“Сучасні тенденції регіоналізму в Східній Азії: можливості для України”. Аналітична записка

Важливим напрямом української зовнішньої політики, спрямованої на підтримку модернізації держави є азійський, адже саме в Азії знаходяться і формуються нові центри зростання. Як зазначав Президент України В. Янукович під час зустрічі із студентами Кіотського університету, прагненням України є «посилити співпрацю з регіональними організаціями Азійсько-Тихоокеанського регіону, такими як АТЕС і АСЕАН». Тож динамічні процеси глобалізації та регіоналізації, які мають місце в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), потребують відповідного осмислення.

Увагу сфокусовано на Східноазійському регіоні, як більш інтегрованому в АТР в економічному відношенні. До даного регіону відносять Китай, Японію, Республіку Корея та субрегіон Південно-Східної Азії (ПСА), до якого належать 10 країн-членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН).

В основі економічного зростання в Азії поміж інших чинників ‑ процеси односторонньої і багатосторонньої лібералізації економічних відносин, обумовлені, зокрема, взаємозалежністю цих країн. Ця взаємозалежність набула організаційного оформлення у вигляді субрегіонального – АСЕАН* та інтрарегіональних об’єднань – АСЕАН+1, АСЕАН+3, Східноазійський саміт (САС).

В основі їх функціонування ‑ принцип «відкритого регіоналізму» та консенсусний підхід до ухвалення рішень, що на практиці означає необов’язковість їх виконання країнами-членами і недопустимість втручання у внутрішні справи країн-членів. За своїм походженням інтеграційні процеси в східноазійському регіоні мають скоріше «ринковий», ніж політичний характер. Це дозволяє говорити про особливість інтеграції в Східній Азії, яка на відміну від ЄС, не передбачає «десуверенізації» учасників. Іншими словами метою даного процесу є створення економічної єдності при збереженні політичних кордонів всередині простору, який інтегрується.

Вибір такої форми інтеграції, що нині панує в Східній Азії, обумовлений тим, що для більшості країн регіону націоналізм є рушійної силою розвитку. «Подолання» і «розмиття» державності для них є аналогом втрати своєї політичної і економічної суб’єктності в умовах конфліктного середовища.

Сучасна інтеграційна архітектура в Східній Азії

В останні роки в Східній Азії оформилась поліцентрична регіональна система навколо Китаю і Японії. Суттєвий вплив на ситуацію в регіоні мають і деякі позарегіональні гравці, у першу чергу США. Основними економічними мотивами їх активізації в регіоні є: забезпечення привілейованого доступу до ресурсів ПСА, контроль над транспортними перевезеннями й розміщення виробництв транснаціональними корпораціями (ТНК) на ресурсній базі країн регіону. Малі та середні країни АСЕАН, використовуючи суперечність інтересів, намагаються проводити збалансований і незалежний курс, який не дозволяв би надмірно посилюватися жодній із провідних сил.

Присутність і зацікавлення багатьох впливових акторів у регіональних справах зумовлює існування конкурентних трансрегіональних інтеграційних проектів. Китай робить ставку на формат АСЕАН+3, спираючись на міцні напрацювання по лінії АСЕАН+Китай (угода про вільну торгівлю між АСЕАН і Китаєм вступила в дію 1 січня 2010 р.). США намагаються реанімувати АТЕС, а Японія пропонує розширений формат співробітництва – Східноазійський саміт (САС). Спільним для всіх проектів є те, що їх формування відбувається навколо вже існуючої інтеграційної структури – АСЕАН.

АСЕАН (учасники: Бруней, М’янма, Камбоджа, Індонезія, Лаос, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд и В’єтнам) є ядром регіональної інтеграції в Азії, оскільки є найбільш інституціоналізованою структурою, вже має внутрішню зону вільної торгівлі (остаточне оформлення передбачається у 2015 р.), а також має підписані або веде переговори про підписання угод про вільну торгівлю з усіма найбільшими економіками в Азії – Китаєм, Японією, Індією і Південною Кореєю, а також ЄС.

АТЕС (учасники: 21 країна, здебільшого з береговою лінією на Тихому океані. Створювалась як неформальний форум, згодом проголосила мету щодо створення до 2020 р. зони вільної торгівлі).

Проте за час свого існування АСЕАН не змогла істотно збільшити внутрішньорегіональну торгівлю. Це свідчить про обмежений потенціал субрегіону ПСА щодо споживання свого експорту, а відтак – недостатню ефективність функціонування без виходу на інших партнерів поза субрегіоном.

Результатом пошуку оптимальніших форм економічного співробітництва стали формати АСЕАН+3 та Східноазійський саміт (АСЕАН+8*), які є двома конкуруючими проектами зон вільної торгівлі (EAFTA і CEPEA відповідно), але в перспективі можуть стати двома етапами більш широкого пан-азійського формату економічної інтеграції.

Якщо регіональна інтеграція піде шляхом АСЕАН + 8, в ній будуть представлені п’ять конкуруючих центрів сили – США, Китай, Японія, Індія, Росія. Проте консолідація такого утворення виглядає проблематичною з огляду на внутрішні розбіжності. Так, Китай ставиться до САС з пересторогою, оскільки участь значної кількості великих позарегіональних держав розмиває східноазійську інтеграцію і через розбіжності інтересів учасників може паралізувати його діяльність.

Окрім зазначених інтеграційних форматів, в регіоні представлені й такі організації як форум Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) і саміт «Азія–Європа» (АСЕМ), які уособлюють принцип «широкого регіоналізму», поєднуючи кілька регіонів.

Ефективності форуму АТЕС заважає відсутність необхідного рівня формалізації відносин всередині організації. Формування зони вільної торгівлі та інвестицій, які були поставлені в якості основних завдань форуму, просувається повільніше, ніж очікувалось. Крім того, несприятливий вплив на організацію мало прагнення США в роки президентства Дж. Буша її «сек’юрітизувати» – перенести акцент із економічної складової співробітництва на спільну боротьбу з тероризмом. В регіоні це викликало настрої “боротьби з гегемонізмом” і розчарування в ефективності АТЕС.

Інша структура – форум АСЕМ функціонує досить стабільно. На сьогодні його членами є 48 учасників і він покликаний об’єднати економічне і політичне співробітництво Європи і Азії. На останньому саміті в Брюсселі в 2010 р. до АСЕМ офіційно приєдналася Росія. Саміт було присвячено зміцненню співробітництва між регіонами в умовах глобальної кризи, проблемам змін клімату, а також культурному діалогу.

Актуальні тенденції розвитку регіоналізму в Східній Азії

Істотно вплинути на формування інституційної архітектури в Східній Азії можуть тенденції, які активізувалися внаслідок глобальної фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр.

1. Попри досить відчутний спад в обсягах експорту у більшості економіках Східної Азії нинішня криза не мала на них такого негативного впливу як попередня (1997-1998 рр.) через два чинники: превентивне створення запобіжних механізмів та збільшення частки внутрішньорегіоналих торговельно-економічних операцій. Це послужило приводом для висновків експертів щодо зниження залежності країн Азії від ринків розвинутих країн (так зв. теорія декаплінгу). Одним із механізмів на цьому шляху стала Чіангмайська багатостороння ініціатива (ЧБІ) щодо створення спільного валютного пулу для протидії кризі і зменшення залежності від міжнародних фінансових інститутів, зокрема, МВФ.

Сприяє зниженню залежності економічного розвитку регіону від експорту на ринки Європи та Америки також створення двосторонніх та багатосторонніх зон вільної торгівлі (на 2009 р. в регіоні налічувалось більше 200 подібних угод). Показник внутрішньорегіональної торгівлі для Східної Азії в 2008 р. склав 58 %.[1]

2. Нині найбільш потужною зоною вільної торгівлі в Східній Азії є Китай+АСЕАН (КАФТА). В 2010 р. обсяг товарообігу між сторонами склав 292,78 млрд дол. США, що у порівняні з 2009 р. зафіксувало зростання на 37,5 %. Тож тенденцією, яка чи не найбільш виразно проявляється у процесах регіоналізації в ПСА, є посилення ролі Китаю і, відповідно, динамічний розвиток процесів у руслі його інтересів. В рамках КАФТА скасовані більшість митних тарифів, податків, а також кількісних обмежень у взаємному товарообігу, що дозволяє Китаю відтіснити конкурентів з третіх країн в імпортних операціях у регіон. Не тільки обсяги торгівлі, а й фінансові вливання Китаю в інфраструктурні проекти країн-учасниць АСЕАН, пільгове кредитування та підтримка їх модернізації створили сприятливі умови для масштабного залучення китайських компаній до ведення бізнесу в регіоні. Зі свого боку Китай очікує лояльності країн АСЕАН щодо можливості переходу на юань в регіональних розрахунках. Підвищується роль Сянгана (Гонконгу) як офшорного центру розрахунків в юанях, аналогічна форма розрахунків прийнята в операціях між Гуансі-Чжуанським автономним районом та країнами АСЕАН. Це дозволяє припустити, що в середньостроковій перспективі юань перетвориться на валюту регіональних розрахунків, з можливістю дальшої інтернаціоналізації.

3. Глобальна криза призвела до зниження ролі АСЕАН як координатора інтрарегіонального діалогу. Про це свідчить, зокрема, доля участі АСЕАН і держав «північної трійки» у створенні чіангмайського пулу в 120 млрд дол., де країни ПСА повинні внести лише 20 % даної суми, а інші 80 % – Китай, Японія, РК. Контролювати інвестиції відповідного фонду країни будуть відповідно до своїх внесків. Та й сам факт, що починаючи з 2008 р. наряду із самітами АСЕАН+3 значно інтенсифікувалися щорічні зустрічі у форматі КНР-Японія-Південна Корея, порядок денний яких включає проблеми економічного і політичного співробітництва в АТР, свідчить про появу нового «вузького», але впливового центру прийняття рішень в Східній Азії.

Водночас через інститут АСЕАН розширюється можливість залучення позарегіональних держав у справи регіону. Заслуговує на вивчення досвід Туреччини, яка, будучи саме такою позарегіональною державою, в 2010 р. приєдналася до Балійського договору про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії, що є передумовою для поглибленого діалогу з АСЕАН, а також для співробітництва з іншими інтеграційними об’єднаннями, ядром яких є АСЕАН*.

Можливості України в регіоні

Сукупний ринок країн Східної Азії є значним і має тенденцію до дальшого зростання. Експерти прогнозують середнє зростання ВВП для країн регіону в 2011 р. на рівні 5 % (з коливаннями для Китаю -10 %, Японії-1,8 %, за даними МВФ). Це дає підстави стверджувати, що попит на імпорт певних видів продукції буде збільшуватися, а відтак Україна має можливості збільшити експорт традиційних груп товарів до країн АСЕАН і, принаймні, зберегти існуючі рівень товарообігу з Китаєм та Японією.

В умовах глобальної кризи та зменшення сукупного українського експорту, обсяги постачань українських товарів в Азію скоротилися найменше – на 14 % (в цілому на 28 %). У 2010 р. частка країн Азії у загальному експорті товарів зросла на 5 % – до 28 %. Таке збільшення обумовлене традиційно значними обсягами поставок металургійної продукції, однак спостерігається зростання також експорту продукції аграрного та машинобудівного секторів[2].

Несприятливою тенденцією є зростання китайського експорту на ринки країн АСЕАН, в тому числі тих категорій товарів, які є конкурентними українським. В умовах функціонування зони вільної торгівлі Китай-АСЕАН, регіоналізації китайської валюти та зміцнення китайсько-асеанівських економічних зв’язків в цілому, українські товари відчувають більшу дискримінацію на східноазійських ринках. Так, ринки країн АСЕАН є значними споживачами сталі – щорічний обсяг споживання перевищує 40 млн т, з якого більше половини складають імпортні поставки. Запровадження режиму вільної торгівлі АСЕАН-Китай надало істотних переваг китайській металургійній продукції.

Співробітництво в сфері машинобудування є перспективним з цілою низкою країн АСЕАН (на відміну від того ж Китаю, де рівень конкуренції є високим, а держава захищає національне виробництво). Саме в цьому регіоні зберігається стійкий попит на машини й устаткування для будівельної промисловості, нафтохімії, нафто- і газовидобутку, переробки сільгосппродукції тощо. Дальша лібералізація регіонального ринку була б сприятливою для створення виробничих мереж в регіоні. Звичайно, це потребуватиме значних капіталовкладень, а також врахування фактору нарощування аналогічної продукції з Індії та Китаю.

Особливо перспективним видається співробітництво у цій галузі з В’єтнамом – країною, яка має чи не найбільш високі показники економічного зростання в регіоні. Сприятливим чинником двостороннього співробітництва є історична пам’ять (українські спеціалісти закладали основи в’єтнамської промисловості, багато в’єтнамських кваліфікованих кадрів здобували освіту в СРСР). Країна наразі переживає період індустріальної модернізації, яка охоплює галузі важкої та легкої промисловості, будівництва. Але слід зазначити, що рівень зовнішньоторговельних обмежень В’єтнаму вищий ніж в інших країнах АСЕАН. Крім того, такі країни як Японія, Китай, Республіка Корея, Тайвань належать до провідних у сфері машинобудування, а, з урахуванням створення ними зон вільної торгівлі з країнами АСЕАН, конкуренція для українських товарів значно збільшується. Для України залишається відкритим сегмент недорогої технічної продукції.

Затребуваною на ринках Південно-Східної Азії є українська агропромислова продукція. З огляду на зростання населення регіону, а також урізноманітнення продовольчих вподобань (відхід від споживання суто рису і кукурудзи) потреба в зерновому імпорті зростатиме. За прогнозами експертів, попит на пшеницю в регіоні до 2018 р. зросте до 36 млн т щорічно у порівнянні із нинішніми 20-23 млн т. І ці показники не враховують такі величезні ринки як китайський та індійський. Потенціал України для забезпечення азійських країн зерновими може бути реалізований вже в найближчі роки. Через повінь на початку 2011 р. один із основних постачальників зернових в регіоні – Австралія значно скоротила обсяги експорту. Україна могла б наростити тут свою присутність, однак подовження експортних обмежень на вивіз зернових, а також поступове скорочення площ посівів зернових на користь технічних культур, зокрема, рапсу не дозволяють цього зробити.

Країни Східної Азії традиційно є значними споживачами української продукції ОПК. Регіон стабільно утримує перші місця за імпортом зброї (за даними СІПРІ, на нього припадає 41 % світового збройного трансферу). Особливе місце тут належить Китаю. Очікується, що через три роки обсяг торгівлі зброєю з ним сягне позначки 1,2 млрд дол. Паралельно, Китай сам перетворюється на конкурента України на збройових ринках Південно-Східної Азії. Фактично, за даними Kanwa Asian Defence[3] тільки В’єтнам, Філіппіни та Бруней не є покупцями китайської зброї. Всі інші країни ПСА більшою або меншою мірою вже зав’язані на китайські поставки.

Таким чином, за основними статтями українського експорту до країн Південно-Східної Азії, Китай перетворюється на потужного конкурента України, що вже зараз можна віднести до ризиків для вітчизняної економіки, яка має чітко виражений експортоорієнтований характер.

Рекомендації

Аналіз стану інтеграційних процесів в Східній Азії дозволяє дійти висновку про динамічність перерозподілу ринків і формування преференційних торгівельних режимів у регіоні, а також наявності конкуруючих моделей регіоналізму. Успішність інтеграційних процесів у Східній Азії значної мірою буде залежати від того, як різні за своєю вагою країни зможуть гармонізувати свої економічні та політичні інтереси. Наразі все свідчить про те, що регіон і надалі буде стрімко розвиватися в економічному відношенні безвідносно до того, який саме формат інтеграційного об’єднання виявиться більш життєздатним.

• Говорити про набуття повноправного членства Україною в одному із інтеграційних об’єднань ПСА наразі доцільно стосовно АСЕМ. Приєднання України до цього форуму доцільне з точки зору географічного розташування, яке робить Україну природною зв’язувальною ланкою між Європою та Азією. Членство в АСЕМ дозволить Україні приєднатися до перспективних економічних, фінансових та інфраструктурних проектів євразійського масштабу.
• Україні слід вивчити можливість підписання Договору про дружбу і співробітництво з країнами Південно-Східної Азії, який відкриє перспективи тіснішої взаємодії з АСЕАН. Заслуговує на увагу досвід Туреччини як позарегіональної держави, яка у 2010 р. підписала подібний договір. Активізація всебічного діалогу з інтеграційними структурами в Східній Азії вже зараз потребує створення механізму представництва України при секретаріатах організацій, розгляду можливості набуття статусу партнера по діалогу. Це надасть можливість розробляти довгострокові плани співробітництва, вчасно схоплювати та реагувати на економічні потреби і можливості регіону, у відповідності з ними перебудовувати систему пріоритетів у зовнішньоекономічній діяльності, бути готовою до будь-яких економічних регіональних змін.
• Створення в регіоні численних зон вільної торгівлі та встановлення преференційних відносин в середині інтеграційних структур в ПСА не відповідає інтересам України з точки зору нарощування та диверсифікації експорту. В цьому контексті очікуване підписання угоди про вільну торгівлю із Сінгапуром, переговори про що тривають, також не є механізмом збільшення українського експорту, оскільки після приєднання України до СОТ для українських виробників фактично діє режим вільної торгівлі на території Сінгапуру. Підписання угоди покликане відкрити український ринок для товарів походженням із Сінгапуру або тих, які він реекспортує (здебільшого походженням із Китаю). На думку експертів, ефективнішим для України було б створення зони вільної торгівлі не з окремими країнами, а з азійськими інтеграційними структурами. Втім це питання потребує вивчення з огляду на специфіку експорту країн ПСА та їх взаємодоповнюваність з українським експортом.
• Враховуючи жорстку конкуренцію на ринках машинобудування, металургії та озброєнь Південно-Східної Азії, Україні слід опрацювати пропозиції щодо реалізації привабливих комплексних проектів виробничої кооперації, залучення України до реконструкції та модернізації у відповідних галузях. Особливу увагу слід звернути на розвиток відносин з В’єтнамом і Брунеєм як країнами, які мають потужний економічний потенціал та зацікавлені у диверсифікації своїх економічних зв’язків.

Відділ глобалістики та безпекових стратегій

* Цей список не є вичерпним, однак мета даного матеріалу вимагає зосередитися на основних.

* Раніше формат АСЕАН+6, що передбачав участь 10 країн АСЕАН плюс Китай, Японія, Південна Корея, Індія, Австралія та Нова Зеландія. З приєднанням з 1 січня 2011 США і Росії перетворився на АСЕАН+8.

[1] D. Rai. Asian Economic Integration and Cooperation: Challenges and ways Forward for Pan-Asian Regionalism // GIGA Working Paper. – Nov.2010. -# 152. . [Електр.ресурс]. – Режим доступу: / www.giga-hamburg.de/workingpapers

* Відповідно до поправки до Балійського договору, ухваленої у 1987 р., до нього, за згоди всіх підписантів, може приєднатися й позарегіональна держава, а з 2010 р. – ще й міжнародна організація, що відкриває двері до приєднання ЄС, а в перспективі й ШОС.

[2]Другий рік України у СОТ: тенденції у зовнішній торгівлі товарами та аналіз виконання зобов’язань. Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки, червень 2010.- С.11. [Електр.ресурс]. – Режим доступу: brc.undp.org.ua/img/publications/Ukraine_WTO_II_UKR.pdf

Який регіону Тамбова

English • На русском

Електронний журнал «Ефективна економіка» включено до переліку наукових фахових видань України з питань економіки (Категорія «Б», Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.07.2019 № 975)

Ефективна економіка № 4, 2012

Т. В. Романова,

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ «РЕГІОН»

THEORETICAL APPROACES TO UNDERSTANDING THE ESSENCE OF THE CONCEPT «REGION»

Анотація. У статті досліджено особливості підходів до розуміння поняття «регіон» різними науковцями. Наведено основні характеристики та принципи дослідження цієї наукової категорії. На основі проведеного аналізу сформовано власний підхід до визначення регіону з урахуванням всіх особливостей та критеріїв фактичного синтезу теоретичної оцінки об’єкту дослідження.

Annotation. In the article there has been researched the features of approaches to understanding the concept of “region” by various scientists . The basic characteristics and principles of investigation concepts are considered. Based on the analysis set up its own approach to the determination of the region with all the features and criteria for the actual synthesis of theoretical evaluation of the object of research.

Ключові слова: регіон, система, структура регіону, класифікація регіонів, регіональна політика.

Вступ. Регіональна проблематика характеризується багатоманітністю поглядів та різним розумінням термінології предмета. Існуючі підходи до визначення регіону досить сильно відрізняються, у зв’язку з чим необхідне уточнення розуміння економічної категорії «регіон». У вітчизняній і в зарубіжній науковій літературі немає чіткого визначення даного поняття, що є однією з причин різноманіття напрямів і методологічних концепцій в сучасних регіональних дослідженнях в Україні і за кордоном.

Виклад основного матеріалу. Сучасна історія регіональної політики започаткована у 20–х роках минулого сторіччя, але у практичній реалізації сягає прадавніх часів. Ще в античній Греції, Римській імперії та країнах Стародавнього Сходу в управлінських колах замислювалися над впровадженням регіональної політики (у своєму розумінні). Від стану регіональної політики залежали тривалість і стабільність управління на підвладних територіях, зокрема насильницьки завойованих і поневолених. Значну роль у системі управління великою територією на цьому етапі розвитку країн набула реалізація такої політики, яка б сприяла наповненню казни за рахунок збирання данини та дозволяла тримати підвладні території у покорі [1, с. 40].

Поняття «регіон» походить від латинського слова «regio», що у перекладі означає «країна», «край», «область». У довідкових та енциклопедичних виданнях, що мають універсальний характер, визначення регіону, як правило, ототожнюється з поняттям району. Наприклад, у Радянській енциклопедії визначено, що «регіон – це те саме, що і район» [2, с. 1107], а «район – у широкому розумінні підрозділ будь-яких територій по будь-яким ознакам та особливостям» [2, с. 1095]. Регіон – це «область, район; частина країни, що відрізняється від інших областей сукупністю природних ознак та (або) історично визначених, відносно стійких економіко-географічних чи інших особливостей, які нерідко поєднуються з особливостями національного складу населення» [3, с. 422].

Доцільно зазначити, що категорія «регіон» у широкому розумінні вживається для розмежування території країни за різними ознаками, наприклад географічними, адміністративно-територіальними, етнічними. З економічної точки зору під цією категорію розуміють відносно цілісну відтворювальну соціо-еколого-економічну систему господарської території, самостійну в адміністративно-правовому відношенні, яка є складовою частиною країни, виділяється своїм економіко-географічним положенням, комплексом природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спеціалізацією і структурою господарства, спільністю екологічних проблем, а також високим рівнем внутрішніх соціально-економічних зв’язків [4, с. 29-30].

У більш вузькому розумінні, деякі дослідники визначають регіон як господарсько-економічну спільність (наприклад, російський Волго-Вятський регіон, німецький Рур, американський Середній Захід і т.д.), інші – як географічно-адміністративну одиницю (область – в Україні чи Росії, земля – у Німеччині, штат – у США, і ін.), треті як культурно-історичну область (Поволжя, Північна Росія – у РФ, Нова Англія – у США і т.п.) [5, с. 15].

Поняття регіон є визначальним для значної кількості наук, зокрема географії, економіки, регіоналістики. Дослідженням цього поняття в різні часи займалися відомі мислителі, наприклад Геродот, Парменид, Аристотель, Платон, Цицерон, пізніше – Ш. Монтеск’є, К. Ріхтер, Ж. Боден, М. Вебер.

У Росії проблеми регіонального розвитку досліджували В.І. Вернадський, М.М. Кармазин, С.М. Соловйов, Л.І. Мечніков та інші видатні вчені.

Наприкінці XX – початку XXI століття відбулася зміна парадигми регіонального економічного розвитку й регіональної політики. Замість традиційної теорії розвитку регіонів прийшли концепції міжрегіональної конкуренції, регіонального розвитку в умовах глобалізації та інтеграції світових економічних процесів. Сутність такої концепції сформульована А.Г. Гранбергом: «Наше ключевое слово – регион, наше мировоззрение – мир регионов, наши главные идеи – устойчивое развитие, регионализм и интеграция» [6, с. 85].

На сучасному етапі розвитку вітчизняної та зарубіжної наукової думки поняття «регіон» набуло значного поширення. Незважаючи на це, єдина точка зору на сутність цього поняття відсутня, що обумовлено можливістю неоднозначного трактування цієї категорії.

Аналіз наукових робіт різних науковців дав змогу прийти до висновку, що існують такі підходи до визначення регіону:

1) у широкому та вузькому розумінні;

2) за географічними, демографічними, соціальними чи економічними ознаками;

3) за адміністративними ознаками;

4) за факторними параметрами;

5) визначення регіону як об’єкту управління.

Забезпечення наукового підходу під час формування і реалізації регіональної політики вимагає чіткого обґрунтування її теоретико-методичних та методологічних засад.

Виділяють наступні підходи до поняття «регіон»: регіон як економічна система і регіон як соціально-економічна система [7, с. 13].

Радянський академік М.М. Некрасов під регіоном розумів «велику територію країни з більш-менш однорідними природними умовами і характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил на основі сполучення комплексу природних ресурсів і матеріально-технічною базою, виробничою і соціальною інфраструктурою» [7, с. 8].

На думку В.К. Симоненка, «регіон – це господарська територія, що виділяється своїм економіко-географічним положенням, природними, трудовими ресурсами, спеціалізацією, структурою господарства, цілісністю екологічних, демографічних та інших проблем, своєю роллю в міжнародному поділі праці» [8, с. 27]. Зі схожої позиції визначення регіону як просторово-територіальної концентрації галузей народного господарства підходив і Б.М. Данилишин зі співавторами, який визначає, що регіон відрізняється від інших територіальних утворень специфічністю складових елементів, які характеризуються взаємопов’язаністю, єдністю, цілісністю, і які мають комплексоутворюючі властивості [9, с. 12].

Деякі автори намагаються об’єднати різні підходи до визначення поняття регіону, та навести узагальнююче визначення: «під регіоном слід розуміти область, район, частину країни (систему політичної й адміністративної децентралізації), що відрізняється від інших сукупністю природних або історично сформованих, відносно стійких економіко-географічних та інших особливостей, що нерідко сполучаються з особливостями національного складу населення [5, с. 14].

З позиції територіального підходу до визначення регіону підходить П.В. Ґудзь, який пропонує розрізняти такі рівні поняття «регіон»: мега, мезо-, мета-, макро-, мікро- та міні регіони [10, с. 15].

Окремі дослідники визначають регіон як «найбільшу адміністративно-територіальну одиницю субнаціонального рівня, яка має виборну владу, юридичну незалежність і власний бюджет» [11, с. 14].

В. Прокопенко, досліджуючи теоретичні аспекти системного дослідження економіки регіонів, тлумачить термін «регіон» з точки зору його системної цілісності: «Регіон стає цілісним господарством, якщо розвиває свою систему органів управління економікою, що включається в механізм державного регулювання економіки країни» [12, с. 33].

Деякі автори не намагаються надати конкретне визначення поняття, а лише узагальнюють, що «регіон – це територія, яка відрізняється достатньо характерними ознаками для того, щоб відокремити її від сусідів» [13, с. 22].

Інші підходи до визначення поняття регіону засновуються на інших критеріях. На думку О.І. Добриніна, під регіоном слід розуміти «територіально спеціалізовану частину народного господарства країни, що характеризується єдністю та цілісністю виробничого процесу» [14, с. 9].

Окремі вчені намагаються розширити дане визначення, на їх думку «регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу країни, але і відносно самостійною його частиною із закінченим циклом виробництва, характерними формами проявленню стадій виробництва та специфічними особливостями соціальних та економічних процесів» [15, с. 14].

Виокремлення кордонів досліджуваного регіону залежить від вибору тих критеріїв, які і будуть їх окреслювати [16, с. 182]:

– у географічному аспекті, це може бути територія всередині країни, або територія декількох країн, яка являє собою систему;

– в економічному аспекті, це один вид економічної діяльності, або декілька видів, які системно між собою пов’язані;

– у соціальному аспекті, в систему регіону може входити одна група населення, або декілька груп, які пов’язані між собою способом життя, виробництвом, розподілом, перерозподілом та споживанням матеріальних благ;

– в історико-культурному аспекті, це система, яка об’єднує громаду, або громади, які характеризуються єдністю в історичному розвитку, культурних традиціях, релігійному віросповіданні та спорідненості у встановленому укладі життя.

Спираючись на аналіз чинних законодавчих документів, у яких регулюється адміністративно-політичний устрій держав включно з регіональним рівнем урядування, італійський вчений-правник М. Волпі [17] запропонував таку класифікацію регіонів:

– регіон як форма децентралізації;

– адміністративний регіон – територіальна одиниця, якій надано адміністративну, а не законодавчу автономію;

– політичний регіон – територіальна одиниця, що має власні законодавчі повноваження.

На підставі проведених досліджень вважаємо, що регіон – це визначена територіальна одиниця, яка має індивідуальні властивості різних рівнів свого існування та характеризується взаємозв’язком сукупності елементів своєї структури.

Економічний розвиток регіону – це цілеспрямована, направлена, закономірна та позитивна зміна сукупності господарських відносин існуючої територіальної одиниці держави.

Висновки. На сучасному етапі розвитку наукової думки у вітчизняній літературі поняття «регіон» є одним із вихідних і є всебічно розповсюдженим. Однак, сутність даної категорії має неоднозначне трактування, що може призвести до упущення в його розумінні через відсутність комплексності дослідження цієї категорії. Проте, у теоретичному аспекті всі обґрунтовані визначення даних понять мають право на існування, адже дозволяють проводити всебічний глибокий аналіз та синтез різних точок зору, що є необхідною передумовою для розвитку наукових досліджень економічних категорій та визначень економічних явищ.

Список літератури:

1. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети: монографія / За ред. З.С.Варналія. – К.: НІСД, 2007. – 768 с.

2. Советский энциклопедический словарь / под ред. А.М. Прохорова. – М.: Советская энциклопедия, 1982. – 1600 с.

3. Словарь иностранных слов. – М.: Русский язык, 1986. – 608 с.

4. Герасимчук З.В. Організаційно-економічний механізм формування та реалізації стратегії розвитку регіону: монографія / З.В. Герасимчук, І.В. Вахович. – Луцьк: ЛДТУ, 2002. – 248 с.

5. Макогон Ю.В. Нова регіональна економічна політика в Україні: проблеми і перспективи розвитку / Ю.В. Макогон // Схід. – 2005. –№ 3(69). – С. 14 – 27.

6. Гранберг А.Г. Оптимизация территориальных пропорций народного хозяйства / А.Г. Гранберг. – М.: «Экономика», 1973. – 248 с.

7. Гутман Г. В. Управление региональной экономикой / Г.В. Гутман, А.А. Мироедов, С.В. Федин – М.: Финансы и статистика, 2001. – 176 с.

8. Симоненко В.К. Регионы Украины: проблемы развития / В.К. Симоненко. – К.: Наукова думка, 1997. – 264 с.

9. Продуктивні сили економічних районів України / Б.М. Данилишин, Л.Г. Чернюк, О.В. Горська, М.І. Фащевський, Л.С. Антонієва, І.М. Щедрова, М.П. Нікітюк, Д.В. Клиновий – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2000. – 520 с.

10. Ґудзь П.В. Економічні проблеми розвитку курортно-рекреаційних територій / П.В. Гудзь – Донецьк: ІЕПД НАН України, ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2001. – 270 с.

11. Інститути та інструменти розвитку територій. На шляху до європейських принципів / під ред. С. Максименка. – К.: Міленіум, 2001. – 244 с.

12. Прокопенко В.Л. Теоретичні аспекти системного дослідження економіки регіонів / В.Л. Прокопенко // Теорії мікро-макроекономіки: зб. наук. пр. Вип. 17. – К., 2006. – С. 32–37.

13. Коваленко Е.Г. Региональная экономика и управление: учебное пособие \ Е.Г. Коваленко. – СПб.: Питер, 2005. – 288 с.

14. Добрынин А.И. Региональные пропорции воспроизводства / А.И. Добрынин. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. – 127 с.

15. Региональная экономика: учебное пособие / под ред. М.В. Степанова – М.: ИНФРА – М, Изд-во Рос.экон. акад., 2002. – 463 с.

16. М.В. Панько Теоретичні підходи до формування змісту економічного поняття „регіон” // Науковий вісник національного лісотехнічного університету України: збірник науково-технічних праць. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.11. – С. 181-185.

Стаття надійшла до редакції 28. 03 .201 2 р.