РАВЛИК – ВАСИЛЬ ЧУХЛІБ – Оповідання – СВІТ ПРОЗИ

Василь Чухліб — автор численних оповідань для дітей, які читають не лише в Україні. Їх перекладено англійською, азербайджанською, білоруською, казахською, литовською, російською й словенською мовами. Твори цього письменника мудрі й добрі. Вони закликають відкривати таємниці природи, оберігати красу землі.

У книжках «Хто встає раніше», «Чи далеко до осені», «Тарасикова знахідка» та інших Василь Чухліб розповів про різноманітні випадки із життя дітей. Описані в них події письменник часто брав із життя власних дітей.

✵ Читаючи оповідання Василя Чухліба, поміркуй .ф. над тим, як його персонажі ставляться до описаної події.

РАВЛИК

— О, тату, равлик! — вигукнула Тетянка. — Та який великий!

Присіла над ним, заспівала.

— Равлику-Павлику, де ти був? Хм! Не відповідає, сховався у свою хатинку.

— Бо ти ж його злякала.

Тетянка посиділа тихенько і, коли равлик вигулькнув, знову до нього:

— Равлику-Павлику, куди йдеш?

Равлик цього разу не сховався, заворушився і поповз через стежину.

— Тепер зрозуміло, куди він прямує! — сказав тато. — Недавно ж дощ пройшов. Та захопив тільки ту частину гаю, що через стежку навпроти. А равлик, мабуть, захотів пити.

— Це ж поки він туди добереться!

І Тетянка взяла равлика та перенесла через стежину. Він завмер на якусь хвилину, а потім розвернувся і поповз назад. І якраз туди приповз, звідкіля взяла його Тетянка.

— Бач, упертюх який! Не любить, щоб допомагали, — насупила брови Тетянка.

— Може, і важко йому, але ж кожному хочеться самому здолать свою дорогу, — мовив тато.

І вони пішли своєю стежиною, а равлик — своєю.

✵ Про яку подію із життя Тетянки розповів автор? Що тебе зацікавило у творі?

✵ Як ти розумієш зміст виділених слів?

✵ Розкажи про описану в оповіданні зустріч від імені Тетянки, а потім — від імені равлика. Чи збігаються їхні погляди на те, що сталося? Поясни свою відповідь.

✵ Прочитайте оповідання в особах. За допомогою інтонації передайте здивування, радість, невдоволення Тетянки та розсудливість тата.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

Чубач Ганна – Жук малий і волохатий (Збірка)

ЖУК МАЛИЙ І ВОЛОХАТИЙ
Казка
Жук малий і волохатий
Все життя прожив без хати.
Вдень від холоду тремтів,
А вночі від страху млів.
Дощик спинку обливав,
В душу смутку наганяв.
І набридло йому жити
Під дощами і під вітром.
Жук малий і волохатий
Захотів своєї хати.
По стежині біля ставу
Проповзав маленький равлик.
А у равлика вся спинка
Зручно схована в хатинку.
Жук у равлика спитав:
«Хто тобі хатинку дав?»
Равлик гордо похвалився:
«Яз хатинкою вродився!»
Потім равлик засміявся —
І в хатиночці сховався.
Жук образився, прибіг
Аж на наш низький поріг.
Зручно в сінях примостився,
Нашу хату роздивився.
А тоді спитав у брата:
«Де взялася ваша хата?»
Я за брата відказав:
«Хата? Тато збудував!»
Жук на мене подивився:
«Я сиріткою вродився!»
Потім з нашого порогу
Жук побіг аж на дорогу.
По дорозі йшла корова,
Круторога і здорова.
Жук питає про своє:
«А у тебе хата є?»
А корова їсть траву
Й каже: «В хлівчику живу!»
Жук подумав: «Хлів — здоровий,
Коли там живе корова».
Жук малий і волохатий
Натомився всіх питати.
Він заліз в трухлявий пень.
І сидів там цілий день.
Там і нічку він проспав.
Що робити — сам не знав.
А мурахи бігли в поле,
Мед збирали дикі бджоли,
І якась мала пташина
До гнізда несла пір’їну.
Жук розправив чорні крила
І відчув, що має силу.
І сказав собі завзято:
«Я також збудую хату!»
Підійняв суху травинку,
І стеблинку-бадилинку —
Поскладавши на листок.
Поволік все під місток.
Під містком жаби кричали,
І жука не помічали.
Ну, а він їх не злякався.
За свою роботу взявся.
Із глибокої криниці
Наносив крилом водиці.
Цілий день не спочивав —
Будував та будував…
А під вечір, ніби диво,
Хатка виросла красива.
Жук від щастя заспівав,
Потім сів і задрімав.
Позліталися джмелі:
«В хаті вікна — замалі!»
Носа висунув комар:
«Він забувся про димар!»
Обізвалася сорока:
«Ця хатинка — кривобока!
Всіх зацитькала змія:
«Хата гарна, бо — своя!»
Йшли мурахи навпростець
Й похвалили: «Молодець!»
Але жук того не чув.
Він — втомився,
Він — заснув.
Спав…
І бачив уві сні
Свою хатку в бур’яні.
Бачив небо,
Бачив поле —
Був щасливий,
Як ніколи!

БІЛА ЧАПЛЯ
Біла чапля всіх дурила:
«Я собі кожух купила!
Ще куплю собі хустину —
Буду з вами цілу зиму!»
Вірив чаплі чорний жук,
І метелик, і павук.
Навіть равлик, що не вірив,
Але й він у те повірив.
Тільки жаба-крекотуха
Не хотіла чаплю слухать:
«Не хвалися, чапудрило,
Ти кожуха не купила!
Ти не купиш і хустину!
Подасишся на чужину!»
Ще земля не стала біла —
Чапля в ірій полетіла.

ХВАЛЬКО
Як ще був малий гарбуз,
Не боявся висоти:
Виліз з грядки на горішок,
І зостався там рости.
Ріс та ріс…
Та ще хвалився:
«Як я високо вродився!»
Тільки листя гарбузове
Поправляло кожне слово:
«Не вродився, а вмостився!
Але що йому слова?
Прошуміли – і нема.
А з горіха добре видко
І город, й грядки сусідки.
На горісі просто рай:
Сухо, зручно, хоч співай!
А під осінь…
Буде сміху гарбузам:
Із високого горіха
Він не зможе злізти сам.
Під горіхом бігли діти,
І спитали: «Хто це там?»
Як зняли його ізвідти,
Похвалився: «Скочив сам!:

ДВІ ВАРВАРИ
Скоромовка
Варвара Варварі
Варварила тихо:
«На мене, Варваро,
Звалилося лихо!
Вареники вранці
Вірунці варила
І відра в криниці,
На лихо, втопила!»
Варвара Варварі
Відро діставала, В
арвара Варварі
«Спасибі!» казала.

РОСА
Ой краса! Ну й краса!
Вранці випала роса:
На деревах,
На траві,
Навіть на камінчиках,
Всі росинки, як живі,—
В голубих промінчиках.
Сяють, усміхаються,
Скрапують, зливаються.
І радіють на листках, І вкривають сріблом
Дах…

А Я КОЗУ ДОЮ, ДОЮ…
А я козу дою, дою…
А вона мене — ногою!
— Ти за віщо мене б’єш?
— Бо ти їсти не даєш!—
Я поставила дійничку
І побігла по травичку.
Кізка тішиться травою
І не б’є мене ногою.

СНІЖИНКИ
Ці сніжинки — як пір’їнки:
Стеляться легенько,
Щоб собою не злякати
Річечку маленьку.
Ці сніжинки — холодинки:
Помежи собою
Ніби слухають, як хвильки
Хлюпотять водою.
Ну, а річечка маленька
Теж себе шанує:
Щось шепоче там, під льодом,
Бо снігів не чує.
Ці сніжинки — молодчинки:
Дружать між собою.
Коли сонечко пригріє,
То стануть водою.
Будуть вкупі гомоніти
І пісень співати.
Буде річечка маленька
Більшою ставати.