Окрім міжусобиць самураї постійно брали участь у зовнішніх війнах проти аборигенних жителів Східної Японії — прото-айнських племен еміші. Від останніх японці запозичили кінну тактику ведення бою, головну зброю — лук і стріли, шаблевидний «кавалерійський» меч та ритуал самогубства сеппуку.

Самураєм називали у Японії слугу знатної особи, слугу феодала, службовця його інтересам, який охороняє його маєток, майно та її самого. Початок становлення стану самураїв – дрібнопомісного военно-служилого дворянства Японії – можна зарахувати до щодо пізню годину – 7-12 ст. У 645 р.

«шлях воїна») — означає загальну систематизовану ідеологію, яка лягла в основу етичних і моральних засад та ціннісних стандартів класу воїнів у ранньомодерному феодальному суспільстві Японії, а в ширшому сенсі — унікальний для Японії підхід, заснований на здоровому глузді.

Домініка Веннера часто називають останнім самураєм Заходу.

Сьоґун або шьоґун (від яп. 将軍, しょうぐん, [ʃʲoːgun]/[ɕʲoːgun], «полководець») — найвища військова посада у домодерній Японії. Голова самурайського уряду. Токуґава Ієясу, засновник сьоґунату Едо, у парадних шатах шьоґуна.

Самурай (яп. 侍,　さむらい, самурай, «слуга»; яп. 武士, ぶし, буші, «воїн») — представник військового стану в Японії X—XIX століття. Впродовж середньовіччя самураї витіснили японську аристократію з місця провідної політичної сили країни і створили власну систему керування …