Що їли в Стародавній Русі

Майже всі українські і російські народні казки закінчуються «чесними бенкетами» та «Весілля». Княжі застілля не менше часто згадуються в стародавніх билинах і переказах про богатирів. А ось від чого саме ломилися столи на цих гуляннях, і яке меню надавала нашим предкам легендарна «скатертина-самобранка» в «докартопляну» епоху спробуємо зараз розібратися.

Звичайно ж, головною їжею стародавніх слов’ян була каша, а також м’ясо і хліб. Тільки ось каші були дещо іншими, не такі, як ми звикли бачити. Рис був великий дивиною, його ще називали «сорочинським пшоном», і коштував він нечувано дорого. Гречку (крупу, яка була завезена грецькими ченцями, звідси і назва «Гречка») їли по великих святах, а ось свого власного пшона на Русі завжди вистачало з надлишком. Їли, в основному, овес. Але вівсяну кашу готували з цільного очищеного зерна, попередньо довго запарівая її в печі. Каші зазвичай заправляли або вершковим, або лляним або конопляним маслом. Соняшникова олія з’явилося набагато пізніше. Іноді особливо забезпечені громадяни давніх часів користувалися оливковою олією, привезеним купцями з далекої Візантії. Про капусті, моркві та буряку, не кажучи вже про помідори і огірки, здавалося б, таких споконвічно «російських» овочах і коренеплодів, на Русі і чутки ніхто не чув. Більш того, навіть ріпчастої цибулі, наші предки не знали. В ось часник ріс. Його навіть в казках та приповідках неодноразово згадують. Пам’ятаєте? «Стоїть в полі бик печений, в боці часник товчений». А з овочів, напевно, на розум зараз приходить тільки редька, якій і хрін не солодший, та знаменита ріпа, простіше пареного приготування якої часто вирішуються багато проблем.

Надзвичайною повагою наших предків користувався і горох, з якого не тільки суп варили, а й кашу. Сухі зерна мололи в борошно і пекли пироги та млинці з горохового тіста. Ні для кого не є секретом, що на Русі завжди у великій пошані був хліб, про який навіть говорили, що він всьому голова. Однак, тісто для хліба і для пирогів готували інакше, ніж зараз, тому що не було дріжджів. Пироги пекли з, так званого, «кислого» тесту. Готували його таким чином: у великій дерев’яній бадді, що називалася «діжею», заводили тісто з борошна і річкової води, і на кілька днів залишали в теплому місці, щоб тісто скисло. Через певний час тісто починало здуватися і пузиритися, завдяки природним дріжджів, наявними в повітрі. З такого тесту вже цілком можна було пекти млинці. Тісто ніколи не використовували повністю, завжди залишали його в діжі на денці, щоб, додавши заново борошна і води, завести нове тісто. Молодиця, перебираючись в будинок чоловіка, також брала з рідного дому трохи тестової закваски.

Ласощами ж завжди був кисіль. З нього і берега «молочних річок» в казках зроблені були. Хоч і був він на смак кислим (звідси і назва), а зовсім не солодким. Готували його з вівсяного борошна, як тісто, але з великою кількістю води, давали скиснути, а потім кисле тісто варили, поки не отримували щільну масу, хоч ножем ріж. Їли кисіль з варенням і медом. До речі кажучи, варення варилися без цукру, використовували мед. Ну, і всім тим, що рясно виростало в лісах, русичі не цуралися. Цікаво, що грибами вони називали лише пластинчасті гриби (рижики, грузді), а ось губчасті гриби (маслюки, білі, боровики) називали «губами». Так і солили в бочках гриби та губи, перекладаючи їх запашним кропом. Ягоди та коріння всяких корисних рослин в їжу також споживали з превеликим задоволенням. Одним словом, не голодували.

§ 17. Розвиток української мови за часів Київської Русі

Українська мова створена на базі місцевих стародавніх слов’янських діалектів. Вона в цілому сформувалася в межах антського союзу племен ІV-VІІ ст. У цей історичний момент слов’янські племена на території України увійшли в більш тісну взаємодію. Українська зберегла тісні зв’язки з іншими живими слов’янськими мовами.

Ані на території сучасної Росії, ані на території Білорусі слов’ян на той час ще не було: територія сучасної Росії була заселена переважно фіно-угорськими, а Білорусі – балтськими племенами.

За часів Київської Русі література творилася переважно церковнослов’янською мовою. Ця мова була штучно створена слов’янськими просвітниками Кирилом і Мефодієм для християнізації слов’ян. Метою слов’янських просвітників IX ст. Кирила і Мефодія було створення штучної мови, яку б розуміли всі слов’яни: від болгар до чехів і моравів. Церковнослов’янську було створено на основі солунського діалекту болгарської мови.

У Болгарському царстві церковнослов’янська мова зазнала розквіту. У цій формі вона прийшла на Русь – як мова релігійних служб та офіційних документів. Церковнослов’янською ніколи в побуті ніхто не говорив, крім частини болгар.

Церковнослов’янська для східних і південних слов’ян стала аналогом західноєвропейської латини, якою в Західній Європі тривалий час відбували богослужіння та писали книги й навчалися.

Церковнослов’янська використовувалась як міжнародна – болгарами, сербами, хорватами, моравами, а також у Київській Русі.

Тривалий час до XVII ст. церковнослов’янська також використовувалася як письмова та релігійна мова у неслов’янських народів Молдови та Волощини.

Попри поширення на письмі церковнослов’янської мови, яка вважалася мовою письма, за часів Київської Русі починають для письма використовувати й українську мову, яка тоді називалася руською.

Українська мова присутня в князівських, законодавчих збірках «Руської Правди», і, особливо, в побутових написах і князівських грамотах. Ці тексти створювалися для того, щоб населення точно і однозначно їх розуміло.

Саме ці тексти, написані в князівських грамотах, на зброї, посуді, найбільше наближені до сучасної української мови та за своєю суттю є архаїчною українською.

За часів Київської Русі у русинів, тобто мешканців Центральної, Північної й Західної України, були такі особливості мовлення: говір на «о», тобто окання; м’яке закінчення дієслів у третій особі обох чисел («пишеть», «імуть»); г вимовлялося як придихальне латинське її тощо. Усе це характерні риси української мови, які відокремлюють її від інших слов’янських мов.

У стародавніх літописах, написаних церковнослов’янською, збереглися численні українські вкраплення, яких не існує в церковнослов’янській мові. Це сотні українських слів, яких не існує в церковнослов’янській мові: криниця, рілля, вовна, гребля, лагодити, глек, коваль, кожух, яруга, не доста, жалощі, година, брехати, туга, теля, тин, наймит, бчели, гостинець, шлях, пакощі, око, господар, волога та багато інших.

Київський князь Володимир Мономах добре володів церковнослов’янською мовою, але, пишучи повчання своїм дітям, не міг уникнути українських слів: дивуватися, ірій, сторожа, парубок, ворожбит, гребля, лінощі, сором, вдовицю та ін.

У літописах іменники в давальному відмінку однини приймають характерні для української мови закінчення

мужеви, Моисеєви, Богови, кесареви, Романови, Володареви, коневи, голубеви, по Ручаєви, монастиреви, волови.

Український характер народної мови Київської Русі підтверджують й іноземні джерела. Єврейські теологи XI і XIII ст. Соломон Іцхакі та Ісаак Бен-Моїсей наводять «руські» слова часів Київської Русі «сніг» і «пліт», записавши їх з характерним для української мови ікавізмом – поширенням літери «і» там, де інші слов’яни вживають «о» чи «е».

Власні імена руських князів, які трапляються в літописах, переважно є типово українськими: Всеволод, Володимерко, Володар, Василько, Іванко, Володислав, Олена, Михалко, Дмитро, Данило. Не менш характерні імена простих людей часів княжої Русі: Олекса, Олексии, Олександр, Онисимг, Олисей, Остафий, Олена, Микита, Михайло, Марко, Василь, Василко, Юрко, Иванко, Пан[ь]ко, Рад[ь]ко, Степанець, Федорець, Костянтинг, Христина. Те ж стосується й географічних та власних назв Х-ХІІІ ст. (які могли бути тільки власними, місцевими, а не церковнослов’янськими): «Лыбидь», «Угорське урочище», «Лядські ворота», «Печерська лавра», «Довбычка» і т. д.

Примітно, що навіть предки росіян зверталися до князів з властивим для української мови кличним відмінком: «княже», а до княжни «княгыне».

У всіх літописах переважає повноголосся, характерне для української мови: Володислав, Володимер, полон, ворожда тощо. Є в літописах і місцеві назви місяців – серпень і грудень.

У Росії російська мова виникла насамперед на основі церковнослов’янської мови, створеної просвітниками Кирилом і Мефодієм та привнесеної разом із церковною грамотою князями з династії Рюриковичів й адаптованої змішаним слов’яно-фіно-угорським населенням тих земель.

У Білорусі білоруська мова сформувалася на основі засвоєння мовами місцевих слов’янських племен балтської вимови.

Деякі іноземні ідеологи намагаються вивести українців і їхню мову з іноземного впливу – чи то тюркського, чи то польського – на спільнослов’янську чи «давньоруську» мову, яка нібито була спільною для всіх східних слов’ян. Проте такі твердження безпідставні.

Східнослов’янські племена вже в XI ст. мали цілком відмінні мовні особливості, які чітко фіксуються з тогочасних письмових джерел. Крім того, певний вплив тюрків на Київську Русь відбувався вже за часів князя Ярослава Мудрого. Тобто виходить, що тюркський вплив мав місце під час найбільшого розквіту Київської Русі в ХІ-ХІІ ст. Вплив тюрків, як і монголів, значно достовірніше підтверджений щодо етнічного походження росіян, ніж українців.

Також бездоказовою є концепція про визначальний вплив поляків на формування українського народу. Адже українці, в тому числі й західні, чи не найбільш запекло відстоювали свою самобутність саме від поляків. В умовах Середньовіччя неможливо змінити мову народу усього лише за 80 років. Осередком літературної української мови є Полтавщина й Чернігівщина, а ці території перебували в складі Польщі лише з 1569 по 1648 рр. Тим часом письмові пам’ятки України XVI і XVII ст. не фіксують жодних суттєвих змін у своїй мові. За цей час чимало людей на цих землях не встигли зіткнутися з польською адміністрацією, не те що змінити дідівську мову. Українську мову не зміг викорчувати значно триваліший і жорсткіший тиск, який протягом останніх двох століть включав асиміляторський вплив спільної армії, ЗМІ тощо.

Зразки текстів, які становлять суміш церковнослов’янської і живої мови, подано у фонетичній транскрипції з оригіналу:

«Оубьеть моужь моужа, то мьстыть братоу брата, или сынови отца, либо отцю сына, или братоу чадоу, любо сестриноу сынови; аще не боудеть кто мьстя, то 40 гривен за головоу: аще боудеть роусин, любо гридин, любо коупчина, либо ябетник, любо мечник, аще изьгои боудеть, любо славенин, то 40 гривен положити зань. 10. Аще ли челядын ськрыется, любо оу варяга, любо оу кольбяга, а его за тры дни не выведоуть, а познають и в третий день: то изыматы емоу свои челядын, а три гривне за обидоу. Правда оуставлена, Роуськои земли; егда ся сьвокупил Изяслав, Всеволод, Святослав, Коснячко, Перенис, Мыкифор Кыянин, Чюдин, Мыкула».

«Вста Володымер и Святополк, и циловастася, и поидоста на Половци, Святополк с сыном, Ярослав и Володымер с сынми, и Давыд со сыном. И оболочишася во брони, и полкы изрядыша, и поидоша ко граду Шаруканю; и князь

Володымер прыставы попы своя . Поихаша ко граду, вечеру сущю, и в недилю вьидоша из города, и поклоныщася князем Рускым».

«У йме отця и сына [и святого духа]: аз, Иванко Ростиславовичь от стола Галычского, кнезь Берладськы свидчую купцем [месии]бриськым да не платет мыт у гради нашем [у Ма]лом у Галычи на изклад, разви у Берлади и у Текучом и о[уч]радох наших. А на исьвоз розьным товаром тутошным и угрьськым и руським и чес[кым], а то да платет николы жь разви у Малом у Галичи. А кажыть воєвода. А на том обит. [В лито] от рождества Христова, тисещу и сть и тридесять и четыри лит мисяца має 20 день».

Грамота князя Івана Берладника від 1134 р.

§ 12. Культура Русі-України наприкінці X — у першій половині XI ст.

Розквіту культури Русі-України сприяло прийняття християнства, зміцнення держави, поширення зв’язків з іншими державами, насамперед із Візантією.

Основою народної культури віками залишалася усна народна творчість — казки, перекази, легенди, приказки, загадки, прислів’я, пісні. Вони сягають часів язичництва, проте із часом доповнюються і змінюються. Частина цього спадку дійшла до нашого часу.

Приблизно в Х—ХІ ст. виник новий вид усної народної творчості, який у XIX ст. назвали билини (перша назва — старини).

Варто запам’ятати!

Билина (старина) — жанр народної творчості, героїчний епос.

За змістом билина — героїчний епос, властивий багатьом країнам середньовічної Європи. Головними героями цих творів є реальні або вигадані особи:

• три богатирі — Ілько (Ілля) Муромець, Добриня Микитич, Олешко Попович. Одним з героїв билин про трьох богатирів під прізвиськом «Красне Сонечко» є великий князь київський Володимир Святославич; прообразом богатиря Добрині Микитича є воєвода князя Володимира Великого — Добриня;
• легендарні Котигорошко, Джурило, Кирило Кожум’яка, Вольга та Минула Селянинович, Святогор.

Пам’ятник Добрині Микитичу (робота скульптора Ігоря Зарічного, м. Коростень на Житомирщині, 2012 р.)

Історичні подробиці

Ілько (Ілля) Муромець та Добриня Микитич — реальні історичні постаті. Мощі Муромця збереглися в Києво-Печерській лаврі. У 2018 р. на Трухановому острові в Києві в парку «Муромець» був відкритий пам’ятник руському богатирю. Скульптору позував відомий український сучасний богатир Василь Вірастюк. Цікаво, що виготовлений пам’ятник з деталей, роздрукованих на 3D-принтері.

Пам’ятник Іллі Муромцю в м. Києві (робота скульптора Володимира Журавля, 2018 р.)

2. ОСВІТА Й МОВА

Найосвіченішою верствою населення в Середньовіччі були священники, тому освіту в часи Русі-України здобували при церквах і монастирях. Там навчали читати, писати, рахувати, церковного співу. Поширеним серед майбутніх священників було вивчення грецької мови.

У джерелах є згадка про школу, засновану князем Володимиром. Тут здобували освіту діти «нарочитої чаді» — найближчого оточення князя. Літописець пише: «І почав Володимир посилати збирати дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне».

На Русі діяли дві абетки — кирилиця і глаголиця. Виникнення абетки, найімовірніше, пов’язують зі слов’янськими просвітниками, проповідниками християнства в Моравії (частина сучасної Чехії) — святими Кирилом і Мефодієм, які були вихідцями з м. Фессалоніки (слов’янською Coлунь, тепер м. Салоніки в Греції).

Пам’ятник Кирилу і Мефодію (робота скульптора Івана Бровдія і архітектора Олександра Андялоші, м. Мукачево на Закарпатті, 1996 р.)

Історичні подробиці

На східнослов’янських землях уже з X ст. поширилася і утвердилася кирилиця, що базувалася на грецькому письмі. Ми до сьогодні пишемо «грецькими літерами», до яких додані ті, що позначають звуки, відсутні в грецькій мові. Таким чином Кирилу і Мефодію вдалося створити абетку, яка бездоганно відображає особливості мовлення слов’янських народів.

Мовою писемності на Русі була так звана давньослов’янська, або церковнослов’янська, якою переклали з грецької Біблію Кирило й Мефодій. В основі цієї мови лежать південнослов’янські діалекти — зокрема македонський діалект староболгарської мови. Адже святі були вихідцями з історичної області на Балканах, що називається Македонія. Тому для читання Біблії треба було вивчити цю мову.

Думки істориків

Як доводить сучасний професор славістики Віденського університету Міхаель Мозер, уже після Великого розселення слов’ян V-VII ст. одноманітна праслов’янська мова розпалася. З прийняттям християнства давньоруська, або церковнослов’янська мова Кирила і Мефодія, яку використовували для написання священних текстів, почала збагачуватися місцевими діалектами. До початку XI ст. діалекти слов’янської мови вже сформувалися, до того ж протоукраїнські діалекти вже відрізнялися від проторосійських.

Міхаель Мозер «Історія української мови»

Є відомості, що Ярослав Мудрий зібрав першу бібліотеку з кількох десятків книг. Книги мали велику цінність, переписувалися вручну на пергаменті (вичинена шкіра молодого теляти), тому їх могли мати лише багатії. Книги прикрашали чудовим орнаментом і мініатюрами, (кольоровими ілюстраціями невеликого розміру).

Мініатюра «Євангеліст Лука». (Остромирове Євангеліє, 1056-1057 рр., найдавніша датована рукописна книга Русі-України)

Матеріалом для письма для бідних були дерев’яні дощечки, вкриті воском, або береста — кора з берези. На них тонким металевим писалом видряпували написи. Берестяні грамоти (написи на корі берези) збереглися переважно в районі міст Новгорода і Звенигорода (Львівщина).

Графіті на стінах храмів і берестяні грамоти свідчать про поширення писемності серед значної частини населення Русі-України.

Варто запам’ятати!

Графіті (італ. graffiti, буквально — видряпані) — стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на стінах архітектурних споруд, керамічних виробах та інших речах.

Графіті ХІ-ХІІІ ст. знайдено на стінах Софійського собору в Києві та Новгороді, в інших руських храмах. Надписи на церковних стінах мають здебільшого релігійний зміст, хоча є і світські за характером. Наприклад, на стінах Софійського собору є навіть жартівливий надпис «Кузьма — порося».

Берестяні грамоти 6-7-річного хлопчика Онфима з його малюнками (середина XIII ст.)

Купці непогано знали географію країн, які лежали на їхньому торговельному шляху. На Русі розвивалася й медицина — хворих лікували травами; вміли обробляти рани, отримані в битві або в повсякденному житті.

3. ЛІТЕРАТУРА. ЛІТОПИСАННЯ

З появою християнства на Русі з’явилися як оригінальні літературні твори, так і неоригінальні.

Неоригінальними називають перекладні твори, переважно з грецької. До них належать переклади Біблії (Старий і Новий заповіт, або Євангеліє), «Ізборники» чернігівського князя Святослава Ярославича другої половини XI ст. «Ізборники» — це збірники статей різного змісту: про релігію, мораль тощо.

Оригінальними є твори, написані руськими авторами: «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона (середина XI ст.), «Повість минулих літ» (початок XII ст.), «Повчання дітям» Володимира Мономаха (початок XII ст.), «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора (кінець XII ст.), «Моління» Данила Заточеника (ХІІ—ХІІІ ст.), Києво-Печерський патерик (XIII ст.) тощо.

У «Слові про закон і благодать» Київського митрополита Іларіона оспівуються і підносяться княгиня Ольга, Володимир Великий і Ярослав Мудрий.

4. АРХІТЕКТУРА, ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Хрещення сприяло розвиткові в Русі-Україні кам’яного храмового будівництва. За основу архітектурних шедеврів Русі було взято візантійський архітектурний стиль. Перші церкви Русі будували й оздоблювали візантійські майстри. Проте руські митці змогли об’єднати візантійські ідеї з місцевими, створивши неперевершений давньоруський архітектурний стиль.

Очі святого (фреска з Десятинної церкви)

За часів Володимира Великого в центрі Києва біля князівського палацу, який не зберігся, був побудований перший хрестовокупольний шестистовпний кам’яний храм — церква Успіння Богородиці (989-996 рр). В історії вона відома як Десятинна церква. Сюди перенесли поховання бабусі Володимира Великого княгині Ольги, тут поховані і сам Володимир Великий, і його дружина візантійська принцеса Анна. Ні поховання, ні церква до нашого часу не збереглися, залишився лише фундамент.

Храми оздоблювали мозаїками та фресками.

Варто запам’ятати!

Мозаїка (із грец. — муза) — зображення або візерунок на підлозі, стіні, виконані з кольорових каменів, смальти (кольорове скло), керамічних плиток й інших матеріалів.

Фреска (з італ. — свіжий) — живопис на вологій штукатурці (тиньк).

За правління Ярослава Мудрого в Києві були побудовані Золоті ворота. 1037 р. завершено спорудження Софійського собору.

Центральний собор «Міста Ярослава» Софійський собор був побудований у давньоруському стилі, а реконструйований у стилі бароко (XVII—XVIII ст.). Величний храм має 13 куполів. Найбільший центральний купол присвячений Христу Вседержителю (грецькою — Пантократору), а інші символізують 12 апостолів — учнів Ісуса Христа.

Найвідомішою мозаїкою Русі є зображення Богоматері Захисниці (грецькою — Оранти) у цьому ж соборі. Зображення заввишки 5 м і набране зі смальти 177 кольорових відтінків.

Мозаїки Софійського собору: 1 — Богоматір Захисниця (Оранта); 2 — Христос Вседержитель (Пантократор) (Київ, перша половина XI ст.)

Фотозагадка

Уважно розгляньте світлини пам’яток архітектури й за допомогою додаткових джерел інформації визначте, що змінилося в їхньому вигляді від часів Русі-України до нашого часу. Дізнайтеся, чим зумовлені ці зміни.

Софійський собор у м. Києві (пам’ятка архітектури першої третини XI ст.)

Спасо-Преображенський собор у м. Чернігові (закладений князем Мстиславом 1036 р.)

Діємо: практичні завдання

Пропонуємо вашій увазі віртуальний тур Софійським собором. «Відвідайте» собор, укладіть опис внутрішнього оздоблення храму та проведіть віртуальну екскурсію своїм однокласникам/однокласницям.

https://cutt.ly/EtmIF79

У період розквіту Русі (кінець X — перша половина XI ст.) розпочинається храмове будівництво в містах Чернігові й Переяславі.

Храми й помешкання Русі прикрашали також іконами (із грец. — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Ікони часів Русі майже не збереглися. Перші з них завозили з Візантії, пізніше з’явилася і власна школа іконопису. Його центром була майстерня Києво-Печерського монастиря. Ікони писали на дереві мінеральними фарбами, що розводили на квасі та яєчному жовтку.

Найрозвиненішими художніми ремеслами було ювелірне, лиття, кування, чеканка, позолота, інкрустація по дереву й металу. До сьогодні милують око давні сережки, колти, рясна, привіски, підвіски, браслети-наручі.

Усі аспекти життя русів були тісно пов’язані з музикою: без неї не обходилися сімейні свята, воєнні походи тощо. Важливе місце в культурі займав хоровий спів у церкві. Відомою була і система нотних знаків — крюкова нотація.

Руський співець з гуслями (срібний браслет XII ст.)

У Галицькому літописі згадується співак Мітуса.

По селах ходили та веселили гостей у князівських палацах скоморохи. Вони були танцюристами, фокусниками, жонглерами, водили ведмедів. Найвідомішими музичними інструментами на Русі були: духові — сопілки, флейти, орган; щипкові — гуслі, арфи, лютні; смичкові — гудок і смик; ударні — бубни, тарілки. Зображення скоморохів є на одній зі стін собору Святої Софії в Києві.

Скоморохи (фреска в Софійському соборі)

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Вправа «Кросворд навпаки». Складіть запитання до слів кросворда. Запропонуйте однокласникам/однокласницям дати на них відповіді.

2. Де й чого навчалися діти на Русі?

3. Якою мовою писали в часи Русі-України? Які матеріали для письма використовували?

4. Що таке книжкова мініатюра? Назвіть найдавнішу книгу на Русі. Яким роком вона датується?

5. Звідки руси запозичили архітектурний стиль для храмового будівництва? Назвіть найдавніші храми України. Ким вони були збудовані?

6. Дайте відповіді на запитання вікторини й розгадайте кросворд.

Вікторина «Архітектура. Образотворче мистецтво»

https://cutt.ly/ktmU8zo

Кросворд «Культура Русі-України наприкінці X — у першій половині XI ст.»

https://cutt.ly/MtmU4hP

Досліджую і аналізую

• 1. Наведіть докази на користь тези «Кирило і Мефодій — видатні слов’янські просвітителі».
• 2. Які наслідки для культури Русі мало прийняття християнства? Аргументуйте свою думку.

Мислю творчо

• 1. Підготуйте презентацію про один із творів давньоруського мистецтва.
• 2. Використавши додаткову літературу, зіставте архітектуру візантійського та давньоруського храмів: визначте спільні й відмінні риси.

Ці дати допоможуть вам зрозуміти історію. Запам’ятайте їх:

1037 р. завершення будівництва Софійського собору в Києві

1056-1057 рр. створення Остромирового Євангелія