Скільки було лікарів хто

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього», — казав видатний поет М. Т. Рильський. Хто ж як не українці повинні знати і популяризувати власну історію? Сьогодні розповімо більше про таких титанів української медицини як Образцов Василь Парменович та Стражеско Микола Дмитрович.

Двоє визначних лікарів, знані далеко за теренами України. Доля звела їх на професійному шляху, завдяки наполегливості і майстерності, спільною працею зробили фундаментальні відкриття у галузі кардіології. Крім того, Стражеско ще й став зятем Образцову, одружившись з його дочкою Наталею.

Василь Образцов

Один з найталановитіших клініцистів свого часу, терапевт, видатний науковець, засновник української терапевтичної школи, професор Київського університету.

Фотографія роботи Франце де Мезера – Вікіпедія

Народився 13 січня 1849 року в селі Поповка, Вологодської губернії. Навчався у церковній школі та семінарії, після якої вступив до Медико-хірургічної академії в Петербурзі.

У роки навчання став членом товариства «Земля і воля» — таємне революційне товариство інтелігенції, через що потрапив у списки неблагонадійних, що в майбутньому заважало йому у кар’єрному просуванні.

У 1875 році В. П. Образцов блискуче закінчив курс Медико-хірургічної академії. Працював земським лікарем, а в часи російсько-турецької війни лікарем на фронті.

Пізніше повернувся до Петербурга на катедру гістології, де написав та захистив дисертацію на тему “До морфології утворення крові в кістковому мозку ссавців”.

Переїхавши В.П. Образцов, почав працювати у Київському військовому госпіталі, де він завідував терапевтичним відділенням. З 1887 року завідував терапевтичним відділенням Олександрівської лікарні. У 1891 році Образцова затвердили доцентом, а через два роки – професором патології і терапії Київського університету.

Справжній розквіт його кар’єри відбувся при призначенні його на посаду завідувача катедрою факультетської терапевтичної клініки у 1904 році, він очолював її до 1915 року. Саме там почалася створюватися київська терапевтична школа, що по його величині вкладу може бути названою школою Образцова.

Василь Парменович увійшов в історію медицини передусім через створення методу глибокої ковзної пальпації органів черевної порожнини, перкусії одним пальцем, прижиттєвої діагностики інфаркту міокарда та створення оригінальної київської школи терапевтів.

На першому місці досягнень, стоїть праця “До симптоматології й діагностики тромбозу вінцевих артерії серця” (1910), де В.П. Образцов разом з М.Д. Стражеско описали типову та атипові форми інфаркту міокарда. Крім того, лікар постійно вислуховував серця хворих як стетоскопом так і безпосередньо, встановивши, що нормальна мелодія серця містить три тони, також описав “ритм галопу” та “ритм перепілки”.

Другою по значущості є створення методу глибокої ковзної методичної пальпації органів черевної порожнини завдяки якому В.П. Образцову вдалося розробити клінічну диференційну діагностику колітів, ентероколітів, різних форм апендициту, а також рідкісних захворювань інвагінації кишківника та кили Трейтца.

Третім досягненням, є метод безпосередньої перкусії одним пальцем, яку В.П. Образцов використовував при діагностиці печінки, шлунка, легень та серця.

Незважаючи на усі досягнення, у бідності та забутий В.П. Образцов помер 27 грудня 1920 року. Похований був на кладовищі Покровського монастиря, а опісля прах було перенесено до Лук’янівського кладовища.

Микола Стражеско

Видатний український лікар, доктор медицини, професор, академік, один з найталановитіших учнів В.П. Образцова народився 17 грудня 1876 року в Одесі, там закінчив гімназію. Походив М.П. Стражеско з українського гетьманського роду, до якого належав Петро Конашевич-Сагайдачний та румунської боярської династії.

У 1894 році переїхав до Києва та вступив на медичний факультет університету Святого Володимира. Закінчивши його з відзнакою, був зарахований ординатором на катедру під керівництвом професора Образцова. Протягом року стажувався у Європі – у професора Потена в Парижі і професора Лейдена в Берліні.

Повернувшись 1902 році вирушив до Військово-медичної академії до знаменитого фізіолога Івана Павлова в Петербург. Там протягом 2 років М.Д. Стражеско проводив експериментальні дослідження пов’язані з фізіологією кишечника, висновки представив у докторській дисертації.

У Києві продовжив працювати в Олександрівській лікарні та займатися науковою діяльністю. Микола Стражеско виступав за рівні права жінок у здобутті професії лікаря, його зусиллями був організований Жіночий медичний інститут, в якому він викладав.

На початку своєї лікарської кар’єри цікавився захворюваннями серця. Особливо перебігом ускладненої клінічної картини. Окрім згаданого вище вчення про інфаркт міокарда, Микола Дмитрович написав опис “Про мелодію серця при хворобі Адамса-Стокса”. Він став першим у світі, хто описав різке підсилення першого тону у хворих із цієї патологією та детально пояснив механізм його утворення. Відтоді цей акустичний феномен названо “гарматним тоном Стражеска”. Вніс вагомий внесок у лікування ревматизму та довів зв’язок між сепсисом, ендокардитом та ревматизмом.

Крім професіоналізму, це була людина з високими моральними якостями, щоразу йшовши до опери, він залишав записку вдома та в лікарні з номером свого місця, щоб у разі термінового виклику, його можна було легко віднайти. Стражеско був досить популярним фахівцем свого часу, вся київська інтелігенція до Української революції лікувалася у нього, Максим Рильський і Михайло Коцюбинський, Владислав Городецький і Леонід Собінов, Микола Садовський і Марія Заньковецька.

Революція кардинально змінила все. Спеціаліст такого класу був потрібний радянській владі. Через декілька років Микола Стражеско став членом Академії наук УРСР. Він був єдиним вченим, що публічно підняв питання Голодомору в Україні. В 1933 році опублікував у всесоюзному журналі наукову статтю «Про питання про патогенез набряку», де прямо писав про голод, якого офіційно не було.

У 1936 році створив і став директором Українського науково-дослідного інституту клінічної медицини, де продовжував наукову діяльність. Всі плани перекреслила війна.

Академік у власній квартирі 1951р. | gazeta.ua

Помер Микола Дмитрович Стражеско 27 червня 1952 року, похований на Лук‘янівському кладовищі.

Талановиті українці були, є і будуть. Наша нація зробила неоціненний внесок у розвиток різних галузей науки, проте завдяки різним окупаційним владам на теренах України, ця інформація замовчувалася, стиралася і знецінювалися . Отож давайте популяризувати, цінувати та пишатися своєю історією та відомими діячами.

Як лікар Лукасевич став засновником україномовної медицини у Києві

Він працював міністром здоров’я УНР та послом України у Швейцарії, і дивом врятувався від більшовиків.

1907 рік. Вулицями Либідської округи Києва поспішав середніх років мужчина. Перехожі, що траплялися назустріч, завчасно уступали дорогу – чоловіки піднімали капелюхи, а жінки нахилялися, вітаючися з ним. Ймовірно тут його знали всі, особливо незаможні та прості на вигляд кияни.

Це був лікар Євмен Лукасевич. Кілька років тому він переїхав до Києва і став відомим спеціалістом з лікування дитячих та внутрішніх хвороб. Вдячні пацієнти не раз рятуватимуть йому життя.

Енергійний, стрункий, бездоганно причепурений зовні пан швидко йшов хідником і не завжди відповідав на вітання. Через строгий вираз обличчя – певне далося взнаки дитинство сироти – він міг здатися холодної вдачі. Але насправді це було не так.

Лікар, що ледь не помер у дитинстві

Євген Лукасевич народився у родині священника у селі Біла на Тернопільщині.

“Згадую, що в мальстві я дуже довго хорував якоюсь недугою. Недуга була важка, бо мама вшила мені вже навіть сорочку на смерть, але я видужав. На 9 році життя втратив матір і від того часу – можу сміло сказати – прожив життя самостійне”.

Ймовірно, що через хворобу Лукасевич вирішив стати лікарем. Далі в автобіографії він пише про навчання у Тернопільській гімназії, де “між учнями проявлялося дуже ярко національне самопізнання і національне життя. Вже від четвертої класи брав участь в учнівських потайних гуртках”.

А це стане його стилем життя – куди б не потрапив у майбутньому, він завжди був у центрі українського громадського руху.

Перші медичні публікації українською

Українська медицина, як наука, почалася наприкінці ХІХ століття. Майже одночасно на Наддніпрянській Україні та в Галичині з’явилися перші українські науково-популярні видання на медичні теми.

Зокрема у Львові Євген Озаркевич заснував “Лікарський Збірник Наукового товариства імені Шевченка”.

Автор фото, Українські медичні вісті

Українські медичні вісті. З книги Я.Ганіткевича “Українські лікарі-вчені першої половини XX століття та їхні наукові школи”

Згодом він редагував місячник “Здоров’я”, де надрукував частину свого словника медичних термінів.

Війна, а згодом смерть завадила закінчити цю працю, проте Євгену Озаркевичу належить перше місце серед укладачів українських медичних словників, вважає історик медицини Ярослав Ганіткевич.

У свою чергу у Києві при українському науковому товаристві працювала медична секція. Вчені також видавали збірники праць. Серед них був Євмен Лукасевич.

Диплом лікаря він отримав у Цюріхському університеті. У 1900 році переїхав до Києва.

“Як українець доктор Лукасевич само собою дуже швидко нав’язав зносини з тоді порівняно ще нечисленними колами української інтелігенції у Києві та став улюбленим лікарем в українських родинах. Скільки разів зустрічалися ми з ним тоді у ліжок хворих, скільки відбули спільних нарад!” – згадував також відомий лікар та вчений Борис Матюшенко.

В одному із збірників праць медичної секції опублікували статті Євмена Лукасевича про унікальний випадок неправильного розташування внутрішніх органів та про саркому легень. Це були перші на Наддніпрянщині наукові медичні публікації українською, наголошує Ярослав Ганіткевич.

Лікаря рятували його пацієнти

Крім лікування та наукової роботи Євмен Лукасевич часто заходив до редакції газети “Рада”, відвідував українські видавництва та клуб. Він допомагав грошима українським театралам, письменникам та іншим інтелігентам.

Звичайно імперська влада не залишила його поза увагою. У 1914 році чорносотенна газета “Кієвъ” опублікувала серію статей, у яких звинуватила Лукасевича в антиросійській діяльності. Автори вимагали конфіскації майна та заслання родини на Сибір.

Але про лікаря “замовили” слово його пацієнти – справу зам’яли.

Перший медичний журнал: чиста хата потрібна кожному українцеві

Після розпаду Російської імперії та революції Євмен Лукасевич разом з однодумцями організували спілку українських лікарів. Незважаючи на те, що більшість медиків була неукраїнська, ба займала вороже ставлення до українських колег, у спілку об’єдналося чимало лікарів-українців, що працювали у шпиталях та військових частинах Києва.

Спілка провела з’їзд українських лікарів, на якому Євмена Лукасевича обрали редактором першого періодичного медичного часопису на Наддніпрянщині – “Українські медичні вісти”.

У журналі публікували наукові статті, офіційні розпорядження української влади, практичні поради. Зокрема у першому числі професор, епідеміолог Данило Заболотний звертався до селян: “Треба самим найти собі пораду і боронитись від слабостів, особливо заразливих, такими способами, які в наших руках. Чиста хата, здорова їжа, тепла одежа – потрібні кожному чоловікові і захищають його від слабости”.

Євмен Лукасевич не лише редагував, але й був коректором та видавцем часопису. Він особисто бігав по різних установах, збирав матеріали для розділу новин.

Окрім часопису, лікар займався організацією головної військової санітарної управи, брав участь у формуванні Центральної Ради, а також був серед засновників Українського Червоного Хреста.

Коли більшовики на деякий час захопили Київ, Євмену Лукасевичу загрожував розстріл. І знову ж завдяки доброму ставленню киян – його пацієнтів, лікарю таки вдалося врятуватися.

Посол Лукасевич познайомив європейців з Українською Державою

За Гетьманату Лукасевич погодився очолити дипломатичну місію Української Держави до Швейцарії – країни, що натоді була одним із центрів європейської політики.

У Берні, серед інтриг колишніх російських дипломатів, що виступали проти самостійної України, було непросто. Однак посол Євмен Лукасевич, який колись навчався у Швейцарії, здобув авторитет у міжнародних колах.

Автор фото, Ukrinform

За часів Гетьманату Павла Скоропадського лікар Лукасевич очолював українську місію в Швейцарії

За його підтримки друком вийшло десять наукових, історичних та етнографічних праць французькою мовою про Україну. Так дипломати та франкомовні читачі дізналися про нову державу, що на сході Європи воювала проти більшовиків.

Згодом Лукасевич залишив дипломатичну працю та повернувся в Україну. Виконуючи обов’язки міністра здоров’я, він розробив плани боротьби з епідеміями, які не вдалося реалізувати, – Українська Держава зазнала поразки.

Варшава стала другим Києвом

Наприкінці 1921 року Євмен Лукасевич переїхав до Варшави. Як і двадцять років тому у Києві, він розпочав лікарську практику з чистого аркуша. І знову завдяки енергійній праці лікарю швидко вдавалося завоювати хороше ім’я серед пацієнтів.

Євмен Лукасевич встановив контакти з українськими лікарями, став членом українського лікарського товариства у Львові.

Заснував щоденну газету для емігрантів у Польщі – “Українська трибуна”. У неї він вклав особисті гроші – 155 тисяч злотих, які отримав від продажу свого будинку у Києві.

Єдиний словник-поліглот

Так само лікар повернувся до наукової роботи. Головну увагу він приділив питанням української медичної термінології та етнографії.

Автор фото, Музей історії медицини Галичини ім. М. Панчишина

Анатомічний словник містить загальні анатомічні терміни, які подаються шістьма мовами

У 1926 році Євмен Лукасевич видав за свої гроші “Анатомичний словник. Матеріали”.

“Взявшись за працю надто велику для одної людини, за працю, що складається науковими комісіями і твориться роками, та не в злиденних умовах сучасности — я кермувався тілько одною визначеною метою: покласти цеглинку до будови української термінології та збудити до праці над створенням рідної медичної літератури”, – написав він у передмові.

Перша частина словника містить загальні анатомічні терміни, які подаються шістьма мовами: латинською, українською, російською, польською, чеською та німецькою.

“Анатомічний словник” Лукасевича – залишається єдиним словником-поліглотом у медичній літературі донині.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Чи буде кому лікувати українців і скільки медиків виїхали за кордон або мобілізувались

Підтвердження диплома, мовні курси, отримання дозволу на роботу зайняли багато місяців і коштували чималих зусиль. Але Мар’яна Черкес ні про що не шкодує і в Україну повертатися поки що не збирається.

Серед українських біженців, які виїхали за кордон, є тисячі медиків. Не всім вдається влаштуватися на роботу за спеціальністю, але частина це робить. Українські медики оформлюють документи і працюють за кордоном за фахом.

Більшість медиків, які виїхали – жінки. Хоча, є серед них і чоловіки. Хтось мав законні підстави для виїзду, хтось ні.

Війна призвела до тектонічних зсувів в українській медицині – понад 150 медиків загинули, тисячі пішли на фронт. Сотні лікарень зруйновані, велика частина медзакладів перебуває в окупації.

Лікарі з окупованих і прифронтових областей виїжджають не тільки вглиб країни, а і за кордон. Медики із західних областей пропри умовну безпеку теж їдуть з країни.

Як все це вплинуло на українську медицину, чи буде кому лікувати українців? Розбиралась ВВС Україна.

Автор фото, Херсонська ОВА

Знищена лікарня у Бериславі

Як їдуть під час війни

“Ми ще ніколи не стикались з таким відтоком персоналу, на який неможливо впливати. Люди просто ставлять у пріоритет свою безпеку, вони налякані і їх можна зрозуміти”, – говорить Дмитро Гавриченко з Одеси, медичний директор приватної клініки Odrex – найбільшої на півдні України.

Тут до 2022 року працювали понад тисяча працівників. За майже два роки за кордон виїхали близько 100 з них.

Понад 50 працівників, серед них завідуючі відділеннями, пішли на фронт.

Лікарі виїжджали на початку вторгнення, виїжджають і зараз. Одеса за останні місяці зазнала багатьох нищівних ударів російських ракет.

“Коли медики вирішують їхати за кордон — на жаль, ці рішення зазвичай швидкі та сумбурні. Вся планова робота – операції чи процедури ускладнюються, коли співробітник раптом каже, що їде”, – розповідає Гавриченко.

Автор фото, Odrex

Дмитро Гавриченко з Odrex: за кордон поїхали десятки медиків з нашої лікарні, але ми знайшли їм заміну

Схожу історію про потребу у кваліфікованих кадрах розповідає і Марина Чирва, операційна директорка мережі клінік “Новий зір”.

Тут до вторгнення працювали 600 співробітників. Зараз 480. Найскладніша ситуація з лікарями, за її словами, була у Харкові.

“Жоден місцевий лікар так і не повернувся працювати в нашу філію у Харкові. Ми були змушені з нуля формувати там штат. Наразі ще дві вакансії не закриті”, – зазначає операційна директорка.

При цьому висококваліфіковані лікарі здебільшого не виїжджають за кордон, бо для них лишитись в Україні фактично означає залишитись у професії на своєму високому рівні, вважає Чирва. До війни у мережі працювали 40 хірургів. Зараз – 35.

За її словами, для українського хірурга переїзд до США, Канади або Європи майже унеможливлює безперервну роботу, а це важливо, щоб не втратити навички. Адже на процедури з визнання диплома і отримання права оперувати може піти кілька років.

Зовсім інша ситуація, на думку Марини Чирви, з середнім медичним персоналом – медсестрам легше переїхати і знайти роботу за спеціальністю, ніж лікарю.

“І працювати на некваліфікованій роботі за кордоном для медсестер не є морально складним випробуванням, на відміну від лікарів”, – говорить експертка.

Та й серед молодшого персоналу та медсестер більше жінок, яким виїзд з України не заборонений.

На 40 тисяч медиків менше

То скільки лікарів виїхало з України?

Статистики виїзду за кордон за професіями в Україні не ведуть. Але є інформація про кількість медиків, які працювали раніше і працюють зараз у медичних закладах.

За даними Центру громадського здоров’я, станом на кінець 2022 року у медичних закладах, підпорядкованих МОЗ, стало на 6300 лікарів менше, ніж на кінець 2021 року.

На 35 тисяч зменшилась кількість молодшого і середнього медичного персоналу – медсестер, медбратів, фельдшерів, санітарів.

Тобто, за даними ЦГЗ, в медичній системі України за перший рік війни стало на 41 тисячу медиків менше.

Чи означає це, що 41 тисяча українських лікарів і медсестер виїхали за кордон? Ні. Вони могли звільнитися або піти на фронт.

“Зробити точну оцінку, скільки лікарів з України зараз виїхало, неможливо. За відчуттями у нас немає якогось радикального зменшення – медики виїхали, але і населення виїхало”, – говорить Павло Ковтонюк, співзасновник Українського центру охорони здоров’я (UHC).

Однак, за спостереженнями експерта, поступове скорочення медичних кадрів в Україні спостерігалося і до вторгнення – з країни виїжджали і лікарі, і медсестри. Є воно і зараз.

Медсестер виїжджало більше, бо їх є більше. Але для медичної системи країни криза медсестер набагато гірша, ніж криза лікарів, зазначає експерт, адже медсестри забезпечують більшість операційних процесів у медичних закладах.

“Якщо умовно у вас було три кардіологи, а залишилось двоє, то робота відділення критично не зміниться. Лікар – це інтелект, цінується його освіта. Медсестра – це руки. І замінити її швидко складно”, – говорить Ковтонюк.

Слова експерта підтверджує і медичний директор з Одеси Дмитро Гавриченко. У його клініці з десяти старших медсестер виїхали четверо і знайти їм заміну була нелегкою справою.

“Кожна старша сестра відділення – це багато часу та зусиль, витрачених на організацію її роботи. Це навички, яким не вчать у коледжах”, – говорить Гавриченко.

Якщо з роботи йде така медсестра – їде за кордон чи служити в ЗСУ, замінити її у короткий термін непросто. Це ж саме стосується і роботи молодшого медичного персоналу.

“Доглядати за пацієнтами, прибирати приміщення – це теж важлива робота. І від цих співробітників залежить, наскільки якісним буде післяопераційний період у пацієнтів”, – зазначає Гавриченко.

І він, і Марина Чирва з “Нового зору” говорять, що знайти хороших медсестер для певних міст було значним випробуванням і до вторгнення. Зараз ця тенденція тільки посилилася.

У пошуках дитячого хірурга

Автор фото, okdl2.itmed.org

У Київській обласній дитячій лікарні №2 не вистачає лікарів

Ринок праці в медичній сфері в Україні заповнений вакансіями, на які нікому відгукуватися, йдеться у дослідженні платформи з пошуку роботи Work.ua

Там проаналізували, як змінилася ситуація на ринку пошуку медичних кадрів до вторгнення і зараз. Якщо у березні 2022 року шукали 806 медичних працівників, то у серпні 2023 року було 6 465 вакансій.

Найбільше пропозицій роботи у серпні 2023-го року було у Київській області — 2 570. Водночас це одна з небагатьох областей, де вакансій все ж таки менше, ніж було до повномасштабної війни.

Побільшало роботи для медиків на заході України – це Закарпатська, Рівненська, Чернівецька, Волинська та Івано-Франківська області. У цих регіонах з’явилося у вдвічі та навіть утричі більше вакансій, ніж до повномасштабного вторгнення.

І якщо на посади оператора контакт-центру, чи адміністратора у клініку легко знайти людину – є понад 20 відгуків на 1 вакансію. То на вакансії для лікарів лише по 1–2 відгуки. Найскладніше, за даними Work.ua, знайти завідуючого аптекою, гастроентеролога, лікаря УЗД, кардіолога, ендокринолога, зубного техніка, сімейного лікаря, педіатра, офтальмохірурга, логопеда.

Про нестачу медичних кадрів говорять не тільки в приватних, але і в державних лікарнях.

Багато місяців Київська обласна дитяча лікарня №2 шукає двох дитячих хірургів і двох дитячих травматологів. І знайти їх не може.

“Попри величезну міграцію лікарів зі сходу і з півдня України у Київській області мало хто залишається. Їдуть більше на захід України”, – говорить Наталя Бігарі, гендиректорка лікарні. За її словами, медиків у лікарні не вистачало і раніше, а після вторгнення ситуація тільки ускладнилася.

Звичною, за її словами, є практика, коли дитячі хірурги після інтернатури проходять курси пластичних хірургів і змінюють спеціалізацію. У косметологічних клініках вони заробляють у рази більше, ніж у державних лікарнях.

Щоб зацікавити молодого спеціаліста залишитися, наприклад, у Білій Церкві, треба запропонувати фінансову мотивацію, або соціальне житло, а краще обидва варіанти, говорить директорка лікарні.

Зарплата дитячого хірурга у Київській обласній лікарні разом з преміями може бути у межах 20-30 тисяч гривень. Соціального житла немає.

“Кваліфікованих лікарів не вистачає і з цим потрібно щось робити. Терміново”, – попереджає Наталія Бігарі.

З усього штату Київської обласної дитячої лікарні за кордон виїхав лише один лікар. Але понад 40% персоналу, говорить директора, це люди пенсійного віку. Якщо вони всі підуть на пенсію, їх не буде ким замінити.

Автор фото, Reuters

У 40% лікарень не вистачає персоналу

Майже 40% медзакладів в Україні відчувають брак кадрів, особливо гострий дефіцит на деокупованих територіях. Про це йдеться у дослідженні гуманітарного агентства Zdorovi, де опитали 180 керівників і представників медзакладів.

“Частіше з нестачею персоналу стикаються східні і південні області України. Найгірша ситуація на деокупованих територіях, але і населення там менше”, – говорить Наталя Тулінова, керівниця Zdorovi.

У 14% медичних закладів навпаки є незначний приплив кадрів. В основному це захід України.

За результатами цього опитування, близько 10% медиків виїхали за кордон. Це переважно середній медичний персонал, а прогнозувати, яка частина з них повернеться, неможливо.

Чому лікарі їдуть?

Автор фото, lorkrasa.com.ua

Лор-лікар Мар’яна Черкес виїхала з України до Австрії

“Я ніколи не планувала їхати з України, але твоє життя може за одну ніч перевернутися з ніг на голову. Спокій моїх дітей важливіший, тому ми поїхали” – розповідає про своє рішення залишити Львів лор-лікар Мар’яна Черкес. З весни 2022 вона з родиною живе у Австрії.

За кілька місяців влаштувалась асистентом лікаря. Понад рік часу зайняло підтвердження диплома, курси медичної німецької. Лише нещодавно вона отримала дозвіл працювати лікарем і посаду в університетській лікарні міста Грац. Тут планує продовжувати і клінічну, і наукову кар’єру. За словами Мар’яна Черкес, їй пощастило, бо процес підтвердження диплома може тривати набагато довше, а вона фактично відразу змогла працювати асистентом.

“Тут в Австрії постійно говорять, що їм не вистачає лікарів. Наших лікарів зустрічають привітно. Сприяють з документами, якщо бачать, що спеціаліст фаховий, що має навички”, – говорить лікарка.

І серед її пацієнтів, і серед колег в Австрії є багато українців. За словами лікарки, лише в регіоні Штирія, де вона проживає, працює понад 15 її знайомих лікарів – анестезіолог, педіатр, лор, гастроентеролог.

“За кордоном українські лікарі можуть працювати за спеціальністю, якщо цього дуже захотіти, багато вчитися і багато працювати”, – вважає Мар’яна Черкес.

Чи планує вона повертатися? “Поки що ні. Можливо пройде 10 років і з усіма новими знаннями і навичками я повернусь до України і буду далі працювати лікарем там”, – говорить лікарка.

У Польщі простіше

Автор фото, Bupa

Наталя Шадорська працює лікаркою у Варшаві. Її чоловік на фронті

38-річна Наталя Шадорська працювала дитячим кардіологом у Києві. Зараз вона живе і працює у Варшаві. “Я пам’ятаю, як прокинулась 24 лютого у Києві від звуків вибухів. Моя подруга мені сказала – ти маєш поїхати заради дітей”. Жінка працевлаштувалася у приватній клініці LUX MED, де працює понад 300 медиків з України. З них 112 – це лікарі.

“Я щаслива, що змогла знайти тут роботу. Але я не можу сказати, що я живу щасливим життям. Мій чоловік – на фронті. Я сподіваюсь, що цей жах скоро закінчиться”.

У цій країні трохи спростили процес прийому українських лікарів у порівнянні з іншими членами ЄС, але все ж треба отримувати низку дозволів.

У Польщі знайшли роботу 4100 лікарів з України, за даними польського МОЗ станом на вересень 2023 року. Працевлаштованих у Польщі українських медсестер теж тисячі.

“У Польщі існує дефіцит лікарів практично всіх спеціальностей. Українські лікарі часто є чудовими професіоналами з багаторічним досвідом, які вміють добре працювати з пацієнтами. Викликом, звичайно, є інша специфіка системи охорони здоров’я. Як компанія ми допомагаємо медикам зорієнтуватися”, – розповідає ВВС доктор Кшиштоф Курек, член правління з медичних питань LUX MED Group.

Компанія організувала українським медикам юридичну підтримку, допомагає з вивчення польської мови.

“Отримання дозволу на роботу для українських лікарів у Польщі – це не легкий процес, але лікарі його проходять”, – говорить Курек.

При цьому 9 з 10 українців, які влаштувалися у LUX MED, все ще працюють там. Якщо хтось вирішує звільнитися, то причиною зазвичай є повернення до України, розповідають у LUX MED Group.

Їдуть, бо бояться мобілізації

Кілька представників медзакладів у розмовах з ВВС однією причин виїзду лікарів за кордон називають мобілізацію. Останнім часом почастішали звільнення жінок-медиків. В одній з великих лікарень на заході України через це звільнилися 11 медиків, розповіли джерела ВВС.

З 1 жовтня в Україні став обов’язковим військовий облік для жінок віком від 18 до 60 років, які мають медичну чи фармацевтичну освіту.

При цьому у МОЗ наголошують, що військовий облік автоматично не означає мобілізацію і жінкам-медикам не заборонять виїзд за кордон.

Проте дехто ухвалює рішення їхати саме через це. Наприклад, Анна, яка працює реабілітологом і масажистом, й нещодавно переїхала до Польщі. В Україні у неї було багато роботи і запис на тижні вперед, а у Польщі доведеться починати все з нуля.

“Я боялась, що мене заберуть в армію. Боялась, що мене змусять покинути свою дитину. Дитина для мене це найголовніше”.

МОЗ – кризи немає

За даними МОЗ, з України виїхало не більше 8% медичних працівників.

“Це не є кризою, – говорить міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко, – Що у нас створює кризу – це постійні обстріли, неможливість працювати у лікарнях”.

Від лютого 2022 року російська армія скоїла понад тисячу нападів на медичну систему України. Зруйновані сотні лікарень, загинуло понад 150 медиків, наводить дані Український центр охорони здоров’я (UHC), де відстежують та документують атаки на лікарні.

Тисячі українських медиків пішли на фронт.

“Ми співпрацюємо з командуванням Медичних сил, щоб не оголювати цивільні лікарні, щоб мобілізували раціонально, щоб лікарні могли працювати”, – говорить Віктор Ляшко про ситуацію з медиками на фронті.

“Так десь лікарів не вистачає, але в цілому дефіциту кадрів немає. Все залежить від лікарні і від регіону. Найчастіше не вистачає вузьких спеціалістів. Важче знайти кадри для сіл і малих міст”, – розповів у коментарі ВВС заступник міністра Сергій Дубров.

В Україні вже кілька місяців працює програма, де лікарі з інших регіонів України їздять на роботу у відрядження у прифронтові регіони – Херсонську, Миколаївську, Запорізьку, Харківську області. Програму фінансує ВООЗ.

Війна в Україні спричинила великий попит на медичні спеціальності, зокрема, реабілітологів. Тому в Україні збільшили державне замовлення на підготовку лікарів.

За бюджетні гроші більше навчатимуть медиків за спеціальностями “Терапія та реабілітація” і “Медична психологія”.

Автор фото, Херсонська ОВА

На Херсонщині лікарні обстрілюють майже щодня

Як боротися за кадри в Україні

Навіть якщо зараз немає драматичних цифр щодо виїзду медиків, то вони неминучі у майбутньому, вважає Павло Ковтонюк з UHC.

“Ми говоримо про кількість медиків, які виїхали, але у цій ситуації більше турбує якість. Серед лікарів, які вже виїхали, є багато талантів і Україна має за них боротися”, – каже експерт.

Він прогнозує ще не одну хвилю міграції медиків – спочатку виїжджали через безпекові причини, просто тікаючи від війни. Наступні хвилі міграції будуть мати інші мотивації – у першу чергу економічні.

Під ударом, на думку експерта, найперше перебувають малі міста і села, звідки виїжджають молоді і талановиті люди.

“Україні слід думати не лише, як утримати таланти, але і як залучати до країни із-за кордону. Для цього вже зараз потрібно продумувати міграційну політику”, – вважає співзасновник Українського центру здоров’я.

Дмитро Гавриченко розповідає, що одна з ідей, як планують боротися за медичні кадри у його клініці Odrex – це створення гуртожитку для середнього медперсоналу з усіх куточків країни, які хочуть жити у місті біля моря.

Кадрову кризу їм частково вдалося розв’язати завдяки пошуку кандидатів серед молодих спеціалістів і переселенців з Херсона, Нової Каховки, Харкова і Миколаєва.

За даними дослідження Zdorovi, у 59% медичних закладах України зараз працюють лікарі-переселенці. У більшості закладів вони становлять близько 10% персоналу. У деяких лікарнях є до 50% кількість медиків-ВПО.

Ольга Хороль працювала педіатром та сімейним лікарем у місті Василівка Запорізької області. Перші дні після вторгнення лікарка виходила на роботу під обстрілами, консультувала, переховуючись у підвалах.

У березні 2022 року вона з родиною виїхала до Чернівців. Там працює зараз сімейним лікарем і дистанційно консультує пацієнтів з окупованої Василівки.

“Роботи для лікарів в Україні багато, а хорошої роботи мало”, – вважає терапевт і лікар УЗД Ігор Іващенко. Він переїхав до Львова з окупованого Маріуполя, де працював у поліклініці “Азовсталь”. Кілька місяців у Львові шукав роботу, волонтерив, а з вересня почав працювати у лікарні Шептицького.

Поки що лікарю вдається знаходити короткотривалі контракти на 3-4 місяці. Нещодавно йому пропонували постійне місце – посаду терапевта у пансіонаті для літніх людей із зарплатнею у 8 тис. грн. Він відмовився.

“Як можна прожити на ці гроші?”, – обурюється лікар.

Виїжджати працювати за кордон не планує, хоча за тиждень йому виповниться 60 років і він отримає право покинути Україну.