Пам’ять

Пізнання дійсності неможливе без сприйняття інформації, що надходить ззовні. Цю інформацію нам надають вище розглянуті психічні процеси: відчуття і сприймання. Проте образи зовнішнього світу, які виникають в корі головного мозку, не зникають безслідно. Вони залишають слід, який може зберігатися протягом тривалого часу. Запам’ятовування, збереження і наступне відтворення особистістю її досвіду і складає сутність процесу пам’яті.

Пам’ять є одним із п’яти пізнавальних процесів і потужним знаряддям інтелекту людини.

Давні греки вважали Богиню пам’яті Мнемозину матір’ю дев’яти муз, які були покровительками всі відомим на той час наукам і мистецтвам. Ім’я цієї богині дало назву пам’яті.

В психологічній літературі, коли мова йде про пам’ять, використовуються вирази: “мнемічна спрямованість”, “мнемічні дії”, “мнемічна діяльність”

Пам’ять – це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності

Завдяки пам’яті розширюються пізнавальні можливості людини. Пам’ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і розвиток особистості.

Одиницями роботи пам’яті є уявлення – образи раніше сприйнятих предметів, явищ, думок чи фантазій людини. Саме через уявлення пам’ять має тісний зв’язок з іншими пізнавальними процесами (відчуттями, сприйманням, мисленням та уявою), які дають основу для запам’ятовування і подальшого відтворення інформації.

Даний пізнавальний процес характерний для всіх живих істот, однак потрібно розрізняти:

– так звану генетичну пам’ять, що тримає та розгортає інформацію через гени, спадковість і виявляється через інстинкти,

“Людина, яка була б позбавлена пам’яті, постійно перебувала б у стані новонародженого”.

– індивідуальну пам’ять, яка розвивається в ході життя істоти і виявляється через навички та інші інтелектуальні форми поведінки. Саме вона потрапляє в поле зору психології.

Призначення пам’яті для людини важко переоцінити. Можна говорити про ряд базових функцій пам’яті, що характерні для психіки людини.

Рис. 2.3.1. Функції пам’яті

Пам’ять – це складний пізнавальний процес, тлумачення механізмів роботи якого в науці не має одностайності. Існує ряд теорій функціонування пам’яті, які по-різному пояснюють роботу цього пізнавального процесу.

Рис. 2.3.2. Теорії пам’яті

Види пам’яті, їх особливості

Пам’ять – багатий у своїх проявах пізнавальний процес, тому наука нараховує декілька класифікацій видів пам’яті, здійснених за різними ознаками.

Залежно від того, що саме людина запам’ятовує і відтворює, розрізняють чотири види пам’яті: образну, рухову, емоційну і словесно-логічну.

Образна пам’ять виявляється у запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочно даних зв’язків між ними

Залежно від того, якими аналізаторами людина сприймає об’єкти під час їх запам’ятовування, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою тощо. Досить часто ці види пам’яті працюють комбіновано: так, образ певної людини являє собою поєднання роботи зорової, слухової та нюхової пам’яті.

Рухова пам’ять виявляється в запам’ятовуванні й відтворенні людиною своїх рухів та їх поєднань

Рухова пам’ять є основою для формування різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови, комплексів рухів тощо. З часом багато що зі змісту цього виду пам’яті набуває неусвідомлюваного характеру, щоб уникати зайвого психічного навантаження. Так, ми вміємо ходити, писати автоматизовано завдяки руховій пам’яті.

Емоційна пам’ять полягає в запам’ятовуванні й відтворенні людиною своїх емоцій та почуттів

Це один із найбільш ранніх видів пам’яті, що починає свою роботу ще в ранньому дитинстві. Спогади дитинства найчастіше пов’язані з глибокими переживаннями. Загалом яскраві, емоційно насичені події можуть зберігатися в пам’яті людини дуже довго. Потрібно зазначити, що запам’ятовується насамперед емоційно забарвлена інформація.

Словесно-логічна пам’ять полягає в запам’ятовуванні думок, понять, суджень, умовиводів, які відображають істотні зв’язки і відношення предметів і явищ, їхні загальні властивості

На відміну від образної, рухової та емоційної пам’яті, яка є і у тварин, словесно-логічна пам’ять є специфічно людською пам’яттю на думки, судження, закономірності. Словесно-логічна пам’ять тісно пов’язана із мовленням і мисленням людини. Вона формується разом з ними і досягає свого завершального вигляду пізніше за рухову, емоційну та образну.

Інша класифікація видів пам’яті спирається на ознаку тривалості збереження інформації і має наступні види: короткочасна, довготривала, оперативна.

Короткочасна пам’ять утримує інформацію впродовж дуже незначного часу (долі секунд), її завдання – дати можливість психіці вирішити подальшу долю інформації, що надійшла до мозку – забути непотрібне чи запам’ятати щось на деякий час.

Довготривала пам’ять зберігає інформацію впродовж значних відрізків часу, іноді всього життя людини. До неї надходить матеріал з короткочасної пам’яті, який не перебуває там у незмінному вигляді, а безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об’єднується в смислові групи.

Оперативна пам’ять потрібна для виконання людиною певних поточних операцій і утримання інформації під час них. Так, синхронний перекладач утримує слова, почуті від іноземця, поки не перекладе їх, потім забуває.

При короткочасному запам’ятовуванні відтворення матеріалу відбувається в тій “фотографічній” формі та послідовності, в якій він сприймався, оскільки немає часу на переробку інформації

Наступна класифікація має ознакою для розподілу видів пам’яті активність свідомості людини і поділяється на: мимовільну і довільну.

Мимовільна пам’ять –

• o пам’ять, в якій людина запам’ятовує і відтворює інформацію, не докладаючи для цього вольових зусиль, а спираючись на цікавість, значимість такої інформації
• o (в розвитку передує довільній)

Довільна пам’ять –

o в її роботі чітко поставлена мета, докладаються відповідні вольові зусилля для запам’ятовування, збереження та відтворення інформації

Види пам’яті людини можна встановлювати одночасно спираючись на всі вище означені класифікації.

Процеси та індивідуальні особливості пам’яті

Очевидно, що пам’ять в своїй роботі базується на певних етапах, які наука позначає як мнемічні процеси (Рис. 2.3.5).

Рис. 2.3.5. Процеси пам’яті

Запам’ятовування-закріплення в корі великих півкуль головного мозку образів, що виникають на основі відчуттів, сприймання, мислення чи уяви

Процес запам’ятовування – активний процес, який починається в короткочасній пам’яті й завершується в довготривалій. Запам’ятовування буває різних типів (Рис. 2.3.6).

Рис. 2.3.6. Типи запам’ятовування

Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціальної мети запам’ятати. Довільне – передбачає докладання людиною вольових зусиль, має цілеспрямований характер.

При механічному запам’ятовуванні логічні зв’язки між матеріалом не встановлюються, інформація неначе “зазубрюється”, при осмисленому – логічні зв’язки встановлюються, запам’ятовування спирається на розуміння змісту інформації. Під час запам’ятовування значного обсягу інформації перевага надається осмисленому запам’ятовуванню, за наявності потреби точно зафіксувати терміни, цифри використовується механічне запам’ятовування.

Існують фактори, що визначають успішність запам’ятовування:

• – емоційний та фізичний стан (поганий настрій та хвороба погіршують продуктивність цього процесу),
• – вік (є періоди піку та спаду продуктивності запам’ятовування (юність та старість відповідно),
• – установка (завдання, яке ставить людина),
• – характеристики самого матеріалу (його значимість, логічність, обсяг тощо).

Збереження – це утримання в корі головного мозку інформації, яку людина попередньо запам’ятала

Психологи стверджують, що інформація зберігається у психіці людини на двох рівнях – усвідомлюваному (тому доступна для відтворення та використання) та неусвідомлюваному (глибини психіки ускладнюють, а іноді й унеможливлюють актуалізацію цієї інформації для людини).

Можна також перерахувати фактори, що визначають якість збереження інформації:

• – використання в діяльності (внаслідок повторення матеріал краще і довше зберігається),
• – установка (завдання щодо тривалості та якості збереження інформації),
• – характеристики самого матеріалу (значимість, осмисленість подовжують тривалість збереження знань).

Відтворення – процес активізації в мозку інформації, яка була попередньо запам’ятовано та збережена

Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам’яті, полягає в переході його з довготривалої пам’яті в короткочасну, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам’ятовування і забування, але також має свої механізми. Відтворення може мати три форми – впізнавання, пригадування і спогади.

Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлене актуальною потребою відтворити потрібну інформацію, або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлюваних мотивів.

В роботі пам’яті людини фігурують спогади – відтворення образів минулого, локалізованих у просторі й часі (певних епізодів життя, приміром років навчання в школі тощо).

Має місце дія певних факторів, що впливають на успішність відтворення:

• – вік людини,
• – тривалість збереження матеріалу,
• – установка на відтворення,
• – обсяг та осмисленість самого матеріалу тощо.

Забування – це процес втрати або погіршення точності чи обсягу матеріалу, що був запам’ятований

Відповідно, якщо втрачена частина інформації, то забування вважають частковим, якщо весь матеріал – то повним.

Попри негативне сприймання цього процесу багатьма людьми, забування відіграє важливе значення для психіки людини-воно здійснює селекцію (відбір) інформації й усуває не значимий, зайвий матеріал, запобігаючи перевантаженню психіки. Однак головною проблемою залишається регуляція, контроль людиною цього процесу, оскільки ми іноді забуваємо важливі для нас речі і пам’ятаємо те, що хотіли б забути.

Беззаперечним є факт, що виступаючи загальнолюдською якістю, пам’ять окремих індивідів відрізняється притаманними їм мнемічними якостями:

Динаміка забування, встановлена дослідами Г. Еббінгауза: найвищі темпи забування характерні для першої доби після запам’ятовування (60% інформації ми втрачаємо впродовж першої години після запам’ятовування)

Рис. 2.3.7. Індивідуальні мнемічні якості людини

В професійній діяльності важливо враховувати власні індивідуальні відмінності пам’яті для того, щоб максимально продуктивно використовувати свої потенційні можливості. Слід також зазначити, що якості пам’яті не є повністю вродженими, тому добре піддаються коригуванню та вдосконаленню.

Відділи мозку та їх функції: будова, особливості та опис

Головний мозок – найголовніший регулятор функцій будь-якого живого організму, один з елементів центральної нервової системи. Досі вчені медики вивчають особливості мозку і відкривають все нові неймовірні його можливості. Це дуже складний орган, який пов ‘язує наш організм із зовнішнім середовищем. Відділи мозку та їх функції регулюють всі життєві процеси. Зовнішні рецептори ловлять сигнали та інформують про подразників (світлових, звукових, тактильних і багатьох інших) будь-який відділ мозку. Відповідна реакція настає миттєво. Як працює наш головний “процесор”, розберемося детальніше.

• Загальний опис мозку
• Функції відділів головного мозку (таблиця)
• Будова
• Кінцевий мозок
• Кора
• Відділи головного мозку та їхні функції: кора
• Проміжний мозок
• Задній
• Мозочок (малий мозок)
• Середній мозок
• Продовжуватий мозок: стовбурова частина

Загальний опис мозку

Відділи мозку та їх функції повністю керують нашими життєвими процесами. Складається людський мозок з 25 мільярдів нейронів. Ця неймовірна кількість клітин утворює сіру речовину. Мозок покриває кілька оболонок:

Ліквор – це спинномозкова рідина, в головному мозку грає роль амортизатора, захисника від будь-якої ударної сили.

Як у чоловіків, так і у жінок мозок розвинений абсолютно однаково, хоча вага його різна. Зовсім недавно вляглися суперечки про те, що вага мозку відіграє якусь роль у розумовому розвитку та інтелектуальних здібностях. Висновок однозначний – це не так. Вага мозку становить приблизно 2% від загальної маси людини. У чоловіків вага його в середньому 1 370 г, а у жінок – 1 240 г. Функції відділів головного мозку людини розвинені стандартно, від них залежить життєдіяльність. Розумові здібності залежать від створених у мозку кількісних зв ‘язків. Кожна клітина мозку – нейрон, який генерує і передає імпульси.

Порожнини всередині мозку називаються шлуночками. У різні відділи йдуть черепно-мозкові парні нерви.

Функції відділів головного мозку (таблиця)

Кожен відділ у мозку виконує свою роботу. Таблиця, представлена нижче, це наочно демонструє. Мозок, немов комп ‘ютер, чітко виконує свої завдання, отримуючи команди із зовнішнього світу.

Функції відділів головного мозку, таблиця розкриває схематично і ємко.

Нижче розглянемо відділи мозку більш детально.

Будова

На картинці показано, як влаштований головний мозок. Найбільшу частину займають великі півкулі, незважаючи на це, всі відділи мозку і їх функції відіграють величезну роль у роботі організму. Виділяється п ‘ять головних відділів:

• кінцевий (від загальної маси становить 80%);
• задній (міст і мозочок);
• проміжний;
• продолговатый;
• середній.

Водночас розділяється головний мозок на три основні частини: стовбур мозку, мозочок, дві великі півкулі.

Кінцевий мозок

Неможливо коротко описати будову мозку. Щоб зрозуміти відділи мозку та їх функції, необхідно щільно вивчити їх структуру.

Кінцевий мозок тягнеться від лобної до потиличної кістки. Тут розглядається дві великі півкулі: ліве і праве. Від інших цей відділ відрізняється найбільшим числом борозен і звивин. Розвиток і будова мозку тісно зав ‘язані між собою. Фахівцями виділено три види кори:

• давня (з нюхливим бугорком, передньою продірявленою речовиною, напівлунною підмозолистою і бічною підмозолистою звивиною);
• стара (з зубчастою звивиною – фасцією і гіпокамбом);
• нова (представляє всю частину кори).

Півкулі розділяються поздовжньою борозною, в її глибині розташовується склепіння і мозолисте тіло, які з ‘єднують півкулі. Саме мозолисте тіло вистлане нервовими волокнами і відноситься до нової кори. Будова півкуль досить складна і нагадує багаторівневу систему. Тут розрізняються лобова, скронева, теменна і потилична частки, підкірка і кора. Великими півкулями виконується величезна кількість функцій. Варто зазначити, що ліва півкуля командує правою частиною тіла, а права навпаки – лівою.

Кора

Поверхневий шар головного мозку – це кора, товщину вона має 3 мм, покриває півкулі. Структура складається з вертикальних нервових клітин, що мають відростки. У корі містяться також ефферентні та афферентні нервові волокна, а також нейроглії. Відділи головного мозку та їх функції розглянуті в таблиці, а що являє собою кора? Її складна структура має горизонтальну шаркостість. У будові є шість шарів:

• зовнішній пірамідальний;
• зовнішній зернистий;
• внутрішній зернистий;
• молекулярний;
• внутрішній пірамідальний;
• з веретеноподібними клітинами.

Кожен має різну ширину, щільність, форму нейронів. Вертикальні пучки нервових волокон надають корі вертикальну вичорченість. Площа кори становить приблизно 2 200 квадратних сантиметрів, кількість нейронів сягає тут десяти мільярдів.

Відділи головного мозку та їхні функції: кора

Кора керує кількома специфічними функціями організму. Кожна частка відповідає за свої параметри. Розгляньмо функції, прив ‘язані до готелів докладніше:

• скронева – керує нюхом і слухом;
• теменна – відповідає за смак і зобов ‘язання;
• затилична – зір;
• лобна – складне мислення, рух і мова.

Кожен нейрон контактує з іншими нейронами, є до десяти тисяч контактів (сіра речовина). Нервові волокна – це біла речовина. Певна частина об ‘єднує півкулі мозку. Біла речовина включає в себе три види волокон:

• асоціаційні пов ‘язують в одній півкулі різні коркові дільниці;
• комісуральні з ‘єднують півкулі між собою;
• проекційні здійснюють зв ‘язок з нижніми освітами, мають шляхи аналізаторів.

Розглядаючи будову і функції відділів головного мозку, необхідно підкреслити роль сірої і білої речовини. Півкулі всередині мають базальні ганглії (сіра речовина), основною функцією їх є передача інформації. Між мозковою кіркою і базальними ядрами розташована біла речовина. Тут розрізняється чотири частини:

• між борознами в звивинах;
• у зовнішніх місцях півкуля;
• включені у внутрішню капсулу;
• розташовані в мозолистому тілі.

Біла речовина, що знаходиться тут, утворюється нервовими волокнами і пов ‘язує кору звивин з нижчолежущими відділами. Підкіркові ядра утворюють підкірку мозку.

Кінцевий мозок керує всіма життєво важливими функціями організму, а також інтелектуальними здібностями людини.

Проміжний мозок

Відділи мозку та їх функції (таблиця представлена вище) включають в себе проміжний мозок. Якщо дивитися детальніше, то варто сказати, що складається він з вентральної і дорсальної частин. До вентральної відноситься гіпоталамус, до дорсальної – таламус, метаталамус, а також епіталамус.

Таламус є посередником, який отримані роздратування направляє в півкулі. Часто він називається “зоровим бугром”. Він допомагає організму швидко пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі. З ‘єднано таламус з мозочком за допомогою лімбічної системи.

Гіпоталамус керує вегетативними функціями. Вплив йде через нервову систему, і, звичайно ж, залози внутрішньої секреції. Регулює роботу ендокринних залоз, контролює обмін речовин. Гіпофіз розташований просто під ним. Регулюється температура тіла, серцево-судинна та травна система. Також гіпоталамус керує нашою харчовою і питною поведінкою, регулює пильність і сон.

Задній

Задній мозок включає в себе розташований спереду міст і мозочок, який знаходиться позаду. Вивчаючи будову і функції відділів мозку, детальніше розглянемо будову мосту: дорсальна поверхня перекривається мозочком, вентральна представлена волокнистою будовою. Волокна направлені в цьому відділі поперечно. Кожною стороною мосту вони відходять до мозжечкової середньої ніжки. З вигляду міст нагадує утовщений білий валик, розташований над довготривалим мозком. Корінці нервів виходять у бульбарно-мостову борозду.

Будова заднього мосту: на фронтальному розрізі видно, що складається відділ передньої (великої вентральної) і задньої (малої дорсальної) частини. Між ними кордоном служить трапеціевидне тіло, поперечні товсті волокна якого зараховують до слухового шляху. Провідникова функція повністю залежить від заднього мозку.

Мозочок (малий мозок)

Таблиця “Відділ мозку, будова, функції” вказує на те, що мозочок відповідальний за координацію і рух тіла. Розташований цей відділ ззаду мосту. Часто мозочок називають “малим мозком”. Він займає задню черепну ямку, прикриває ромбовидну. Маса мозочка становить від 130 до 160 г. Зверху розташовані великі півкулі, які відокремлюються поперечною щілиною. Нижньою частиною мозочок прилежить до довготривалого мозку.

Тут розрізняється дві півкулі, нижня, верхня поверхня і черв ‘як. Межу між ними називають горизонтальною глибокою щілиною. Безліч щілин відрізають поверхню мозку, між ними розташовуються тонкі звивини (валики). Між борознями знаходяться групи звивин, розділені на дольки, вони представляють частки мозжечка (задню, клаптиково-вузолькову, передню).

Мозочок містить як сіре, так і білу речовину. Сіре розміщене на периферії, утворює кору з молекулярними і грушевидними нейронами, і зернистим шаром. Під корою є біла речовина, яка проникає в звивини. У білій речовині є вкраплення сірого (його ядер). У розрізі таке співвідношення схоже на дерево. Ті, хто знає будову головного мозку людини, функції її відділів, з легкістю відповість, що мозочок – регулятор координації рухів нашого організму.

Середній мозок

Середній мозок знаходиться в області переднього відділу мосту і йде до сосочкових тіл, а також до зорових трактів. Тут виділені скупчення ядер, які іменуються буграми чотирихолмію. Будова і функції відділів головного мозку (таблиця) вказують на те, що відділ цей відповідальний за прихований зір, орієнтовний рефлекс, дає орієнтацію рефлексам на зорові і звукові подразники, а також підтримує тонус м ‘язів людського організму.

Продовжуватий мозок: стовбурова частина

Тривалий мозок – це природне продовження спинного мозку. Саме тому в будові є багато спільного. Особливо ясно це стає, якщо детально розглянути білу речовину. Представляють його короткі і довгі нервові волокна. У вигляді ядер тут представлена сіра речовина. Відділи мозку та їх функції (таблиця представлена вище) вказує, що довготривалий мозок керує нашою рівновагою, координацією, регулює обмін речовин, керує диханням і кровообігом. Також відповідає за такі важливі рефлекси нашого організму, як чхання і кашель, блювота.

Стовбурова частина головного мозку підрозділюється на задній і середній мозок. Стволом називають середній, довготривалий, міст і проміжний мозок. Будова його – низхідні і висхідні шляхи, що зв ‘язують стовбур зі спинним і головним мозком. У цій частині ведеться контроль за серцебиттям, диханням, членороздільною промовою.