Агро лісомеліораторів та землевпорядників, 2 тисячі ветеринарних лікарів та зоотехніків. У селі з’явилися нові професії, про які дореволюційний селянин у відсутності поняття. У 1949 році на селі працювало понад 20000 трактористів, понад 8000 комбайнерів, понад 4000 шоферів.

4. Культура та світогляд тюркського народу

У період давнини та середньовіччя складалися і спадкоємно закріплювалися етнокультурні традиції, які, маючи найчастіше різні витоки, поступово формували особливості, у тому мірою властиві всім тюркомовним етносам. Найбільш інтенсивно формування такого роду стереотипів відбувалося в давньотюркському часі, тобто у другій половині I тис. н.е. Тоді визначилися оптимальні форми господарської діяльності кочове та напівкочове скотарство, загалом склався господарсько-культурний тип традиційне житлота одяг, засоби пересування, їжа, прикраси тощо, набула певної завершеності духовна культура, народна етика, соціально-сімейна організація, Образотворче мистецтвота фольклор. Найвищим культурним досягненням стало створення власної писемності, що поширилася зі своєї центрально-азіатської батьківщини Алтай, Монголія, Верхній Єнісей до Подоння та Північного Кавказу.

Релігія стародавніх тюрків ґрунтувалася на культі Неба – Тенгрі, серед сучасних її позначень виділяється умовна назва – тенгріанство. Тюрки не мали уявлення про вигляд Тенгрі. Згідно з давніми поглядами світ розділений на 3 шари: верхній зображувався зовнішнім великим колом, середній зображувався серединним квадратом, нижній зображувався внутрішнім малим колом.

Вважалося, що спочатку Небо та Земля були злиті, утворюючи хаос. Потім вони розділилися: зверху виявилося ясно-чисте Небо, а внизу виявилася бура земля. Між ними з’явилися сини людські. Ця версіязгадувалася на стелах на честь Кюль-тегіна та Більге-кагана.

Також існував і культ вовка: багато тюркських народів і зараз зберегли легенди про те, що ведуть походження від цього хижака. Культ частково зберігався навіть у тих народів, які прийняли іншу віру. Зображення вовка існували у символіці багатьох тюркських країн. Зображення вовка також є на національному прапорі гагаузів.

У тюркських міфічних переказах, легендах та казках, а також у повір’ях, звичаях, обрядах та народних святах вовк виступає як тотемічний покровитель, захисник та предок-прародитель

Розвинений був також культ предків. Існував політеїзм з обожнюванням сил природи, що збереглося у фольклорі всіх тюркських народів.

Темою мого дослідження була мета розповісти про тюркські народи Алтайського краю. Значимість полягає в тому, щоб кожна людина знала про своє походження, про свої традиції та культуру в цілому.

Тюркські народи – народи, що говорять тюркськими мовами, а це азербайджанці, алтайці (алтай-кіжі), офшари, балкарці, башкири, гагаузи, долгани, каджари, казахи, карагаси, каракалпаки, карапапахи, карачаївці, кашкайці , татари, тофи, тувінці, турки, туркмени, узбеки, уйгури, хакаси, чуваші, чулимці, шорці, якути. Від мови тюркських племен веде своє походження Турецька мова, від них спільного імені- Назва турецької нації.

Тюрки – це узагальнена назва етномовної групи тюркських народів. Географічно, тюрки розпорошені на величезній території, що займає близько чверті всієї Євразії. Прародиною тюрків є Центральна Азія, а перша згадка етноніму «тюрк» належить до 6 століття н.е. і пов’язане воно з ім’ям Кек Тюрков, які під проводом роду Ашин створили Тюркський Каганат.

Хоча тюрки не є історично єдиним етносом, а включають не тільки споріднені, а й асимільовані народи Євразії, проте тюркські народи є єдиним етнокультурним цілим. А за антропологічними ознаками можна виділити тюрків, які стосуються як європеоїдної раси, Так і до монголоїдної, але найчастіше зустрічається перехідний тип, що відноситься до туранської раси.

Во всесвітньої історіїтюрки відомі, насамперед, як неперевершені воїни, засновники держав та імперій, умілі скотарі.

Алтай – прабатьківщина всіх сучасних тюркських народів світу, де у 552 році до н.е. стародавні тюрки створили свою державу – каганат. Тут сформувалася первоздана мова тюрків, що набула поширення серед усіх народів каганату завдяки появі писемності у зв’язку з державністю тюрків, відомої сьогодні як «орхоно-єнісейська рунічна писемність». Все це послужило появі в сучасному науковому світітерміна «алтайська сім’я» мов (куди входять 5 великих груп: тюркські мови, монгольські мови, тунгусо-маньчжурські мови, у максимальному варіанті також корейська мова та японо-рюкюські мови, спорідненість із двома останніми групами гіпотетично) і дало можливість утвердитися у світовій науці науковому напрямку – алтаїстиці. Алтай через геополітичне розташування – центр Євразії – у різні історичні епохи об’єднував різні етноси та культури.

Республіка Алтай – це стабільний, свого роду модельний регіон, де у мирі та злагоді 2,5 століття живуть тюрки та слов’яни, росіяни та алтайці, представники інших великих та малих етносів. В результаті склався і зміцнюється від покоління до покоління, як у вас у Татарстані, двоєдиний культурно-цивілізаційний симбіоз: Живи сам і давай жити іншим! – Ось кредо алтайського, сибірського, російського співіснування, співробітництва. Ось тому шанобливе ставлення одне до одного, мов і культур, традицій та звичаїв, духовних цінностей у нашого народу, як кажуть, у крові. Ми відкриті для дружби та співпраці з усіма, хто йде до нас із добрим серцем та чистими помислами. Останніми роками Республіка Алтай значно розширила співробітництво як з ближніми сибірськими регіонами Росії, але й суміжними територіями Казахстану, Монголії, Китаю.

Список використаних джерел

1.Тюркські народи [ Електронний ресурс]// Вікіпедія вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://ua.wikipedia.org/wiki/%D0% A2% D1% 8E % D1% 80% D0% BA

2. Вавілов С.І. / Алтайський край. Другий том. / С.І. Вавілов. – Державне наукове видавництво «Велика радянська енциклопедія», 1950. – 152 с.

Крисько В.І. / Етнічна психологія/В.І. Красько – Академія/М, 2002 – 143 с.

Тюрки тюркологія етнологія. Хто такі тюрки – походження та загальні відомості. [Електронний ресурс] // Туркпортал – Режим доступу: http://turkportal.ru/

Репетиторство

Потрібна допомога з вивчення якоїсь теми?

Наші фахівці проконсультують або нададуть репетиторські послуги з цікавої для вас тематики.
Надішліть заявкуіз зазначенням теми прямо зараз, щоб дізнатися про можливість отримання консультації.