Ліпін-Біолік ліофілізат для емульсії по 500 мг у флаконі 1 шт

Ліпін має антигіпоксичну дію, сприяє підвищенню швидкості дифузії кисню з легенів в кров і з крові в тканини, нормалізує процеси тканинного дихання. відновлює функціональну активність ендотеліальних клітин, синтез і виділення ендотеліального фактора розслаблення, поліпшує мікроциркуляцію і реологічні властивості крові. ліпін пригнічує процеси перекисного окислення ліпідів у крові та тканинах, підтримує активність антиоксидантних систем організму, виявляє мембранопротекторний ефект, виконує функцію неспецифічного дезінтоксіканта, підвищує неспецифічний імунітет. при інгаляційному введенні ліпін робить позитивний вплив на легеневої сурфактант, покращує легеневу та альвеолярну вентиляцію, збільшує швидкість транспорту кисню через біологічні мембрани.

Ліпін не робить негативного впливу на функціональний стан органів та систем організму, нетоксичний, не кумулює в організмі.

Після в / в введення Ліпін як ліпосомальна композиція циркулює в крові близько 2 ч. Максимальне накопичення препарату відмічається в печінці та селезінці (до 20%), яке досягається через 5 хв після введення і зберігається протягом 3-5 год. Виводиться з сечею і калом.

Показання

Пульмонологія. синдром гострої і хронічної дихальної недостатності різного генезу у дорослих і дітей, в тому числі у новонароджених з синдромом дихальних розладів внаслідок перенесеної перинатальної гіпоксії і асфіксії при пологах.

Кардіологія. Інфаркт міокарда і нестабільна стенокардія.

Гастроентерологія. Гострі та хронічні активні гепатити, хронічний некалькульозний холецистит, цироз печінки, неспецифічний виразковий коліт.

Акушерство. Пізній гестоз, внутрішньоутробна гіпоксія плода.

Нефрологія. Гострий і хронічний пієлонефрит, діабетична нефропатія, гломерулонефрит, полікістоз нирок, ниркова недостатність.

Застосування

В / в, інгаляційно, внутрішньо та ректально.

Для в / в і інгаляційного застосування емульсія Липина готується безпосередньо перед застосуванням шляхом додавання до флакону 50 мл стерильного ізотонічного розчину натрію хлориду. Після цього флакон струшують протягом 2-3 хв до утворення однорідної емульсії білуватого кольору.

Для внутрішнього та ректального застосування емульсію Липина можна готувати на дистильованої або кип’яченої води.

Пульмонологія. Для інгаляційного застосування Ліпін призначають по 10-15 мг/кг маси тіла на одну інгаляцію 1-2 рази на добу. Курс лікування 5-10 днів. Можливо включення інгалятора в дихальний контур апарату ШВЛ. Для проведення інгаляції необхідно використовувати ультразвукові інгалятори або інгалятори аерозольного типу.

Неприпустимо використання пароаерозольних інгаляторів!

У важких випадках препарат вводиться в / в з розрахунку 10-15 мг/кг маси тіла 1-3 рази на добу. Новонародженим із синдромом дихальних розладів Ліпін призначають інгаляційно в дозах 25-100 мг/кг маси тіла на одну інгаляцію 3-4 рази на добу. Оптимальна тривалість інгаляції 3-4 хв. Курс лікування 4-5 днів. При необхідності курс лікування може бути продовжений до 10-12 днів.

Кардіологія. При лікуванні гострого інфаркту міокарда та нестабільної стенокардії Ліпін призначають у дозі 35 мг/кг маси тіла 4 рази на день. Препарат вводять в / в повільно. Курс лікування 4-5 днів. При проведенні тромболітичної терапії для запобігання реперфузійного ушкоджень міокарда Ліпін призначають у дозі 30 мг/кг маси тіла за 30 хв до введення тромболітики, а в подальшому – по 15 мг/кг маси тіла 4 рази на день. Курс лікування 7-9 днів.

Акушерство. При лікуванні пізніх гестозів Ліпін призначають у дозі 5-10 мг/кг маси тіла 1 раз на добу. Препарат вводять в / в повільно. Курс лікування 3-10 днів в залежності від вираженості клінічних проявів гестозу.

Гастроентерологія. При лікуванні гострого або хронічного активного гепатиту, хронічного некалькульозний холециститу і цирозу печінки Ліпін призначають всередину по 1 г 2 рази на день. Курс лікування – 18-21 день. У разі тяжкого перебігу захворювання Ліпін вводять в / в крапельно в 5% розчині глюкози по 1 г 2 рази на день протягом 10 днів. В процесі лікування можлива зміна способу введення препарату. При лікуванні неспецифічного виразкового коліту Ліпін призначають по 1 г в мікроклізмах 2 рази в день протягом 10 днів, а потім по 0,5 г 2 рази на день ще протягом 10 днів.

Нефрологія. При лікуванні гострого та загострення хронічного пієлонефриту Ліпін призначають у дозі 10-20 мг/кг маси тіла 1 раз на добу в поєднанні з антибактеріальною терапією. Препарат вводять в / в крапельно. Курс лікування – 3-4 дні. При лікуванні хронічного гломерулонефриту, діабетичної нефропатії в стадії ХНН Ліпін призначають у дозі 10-20 мг/кг маси тіла 1 раз на добу в поєднанні зі стандартною базовою терапією. Препарат вводять в / в крапельно. Курс лікування – 14 днів.

Левомицетин таблетки по 500 мг блістер 10 шт

Рейтинг популярності базується на фактичній кількості замовлень клієнтами сайту за останні 30 днів. Чим більше замовлень, тим вище рейтинг.

• Основна інформація
• Інструкція виробника
• Наявність в аптеках
• Аналоги і замінники
• Залишити відгук

Упаковка / 10 шт.

Звернутися до нашого лікаря.

Цілодобова підтримка клієнтів

Увага! Даний препарат відпускається строго за пред’явленим в аптеці рецептом.

J J01 Антибактеріальні засоби

J01B J01BA J01BA01 Хлорамфенікол

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Антибіотик широкого спектру дії. Ефективний щодо багатьох грампозитивних (стафілококів, стрептококів, пневмококів, ентерококів) і грамнегативних бактерій: кишкової та гемофільної паличок, сальмонел, шигел, клебсієл, серрацій, иерсиний, протея, гонококів, менінгококів, анаеробів, рикетсій, спірохет, хламідій, а також збудників трахоми , пситтакоза, пахового лімфогранулематозу; діє на штами бактерій, стійких до пеніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідів; слабоактівен відносно кислотостійких бактерій, синьогнійної палички, клостридій та найпростіших.

У звичайних дозах діє бактеріостатично. Пригнічує пептіділтрансферазу і порушує синтез білка в бактеріальній клітині.

Фармакокінетика

При в / м і в / в введенні швидко досягається висока концентрація препарату в плазмі крові (через 5-10 хв після в / в, через 30-45 хв після в / м введення). C _max в крові досягається через 1 год і зберігається в ефективних концентраціях в плазмі крові протягом 8-12 год. Значна частина (60-80%) зв’язується з альбумінами плазми крові. Легко проникає в органи та рідини організму, через гематоенцефалічний бар’єр, через плаценту, в грудне молоко.

Виділяється в основному нирками у вигляді неактивних метаболітів, частково – з жовчю.

Швидко і майже повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Біодоступність при пероральному прийомі становить 80%. Час досягнення C _max – 1-3 год. Терапевтична концентрація утримується 4-5 ч після прийому препарату. З білками зв’язується 45-50%. Добре проникає в рідини та тканини організму, проникає через плаценту і в грудне молоко. Найбільші концентрації хлорамфеніколу спостерігаються в печінці та нирках. У жовчі відзначають до 30% введеної дози. Добре проникає через гематоенцефалічний бар’єр: C _max в лікворі досягається через 4-5 години після одноразового прийому всередину. Метаболізується в печінці, 90% зв’язується з неактивним глюкуронідом. Хлорамфеніколу пальмітат гідролізується до вільного стану в травному тракті до початку всмоктування. Хлорамфенікол натрію сукцинат гідролізується до вільного стану в плазмі крові, печінки, легенів і нирках. У плода та недоношених дітей печінка недостатньо розвинена, щоб пов’язувати хлорамфенікол, що призводить до накопичення токсичної концентрації активної форми препарату і може зумовити розвиток сірого синдрому. Виводиться препарат в основному з сечею (переважно у вигляді неактивних метаболітів), частково – з калом (1-3%).

T _½ у дорослих з нормальною функцією нирок і печінки становить 1,5-3,5 год, при порушенні функції нирок – 3-4 ч, при тяжкому порушенні функції печінки – 4,6-11 год.

Показання

Левоміцетин, порошок для ін’єкцій. лікування інфекцій, викликаних чутливими до хлорамфеніколу мікроорганізмами (черевний тиф, паратифи, генералізовані форми сальмонельозів, дизентерія, бруцельоз, туляремія, менінгіт, висипний тиф та інші рикетсіози, трахома). інфекційні процеси, спричинені збудниками, чутливими до дії левоміцетину, в разі неефективності інших хіміотерапевтичних препаратів або коли їх застосування неможливе.

Левоміцетин, таблетки. Інфекційно-запальні захворювання, викликані чутливими до препарату мікроорганізмами: черевний тиф, паратифи, иерсиниоз, бруцельоз, шигельоз, сальмонельоз, туляремія, рикетсіози, хламідіози, гнійний перитоніт, бактеріальний менінгіт, інфекції жовчовивідних шляхів.

Препарат показаний у випадках неефективності інших протимікробних засобів, з огляду на можливість розвитку виражених побічних ефектів.

Застосування

Левоміцетин, ін’єкції. вводиться дозу і концентрацію препарату застосовувати в залежності від тяжкості інфекції.

Дітям. Левоміцетин застосовувати в / м в добовій дозі: дітям у віці до 1 року – 25-30 мг/кг маси тіла, з 1 року – 50 мг/кг, розділивши на два прийоми з інтервалом 12 год.

Дорослим. Левоміцетин вводити в / м або в / в. Розчини препарату готувати ex tempore.

Для в / м введення вміст флакона (0,5 або 1 г) розводять в 2-3 мл стерильної води для ін’єкцій і вводять глибоко в / м. Як розчинник при в / м введенні можна використовувати 0,25% або 0,5% р-р новокаїну.

Для в / в струминного введення разову дозу препарату розчиняють в 10 мл стерильної води для ін’єкцій або в 5%, або в 40% розчині глюкози та вводять в / в повільно протягом 3-5 хв. Хворим на цукровий діабет препарат розчиняють в 0,9% розчині натрію хлориду.

Добова доза препарату для дорослих при загальних інфекціях становить від 1 до 3 г; вводять по 0,5-1 г 2-3 рази на добу з проміжком 8-12 год; при необхідності добову дозу підвищують до 4 м

В офтальмології препарат застосовують для парабульбарно ін’єкцій і інстиляцій. Для парабульбарно ін’єкцій вводять 0,2-0,3 мл 20% розчину 1-2 рази на добу; для інстиляцій закапують у кон’юнктивальний мішок 5% р-р по 1-2 краплі (препарат розчиняють у стерильній воді для ін’єкцій або в 0,9% розчині натрію хлориду) 3-5 разів на добу. Водний 5% р-р для інстиляцій зберігають не більше 2 діб. Тривалість застосування – 5-15 днів.

Левоміцетин таблетки. Левоміцетин призначають всередину за 30 хв до їди (в разі нудоти та блювоти – через 1 год після їжі).

Дорослим призначають по 250-500 мг 3-4 рази на добу; добова доза – 2 г. В особливо важких випадках (черевний тиф і ін.) Левоміцетин призначають в дозі до 4 г/добу (максимальна добова доза для дорослих) під суворим контролем показників крові та функції печінки та нирок; добову дозу поділяють на 3-4 прийоми.

Разова доза препарату для дітей у віці 3-8 років – по 125 мг, старше 8 років – по 250 г; кратність прийому – 3-4 рази на добу.

Курс лікування Левоміцетином становить 7-10 днів. За свідченнями за умови гарної переносимості та відсутності змін показників крові можливе продовження курсу лікування до 2 тижнів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до хлорамфеніколу, іншим амфеніколам, пригнічення кровотворення, захворювання крові; захворювання шкіри (псоріаз, екзема, грибкові ураження); виражені порушення функцій печінки та / або нирок; дефіцит ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; порфірія.

Левоміцетин не слід призначати при гострих респіраторних захворюваннях, ангіні, а також з метою профілактики бактеріальної інфекції. Для препарату в формі таблеток – дитячий вік до 3 років.

Побічні ефекти

Найважчими побічними реакціями є апластична анемія, пригнічення функції кісткового мозку і сірий синдром.

Можливі побічні реакції з боку наступних органів і систем.

Неврологічні порушення: психомоторні розлади, депресія, делірій, сплутаність свідомості, периферичний неврит, неврит зорового нерва (в тому числі параліч очних яблук), зорові та слухові галюцинації, зниження гостроти зору і слуху, порушення смаку, головний біль, енцефалопатія.

Шлунково-кишковий тракт: диспепсія, здуття живота, сухість у роті, нудота, блювота, діарея, дерматит (у тому числі періанальний дерматит), пригніченням мікрофлори кишечника, дисбактеріоз, ентероколіт, стоматит, глосит.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки.

З боку органів кровотворення: пригнічення кісткового мозку, ретикулоцитопенія, зниження рівня гемоглобіну в крові, анемія, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, еритроцитопенія, панцитопенія; рідко – апластична анемія, гіпопластична анемія, агранулоцитоз, цитоплазматическая вакуолизация ранніх еритроцитарних форм.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи дерматози, свербіж, висипання на шкірі, лихоманку, ангіоневротичний набряк, кропив’янку, анафілаксію.

Інші: можливий розвиток суперінфекції, в тому числі грибкової, гіпертермія, реакція бактеріолізу (реакція Яриша – Герксгеймера), колапс (у дітей).

При застосуванні Левоміцетину в формі очних крапель можливі місцеві алергічні реакції.

Особливі вказівки

Препарат слід застосовувати тільки під наглядом лікаря.

З огляду на можливість розвитку важких уражень органів кровотворення в результаті токсичної дії препарату, в процесі лікування слід контролювати склад периферичної крові, а також стежити за станом печінки та нирок.

При появі лейкопенії, тромбоцитопенії, анемії або інших патологічних змін крові левоміцетин слід негайно скасувати. Хоча постійний контроль складу периферичної крові при лікуванні хлорамфениколом може виявити ранні зміни з боку системи крові (лейкопенія, ретикулоцитопенія або гранулоцитопенія) перш, ніж вони стануть незворотними, це не виключає можливість апластичної анемії через розвиток депресії кісткового мозку. Апластична анемія, тромбоцитопенія і гранулоцитопенія зазвичай проявляються після закінчення лікування. Тому такі симптоми, як блідість шкіри, біль в горлі та підвищена температура тіла, кровотечі, слабкість (якщо вони з’являються через кілька тижнів або місяців після відміни препарату), потребують невідкладної допомоги. Тривале застосування хлорамфеніколу може привести до підвищеної схильності до кровотеч, яка може бути обумовлена як пригніченням функції кісткового мозку, так і пригніченням нормальної мікрофлори кишечника, що призводить до пригнічення синтезу вітаміну К.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок можливе підвищення рівня левоміцетину в плазмі крові та ризик розвитку токсичних реакцій на цей препарат може бути вище, тому дозування повинна бути відповідним чином скоригувати. Бажано періодично визначати концентрацію препарату в крові, перевіряючи функцію печінки та нирок.

Клінічний досвід застосування левоміцетину не виявив відмінностей в ефективності терапії у пацієнтів різних вікових категорій. Однак, з огляду на вікові особливості функції нирок, печінки, серцево-судинної системи, наявність супутніх захворювань, застосування інших ліків, визначати дозу препарату для пацієнтів літнього віку необхідно обережно, починаючи, як правило, з нижньої межі діапазону дозування. Лікування антибактеріальними препаратами призводить до порушення нормальної флори товстого кишечника і може викликати надмірне зростання Clostridium difficile, токсини яких є основною причиною виникнення псевдомембранозного коліту. Псевдомембранозний коліт може виникнути як безпосередньо під час прийому препарату, так і протягом 2 місяців після закінчення антибактеріальної терапії. Про випадки псевдомембранозного коліту від легкої форми до жизнеугрожающих станів, повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи хлорамфенікол. Тому важливо уточнити діагноз у пацієнтів з діареєю після прийому антибактеріальних препаратів.

При відсутності необхідного лікування може розвинутися токсичний мегаколон, перитоніт, шок. Необхідно враховувати, що розвиток коліту найбільш ймовірно при важких захворюваннях в осіб похилого віку, а також у ослаблених пацієнтів.

Застосування антибактеріальних препаратів може призводити до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, зокрема грибів. Якщо в процесі лікування розвиваються інфекції, спричинені нечутливими мікроорганізмами, необхідно вжити відповідних заходів.

При застосуванні препарату необхідно проводити контроль картини крові. Дані щодо будь-якого шкідливого впливу на елементи крові є показанням для негайного припинення терапії препаратом.

У хворих, які раніше лікувалися цитостатичними препаратами або застосовували променеву терапію, слід оцінити потенційні ризики та очікувану користь від лікування левоміцетином, з огляду на можливість розвитку важких побічних ефектів.

Хлорамфенікол не можна застосовувати для лікування легких форм інфекцій або з метою профілактики, а також при будь-яких інфекціях, для лікування яких доступні менш токсичні антибіотики. Також слід уникати повторних курсів і пролонгації терапії.

З обережністю застосовувати при серцево-судинних захворюваннях і схильності до алергічних реакцій.

Застосування хлорамфеніколу асоціювалося з гострими атаками порфірії, тому застосування хлорамфеніколу для хворих на порфірію вважається небезпечним.

Кожен грам левоміцетину сукцинату натрію містить 2,264 ммоль натрію, що слід враховувати, застосовуючи препарат пацієнтам, які перебувають на натрійконтроліруемой дієті.

Одночасний прийом етанолу призводить до розвитку дисульфірамоподібної реакції (гіперемія шкіри, тахікардія, нудота, блювота, рефлекторний кашель, судоми).

Хлорамфенікол може впливати на розвиток імунної відповіді, його не можна призначати при проведенні активної імунізації.

Лікування повинно тривати не довше, ніж необхідно для отримання позитивних результатів без ризику розвитку ускладнень або рецидиву хвороби.

У разі швидкого в / в введення хлорамфеніколу можливий розвиток інтенсивного гіркого присмаку в роті.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Застосування препарату левоміцетин протипоказано в період вагітності та годування груддю.

Діти. Препарат у формі ін’єкцій дозволено застосовувати у дітей за умови дотримання дозування, зазначеного в розділі ЗАСТОСУВАННЯ. Призначають з обережністю і тільки при відсутності альтернативної терапії. Препарат у формі таблеток не застосовують у дітей віком до 3 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Слід з обережністю застосовувати препарат особам, які керують транспортними засобами або працюють з іншими механізмами, у зв’язку з ризиком розвитку можливих небажаних реакцій з боку нервової системи.

Взаємодії

Тривале застосування левоміцетину, який є інгібітором ферментів печінки, в передопераційний період або під час операції може знизити кліренс і збільшувати тривалість дії алфетаніла.

Хлорамфенікол пригнічує ферментну систему цитохрому Р450, тому при одночасному застосуванні з протиепілептичними препаратами (фенобарбітал, фенітоїн), непрямими антикоагулянтами (дикумарол, варфарином) відзначається ослаблення метаболізму цих препаратів, уповільнення виведення, підвищення концентрації їх в плазмі крові та їх токсичності.

При одночасному застосуванні Левоміцетину з толбутамідом і хлорпропамідом їх гіпоглікемічний ефект може посилюватися (в зв’язку з пригніченням метаболізму в печінці та підвищенням їх концентрації), що вимагає корекції дози.

Фенобарбітал, рифампіцин, рифабутин знижують концентрацію хлорамфеніколу в плазмі крові шляхом прискорення його метаболізму в печінці.

При одночасному застосуванні з парацетамолом можливе подовження Т _½ хлорамфеніколу.

Фенітоїн. При одночасному застосуванні можливо як зниження, так і підвищення концентрації хлорамфеніколу в плазмі крові.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні з хлорамфеніколом можливе підвищення рівня циклоспорину в плазмі крові, необхідно проводити моніторинг концентрації циклоспорину.

Циклофосфамід. Одночасне застосування подовжує Т _½ циклофосфамида з 7,5 до 11,5 год.

Такролімус. При одночасному застосуванні з хлорамфеніколом можливе підвищення рівня такролімусу в плазмі крові. При одночасному застосуванні дозу такролімусу необхідно коригувати.

Левоміцетин знижує антибактеріальний ефект пеніцилінів і цефалоспоринів.

Макроліди (еритроміцин, олеандоміцин, кліндаміцин), лінкозаміди (лінкоміцин), полієнових антибіотики (ністатин, леворин). При одночасному застосуванні хлорамфеніколу з цими препаратами відзначається взаємне ослаблення антимікробної дії за рахунок того, що хлорамфенікол може витісняти ці препарати зі зв’язаного стану або перешкоджати їх зв’язування з 50S-субодиницею бактеріальних рибосом. Тому слід уникати їх одночасного застосування.

Циклосерин. Одночасне застосування посилює нейротоксичність хлорамфеніколу.

Лікарські засоби, що пригнічують кровотворення (сульфаніламіди, цитостатики, циметидин, ристомицин) або променева терапія при одночасному застосуванні з хлорамфеніколом можуть посилити їх гальмівну дію на кістковий мозок і тяжкість його проявів.

При одночасному застосуванні з вітаміном _В12, препаратами заліза, фолієвої кислоти левоміцетин може протидіяти стимуляції гемопоезу вітаміном _В12, знижуючи ефективність цих препаратів.

Тривале одночасне застосування левоміцетину і естрогеносодержащіх пероральних контрацептивів може призвести до зниження надійності контрацепції та підвищення частоти проривних кровотеч.

Етанол. При одночасному прийомі етанолу можливий розвиток дисульфірамоподібної реакції (гіперемія шкірних покривів, тахікардія, нудота, блювота, рефлекторний кашель, судоми).

Передозування

Важкі ускладнення з боку системи кровотворення, такі як гемолітична анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, як правило, пов’язані із застосуванням препарату в високих дозах (3 г/добу) протягом тривалого часу і можуть проявлятися блідістю шкіри, болем в горлі та підвищеною температурою тіла, кровотечами та крововиливами, втомою або слабкістю, а також блювотою і діареєю.

Симптомами передозування є симптоми сірого синдрому (кардіоваскулярний синдром у дітей раннього віку), при відносній передозуванні (причиною розвитку є накопичення левоміцетину, яке обумовлено незрілістю ферментів печінки, і його прямим токсичною дією на міокард) – блакитно-сірий колір шкіри, знижена температура тіла, здуття живота, блювота, неритмічне дихання, зниження нервових реакцій, серцево-судинна недостатність, циркуляторний колапс, ацидоз, пригнічення міокардіальної провідності, кома і летальний результат. Сірий синдром також можливий у пацієнтів з порушенням функцій печінки та нирок і є наслідком накопичення лікарського засобу. Сірий синдром проявляється при концентрації хлорамфеніколу в плазмі крові 50 мкг/мл.

Лікування: відміна препарату, промивання шлунка, застосування ентеросорбентів, симптоматична терапія. У важких випадках – симптоматична терапія, гемосорбція.