1. Про співвідношення звуків і букв у запитаннях і відповідях

Деякі букви ( я, ю, є ) позначають два звуки у певних позиціях.

Букви ї, щ завжди позначають два звуки.

В українській мові розрізняють тверді приголосні звуки ( 22 ) й м’які приголосні ( 10 ), голосні звуки ( 6 ). Тому звуків більше, ніж букв.

Букви я, ю, є позначають два звуки [йа], [йу], [йе] на початку слова, після голосного, після апострофа, після знака м’якшення.

Яструб [ йа струб], юшка [ йу шка], Юлія [ йу л’і йа ], від’ємний [в’ід йе мний], мільярд [м’іл’ йа рд].

Букви я, ю, є позначають один звук [а], [у], [е] та м’якість (напівпом’якшеність) приголосного, коли стоять після букви на позначення приголосного.

Буква ї завжди позначає два звуки [йі], тому що стоїть або після голосного, або на початку слова: їхати [й і хати], колії [к о л’ійі].

Якщо літера ї займає позицію після приголосних, то за орфографічним правилом перед нею слід ставити апостроф і позначати попередній звук як твердий : [п’ідйізд] під’їзд, [п’ірйіна] пір’їна .

Буква ь не позначає звук, а слугує тільки для пом’якшення попереднього приголосного: корабель [ корабел’ ].

Слід розрізняти звуки [дж], [дз], [дз’], які на письмі передаємо буквосполученням дж, дз , і збіг приголосних [д] і [ж], [д] і [з] на межі префікса і кореня.

Порівняймо: 1. Дж міль [ дж м’іл’], дз вонити [ дз вонити]; 2. Від ж им [в’ід ж им], під з емка [п’ід з емка].

У першому випадку [дж], [дз] є частиною кореня, тому позначає один звук.

У другому — [д] є частиною префікса, а [ж] і [з]— частиною кореня, тому позначає два звуки.

Рахуємо кількість звуків і літер

Українська мова вважається досить складною з точки зору лексики через її образність та метафоричність і в той же самий час – відносно легкою завдяки тому, що здебільшого кількість звуків та букв у словах співпадає. Наприклад, у французькій мові надзвичайно часто трапляються випадки, коли звуків значно менше, ніж літер. В українській мові не так. Проте певне неспівпадіння є і у нас. У ході виконання цього завдання дитина познайомиться з деякими випадками, коли слово при написанні та у звучанні має різну кількість елементів. На екрані перед учнем міститься зображення певного предмета.Поряд з малюнком є слово, яке називає цей зображений предмет. Учень має не лише зрозуміти його значення (що досить просто, адже слово супроводжується ілюстрацією, а крім того всі слова у вправі для дитини знайомі), а й порахувати кількість букв та звуків. Тобто учень читає це слово вголос. Поряд з малюнком міститься зображення двох персонажів. Один з них рахує кількість звуків, інший – число літер. Учень має допомогти їм обом, вписавши у порожні клітинки кількість відповідних одиниць. Порахувати букви, звісно, найпростіше – треба просто полічити всі окремі літери у слові. Зі звуками трохи складніше, адже інколи одна літера позначає два звуки, наприклад, йотовані голосні на початку слова. Іноді літера не має свого звуку, як, скажімо, мʼякий знак. Дитина вже знає такі особливі випадки і повторює їх у ході виконання цього завдання. Коли учень вводить у порожні клітинки відповідні числа для позначення кількості звуків і букв, то проходить на наступний етап до нового слова.

Теги

Пов’язані стандарти

Учень/учениця:

– виконує усно звуковий і звуко-буквений аналіз слів та будує звукові моделі слів з 5-8 звуків, в тому числі з подвоєними, м’якими, пом’якшеними приголосними, диграфами, дифтонгами і апострофом;

– виконує аналітико-синтетичні і конструктивні дії зі словами, як то: заміна, додавання, вилучення одного зі звуків слова з метою відновлення слова або зміни його значення.

Учень/учениця:

– правильно читає абетку, знає абеткові назви букв, відновлює пропущені літери та/або знаходить за записом потрібні літери в абетці;

– розташовує 5-6 слів за абеткою з орієнтацією на першу букву.

Учень/учениця:

– правильно друкує визначені програмою слова, вимова і написання яких не розходяться;

– правильно позначає на письмі (друкує) м’якість приголосних звуків, доцільно використовуючи знак пом’якшення (“ь”) та букви “я”, “ю”, “є”, “і”;

– розуміє різницю між вимовою і написанням слів, що пишуться за вивченими правилами (слова з ненаголошеними голосними, з апострофом перед “я”, “ю”, “є”, “ї”).

Учень/учениця:

– розрізняє на слух мовні одиниці: звуки, склади, слова, словосполучення, речення; встановлює їхню кількість;

– виявляє на слух мовні одиниці, вимовлені з порушенням правил вимови, або із зазначеними у завданні прикметами.