Особисті інтереси – після війни: Зеленський жорстко висловився про єдність у зверненні

Володимир Зеленський звернувся до українців у 738 день війни. Його звернення було присвячене нічній атаці по Одесі, кадровим рішенням Сирського, а також єдності серед українців. Детально про тези президента розкаже 24 Канал.

Свій ролик лідер держави розпочав з коментування страшної атаки по Одесі в ніч на 2 березня. Він висловив співчуття рідним загиблих і подякував ДСНС за їхню роботу. Дивіться також Завтра мало б виповнитися 3 роки: в Одесі внаслідок атаки “Шахедами” загинула дитина

Зеленський висловився про атаку по Одесі та постачання ППО від партнерів

У таких атаках саме “Шахедами” жодного військового сенсу немає і бути не може. Це терор, який має на меті виключно знищення життів, виключно залякування людей. Світ знає, що можна протиставити терору. Світ має достатньо систем ППО, систем захисту від “Шахедів” і ракет. І затягування з постачанням зброї для України, ППО для захисту наших людей призводить, на жаль, до таких втрат, до того, що перелік дітей, чиї життя забирає Росія, постійно зростає,
– наголосив він. Президент підкреслив, що багатоповерхівка, в яку влучив російський дрон, була звичайним житловим будинком. І стала одним із багатьох будинків, які зруйнувала Росія. На жаль, загинуло і двоє дітей – чотиримісячне немовля Тимофій і дворічний хлопчик Марк. “Україна не просила нічого більше, ніж треба, щоб захистити життя. А коли життя втрачаються, а в партнерів просто внутрішні політичні ігри чи суперечки, які обмежують наш захист, це неможливо зрозуміти. Із цим неможливо погодитись. І буде неможливо забути – світ пам’ятатиме це”, – жорстко висловився Зеленський.

Володимир Зеленський про єдність

За його словами, у Москві визнають тільки силу. Саме тому має бути більше сили та єдності – як у світі загалом, так і в Україні. “Російський терор повинен програти. Це принципово”, – сказав він. Також президент розповів про те, що має мотивувати українців воювати на фронті та боротися за незалежність у тилу, допомагаючи ЗСУ. Він звернув увагу на важливий момент: героїв потрібно поважати реально, а не тільки вдавати повагу. Якщо комусь ще не вистачає мотивації, “Шахеди” щоночі – це мотивація. Російські ракети, російське зло. Кожна наша втрата. Кожен наш воїн, який віддав своє життя заради незалежності України. Чітке розуміння ворога і реальна, не удавана повага до наших героїв – усе це мотивація битись. Знищувати окупантів. І працювати заради нашої держави і людей. Заради зміцнення України,
– сказав Зеленський. За його словами, “кожен, хто працює на державу, повинен бути в державі, за державу, дбати про державу”. Причому дбати про спільні інтереси, а не про особисті. “Особисті інтереси – після війни. Зараз усі мають підтримувати оборону, дбати про людей, про збереження життя. Кожен щодня має щось додавати Україні – нашій спільній силі”, – пояснив Зеленський. Далі президент розповів про діяльність Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

У Сирського є карт-бланш на кадрові зміни

Щодня я в комунікації з партнерами, щоб ми могли отримати саме те, що необхідно. Щодня – доповіді військових. Щодня Головком та командувачі на фронті, саме там, де потрібно. У Головкома – карт-бланш на кадрові зміни в армії, в штабах – будь-які,
– сказав лідер держави. Він пояснив, чого очікує від командування: всі українські командири мають знати фронт і відчувати реальні потреби воїнів. Вони “мають реально бути із солдатами, сержантами. Бути такими, якими потрібно, щоб досягати українських цілей”. Також президент повідомив: на початку тижня чекає детальну доповідь Сирського, коли той повернеться з фронту. І конкретні пропозиції від головкома щодо подальших змін і дій. Сила потрібна, і від усіх. Треба виграти цю битву. Битву проти зла і також проти зневіри, на яку Путін дуже розраховує. Треба захистити Україну і життя. І ми можемо це зробити,
– підсумував Зеленський. Наостанок він сказав, що готують нові перемовини з партнерами заради зброї, і подякував усім, хто б’ється на фронті, захищає небо і працює в оборонці.

Особисті потреби, інтереси, мотиви та їх характеристика

Потреби, інтереси, цінності – найважливіші стимули людської діяльності. Це дуже близькі і в той же час не тотожні поняття. їх використовують в соціології, психології праці та близьких до них науках для позначення безпосередніх причин соціальних дій, результатом яких стають зміни та перетворення в різних сферах життя.

Потреба – це властивість всього живого, в якому проявляється первісна, вихідна форма його активного, обираючого відношення до умов зовнішнього середовища. Сам характер цього відношення задається станом організму, де проявляється його внутрішня суперечність, напруга, яку можна зняти дією цього організму. Якраз виходячи з тієї чи іншої потреби, організм стає суб’єктом дії, діяльності. Потреба – це внутрішній стимул будь-якої життєдіяльності. Без задоволення основних потреб неможливе існування ні біологічного, ні соціального організму. Тому потреба в цьому значенні слова є виразом необхідності. Звичайно, потреби – це не єдина спонука діяльності будь-якого складного організму. Але серед всієї сукупності спонук вони відіграють особливу роль і є їх початковим пунктом.

Зв’язок потреб та діяльність носить двобічний характер. Потреба стає першопричиною і загальною основою діяльності. Але і діяльність стає предметом потреби. Організм, який не діє – гине. Крім того, діяльність викликає формування нових потреб завдяки тому, що вона сама потребує засобів, необхідних для її актуалізації. Ця обставина виявляється вирішальною для розуміння специфіки суспільного життя. Розвиток суспільного життя обумовлений створенням нових засобів діяльності, виникненням праці як особливого виду діяльності, що забезпечує існування і розвиток людських спільностей. Потреби людини задовольняються не працею, а опосередковано. Між потребами людини та їх задоволенням стоїть праця. Засоби праці – теж об’єкт потреб. На відміну від предметів споживання вони не зникають разом з їх використанням, а перетворюються в основу суспільного багатства: привласнення предметів і засобів праці стає центральною ланкою у формуванні відносин власності, завдяки чому пануючі шари суспільства одержують можливість регулювати потреби решти мас, а отже і підкоряти своїм інтересам.

Більш конкретне значення поняття “потреби” полягає в тому, що з його допомогою узагальнюються щоденні нужди людей, їх прагнення та домагання, що потребують постійного задоволення. Причому як матеріальні, так і соціальні та духовні потреби. Соціальні потреби тісно пов’язані з відносинами власності. Останні стають головним регулятором системи цих потреб: вони визначають межі розвитку та задоволення потреб для різних соціальних груп. Соціальні потреби, пов’язуючись з характером дії таких соціальних інститутів як власність, сім’я, право тощо, перетворюються в інтереси – більш складні та багатогранні відносини, стимулюючі поведінку індивідів та соціальних груп.

Інтереси таким чином тісно пов’язані з потребами. Актуалізуючи сила потреби проявляється тим повніше, чим чіткіше вона виражена в інтересах. Інтереси як і потреби є особливим видом суспільних відносин, вони не існують самі по собі абстрактно, поза тими особами, соціальними групами, класами та іншими силами, які виступають як їх носії. Якщо потреба орієнтована перш за все на предмет її задоволення, то інтерес спрямований на ті соціальні відносини, інститути, установи, від яких залежить розподіл предметів, цінностей, благ, що забезпечує задоволення потреб. Інтереси особливо тісно пов’язані з розподільчими відносинами в суспільстві, спрямовуючись на зміну, або на закріплення існуючих розподільчих відносин.

Тому інтереси виявляються більш значущими, важливими з точки зору забезпечення необхідних умов життя. Крім того, інтереси відображають ті відносини нерівності, що склались у суспільстві, в них постійно присутній елемент порівняння людини з людиною, однієї соціальної групи з іншою. Якраз у цьому – основа тієї дієвості, реальної сили, яку містять інтереси. Тільки інтереси в їх зіткненні і взаємодії визначають хід основних подій у громадському житті. Вони є тією суворою реальністю, з якою потрібно рахуватися. Розуміти їх і враховувати в практичній політиці важливіше, ніж розуміти загальні принципи, ідеї, декларації, заклики. Тільки інтереси, що спираються на погреби, можуть розглядатися як реальна сила, бо там, де є інтереси, там є в наявності чи в процесі становлення і засоби їх реалізації.

Інтереси проявляються в різній сукупності практичних мотивів дїї. Суперечності між мотивами бувають настільки істотними, що вони можуть призводити до блокування дій і до дій задля чужого інтересу (механізм помилкової дії).

Крім того, в будь-якій колективності загальний інтерес стверджується таким чином, що він охоплює далеко не відразу, не одночасно і не в однаковій мірі всіх членів колективу. Об’єднання інтересів – сам по собі тривалий і окладний процес. Необхідно розмежовувати інтереси окремої особи та їх групи, колективу, тобто суспільні й особисті інтереси. Суспільні, колективні дії повинні спрямовуватись таким чином, щоб суспільні та особисті інтереси якомога більше співпадали. Інтереси проявляються також у різних сферах людської діяльності – в економічній, соціальній, політичній, духовній. Звичайно, це різні види діяльності, але вони мають і спільне – вони пов’язані одна з одною через інтереси. Та і види діяльності тільки зовні е незалежними. Насправді всі вони залежать від основної форми діяльності – матеріальної. Інтереси цих сфер також тісно переплітаються між собою. Розвиток суспільства веде до виникнення все більш різноманітних інтересів, потреб людей, а тому необхідно вивчати ці потреби та інтереси, опрацьовувати засоби їх узгодження, забезпечувати механізм їх адекватного прояву.

У реальному житті окремої людини її матеріальні та духовні потреби, життєві інтереси й цінності, на які вона орієнтується, не відокремлюються один від одного. Вони діють разом, формуючи врешті-решт базу мотивів поведінки особи. Матеріальні та духовні потреби, що їм відповідають, одержують конкретний вираз у системі цінностей, у мотивах щоденної поведінки.

Під мотивом ми розуміємо те, що спонукає і спрямовує діяльність людини. Це внутрішні фактори, що формують поведінку людини. Мотиви поділяються на біологічні (базуються на фізіологічних потребах) та соціальні, для реалізації яких необхідні контакти з іншими членами суспільства (базуються на психологічних потребах). Соціальні мотиви мають особливе значення для трудової мотивації, для формування тієї поведінки в праці, яка очікується (бажана) від кожного працівника. Тільки перелік різновидів соціальних мотивів вже дає уявлення про можливі напрями стимулювання працюючих. Ось ці різновиди. Прагнення бути членом колективу (групи): самоствердження – намагання забезпечити власне визнання; мотив досягнення успіху в роботі, творчості в роботі, подоланні службових сходинок; мотив самостійності прийняття рішень; мотив самореалізації – бажання проявити свої здібності у діяльності; мотив захищеності власного становища; мотив придбання, володіння матеріальними цінностями; альтруїстський мотив – бажання допомагати іншим без будь-якої вигоди для себе та інших.

Межами мотиву виступають з одного боку потреба, з іншого – намір щось зробити. В ідеальному плані мотив повинен дати відповіді на запитання: чому, для чого, заради кого? Мотив, як явище, має свої функції. Зупинимося лише на їх переліку. Отже мотивам приписуються спонукаюча, спрямовуюча, структуризуюча, контролююча, відображення та захисна функції. Щодо останньої функції, то з нею пов’язаний такий мотиваційний феномен як мотивування – раціональне пояснення людиною причин тієї чи іншої дії, оправдування своїх вчинків тощо.

З поняттям “мотив” нероздільно пов’язане поняття “мотивація”. Суть мотивації більшістю спеціалістів трактується як динамічний процес формування мотивів. Звичайно, мотивація – це багатофакторний процес, але першопричиною діяльністю людини є потреби. Спеціалісти розглядають мотиви як трансформовані та збагачені стимулами потреби. Отже, мотивацію можна розглядати (її послідовний прояв) таким чином: виникнення потреби – її усвідомлення – насичення потреби стимулом – трансформування потреби в мотив. Поняття мотиву розглядається в кожній теорії, що пояснює поведінку людини і трактується по-різному. Проте в цілому можна сказати, що то є зовнішній процес обумовлення прагнення до визначення мети. Мотив у людини з’являється тоді:

• а) коли вона має незадоволену потребу;
• б) в оточенні людини є об’єкт, що може цю потребу задовольнити;
• в) коли людина певна, що в даних умовах досягне успіху.

Суть реалізації мотиву можна виразити формулою:

де М – мотив певної сили; Пу – усвідомлення людиною потреби; Ош – раціональна оцінка шансу успіху; Во – очікувана винагорода.

Оскільки мотив є функцією тих трьох факторів, браку одного з них достатньо, щоб мотив не з’явився. Одночасно вплив на один чи всі фактори може призвести до розладу чи зміцнення мотиву.

Отже, на робочому місці мотив тим швидше появиться, чим ясніше і конкретніше сформульоване завдання, чим більша обіцяна винагорода щодо його виконання, а також чим більш реальні шанси досягти мету.

Як і будь-який процес, мотивація пізнається через функції. Основними з них будуть функції спонукання, вибору, інтенсифікації дії, точності дії та регулююча функція. Зупинимось трохи детальніше на кожній. При прояву функції спонукання спостерігається посилення активності особи, результативності дії. Зазначається також позитивний (чи негативний) вплив мотиву на спостережливість, запам’ятовування, уяву, процеси мислення та ін.

Вплив мотиву проявляється також і на вибір вирішальної (визначеної серед інших) мети. Усвідомивши потребу, людина оцінює ситуацію, в якій знаходиться і визначає, що може в даних умовах становити мету її дії.

З декількох цілей людина вибирає більш вигідну. В людини також може з’явитись декілька конкуруючих мотивів. За однакової їх сили це може призвести до стресу. Механізм вибору діє також у трудових обставинах у випадку нав’язування завдань робітникам, до того ж останні негативно сприймають ситуацію, коли такі завдання не узгоджуються з їх системами особистих цінностей.

Мотив справляє вплив на наполегливість у досягненні мети, на здатність до зусилля і швидкості реакції. Як правило, чим краще людина розуміє, що робить, усвідомлює необхідність і важливість, тим більше вона зможе зробити, оскільки діє швидше і чинить більший опір. Разом з тим ріст сили мотиву впливає і на якість дії.

Однією з найпопулярніших мотиваційних теорій вважається теорія ієрархії людських потреб американського психолога-гуманіста А. Маслоу.

Маслоу поділив всі людські потреби на базові та похідні. Базові потреби за Маслоу постійні і розміщуються, згідно принципу ієрархії у висхідному порядку від “нижчих” матеріальних до “вищих” духовних:

• 1) фізіологічні потреби – в їжі, диханні, фізичних рухах, відтворенні, одязі, житлі, відпочинку тощо;
• 2) потреби в безпеці свого існування, впевненості в завтра, стабільності умов, у гарантованій зайнятості в праці;
• 3) соціальні потреби – в стосунках, належності до колективу, піклуванні за інших, участі в сумісній трудовій діяльності;
• 4) престижні потреби – в пошані з боку “шанованих інших”, службовому зростанні, статусі, престижу, визнанні й високій оцінці, в самопошані;
• 5) духовні потреби – найвища ступінь само прояву і навіть більше само актуалізації. Остання потреба задовольняється лише тоді, коли людина робить те, що їй підходить, до чого вона покликана, коли вона щаслива. Але оскільки в нашому суспільстві задоволення потреб людини – це виняток, то ми мало що знаємо про само актуалізацію.

Перші два типи потреб у цій теорії називають первинними (природженими), решту – вторинними (набутими). При цьому процес росту потреб полягає в заміщенні нижчих (первинних) вторинними (вищими). Згідно принципу ієрархії, потреби кожного нового рівня з’являються (актуалізуються) лише після задоволення попередніх. Маслоу вважав, що саме задоволення не виступає мотиватором поведінки людини: голод рухає людиною, поки він не задовольнений. Крім того, Маслоу зазначив, що для більшості людей головними “стимуляторами” все ще залишаються голод та страх. До вторинних потреб “доросла” поки-що досить незначна меншість.

Окрім теорії ієрархії потреб за рубежем “в обігу” ще десятки теорій мотивації. Зазначимо, що вони практично не суперечать одна одній, а швидше доповнюють. Свою концепцію мотивації висунув Ф. Херцберг. Його “мотиваційно-гігієнічна” теорія, або так зване “збагачення роботи” досить популярне серед соціологів та підприємців. Херцберг класифікував спонуки до праці за характером дії і поділив їх на дві групи. Перша – це “фактори гігієни” або всі зовнішні умови середовища – заробітна плата, відносини в колективі, санітарно-гігієнічні й психофізіологічні умови праці, планування та постачання робочих місць і т.д. Через поганий стан цих факторів виникає незадоволення працюючих, а також падає дисципліна та виробіток, зростає плинність кадрів і травматизм. Поліпшення умов праці деякий час діє стимулююче, а потім ця дія припиняється. Херцберг твердить, що постійну стимулюючу функцію може виконати лише сама праця, робота, причому зі збагаченим обсягом операцій, необхідно урізноманітнювати операції на робочому місці, підбирати роботи за здібностями й нахилами, насичувати завдання складностями та творчими елементами. Працівники, в яких робота задовольняє потреби в рості, відповідальності та визнанні, більше вникають у неї, менше займаються побічними справами, проймаються інтересом власника до управління своєю роботою.

Особливості формування механізму трудової мотивації в сільському господарстві багато в чому обумовлюються незмінними особливостями цієї галузі матеріального виробництва. Перш за все тут процес виробництва і технологічні операції тісно переплітаються з природними процесами, або проявляється чітка взаємодія трьох груп об’єктивних законів: техніко- технологічні, соціально-економічні та природно-біологічні. Особливості процесів у галузі визначає спрямованість потреб, що лежать в основі формування мотивів трудової діяльності працівників. Своєрідність потреб на селі визначається тим, що, з одного боку, об’єктивні умови пращ та побуту значно понижують рівень можливих домагань, з іншого – самі ці потреби розвинуті значно менше у міського населення. Це пов’язано з віком працюючих, досвідом, освітнім та кваліфікаційним рівнем. Вузол проблем, що потребують першочергового розв’язання, пов’язаний із задоволенням первинних потреб. Малокваліфікована ручна праця витісняється більш продуктивними видами праці дуже повільно.

Порівняно з промисловістю тут доля працівників, що зайняті ручною працею, у два рази вища і складає в даний час понад 70%. Дослідження з питань задоволеності працею показують, що майже половина операторів машинного доїння в основному не задоволені роботою. Це пояснюється несприятливими умовами праці та високими фізичними навантаженнями (29% опитаних); нераціональним використанням робочого часу (18%), одноманітністю та незручністю режиму роботи.

Зрушення в матеріально-технічній базі АПК, у соціальній сфері все ж вплинули на зміну структури та характеру потреб; це ж стосується й освітнього та кваліфікаційного потенціалу, інформованості, правосвідомості. В змінних умовах господарювання зростає роль нематеріальних потреб, що пов’язані з реальною участю в прийнятті відповідних рішень, розпорядженні ресурсами, можливості впливати на хід виробничих та соціальних процесів. Проте останнім часом розширились “ножиці” бажань і надій: більше половини опитуваних хотіла б приймати активну участь у процесах що проходять, але лише близько 10% вірять, що ці зміни принесуть їм відчутну користь.