Допомога при усиновленні дитини

Право на допомогу при усиновленні дитини має особа, яка є громадянином України, постійно проживає на її території та усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. У разі, якщо усиновлювачами є подружжя – право на допомогу при усиновленні дитини має один з них на їх розсуд. Допомога при усиновленні дитини призначається на кожну усиновлену дитину на підставі рішення про її усиновлення за умови, якщо звернення за призначенням такої допомоги надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини.

Як отримати і що для цього потрібно

Де отримати

Як замовити послугу

Подати заяву на отримання послуги заявник може особисто, шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом).

Хто може звернутися: фізична особа

Документи, що необхідно надати для отримання послуги:

Заява усиновлювача (якщо усиновлювачами є подружжя – одного з них) встановленого зразка (при пред’явленні паспорта або іншого документа, що посвідчує особу)

Копія свідоцтва про народження дитини, виданого державним органом реєстрації актів цивільного стану після внесення змін до актового запису про народження дитини на підставі рішення суду про усиновлення дитини

Умови і випадки надання

Для призначення допомоги при усиновленні дитини за умови пред’явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються відповідний пакет документів.

У разі смерті дитини до прийняття рішення про призначення допомоги при усиновленні дитини така допомога не виплачується.

Допомога при усиновленні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше 12 календарних місяців з дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини.

Допомога при усиновленні дитини призначається особам, які усиновили дитину після 1 січня 2009 року, незалежно від одержання на дитину інших видів допомоги.

Допомога при усиновленні дитини призначається на кожну дитину у розмірі та в порядку, що встановлені для виплати допомоги при народженні дитини, на дату набрання законної сили рішенням про усиновлення.

Допомога при усиновленні дитини надається у розмірі, встановленому для виплати допомоги при народженні дитини.

Призначення і виплата державної допомоги сім’ям з дітьми здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за зареєстрованим місцем проживання або місцем проживання заявника.

У територіальній громаді, в якій утворено виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, заяви з необхідними документами для призначення державної допомоги сім’ям з дітьми приймаються уповноваженими посадовими особами виконавчого органу сільської, селищної, міської ради територіальної громади та передаються відповідному органу соціального захисту населення.

Заяви з необхідними документами, подані через центр надання адміністративних послуг, передаються відповідному органу соціального захисту населення.

Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім’ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає і виплачує державну допомогу, протягом десяти днів з дня подання заяви.

Результат та способи отримання результату

Строк та вартість надання послуги

Звичайне надання

Куди звернутися, якщо відмовлено у наданні послуги?

Підстави для відмови у наданні послуги

Звернення за призначенням державної допомоги при усиновленні дитини надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців з дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини

Скаргу може подавати: оскаржувач, представник оскаржувача

Органи, до яких оскаржується

Судовий порядок оскарження

Спосіб подання позовної заяви: Подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Строк для подання позовної заяви: Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Строк розгляду позовної заяви: Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові – для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб – громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв’язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;

зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, – якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб’єкта владних повноважень;

зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору – у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;

відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень – обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

у справах щодо оскарження нормативно-правових актів – відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб’єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;

власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості стосовно представника.

До позовної заяви додається: документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази – позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Інші додатки: У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.

Усиновлення

Особи, які можуть бути усиновлювачами

Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш, як на п’ятнадцять років.

У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа. При цьому не має значення, чи це подружня пара, чи людина, яка не перебуваю у зареєстрованному шлюбі. Але особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усинови­ти одну і ту ж дитину.

Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чо­ловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі.

Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі.

Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з уси­новленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обме­жується.

Законом передбачені умови, які стосуються особи усиновителів і які обов’язкові для дотримання, тому що взаємовідносини між усиновле­ним і усиновителем повинні бути нормальними.

Усиновлювачем дитини насамперед може бути повнолітня, дієздатна особа, незалежно від статі. При цьому усиновлювач має бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років.

Вста­новлення 15-річної різниці у віці між усиновлювачем та усиновленою ди­тиною повинно бути обов’язковим не тільки у разі усиновлення її сторонні­ми особами, а й родичами.

Такий жорсткий підхід зумовлюється, напевно, прагненням урівняти сім’ю, в якій буде виховуватися усиновлений, з біологічною сім’єю.

Але імперативна норма щодо різниці у віці зовсім не виправдана, коли це сто­сується усиновлення дитини мачухою або вітчимом, близькими родичами, за умови, що дитина знає, що усиновлювач не є її рідним батьком (матір’ю) тощо.

Таким чином штучно звужується коло осіб, які могли б бути усиновлювачами. Доцільніше було б дати можливість суду, враховуючи інтереси дитини, скорочувати різницю у віці.

У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути мен­шою, ніж вісімнадцять років.

Усиновлювачами можуть бути, як одинокі особи, так і ті, хто перебу­ває у шлюбі (подружжя).

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки.

Від­даючи належне важливості цього положення, законодавець встановлює чіткі вимоги щодо осіб, які можуть бути усиновлювачами, оскільки вони повинні забезпечити дитині належне сімейне виховання і всебічний гармо­нійний розвиток.

Адвокат по сімейним справам

Нашим адвокатам часто задають питання: Як усиновити дитину? Чи можуть неповнолітні усиновити дитину? Чи має значення вік усиновлювача?

На нашому сайті advokat-family.com.ua Ви знайдете всі відповіді на Ваші запитання в галузі сімейного законодавства України.

Хто не може бути усиновлювачем

Одну і ту ж дитину не можуть усиновити особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини. Не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі.

Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чо­ловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. У разі, коли дитина має ли­ше батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі.

Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постанови­ти рішення про усиновлення ними дитини.

Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усинов­ленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну й ту са­му дитину, подружжя має переважне право на її усиновлення.

Відповідно до Порядку ведення банку даних про дітей-сиріт та дітей, по­збавлених батьківського піклування, затвердженого наказом Міністерства України у справах молоді та спорту від 29 липня 2005 р. № 1466, зареєст­рованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2005 р. за N 903/11183, ведеться облік осіб, які мають бажання взяти дітей на виховання в сім’ю, тобто бажають усиновити дитину.

Процедура усиновлення дитини

Відповідно до цього Порядку, громадя­ни, які мають бажання взяти дітей на виховання в сім’ю, особисто подають про себе інформацію місцевим, регіональним, центральним реєстраторам для занесення її до банку даних та заяву, після чого зазначені відомості пе­редаються до банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, вищого рівня, де їм присвоюється реєстраційний код.

Дані про громадян, які мають бажання взяти дитину на виховання в сім’ю, повинні містити такі відомості: прізвище, ім’я, по батькові, пас­портні дані, дату народження, місце проживання (реєстрації), довідки про сімейний стан, склад сім’ї, громадянство, родинне відношення до дитини, висновки про стан здоров’я, інформацію про наявність житла та майна, відсутність судимостей, відомості про проходження навчання (курсу підго­товки з проблем виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) (за наявності), інші дані щодо таких громадян.

Реєстратор банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, відповідного рівня зобов’язаний провести реєстрацію да­них про громадянина, який має бажання взяти дитину на виховання в сім’ю, протягом 10 днів після прийняття від громадянина повного пакета документів щодо реєстрації.

У разі відмови в реєстрації в банку даних про дітей-сиріт та дітей, поз­бавлених батьківського піклування, громадянину надсилається обґрунто­вана відповідь у письмовій формі.

Строк дії поданих документів – один рік з дня їх подання.

Порядок ведення банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розроблений та запроваджується з метою забез­печення соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та створення єдиної електронно-інформаційної системи даних щодо таких дітей в Україні (Єдиного банку даних).

Основною метою створення та ведення банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є удосконалення соціаль­ного захисту таких дітей, насамперед щодо процесу їх вилучення та влаштування, реалізації їх права на здоровий розвиток та сімейне вихо­вання, підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади з питань захисту дитинства, удосконалення статистичного обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в інтересах самих дітей.

Згода батьків на усиновлення дитини

1. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.
2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною.
3. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення ди­тини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.
4. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після до­сягнення дитиною двомісячного віку.
5. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.
6. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
7. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на уси­новлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Досить складним є питання про згоду батьків на усиновлення їхньої дитини. Так, у СК перераховані умови, при дотриманні яких може бути отримано таку згоду.

При цьому зазначається, що усинов­лення здійснюється за вільною згодою батьків дитини, яка усиновлюється, крім того, вона повинна бути безумовною та може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.

Як варто розцінювати вільну згоду батьків на усиновлення їхньої дитини? Не врегульовано у законі й питання про батьківські права й обов’язки щодо дитини з моменту давання згоди на усиновлення до вступу рішення суду про усиновлення в законну силу, оскільки розгляд таких справ у судах може тривати довго.

За загальним правилом, усиновлюються діти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошен­ня їх померлими.

За обставин, коли дитина має одного або й обох батьків, усиновлення здійснюється за вільною згодою її батьків.

Згода на усиновлення потрібна від обох батьків, незалежно від того, про­живають вони разом з дитиною чи окремо від неї. Згода обох батьків потріб­на також тоді, коли і самі батьки разом не проживають.

При цьому не має значення, зберігається укладений ними шлюб чи він розірваний або визна­ний недійсним. Поряд зі згодою матері, потрібна згода і батька.

Для уси­новлення дитини одинокої матері потрібна лише її згода.

За наявності у дитини батьків їх згода на усиновлення вважається обов’язковою умовою для розгляду справи про усиновлення їхньої дитини, а тому ця обставина повинна обов’язково зазначатися у заяві.

Взагалі, від­сутність згоди батьків – це недолік заяви, який повинен бути усунутий згідно з ЦПК.

Якщо такої згоди в матеріалах справи немає, а суд прийняв заяву до сво­го провадження, то батьків слід викликати на стадії підготовки справи до судового розгляду для одержання такої згоди, якщо їхня участь у судовому розгляді неможлива через дотримання таємниці усиновлення.

Оскільки це питання дуже важливе, суддя в порядку підготовки справи до судового розгляду, на нашу думку, може викликати батьків для того, щоб переконатися, що згода батьків на усиновлення була дана ними свідо­мо, не примусово, без одержання будь-якої винагороди.

Як діяти суду, якщо при розгляді справи буде встановлено, що у справі немає згоди батьків дитини на її усиновлення або вона не посвідчена нота­ріально?

У такому разі, якщо батьки беруть участь у розгляді справи, така згода, на нашу думку, може бути виражена безпосередньо в суді при розгляді справи про усиновлення. Згода, дана батьком або матір’ю у суді, повинна бути зафіксована в протоколі і підписана ними особисто, а також міститься у судовому рішенні.

Якщо справа розглядається у закритому судовому засіданні, то через відсутність такої згоди суд повинен відкласти розгляд справи.

При вирішенні цього питання слід враховувати, що усинов­лення може бути проведене без згоди батьків дитини у випадках, передба­чених ст. 219 СК.

Частину 1 ст. 217 СК у взаємозв’язку зі ст. 121 СК, ч. 1 ст. 135 СК слід розуміти так: згода батька на усиновлення дитини, народженої матір’ю, яка не перебуває у шлюбі, не потрібна, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень здійснено за прізвищем матері, а його ім’я та по батькові записано за її вказівкою.

Суд може ухвалити рішення про уси­новлення без згоди опікуна (піклувальника), закладу охорони здоров’я або навчального закладу за умови, що їхня відмова в наданні згоди не відповідає інтересам дитини.

Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.

У цій частині Сімейного кодексу міститься застереження про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини.

Так, угода про надання усиновлювачу­, усиновлення дитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною.

Якщо мати чи батько є неповнолітніми, крім їхньої згоди, потрібна ще згода їхніх батьків.

Це зумовлено тим, що їх воля не може визнаватися цілком сформованою.

Ми вважаємо що ця вимога закону пов’язана з необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків, які могли б вчинити акт, про наслідки якого надалі можуть жалкувати все своє життя.

Вимоги до письмової згоди батьків

Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

Згода батьків на усиновлення їхньої дитини має бути викладена письмово, а от підписи на цій згоді (заяві) мають бути засвідчені нотаріусом.

На нашу думку, не тільки підписи батьків на заявах про згоду на усиновлення дитини (ч. 5 ст. 217 СК) можуть бути засвідчені нотаріусами, але і підписи інших родичів, що мають переважне право на усиновлення, повинні бути також нотаріально засвідчені. Це положення повинне бути аналогічним ст. 220 СК.

Виходячи з пріоритету прав батьків і аналізу норм ЦПК кожний з них може до початку провадження у справі (якщо усиновитель вимагає дотри­мання таємниці усиновлення) чи до ухвалення судового рішення (якщо батьки беруть участь у розгляді справи) відкликати дану ним раніше згоду на усиновлення, незалежно від мотивів, що спонукали їх зробити це.

У коментованій частині йдеться тільки про те, що батьки можуть відкликати свою згоду до набрання чинності рішенням суду.

Виходячи з аналізу цього положення СК складається враження, що така заява може бути відкликана тільки після ухвалення судового рішення, оскільки при збереженні таємниці усиновлення, за загальним правилом, батьки не по­винні повідомлятися про розгляд справи.

Після ухвалення судового рішен­ня, як правило, рішення суду може бути оскаржене до апеляційної інстанції, інакше воно має набирати законної сили.

Вважаємо, що саме та­кий порядок має діяти й при усиновленні дітей, оскільки зміна свого став­лення з боку батьків, які не брали участі у судовому розгляді, впливатиме на рішення суду.

Виходить, що рішення суду має переставати діяти без будь-яких процесуальних особливостей його перегляду?

Якщо дитина за­перечує можливість зміни рішення суду, то, незважаючи на її ставлення до розглядуваної ситуації та думки усиновителів, воно переставатиме діяти?

Це положення можна вважати суперечним цивільній процесуальній проце­дурі розгляду справ судами.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику зас­тосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від З0 березня 2007 р. № 3 зазначається, що у випадках, коли дитина, стосовно якої розглядається пи­тання про усиновлення, має батьків, обов’язковою умовою його позитивно­го вирішення є їхня вільна та безумовна згода.

При цьому слід враховува­ти, що до набрання рішенням суду про усиновлення законної сили кожен із батьків може відкликати свою згоду незалежно від мотивів.

Якщо після ухвалення рішення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує це рішення і поновлює розгляд справи.

У разі відкликання заяви про усиновлення після її задоволення судом, але до набрання рішенням законної сили суд скасовує це рішення і залишає заяву без розгляду.

Згода дитини на усиновлення

Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла та­кого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров’я:

1. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усинов­лення.
2. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення.
3. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Але у цій же частині СК міститься нововведення, яке викликає потребу в його конкретизації, а саме: у ст. 218 СК передбачається, що згода дитини на її усиновлення дається у формі, що відповідає її віку.

Відсутність норм у СК, що встановлювали б такий взаємозв’язок, може привести до неможли­вості застосування цього положення на практиці.

Не можна в даному разі застосовувати і положення ЦК, Цивільного процесуального кодексу, оскільки з віком дитини завжди пов’язувалася її дієздатність, а остання впливала на межі та порядок вираження волі, однак не на форму заяви.

Тому відсутність у СК положень, що мали місце в ст. 104 КпШС і стосувалися віку дитини – 10 ро­ків, з яким пов’язувався обов’язок одержання згоди на усиновлення, може негативно вплинути на судову практику розгляду справ даної категорії.

Значущість цього положення зумовлена й тим, що така згода дитини може і повинна впливати на усиновлення не тільки однієї дитини, а і на мож­ливість усиновлення братів і сестер.

Якщо згоду дитини розглядати як критерій можливості її усиновлення, то слід визнати й можливість осіб, які досягли визначеного законом віку, заперечувати проти усиновлення їх молодших братів чи сестер шляхом їхнього роз’єднання. При цьому такі особи без чіткого визначення їхнього статусу в законі не можуть вважатися суб’єктами правовідносин, а тому нотаріус не зможе засвідчити їх волевиявлення. Якщо не конкретизувати положення закону, то однозначне та обов’язкове виконання його умов стане неможливим.

На практиці ж вік, після якого згода має бути обов’язковою, на нашу думку, може бути встановлено відповідно до ст. 6 СК, тобто він становить 14 років. Зокрема, таке положення відповідатиме нормам ЦК.

Крім того, правові наслідки усиновлення (ст. 232 СК) повинні роз’яснюватися дитині (ч. 2 ст. 218 СК), але, на нашу думку, такі роз’яснення бу­дуть важко сприйматися дитиною молодшою 14 років.

У статті 218 СК. не йдеться про те, якому органові дає згоду дитина на своє усиновлення: суду під час розгляду справи чи нотаріусу, на нашу думку, вона має оформляти­ся за аналогією з п. 5 ст. 217 СК як згода батьків.

Застосування ж для аналогії ст. 73 КПК, що передбачає можливість на­дання матеріалів справи для ознайомлення особам у віці від 11 до 14 років, наштовхує на думку про можливість і необхідність зниження вікового цен­зу дитини, що дає згоду на усиновлення. Отже, пропонується установити в законі та юридичній практиці вік, з якого згода дитини на усиновлення є обов’язковою — 11 років.

Аналогічно має вирішуватися питання про надання згоди дитиною на проживання у сім’ї патронатного вихователя (ст. 253 СК).

Питання про уп­равління майном неповнолітньої дитини, яка усиновлена, і обов’язок батьків вислухати думку останньої (ст. 177 СК), на наш погляд, повинно вирішуватися також з урахуванням вікового цензу дитини в 11 років.

У коментованій частині закріплено випадок, коли усиновлення про­вадиться без згоди дитини, а саме: якщо вона у зв’язку з віком або ста­ном здоров’я не усвідомлює факту усиновлення.

Щодо віку, то мається на увазі малолітня дитина, яка у силу своїх розу­мових здібностей не може дати згоду на своє усиновлення. Дитина (навіть після 14 років) може також за станом здоров’я не усвідомлювати факту усиновлення.

Наприклад, дитина глухоніма, або відстає у розумовому роз­витку тощо.

У частині 4 даної норми закріплено положення про те, що згода ди­тини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Це положення закону заслуговує на ува­гу, оскільки не доцільно травмувати психіку дитини, яка з раннього віку проживає у сім’ї усиновлювачів, вважає їх своїми батьками, у сім’ї гарні стосунки та перекреслювати усе досягнуте формальним положенням зако­ну про згоду дитини.

Крім того, слід враховувати положення ст. 207 СК, що суд при розгляді справ про усиновлення не зв’язаний думкою дитини, він насамперед повинен діяти у найвищих її інтересах.

Це положення закону також обумовлене правом дитини на таємницю усиновлення. Так, ч. 2 ст. 226 СК дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення.

Згідно зі ст. 227 СК усиновлювач та­кож має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним уси­новлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким ста­ло відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.

Тобто виходячи з аналізу статей 226, 227 СК витребування згоди дитини на її усиновлення може вплинути на збереження таємниці усиновлення.

Сімейний адвокат при усиновленні

У вирішенні справи про усиновлення більш оптимальним є звернення до сімейного адвоката, який допоможе Вам швидко і якісно вирішити справу на Вашу користь.

Наші адвокати спеціалізуються на вирішенні справ у сфері сімейного права, тому знають тонкощі і нюанси, які допоможуть прискорити процес.

Перевагами звернення до юристів з сімейного права є:

• оперативність вирішення справи про усиновлення;
• швидка підготовка документів для їх подачі в суд;
• економія матеріальних і часових ресурсів у вирішенні справи;
• можливість вирішувати питання онлайн.

Кращий спосіб заощадити час і гроші при усиновленні – звернутись за консультацією до хорошого сімейного адвоката!

Звертайтеся до наших сімейних адвокатів, якщо для Вас важливий позитивний результат при усиновленні.

Для вирішення справи потрібно зателефонувати або написати нашим сімейним адвокатам і вони нададуть Вам всю необхідну інформацію найближчим часом!

Найчастіші питання адвокату

Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

Одну і ту ж дитину не можуть усиновити особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини.

Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.

Ні. Ми цінуємо час наших Клієнтів і супроводжуємо судові процеси «під ключ» без їх участі. В результаті Ви отримуєте рішення суду, яке набуло законної сили.

Вартість послуг залежить від складності та специфіки конкретної сімейної справи. Наші ціни є доступними, конкурентними та завжди окупаються для наших Клієнтів.

Якщо стаття “Усиновлення” була корисною для Вас – ставте лайк. Ми будемо надавати Вам найбільш актуальну і корисну інформацію в сфері сімейного права, а також про актуальні зміни в законодавстві України.