Ділимо слова на склади, позначаємо відкриті і закриті склади

Більшість слів української мови діляться на склади. В одному складі має бути один голосний звук. Досить рідко він виступає у слові поодиноко – тільки якщо його оточують голосні. В іншому випадку, до нього приєднується приголосний. Якщо тільки з одного боку, то склад вважається відкритим, якщо ж з обох – то закритим. Дитина вже має практичний досвід рахування складів у словах (що досить просто, адже скільки голосних – стільки й складів), але це завдання робить наступний крок на шляху до вивчення цієї теми: у ході його виконання дитині пропонується не лише розділити слово на склади, а й розібратись у їхніх характеристиках. На екрані перед учнем міститься слово, інше для кожного наступного етапу завдання. Слова, які опрацьовуватиме дитина, можуть належати до різних частин мови, вони не повʼязані лексично і не мають тотожності у граматичному значенні. Під словом міститься каркас схеми його складів. Це ряд поки що порожніх ділянок, куди треба перенести склади слова. Важливо, що у самому слові немає ніяких підказок або попереднього ділення. Учень може працювати з кожною літерою окремо, тож має сам вирішити, яка буква належить до попереднього складу, а яка – до наступного. Школяр переносить літери так, аби створити схему складоподілу слова. Однак, це – лише перший етап. Над словом міститься формулювання завдання, де вказується, що треба виділити – відкритий чи закритий склад. Мета пошуків може змінюватись на кожному рівні. Дитина шукає склад, що підходить під названий у завданні критерій, після чого виділяє всю робочу зону, де він знаходиться. Далі починається новий етап завдання, де треба буде аналогічним чином опрацювати інше слово. Учень має можливість навчитись краще орієнтуватись у тому, які приголосні «відходять» до тих чи інших голосних у складах.

Теги

Пов’язані стандарти

– розрізняє у словах тверді й м’які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні звуки;

– знає українську абетку і користується нею для встановлення абеткового порядку слів;
– знає і використовує правила вживання знака м’якшення і апострофа;
– розпізнає у словах явища уподібнення, спрощення, чергування звуків;
– помічає й виправляє орфографічні помилки, керуючись вивченими правилами.
– наводить приклади різних форм слова та спільнокореневих слів;
– розрізняє форми слова та спільнокореневі слова, змінні й незмінні слова;
– використовує доцільно слова, що містять антонімічні суфікси та префікси;

– записує правильно слова з вивченими орфограмами в значущих частинах, обґрунтовує написання їх правилами;

– знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;
– використовує спільнокореневі слова як засіб зв’язку речень у тексті;
– поділяє слова на склади, правильно переносить з рядка в рядок;
– знає і застосовує фонетику на рівні 5 класу та навички аналізу слів у розшифруванні тексту;

– використовує комбіновані знання всіх аналогів букв та звуків, схеми складоподілу та морфемики для читання незнайомих слів у контексті та поза контекстом;

– читає із достатньою точністю та темпом, розуміє значення прочитаного;

– читає прозу та вірші з високою точністю, відповідним темпом та логічними наголосами під час читання;

– використовує зміст для підтвердження або розпізнавання та розуміння слів.
Якщо ви помітили якісь проблеми, будь ласка, повідомте нам про це

Неправильних відповідей. За кожну помилку тобі нараховуються 2 додаткові питання. Якщо кількість помилок буде більшою за максимально вказану — ти не зможеш успішно пройти завдання.

Результат збережено. У будь-який час Ви зможете повернутись до тренування і продовжити з того місця, де зупинились.

Структура складу

Кожна мова володіє власним набором типів складів. Різною є будова складу: в одних мовах переважають відкриті і прикриті склади, в інших прикритих зовсім немає, по-різному проходить межа складу. Наприклад, у французькій мові межа складу, як правило, проходить після приголосного (ac-teur); у полінезійських мовах тільки відкриті склади (Ра-па-ну); в уральських і тюркських мовах на початку складу може бути тільки один приголосний; у дагестанських мовах у кінці складу допускаються тільки сполучення “сонорний + шумний”; у німецькій мові дзвінкі приголосні неможливі в кінці складу; в англійській, німецькій, французькій, румунській, чеській мовах два або три голосні тобто дифтонги і трифтонги, утворюють один склад і цим забезпечують їх фонетичну цілісність; у шведській мові склад характеризується компенсаторними відношеннями (зрівноважування) по довготі між голосними і кінцевоскладовими приголосними: за коротким голосним іде довгий приголосний, а за довгим голосним – короткий приголосний.

Отже, більшість мов виявляють фонологічні ознаки складу. В таких мовах звукові ланцюжки утворено співположенням складотворчих “квантів”, які мають чітко виражену внутрішню структуру; складоподіл тут однозначний. (Квант — найменша можлива кількість, на яку може змінитися дискретна за своєю природою величина.)

До числа мов, у яких немає фонологічних ознак складу, належить сучасна українська мова. Звукові ланцюжки в українській мові ґрунтуються на акустично-артикуляційних критеріях: для кожного звука характерний певний ступінь сонорності, відносне зростання м’язової напруженості (За лінгвістичним словником).

Типи складів

Сполучення різних звуків у межах одного складу утворюють різні типи складів.

У мовознавстві заведено позначати голосний буквою v (англ. vocal – голосний), а приголосний — буквою с (англ. consonant – приголосний).

Якщо позначити голосний звук літерою v, або цифрою 0, а приголосний – літерою с, або цифрами 1,2 то можна побачити, який набір типів складів має українська мова.

Основні типи складів

Межа між складами

В українській мові межа між складами проходить:

Коли поєднуються голосний з голосним або голосний з одним приголосним, поділ слова на склади труднощів не викликає. Наприклад: Так ма-ло лю-дей, я-кі у-мі-ють гар-но ста-рі-ти (Р. Стіл).

Український складоподіл

У сучасному українському літературному мовленні складоподіл підпорядкований тенденції наростаючої звучності в межах складу, що зумовлює дію відкритого складу. У зв’язку з цим українські склади повинні закінчуватися голосними, вони, як най-гучніші, утворюють вершину складу.

Милозвучність нашої мови вимагає усунення груп приголосних у межах одного складу. Коли між складами виявляється збіг приголосних, то межа між складами повинна пройти так, щоб гучність звуків попереднього складу спадала, а наступного -зростала або повторювала гучність попереднього, тобто гучність ніби пульсує: “біль-шою-меншою” – “меншою-більшою” або однаковою силою звучання.

Позначимо гучність звуків цифрами: голосні (найгучніші) – 4, сонорні приголосні – З, шумні дзвінкі приголосні – 2, а глухі – 1. Наприклад, запишемо у схемі індекс гучності для слова дужка

Бачимо, що це слово слід поділити на склади так: дуж-ка. І в слові казка поділ на склади буде таким: каз-ка, бо якщо віднести [з] до другого складу, то на його початку гучність знижуватиметься, а лише потім наростатиме (з-к), що суперечить природі нашого складу. Порівняйте гучність звуків у словах казка і каска:

а також у словах 1) мирний; 2) рідний; 3) думка; 4) верба:

Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується таким правилам:

• 1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
• 2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-сць.
• 3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні – дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний – обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
• 4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти,дру-жба.
• 5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
• 6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
• 7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
• 8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний:

Складотворні і нескладотворчі звуки

Складотворні звуки утворюють вершину складу, решта звуків у складі — нескладотворчі. У функції складотворних звуків виступають звичайно голосні, у функції нескладотворчих — приголосні. Разом з тим у кожній мові відомі голосні, позбавлені складотворної функції (пор. укр. [у], [і], наприклад: мо[у]ни[і ], [іду], [у]на[у]), або приголосні, наділені нею (пор. [р], [л] у сербсько-хорватській або чеській мові). Сонорні приголосні можуть бути складотворними і в українській мові. Наприклад: ве-пр, се-ме-стр, мо-нстр.

Кількість вершин сонорності показує кількість складів у слові, а кожна вершина вказує на складотворний звук.

Однак сонорні приголосні в кінці слова після глухих приголосних, особливо в швидкому темпі мовлення, можуть оглушуватися. Тоді їх гучність зменшується і вони втрачають свою складотворну функцію. Внаслідок цього склади, утворені сонорними, які є нетиповими для української мови, втрачаються (За Л. Шевченко).

Теорія сонорності за О. Єсперсеном

Датський лінгвіст О. Єсперсен розробив теорію сонорності ‘(лат. долота -дзвінкий), або звучності, в основі якої ле жать акустичні критерії. Для кожного звука характерний певний ступінь сонорності. Всі звуки поділяються на вісім або десять класів відповідно до ступеня їх сонорності.

Склад утворюється сполученням більш сонорного і менш сонорних елементів. Складоподіл здійснюється в тому місці, де межують найменш сонорні елементи.

Якщо десять класів сонорності позначити цифрами від 0 до 9, наприклад:

• 0 – глухі зімкнені;
• 1 – дзвінкі зімкнені;
• 2 – глухі щілинні (йдеться про звучність, а не про дзвінкість);
• 3 – дзвінкі щілинні;
• 4 – носові;
• 5 – бокові;
• 6 – дрижачі;
• 7 – голосні високого підняття;
• 8 – голосні середнього підняття;
• 9 – голосні низького підняття,

то одержані цифрові формули вказують межу між складами.

Складоподіл за теорією сонорності проходить між двома цифрами, друга з яких є абсолютно найменшою: кон-троль (084-0685), зазгдри-ти (393-167-07).

Однак згідно з теорією сонорності не можна пояснити наявність складів у шепітному мовленні, коли звучність нейтралізується (За С. Семчинським).

Опорні схеми визначення межі складу між приголосними

V – голосний (будь-який); С – сонорний приголосний (будь-який); Д – дзвінкий приголосний (будь-який); Г – глухий приголосний (будь-який).

Увага! Якщо сполучаються “сонорний-сонорний”, “сонорний-дзвінкий”, “сонорний-глухий”, тоді перший сонорний належить до переднього складу, а другий (сонорний, дзвінкий, глухий) – до наступного.

Увага! Якщо сполучаються “дзвінкий-сонорний”, “глухий-сондрний”, тоді другий сонорний разом із дзвінким і глухим належить до наступного складу.

У в а г а ! Обидва приголосні входять до наступного складу, якщо вони шумні (“дзвінкі-дзвінкі”, “глухі-глухі”).

Увага! Між дзвінким і глухим приголосними проходить межа.