РОЛЬ РЕЛІГІЇ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

За даними американського інституту Геллапа, у 2000 р. вірили в Бога і “вищу сутність” 95% жителів Африки. 97% Латинської Америки, 01% США. 89% Азії. 88% – Західної Європи, 84% – Східної Європи. Ці дані свідчать про надзвичайне поширення релігії.

Значно зріс вилив релігії в нашій країні. По телебаченню ми нерідко бачимо богослужіння, що відбуваються в церквах, освячення будинків, кораблів, підприємств. По радіо й у концертних залах звучить церковна музика. Відновлюються багато раніше зруйнованих церквей і монастирів. Збільшилася кількість тих. хто. наприклад, у християнстві пройшов через обряд водохрещення. З’явилися газети і журнали, які стали офіційними друкованими органами церков. У деяких недержавних школах з’явився новий предмет Закон Божий. Працюють навчальні заклади, де готують священнослужителів.

Ми вже говорили про те, що в наші дні релігійна діяльність знайшла новий розмах і нові форми. Чому? Почнемо з характеристики впливу релігії на духовне життя людини, насамперед на моральність. Проповідь абсолютних (вічних і незмінних) моральних цінностей була характерна для всіх релігій світу і залишилася актуальною в наш повний зла і насильства вік. Вражає мудрість заповідей у Нагорній проповіді Христа: ” Усякий, хто гнівається на брата свого дарма, підлягає суду”. “Коли творите милостиню, не сурміть при цьому”.

Як ви розумієте зміст кожної а цих заповідей? Який моральний зміст укладений у них?

Наведені моральні правила не тільки не втратили свого значений, але і придбали новий глибокий зміст, тому що звернені до внутрішнього, духовного світу людини. З їхньою допомогою люди, що утомилися від соціальних катастроф, можуть подивитися н себе і ще раз задуматися про зміст свого життя. Та і служителі культу сприяють тому, щоб людина прийшла подумати саме в храм: вони знаходять час для неспішної бесіди, уміють слухати, допомогти порадою і справою. Вони часто звертаються зі слонами розради навіть до найбільш “загублених” версти суспільства злочинній.

За всіх часів одним з головних факторів, що підтримували релігійність, був страх, розгубленість людини перед лицем смертельної небезпеки, нерозв’язних проблем.

Часто невигойно хворі, самотні, зневірені люди шукають розради в Бога, починають вірити в чудеса. Церква не залишає поза своєю увагою і цих людей. Вона виявляє щире милосердя. Особливо зростає вплив церкви на переломні моменти історії: коли старі ідеали суспільства втрачають свою цінність, а нові ще не встигають закріпитися, на допомогу приходить на допомогу приходить релігія зі своїми моральними заповідями. Так було на початку 80-х рр. XX ст. у Польщі, коли з загостренням кризи и країні значно а ц л минися при плин віруючих у костьоли. Зараз це відбувається й у нашій країні, причому небувалий інтерес до релігії спостерігається серед різних верств населення.

Правда, цей ріст інтересу до релігії носить скоріш кількісний, ніж якісний характер, тому що відвідувати храм стало модним і ще престижним, а іноді і політично вигідним. Подумайте, у чому це виражається, наведіть приклади.

Релігія здавна були носієм культурних цінностей, вона сама є однією з форм культури. Величні храми, майстерно виконані фрески і ікони, прекрасні літературні та релігійно-філософські твори, церковні обряди, моральні заповіді надзвичайно збагатили культурний фонд людства. Серед них Софіївський собор і Києво-Печерська лавра, собор Паризької Богоматері, рубльовська Трійця і фрески Врубеля, праці Г. Сковороди, М.О. Бердяева, П.О. Флоренського, Біблія і Коран, обряди водохрещення і вінчання тощо.

Далі звернемося до політичного життя суспільства. Незважаючи на відділення церкви від держави, у багатьох країнах зберігаються позиції релігії

в політичній практиці, наприклад присяга на Біблії в суді і при вступі на деякі посади (на посаду президента США). В американських збройних силах є військовослужбовці кане дали (священики католицької церкви).

Чи означає сказане вище, що релігія на всіх етапах життя суспільства й органічно пов’язана з нею релігійна діяльність грали тільки позитивну роль? Такий висновок був би неправильний. У релігійній діяльності минулих століть були і фанатизм, що заперечував саму можливість вислухати інакомислячих чи іновіруючих, релігійні війни, спрямовані на підпорядковування чи знищення іновірців, інквізиція, що представляла собою найжорстокіше переслідування тих, кого діячі церкви підозрювали у відході від церковного віровчення.

Далеко не асі релігійні діячі виявилися взірцем дотримання тих моральних заповідей, що містяться у священних книгах. У даний час навколо релігії і релігійної діяльності крутиться чимало пройдисвітів, що спекулюють на марновірствах, і навіть екстремістів. Досить згадати діяльність сумно відомої японської секти “Аум Сенрікьо”.

Таким чином, історичний шлях релігійної діяльності неоднозначний: він містить у собі і позитивні, і негативні сторони.

Суперечлива і роль релігії в сучасному світі. Однією з найбільш гострих проблем, що започатковується ще з епохи середньовіччя, є проблема релігії і війни. “Священною”, “бажаною Богу”, проголосили братовбивчу Іран і Ірак війну 1980 р., у якій загинули тисячі людей. Чи ось інший приклад. У 80-х рр.. ХХ ст.. виник рух сикхів (індійська релігійна громада) за створення національної держави Халі стан. У боротьбі за перетворення в життя цієї ідеї вони застосували організацію політичних убивств. Жертвами сикхських терористів стали ні в чому не винні громадяни, релігійні і суспільні діячі. У числі їхніх дивовижних злодіянь – убивства прем’єр-міністрів Індії Індіри і Раджіва Ганді.

Часом церква втручається в державні справи, бажаючи зміцнити консервативні традиції. Так, у виборчій кампанії 1988 р. у США активну участь брали релігійні фундаменталісти, які виступали за введення обов’язкових молитов у школах, заборону абортів, обмеження політичної активності жінок.

Вплив релігії на особистість суперечлива: з одного боку, вона закликає людину дотримуватись високих моральних норм, прилучає до культури, а з іншого боку проповідує (принаймні, це роблять багато релігійних громад) покірність і смиренність, відмову від активних дій. В окремих випадках (як у ситуації із сікхами) вона сприяє агресивності віруючих, їхньому роз’єднанню і навіть протиборству. Але тут справа, видно, не стільки в релігійних положеннях, скільки втім, як вони зрозумілі людьми.

ВІРОТЕРПИМІСТЬ

При всім розходженні релігій у проповідуваних ними моральних цінностях багато спільного. Це робить можливим і необхідним терпиме ставлення віруючих різних релігійних конфесій одних до інших. Будь-якому суспільству необхідна людина духовна, вихована на гуманістичних ідеалах, серед яких одним із найважливіших є цінність людського життя. Не так уже важливо, яка релігія є для неї опорою в житті і чи є взагалі. Віротерпимість найважливіша цінність сучасної цивілізації, і вона припускає повагу до будь-якої релігії та визнання її права на вільне існування. У конституціях дуже багатьох країн (у тому числі і України) проголошується “свобода совісті” право особистості сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої.

В аеропорті Сінгапуру знаходиться молитовний будинок, у різних кімнатах якого представники різних релігійних конфесій можуть молитися своєму Богу. У Єрусалимі на невеликій території Старого міста уживаються одночасно всесвітньо відомі православні, іудейські й ісламські святині.

Релігія як форма культури теж припускає можливість діалогу. Тут це виражається в спільних діях віруючих різних віросповідань у боротьбі за мир, за порятунок планети від екологічної катастрофи і у вирішенні інших глобальних проблем.

Релігія. Релігійне мислення. Світові релігії. Буддизм. Християнство, Іслам. Моральні заповіді. Віротерпимість. Свободи совісті.

Нірвана. Ісламізація. Релігійні конфесії.

Питання для самоперевірки

• 1. У чому особливості релігії і релігійного мислення?
• 2. Дайте узагальнені характеристики світових релігій.
• 3. Які загальні риси моральних заповідей у світових релігіях?
• 4. Як ви розумієте свободу совісті і віротерпимість?
• 5. Чим, на вашу думку, пояснюється велика роль релігії в житті сучасного суспільства?
• 6. Згадайте, які релігії вами вивчалися в курсі історії. Чим, по-вашому. пояснюються їхні загальні риси й особливості?

• 1. Підготуйте повідомлення про особливості однієї зі світових релігій. Простежте, чи пристосовується вона до змін, що відбувають у світі, тобто чи піддана релігійному модернізму.
• 2. Спробуйте сформулювати питання для невеликого соціологічного дослідження, щоб з’ясувати причини, які приводять людину в храм сьогодні.
• 3. Англійський філософ Б. Рассел стверджує: “Чим сильнішими були релігійні почуття і глибшими догматичні вірування протягом того чи іншого періоду історії, тим більшою жорстокістю відрізнявся цей період. У століття, коли люди дійсно вірили в християнство, існувала інквізиція з її катуваннями і не було такого виду жорстокості, який не був би пущений у хід проти всіх верств населення в ім’я релігії”. Чи згодні ви з цим висловленням? Наведіть аргументи, що підтверджують чи спростовують його.
• 4. У чому причини особливої популярності ранніх форм релігії в наші дні? Чому люди стали все частіше звертатися до магії, астрології, хіромантії?
• 5. Існує думка, що збільшення відсотка віруючих серед молоді в нашій країні пов’язано не стільки з вірою в Бога, скільки з привабливістю обрядів вінчання, водохрещення, причастя тощо. Вважається, що молодих залучає зовнішня (обрядова) сторона релігії. А як думаєте ви?

б. За матеріалами періодичної преси наведіть приклади плідного співробітництва між релігійними і державними організаціями нашої країни.

Релігія та її значення в суспільстві. Реферат

Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох. У зв’язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті суспільства. Релігійне вірування об’єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.

Релігія в житті суспільства

Її основні складові та соціальні функції. Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру. В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна свідомість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації.

Релігійна свідомість включає два взаємопов’язаних і водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію. Релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов’язаних із певною системою релігійних ідей.

Релігійна ідеологія — це більш чи менш струнка система ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу. В історичному аспекті релігійні психологія та ідеологія стають сходинками розвитку релігії.

Релігійна ідеологія в сучасних релігіях включає в себе теологію, або богослов’я, богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія. Вона формулює докази ідеї Бога, Дає систематизований виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття.

Джерелом ідеології кожної релігії є її святе писання (Тригатака — у буддистів, Біблія — у християн, Коран — у мусульман та ін.). Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого — насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

Гасло, що релігія є “опіумом народу”, автори ряду праць із філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї — хай ілюзорної — компенсації було б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше.

По-перше, головна ідея кожної релігії — ідея Бога як відображення абстрактної людини — не позбавлена гуманізму.

По-друге, глобальний гуманізм не заперечує всіх існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, світорозумінь, що склалися, та ін., більше того, він їх передбачає і на них ґрунтується. Тому, говорячи про перспективи релігії, мова може йти лише про її еволюцію.
Однією з важливих функцій релігії є функція світоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, — власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства.

Зміст релігійного світогляду — не божественний, а людський, або, краще сказати — суспільний, незважаючи на його фантастичність.

Релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні й закріпленні віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської моралі. А оскільки Бог, за висловом Ф. Енгельса, є відображенням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродний, а людський, суспільний характер.

За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування, тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Такою, наприклад, була роль католицизму в феодальному суспільстві, православ’я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціального протесту, як це було, наприклад, із середньовічними єресями та сектами, з протестантизмом, прихильники якого в епоху його зародження боролись проти феодальних порядків.

На рівні окремої релігійної організації релігія виконує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців. Однак одночасно релігія розділяє і протиставляє один одному послідовників різних релігій, що простежується і в сучасному релігійному житті України.

Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв’язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.

В умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію. Зазначимо, що, не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуття віруючих.

Щодо світоглядної, регуляторної та комунікативної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостями конфесійних течій і категоріями віруючих, на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.

На рівні суспільства зникає інтеграційна функція релігії: вона об’єднує лише віруючих певної конфесії, громади і втрачає роль провідного ідейного фактора, що покликаний зміцнювати суспільну систему.

Значення релігії в сучасному суспільному житті

Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінювати однозначно. Так, релігія відігравала важливу культурно-історичну роль. В межах релігійних віровчень формувались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ’я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.

Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей. Однак релігія може бути виразником зовсім інших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.

Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій.

У середні віки церква не тільки володіла монополією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві релігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.

Релігійні організації можуть дотримуватися й прогресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи християнські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Багато релігійних організацій і в наш час активно виступають за мир, за ядерне роззброєння.

В пострадянських суспільствах релігійні організації сприяють національній ідеї. Так, в Україні відродження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія — явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку суспільства, і саме суспільні процеси визначать в кінцевому підсумку її долю.

Релігія як сфера духовної культури суспільства

З’ясуємо суть зв’язку релігії та духовної культури. Філософія свого часу розробила поняття “духовне виробництво” для характеристики виробництва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймовірно, саме продукти духовного виробництва в широкому розумінні й складають елементи духовної культури.

В основі теологічних концепцій розуміння духовної культури лежить ідея щодо визначальної ролі релігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно православ’я дану ідею на початку XX ст. розвивав російський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимологічне виведення ним поняття “культура” з слова “культ”. Оскільки слово “культура” має корінь “культ”, вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.

На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на “матеріальні інтереси”, розвиваючи лише матеріальну культуру. “Одухотворятися” душа людини починає лише після Ісуса Христа. Саме з “Богоявлення” особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану “духовного сну” і забезпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною ланкою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він певним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку культури.

Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як неземне, надприродне явище, обмежують її лише релігійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.

Подібна точка зору існує в католицькій та протестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Протестантська теологія також розглядає релігію як субстанцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.

У свою чергу, мусульманські культурологи називають іслам “цивілізаторською релігією” і стверджують, що всім досягненням в науці, культурі мусульманський світ зобов’язаний ісламу. Таким чином, наведені богословські системи вважають релігію тією єдиною основою, лише на ґрунті якої могла виникнути і досягти висот духовна культура.

З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різноманітних цінностей і традицій, охоплює сферу духовного виробництва, куди входять такі форми суспільної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука, в т. ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль надається матеріальним основам культури.

Духовній культурі властиві певні особливості: вона має історичну обумовленість, фіксує національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності. Все це є характерним для усіх феноменів духовної культури, в т. ч. для релігії, яка також створюється людством і служить людству.

Отже, релігія є складним духовним утворенням. Зазначимо, що до недавнього часу наша література надавала їй вкрай спрощену оцінку. Релігія визначалась як система “невіглаських” уявлень про світ і людину.