Історія Хрещення Русі: про що не написав Нестор Літописець

Митрополит Іларіон та чинець Яків вважають, що князь Володимир робив свідомий вибір на користь християнства. На цей крок його могла наштовхнути княгиня Ольга.

Митрополит Бориспільський і Броварський Антоній в інтерв’ю сайту Факти ICTV за сприяння Центру інформації УПЦ розповів про історію Хрещення Русі, а також пояснює, чим небезпечне секулярне суспільство.

– Владико, Хрещення Русі – це політичне чи церковне свято?

– Хрещення людини – це особлива духовна подія. Під час хрещення людина народжується для нового життя у Христі. Людина стає християнином, їй відкривається можливість увійти у повноту спілкування з Богом. Під час хрещення людина отримує ім’я на честь християнського святого. І з цього часу вона святкує день свого небесного заступника як новий день народження.

Іменини – це не святкування земного народження (як інколи вважають), а згадка про духовне народження під час хрещення.

Однак, коли до Христа навертається цілий народ, ця подія не тільки має особистісний духовний вимір, але й набуває історичного значення. Прийняття Руссю християнства вплинуло на всі без винятку сфери життя нашого народу: і на культуру, і на мистецтво, і на соціальний устрій, і на політичне життя. Це була настільки глобальна подія, що навіть важко описати усі її доленосні наслідки. І до сьогодні прийняття Руссю християнства значною мірою визначає наш історичний розвиток. Тому немає нічого дивного в тому, що не тільки Церква святкує День Хрещення Київської Русі, але й на державному рівні відзначається це свято.

Державне святкування – це є офіційне визнання тієї ролі, яке християнство та Церква зіграли в історії України.

Отже в глибинному сенсі це свято не є політичним. Хоча, на жаль, інколи звужують значущість події Хрещення Русі лише до її політичних наслідків. Однак, це занадто однобокий погляд на цю доленосну подію.

– Напевно, в архівах Церкви є стародавні документи, і ви знаєте про Хрещення більше, аніж пишуть підручники.

– Про події Хрещення Русі сказано і написано вже дуже багато. Однак чимало аспектів хрещення і сьогодні залишаються предметом дискусії.

Наведу лише один приклад. Існує загальновідома літописна оповідь про хрещення князя Володимира. Вона зберіглася у складі Повісті минулих літ преподобного Нестора Літописця. Ця розповідь будується на тому, що князь Володимир пережив глибоку духовну кризу, оскільки усвідомив помилковість язичництва. І він почав довідуватися про те, які віри існують в інших народів. До нього приходять різні проповідники, він з ними спілкується і схиляється на бік східного християнства. Після цього, у 988 р., він йде походом на Корсунь (тобто Херсонес, на території сучасного Криму) і там приймає хрещення та домагається, щоб візантійські імператори Василій ІІ та Костянтин VIII віддали за нього їхню сестру царівну Анну. Після цього шлюбу Володимир повертається до Києва та ініціює масове хрещення киян.

Такою є загальновідома літописна схема. Однак, окрім Повісті минулих літ є ще й інші джерела, які не завжди узгоджуються з літописною оповіддю.

Наприклад, коротко про хрещення князя Володимира говорить Київський митрополит Іларіон у своєму Слові про закон та благодать. В його розповіді ми не бачимо ані згадки про те, що до Києва за наказом Володимира приходили проповідники різних релігій.

Навпаки – митрополит Іларіон висловлює подив тим, що Володимир зрозумів перевагу християнства над язичництвом своїм власним розумом, хоча ніхто йому цього не проповідував. Отже, це вже інша версія подій.

Також існує пам’ятка ХІ ст. Похвала князю Володимиру ченця Яківа. Тут ми так само не знаходимо згадок про проповідників різних релігій.

Автор пише, що Володимир навернувся до Христа за прикладом своєї бабусі – княгині Ольги. Він знав про її християнську віру і тому сам став християнином.

Яків говорить, що Володимир прийняв свідоме рішення та охрестився у Києві у 986 р. І лише на третій рік після цього (у 988 р.) він пішов війною на Корсунь, коли вже був християнином. Отже, і тут події описані зовсім не так, як у літописі.

Це лише один з прикладів розбіжностей у джерелах. Якщо ж врахувати, що про Хрещення Русі збереглися згадки і в арабських, і в західноєвропейських хроніках, то цілком зрозуміло, що науковці ще довго обговорюватимуть події тисячолітньої давнини та будуть висувати різні їх інтерпретації.

– Світські історики часто кажуть, що Хрещення Русі було фактично продуманим політичним кроком князя Володимира…

– У літописній версії політична складова взаємин з Візантією дуже чітко підкреслена. Однак, Нестор Літописець свідчить не тільки про складне переплетіння особистих та політичних мотивів в цій історії. Він залишив яскраве свідчення внутрішньої зміни, яка відбулася в душі Володимира після хрещення.

Князь несподівано для свого оточення почав займатися благодійництвом та навіть намагався відмінити в своїй державі смертну кару. Це було абсолютно нечувано для того часу.

Отже, Володимир настільки змінився після прийняття хрещення, що це не могли не помітити сучасники і тому це занотував літописець.

Тобто, з цього можна зробити висновок, що хрещення було не політичним кроком, а результатом внутрішнього духовного перевороту, який змінив як самого князя, так і увесь його народ.

– Про цьогорічне святкування. Наскільки масовими обіцяє бути відзначання Хрещення? Які урочисті заходи планує провести Церква?

– Цей рік для Української Православної Церкви є особливим: ми святкуємо 25-річчя Харківського Архієрейського Собору, який відбувся у 1992-му та обрав Предстоятелем нашої Церкви Блаженнішого митрополита Володимира (Сабодана).

Саме з цього Собору почалася сучасна сторінка історії Української Православної Церкви. Тому ми вирішили певним чином поєднати святкування Дня Хрещення Русі з річницею Харківського Собору.

27 липня до Володимирської гірки у Києві будуть принесені чудотворні ікони, які були явлені в нашій Церкві у період після проведення Харківського Собору. Це, зокрема, ікони Божої Матері Боянська, Радомишльська, Києво-Барська, Десятинна та Призри на смирення.

Сам факт явлення цих ікон свідчить, що наша Церква є живою, в ній діє Божа благодать, яка веде нас до Царства небесного.

Наразі ці ікони вже несуть хресними ходами по єпархіях Української Православної Церкви. На офіційному сайті Української Православної Церкви розміщено графік перебування чудотворних образів у єпархіях.

Ми очікуємо чимало гостей та простих прочан, які завжди в ці дні приїздять до Києва.

27 липня о 13.00 у Києві на Володимирській гірці відбудеться вже традиційний урочистий молебень, після якого буде хресна хода до Києво-Печерської Лаври.

В сам день свята – 28 липня – відбудеться божественна літургія на центральній площі Києво-Печерської Лаври перед Успенським собором.

Знов таки, на наших офіційних інтернет-ресурсах буде розміщено інформацію щодо часу та місця проведення усіх запланованих урочистостей.

День Хрещення Київської Русі, як і свої власні іменини, кожен християнин має провести у молитві і благодарінні Богу.

Тому усім, хто має таку можливість, я раджу прийди в цей день до храму на богослужіння та розділити радість цього дня зі своїми братами і сестрами у Христі.

Свято – це також добра нагода для справ милосердя. Сьогодні в нашій країні є чимало людей, які потребують нашої уваги і допомоги. Тому кожен має знайти можливість надати допомогу нужденним.

– Владико, яким ви бачите подальший розвиток взаємостосунків держави і Церков в Україні?

– Наша Церква неодноразово підкреслювала, що виступає за рівні партнерські взаємини з державою.

Ми наполягаємо на тому, що конституційний принцип відділення Церкви від держави має зберігатися. І усі державні органи, так само як і релігійні організації, мають цього принципу дотримуватися.

Усі моделі взаємин, які передбачають підкорення Церкви інтересам політичних сил або навіть припускають тиск державного керівництва на Церкву, мають піти у минуле.

Звісно, що відокремлення від держави не означає відокремлення від суспільства. Ми завжди готові до конструктивної взаємодії з державою в царині культури, соціальної роботи тощо. Однак це має бути саме взаємодія двох рівноправних суб’єктів.

– Чим небезпечне секулярне суспільство?

– Історично процес секуляризації – це процес відокремлення суспільства від Церкви. При чому йдеться не лише про юридичне відокремлення Церкви від держави. Маються на увазі більш глибокі процеси.

Секуляризація – це фактично поступова відмова суспільства від урахування церковних правил та настанов. На певному етапі процесу секуляризації соціум загалом починає відкидати християнські моральні норми та культивує принципово нехристиянський погляд на мораль.

І коли такий настрій охоплює усе суспільство, то можна казати про формування нового соціуму, який живе за новими правилами. Ці правила входять у все більше протиріччя з християнським вченням.

В деяких країнах ми бачимо навіть так званий “агресивний секуляризм”. З одного боку, секулярне суспільство декларує свою нейтральність та рівновіддаленість від усіх світоглядних концепцій. Однак, з іншого – таке суспільство починає обмежувати право Церкви свідчити про своє розуміння моралі. Як наслідок – запроваджуються юридичні норми, які підтримують гріховний спосіб життя. І саме в цьому Церква вбачає загрозу з боку процесу секуляризації.

Тому сьогодні, коли Україна йде шляхом євроінтеграції, ми закликаємо запозичувати та копіювати далеко не все те, що є у сучасній Європі…

До речі, це не тільки позиція Української Православної Церкви. Цю позицію неодноразово декларувала і Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій, яка об’єднує усі провідні конфесії України.

Річниця хрещення Русі: історія свята і відзначення в Україні

27-28 липня віруючі українці відзначають 1030-річчя хрещення Київської Русі.

27-28 липня віруючі українці відзначають 1030-річчя хрещення Київської Русі.

Хоча прийняття православ’я на території Київського князівства відбувалося у кілька етапів, проте саме 988 рік вважають початком нової епохи давньоруської держави.

Хрещення Русі і князь Володимир

У 988 році князь Володимир, син князя Святослава, прийняв історичне рішення про хрещення Русі та хрестився сам з дружиною. При хрещенні він отримав ім’я Василь. А за дійство, яке відбулося у водах Дніпра, коли хрещення приняли усі, князя люди стали звати «Великим».

Після свого хрещення Володимир наказав киянам хреститися, а поганських ідолів скинути у Дніпро. Місце, де були хрещені діти Володимира Великого в Києві, до цих пір називається Хрещатиком.

Святе Хрещення прийняли після Києва жителі Новгорода і Смоленська, Полоцька і Турова, Пскова, Луцька, Володимира-Волинського, Чернігова, Курська, Ростова Великого і інших міст.

В храмах, богослужіння здійснювалося за православним чинопослідуванням на зрозумілій народу рідній слов’янській мові, по тих книгах, які ще за століття до того були перекладені з грецької на слов’янську святими рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм.

Варто зазначити, що прихід християнства в Київську Русь пов’язаний княгинею Ольгою, яка була бабусею Володимира. У 954 році княгиня здійснила паломництво до Константинополя, де вона прийняла святе хрещення, отримавши церковне ім’я Олена, а хрещеним батьком став імператор Костянтин. Ольгу вважають покровителькою православної віри. Завдяки її діяльності на Русі почали будувати храми, встановлювати хрести і знищувати язичницьку символіку.

Як саме відбувалось хрещення

Володимир після свого хрещення наказав розгромити всі кам’яні капища та хрестив своїх синів від попередніх шлюбів у джерелі, відомому у нинішній столиці України під іменем Хрещатика. А слідом за ними хрестилося багато бояр. Згідно з переказами, масове хрещення жителів міста – “зійшлося там людей без числа” – відбулося на місці, де у Дніпро впадає річка Почайна.

Після цієї події на Русі почали активно будувати християнські храми, а на стародавньому капищі у Києві було споруджено церкву святого Василя та пізніше – Десятинну церкву. Згодом православ’я приходить до інших міст Київської Русі: Чернігів, Полоцьк, Турів, де створювалися єпархії. Однак, цей процес не завжди був швидким і гладким, і затягнувся загалом на кілька століть. Так, до прикладу, лише в 1024 році Ярослав Мудрий придушив повстання волхвів у Володимиро-Суздальській землі та в 1071 аналогічне повстання повторилося. Ростов своєю чергою залишався язичницьким аж до кінця XI століття, а Муром і в’ятичі прийняли нову віру ще через сторіччя… Саме такою є загальновідома літописна схема.

Масові заходи на річницю хрещення Київської Русі у період сьогодення

Офіційним державним святом День Хрещення Київської Русі — 28 липня — став згідно з указом Президента України Віктора Ющенка у 2008 році. Слід додати, що 28 липня вважається днем смерті Князя Володимира, а саме хрещення найбільш ймовірно відбулося 14 серпня (за новим стилем).

Цього року 27-28 липня на центральних вулицях столиці на честь свята пройдуть молебні та хресні ходи.

Згідно з указом президента України від 8 серпня 2017 “Про заходи з підготовки та відзначення 1030-річчя Хрещення Київської Русі-України” підготовлено ряд заходів та молебні.

Варто відзначити, що крім урочистих молебнів, у всіх районах Києва відбудуться святкові акції, які торкнуться навчальних та науковиї закладів. До того ж 27-28 липня у столиці відбудуться молебні та хресні ходи парафіян Української православної церкви Київського патріархату, а також адептів УПЦ Московського Патріархату.

Яке значення мало хрещення Русі

Значення такої події для Русі, як хрещення, можна сформулювати наступним чином:

• Зміцнення централізованої влади (влади князя).
• Згуртування суспільства за допомогою єдиної віри.
• Зближення з Візантією.
• На Русь проникає візантійська культура, розвиваються зодчество і живопис.
• Зміцнення авторитету Русі на міжнародній арені, що сприяє рівноправним відносинам з іншими державами.
• Знищення язичницьких культів, капищ, ритуалів.
• Поширення писемності та грамотності.
• Було дано імпульс кам’яному будівництву (церкви, монастирі).
• Після прийняття християнства церква стала опорою князя.

Таблиця “Значення мало хрещення Русі”

Ця таблиця подає огляд значення Хрещення для Русі у різних аспектах, включаючи релігійний, культурний, політичний та міждержавний вплив.