§ 18 Реформи 60-х — 70-х рр. XIX ст. у Російській імперії та їхній вплив на українські землі.

З якою метою була проведена селянська реформа 1861 року?

Якою була система освіти у Наддніпрянщині в першій половині XIX ст.?

Скільки років тривала рекрутська служба у війську?

Упродовж уроку з’ясуйте, якими були суть і результати реформ 60—70-х рр. XIX ст. у Російській імперії.

1. Причини реформ 60-х — 70-х рр. XIX ст. Реформа місцевого самоврядування.

З метою зменшення відставання у розвитку від провідних країн світу російський уряд у 1860—1870-х рр. провів низку реформ задля модернізації різних сфер життя суспільства. При цьому можна виділити дві основні причини реформ. Перша — це необхідність пристосувати російське самодержавство до нових соціально-економічних умов: розвитку промисловості (індустріалізації), зростання кількості підприємців та робітників, вільних селян. Друга причина — необхідність зменшення напруження (загрози революційних подій) у суспільстві.

Отже, першою була аграрна реформа 1861 року. Другою стала земська реформа 1864 р. Для поліпшення управління на місцях імперський уряд створив губернські та повітові земства — виборні органи місцевого самоуправління. До земств обирали представників від дворян, буржуазії (підприємців) та селян. Земства займалися лише місцевими господарськими справами: утриманням шляхів, шкіл, лікарень, агрономічної та ветеринарної служби тощо. Земства могли приймати рішення про грошові збори для різних потреб, але ці рішення не були обов’язковими для населення — гроші здавали на добровільній основі. Земствам не підпорядковувалася поліція, і будь-яку їхню постанову міг відмінити губернатор.

Подібно до земської, в 1870 р. було проведено міську реформу. В ході цієї реформи утворили органи міського самоуправління — думи, які обирали на чотири роки платники податків віком від 25 років. Міські думи займалися переважно господарськими справами, упорядкуванням міст, торгівлею, промисловістю тощо. Земська та міська реформи привели до утворення самоврядних органів, які розв’язували проблеми життя місцевих громад.

1. Якими були причини реформ 1860—1870-х рр. у Російській імперії?

2. Які зміни передбачала земська реформа? Коли її розпочали?

3. Що передбачала і коли була проведена міська реформа?

Київська міська дума

Дослідник про земську реформу в Україні. Михайло Юрій (український історик):

«В Україні утворено 6 губернських і 60 повітових земських управ (на Лівобережжі та Півдні). На Правобережжі земства введено лише у 1911 р.».

Примітка. Уряд затримав земську реформу на Правобережжі через побоювання збільшення там впливів польської шляхти.

1. Які події першої половини XIX ст. вплинули на особливості проведення земської реформи у Правобережній Україні?

Будинок земської управи у м. Олександрія (нині — Кіровоградської обл.)

Детальніше про. вибори до земств

Виборців поділили на три курії: повітових землевласників, міських виборців і виборних від сільських товариств. Право участі у виборах за 1-ю курією мали власники не менш ніж 200 десятин землі, власники іншого майна на суму не нижче 15 тис. рублів або з річним прибутком не менше 6 тис. рублів. Вибори за селянською курією були багатоступеневими: сільські товариства обирали представників на волосні сходи, ті — виборників, а останні — «гласних» (представників) у повітові земські збори. Виборцями міської курії були особи, які мали купецькі свідоцтва, підприємці з річним обігом не нижче 6 тис. рублів, а також власники нерухомості у місті на суму від 500 рублів. Від виборів, таким чином, були усунуті наймані робітники, дрібна буржуазія, інтелігенція.

Будинок губернського земства у Полтаві

Дослідник про реформу місцевої влади. Віталій Сарбей (український історик):

«У земському самоврядуванні брало участь усе населення, яке мало земельну власність: дворяни, духовенство, міщани, селяни. Від них шляхом самообкладання кожної десятини землеволодінь надходили й кошти для різноманітної діяльності земств. Наприкінці XIX ст. земства підпорядковували собі майже все економічне і культурне життя у повітах українських губерній Лівобережжя та Півдня».

1. Про яке джерело фінансування земств згадано у документі?

Засідання Херсонського земства — першого в Україні

Детальніше про. діяльність земств

Земства опікувалися будівництвом шляхів сполучення місцевого значення, налагодженням поштової служби; утримували початкові та професійні школи, навчання в яких було безкоштовним; створювали лікарні, сиротинці; сприяли підвищенню культури землеробства селян, зокрема постачали насіння, сільськогосподарські машини, започатковували курси, виставки, сприяли розвиткові кооперативного руху та кредитних установ. Більшість справ земства фінансували самі.

Будинок земської школи в с. Богодарівка (нині — Полтавської обл.)

2. Реформи у сфері народної освіти та друку. Судова реформа.

У 1863 р. було реформовано систему вищої освіти: університетам повернули автономію, яку імператор Микола І ліквідував 1835 року. Університети відтепер могли обирати собі керівників і самостійно розпоряджатися фінансами. В 1864 р. розпочалася реформ початкової освіти: усі початкові школи перейменували у народні училища, які були безстановими й мали працювати за єдиними програмами. Того ж 1864 р. реформували середню освіту: створювали мережу класичних гімназій та реальних училищ. Після завершення класичної гімназії можна було вступати до університету, а після реального училища — до вищих технічних шкіл.

У 1865 р. провели реформу цензури (державного нагляду за змістом друкованих видань): цензурні установи передавали від Міністерства народної освіти до Міністерства внутрішніх справ. Згідно із запровадженими «Тимчасовими правилами», попередній цензурі підлягали друковані твори для широкого читацького кола. Натомість цензуру скасовували для книг і періодичних видань, які за тематикою могли менше впливати на суспільну думку.

У 1864 р. була проведена також судова реформа, що встановлювала єдиний для всього населення суд, відкритість судового процесу, незалежність суддів від адміністрації, змагальну систему судочинства: з прокурором звинувачення й адвокатом захисту. Утворено інститут присяжних засідателів, яких обирали жеребкуванням із представників усіх станів. Вони, вислухавши обидві сторони, встановлювали, винний чи не винний підсудний, а міру покарання визначали, згідно із законами, суддя та члени суду. Судова реформа найповніше відповідала практикам судочинства європейських країн.

1. Які зміни відбулися в освіті після її реформування?

2. Коли була проведена і які зміни передбачала реформа цензури?

3. Як діяв суд після реформи 1864 року?

Детальніше про. вищу освіту для жінок

Хоча жінкам не дозволяли навчатися в університетах, для них запровадили приватні вищі жіночі курси. Відтак у Києві було відкрито вищі жіночі курси: 1870 р. — природничого, а 1878 р. — фізико-математичного та історико-філологічного спрямування. Жінки отримали змогу вчителювати.

Детальніше про. створення початкових шкіл та контроль над ними

Початкові школи могли створювати державні, громадські установи, приватні особи, однак навчальний процес контролювали губернські та повітові або міські шкільні ради, які складались із державних чиновників, духовенства, представників земств та міських рад.

Дослідниця про шкільну освіту для жінок. Надія Полежаєва (український історик):

«. 10 травня 1860 року затверджено «Положення про жіночі училища відомства Міністерства народної освіти». За цим «Положенням» жіночі училища могли бути двох розрядів. Училища першого розряду мали шестирічний термін навчання. У них викладали: закон Божий, російську мову і словесність, арифметику й початкову геометрію, географію, історію (загальну та російську), природознавство, фізику, чистописання і рукоділля. Жіночі училища другого розряду мали трирічний термін навчання (і меншу кількість навчальних дисциплін). »

1. Визначте різницю між жіночими училищами першого і другого розрядів.

Фундуклеївська жіноча гімназія. Київ. З листівки початку XX ст.

Реформа освіти

Уведено єдину систему початкової освіти в народних училищах; навчання було змішаним: хлопчики та дівчатка вчилися разом російською мовою.

Створено мережу класичних та реальних гімназій.

Відкрито жіночі училища та вищі жіночі курси.

Відновлено автономію університетів.

Жінки отримали змогу вчителювати.

Збільшилася кількість науково-популярної літератури та підручників.

Курсистка. Художник М. Ярошенко, 1893 р.

3. Військова реформа. Результати реформ.

Військова реформа 1874 р. відміняла рекрутські набори і запроваджувала загальну військову повинність для чоловіків віком від 21 до 40 років. У сухопутних військах служили 6 років та ще 9 були у запасі, на флоті — 7 років і 3 у запасі. В армії заборонили тілесні покарання. Для підготовки офіцерських кадрів були створені військові гімназії, спеціалізовані юнкерські училища й академії.

Реформи 60-х — 70-х рр. XIX ст. започаткували прогресивні зміни у Наддніпрянській Україні. В економічній сфері вони створили підґрунтя для розвитку промисловості та сільського господарства, утвердження ринкових відносин на засадах приватної власності й вільної конкуренції; у соціальній сфері сприяли розвитку регіонального самоврядування, осучасненню судової та освітньої систем. Однак реформи були половинчастими, оскільки поруч із прогресивними змінами залишалися стара основа державного устрою — самодержавство, а також контроль імперської адміністрації над новоутвореними органами місцевого самоврядування, судами, закладами освіти, пресою. Зрештою, і метою реформ було не ослаблення, а, щонайменше, збереження чи й зміцнення позицій самодержавства, хіба що новим способом.

Разом з тим, реформування подекуди привело до непрогнозованих з боку імперської влади результатів. Зокрема, земська реформа дала змогу сформуватися авторитетним та дієвим органам місцевого управління. Більше того — в українському суспільстві земства почали сприймати як організації, опозиційні до політики російського царизму. Із земських установ вийшло багато відомих у майбутньому українських громадських діячів. Отже, попри половинчастість, непослідовність та незавершеність, реформи 60-х — 70-х рр. XIX ст. відіграли позитивну роль у формуванні модерного українського суспільства: його трансформації з аграрного в аграрно-індустріальне.

1. Що таке загальна військова повинність, і коли її було введено?

2. Чому реформи 60-х — 70-х рр. вважають половинчастими?

3. До яких непрогнозованих з боку уряду результатів привели реформи?

1. «Розшифруйте» абревіатуру.

Дослідниця про юнкерські училища Наддніпрянщини. Анна Махінько (український історик):

«Наказом Військового міністерства від . 1865 р. в українських землях . було засновано 4 (юнкерських) училища. Першим, . того ж року, почало функціонувати піхотне юнкерське училище в Чугуєві, де мали готувати офіцерів для Харківського військового округу. Для підготовки молодших офіцерських кадрів для частин Одеського військового округу . 1865 р. відкрито піхотне юнкерське училище (в Одесі). Для комплектації офіцерами кавалерійських частин південно-західних округів . того ж року відкрилось Єлисаветградське кавалерійське юнкерське училище. З 1876 до 1886 р. при ньому діяло козацьке відділення. Останнім. 1865 р. почало працювати юнкерське училище в Києві. »

1. Офіцерів для яких родів військ готували в Наддніпрянщині у другій половині XIX ст.?

Юнкер кавалерійського училища

Дослідник про соціальні зміни на селі в пореформений період. Андрій Чуткий (український історик):

«Незважаючи на свою незавершеність та недоліки, буржуазні реформи 60—70-х років XIX ст. сприяли демократизації життя та переходу Російської імперії на капіталістичний шлях розвитку. Почали зростати культурний та освітній рівні населення. Були подолані різні зловживання у військовій та фінансовій сферах, удосконалене судочинство, визнана рівність громадян незалежно від їх станової належності».

1. Висловіть судження. Як дослідник ставиться до реформ 60—70 рр. XIX ст.?

У народному училищі. Світлина кінця XIX — початку XX ст.

Коли в Україні було розпочато реформу міського самоврядування, . у США була прийнята П’ятнадцята поправка до конституції, яка надавала виборчі права темношкірим громадянам та колишнім рабам.

Підсумуйте свої знання.

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— 1864 р. — земська реформа;

— 1864 р. — судова реформа;

— 1864 р. — освітня реформа;

— 1865 р. — реформа цензури;

— 1870 р. — реформа міського самоврядування;

— 1874 р. — військова реформа.

2. Поясніть значення понять: земства, класичні гімназії, реальні училища.

3. Підготуйте есе на тему: «Освіта в Україні у пореформений період».

4. Заповніть таблицю: «Реформи 60—70-х років XIX ст.»

Як перейменовують українські міста та села

У п’ятницю, 30 червня, ведучий ZAXID.NET Новин Андрій Дрозда розповідає про те, як триває перейменування українських міст і сіл.

Славське перейменували у Славсько

Напередодні Верховна Рада підтримала перейменування десяти населених пунктів в Україні. Зокрема, нардепи проголосували за зміну назви селища у Львівській області зі Славське на Славсько. Ніби й одна літера, а для місцевої громади це було принципово. Славсько знане у всій країні як лижний курорт, в якого є всі шанси стати конкурентом Буковеля.

Місцеві мешканці хотіли повернути історичну назву вже давно. Ще три роки тому селищна рада проголосувала за перейменування, далі рішення погодила Львівська обласна рада, а тепер уже й Верховна Рада поставила крапку у цій історії. Ініціаторкою повернення Славсько історичної назви була донедавна місцева депутатка Наталія Улинець. У родинному архіві вона знайшла документи, яким уже двісті років. Це допомогло ініціативі з повернення назви селища.

«Ми маємо документи різними мовами: німецькою мовою, полькою мовою, українсько мовою. І в жодному документі до кінця 40-х років я не бачила Славське. Якою б мовою не був документ і який би це не був документ», – каже Наталія Улинець.

«І мені просто все до купи склалося, що прийшли НКВДисти, вони все змінювали, на жаль. І втручалися в зміну власних назв населених пунктів. І, власне, змінили це «о» на «е», тому що було їм зручно російською мовою вимовляти Славськає, а, відповідно, в українській конотації це почало звучати як Славське», – пояснює екс-депутатка.

Топоніміка багато каже про історію певного краю. Іноді одна літера у назві населеного пункту відіграє велике значення. От росіянам було зручніше змінити у назві Славсько прикінцеве «о» на «е». Те саме відбулося із закарпатським Мукачево, якому назву повернули у 2017 році. І це ще квіточки, бо у процесі совкової русифікації назву Славсько взагалі ж могли змінити на якесь Гірське. По-російськи, Горноє. А що? Хороша ж назва. Всєм всьо понятно.

До Верховини справа не дійшла

Приблизно так у 1962 році змінили назву гуцульської столиці – селища Жаб’є, яке відтоді стало Верховиною. І хоч місцеві між собою далі вживають автохтонну назву, але офіційно її так і не повернули. Можливо, це справа найближчого майбутнього. Все ж таки Жаб’є звучить оригінальніше і цікавіше, ніж назва марки сигарет без фільтру часів совка.

У нас були і протилежні випадки, коли Верховна Рада спочатку перейменувала населений пункт, а потім через бажання місцевої громади змушена була повертати радянську назву. Такий казус, до речі, теж відбувся на Львівщині.

У 2016 році парламент перейменував село Андріївка у Золочівському районі на Мармузовичі. Таке рішення ухвалили у процесі декомунізації. Назва Андріївка нібито походила від прізвища комуніста Івана Андрєєва. Згодом мотив забувся, а до самої назви місцеві звикли і сприймали її як цілком ідеологічно нейтральну. Перейменування на Мармузовичі мешканці села вважали втручанням у справи громади і категорично цієї назви не сприйняли. Боролися майже п’ять років, аж поки не повернули собі Андріївку нібито на честь апостола Андрія Первозванного.

На черзі – Червоноград

Як бачимо, перейменування – це справа непроста, але процес триває. Тепер Національна комісія зі стандартів державної мови рекомендує розглянути перейменування міста Червоноград, селища міського типу Красне та ще двадцяти двох сіл у Львівській області, назви яких не відповідають нормам української мови або стосуються російської імперської політики.

Особлива увага до населених пунктів, які були перейменовані у часи Радянського Союзу. Йдеться про села Червоне Золочівської громади та Переможне Комарнівської громади, а також про місто Червоноград. Їхні назви мають замінити повністю, а саме повернути історичні. Той же Червоноград від заснування до 1951 року називався Кристинополем. Національна комісія виокремила також назви сіл та міст, які можуть мати стосунок до російської імперської політики. Наприклад, йдеться про такі назви як Красне, Заводське, Трудове, Трудолюбівка, Красносільці та Красницю. Деякі з них справді типово радянські. Однак ті, що походять від прикметника «красний» у значенні гарний, аж ніяк не суперечать стандартам української мови. Тож припускаю, що місцеві громади будуть проти перейменування. Щоб обґрунтувати своє рішення у них є півроку. Інакше народні депутати затвердять нові назви цих населених пунктів.

Наша країна поступово очищається від топонімів російського і радянського колоніалізму. Дебати і конфлікти – це невід’ємна частина такого процесу. Та сьогодні вже немає сумніву, що Кропивницький кращий за Кіровоград, а Горішні Плавні за Комсомольськ, який місцева влада теж захищала до останнього. Однак у такому делікатному процесі як перейменування важливо разом з водою не вихлюпнути геть і немовля.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

• Новини Тернополя
• Головні новини
• Новини Івано-Франківська
• Новини Волині
• Новини Закарпаття
• Новини Чернівців
• Новини Рівного
• Новини Хмельницького
• ZAXID.NET Новини
• Андрій Дрозда
• Червоноград
• Славська ОТГ
• Верховина

Якого року перейменували Актюбинськ

Декомунізація в Україні розпочалася ще за часів розпаду СРСР і стихійно активізувалася під час «ленінопаду» в період Революції гідності, та була підтверджена пакетом законів, ухвалених 9 квітня 2015 року Верховною Радою України. Згідно з цими законами слід перейменувати велику кількість населених пунктів, площ і вулиць, підприємств та інших закладів, які мають комуністичне походження.

За інформацією Українського інституту національної памʼяті, загалом має бути перейменовано понад 900 населених пунктів!

Зауважимо, що в «декомунізаційному пакеті законів» ідеться про можливість перейменування обласних центрів, але НАЗВИ ОБЛАСТЕЙ поки що ЗАЛИШАЮТЬСЯ СТАРИМИ, оскільки для їхнього перейменування потрібно вносити зміни до Конституції.

Наведемо ще приклади перейменування деяких міст України та історичну довідку щодо старої та нової назв: