Вихідна допомога працівнику у разі його звільнення

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

Вихідна допомога

Вихідна допомога – це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов’язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Вихідна допомога не належить до компенсаційних виплат, які, для прикладу, виплачуються при переведенні на роботу в іншу місцевість.

Розмір вихідної допомоги

Розмір вихідної залежить від обставин, за якими припиняється трудовий договір, та розміру середнього заробітку працівника або його конкретний заробіток у двотижневий період перед звільненням.

Вихідна допомога призначається:

Вихідна допомога у розмірі не менше одного середньомісячного заробітку виплачується у наступних випадках:

• відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова працівника від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці (пункт 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України);
• зміни в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України);
• виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану його здоров’я, які перешкоджають продовженню такої роботи, а також у разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування такого допуску, якщо виконання покладених на працівника обов’язків вимагає доступу до державної таємниці (пункт 2 статті 40 КЗпП України);
• поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (пункт 6 статті 40 КЗпП України).

Вихідна допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат виплачується у наступних випадках:

• у разі призову або вступу працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до статті 119 КЗпП України (пункт 3 статті 36 КЗпП України).

Вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку виплачується у наступних випадках:

• порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 КЗпП України)

Вихідна допомога у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку виплачується у наступних випадках:

Порядок обчислення

Розрахунок вихідної допомоги здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Працівнику, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

У разі якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігалася заробітна плата або зберігалася частково, виключається з розрахункового періоду. До такого часу належать періоди, коли:

• працівник із незалежних від нього причин працював у режимі неповного робочого тижня (наприклад, наказом по підприємству працівника переведено на роботу на умовах неповного робочого тижня у зв’язку з неможливістю забезпечити роботою впродовж нормальної тривалості робочого тижня);
• був оформлений простій не з вини працівника;
• працівнику надавалась відпустка без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону України “Про відпустки” тощо.

Нарахування вихідної допомоги провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати шляхом множення середньоденного заробітку на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Строки виплати вихідної допомоги

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював,то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вихідна допомога при звільненні: кому, коли і в якому розмірі виплачується

У сьогоднішніх реаліях звільнення не за власним бажанням стає буденністю, тож для захисту працівника у разі втрати місця роботи функціонує такий інструмент як вихідна допомога. Вихідна допомога — це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами.

Кому виплачується вихідна допомога

Положення про вихідну допомогу передбаченні ст. 44 КЗпП, в якій залежно від різної категорії підстав визначається різний розмір вихідної допомоги. В цілому сукупність наведених в статті підстав дозволяє зробити висновок, що право на вихідну допомогу належить особам, які звільненні не за власним бажанням або їх звільнення спричинене умовами, що від них не залежать.

Щоб іти в ногу з вимогами чинного законодавства, користуйтеся інформаційно-правовою системою ЛІГА:ЗАКОН . Вона допоможе відслідковувати зміни в законодавстві. Скористайтеся ТЕСТОВИМ доступом та оцініть зручність і швидкість пошуку необхідної вам інформації.

Які підстави для виплати вихідної допомоги та який її розмір

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку у випадку:

• припинення трудового договору у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП);
• розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу при змінах в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП);
• розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці (п. 2 ст. 40 КЗпП);
• розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу при поновленні на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП ).

Сума вихідної допомоги може визначатись колективним договором, але розмір такої грошової допомоги не може бути меншим тримісячного середнього заробітку. Колективний договір може визначати розмір вихідної допомоги у випадку порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (тобто коли розірвання трудового договору настало з ініціативи працівника згідно зі ст. ст. 38, 39 КЗпП , але цей розмір теж не може бути меншим тримісячного середнього заробітку.

У разі розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу при припиненні повноважень посадових осіб працівнику належить вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Окрема підстава та розмір вихідної допомоги передбачені для сезонних та тимчасових працівників. Окрім підстав передбачених у ст. 44 КЗпП, підставою для виплати є розірвання трудового договору при призупиненні робіт на підприємстві. Вихідна допомога для сезонних працівників виплачується у розмірі тижневого середнього заробітку, а для тимчасових працівників — у розмірі триденного середнього заробітку.

Раніше законодавство про працю передбачало можливість отримання вихідної допомоги у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, проте відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 цю норму не застосовуємо, оскільки вона визнана неконституційною.

Більш ніж 70 млн судових рішень можна знайти у системі VERDICTUM . Бажаєте отримати тестовий доступ до системи VERDICTUM — тисніть сюди.

Стаття 44 КЗпП визначає мінімальний, але обов’язковий рівень для надання вихідної допомоги. Для того, щоб бути конкурентним на ринку роботодавець може передбачити, окрім обов’язкових підстав для виплати вихідної допомоги, інші підстави вихідної допомоги, які входять до соціального пакету підприємства чи організації, або збільшити її розмір. Зокрема, у трудовому договорі можна додатково передбачити інші підстави чи розмір виплати вихідної допомоги. Проте у ньому не можна заперечувати передбачені законом підстави чи встановлювати менший розмір, оскільки згідно із. ст. 9 КЗпП такий трудовий договір погіршуватиме становище працівника і як наслідок вважатиметься недійсним.

Як розраховують та виплачують вихідну допомогу

Згідно із ст. 116 КЗпП виплата вихідної допомоги проводиться разом з усіма іншими сумами, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, якщо працівник в день звільнення не працював.

Обчислення вихідної допомоги здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі — Порядок №100). Для розрахунку беруться до уваги виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата, тобто до звільнення. Якщо ж пропрацьований час є меншим, ніж два місяці, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. А якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював взагалі, тоді середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Для того, щоб визначити середню заробітну плату за останні два місяці роботи, потрібно помножити середньоденний (годинний) заробіток на число робочих днів/годин за розрахунковий період. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

При розрахунку слід також звернути увагу на те, що Порядком №100 передбачається, які виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати, а які — ні (наприклад, виплати за виконання окремих доручень, одноразові чи компенсаційні виплати).

Про облік, оподаткування і відображення у звітності вихідної допомоги читайте в матеріалі сучасного медіа для бухгалтерів «Інтербух» — скористайтеся ТЕСТОВИМ 3-денним доступом.

Чи потрібно повертати вихідну допомогу у випадку поновлення на роботі

У Постанові від 16.01.2019 р. у справі № 753/15556/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що після поновлення працівника на роботі виплачена йому вихідна допомога в силу вимог ст. 1215 ЦКУ поверненню не підлягає, у разі відсутності розрахункової помилки або недобросовісності з боку отримувача коштів. Факт судового оскарження особою наказу про звільнення не може свідчити про її недобросовісність щодо отримання вихідної допомоги.

Отже, законодавство чітко визначає кому і в якому порядку належить соціальна трудова гарантія у вигляді вихідної допомоги. Часом при звільненні роботодавець може замінити одну підставу припинення трудових відносин на іншу, тим самим позбавивши особу права на вихідну допомогу. Тому кожному працівнику слід бути ознайомленим із підставами виплати вихідної допомоги, щоб у випадку припинення трудових відносин знати, чи належить йому вищезгадана гарантія, та при потребі належним чином відстояти свої права.

І в поточній діяльності, і в критичних ситуаціях більше інформації щодо ефективної практики бухгалтерського та податкового обліку можна почерпнути в професійному рішенні для бухгалтера — одному інструменті із безліччю можливостей для бухгалтера та аудитора. Спробуйте прямо зараз і отримуйте рішення на свої питання.

Береза Марта,

АО «Кушнір, Яким’як та Партнери»