Як навчити дитину дбайливо ставитися до своїх речей та не губити їх

Безперечно, найважливіші в житті речі — це не речі, але погодьтеся, дуже неприємно, якщо ваш син або донька постійно щось гублять або забувають. Деякі батьки по кілька разів купують на заміну іграшки, рукавиці й шарфи, а вже про гумки для волосся, шпильки та носові хустки й говорити не доводиться.

В шкільному віці все тільки ускладнюється. Розсіяні першокласники (і не тільки) кілька разів за рік гублять змінне взуття, спортивну форму й підручники, а вміст пеналів оновлюється майже щомісяця.

Всі заклики батьків до бережного ставлення до речей, а також нотації з приводу чергової втрати не дають позитивних результатів.

Чому діти гублять речі?

Перш ніж вчити дитину слідкувати за власними речами варто розібратися чому ж дитина все губить.

Неуважність

Причина загублених речей — розсіяність та незібраність. У дошкільному віці (до 5 років) це явище можна назвати нормою. Увагу дитини приваблює все нове, яскраве, цікаве. У спробі пізнати навколишній світ: помацати, понюхати, спробувати на смак, важко стежити ще й за особистими речами.

Заглибленість у себе

Існує окрема категорія дітей, які занурені в себе: в свої думки і фантазії. Їм важко зосередитися на чомусь матеріальному — зовнішньому світі. В голові таких дітей прекрасні замки, мрії про майбутнє, довгі казки зі щасливим кінцем. Це особливість характеру, яка буде супроводжувати дитину все дитинство, а, можливо, і життя.

Мало кого здивує неуважність письменників або вчених. Але ж це не наслідок геніальності, а просто здатність повного занурення у свій внутрішній світ. Одні люди зосереджені на зовнішньому світі, а інші на внутрішньому. Тож забування своїх речей відбувається абсолютно несвідомо.

Брак часу

Часто зосередженню заважає постійний поспіх. Особливо це стосується повільних дітей. Причина цього в неправильному режимі. Поспіх в ранкові години не дозволяє дитині зосередитися на своїх речах. Він навіть не пам’ятає, у що був взутий, так як його, сонного, взувала мама. Подібна ситуація може бути в школі, якщо дитина поспішає на урок після фізкультури і боїться запізнитися. У пріоритеті стає факт запізнення з усіма наслідками, а не контроль над речами. Подібні приклади можна продовжити.

Відсутність самостійності

Деякі батьки захищають дітей від багатьох справ, включаючи турботу про власні речі. Вони самі збирають шкільний портфель, готують одяг на завтра, стежать за їхнім станом, не привертаючи до цього дітей.

Чим більше ми захищаємо маленьку людину від відповідальності за те, що з нею відбувається, чим вище шанс, що в будинку оселиться загубайко. Якщо портфель збирає мама, а на тренування — бабуся, дитина навіть не в курсі, що у неї там за речі. Ситуація, коли школяр просто не впізнав свої штани і залишив їх на лавці спортивного залу, в цьому випадку — цілком пересічна.

Підвищена завантаженість

Деякі батьки перевантажують дітей: школа, додаткові заняття з окремих предметів, гуртки за інтересами, прогулянки з собакою. Кожен день розписаний по хвилинах, незважаючи на досить юний вік. Добре це чи погано потрібно розглядати в кожному конкретному випадку, але все-таки необхідно пам’ятати, що підвищені навантаження викликають збій в роботі дитячої психіки. Дитина просто втомлюється, і неуважність є захисною реакцією психіки. Якщо це про вашу дитину, то переглянете її зайнятість.

Як навчити дитину уважно ставитися до своїх речей

Спочатку потрібно розібратися, чи вас вже спіткала доля батьків загубайчика, або те, що сталося вчора, — разова акція. Втрата речі один-два рази — випадковість, до якої потрібно ставитися з розумінням і підтримкою. Заходи потрібно приймати тоді, коли подібне відбувається з лякаючою регулярністю.

1. Зробіть позначки на дитячі речі та покажіть їх дитині. Нехай одяг має особистий логотип з літерами імені або якимось малюнком. Його легко пришити або приклеїти на речі, включаючи шкільні підручники або пенал. Ця невелика хитрість допоможе навчити дитину легко відрізняти свої речі серед інших.
2. Не давайте дітям дорогих речей. Відкладіть окремо ті речі, які для вас особливо цінні. Нехай дитина використовує їх під вашим контролем і з особливого приводу. Заведіть правило, що заміна дорогої втраченої речі завжди буде простіше і дешевше.
3. Навчайте дітей простим способам догляду за речами: покласти мокрі рукавички на батарею, заштовхати шапку в рукав, класти шкарпетки в тапочки і т.д. В цьому випадку, діти не будуть шукати речі, а знатимуть їхнє місце відповідно до ситуації.
4. Рахуйте предмети і озвучуйте. Збираючи дитину, перерахуйте з нею предмети, які вона бере з собою, нехай дитина промовляє все вголос. Прийшовши додому, повторіть ритуал і перевірте чи все на місці.
5. Не поспішайте з покупкою нової речі на заміну загубленої. Дитина повинна відчути дискомфорт від своєї неуважності. Наприклад, на змінне взуття можна взяти старенькі кросівки. Дитина повинна відчути на собі негативні наслідки безвідповідального ставлення до речей. З покупкою нового телефону або іграшки можна взагалі почекати. Дитина повинна усвідомити свою провину.
6. Виховуйте у дитини акуратність у всьому. Кожна річ заслуговує на повагу: вона повинна перебувати на своєму місці й бути завжди чистою. Знайдіть місце для кожної речі, включаючи книги та іграшки, розгляньте, як потрібно за ними доглядати. Не прибирайте дитячі речі без дитини. Навчайте дитину самостійності й навичкам догляду за речами.
7. Не сваріть дитину за пропажу. Обговоріть причини того, що сталося і тактику подальших дій. Дитина повинна розуміти, що її не карають, а просто вживають заходів. Старі кросівки й спортивна форма, недороге просте шкільне приладдя замість втраченого — це результат незапланованих витрат.
8. Згадайте, які речі і в яких кількостях дитина втратила за останні кілька місяців. Проаналізуйте кожен з цих випадків і постарайтеся знайти деякі закономірності. Напевно в «групі ризику» виявиться не так багато речей, і в їх відношенні у дитини можна буде виробити тактику поведінки.

Дитина повинна усвідомити свою неуважність і намагатися контролювати себе. Це довгий процес, що вимагає часу і зусиль, але вартий того, щоб виховати дитину зібраною і акуратною людиною.

БЕЛАРУСКАЯ ПАЛІЧКА

Быў раз дзед, а ў таго дзеда баран. І захацеў той дзед зарэзаць свайго барана. Толькі пачаў рэзаць, трошкі бок абадраў, а баран усхапіўся ды ўцёк і схаваўся ў лісіную норку.

Прыйшла ліса ў норку, ажно там нехта сядзіць. Спужалася лісіца і пытаецца:

– Я баран, бок абадран, чатыры нагі, два рагі, – як дам рагамі, дык ты паляціш уверх нагамі!

Лісіца спужалася і пабегла ваўка прасіць.

– А воўчанька ты мой, а кумочак мой, – хадзі, памажы маёй бядзе, паглядзі, хто гэта ў мяне ў норцы сядзіць.

Паслухаў воўк лісу, пайшоў зь ёю ў нару выганяць барана. Прыйшоў, ды сап, сап – носам нюхае.

– Я баран, бок абадран, чатыры нагі, два рагі, – як дам рагамі, дык ты паляціш уверх нагамі!

Воўк спужаўся ды ўцёк. Пайшлі яны зь лісіцай ды к медзьвядзю, пачалі медзьвядзя прасіць:

– Мядзьведзінка, бацінка, – хадзі, памажы нашай бядзе, паглядзі, хто гэта ў лісінай норцы сядзіць.

Паслухаў мядзьведзь, пайшоў зь імі да норкі, прыйшоў, ды пытаецца:

– Я баран, бок абадран, чатыры нагі, два рагі, – як дам рагамі, дык ты паляціш уверх нагамі!

Мядзьведзь спужаўся, ды ўцёк.

Ідуць яны, ідуць каля саду, ды бачаць – ляціць пчолка. Давай яны гэтую пчолку прасіць.

– Пчолка, душачка, – хадзі, паглядзі, хто гэта ў лісінай норцы сядзіць.

Паляцела пчолка зь імі, прыляцела і пытаецца:

– Я баран, бок абадран, чатыры нагі, два рагі, – як дам рагамі, дык ты паляціш уверх нагамі!

А пчолка ня спужалася, – у норку, ды давай кусаць барана за абарваны бок.

Баран спалохаўся, выскачыў з норкі, ды давай уцякаць.

Тэкст падаецца паводле выдання: Беларускія казкі. Мюнхен, 1957.
Крыніца: скан

© Беларуская Палічка // пры выкарыстаньні матэрыялаў спасылка на Беларускую Палічку абавязковая