Чорноземи типові. Вилуговані та опідзолені чорноземні грунти

Чорноземи – багаті темнозабарвлені гуматним гумусом грунти, насичені основами, із зернистою або грудкуватою структурою, що не мають ознак сучасного перезволоження і сформувались під багаторічною трав’янистою рослинністю в континентальному суббореальному поясі.

Чорноземи розповсюджені на материках північної півкулі. В Україні вони утворюють широку чорноземну смугу в межах лісостепової та степової зон, яка тягнеться з заходу на схід через усю територію країни, займаючи площу 27,8 млн. га ( лісостеп – 11,3 млн. га, степ – 16,5). На території СНД чорноземи також утворюють смугу, що починається в Молдові, а потім прямує через Україну, південну Росію (Воронезька, Курська області, Ставропольський та Краснодарський краї), північний Казахстан до Алтаю, площею ~180 млн. га. У світі площа чорноземів складає ~314 млн. га, це 2% суші:

• центральна Європа (Німеччина, Польща, Румунія, Угорщина, Чехія, Словаччина, схід Австрії),
• центральна частина Північної Америки (південь Канади – провінція Манітоба, північні регіони центральних штатів США – Міннесоти, Міссурі, Дакоти, Арканзасу, в межах Великих рівнин).

Умови грунтоутворення в зоні розповсюдження чорноземів характеризуються наступною сукупністю факторів.

• Клімат суббореальний, континентальний, слабоаридний, сезонно контрастний. Сума опадів складає від 350 до 500 мм на рік, Кз = 0,6-1,1, тип водного режиму непромивний.
• Рельєф різноманітний – у степу рівнинний з добре вираженим мікрорельєфом, у лісостепу – горбисто-хвилястий.
• Грунтотворні породи переважно леси та лесоподібні суглинки, рідко – елювій вапнякових порід та щільні глини. Щодо останніх питання залишається спірним. Майже всі породи карбонатні, інколи засолені.
• Чорноземи утворюються під густою трав’янистою степовою рослинністю з потужною кореневою системою. У чорноземній зоні спостерігається явно виражена зональність рослинного покриву. Так, для лісостепу характерне чергування широколистяних лісів з ділянками лучної рослинності, які раніше були зайняті ковилою, типчаком, костром тощо.

Чорноземи стали об’єктом досліджень ще до початку зародження грунтознавства. М.В.Ломоносов у 1763 р. у трактаті “Про шари земні писав”: “Чорноземи утворились від зігниття тваринних і рослинних тіл:з часом. ” У додокучаєвський період існувало цілий ряд гіпотез щодо утворення чорноземів:

1. Гіпотеза морського походження. Ак. П.С.Паллас (1779) та ак. А.Петцгольд стверджували, що чорноземи утворились з морського мулу та перегнилих мас очерету й іншої рослинності при відступі Чорного та Каспійського морів. Англійський вчений Р.Мурчісон (1840) вважав, що чорнозем – продукт перевідкладення льодовиковими водами чорної морської глини.
2. Гіпотеза болотного походження. Геолог фон Кваллен вважав, що чорноземи утворились із подрібненого матеріалу торфових боліт та рослинних залишків, принесених льодовиковими потоками з півночі, які змішались з мінеральним мулом. Академіки Е.І.Ейхвальд та М.Д Борисяк висунули гіпотезу про виникнення чорноземів при поступовому обсиханні боліт.
3. Гіпотеза рослинно-наземного походження чорноземів. Адептом цієї гіпотези, що переросла в теорію, був Ф.І.Рупрехт (1866), який, розвиваючи ідеї М.В.Ломоносова, стверджував, що чорноземи – результат поселення трав’янистої рослинності й накопичення перегною в верхніх шарах породи.
   Але тільки в праці В.В.Докучаєва “Російський чорнозем” (1883) уперше були сформульовані основні наукові ідеї про генезис чорноземних грунтів. Автор виділив чорнозем як окремий грунтовий тип, що утворився в результаті зміни материнських порід під впливом степової рослинності та клімату.
   Теорію рослинно-наземного походження чорноземів розвивали П.А.Костичев, який розкрив роль кореневої системи трав’янистої рослинності в чорноземоутворенні; В.Р.Вільямс, що вивчав роль лугової степової рослинності в утворенні перегною та цілий ряд інших вчених.

Сучасна точка зору в найбільш узагальненому вигляді фіксує проходження при чорноземоутворенні таких найголовніших процесів:

1. Дернового, що йде з максимальною інтенсивністю. Суть його, як відомо, полягає в акумуляції гумусу, поживних речовин та утворенні агрономічно цінної водостійкої структури. Максимальний прояв цього процесу в даному типі грунту пояснюється рядом причин.
   1. Перша – особливості біологічного кругообігу речовин під трав’янистою рослинністю в лісостепу та степу – він дуже потужний та інтенсивний. Щорічно з відмерлими частинами рослин у грунт попадає практично та ж кількість поживних речовин, що була використана на приріст біомаси, опад складає 100-200 ц/га, він високозольний (7-8%), містить багато N (1-1,4%). Причому більша частина рослинних решток, а разом з ними і поживних елементів, повертається не на поверхню грунту, а безпосередньо в нього, тому що 40-60% степової рослинності складає їх коренева маса.
   2. Другою причиною є особливості гідротермічного режиму в суббореальному лісостепу та степу. Він характеризується чергуванням коротких періодів оптимального зволоження грунту з досить тривалими засушливими або холодними. У перші періоди (весною та восени) активно йдуть процеси розкладу, гуміфікації та мінералізації органічних решток, а в другі (літо та зима) – закріплення утворених гумусових речовин у грунті, ускладнення їх будови.
   3. Третя причина інтенсивного дернового процесу – насиченість грунту Са, джерелами якого є високозольна рослинність, карбонатна материнська порода. Це призводить до нейтралізації гумусових кислот, утворення стійких органо-мінеральних сполук та водостійкої структури.
   4. Четвертою причиною є надзвичайно велика в недалекому минулому роль гризунів, які активно перемішували грунт, збагачуючи верхні горизонти карбонатами, що підсилювало дерновий процес грунтоутворення.

   Найбільш сприятливі умови для чорноземоутворення складаються в південній частині лісостепової зони, де утворюються типові чорноземи та на півночі степу, де розповсюджені чорноземи звичайні. На південь від указаних підзон збільшується дефіцит вологи, зменшуються кількість рослинного опаду та глибина кореневої системи, внаслідок чого зменшується потужність гумусового профілю й кількість гумусу. На північ, навпаки, кількість вологи збільшується, зростає вилуговування лужноземельних катіонів, Са, тому починає розвиватись опідзолення – кількість гумусу також зменшується. Із заходу на схід збільшується континентальність клімату, збільшуючи в чорноземах кількість гумусу та зменшуючи потужність гумусованого горизонту при стабільних загальних запасах гумусу в профілі. Будова профілю чорнозему в найтиповішому вигляді така (рис. 43):

   1. Н₀ – степова повсть;
   2. Н – гумусовий, темно-сірий горизонт, зернистий, пухкий, перехід поступовий;
   3. Нр – верхній перехідний, темно-сірий, дещо світліший за попередній, з плямами, кротовинами, грудкувато-зернистий, перехід поступовий;
   4. Рhк – нижній перехідний, сірувато-бурий до палевого, язики і затікання гумусу, кротовини, грудкуватий, переважно карбонатний, перехід поступовий;
   5. Рк – материнська порода, переважно палевий пухкий карбонатний лес.

   Незважаючи на те, що чорноземи добре вивчені, деякі питання їх систематики залишаються дискусійними. У наш час найпоширеніша класифікація грунтового інституту ім. В.В.Докучаєва (1977), хоча в ній є деякі протиріччя (табл. 24). Поділ на підтипи проводиться відповідно з природною зональністю чорноземів на Руській рівнині, де з півночі на південь більш-менш закономірно простежується їх зміна:

   Типова будова профілю чорноземів описана вище, але кожен з підтипів має певні морфологічні особливості.

   Опідзолені чорноземи особливо часто зустрічаються в західному лісостепу на високих добре дренованих вододілах. Головна морфологічна ознака – наявність білястої присипки в нижній частині Н, де виділяється самостійний опідзо-лений горизонт Н(е), під яким залягає буруватий Нр(і) із зачатками горіхуватої структури, незначним лакуванням граней структурних відмін, гумусовими примазками, присипкою SiO ₂ Карбонати вимиті аж у материнську породу, де знаходяться у вигляді журавчиків, часто грунт взагалі не закипає у зв’язку з сильною вилугуваністю.

   Вилугувані чорноземи також лісостепові грунти. За морфологічними ознаками займають проміжне положення між опідзоленими й типовими. Відсутня елювіально-ілювіальна (Е-І) диференціація профілю, тобто не спостерігається присипки та ознаки ілювійованості, але карбонати вимиті глибоко (глибше 60 см), найчастіше – в нижній перехідний горизонт.

   Типові чорноземи. Зустрічаються в південній частині лісостепу. Мають найхарактерніші морфологічні ознаки чорноземів: потужний гумусований профіль (>80 см), неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідному горизонті або в його нижній частині), Е-І перерозподіл відсутній, СаСО ₃ у вигляді псевдоміцелію або трубочок.

   За гранулометричним складом чорноземи переважно суглинкові, у більшості підтипів відсутні помітні зміни мулистої фракції за профілем, лише в опідзолених існує невеликий її перерозподіл. Хімічний склад чорноземів характеризується рівномірним розподілом SiO₂ та R ₂ O ₃ за профілем, за винятком опідзолених. У Н-горизонті акумулюються N, P, S та інші біофільні елементи, більшістю грунти вилугувані від водорозчинних сполук. Гумусу в чорноземах багато, до 12%, гумусовий профіль прогресивно-акумулятивний, склад гумусу гуматний, гумусові кислоти високо конденсовані, переважають їх фракції, пов’язані з Са, майже цілком відсутні вільні фульвокислоти. Максимальний вміст гумусу в чорноземах типових, на північ та на південь від зони їх розповсюдження кількість гумусу зменшується (табл. 25).

   Таблиця 25. Порівняльна характеристика підтипів чорноземів Лісостепу

   Підтипи чорноземів	Гумус, %	Сгк:Сфк	рН	Склад ввібраних катіонів	ЄП, мг·екв/100 г грунту	СНО, %	Потужність Н + НР, см
   Опідзолені	5-12	1,5-2,0	5,5-6,5	Са, Mg, H	30-45	~90	30-70
   Вилугувані	5-10	1,5-2,0	6,5-6,8	Са, Mg, (H)	40-50	93-98	40-80
   Типові	7-12	1,5-3,0	~7	Са, Mg	45-60	100	60-130

   Фізико-хімічні властивості чорноземів відмінні. Ці грунти мають потужний грунтово-поглинальний комплекс з великою ЄП (30-70 мг·екв), СНО коливається від 93 до 100%, ГПК майже повністю насичений Са та Mg, реакція середовища близька до нейтральної, нейтральна або слаболужна, висока буферність. Фізичні та водно-фізичні властивості чорноземів добрі, консистенція нещільна, висока вологоємність, добра водопроникність. Щільність твердої фази складає 2,4 г/см куб у Н-горизонті й збільшується до 2,7 г/см куб у материнській породі. Щільність грунту 1,0-1,6 г/см куб, пористість 55-60%.

   Чорноземи мають оптимальний тепловий режим: добре поглинають енергію сонця, довго зберігають тепло. У західних провінціях вони практично не промерзають, дуже теплі, на північ і на схід тривалість промерзання збільшується, зате зменшується довжина теплого періоду. Водний режим чорноземів сприятливий для процесу гумусоакумуляції, але з точки зору їх сільськогосподарського використання є основним лімітуючим фактором родючості. Чорноземна зона характеризується нестабільним або недостатнім зволоженням. У формуванні водного режиму можна виділити два періоди:

   1. висушування грунту, яке спостерігається влітку та на початку осені;
   2. промочування грунту з перервою на промерзання з осені до весни.

   У чорноземах лісостепу тип водного режиму періодично промивний. Поживний режим чорноземів оптимальний: дуже високий вміст валових їх форм, основна частина N знаходиться в органічній формі, але легко вивільняється при мінералізації, багато рухомого фосфору.
   Чорноземна зона найбільш освоєна, у ній вирощуються всі районовані сільськогосподарські культури, особливо ефективно ці грунти використовуються під зернові високої якості, соняшник, цукровий буряк.

   Чорноземи – потенційно найродючіші грунти. Головною проблемою їх використання є несприятливий водний режим, тому велике значення має система накопичення та зберігання вологи в грунті, створення лісосмуг, снігозатримання і т.п. Важливим заходом є боротьба з водною (в лісостепу) та вітровою (в степу) ерозією, дотримання правильних сівозмін, насичених грунто-зберігаючими культурами; введення чистих парів, безполицевого обробітку грунту. Хоча грунти добре забезпечені поживними речовинами, внесення мінеральних добрив – умова одержання високих урожаїв. Важливо вносити органічні добрива, щоб зберегти стабільну кількість гумусу, водно-фізичні властивості.

   При сільськогосподарському використанні дещо змінюється грунтотворний процес: розмикається біологічний кругообіг, значно зменшується кількість рослинного опаду, особливо підземного, тому грунти одержують значно менше органічної речовини, N, Ca, P, К та інших елементів. Зменшується кількість мікрофлори, слабкіше йде оструктурювання, зменшується (і значно) кількість гумусу.

   Чорнозем: Характеристика і властивості чорнозему

   Чорнозем. Види, характеристика, використання чорнозему

   У першу чергу потрібно сказати про те, що чорнозем — це найродючіші землі, які є найбільш сприятливими для вирощування будь-яких культур. Для того щоб чорнозем сформувався, потрібно близько 6-8 тисяч років. Чому ж саме використання чорноземів, а не органічного добрива рекомендується для отримання доброго врожаю? Вся справа в тому, яким чином він утворюється. На його розвиток впливають сотні факторів, без яких цей грунт не був би настільки родючим. Це геологічні, кліматичні та біологічні чинники.

   У тій зоні, де утворюється чорнозем, дуже тепле і тривале літо, що стимулює обмін поживних речовин між самими різними рослинами, землею і мікроорганізмами. Також утворенню чорнозему сприяє і факт поповнення вологості ґрунту за рахунок ґрунтових вод. Це відбувається в посушливих районах, з малою кількістю опадів в літній період. У цьому випадку коріння рослин вбирають у себе поживні речовини з ґрунтових вод.

   Підкріплена корисними речовинами коренева система рослин пронизує грунт і розбиває його на агрегати, які забезпечують приплив повітря рослинам. Між агрегатами живе величезна різноманітність мікроорганізмів, які також сприятливо впливають на склад чорнозему, розпушуючи його і перетворюючи залишки рослин.

   Унікальний склад чорнозему

   Як уже говорилося раніше, чорнозем унікальний за своїм складом і не має аналогів. Створити його штучно неможливо, оскільки на його розвиток впливає сукупність багатьох природних чинників, які неможливо повторити в штучних умовах.

   Гумус, як основний елемент чорнозему

   Основна характеристика чорнозему — це гумус, який являє собою перегній, що утворився в результаті обміну поживними речовинами між мікроорганізмами і рослинами. Гумус складається з гумінових кислот і фульвокислот, які необхідні для повноцінного росту рослин та зміцнення їх кореневої системи.

   Чорнозем характеризується найвищим вмістом поживних елементів серед ґрунтів, з суглиністим механічним складом, зернистою структурою з окремими агрегатами і нейтральною реакцією середовища.

   Чи потрібно удобрювати чорнозем?

   У міру потреби в чорноземні ґрунти з нормальним кислотним середовищем краще вносити кислі добрива: сульфат калію, селітру (крім натрієвої), сульфат амонію та інші. А в іншому чорнозем, так само як і інші види ґрунтів, потребує звичайних стандартних добавок: компосту (0.5-1 тонн на сотку), гною, органічних і мінеральних добрив. Корисно раз на 5-6 років висівати на ділянці сидерати (рослини, вирощувані як органічні добрива з наступним закладенням в ґрунт).

   А ось кислотні (нижче 5рН) чорноземи потребують розкислення. Для цього достатньо внести в землю гашене вапно з розрахунку: 0.2 кг на 1 кв. м ґрунту. А якщо ґрунти бідні вмістом магнію, замініть вапно доломітним борошном (у тих же пропорціях). Типові же чорноземи з нормальною (від 7рН) кислотністю в розкисленні не потребують. До речі, у продажу є спеціальна індикаторний папір, за допомогою якого з невеликою похибкою можна визначити кислотність ґрунтів на дачній ділянці.

   Види чорнозему

   Чорнозем заслужено називають еталоном ґрунту, так як він в основному складається з гумусу (перегною), який утворюється природним шляхом при перегнивання рослинних і тваринних решток. Залежно від територіального залягання родючих ґрунтів склад їх помітно різниться. Чорнозем буває типовим, вилуженим, злитим, бескарбонатних та ін., але будь-який його вид відрізняється найвищою родючістю. Я не стану описувати хімічні властивості кожного з видів чорнозему, в нашому дачному ділі це навряд чи комусь знадобиться. Зазначу лише, що чорноземні ґрунти розрізняються за потужністю гумусового шару на:

   • надпотужні, де гумус залягає на глибину 1.2-1.5 м;
   • потужні, глибина залягання гумусу від 0.7 до 1.2 м;
   • середньо- і малопотужні з глибиною залягання гумусового шару від 25 см до 0.7 м.

   Також чорнозем розрізняється по процентному співвідношенню «чистого» гумусу до ґрунту:

   • сільногумусні «жирні» ґрунти (9-10%);
   • середньогумусні (5-9%);
   • малогумусні (4-5%);
   • слабогумусні (до 4%).

   Використання чорнозему в садоводстві

   Звичайно, для дачників мати на своїй ділянці справжній чорнозем — велика удача. Вам можуть не знадобитися ні калійні добрива, ні азотні добрива. Проте не потрібно бездумно використовувати його абсолютно для всіх видів посадок і вирощування різних рослин. Необхідно знати, якщо на вашій ділянці є типовий чорнозем, то це не означає, що питання з родючим шаром ґрунту вирішено раз і назавжди. Після 2-3 років деяка частина поживних речовин вимивається, а мікроорганізми які знаходяться у чорноземі гинуть в незвичних для них умовах.

   Також впливає на зниження родючості відсутність рослин з сильною кореневою системою, а значить, і зменшиться число агрегатів, через що повітря до рослин буде надходити набагато менше. У сукупності ці фактори призводять до того, що замість чорнозему утворюється субстрат, що нагадує глиністий ґрунт.

   Виходячи з усього вищесказаного, використовувати чорнозем на всій ділянці не варто. Однак його застосування для таких робіт, як озеленення ділянки цілком виправдано і дає прекрасні результати. Використання чорноземів доцільно в тому випадку, коли необхідно поліпшити надходження повітря до коріння рослин.

   Найбільш поширеною проблемою, з якою стикаються дачники при придбанні чорнозему — це його схожість з ґрунтом темного кольору. Відрізнити їх на перший погляд практично неможливо. Однак склад чорнозему кардинально відрізняється від складу простого ґрунту, який несе в собі мінімум поживних речовин. Зробити вибір на користь чорнозему можна, взявши його в руку і стиснувши в грудку. Справжній український чорнозем стане схожим на глину, яка при висиханні стає схожою на камінь.

   На цьому наша стаття «Чорнозем. Види, характеристика, використання чорнозему» підійшла до кінця, бажаємо Вам успіху у виборі добрива для Ваших рослин. Рекомендуємо переглянути нашу незмінну рубрику Добрива та їх види де Ви дізнаєтеся багато корисної інформації про добрива, які вони мають основні елементи живлення, та як вірно їх використовувати у садівництві.

   Читайте також:

   Генезис, класифікація, склад і властивості чорноземів

   В. В. Докучаєв назвав чорноземи «царем грунтів» в зв`язку з їх високою родючістю. Про походження чорноземів існують різні гіпотези і теорії. Одні дослідники схилялися до морського походженням чорноземів, тобто розглядали їх як морський мул, що залишився після відступу Каспійського і Чорного морів. Інші вчені вважали чорнозем продуктом переотложения льодовиковим морем і айсбергами чорної юрської сланцевої глини. Потім була висунута теорія болотного походження чорнозему, згідно з якою чорноземна зона в минулому представляла собою сильно заболочену тундру. При дренуванні території з настанням теплого клімату відбувалося розкладання болотної і тундрової рослинності, болотного мулу і поселення наземної рослинності, в результаті чого і сформувалися чорноземи.

   Більш точні уявлення про походження чорнозему належать М. В. Ломоносову, який в роботі «Про шарах земних» (1763) писав, що чорнозем – НЕ первісна і не первозданна матерія, але походить від согнітія тварин і рослинних тел згодом.

   Теорію ж рослинно-наземного походження чорноземів висловив Ф. Рупрехт у праці «Геоботанічне дослідження про чорноземі» (1866). Він розглядав виникнення чорноземів як результат поселення трав`янистих рослин і накопичення перегною при їх розкладанні, не надаючи значення іншим почвообразовательном факторам.

   П. А. Костичев в роботі «ґрунти чорноземної області Росії »(1886) відводив особливу роль кореневих систем трав`янистих рослин в накопиченні гумусу.

   В. Р. Вільямс вважав, що генезис чорноземів – результат розвитку дернового процесу під луговими степами.

   Походження чорноземів на науковій основі було доведено В. В. Докучаєвим в праці «Російський чорнозем» (1883). Він вважав освіту чорноземів результатом накопичення в гірській породі перегною «від согніванія трав`янистої степової, а не лісової рослинності, при вплив клімату, віку країни, рослинності, рельєфу місцевості і материнських порід». Тип рослинності, темпи її розвитку, характер і швидкість процесів розкладання рослинних залишків він пов`язував з кліматом.

   В подальшому Чорноземи вивчали багато дослідників (Н. М. Сибірцев, І. В. Тюрін, П. Г. Адеріхін, Е. А. Афанасьєва, Є. А. Самойлова, М. М. Коноково і ін.), Працями яких встановлено , що чорноземи – ґрунти, що сформувалися під багаторічною трав`янистою рослинністю лісостепу і степу в умовах непромивного або періодично промивного водного режиму. провідним процесом грунтоутворення є інтенсивний дерновий процес, в результаті якого розвивається потужний гумусово-акумулятивний горизонт А, накопичуються поживні елементи і оструктурівается грунт.

   Трав`яниста співтовариство складається переважно зі злаків і різнотрав`я з потужною сетчато-мочковатой кореневою системою.

   Щорічний опад становить 20 . 30 т / га, більша ж його частина (65 . 75%) припадає на кореневу масу, яка багата білковим азотом, підставами (кальцієм, магнієм). Опад розкладається в основному спороутворюючими бактеріями і актиноміцетами при достатньому доступі кисню, оптимальному зволоженні, без інтенсивного вилуговування в нейтральному середовищі. Щорічно з опадом надходить 600 . 1400 кг / га азоту і зольних елементів. Зольність осаду 7 . 8%.

   Навесні при достатній кількості вологи органічна речовина швидко розкладається, вивільняються елементи живлення рослин. Влітку запас вологи знижується до вологості в`янення. В таких умовах призупиняється мінералізація органічних залишків, внаслідок чого утворюється і накопичується гумус. У зв`язку з неглибокої фільтрацією вод атмосферних опадів поживні елементи акумулюються в верхніх горизонтах. Закріпленню гумусу сприяє кальцій. Зимове охолодження і заморожування ґрунтів також сприяють накопиченню гумусу, так як при низьких температурах відбувається денатурація гумусу. Влітку в період осушення і взимку під час промерзання гумусові речовини закріплюються, ускладнюються. У їх складі переважають гумінові кислоти і гумати кальцію, що призводять до утворення водопрочной зернистої структури. Цьому сприяють і карбонатні почвообразующие породи, висока зольність рослинних залишків, насиченість золи підставами. Найбільш сприятливі умови черноземообразованія характерні для південної частини лісостепу. В степах відзначається дефіцит вологи, зменшується кількість надходить осаду, отже, інтенсивність гумусообразования знижується.

   Класифікація чорноземів вперше була дана В. В. Докучаєвим, який виділив їх в самостійний тип і поділив на вододільні, схилові і терасові. Велика увага класифікації чорноземів приділяли Н. М. Сибірцев, С. І. Коржинський, Л. І. Прасолов, П. Г. Адеріхін і ін. Найбільш докладно ця проблема висвітлена в багатотомному виданні «Чорноземи СРСР». В даний час чорноземи об`єднані в фації: теплі Південноєвропейські, помірні східноєвропейські, холодні західно- і восточносибирские, глубокопромерзающіе восточносибирские. Фації зони поділяються на підзони-підтипи: в лісостепу – опідзолені, вилужені, типові, а в степу – звичайні і південні чорноземи. Оптимальні умови для утворення чорноземів складаються в південній частині лісостепу (типові чорноземи), де зосереджена найбільша кількість рослинної маси і встановився сприятливий гідротермічний режим.

   На види чорноземи поділяють по потужності гумусового горизонту, по вмістом гумусу і за ступенем вираженості супутнього процесу. За потужністю гумусового горизонту (А + АВ) чорноземи поділяють на надпотужні (більше 120 см), потужні (80 . 120 см), середньоглибокі (40 . 80 см), малопотужні (25 . 40 см), дуже малопотужні (менше 25 см). За вмістом гумусу виділяють огрядні (більше 9%), середньогумусні (6% . 9%), малогумусні (4% . 6%), слабкогумусований (менше 4%) чорноземи. За ступенем вираженості супутнього процесу чорноземні грунти можуть бути слабо-, середньо-сільносолонцеватие- слабо-, середньо-, сільновищелоченние і т. П.

   Профіль чорноземів в узагальненому вигляді має наступне морфологічну будову: А_д – Степовий повсть потужністю до 5 см, складається з коренів і переплетених стебел трав на цілині, в орних грунтах отсутствует- А – гумусово-акумулятивний горизонт потужністю 40 . 130 см і більше, темно-сірого або чорного кольору, зернистий або зерністо- грудкуватих, з намистом на коренях рослин-АВ – перехідний темно-сірий гумусовий горизонт, зернисто-грудкуватих за структурою, з помітним побурінням донизу горизонту або з темно-бурими пятнамі- В – горизонт гумусових затекло потужністю 40 . 80 см, буро сірий, грудкуватих, часто підрозділяється по структурі і ступеню гумусірованності на Подгорізонт В₁, В₂, В₃– в цих горизонтах присутні карбонати кальцію у вигляді псевдомицелия, журавчіков, белоглазки (за винятком сільновищелоченних і опідзолених чорноземів) – ВС_До – Іллювіально-карбонатний перехідний до почвообразующей породі горизонт, буро-палевий, грудкувате-прізматіческій- С – палева грунтоутворюючих порід з карбонатними виділеннями, а в південних чорноземах і з гіпсом. По всьому профілю зустрічаються кротовини, переходи між горизонтами поступові.

   Чорноземи опідзолені (рис., А) розвинені під широколистяними трав`янистими лісами на лесовидних і покривних суглинках, лесах. Потужність гумусового горизонту (А + АВ) варіює від 30 . 50 см (холодна західна і Середньосибірська фації) до 70 . 100 см (тепла південноєвропейських фация). Горизонт А переважно темно-сірий, зернистої структури, а при оранці – грудкуватої. У горизонті АВ спостерігається сивуватий відтінок (білястий наліт кремнеземистого присипки SiО₂ на структурних отдельностях). Горизонт В має ореховатую або ореховато-призматичну структуру, на гранях структурних окремо відзначаються коричневі плівки, гумусові примазки, кремнеземиста прісипка- більш щільний, з поступовим переходом в грунтоутворюючих порід С. Грунти скипають з глибини 130 . 150 см. У горизонті ВС_До містяться карбонати у вигляді вапняних трубочок, журавчіков, дутиков.

   Чорноземи слабооподзоленние мають кремнеземистими присипку в нижній частині горизонту АВ і в горизонті В, а середньо-опідзолені – по всьому гумусового шару і в горизонтах В₁, В₂.

   Чорноземи опідзолені поділяють на основні пологи: звичайні, злиті, слабодіфференцірованние, бескарбонатних.

   Реакція верхніх горизонтів слабокислая або близька до нейтральної (рН 5,5 . 6,5). Ємність поглинання становить 30 . 50 мг • екв / 100 г почви- грунтовий поглинаючий комплекс насичений підставами, а в горизонті АВ міститься обмінний водень (до 3%). У горизонті А присутній 5 . 12% гуматного гумусу. У горизонті В спостерігається збільшення вмісту мулу.

   Чорноземи вилужені (рис., Б) формуються під різнотравно-злакової рослинністю. В їх профілі добре виражений темно-сірий гумусовий горизонт А. Він пухкий або слабо ущільнений, має комковато-зернисту структуру. В цьому горизонті відсутня біляста кремнеземиста присипка. Горизонт АВ потужністю від 30 . 50 см в восточносибирской фації до 80 . 150 см в теплій фації, темно-сірий з бурим відтінком. Під ним залягає ущільнений бурий бескарбонатних горизонт В потужністю 20 . 50 см, з гумусними затеками, прімазкамі і плівками по гранях комковато-ореховатой або грудкувате-призматичної структури-перехід поступовий. горизонт ВС_До – Іллювіально-карбонатний, палевий, ущільнений, ореховато-призматичний, з плямами, прожилками, міцелій, борошнистими скупченнями, журавчіков карбонатів. З_до – Палева карбонатная грунтоутворюючих порід. Гіпс і легкорозчинні солі відсутні.

   Виділяють наступні види вилужених чорноземів: слабо-вилужені (лінія закипання проходить не більше ніж в 20 см від нижньої межі АВ), средневищелоченние (на глибині 20 . 50 см від кордону гумусового шару), сільновищелоченние (нижче 50 см від кордону АВ). Особливістю цих ґрунтів є відсутність вільних карбонатів в горизонтах А і АВ.

   Чорноземи типові (рис., В) утворюються під різнотравно-злакової рослинністю на лесах, лесовидних і покривних суглинках. Вони характеризуються великою потужністю гумусового шару – від 50 . 70 см (холодна фация) до 100 . 190 см (тепла фация), присутністю карбонатів в формі міцелію, вапняних трубочок в горизонті АВ. Найчастіше карбонати спостерігаються з глибини 60 . 70 см. Горизонт А потужністю до 130 см, чорний або сірувато-чорний, зернистий, а АВ – темно-сірий з ледь помітним буруватим відтінком, часто з більш темними затеками. Нижче АВ залягає сірувато-бурий ущільнений іллювіально-карбонатний горизонт В_до з мовами і затеками гумусу, грудкувате-призматичної структури, з карбонатами переважно у вигляді міцелію, вигорівших, журавчіков. Цей горизонт поступово переходить в горизонт ВС_До – Палево-бурий, перехідний до породи, зі значною кількістю карбонатних прожилок і журавчіков. З_до – Карбонатна, грунтоутворюючих порід палевого кольору. Гіпс і легкорозчинні солі відсутні в усьому профілі грунтів. У грунтах багато кротовін.

   Чорноземи звичайні (рис., Г) поширені під степовою різнотравно-типчаково-ковилового рослинністю. Ці грунту в порівнянні з типовими чорноземами менш потужні. Їх гумусовий горизонт коливається від 35 . 45 см (холодна східносибірська фация) до 80 . 140 см (тепла фация). Грунти мають бурий відтінок на загальному темно-сірого кольору і грудкувату структуру горизонту АВ. Горизонт В (гумусових затекло) часто збігається з карбонатним горизонтом або В_до, або ВС_До. Структура цього горизонту призматическая, колір буро-палевий. Карбонати представлені плямами белоглазки і псевдомицелия, борошнистої просочення. Іноді на глибині 200 . 300 см виділяються легкорозчинні солі і гіпс. З_до – Палева карбонатная грунтоутворюючих порід. У профілі грунтів багато кротовін.

   Мал. Будова профілю чорноземів: а – оподзоленного- б- вищелоченного- в – тіпічного- г – звичайного-д – південного

   Чорноземи південні (рис., Д) сформувалися під типчаково-ковилового степовою рослинністю. Вони мають невеликий гумусовий шар (від 25 . 30 до 70 . 80 см). Горизонт А потужністю 20 . 30 см, темно-сірий з коричневим відтінком, грудкуватої і зернисто-груднястій структурою. Горизонт АВ (30 . 40 см) буро-темно-сірий, ореховато-грудкуватих, ущільнений. Нижче залягає карбонатний горизонт В_до, бурий з патьоками гумусу, ущільнений, ореховато-призматичний, що містить міцелії, вицвіти, борошнисті виділення карбонатів. ВС_До – Буро-палевий іллювіально-карбонатний горизонт, ущільнений, призматичний, з великою кількістю белоглазки. З – палева карбонатная порода, з глибини 150 . 200 см зустрічаються виділення гіпсу, а з глибини 200 . 300 см – легкорозчинні солі. У профілі грунтів спостерігаються кротовини.

   Предкавказские чорноземи утворюють своєрідну групу. Вони мають з поверхні темно-сіру з коричневим відтінком забарвлення, потужний гумусовий горизонт (120 . 150 см і більше). Ці грунту скипають вже в горизонті А.

   Лучно-чорноземні грунти розвиваються в умовах підвищеного зволоження на слабодренованих рівнинах, в знижених елементах рельєфу (депресіях, потоках, лиманах) під злаково-різнотравною рослинністю. Грунтові води залягають на глибині З . 6м. Лучно-чорноземні грунти відносяться до полугідроморфние аналогам чорноземів. Вони відрізняються більш темним забарвленням гумусового горизонту, підвищеної гумусностью, розтягнутістю гумусового горизонту, наявністю глибинної глееватих.

   За типом водного режиму, ступеня вираженості гідроморфізма грунту поділяють на підтипи: луговато-чорноземні і лучно-чорноземні.

   Луговато-чорноземні грунти формуються в результаті підвищеного тимчасового поверхневого зволоження при глибокому заляганні грунтових вод (4 . 7 м). Профіль має наступну будову: А – гумусово-акумулятивний горизонт, чорний або темно-сірий, зернистий, рихлий, з підвищеною потужністю в порівнянні з чорноземами, містить масу коренів, кротовіни- перехід постепенний- АВ – нижній гумусовий горизонт, темно-сірий з бурим відтінком, зернистий або грудкувате-зернистий, рихлий, містить багато коренів рослин, кротовини, іноді в нижній частині спостерігаються псевдоміцелій карбонатів. Загальна потужність горизонтів А + АВ коливається від 50 . 80 до 100 . 120 см-В – неоднородноокрашенний (бурий з великою кількістю темно-сірих, буро-сірих гумусових затекло у вигляді язиків до глибини 100 . 150 см) перехідний горизонт, ореховато і призматично-ореховато, може містити карбонати у вигляді псевдомицелия, кротовини, коріння рослин-С_до – Грунтоутворюючих порід жовто-бурого і палевого кольору, зустрічаються Псевдоміцелій, примазки карбонатів, з глибини 2 . 3 м спостерігаються іржаво-охристі плями.

   на види грунту підрозділяють по потужності, вмісту гумусу і супутнім процесам як чорноземи.

   Для південноєвропейських чорноземів (Молдавії, півдня України, Передкавказзя) в зв`язку з теплим і м`яким кліматом характерні інтенсивний біологічний круговорот, велика переритими профілю в результаті діяльності дощових черв`яків, періодичне промивання профілю. Ці грунти відрізняються великою потужністю гумусового горизонту при невисокому вмісті гумусу (менше 8%), відсутністю легкорозчинних солей і гіпсу, рясної карбонатністю у вигляді нальотів, павутинок, жилок і ін. В верхніх горизонтах і міцелярних форм в нижніх. Міцелярні форми карбонатів свідчать про міграцію, сезонної пульсації їх в грунтах. Ці грунту називають «міцелярно-карбонатними».

   У чорноземах східноєвропейської групи в зв`язку з більш сухим і холодним кліматом потужність гумусового горизонту менше, а гумусу міститься більше (7 . 12%) – профіль промитий від легкорозчинних солей лише в лісостепу, тоді як в степах на глибині нижче 2 м спостерігаються новоутворення гіпсу.

   Для чорноземів Західного Сибіру характерні глибокі патьоки гумусу по тріщинах, що утворюється при замерзанні грунтів, високий вміст гумусу (до 10 . 14%) з швидким зменшенням його кількості з глибиною, а також присутність гіпсу в степовій частині.

   У Східному Сибіру біологічний круговорот елементів значно пригнічений низькими температурами, тому вміст гумусу в них невелика (4 . 9%), потужність гумусового горизонту незначна. Ці грунту часто називають малокарбонатні або бескарбонатних, так як в них міститься мало карбонатів (борошнисті) або вони зовсім відсутні.

   Гранулометричний склад грунтів залежить від почвообразующих порід і змінюється від супіщаного до глинистого, однак домінують суглинні різновиди.

   Для чорноземів характерна відсутність помітних змін гранулометричного складу при грунтоутворенні. Тільки в опідзолених і в вилужених чорноземах спостерігається збільшення кількості фракції тонкого пилу вниз за профілем. У всіх грунтах в порівнянні з почвообразующей породою профіль збагачується мулом. У складі мулу південноєвропейських чорноземів домінує монтморіллонітовую група, гидрослюд міститься менше 25%, каолініт не відзначається. У східноєвропейських чорноземах переважають гідрослюдисті мінерали і гідрослюдистої-монтморилонітові смешаннослойние освіти. У дуже невеликій кількості присутні мінерали каолінітової і хлоритового типу. Мікроморфологія глинистого речовини знаходиться в тісному зв`язку з глибиною залягання карбонатів в профілі. У грунтах, в яких карбонатний горизонт слід за гумусовим, глиниста речовина скоагульованого разом з гумусом і закріплено. Опускання карбонатного горизонту тягне за собою пептизацію глини і деякий пересування її за профілем.

   Чорноземи характеризуються крихкістю, високою вологоємністю, хорошою водопроникністю. У структурному складі цілинних чорноземів домінують водопрочной зернисті агрегати, що особливо яскраво проявляється у типових, вилужених і звичайних чорноземів. Опідзолені і південні чорноземи містять менше водопрочних агрегатів. при використанні чорноземів в сільському господарстві відбувається зменшення вмісту комковато-зернистої, зернистою, пилувата фракцій, зниження водостійкості і зменшення розмірів структурних окремо.

   Чорноземи характеризуються високим вмістом гумусу в гумусово-акумулятивний горизонті А, яке поступово зменшується з глибиною, за винятком грунтів Східного Сибіру (табл.). Кількість гумусу в чорноземах коливається від 3 . 5% (запаси складають 270 . 300 т / га) в південних до 5 . 8% (450 . 600 т / га) в типових южноевропейской групи, від 4 . 7% (300 . 450 т / га) в південних до 8 . 12% (600 . 750 т / га) в типових східноєвропейських, від 4 . 6% (200 . 300 т / га) в південних до 10 . 12% (450 . 500 т / га) в типових Західного Сибіру, від 3,5 . 5,0% в південних до 5 . 7% ( 200 . 300 т / га) в вилужених Східного Сибіру. У складі гумусу горизонтів А і АВ переважають чорні гумінові кислоти, пов`язані з кальцієм. Кількість гумінових кислот, пов`язаних з R2O3 і глинистої фракцією, незначно. ставлення Стк : СФК = 1,5 . 2,6. У чорноземах в порівнянні з іншими грунтами фульвокислоти найсвітліші, з найменшою оптичною щільністю і незначним вмістом агресивної фракції.

   Реакція грунтів – слабокисла або близька до нейтральної в гумусових горизонтах вилужених і опідзолених чорноземів або нейтральна і слаболужна в чорноземах інших підтипів. В нижніх горизонтах реакція грунтів переважно слабощелочная, рідше лужна.

   Зміст і запаси гумусу в чорноземах

   зона	чорнозем	Вміст гумусу,%	Запас гумусу, т / га
   Південна частина Європи	південний	3 . 5	270 ..	.300
   	типовий	3 . 8	450 ..	.600
   Східна частина Європи	південний	4 . 7	300 ..	.450
   	типовий	8 . 12	600 ..	.750
   Західна сибірь	південний	4 . 6	200 ..	.300
   	типовий	10 . 12	450 ..	.500
   Східна Сибір	південний	3,5 . 5	200 ..	.250
   	вилужений	5 . 7	200 ..	.300

   Чорноземи мають високу ємність поглинання (50 . 70 мг • екв / 100 г грунту для суглинних різновидів), значною насиченістю поглинаючогокомплексу підставами, високою буферностью. У складі обмінних катіонів домінує кальцій, потім магній (15-20% від суми). В опідзолених і вилужених чорноземах в поглинає комплексі присутня водень. У звичайних і південних чорноземах в складі поглинених катіонів крім кальцію присутній натрій, збільшується вміст магнію.

   Ґрунти характеризуються значним валовим вмістом поживних речовин. Наприклад, в типових важкосуглинистих чорноземах кількість азоту досягає 0,4 . 0,5% (10 . 15 т / га), фосфору – 0,15 . 0,35%. Вміст рухомих форм поживних елементів залежить від клімату, прийомів агротехніки і вирощуваних культур. Найбільша кількість їх міститься в орному шарі окультурених чорноземів.