Дзвінкі — це приголосні, у творенні яких бере участь і шум, і голос. Глухі — це приголосні, які утворюємо лише за допомогою шуму. Дзвінкі та глухі приголосні утворюють пари. Пари за глухістю та дзвінкістю утворюють і м'які звуки: [дʹ] — [тʹ], [зʹ] — [сʹ] тощо.

Теорія:

Тверді приголосні	М'які приголосні
[д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р]	[д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'], [дз'], [р'] [й]
Губні: [б], [п], [в], [м], [ф] (можуть бути напівпом'якшені)	——————–
Шиплячі: [ж], [ш], [ч], [дж] (можуть бути напівпом'якшені)	——————–

Букви ї, щ завжди позначають два звуки. Буквосполучення дж, дз інколи позначають два звуки, а інколи — один. В українській мові розрізняють тверді приголосні звуки (22) й м'які приголосні (10), голосні звуки (6).

Зверни увагу! Буква «Ї» завжди позначає 2 звуки ([= ●]). Голоснi звуки можуть були наголошеними та ненаголошеними. Зверни увагу!

В українській мові дзвінкі приголосні в кінці слів і складів треба вимовляти дзвінко та чітко. Зверни увагу! Однак, іноді при вимові дзвінкий приголосний може уподібнюватися до свого парного глухого приголосного. Це відбувається, коли дзвінкий приголосний стоїть у середині слова перед глухим звуком.

Бі і ди- це не "два", А приставки, що позначають "двічі". хоч дизиготних близнюки, хоч бінокулярний зір – все одно "кожній парі по тварі".