Український техноблогер перевірив, чи зможе Cybertruck плавати. Результат не порадує Ілона Маска
Заява Ілона Маска про те, що Cybertruck буде здатний плавати як човен, викликала інтерес публіки. Автор YouTube-каналу TechRax Тарас Максимук вирішив перевірити на практиці, чи такий хороший електропікап.
Насамперед, варто зазначити, що використання електромобілів у воді спричиняє певні ризики, які Tesla чітко вказує у своїх гарантійних умовах. Режим Wade Mode може допомогти Cybertruck подолати водні перешкоди, але існує ймовірність пошкодження авто.
Перші тести Cybertruck у воді були відносно легкими, на невеликій глибині пікап впорався б і без спеціального режиму. Однак наступні випробування були більш екстремальними, з глибоким зануренням вантажівки у воду.
На жаль, Cybertruck не пройшов випробування без втрат. Деякі пластикові деталі були пошкоджені, а механізми задніх дверей і кришки багажника перестали працювати належним чином.
Питання про те, чи може Cybertruck дійсно плавати як човен, залишається відкритим. Цей тест був лише початком, а для перевірки сміливих заяв Маска доведеться пройти більш серйозні випробування.
Автор зазначає, що Cybertruck залишається унікальним електромобілем зі значними характеристиками. Однак його майбутні власники-екстремали повинні пам’ятати про ризики і поводитися з покупкою дбайливо.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
15 цікавих фактів про індиків
Індик (лат. Meleagris) – рід великих птахів сімейства Фазанових (Phasianidae) ряду Куроподібних (Galliformes). Включає два види: один – індик дикий або великий (Meleagris gallopavo) з лісів Мексики та Сполучених Штатів, а інший – індик малий або плямистий (Meleagris ocellata) з Центральної Америки, а саме – з півострова Юкатан.
Пташеня свійської індички, Флорида, США.
Самиця індика зветься індичкою, пташенята – індичатами. Свійський індик був створений шляхом приручення дикого індика з Північної Америки приблизно 2000 років тому. Як і в багатьох інших куроподібних птахів, самець більший і набагато барвистіший за самку.
За оцінками вчених, індики з’явилися в Північній Америці більше 20 мільйонів років тому і мають спільного предка з тетеревами, фазанами та іншими куроподібними птахами. Одомашнений вид дикого індика зараз поширений по всьому світу.
Ідеальне середовище їх проживання – ліси з просторими галявинами або узліссями. Індикам потрібен густий лісовий підлісок для укриття та гніздування, дерева для ночівлі та трав’янисті ділянки для пошуку їжі. Вони населяють територію від південного краю Канади через США і Мексику до Белізу і Гватемали.
Найцікавіші факти про індиків
• Як вже було сказано вище, всі свійські індики походять від диких індиків, які водяться в природі на півдні Північної Америки, в основному на території Мексики та США. Корінні місцеві жителі одомашнили їх задовго до першого знайомства з європейцями, які на початку XVI століття завезли цих птахів до Іспанії (у 1519 році; звідси ще одна, застаріла, назва – «іспанські кури»), а вже за кілька років вони поширилися у Франції, Англії та деяких інших країнах Європи.
• Що цікаво, і свійські індички, і їхні дикі родичі з обох видів відрізняються крайньою дурістю, рівень розвитку їхнього інтелекту дуже низький. Однак, не дивлячись на це, 29 країн випустили поштові марки, присвячені дикій і домашній індичці, включаючи Радянський Союз (випуск із трьох марок 1990 року).
• До середини 30-х років XX століття індиків у Великій Британії та деяких інших європейських країнах розводили в основному не заради м’яса, а з декоративними цілями, через вражаюче оперення, яким можуть похвалитися самці. Ідея з’їсти індичку тоді людям видалася б такою ж дивною, як і ідея засмажити павича. Втім, павичів теж їдять.
Дикі індички (Meleagris gallopavo) в екорегіоні східно-центральних лісів Техасу (Пост-Оук Саванна), округ Остін, Техас, США.
• У Європі дикі індики з’явилися у 1880 році, коли по кілька десятків птахів розселили в районах лісової адміністрації Графенегг в Австрії. Пізніше те саме зробили в Угорщині та на мисливських угіддях нинішньої Чехії та Словаччини.
• Свійські індики дуже довірливі, і їм властиві емоції. Вони швидко звикають і відчувають сильну прихильність до людей, які про них піклуються. Але недбайливих господарів вони недолюблюють, і можуть виявити свою ворожість щипанням та іншими проявами агресії.
• На великих птахофермах, де індиків утримують у великих кількостях у замкнутих приміщеннях, існують суворі правила. Якщо ці птахи раптом дружно побігли в один бік, наприклад, за їжею, або від переляку, жертв не уникнути – багато хто з них виявиться затоптаним і задавленим власними родичами. Ці птахи, за всіх їхніх переваг, дійсно дуже дурні.
Індик малий (Meleagris ocellata). Археологічна зона Коба, на захід від Тулума, Кінтана-Роо, Мексика.
• Свійські індики занадто важкі, щоб літати, як і домашні качки, гуси та кури. А ось їхні дикі родичі вміють літати! Щоправда, лише на короткі відстані, зазвичай, не більше кількох десятків метрів. Їм доводиться витрачати занадто багато зусиль для того, щоб піднятися в повітря на кілька метрів та втриматися, не впавши вниз.
• Перші європейські поселенці, що прибули до Нового Світу, взялися з таким ентузіазмом полювати на диких індиків, що практично винищили їх. На початку XX століття індиків у дикій природі залишилося, за деякими оцінками, трохи більше 30-ти тисяч особин. Після цього полювання на них було заборонено, і згодом популяція відновилася.
• М’ясо індичок вважається дієтичним, відрізняється високими смаковими якостями та містить велику кількість легкозасвоюваного білка. Мешканці Сполучених Штатах часто їдять індичку в особливих випадках, таких як День Подяки або Різдво.
• Домашні індички відкладають яйця часто, іноді щодня, іноді через день. Але тільки навесні та восени, тому їх все-таки вирощують головним чином заради їхнього дієтичного м’яса, а не заради яєць. Індичі яйця за смаком нагадують курячі.
• Іноді кажуть, що в індиків два шлунки, а не один. Це не зовсім так – проковтнута їжа спершу потрапляє в зоб, де обробляється кислотою (шлунковим соком), після чого надходить безпосередньо в шлунок, де протікає подальший процес травлення.
• Оскільки Центральну Америку досить довго називали Вест-Індією, тобто – Західною Індією, ці птахи спочатку отримали назву «індійські кури», яка в українській мові трансформувалася в «індик». А ось в Англії прижилася інша назва індика – «турецька курка». Також деякий час «турецькими курами» називали індиків у Німеччині. Побутує помилкова думка, що індики потрапили на ці землі через Туреччину, а тому й отримали таку назву.
Свійська індичка на поштовій марці СРСР 1990 року.
• Індики-самці вміють видавати звуки, що нагадуют левовий рик. Вони означають вираження агресії, і нерідко за ним слідує атака. При цьому індички-самки менш «балакучі», вони видають лише шипіння, квохтання та інші звуки, властиві сільськогосподарським домашнім птахам.
• Єдині два види цього роду, індик дикий і індик малий, відрізняються забарвленням, вагою і розмірами, але будова скелета у них майже ідентична. Дорослі самці дикого індика, стоячи прямо, можуть досягати висоти у понад 1 метр і важити до 10 кілограмів.
• А ось вага дорослих свійських індиків деяких порід може вимірюватися десятками кілограмів, причому самці зазвичай в 2-3 рази важчі за самок, що нерідко призводить до того, що самки при спарюванні можуть бути покалічені. Вага добре відгодованого самця може сягати 30-35 кілограмів.
***На верхньому фото: Свійський індик (лат. Meleagris gallopavo domesticus).