§ 19. Латинські іменники поділяються на п'ять відмін. Визначається відміна імен ника за закінченням Gen.
В українській мові сім відмінків, кожен із яких відповідає на певне питання:
- Називний (Н. в.) — Хто? Що?
- Родовий (Р. в.) — Кого? Чого?
- Давальний (Д. в.) —Кому? Чому?
- Знахідний (3. в.) — Кого? Що?
- Орудний (Ор. в.) — Ким? Чим?
- Місцевий (М. в.) — На кому? На чому?
- Кличний (Кл. в.) — іменники виступають звертанням.
Тому при визначенні роду латинського іменника не слід орієнтуватися на рід відповідного іменника в українській мові. Рід іменника в латинській мові визначається: a) за значенням; b) за закінченням називного відмінка однини.
Латинські прикметники,як і українські,вживаються з іменниками і узгоджуються з ними в роді,відмінку та числі. На відміну від української,в латинській мові прикметник ставиться після означеного іменника. Наприклад, при перекладі на латинську мову словосполучення тепла вода, на перше місце ставиться іменник вода – aqua.
Теорія: До ІV відміни належать іменники середнього роду двох типів: із закінченнями -а, -я, що у формах родового, давального та місцевого відмінків набувають суфіксів -ат-, -ят- перед закінченням: маля (маляти, маляті, (на) маляті), дівча (дівчати, дівчаті, (на) дівчаті), порося (поросяти, поросяті, (на) поросяті);
Іменники. Основною формою, за якою визначають відміну латинського іменника, є його закінчення у родовому відмінку однини (- ae, – i, – is, – ūs, – ei ). Відповідно, у словниках подають повну форму в …