Летюча білка (політуха та літяга): фото, опис, цікаві факти

Летюча білка або білка-летяга – дивовижний ссавець, що має здатність до планерування. Зовні вона трохи схожа на вивірку звичайну, проте здатна літати. В світі існує чимало видів летючих білок, серед яких найбільш відомі політуха та літяга. Ці маленькі гризуни дивують своєю здатністю польоту до 40 км/год та вмінням планерувати на відстань до 50 м.

Летюча білка (політуха та літяга) – класифікація та наукова назва

Летюча білка – маленький гризун із родини Вивіркові (Sciuridae). Тобто вона не лише схожа на вивірку звичайну, але є її віддаленою родичкою. Проте на відміну від неї, летюча білка є представником триби Політухові (Pteromyni). Остання налічує більш, ніж 40 родів. Всі їхні представники мають здатність до польоту у вигляді планерування чи ширяння.

Найбільш відомі летючі білки належать до родів Політуха (Pteromys) та Літяга (Glaucomys). Кожен з них об’єднує по 2 види. До першого роду належать політуха сибірська або звичайна (Pteromys volans) та політуха японська (Pteromys momonga). До іншого роду відносяться літяга північна (Glaucomys sabrinus) та літяга південна (Glaucomys volans).

Політуха японська (Pteromys momonga)

Наукова назва політухи – Pteromys складається із двох грецьких слів. «Ptero» перекладається як «крило», а «myini» – як «маленький». Тобто дослівно білка-летяга із роду Політуха має назву «маленьке крило». Пов’язано це з характерним виглядом тварини при польоті, коли вона нагадує невеличкий планер.

Наукова назва літяги – Glaucomys перекладається як «блакитно-сіра миша». Пов’язано це зі схожим виглядом та характерним забарвленням представників цього роду.

Взагалі, найчастіше за все, саме до представників цих двох родів застосовують назву «летюча білка» або ж «літяга» чи «білка-летяга». Проте кожен з них має як певну схожість, так і свої відмінності.

Цікавий факт! У 2018 р. в іспанській Каталонії палеонтологи виявили найдавнішу скам’янілість білки-летяги. Вважається, що її вік становить 11,6 млн. років.

Як виглядає летюча білка – політуха та літяга?

Летючі білки мають плаский хвіст, 4 маленькі лапки та довгі вуса. Останні слугують їм своєрідним навігатором під час польоту вночі, допомагаючи не натикатися на предмети. Подібно до ховраха та вивірки, летюча білка має гострі зуби, здатні відкривати волоські та інші види горіхів.

Найбільш характерною рисою зовнішнього вигляду білки-летяги є наявність пухнастої мембрани або складки шкіри, що зветься патагіум. Вона розташована з обох боків тіла тварини, між передніми та задніми лапами.

При польоті мембрана білки-летяги набуває форми квадрату, що дозволяє тварині ковзати між гілками дерев. Найбільші представники триби Політухові можуть мати ще додаткову мембрану між задніми лапами та хвостом.

Летюча білка (політуха, літяга) має великі темні очі. Вони здатні пропускати багато світла та дозволяють тварині бачити оточення при полюванні вночі.

Тіло летючої білки вкрите густим та м’яким хутром, яке має переважно двокольорове забарвлення. Спина та хвіст зазвичай темні, а черевце – світле. Політуха звичайна має сріблясто-сіре забарвлення верхньої частини тіла та білий низ. У політухи японської спина сіро-коричнева, а черевце – біле.

Хутро у літяги більш пише, м’яке та шовковисте. Забарвлення може значно відрізнятися залежно від підвиду та місця існування. Проте, як і у політухи, прослідковується тенденція до більш темного верху (переважно коричневі відтінки) та світлого низу (від кремового до жовтуватого чи сірого кольору).

Цікавий факт! Хутро літяги має флуоресцентний рожевий відтінок, який відрізняється на спині та черевці.

Розміри летючої білки – політухи та літяги

Взагалі, летюча білка – досить маленький гризун, менший за вивірку звичайну. Довжина тіла політухи японської сягає 14-20 см, а хвоста – 10-14 см. Вага цього маленького летючого гризуна становить від 150 до 220 г.

Політуха звичайна також є невеликою твариною. Довжина тіла в неї сягає 12-22 см, а хвоста – 11-13 см, тоді як вага становить до 170 г.

Довжина тіла у літяги південної сягає 12-14 см, а хвоста – 9-11 см. Вага становить до 190 г. У порівнянні з нею літяга північна трохи більша. Довжина тіла в неї становить 27-35 см, хвоста – 12-16 см, а вага – 100-200 г.

Цікавий факт! Гігантська летяга – найбільша летюча білка в світі. Довжина тіла (без врахування хвоста) в неї становить 60 см, а вага – приблизно 4,5 кг.

Білка-летяга та карликова сумчаста летяга – яка різниця?

Летюча білка та карликова сумчаста летяга (цукровий посум) зовні дуже схожі. Обидві тварини мають тіло, як у вивірки, та складки шкіри, що дозволяють їм ковзати по повітрю. Проте є й певні відмінності.

Карликова сумчаста летяга або цукровий посум

Карликова летяга (Petaurus breviceps) – сумчастий ссавець, що мешкає лише в Австралії. Політухи та літяги належать до ряду гризунів та мешкають в Європі, Азії та Північній Америці. Цукрові посуми носять дитинчат у сумці, а малюки білки-летяги залишаються в гнізді.

Поведінка та спосіб життя летючої білки – політухи та літяги

Незважаючи на свою назву, летюча білка не літає так, як птах або кажан. Натомість вона ковзає або дрейфує у повітрі. При цьому білка-летяга здатна змінювати напрямок польоту на 90 градусів. Середня відстань планерування в неї становить 19 м, а максимальна – 90 м.

Політухи та літяги більшу частину часу проводять на деревах. Таким чином ці маленькі тварини більш захищені від хижаків. При пересуванні по землі білка-летяга зазвичай ховається від хижака, а не намагається втекти від нього.

Дорослі та молоді тварини живуть у гніздах родинними групами (до 8-х особин). Летючі білки (особливо південні види) дуже полюбляють тепло. Тому взимку при холодах вони виживають, тулячись один до одного на дереві або в гнізді.

Летючі білки – літяги та політухи є виключно нічними тваринами. Саме тому їх дуже рідко можна побачити вдень. Зазвичай ці тварини залишаються активними цілий рік. Лише літяги південні під час дуже суворих зим можуть впадати в сплячку.

Летюча білка має доволі складну систему цвірінькання та гавкоту, яку використовує для спілкування з подібними собі. Вона може видавати пронизливі звуки під час планерування між деревами. Така вокалізація використовується для попередження інших білок-летяг або для розпізнавання членів своєї групи.

Через невеликі розміри тіла летюча білка дуже вразлива для багатьох хижаків. Саме тому вона зазвичай ховається та намагається уникнути небезпеки. Якщо політуха чи літяга буде затиснута в кут або відчує неможливість втечі, то швидше за все вона вкусить хижака, щоб все ж збігти від нього.

Де живе летюча білка – політуха та літяга?

Летючі білки мешкають на теренах Азії, Європи та Північної Америки. Політухи належать до євразійських різновидів триби Політухові. Літяги – ендеміки Північної Америки.

Політуха звичайна зустрічається на теренах Європи та Азії. До ареалу її розповсюдження належать Сибір, Монголія, Корейський півострів, острів Хоккайдо в Японії та переважна більшість країн на півночі Східної Європи.

Летюча білка політуха звичайна мешкає переважно в ялинкових лісах, де є значна кількість листяних дерев. Свої гнізда вона розташовує в дуплах, що залишилися після дятлів. В гірській місцевості політуха звичайна може зустрічатися до відмітки у 2500 м.

Політуха японська – ендемік японських лісів. Вона зустрічається виключно в Японії, але її немає на Хоккайдо. Субальпійські та хвойні ліси – типове середовище існування цієї летючої білки. Подібно до своїх європейських родичів, ці політухи селяться в дуплах дерев (зазвичай – ялини чи сосни). Свої гнізда вони вистилають лишайниками та мохом.

Літяга північна зустрічається в Канаді та Сполучених Штатах. Зазвичай вона оселяється в дуплах дерев в хвойних та змішаних лісах, а іноді – в листяних та прибережних.

До ареалу розповсюдження літяги південної належать Сполучені Штати та Канада, а також Мексика, Гватемала та Гондурас. Ця летюча білка віддає перевагу листяним та змішаним лісам. Іноді вона зустрічається в старих садах. У якості домівки літяга південна може використовувати покинуті гнізда вивірок та дупла дятлів.

Цікавий факт! У наукових працях зустрічаються згадки про існування політухи в північних регіонах України у 18-му та на початку 20-го ст.

Що їсть летюча білка – літяга та політуха?

Ці тварини – всеїдні. Вони харчуються комахами, квітами, ягодами, пташиними яйцями, горіхами, грибами та фруктами. Летюча білка має доволі різноманітний раціон та їсть те, що доступно в її середовищі існування. За день ця маленька тварина повинна з’їсти приблизно 10 грамів їжі.

Політуха звичайна віддає перевагу горіхам, шишкам та хвої взимку. Влітку вона харчується переважно ягодами, насінням та молодими гілками. Раціон політухи японської складається із насіння, бруньок, гілок та листя.

Літяга північна харчується переважно грибами та лишайниками. Іноді її раціон доповнюють насіння, плоди, горіхи та комахи. Літяга південна має найбільш різноманітне харчування, що залежить від пори року. Навесні вона споживає переважно комах, а в інший час – насіння, горіхи, фрукти.

Також літяга південна може доповнювати свій рослинний раціон пташиними яйцями та навіть пташенятами і падлом. Для цих летючих білок властиве створення запасів на зиму. За сезон одна літяга південна може зібрати до 15 тисяч горіхів.

Розмноження та життєвий цикл білки-летяги

Летючі білки (політухи, літяги) розмножуються двічі на рік. Сезон розмноження в них триває з січня по квітень та з червня по серпень. Під час шлюбного сезону самці ганяються за самицями по деревах у грайливій манері.

Самиця політухи виношує від 1-го до 6-ти білченят (найчастіше – 2-3) протягом 4-х тижнів. Літяга виношує дитинчат трохи довше – приблизно 40 днів. В неї на світ з’являється від 2-х до 6-ти малюків (найчастіше – 3-4).

Довжина тіла у малюків білки-летяги становить приблизно 6 см (разом з хвостом). Тобто вони не більші за палець людини. Білченята народжуються сліпими, глухими та без шерсті. Це робить їх дуже вразливими перед хижаками. Тому перший час мати полишає їх, лише коли йде на пошуки їжі.

На 3-4-й день життя білченята білки-летяги вже мають слух, а на 25-й день – відкривають очі. Протягом перших 2-х (у літяги) або 3-х (у політухи) місяців вони харчуються материнським молоком.

У віці 4-х місяців білченята вже здатні самостійно знаходити їжу та виживати. Проте до півроку вони ще можуть жити поруч із матір’ю. Статевозрілими летючі білки стають у віці від півроку до року.

Хижаки та загрози для летючої білки

В дикій природі летюча білка – політуха або літяга живе до 5-6 років, а в умовах зоопарку – до 10-15 років. Незважаючи на здатність до польоту, ці маленькі гризуни досить вразливі перед хижаками.

Зазвичай на білку-летягу полює чимало тварин, що здатні лазити по деревах. До них належать змії, рисі, куниці, ракуни (єноти), горностаї, лісові коти та навіть домашні кішки. Крім того, політухи та літяги нерідко стають здобиччю хижих птахів (сов, яструбів).

Люди також становлять загрозу для цих тварин, бо іноді відловлюють їх, щоб продати у якості екзотичного домашнього улюбленця. Крім того, летючі білки стикаються з втратою свого середовища існування через вирубку лісів.

Достовірно невідомо, якою за чисельністю є популяція білки-летяги в дикій природі. Відомо лише, що в окремих районах ареалу існування кількість цих тварин є стабільною, а в інших – має тенденцію до зменшення. Також доволі різними можуть бути дані по окремим видам летючої білки.

Березень 2024

Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
1	2	3
4	5	6	7	8	9	10
11	12	13	14	15	16	17
18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30	31

Белка-летяга — происхождение, как выглядит, размеры, содержание в домашних условиях

Белка-летяга – это крайне необычный грызун, включенный в семейство Беличьих. Эти создания имеют кожистые перепонки, идущих от передних лапок к задним конечностям. Благодаря им, грызуны способны перелетать с дерева на дерево, когда им требуется спастись от хищника или найти корм. Некоторые виды белок-летяг сейчас приручены и содержатся в домашних условиях в качестве питомцев.

Фото белки-летяги

Для просмотра полноформатного изображения кликните по фото.

Происхождение вида

Считается, что предком всех современных белок-летяг был мелкий грызун, обитавшим на деревьях примерно 150 лет миллионов лет назад. Останки существа, предположительно являвшегося предком современных летяг, были обнаружены во время археологических раскопок на территории Китая. Исследование найденных образцов позволило определить, что грызуны обитали на верхушках деревьев. Для облегчения процесса перемещения по ним у животного постепенно развились кожистые перепонки между конечностями.

Внешний вид и особенности

Белки-летяги отличаются достаточно маленькими размерами. Они в среднем достигают 10-23 см в длину. При этом от 6 до 13 см этой длины занимает хвост. Вес редко превышает 80 гр. Голова зверька отличается округлой формой. Глаза большие. Они полностью чёрного цвета. У белок-летяг есть длинные вибриссы. Они достигают 7 см в длину. Уши небольшие, округлой формы. У некоторых видов они полностью скрыты в густом меховом покрове.

Передние конечности длинные. Лапы хорошо развитые. Задние конечности более длинные. Особое внимание заслуживает ступни животного. Они достигают 3-4 см в длину. На пальцах передних и задних лапах присутствуют маленькие коготки. Их животное использует при перемещении по ответственным стволам деревьев.

Между передними и задними конечностями присутствует кожистая складка. В зоне передних лап она поддерживается особой костью, расположенной между предплечьем и запястьем. При полёте животное расплавляет кожистые складки и хвост. Это нужно для увеличения площади тела и обеспечения планирующего полета. Хвост животные задействует для управления полетом. Это часть тела выполняет и функцию тормоза.

Распространённые виды белок летяг с фото

В природе существует много разновидностей белок-летяг. Наиболее интересные и многочисленные виды описаны ниже.

Обыкновенная белка-летяга (Pteromys volans)

Длина тела животного без учета хвоста составляет примерно 14-18 см. Хвост достигает 15 см. Глаза выпуклые, черного цвета. Они крупные, как и у всех других животных, ведущих преимущественно ночной образ жизни.

Уши небольшие, поставленные широко, имеют закругленный край. На кончике ушей нет кисточек. Тело животного покрывает густая, шелковистая шерсть. В зимний период отрастает плотный подшерсток. Окрас серебристо-охристый. При этом брюшко белого или палевого цвета. На мордочке есть черные ободки, обрамляющие глаза.

Японская малая белка-летяга (Pteromys momonga)

Японская малая белка-летяга еще известна под названием момонга. Она часто встречается на территории Японии. Это относительно небольшой зверек. Средняя длина тела животного составляет 15 см. При этом длина хвоста около 10 см. Вес взрослых особей редко превышает 60 г. Окрас шерсти серо-коричневый. При этом на животе мех светло-бежевый.

Скальная белка-летяга (Eupetaurus cinereus)

Это сейчас относительно редкий вид, т.к. он постоянно сокращается из-за вырубки лесов. Зверьки обитают в лесных массивах. Это относительно крупный вид белок-летяг, достигающий 25 см. Основной окрас шерсти – серый. Однако присутствует характерный синевато-сизый отлив. На груди и животе, а также в зоне возле ушей, шерстка бежевого цвета. Длинный хвост густо опушен.

Трёхцветная белка-летяга (Hylopetes alboniger)

Это необычная разновидность белок-летяг. Она обитает преимущественно в южных и юго-восточных областях Азии. Длина тела животного составляет 20-25 см. Длина хвоста может превышать 18 см. Особенностью животного является необычный окрас шерсти. Так, вся спина, хвост и верхняя часть головы черного цвета. На мордочке есть серые пятна. Бока рыжие. При этом передние лапы рыжевато-бурые.

Палаванская белка-летяга (Hylopetes nigripes)

Палаванская белка-летяга относится к числу самых крупных видов этих грызунов. Животное является эндемиком всего двух островов Палавана. В других местах оно не встречается. Вес взрослого грызуна составляет 0,5 кг. У этого животного достаточно большие, вытянутые уши с закругленными кончиками. Голова, спина, бока и хвост покрыты мехом серо-бурого цвета. При этом окрас брюшка и груди бежевый.

Индийская гигантская белка-летяга (Petaurista philippensis)

Это самая крупная белка-летяга из всех ныне существующих. Мордочка животного заостренная. На округлых ушах присутствуют небольшие кисточки. Мех темно-коричневого или кирпичного цвета.

Сумчатая белка-летяга или сахарный поссум (Petaurus breviceps)

Сумчатая белка-летяга – это крайне популярный вид для домашнего содержания. Его еще называют сахарным поссумов. Родиной этого зверька является Австралия. Длина тела животного составляет 20 см. При этом хвост достигает 25 см. У самки на животе присутствует сумка, где она вынашивает свое потомство. Природный окрас – светло-серый. При этом на груди животного шерсть белая. На фоне светлой шерсти особенно выделяются крупные, черные глаза. Из-за крайней популярности сумчатых белок, сейчас селекционным путем выведены особи с чисто белым и молочным окрасом шерсти.

Образ жизни

Наибольшую активность эти создания проявляют в сумеречное и ночное время суток. С наступлением темноты грызун приступает к поиску корма и формирванию запасов. Белки-летяги не способны впадать в спячку. Большую часть зимнего периода грызуны проводят в своих дуплах, живя за счет накопленных жировых запасов.

Особое внимание белка-летяга уделяет изготовлению гнезда. Животное формирует его на высоком дереве, примерно на уровне 10-15 м над землей. Чаще белки его делают в дуплах. Дно летяга устилает мягкой травой или мхом.

Примечательно, что в одном жилище может соседствовать сразу несколько зверьков. Самки всегда отделяются на время выведения потомства, подыскивая отдельное гнездо. Белки-летяги не способны к активному полёту. Для того чтобы переместиться с одного дерева на другое, они забираются на самую верхушку, а затем планируют, используя свой хвост в качестве руля.

Где обитает

Летяги встречаются во многих лиственных, хвойных и смешанных лесах. Кроме того, нередко они облюбовывают посадки вблизи людских поселений, а также городские парки.

Сколько живут белки летяги

В естественных условиях белки-летяги редко доживают до 5 лет. В неволе они могут дожить до 9-13 лет.

Чем питается белка-летяга

Основой рациона большинства видов белок-летяг выступает пища и растительного происхождения. Они поедают:

• молодая хвоя;
• верхушечные побеги;
• семена хвойных;
• ягоды;
• грибы;
• березовые и ольховые сережки;
• орехи;
• молодая кора и т.д.

Считается, что белки-летяги могут включать в свой рацион птичьи яйца, а также все виды насекомых, которых они могут поймать на деревьях. Разновидности животных, обитающие в северных районах, делают большие запасы корма в своих гнездах. Они употребляют заготовленную еду во время сильных зимних холодов.

Природные враги

Белки-летяги – это мелкие грызуны, у которых много природных врагов. На них охотятся:

• совы;
• ястребы;
• соколы;
• орлы;
• куницы;
• соболи;
• хорьки и т.д.

В редких случаях, когда летяги спускаются на землю, они могут становиться жертвами рысей, койотов и других хищных животных, рыскающих в подлеске. Чаще жертвами хищников становятся больные белки. Все дело в том, что у этих зверьков хорошо развит слух и зрение, что позволяет им заранее чувствовать опасность. Спасаясь от естественных врагов, эти создания способны перелетать с дерева на дерево, преодолевая расстояние до 50 м.

Размножение и потомство

Белки-летяги приносят потомство всего один раз в год. Однако при наличии достаточной кормовой базы, самка может давать потомство 2 раза в год.

Брачный сезон

У большинства разновидностей белок-летяг брачный сезон начинается с приходом весеннего тепла. Самцы начинают гоняться за самками, готовыми к спариванию. Между соперниками ними нередко происходят драки. Впоследствии остается всего один самец, который спаривается с самкой.

Продолжительность беременности и роды

В зависимости от вида беременность белок-летяг продолжается от 4 до 6 недель. В помете может быть от 1 до 4 детенышей. За несколько дней до родов самка начинает активно готовить свое гнездо, выстилая его мхом и другими мягкими материалами, которые может найти.

Забота о детёнышах

Детеныши рождаются полностью лишенными шерсти и закрытыми глазами. Самка остается с детенышами и согревает их своим телом. Растут они быстро. Уже через несколько дней на теле малышей появляется густой пушок. Глаза открываются в среднем через 12-14 суток. Самка выкармливает детенышей до 2,5 месяцев. Часто в выращивании потомства участвуют и самцы. Они приносят корм самкам. Кроме того, непродолжительное время самец может оставаться с детенышами.

В возрасте 35-40 дней детеныши начинают выходить из гнезда, но не отдаляются далеко от него. В возрасте 50 суток бельчата начинают совершать прыжки, но в пределах, где расположено материнское гнездо.

Популяция и статус вида

Белки-летяги плохо размножаются. В отличие от многих других грызунов, они дают потомство всего лишь 1-2 раза в год. При этом их популяция страдает как от естественных хищников, так и от сокращения естественной среды обитания. Многие виды белок-летяг сейчас включены в Красную книгу и находятся под охраной.

Обыкновенная летяга в Красной книге

Обыкновенная белка-летяга занесена в Красные книги ряда регионов России. Их численность падает только в тех районах, где наблюдается активная вырубка старых лесов.

Белки летяги достаточно подвижны и непосредственны, поэтому за ними можно наблюдать часами. Однако, планируя содержание белки-летяги, нужно учитывать, что этому животному требуются особые условия.

Плюсы и минусы

Такие домашние животные, как белки-летяги, имеются как свои преимущества, так и недостатки.

К положительным сторонам можно отнести:

• хороший иммунитет;
• неприхотливость в содержании;
• доступность кормов;
• необычный внешний вид и поведение.

К недостаткам этих животных можно отнести:

• повышенную активность в ночное время;
• склонность к метке территории;
• сильный запах.

Основные нюансы

Белке-летяге не подойдет тесная клетка. Для нее в квартире нужно будет обустроить просторный вольер, внутри которого стоит разместить не менее 2-3 крупных веток, чтобы животное могло прыгать по ним. В качестве подстилки можно использовать поисковые опилки. Внутри следует расположить ниппельную поилку и кормушки. Нелишним будет дополнение внутреннего пространства вольера беговым колесом, полочками, а также полено с дуплом.

Сколько стоит белка-летяга

Средняя цена белок-летяг, в зависимости от вида, составляет от 5 до 15 тыс. рублей. Стоимость сахарного поссума достигает 50 тыс. рублей.

Где купить

Немало частных заводчиков разводят этих необычных животных. Таким образом, по договоренности можно приобрести животное у них. Кроме того, можно приобрести такого питомца в ряде крупных зоомагазинов.

Как выбрать

Лучше отдавать предпочтение животным, которые были получены в искусственных условиях. Такие белки-летяги с раннего возраста видят человека, поэтому привыкает к нему. При покупке крайне важно внимательно осмотреть зверька. Особое внимание нужно уделить шерсти. Она должна быть плотной и мягкой.

Нужно осмотреть глаза животного. Они должны быть чёрного цвета и блестящими. Недопустимо наличие каких-либо выделений из глаз и ушей животного. Питомец должен спокойно вести себя на руках. Если он кусается, это указывает на то, что он был взят с дикой природы. Приучить такое животное невозможно. Желательно показать будущего питомца ветеринару перед покупкой.

Интересные факты

С белками-летягами связано немало интересных фактов. Ниже представлены некоторые из них:

1. Белка-летяга, найдя орех, проделывает в нем небольшое отверстие, чтобы снизить риск его прорастания.
2. В лабораторных условиях было подтверждено, что белка-летяга может преодолеть дистанцию до 90 м.

Источники:

• Каталог млекопитающих СССР. И. М Громов. Г. И. Баранова. 1981 г.
• Сезонная и суточная активность обыкновенной летяги. Е. В. Зубчанинова. В. М. Смирин. 2005 г.
• Полная иллюстрированная энциклопедия. «Млекопитающие» Д. Макдональд. 2007 г.